Тимошівка

Назви

У джерелах і сучасних базах трапляються:

  • Тимошевка;
  • Тимошовка;
  • Тимошівка;
  • Tymoshivka.

Історично село належало до Мелітопольського повіту Таврійської губернії. У книзі адміністративна форма завжди прив'язується до дати документа.

Сучасна прив'язка: село Тимошівка Михайлівської селищної громади Василівського району Запорізької області України. Це уточнення відрізняє його від інших однойменних населених пунктів. Офіційний довідник адміністративно-територіального устрою України.

Роль у дослідженні розселення

Тимошівка — не лише осередок прізвища кінця XIX — початку XX століття. Первинний аркуш фіксує тут смерть 85-річного поселянина Іллі Іоанновича Анпілогова 1836 року, а метрики 1816–1844 років називають дорослих Олексія, Павла, Іоанна і Тимофія Іллічів. Це виводить документовану глибину місцевої групи до людини, народженої близько 1751 року, і робить пошук родини в переселенських відомостях 1809–1810 років головним напрямом.

Історія заснування розрізняє одиночного першопоселенця і масову хвилю. 1809 року вихідець із військових поселень Дніпровської лінії селянин-однодвірець Тимофій Тимошенко заснував хутір в урочищі Матогай; 1810 року довкола нього оселилися державні селяни з Обоянського, Бєлгородського, Корочанського, Суджанського та Тимського повітів Курської губернії. Тому курсько-бєлгородський ареал залишається найкращою загальною гіпотезою для родини Іллі, а військові слободи на Конці — додатковим, але слабшим контролем. Точний повіт ще не встановлено. Один особливо перевірюваний слід знайдено в слободі Трьохізбенській Бахмутської провінції. Вторинна публікація за матеріалами першої ревізії 1719–1724 років називає там старшого в роду Євдокима Трохимовича Анпілогова. У відкритому покажчику ревізії 1744 року прізвища немає, а попризвищевий покажчик до третьої ревізії 1762 року знову показує один двір однодвірців Анпілових. Цей двір знайдено у відкритому первинному скані ГАВО, ф. И-18, оп. 1, спр. 103, арк. 204, № 1169: відставний драгун Онисим Анпілов 70 років, дружина Параскева Федорівна 50 років, сини Іван 14 і Андрій 12 років. Іллі Іванового сина приблизно 11 років у єдиному дворі немає, а ім'я голови не збігається з по батькові тимошівського Іллі Іоанновича. Пряма версія Трьохізбенська → Тимошівка тому істотно ослаблена. Для раннього контролю залишається ГАВО, ф. И-18, оп. 1, спр. 29, арк. 91–477, 683 за 1744–1746 роки. Ще важливіший пізній зріз: ГАВО, ф. И-18, оп. 1, спр. 175 містить відомості про козаків Трьохізбенської за 1797–1801 роки на арк. 79–165 — лише за вісім–дванадцять років до заснування Тимошівки. Поки не встановлено, чи охоплює справа всіх однодвірців, тому відсутність прізвища в ній сама по собі не буде доказом переселення. [PUB-TREKHIZBENSKAYA-ANPILOGOV-EVDOKIM-TROFIMOV-1719-1724] [PUB-RGADA-350-2-250-TREKHIZBENSKAYA-ANPILOV-1762] [PUB-GAVO-I18-1-175-TREKHIZBENSKAYA-1797-1801]

Перевірено й північний слід самого Онисима, що здавався сильним. Перепис 1718 року справді називає в селі Горній Старооскольського повіту списника Анисима Ієвлева сина Анпілова. Але третя ревізія 1762 року продовжує саме цей двір уже в селі Архангельському: Анисим значився 65-річним за попередньою ревізією і помер 1750 року, після нього залишився син Родіон. Отже, він не міг бути 70-річним відставним драгуном Онисимом, який жив у Трьохізбенській 1762 року. Рідкісні ім'я і прізвище тут належать двом різним людям; маршрут Старий Оскол → Трьохізбенська знято. Жоден із двох дворів не містить шуканого Іллі Іванового сина близько 1751 року народження. [PUB-RGADA-350-1-384-GORNAYA-ANISIM-ANPILOV-1718] [PUB-RGADA-350-2-3403-ARKHANGELSKOE-ANISIM-ANPILOV-1762]

