Переселення на нові земліРозділ 12 з 14
17321917

Українська лінія, Тимошівка, Тихорецьке, Кармалка й оренбурзькі козаки, Бахтемир і Сибір.

Нові землі: куди йшли родини

Два століття поспіль носії прізвища знімалися з місця. Одних держава сама посилала на кордон, інші йшли від тісноти туди, де землі було вдосталь: на Українську лінію, до Новоросії, на Кавказ, в Оренбурзький край, у пониззя Волги та до Сибіру.

Куди прийшлиЗвідки вийшлиПунктир — шлях родини не простеженоМапу можна рухати й збільшувати
Курська губерніяЗвідси вийшла більшість переселенців
Кромський повітОрловські однодворці й казенні селяни
Павловський повітВоронезькі однодворці
Єнотаєвський повітЗвідки родина Михайла Анпілогова прийшла до Бахтемира
Українська лінія · 1732–1764Однодворці на службі при прикордонних фортецях
Тимошівка · 1810Курські казенні селяни під Мелітополем
Херсонська губернія · 1811Прохання кромських селян; ділянку не встановлено
Тихорецьке · 1826Нині станиця Фастовецька
Кармалка · 1828–1838Курські та орловські переселенці під Оренбургом
Бахтемир · 1837Рибальське село в дельті Волги

Сибір показано на окремій мапі в розділі про неї. Лінії з’єднують місця, а не повторюють дороги.

Чому йшли

У Курській і Орловській губерніях наприкінці XVIII століття стало тісно. Родини зростали, а землі довкола сіл не додавалося: кожне нове покоління ділило ті самі поля між дедалі більшою кількістю синів і дворів, і смуги ставали дедалі вужчими. Чиновники називали це коротко — малоземелля.

На окраїнах усе було навпаки: там лежали величезні вільні землі, які держава хотіла заселити й утримати. Скарбниця переселяла туди казенних, тобто державних, селян із тісних губерній і давала переселенцям пільги. Самовільно знятися з місця казенний селянин не міг: він числився у своїй сільській громаді й платив податі разом із нею. Тому переселення йшло через прохання, ходоків, які спершу оглядали землю, і дозвіл скарбниці. Кріпаків скарбниця так переселити не могла: вони належали поміщикам.

Після скасування кріпацтва 1861 року тіснота тільки зросла. Наділи часто виявилися меншими за колишні, людей з кожним поколінням ставало більше, а земля, яку століттями орали майже без добрив, виснажувалася. Так почалася друга хвиля переселень — знову на південь, а згодом і до Сибіру.

На південь: Українська лінія і Новоросія

Де опинилися родиниЗвідки прийшлиПунктир — напрям пошукуМапу можна рухати й збільшувати
Курська губерніяКазенні селяни й однодворці, яким бракувало землі
Кромський повітЧеремошна: дві родини Анпілогових у проханні 1811 року
Мединський повітЗвідси прийшов Гавриїл Іванович
Ряжська фортеця · 1730–1770-тіУкраїнська лінія: двір Федора Івановича
Тимошівка · 1810Хутір 1809 року, за рік — курські переселенці
Херсонська губернія · 1811Ділянка № 130; точне місце не встановлено
Відрада · 1870Курські родини приписано до сільської громади
Привільне · 1887Народження Івана, сина Гавриїла

Лінії з’єднують місце виходу, назване в документі, з місцем призначення. Точного шляху й року переїзду документи зазвичай не повідомляють. Точку Херсонської губернії поставлено умовно, у губернському місті.

Перша велика дорога вела на південь ще за кримських набігів. У 1730-х роках Росія будувала Українську лінію — вал із фортецями між Дніпром і Сіверським Дінцем, що мав зупинити татарські загони. Охороняла її ландміліція — військо з однодворців, які служили по черзі, а решту часу орали свою землю. У базі ландміліції 1732–1755 років 26 рядків Анпілогових, найбільше з Кромського та Курського повітів. Частину однодворців із 1732 року переселяли до самої лінії: родини отримували землю біля фортець. З Курського повіту туди пішли п'ятеро Анпілогових; двір одного з них, Федора Івановича, у 1760–1770-х роках записаний у слободі при Ряжській фортеці.

