Географія різних родинРозділ 13 з 14
18681917

Сімферополь, Оренбург, Дон і Донбас, Самара, Мелітополь, Київ і сільські парафії.

Нове життя: міста й парафії

Не всі шукали нової ріллі. З другої половини XIX століття носії прізвища з'являються в містах, на шахтах і заводах, на військовій службі та в церковному причті — від Києва до Оренбурга. За документами більшість із них ще довго залишалися селянами своїх сіл, навіть якщо жили й працювали за сотні верст від них.

Де застав записЗвідки прийшла родинаМапу можна рухати й збільшувати
Сімферополь · 1868Смерть восьмиденної Матрони, доньки Сергія з Рильського повіту
КармалкаЗвідси Гордій пішов на службу; тут 1915 року служив диякон Дмитро
Оренбург · 1876–1891Гордій Григорович — унтер-офіцер, фельдфебель, жандарм; поруч, у Слонівці, служив диякон Афіноген
Таганрозький округ · 1891Іногородній Єгор Володимирович із Фатезького повіту
Дружківка · 1900Родина Павла Івановича; Гавриїла Юхимовича записано в тому ж Бахмутському повіті 1910 року
Самара · 1901Вінчання Григорія Михайловича, селянина Бугульминського повіту
Новогригорівка · 1907Хрестини Любові; Олексій Авраамович ще селянин
Мелітополь · 1915Хрестини Валентини; Олексій Авраамович уже міщанин
Київ · 1916Народження Бориса, сина Єгора Космича
Кромський повітЗвідки вийшли Олексій Авраамович і Єгор Космич
Рильський повітЗвідки прийшли Сергій і Павло Іванович
Фатезький повітЗвідки прийшла родина Єгора Володимировича
Корочанський повітЗвідки прийшов Гавриїл Юхимович
Бугульминський повітКолишня громада Григорія Михайловича

Лінії з’єднують повіт, названий у записі, з місцем, де родину застав документ; дороги й роки переїзду не показано.

Крим після Кримської війни

Після Кримської війни, у 1860–1862 роках, півострів покинули десятки тисяч кримських татар, і спорожнілі землі почали заселяти селянами з центральних губерній. 1868 року в Сімферополі, головному місті Таврійської губернії, померла восьмиденна Матрона, донька Сергія Ампілогова — державного селянина Рильського повіту Курської губернії.

Солдатська служба в Оренбурзі

Гордій Григорович Анпілогов народився 1849 року під Оренбургом і 1867-го вінчався в Кармалці. До середини 1870-х він уже в Оренбурзі, на військовій службі: 1876 року — унтер-офіцер місцевого батальйону, 1877-го — фельдфебель військового госпіталю, потім вахтер інтендантського складу, жандармський унтер-офіцер і знову фельдфебель на армійських складах. Родина ростила дітей у місті, але за документами Гордій так і значився селянином Кармалки.

Іногородні на Дону

Область Війська Донського жила за своїми порядками: земля там належала козацькому війську й станицям. Прийшлих селян з інших губерній називали іногородніми. Козацького земельного паю їм не належало, тож вони орендували землю або наймалися на роботу — у полі, на шахти, у міста.

Таким іногороднім був і Єгор Володимирович Анпілогов — не козак, а селянин Фатезького повіту Курської губернії. 1891 року в Таганрозькому окрузі в нього та його дружини Віри Олексіївни народився син Григорій.

Шахти й заводи Донбасу

По сусідству, у Бахмутському повіті Катеринославської губернії, лежало серце Донбасу. В останній третині XIX століття там одна за одною відкривалися вугільні шахти й металургійні заводи, і робочих рук бракувало. 1900 року в Дружківці народилася Катерина, донька Павла Івановича Анпілогова з Радовки Рильського повіту. Бахмутський запис 1910 року називає Гаврила Юхимовича Анпілогова з Покровки Корочанського повіту. Як і Єгор Володимирович, обидва прийшли з Курської губернії.

Селяни в місті

Міста зростали швидко: туди йшли по заробіток, навчання й службу. Приписки до сільської громади при цьому роками не змінювали, тож городянин за способом життя часто залишався селянином за документами. 1901 року в Самарі вінчався Григорій Михайлович Анпілогов, селянин Бугульминського повіту.

Іноді перехід у городяни видно просто в документах. Олексій Авраамович Анпілогов з Кромського повіту Орловської губернії 1907 року хрестить доньку Любов у Новогригорівці Катеринославської губернії ще як селянин. А 1915-го, коли хрестять його доньку Валентину, він уже мелітопольський міщанин, тобто городянин Мелітополя. Хрещеним Валентини став земляк — теж вихідець із Кромського повіту.

З того самого повіту був і Єгор Космич Анпілогов: у Києві 1916 року, у розпал Першої світової війни, у нього народився син Борис, а батько, як і раніше, значився селянином Кромського повіту.

У сільському причті

Були носії прізвища й серед сільського духовенства. 1913 року в селі Слонівці під Оренбургом метричні записи засвідчував диякон Афіноген Ампілогов. 1915-го в Кармалці, де жили нащадки курських переселенців, під записами підписувався Дмитро Ампілогов, диякон на місці псаломника, який і вів метричну книгу. Через їхні руки проходили всі народження, шлюби й смерті села.

Служилий рід

Орачі, робітники й диякони XIX століття — нащадки людей зовсім іншого становища. Ранні документи застають прізвище передусім у служилому середовищі. З кінця XVI століття Анфілогови, Онпілогови й Анпілогови — діти боярські, нижчий шар служилого дворянства. Вони служили московським государям від Федора Івановича до Петра I: ставали на огляди, ходили в полки проти кримських набігів і переселялися в нові фортеці — Орел, Курськ, Оскол, Обоянь — туди, де проходив кордон. За службу отримували помістя, але селян у них майже не було: в орловській писцевій книзі 1594/95 року в дев'яти власників немає жодного жилого селянського двору, і землю орали самі.