Водночас інший старооскольський слід став точнішим, але його архівна прив'язка потребує перевірки. Опублікований фрагмент оригіналу шостої ревізії показує 1811 року 64-річного Івана Іванового сина Анпілова у «вновь начинающей деревне Анпиловой» (новозаснованому селі Анпіловій); дослідник розміщує її біля села Бор. Він народився близько 1747 року — лише на чотири роки раніше від тимошівського Іллі Іоанновича — і має те саме по батькові. Це не доводить братерства, але створює точний тест. Ревізійну адресу вже звужено: Бор починається на кадрі 61, Сорокине — на кадрі 86 справи ГАКО 184-2-103 за 1762 рік; Бор 1782 року починається на електронному кадрі 392 справи 184-2-149. Для п'ятої ревізії треба перевірити обидва сусідні старооскольські томи — 184-2-204 і 184-2-205: справа 205 прямо озаглавлена як казки однодвірців, але сусіднє Незнамове вже локалізовано у справі 204. Опубліковане зіставлення уточнює, що окремої Анпілової в п'ятій ревізії ще немає: потрібні двори слід шукати всередині розділу Бору. Там треба перевірити Іллю Іванового сина близько 44 років; у шостій ревізії — помітку про його вибуття до Таврійської губернії. Правильний старооскольський комплекс 1811 року знайдено: ГАКО 184-2-353, ревізькі казки однодвірців і казенних поселян повіту, 1064 аркуші. Сусідні прив'язки залишають для Бору і новоутвореної Анпілової дуже вузький імовірний інтервал: після Бродка на арк. 57–62 і до Баранова на арк. 71–76, тобто арк. 63–70. Це адресна реконструкція, а не вже прочитаний заголовок; точний аркуш опублікованого кадру ще не встановлено. Раніше фрагмент помилково приписували справі ГАКО 184-2-346. Її географічний покажчик ставить сільце Анпілогово на сторінці 13 у курсько-підміському блоці; невеликий старооскольський блок починається біля сторінки 321 і Бору не містить. Це окреме вогнище, а не підтвердження борської локалізації кадру. [PUB-GAKO-184-2-346-ANPILOVA-IVAN-ANPILOV-1811]

У курському ареалі тепер первинно підтверджено ще одну ранню прізвищеву кишеню. ГАКО 184-2-91, електронні скани 740–742 і 756–757, показує в селі Саколовій три двори 1762 року: Івана Дементійовича і Гавриїла Тарасовича Анпілогових та Івана Ларіоновича Онпілогова. Саколова й Анпілогово пізніше перелічуються як різні назви; об'єднувати їх не можна. Ба більше, надруковані парафіяльні відстані не збігаються з двома відомими картографічними прив'язками Анпілогової, тому безпосереднє сусідство саме з 16-двірним селом ще не доведено. Чоловічі лінії тепер розкрито далі. В Івана Дементійовича читаються сини Єгор (9 → 26), Михайло (3 → 20), Хома (15) і Петро (10); в Івана Ларіоновича — Антип (24 → 41), онук Михайло з поміткою «в бегах безвестно» (у бігах, невідомо де) і Федір (5 → 22). Відповідного Іллі Іванового сина серед упевнено прочитаних чоловіків немає; особливо суттєво, що десятирічного хлопчика названо саме Петром. У Нікольському додатково перевірено двір Івана Єпіфановича: він помер 1758 року, а його син Федір 1762 року показаний двадцятирічним; явного Іллі в читабельній чоловічій частині немає. Ці два результати звужують пошук конкретного батька, але водночас показують, що прізвище треба шукати як мережу сусідніх дворів, а не лише за топонімом Анпілогова. [PUB-GAKO-184-2-91-SAKOLOVA-ANPILOGOV-HOUSEHOLDS-1762] [PUB-GAKO-184-2-39-NIKOLSKOE-IVAN-EPIFANOVICH-1762] [PUB-KURSK-EPARCHY-1908-BALYCHEVO-SOKOLOVA-ANPILOGOVO-CONTROL]

Для обходу ревізійної прогалини знайдено точне церковне джерело. Офіційний опис ГАКО підтверджує справу 217-1-1901 — метричну книгу Покровської церкви села Баличева за 1782–1820 роки, 321 аркуш. Це часовий міст, де можна шукати шлюби, смерті, молодших дітей і хрещених батьків саколовських дворів не лише за прізвищем, а й за патронімами Дементійов, Тарасов і Ларіонов та за мережею Калугіних. Склад парафії 1908 року не можна переносити на 1782 рік: спершу треба прочитати внутрішні заголовки самої книги. ЕАИС ГАКО вимагає авторизації, а віддалений перегляд сканів фондів 184 і 217 архів позначає як платний; тому справу локалізовано, але вона не вважається переглянутою. [PUB-GAKO-217-1-1901-BALYCHEVO-METRICS-1782-1820]

Між ревізійними зрізами знайдено незалежне первинне підтвердження самого прізвищевого поселення. Економічні примітки до генерального межування Старооскольського повіту, РГИА, ф. 1350, оп. 312, спр. 84, арк. 95–95 зв., у 1780-х роках прямо називають «деревню с хутором Анпиловы» (село з хутором Анпілови) у володінні однодвірців Анпілових. У селі враховано 9 дворів і 24 ревізькі душі — 12 чоловічих і 12 жіночих; хутір додає десятий двір, але окремого числа душ у його рядку не проставлено. Це надійно заповнює проміжок між борськими родинами 1762 року і «вновь начинающей» (новозаснованою) Анпіловою 1811 року, однак не називає Іллю і не доводить переселення до Тимошівки. [PUB-RGIA-1350-312-84-ANPILOVA-ECONOMIC-NOTES-1782]

Краєзнавчий літопис приписує заснування Анпілівки Онуфрію Карповичу Анпілову 1723 року і правильно відтворює підсумок 1782 року — 10 дворів і 24 мешканці. Але його рання дата залишається спірною: повний перелік голів дворів Бору за переписом 1723 року Анпілових не містить, а первинні економічні примітки не називають засновника. Тому доведеним вважається існування поселення до 1780-х, але не його заснування 1723 року.