1783 року Росія приєднала Крим, і Кримського ханства не стало. Набіги припинилися, і величезні степи на північ від півострова нарешті стали безпечними для ріллі. Землі там було багато, а орачів мало. 1810 року до хутора під Мелітополем переселили казенних селян із п'яти повітів Курської губернії — так виросла Тимошівка. Тут 1836 року помер Ілля Іоаннович Анпілогов, 85 років, а в метриках трапляються дорослі Іллічі — очевидно, його сини. З Тимошівки й родина Григорія Андрійовича з першого розділу.

Роком пізніше 70 душ казенних селян Кромського повіту попросилися на вільну казенну землю в Херсонській губернії. У списку — дві великі родини Анпілогових із села Черемошної, двори Якова Лактіоновича та Стефана Анікійовича: з дружинами, дітьми, невісткою, онуком і переліком майна.

Друга хвиля після 1861 року знову пішла на південь. 1870 року Кузьму та Василя Анпілогових разом з іншими курськими родинами приписували до села Отради на лівому березі нижнього Дніпра, тобто приймали до сільської громади з наділом і податями. А в селі Привільному Херсонської губернії 1887 року народився Іван, син Гавриїла Івановича Анпілогова, селянина Мединського повіту Калузької губернії: ця родина прийшла не з чорноземного півдня, а з-під Калуги.

Кавказ: на вільні казенні землі

Куди йшлиЗвідки йшлиПунктир — прохання, прибуття не простеженоМапу можна рухати й збільшувати
ТетеревинеКорочанський повіт: прохання Семена Анпілогова, 1826
Нікольське під КняжимиФатезький повіт: четверо Анпілогових у проханні 1827 року
Верхній МамонПавловський повіт: родина Омеляна Микитовича
БуйловеПавловський повіт: родина Леонтія Федосійовича
Кавказька областьКуди просилися курські селяни; точного місця не призначено
Тихорецьке · 1826Поселення на річці Тихій, нині станиця Фастовецька

Суцільні лінії — переселення, підтверджене підсумковою позначкою справи. Пунктир — лише прохання: точку Кавказької області поставлено умовно, у Ставрополі.

У 1820-х роках держава заселяла Кавказьку область — степи Передкавказзя, які треба було закріпити за собою. Курські селяни писали прохання. 1826 року переселитися туди просив Семен Анпілогов із села Тетеревиного Корочанського повіту. 1827 року 213 родин Фатезького повіту, серед них четверо Анпілогових із села Нікольського під Княжими, просили через малоземелля відвести їм вільні казенні землі Кавказької області.

Одну таку дорогу простежено до кінця. 1826 року почалася справа про переселення однодворців Павловського повіту Воронезької губернії, і серед них були родини Ємельяна Никитовича та Леонтія Федосійовича Анпілогових із сіл Верхній Мамон і Буйлове. Підсумкова помітка повідомляє: переселенці «поселились на речке Тихой, селение Тихорецкое» (оселилися на річці Тихій, поселення Тихорецьке). Пізніше поселення стало станицею — сьогодні це станиця Фастовецька Краснодарського краю, — і Ампілогови жили там і в 1840-х роках.