Служили вони не лише дітьми боярськими. 1637 року Онпілогови увійшли до полкових кінних козаків нової фортеці Усерд, 1647-го на Осколі згадано полкового козака Данила Анпілова. У другій половині XVII століття орловські й курські Анпілогови служили рейтарами та списоносцями в полках нового ладу, у XVIII столітті — у ландміліції Української лінії, а в XIX столітті чимало з них під Оренбургом стали козаками Оренбурзького війська. Запорозьких і донських козаків серед них документи поки не знають.

Петро I замінив помісну кінноту регулярною армією, і під час подушного перепису 1719–1724 років більшість нащадків служилих людей записали в однодвірці. Земля предків залишилася за ними, але вони платили подушний податок, служили в ландміліції й за становищем дедалі більше зближувалися з державними селянами, з якими остаточно злилися 1866 року. Лише одна гілка — нащадки орловського сина боярського Василя Дмитровича — змогла довести давнє дворянство й була внесена до родовідної книги Курської губернії. Решта до XIX століття значилися державними селянами й міщанами і з цим становищем пішли на нові землі, у міста й у причт.

Сьогодні

Ампілогови й Анпілогови живуть тепер по всій Росії — від західних областей до Далекого Сходу, на півдні й на Крайній Півночі, — а також в інших країнах. Багато гілок ще не пов'язані між собою документами. Як знайти свою й перевірити записи, що ведуть до неї, розповідає остання глава.

Для дослідниківДжерела, застереження та відкриті питання цього розділу

Сімферополь, 1868. Індекс FamilySearch подає вік Матрони як «0 днів», в оригіналі — 8 днів; вона померла 2 жовтня. Назву села батька ще не розібрано. Дату переїзду родини та її зв'язок із заселенням спорожнілих кримських земель документ не описує; зв'язок із родинами материкової Таврії невідомий. S-CRIMEA-METRICS

Гордій Григорович. Народився 1 січня 1849 року в Оренбурзькому повіті в Григорія Петровича й Дарії Данилівни Ампілогових; вінчався 15 січня 1867 року з Оленою Матвіївною Музалевською. Посади — за метриками оренбурзьких церков 1876–1891 років. У записі 1883 року прізвище спершу було написано «Антипов» і офіційно виправлено.

Таганрозький округ, 1891. Батьків названо вихідцями «Курской губернии Фатежского уезда» із зазначенням волості й поселення — це селянська приписка, а не козацька; хрещені — селяни. Парафію в описі колекції FamilySearch не уточнено. Чим займалася родина, запис не повідомляє.

Донбас. Дружківка входила до Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Чим займалися ці родини, записи не повідомляють; спорідненість трьох курських родин між собою не встановлено.

Самара, 1901. Запис підтверджує перебування Григорія Михайловича в місті в день вінчання; чи став він постійним мешканцем, із нього не видно.

Олексій Авраамович. Любов народилася 30 грудня 1906 року й хрещена 3 січня 1907-го; Валентина — 26–27 грудня 1915 року. Записи пов'язує збіг подружньої пари — Олексія Авраамовича й Акилини Василівни. Вихідне село — Старі Тури Муравської волості; назва читається не цілком упевнено. Хрещеного Валентини Панкрата Івановича Анпілогова записано вихідцем із села Основа Кромського повіту; його постійне поселення та спорідненість з Олексієм не встановлено.

Київ, 1916. Мати Бориса — Христина Костянтинівна. Спільний Кромський повіт ріднить цей запис із родиною Олексія Авраамовича, але спорідненість двох родин не встановлено.

Диякони. Слонівка, 1913 · Кармалка, 1915. Обидва села — в Оренбурзькому повіті. Записи стосуються двох різних людей; їхня спорідненість між собою та з переселенцями 1828–1829 років не встановлена.

Служилий рід. Зведення за главами книги: діти боярські в Орлі (1594–1645), Курську й Обояні (1636–1651), Лівнах (1700) і на Осколі (1668–1697); однодвірці на Українській лінії (1732–1764). Полкові кінні козаки Усерда 1637 року — Петро Гаврилович і Антон Софонович Онпілогови (РГАДА — Російський державний архів давніх актів, ф. 210, оп. 12, спр. 85), їхня спорідненість не доведена. Данила Анпілова названо полковим козаком 1647/48 року S-ANPILOV-NEW-OSKOL-YABLONOV. Рейтари й списоносці — за курськими служилими казками 1697 року та оглядовим списком Оскола 1685 року; ландміліція — за базою 1732–1755 років. Оренбурзькі козаки — у главі про нові землі; у Тихорецькому прізвище зафіксовано до й після перетворення поселення на станицю, але стан конкретних дворів не перевірено. Запоріжжя в знайдених документах трапляється лише як пізня географія (Запорізька область); у казках Верхососенська 1697 року згадано службу «в Запорогах», але до Анпілова-пасинка її не прив'язано. Внесення однієї гілки Анфілогових до VI частини Курської родовідної книги — S-NOBILITY-NES S-NOBILITY-RGIA. Спільне походження всіх гілок від служилих людей не доведено: найраніший запис прізвищевої форми, Прилуки 1536/37 року, називає мешканця монастирського села, а багато селянських родин XIX століття ще не пов'язані з ранніми служилими записами.

Сьогодні. Сучасне розселення — за відомостями родини. Записи й профілі людей після 1950 року на сайті не публікуються.