У контексті тієї самої публікації виявлено два первинні фрагменти третьої ревізії, які раніше не були винесені в картку. Обидва підписані «села Бору» (села Бору) і показують окремі рядки однодвірців Івана Демидового сина та Івана Іванового сина Анпілових. Це перетворює старооскольську версію із загального збігу прізвища на конкретний родинний тест: продовження обох рядків має показати, чи був в одному з дворів Ілля Іванів син приблизно одинадцяти років. Однак опубліковано лише обрізки заголовків рядків, без дружин, дітей і віку; не можна ні вважати двох Іванів батьком і сином, ні ототожнювати одного з них із пізнішим Іваном Івановичем 1747 року народження.

Вихідний вузол цієї гілки тепер підтверджено первинним фрагментом. На аркуші 414 переписної книги 1719 року названо Дениса і його брата Івана Анпілових, які спільно володіли млином на Осколі біля села Сорокиного. Це узгоджується з незалежним зіставленням ревізій, за яким Анпілови перейшли із Сорокиного до Бору між першою і другою ревізіями. Первинний фрагмент 1762 року тепер підтверджує в Бору Івана Демидового сина Анпілова; повідомлення його нащадка датує народження приблизно 1717 роком. Той самий нащадок окремо називає співвласників сорокинського млина Іваном Івановичем (1661–1721) і Денисом Івановичем (1666–1720), а для Івана Івановича із шостої ревізії наводить дати 1747–1825. Це корисний приватний родовід, але не прочитання опублікованих фрагментів. Доки не показано повних дворів 1762 року, не можна оголошувати Івана Демидовича батьком ні пізнішого Івана Івановича, ні тимошівського Іллі Івановича близько 1751 року; вирішальний тест — перевірити на Іллю продовження обох рядків. [PUB-RGADA-350-1-384-SOROKINO-ANPILOV-MILL-1719]

Ширший джерелознавчий контроль показує, що зводити це вогнище до одного Сорокиного не можна. За експертним зведенням ранніх документів і першої ревізії, на початку XVIII століття існувало щонайменше дев'ять дворів Анпілових: п'ять у Горній, два в Сорокиному, один у Ямській слободі і ще один поблизу неї. Водночас виправляється популярна легенда: рядок кошторисної книги 1668 року називає лише Герасима Анпілова із сином Стенькою і не розміщує їх на хуторі біля Підгірної Поляни. Отже, походження борської гілки треба перевіряти не за одним топонімом, а через патронім Демид → Іван Демидович в усіх чотирьох групах. Горня вже стала негативним контролем за повними родинами 1762 року; головним нерозкритим резервом залишаються два сорокинські і два ямськослобідські двори першої ревізії. [PUB-VGD-STARY-OSKOL-ANPILOV-DISPERSION-1629-1723]

З'явився і раніший патронімічний міст. Кріпосна книга 1703 року двічі називає свідка — «староосколец сын боярской Денис Иванов сын Анпилов» (староосколець син боярський Денис Іванів син Анпілов). Він є сильним кандидатом на мірошника Дениса 1719 року: ім'я, рідкісне прізвище, ареал і покоління збігаються. Якщо це одна людина, то сорокинський Денис був Івановичем, а названий його братом Іван належав до тієї самої групи «Івановичів», яку перша ревізія розміщує в Сорокиному. Але фрагмент 1719 року не показує по батькові Дениса, тому таке ототожнення залишається перевірюваною гіпотезою, а не готовим родоводом. [PUB-VGD-RGADA-615-1-10661-L51-DENIS-ANPILOV-1703]

Ще одного, незалежного від Старого Оскола, кандидата знайдено в селі Красному Бруслановського стану Єлецького повіту. Опублікована казка 1722 року називає Мирона Іллінового сина Анпілова, його синів Івана і Данила та онука Івана Іванового сина. Іван Анпілов повторюється в присяжному списку 1742 року; 1755 року його прямо названо Іваном Івановим сином, а в третій ревізії 1762 року він стоїть окремим головою двору. Другим головою тоді був відставний капрал Данило Миронович Анпілов. У сповідній відомості 1792 року головою наступного покоління названо 51-річного Василя Івановича Анпілова.