Оренбурзький край: орачі й козаки

Де родини осілиЗвідки прийшлиПунктир — лише список охочихМапу можна рухати й збільшувати
Курська губерніяГрупа Ларіона Анпілогова, 1828
Кромський повітОрловські однодворці, 1829; прохання з Черемошної, 1833
Нікольське під КняжимиФатезький повіт: шестеро Анпілогових у списку 1832 року
БреховаФатезький повіт: відомість малоземельних селян, 1838
Анпілогова (Фатезький повіт)Звідки прийшов Лев Анпілогов, записаний у Заплавному 1840 року
Кармалка · 1828–1838Переселенці осіли на землі села Сарманаєвої
Заплавне · 1840Бузулуцький повіт, тоді Оренбурзька губернія
ОренбургГубернське місто; у його метриках — нащадки переселенців
Із’як-НікітіноКозацьке селище біля Чорноотрозької станиці: Анпілогови — оренбурзькі козаки

Лінії з’єднують місце виходу, назване в документах, з місцем поселення. Кальдяєвський загін і Ларіонівка лежали поруч з Із’як-Нікітіним, біля Чорноотрозької станиці.

Вільної землі вистачало й на сході — в Оренбурзькому краї біля Південного Уралу, колишньому прикордонні, яке прикривав ланцюг фортець уздовж річки Урал. Найбільша нова батьківщина прізвища виявилася саме тут.

1828 року під Оренбург прийшла група переселенців із Курської губернії. Вів її Ларіон Анпілогов — повірений, тобто виборний клопотальник, який домовлявся з владою за всіх. З ним приїхали його 70-річний батько Іван Сергійович і брати Никифор та Борис. Через рік поруч оселилися однодворці з Кромського повіту Орловської губернії, серед них чотири двори Анпілогових. Переселенцям відвели землю сусіднього села Сарманаєвої, і тут виросла Кармалка — сьогодні це село Шарлицького району Оренбурзької області.

Потім курські родини йшли сюди одна за одною. 1832 року шестеро Анпілогових із Нікольського під Княжими були в списку казенних поселян, які хотіли послати ходоків оглянути вільні землі Оренбурзької губернії. Від 1837 року казенними селянами відало нове Міністерство державних маєтностей графа П. Д. Кисельова, і переселення з тісних губерній стало його постійною турботою. 1838 року його відомість про малоземельних селян назвала трьох Анпілогових із села Брехової Фатезького повіту, і причину записано прямо: на старому місці родинам бракувало землі. Прохор Матвійович із цього списку незабаром з'являється в метриках Кармалки й Оренбурга. Осідали курські переселенці й у Бузулуцькому повіті, тоді теж оренбурзькому: 1840 року в Заплавному записаний Лев Анпілогов «из переселян» (з переселенців) села Анпілогової Фатезького повіту.

Край охороняло Оренбурзьке козацьке військо. Положення 1840 року закріпило його землі й порядок служби, а поповнювали військо не лише нащадками козаків, а й відставними солдатами та селянами краю. Чимало носіїв прізвища опинилися в його лавах: у 1840-х роках у селі Ларіонівці та в Кальдяївському загоні Чорноотрозької станиці, на схід від Оренбурга, цілі родини Ампілогових і Анпілогових записані козаками. Козаками були й Анпілогови сусіднього Ізяк-Нікітинського селища, а в 1890-х роках Ксенофонт Анпілогов служив урядником — молодшим командиром — у 1-му відділі війська. Інші родини, як у Кармалці, лишилися державними селянами.

Нащадки переселенців залишилися тут надовго. Метричні книги Кармалки, сусідньої Слонівки, козацьких селищ і самого Оренбурга повні їхніх народжень, весіль і поховань: для цієї книги зібрано понад чотири тисячі записів з Оренбуржжя за 1820–1910-ті роки.

Пониззя Волги: Бахтемир

Куди прийшлиЗвідки прийшлиМапу можна рухати й збільшувати
Єнотаєвський повітЗвідки родину Михайла Анпілогова було приписано 1837 року
АстраханьГубернське місто
Бахтемир · 1837Рибальське село в дельті Волги; прізвище тут до 1917 року

Точку Єнотаєвського повіту поставлено умовно, в центрі повіту: з якого села повіту прийшла родина, невідомо.