Це поки найточніший тест імовірного батька тимошівського Іллі Івановича: Іван Іванович жив у потрібному поколінні, а Василь близько 1741 року народження міг бути старшим братом Іллі близько 1751 року народження. Але склад іванівського двору в опублікованому витязі пропущено. Вирішальна адреса — РГАДА, ф. 350, оп. 2, спр. 955, арк. 656–656 зв.: там треба шукати сина Іллю приблизно 10–12 років. Відсутність Іллі серед голів родин 1792 року лише допускає ранній відхід і сама по собі переселення не доводить. Контроль решти гілок уже локалізовано: п'ята ревізія Красного 1795 року займає арк. 28–31 у ГАТО, ф. 12, оп. 1, спр. 208, а шоста ревізія 1811 року — арк. 133–148 у спр. 411. Обидві справи вже оцифровано електронною читальною залою ГАТО. Це дозволяє перевірити не лише наявність Іллі, а й попередній вік, номери дворів і прямі формули вибуття між двома переписами. Перегляд зображень потребує реєстрації та оплаченого часу доступу; первинну розшифровку цих аркушів поки не виконано. Пізні списки голів дворів додали важливий контрдоказ. У восьмій ревізії Красного 1834 року поруч записано Лук'яна Антоновича та Івана Ілліча Анпілових; у десятій ревізії 1858 року — Іона Лук'яновича і знову Івана Ілліча Анпілових. Отже, у Красному тривала власна Іллінова гілка. Це не виключає переселення іншого Іллі Івановича, але вимагає спершу встановити батька і вік місцевого Іллі, а не ототожнювати його з тимошівським за самим лише по батькові. Додатковий контроль дають збережені метричні книги Володимирської церкви Красного за 1773, 1821, 1836, 1847 і 1850 роки; з них в офіційному списку цифрових справ поки виявлено лише книгу 1773 року. Додаткова обережність потрібна через суперечність: опублікований перепис 1716 року повідомляє про смерть родини Мирона, тоді як казка 1722 року показує її живою; обидві передачі слід звірити за оригіналами. [PUB-ELETS-KRASNOE-ANPILOV-1722-1792]

Нова перевірка показує, що населення Трьохізбенської помітно змінилося ще до заснування Тимошівки. За опублікованим 1880 року описом Феодосія Макаревського, 1795 року багато старожилів пішли на Кубань зі званням козаків, ті, що залишилися, стали однодвірцями, а на звільнені місця прийшли вихідці з Курської та Воронезької губерній. Поіменного списку в публікації немає. У первинному скані ревізії 1835 року перевірено весь невеликий розділ однодвірців Трьохізбенської — ДАХО, ф. 31, оп. 141, спр. 273, арк. 24–24 зв., родини № 92–99; прізвища Анпілов/Анпілогов як явного родинного іменування не знайдено. Це послаблює простий сценарій безперервного проживання одного двору, але не доводить його відходу до Тимошівки: список пізній і охоплює лише один стан. [PUB-MAKAREVSKY-TREKHIZBENSKAYA-MIGRATION-1795] [PUB-DAHO-31-141-273-TREKHIZBENSKAYA-1835]

Докладна історія переселення дає другу дату і конкретний кубанський тест. У 1801–1802 роках однодвірці Трьохізбенської увійшли до загального набору мешканців одинадцяти слобід для Кавказької кордонної лінії; 8 жовтня 1802 року в новій станиці Тифліській осіла 181 родина. Це може бути пізньою стадією процесу, який Макаревський датував 1795 роком, або помилкою його пізньої публікації. Розподілу окремих родин поки не знайдено, але кубанський контроль став значно точнішим. Метрична книга фіксує Анпілова в Тифліській уже 1804 року. Алфавітна вибірка В. А. Колесникова з ревізії ГАСК, ф. 1209, оп. 1, спр. 1 показує 1815 року рівно один двір прізвища: у примітці знак * означає повторення прізвища, а в Анпілових його немає. Первинний скан сповідного розпису 1814 року показує вдівця Тараса Анпілова, 48 років, і дітей Андрія 20, Симеона 17, Парфенія 14 та Уляну 10 років. В опублікованому списку 1827 року цей окремий кубанський двір названо на ім'я: № 184, Тарас Самійлович Анпілов, вдівець. Збіг імені, вдівства, місця і хронології майже напевно вказує на одну людину. Це не збігається з тимошівською групою Іллі Іоанновича і чотирьох дорослих Іллічів. У прочитаному трьохізбенському дворі 1762 року Самійла немає: названо Онисима, його дружину і синів Івана та Андрія. Тому навіть лінія Трьохізбенська → Тифліська поки залишається коридором переселення, а не доведеним поколінним ланцюжком. Відкриті дані помітно послаблюють маршрут Трьохізбенська → Тимошівка і підтримують окрему лінію Трьохізбенська → Тифліська. Пізній запис про Івана Івановича Анпілова, народженого в Тифліській 1898 року, показує продовження цього кубанського прізвища. [PUB-TREKHIZBENSKAYA-TO-KUBAN-TIFLISSKAYA-1802] [PUB-TIFLISSKAYA-ANPILOV-1804-1827]