1837 року родина Михайла Анпілогова — з братом Тимофієм і племінником — перебралася з Єнотаєвського повіту, вище по Волзі, до села Бахтемир у самій її дельті й була приписана до тутешніх державних селян. Дельта жила рибою: тутешні промисли були одними з найбагатших у країні, і робочі руки там завжди були потрібні. Родина прижилася: у метричних книгах Бахтемира прізвище трапляється аж до 1917 року.

Сибір

Куди прийшлиЗвідки вийшлиПунктир — за родинним переказомМапу можна рухати й збільшувати
Анпілогова (Курський повіт)Понад тридцять мешканців у проханні 1887 року про переселення до Томської губернії
ПорозГрайворонський повіт: Анпілови, що пішли до Томської губернії
Орловська губерніяЗа переказом, звідки прийшли брати Максим і Павло Трифоновичі
Березівка (Самарський повіт)Звідки поїхала на Алтай Агафія Анпілогова
Томська губерніяГоловний напрям курських переселенців
КожлиСело під Томськом; Павла Трифоновича записано тут 1898 року
БарнаульськеШадринська волость Барнаульського повіту, Алтай
Бейська волость · 1911–1917Переселенська справа біля Саян

Звідки прийшов Анпілогов Бейської волості, невідомо, тому лінії до неї немає. Єнісейський та уфимський напрями з покажчика ГАКО на мапі не показано: точних місць призначення не названо.

Найдальшою дорогою став Сибір. У 1880-х роках курські селяни дедалі частіше просилися за Урал: 1887 року прохання про переселення до Томської губернії подали селяни кількох волостей Курського, Льговського та Фатезького повітів, і серед них — понад тридцять мешканців села Анпілогової. 1889 року закон про добровільне переселення впорядкував дозволи й пільги для тих, хто йшов на казенні землі, а від 1891 року будувалася Транссибірська магістраль, і шлях, на який раніше йшли місяці, ставав коротшим. Після 1906 року, за прем'єр-міністра П. А. Столипіна, скарбниця давала переселенцям позики на дорогу й нарізала їм землю: за кілька років за Урал переїхали мільйони людей.

Анпілогови та Анпілови з Фатезького, Грайворонського й Старооскольського повітів вирушали до Томської, Єнісейської та Уфимської губерній. За родинним переказом, брати Максим і Павло Трифоновичі з Орловської губернії разом з іншими переселенцями заснували під Томськом село Кожлі; 1898 року Павло вже записаний його селянином. На Алтай поїхала Агафія Анпілогова з-під Самари, а в Бейській волості біля Саян у 1911–1917 роках записаний ще один Анпілогов.

Але нову ріллю шукали не всі. Інші йшли до міст, на шахти й заводи, на військову службу та до церковного причту — про це наступний розділ.

Для дослідниківДжерела, застереження та відкриті питання цього розділу

Переселення через малоземелля. Заголовок справи РГИА (Російський державний історичний архів), ф. 1285, оп. 1, спр. 163 — «О переселении казенных крестьян из Курской губернии в Таврическую по малоземелью» (Про переселення казенних селян із Курської губернії до Таврійської через малоземелля); її дати й обсяг поки невідомі. Про пільги переселенцям до Таврійської та сусідніх губерній у 1805–1812 роках — справа РГИА, ф. 379, оп. 1, спр. 4. Загальний огляд заселення Мелітопольського повіту згадує вихідців із Курської та Орловської губерній. S-TAURIDA-SETTLEMENT S-TAURIDA-RESETTLEMENT-ROUTES-1809-1812

Ландміліція. База ландміліції дала 26 рядків Анпілогових: 12 кромських, 9 курських, 2 орловські, 1 лівенський і 2 без зазначеного повіту. Курський полк не був поселений на лінії, тому служба в ландміліції сама по собі не доводить переселення родини. Картка бази