Перевірено і сусідню бєлгородсько-курську гілку в Порозі Хотмизького повіту. Первинний скан ревізії 1782 року показує два двори Анпілових — Никити Козьмича і Петра Васильовича, — але не Іллю Іванового сина. 1850 року в Порозі залишалося шість дворів прізвища. Тому Пороз важливий як частина старого ареалу, але версію про повне переселення цієї гілки до Тимошівки послаблено. Для перевірки окремого відходу залишається ревізія Пороза 1795 року. [PUB-DAHO-31-141-33-POROZ-ANPILOV-1782]

Регіональне тло узгоджується з цією гіпотезою: повна перевірка версії 36 відкритого попризвищевого покажчика служилих людей XVII століття дала 63 прізвищеві рядки і 111 сумарних входжень досліджуваного ряду, без дедуплікації людей між документами. Найбільше припадає на Бєлгород і Курськ — по 19, далі Орел — 16, Хотмизьк/Хотмишськ — 10, Лівни — 8, Кроми — 7 і Новий Оскол — 6. Форми Анпілов/Анпілогов присутні також в Обояні та Суджі в 1633–1701 роках. Це підтверджує старий ареал прізвища, але не спорідненість окремих носіїв. [PUB-SERVICE-PEOPLE-XVII-ANPILOGOV-FRONTIER-1633-1701]

Усередині широкого курсько-орловського ареалу виокремився новий пріоритет — Кромський повіт. Оглядові списки 1686–1689 років називають там Іллю і численних Анпілогових, а перепис РГАДА, ф. 1209, оп. 1, ч. 1, спр. 1040 за 1710 рік фіксує не менше десяти прізвищевих позицій служилих людей у Черемошній, Тетеревинці, Люцькому, Довгій Лоптевій і сусідньому сільці. Публічна База ландміліції додає 26 рядків прізвища, переважно з Кромського та Курського повітів; серед них двічі показано Лаврентія Іллінового сина Анпілогова з Кромського повіту. Збіг патроніма «Ильин» (Іллін) із тимошівськими дорослими Іллічами — лише пошуковий маркер: рік, полк, поселення і питання про повтор одного запису поки не розкриті. [PUB-RGADA-1209-1-1040-KROMY-ANPILOGOVY-1710] [PUB-UKRAINIAN-LINE-LANDMILITIA-ANPILOGOV-KURSK-KROMY-1732-1754]

Повторна перевірка повної публікації розбірної книги 1686–1687 років дала точніший шар: Карпа, Іллю і померлого Савина записано Дейовичами, а в тій самій книзі названо Дея Іванового сина Анпілогова. Можлива конструкція батько—сини потребує оригінальних родинних формул. Зате міграційний заголовок однозначний: Аверкія Григоровича й Олексія Івановича Анпілогових вміщено серед людей, які «из Кромского уезда сошли» (з Кромського повіту зійшли), причому укладач книги вказував, куди і в якому році. В опублікованому алфавітному списку ці два поля пропущено. Тому два повні рядки стали окремим коротким замовленням: вони покажуть реальний механізм і дальність виходу кромських Анпілогових уже в XVII столітті. Це не предки тимошівської родини за замовчуванням і не доказ маршруту до Таврії. [PUB-VGD-RGADA-1157-1-8-KROMY-ANPILOGOV-PATRONYMICS-1686-1687]

Для прямого тесту кромської версії знайдено офіційний аркушевий маршрут. ГАОО, ф. 760, оп. 1, спр. 248 містить 692 аркуші шостої ревізії 1811 року щодо однодвірців і економічних селян Кром і повіту. Первинно прочитаний внутрішній реєстр локалізує Черемошну на арк. 196, Люцьку деревню на арк. 200, Люцьке село на арк. 216 і Тетеревинку, названу селом Троїцьким, на арк. 504. Наступні записи починаються на арк. 200, 216, 252 і 516, тому повний цільовий блок — арк. 196–251 зв. і 504–515 зв. Помітка [ВР] означає «внутрішній реєстр», а не віртуальну читальну залу; у публічній картці показано лише три сторінки реєстру, а не самі казки. На цих аркушах треба шукати Іллю Іванового Анпілогова близько 1751 року народження, синів Олексія, Павла, Іоанна і Тимофія та формулу вибуття до Таврійської губернії. Контроль решти дворів дає сьома ревізія 1816 року — ГАОО, ф. 760, оп. 1, спр. 251, 1521 аркуш. Уже відоме прохання двох родин Анпілогових із Черемошної про переселення до Херсонської губернії 1811 року доводить південну рухливість цієї гілки, але саме по собі не веде її до Тимошівки. Ба більше, склад двох дворів не збігається з шуканою групою: Яків Лактіонович мав дітей Варвару, Наталю, Максима, Авксентія й Агафію, а Стефан Анікейович — сина Андрія, невістку Євдокію та онука Якова. Тому в ревізії треба шукати інші кромські двори, а ці два використовувати як негативний контроль. [PUB-GAOO-760-1-248-KROMY-1811-INTERNAL-REGISTER] [RGIA-F1285-O1-D131-CHEREMOSHNAYA-ANPILOGOV-1811]