Українська лінія. База переселенців за II та III ревізіями Бєлгородської та Воронезької губерній називає Опанаса Анисимовича, Гавриїла Єремійовича, Прокопа Федотовича, Степана Івановича та Федора Івановича Анпілогових із Курського повіту: одного — у хвилі 1732–1748 років, чотирьох — у 1749–1764 роках. Двір Федора Івановича простежено за сповідними розписами Ряжської фортеці 1768–1776 років. Зв'язок цих родин із Тимошівкою не доведено. S-ANPILOGOV-RYAZH-UKRAINIAN-LINE

Тимошівка. Хутір в урочищі Матогай 1809 року заснував селянин-однодворець Тимофій Тимошенко, вихідець із військових поселень Дніпровської лінії; 1810 року довкола нього оселилися державні селяни Обоянського, Бєлгородського, Корочанського, Суджанського та Тимського повітів. Вік Іллі прочитано за оригіналом; місце його народження й вихідний двір не знайдено, прямого запису про переселення родини немає. Олексій, Павло, Іоанн і Тимофій Іллічі названі в метриках 1816–1844 років. Шлюб 1827 року називає Анастасію дочкою Івана Анпілогова, поселянина Тимошівки; її батька поки не пов'язано з Іллею. S-DNIEPER-LINE-SOLDIER-SETTLEMENTS · Досьє Тимошівки

Херсонщина, 1811. РГИА, ф. 1285, оп. 1, спр. 131, 9 арк.: подання орловського цивільного губернатора про бажання 70 душ казенних селян Кромської округи переселитися на ділянку № 130 Херсонської губернії; переселення вів Департамент державного господарства МВД. Де лежала ділянка і чи прибула вся група, ще не встановлено, тому на мапі показано лише губернію.

Кавказ. Прохання: РГИА, ф. 379, оп. 1, спр. 742 (1826; загальний реєстр 207 душ чоловічої статі з кількох повітів Курської губернії) і спр. 856 (1827–1828; 213 родин, 554 душі чоловічої статі). Чи прибули на Кавказ Семен із Тетеревиного та Анпілогови з Нікольського, поки не знайдено. Переселення павловських однодворців — РГИА, ф. 379, оп. 1, спр. 731 (1826–1834): у справі названо померлих Никиту Абрамовича (Верхній Мамон) і Федосія Устиновича (Буйлове) та їхніх синів Ємельяна й Леонтія. Тихорецькі Ампілогови та Анпілогови 1835–1848 років — ГАСК (Державний архів Ставропольського краю), ревізька казка 1835 року, сповідні розписи 1845 і 1848 років і метрична книга 1846 року; покажчик не розкриває імен і складу дворів.

Кармалка та Оренбурзький край. Реєстри переселенців Зобовської волості, які оселилися «на даче деревни Сарманаевой» (на дачі, тобто земельній ділянці, села Сарманаєвої): курська група 1828 року (№ 14: Іван Сергійович Анпілогов, 70 років, сини Ларіон 36, Никифор 33, Борис 30; повірений — Ларіон) і орловські однодворці 1829 року (№ 2 — сини померлого 1828 року Федосія Івановича: Єлизар 47, Петро 40, Никита 37; № 3 — Полікарп Федорович, 50, із сином Артемієм 25; № 4 — Іван Данилович, 35, із братом Василем 20; № 25 — Сидір Дмитрович, 42, із синами Іваном 19 і Миколою 14). Для орловської хвилі раніша публікація уточнює Кромський повіт і Колчевську волость. Шифрів справ у публікації не вказано; «дачу деревни Сарманаевой» ототожнено з історичною Кармалкою. Подальші хвилі: РГИА, ф. 379, оп. 1, спр. 1206 (1832; зведення на 633 душі чоловічої статі), ГАКО (Державний архів Курської області), ф. 184, оп. 2, спр. 678 (вибуття Василя Титовича 1833 року), РГИА, ф. 379, оп. 1, спр. 1464 (прохання Азара та Прохора Анпілогових із кромської Черемошної, 1833), РГИА, ф. 383, оп. 1, спр. 299 (відомість 1838 року; приїзд Прохора Матвійовича підтверджено метриками Кармалки й Оренбурга 1838–1843 років), ОГАОО (Об'єднаний державний архів Оренбурзької області), ф. 173, оп. 15, спр. 443 (Заплавне, 1840). Підрахунок записів — за базою проєкту (метрики Кармалки, Слонівки, Зобова, Оренбурга, Орська та інших місць Оренбурзької губернії, включно із записами, де члени родини виступають хрещеними, поручителями та членами причту). Спорідненість курської та орловської груп між собою не встановлено.

Оренбурзькі козаки. Козацький стан — за метриками 1840–1900-х років: село Ларіонівка (Іларіонівський виселок) і Кальдяївський загін Чорноотрозької станиці, Ізяк-Нікітинське селище; Ксенофонт Антонович Анпілогов названий урядником Оренбурзької станиці 1-го відділу Оренбурзького козацького війська у 1893–1898 роках. Відставного козака Ларіона Івановича Ампілогова з Ларіонівки та повіреного курської групи 1828 року Ларіона Івановича Анпілогова поки не ототожнено, як і козака Никифора Івановича з Никифором із тієї самої групи; коли і яким шляхом ці родини потрапили до війська, не встановлено. Кармалинські Ампілогови того самого часу записані державними селянами.

Бахтемир. Іменний список державних селян 1843 року (ГААО — Державний архів Астраханської області, ф. 454, оп. 1, спр. 339): родина Михайла Анпілогова «изъ Енотаевскаго уезда причислены въ 1837 году» (приписані з Єнотаєвського повіту 1837 року) і «въ селеніи Бахтемирскомъ оседло» (осіли в селі Бахтемир). Де родина жила до Єнотаєвського повіту і чому її перевели, невідомо. У метриках Бахтемира 1838–1917 років прізвище частіше записане короткою формою «Ампилов» (Ампілов); зв'язок цих записів із родиною Михайла встановлюється за іменами та спорідненістю.

Сибір. ГАКО, ф. 68, оп. 2, спр. 3641 — прохання селян кількох волостей Курського, Льговського та Фатезького повітів про переселення до Томської губернії (12 квітня — 21 жовтня 1887 року); іменний покажчик пов'язує зі справою щонайменше 31 мешканця села Анпілогової, точні аркуші ще треба встановити. Іменний покажчик ГАКО, ф. 68, оп. 1 називає Анпілових і Анпілогових із Пороза (Грайворонський повіт), Шахового, Троїцького на Сучку та Нікольського (Фатезький повіт), Сорокиного (Старооскольський повіт) і Щигровського повіту з напрямками до Томської, Єнісейської, Оренбурзької та Уфимської губерній. Переказ про Кожлі опублікував нащадок на форумі ВГД; первинна метрика 1898 року вже називає Павла Трифоновича селянином Кожлів, тому первісне переселення відбулося до столипінської реформи; орловське місце виходу первинним документом не підтверджене. Агафія Федорівна — за покажчиком переселенців на Алтай 1883–1908 років (із Березівки Самарського повіту до Барнаульського Шадринської волості). Бейська волость — попризвищевий покажчик до справи ГАКК (Державний архів Красноярського краю), ф. 160, оп. 1, спр. 2270; ім'я та колишнє місце проживання цього Анпілогова невідомі.

Отрада, 1870. Дослідницька виписка зі справи ГАРК (Державний архів Республіки Крим), ф. 44, оп. 1, спр. 814 «О причислении 6-ти семейств государственных крестьян Курской губернии к с. Отраде» (Про приписання 6 родин державних селян Курської губернії до с. Отради) (Кузьму записано також як «Найпилогов»). Коли родини фізично переїхали і яким був їхній повний склад, покажуть лише оригінальні аркуші. Картка виписки

Привільне, 1887. Село походження Гавриїла ще не прочитане, але повіт названо прямо. Калузьку родину не можна заздалегідь включати до курського чи орловського роду лише за прізвищем.