Кромська версія отримала незалежний південний контроль. У первинних сповідних розписах Медвежого Ставропольського повіту за 1812 і 1813 роки двічі записано 43-річного Семена Осипового сина Анпілова з дружиною Анисією Пимонівною і чотирма дочками. Заголовки на окремих кадрах підтверджують саме Медвеже, а не спершу припущену Пелагіаду. Безпосередньо перед його двором стоять Аліфан Леденьов і Кіндрат Деренський; обидва імені є в списку видачі волів та реманенту групі Степана Павликова. За архівним витягом ця змішана група складалася з 32 родин Сичовського повіту Смоленської губернії, які прибули 1805 року, і 22 родин Кромського та Карачевського повітів Орловської губернії, які прибули 1806 року. Це доводить ще один ранній південний двір прізвища і робить Кроми/Карачев реальним конкурентом бєлгородської версії. Але сусідство в розписі не розподіляє Семена між двома частинами партії: для цього потрібен повний список ГАСК 87-1-168 або ревізійна помітка про попередню громаду. Семена не ототожнено з Іллею Івановичем із Тимошівки, і поки його не оголошено родичем. [YA-GAAO-599-2-1577-MEDVEZHYE-SEMYON-OSIPOV-ANPILOV-1812-1813]

Пошук за іменами дочок вивів на продовження медвежинського двору 1824 року. Розпис прямо називає «однодворца Семёна Анпилова» (однодвірця Семена Анпілова), Анисію, 16-річного Олексія і 13-річну Агафію; наступним знову записано Кіндрата Деренського. Агафія майже ідеально продовжує трирічну дівчинку 1813 року, а повтор рідкісного сусіда посилює тотожність. Але вік дорослих сильно розходиться, Анисію замість Пимонівни названо Антонівною, а Олексія не прочитано в попередньому дворі. Тому Record фіксує ймовірне продовження з конфліктами, а не безсумнівне злиття. [YA-GAAO-599-2-3684-MEDVEZHYE-SEMYON-ANPILOV-1824]

Інший обхідний пошук дав уже повністю доведений маршрут незалежної гілки. У справі ГААО 687-8-12 родина Івана Анпілова переселялася із села Бабки Павловського повіту Воронезької губернії до Сасиколів; у назві тієї самої справи представника названо рідкісною формою «Иван Антилов» (Іван Антилов). Сини Михайло, Ілля і Тимофій потім у тому самому порядку з'являються в первинній ревізії Сасиколів 1835 року, а метричний запис народження Дар'ї в Михайла Іванового сина Анпілова незалежно перевіряє двір. Це не тимошівський Ілля: родина молодша і переїхала пізніше від заснування Тимошівки. Але приклад доводить механізм розділеного південного переселення Анпілових і робить ревізії Бабки адресним тестом для можливого старшого двору. [PUB-GAAO-687-8-12-BABKA-SASYKOLI-ANPILOV-MIGRATION-1827-1835] [YA-GAAO-687-2-1365-SASYKOLI-ANPILOV-HOUSEHOLD-1835] [YA-GAAO-643-1-149-SASYKOLI-DARIA-ANPILOVA-1835]

Продовження пошуку за Бабкою дало можливий міст через покоління. У тому самому переселенському списку 1827–1835 років в Івана названо 18-річного племінника Костянтина, а в хлібній відомості ГАВО И-20-1-2189 за 1893 рік у селі 2-му Бабкиному стоять поруч господарі Яків і Терентій Костянтиновичі Анпілови; загалом прізвище носять щонайменше сім дворів. Це сумісне зі зв'язкою Костянтин → Яків і Терентій, але короткий витяг не показує, чи залишився Костянтин у Бабці, і не називає синів прямо. Додаткова інтрига: Яків Костянтинович повторюється в списку Пономарьовського товариства 1901 року серед вихідців зі старооскольської Анпілівки. Поки однаково допустимі одна людина на маршруті Анпілівка → Бабка → Донецький округ, повний тезко і неточно поширений на всю групу заголовок походження. Вирішальний тест — оригінал арк. 44 справи ГААО 687-8-12, метрики Бабки і вік Якова в ГАРО 232-1-792. [PUB-VGD-GAVO-BABKA-ANPILOV-MIGRATION-BRIDGE-1858-1901]

Архівний глухий кут із поки не знайденим шифром Бабки за 1816 рік вдалося обійти наступною ревізією. Опубліковані покажчики локалізують чотири точні зрізи: ГАВО И-18-1-223, арк. 41–44 (1834), И-18-1-306, арк. 190–210 (1835), И-18-1-474, арк. 834–853 (1850) і И-18-1-624, арк. 1043–1102 (1858). Головний із них — повний 21-аркушевий блок 1835 року: чоловічі рядки мають переносити вік за попередньою ревізією і позначати смерті чи вибуття. Тому він здатен ретроспективно показати двір на 1816 рік, долю племінника Костянтина і можливого старшого Іллю Іванового сина. Зрізи 1850 і 1858 років потім перевірять, чи з'явилися в тому самому дворі Яків і Терентій. Короткий блок 1834 року поки слід вважати можливою додатковою казкою, а не повним переписом села. Окремо локалізовано парафію: Миколаївська церква, ГАВО И-331-10-35 за 1905–1907 роки; це пізній контроль, а не заміна ревізіям. [PUB-GAVO-I18-BABKA-REVISION-LADDER-1834-1858]

Перевірка Павловського повіту дала глибший і несподівано цілісний маршрут. У переписній книзі РГАДА 350-2-2499 на арк. 117 зв.–118 прямо сказано, що 62-річний Євпат Іванів син Анпілогов раніше був записаний у селі Мармижах Рильського повіту. Разом із ним у Мамоні показано синів Федора і Мину, племінника Фетіса й онуків Тихона, Абрама і Якима. Це точна поіменна формула Мармижі → Мамон, а не пізня краєзнавча здогадка. Повний покажчик сьомої ревізії Верхнього Мамона потім показує вже одинадцять самостійних дворів Анпілогових 1816 року. Повторюються по батькові Фетісович, Федорович і Абрамович, що дозволяють будувати перевірюваний міст від родини Євпата, але суворий ланцюжок ще мають заповнити ревізії 1762 і 1795 років. [PUB-RGADA-350-2-2499-MARMYZHI-MAMON-EVPAT-ANPILOGOV-1745] [PUB-GAVO-I18-1-206-UPPER-MAMON-ANPILOGOV-CLUSTER-1816]

Цей осередок пройшов і незалежну міграційну перевірку. У РГИА 379-1-731 серед переселенців 1826 року до Кавказької області названо двір Никити Абрамового сина Анпілогова з Верхнього Мамона і двір Феодосія Устинового сина Анпілогова з Буйлового. Їхніх нащадків поселено при річці Тихонькій у поселенні Тихорецькому; у реєстрі ГАСК 459-2-894 того самого Никиту записано вже як «Анпилов» (Анпілов). Це доводить існування організованого павловського коридору на південь і чергування форм Анпілогов/Анпілов усередині одного двору. Для Тимошівки висновок поки подвійний: коридор реальний, але серед одинадцяти голів Верхнього Мамона 1816 року немає ні Іллі Івановича, ні взагалі голови Анпілогова з по батькові Іванович. Отже, шукати треба не лише наявний двір, а й родину, що вибула до 1816 року під ім'ям попереднього ревізького голови. [PUB-RGIA-379-1-731-PAVLOVSKY-TIKHORETSKOYE-ANPILOGOV-1826-1829]

Офіційна довідка ГАВО уточнила глухий кут: у фонді И-18 збереглися II, III, IV, VII, VIII, IX і X ревізії, тому шостої ревізії 1811 року там немає. Для Верхнього Мамона реальний шлях залишається таким: сьома ревізія 1816 року → п'ята ревізія 1795 року → справи казенної палати про вибуття і приписку. Для Бабки з'явився коротший обхід: восьма ревізія 1835 року з перенесеними даними попереднього зрізу, потім дев'ята 1850-го і десята 1858-го. Офіційна довідка ГАВО про збереженість ревізій

Паралельний пошук за сусідами ранніх Анпілогових дав вужчого бєлгородського кандидата — село Непхаєво. У первинному шлюбному записі № 29 від 29 жовтня 1816 року наречену Олексія Ілліча Антілогова Анастасію названо дочкою тимошівського поселянина Федора Зайцева. В опублікованому витязі п'ятої ревізії Непхаєва за 1795 рік на арк. 331 указано голову двору Федора Даниловича Зайцева. На тому самому тимошівському розвороті й тієї самої дати проіндексовано шлюб Матвія Олексійовича Гостищева; Гостищеви документовані в Непхаєві з XVII століття, а в ревізії 1795 року Михайло Семенович Гостищев стоїть на арк. 321. Це не доказ спільного маршруту: Федора Даниловича поки не ототожнено з батьком Анастасії, буквальне прочитання прізвища Матвія треба перевірити, а в опублікованому списку голів непхаєвських дворів Анпілогових немає. Але перевірка тепер точкова: ГАКО, ф. 184, оп. 2, спр. 299А, Непхаєво — арк. 321–412 зв.; головний аркуш — 331 з повним складом родини Федора Зайцева. Користувацьке дерево, що пропонує перехід Гостищевих Непхаєво → Тимошівка, не містить видимих джерел, а його точна дата народження Івана Гостищева поки не підтверджується індексом відповідного кадру FamilySearch, тому дерево використовується лише як підказка. [PUB-GAKO-184-2-299-NEPHAEVO-1795-INTERNAL-REGISTER]

Збільшена графа поручителів того самого шлюбу дала третій, але поки слабший маркер. Першим поручителем читається тимошівський поселянин «Филиппъ Чурнаевъ» (Пилип Чурнаєв). У Непхаєві ревізія 1795 року показує щільний осередок Черняєвих: сім чоловічих голів дворів між арк. 322 і арк. 345 зв. і кілька жіночих записів. Пилипа серед голів немає, а літера після «Ч» на тимошівському скані схожа саме на «у», тому прізвища не об'єднано автоматично. Треба перевірити повні родини цих семи дворів: Пилип міг бути сином голови, а незалежні записи покажуть, чи є «Чурнаев» варіантом «Черняев», чи іншим прізвищем. [FS-3Q9M-CSS9-MS51-F]

Для цієї версії знайдено наступний контрольний шар. У шостій ревізії 1811 року Непхаєво міститься в ГАКО, ф. 184, оп. 2, спр. 349, арк. 567–598 зв.: село починається на арк. 567, а наступний блок, Нові Лози, — на арк. 599. На цих 32 аркушах треба шукати номери дворів Зайцевих і Гостищевих, усі варіанти Анпілогов/Анпілов і особливо формули вибуття до Таврійської губернії. Шоста ревізія враховувала лише чоловіків, тому саму Анастасію вона показати не може. Жіночу половину родини слід перевіряти на арк. 331 п'ятої ревізії і в сьомій ревізії 1816 року. Правильний том тепер звужено до ГАКО 184-2-370: його опис прямо охоплює однодвірські поселення Бєлгородського повіту на літери М–Т, куди за абеткою входить Непхаєво; точний внутрішній блок села поки не встановлено. [PUB-GAKO-184-2-349-NEPHAEVO-1811-GEOGRAPHIC-REGISTER] [PUB-GAKO-184-2-370-NEPHAEVO-1816-CANDIDATE]

З'явився корисний незалежний контроль міграційної поведінки. У справі РГИА 379-1-750 про переселення курських казенних селян до Бессарабії в 1826–1828 роках опублікований реєстр називає з Непхаєва одразу Семена, Гната, Івана, Федора і Григорія Гостищевих, а також Трохима та Омеляна Черняєвих. Це не свідчення заснування Тимошівки: хвиля пізніша приблизно на п'ятнадцять років і мала інший напрямок. Але вона показує, що дві рідкісні частини нашої шлюбної мережі справді виходили з Непхаєва групою. Зворотний бік контролю важливий: просте зникнення родини з ревізії не можна вважати дорогою до Тимошівки — потрібна буквальна помітка про напрямок або збіг повного двору. [PUB-TYMOSHIVKA-NEPHAEVO-ORIGIN-NETWORK-TEST-1795-1828]

Ще до ревізій знайдено один спосіб перевірити гіпотезу за поколіннями. Непхаєво і Гостищево містяться на початку сповідної відомості ГАКО 217-2-7, т. 3 за 1771 рік; Непхаєво також входить до метричної книги ГАКО 217-2-36, т. 4 за 1803 рік. Перше джерело має дати повні родини за покоління до п'ятої ревізії, друге — народження, шлюби і смерті безпосередньо перед заснуванням Тимошівки. Поки локалізовано лише справи, а не їхній поіменний зміст. [PUB-GAKO-217-2-7-T3-NEPHAEVO-1771-CONFESSION-LOCATION] [PUB-GAKO-217-2-36-T4-NEPHAEVO-1803-METRICS-LOCATION]

Той самий розворот дав ще вужчий груповий маршрут. На первинному скані 29 жовтня 1816 року поспіль записано чотири перші шлюби тимошівських поселян: № 26 Матвія Олексієвого сина Гостищева, № 27 Григорія Михайлового сина Озерова, № 28 Флора Михайлового сина Хрептова і № 29 Олексія Іллінового сина Антілогова. Повторне прочитання обох сторінок розвороту додало другу половину мережевого відбитка: Матвій одружився з Марією, дочкою Симеона Селюкова; Григорій — з Ксенією, дочкою Василя Лазарева; Флор — з Пелагією, дочкою Михайла Мартинова; Олексій — з Анастасією, дочкою Федора Зайцева. Усі вісім родин названо тимошівськими поселянами, усі чотири шлюби — першими. Тому тепер слід шукати не одне прізвище, а зв'язку Гостищев—Селюков—Озеров—Лазарев—Хрептов— Мартинов—Анпілогов—Зайцев в одних і тих самих ревізьких блоках 1795 і 1811 років. Це суворіший тест місця виходу, але єдина дата вінчання сама по собі ще не доводить однієї переселенської партії: вона могла виникнути з порядку роботи парафіяльного священника. [FS-TYMOSHIVKA-FOUR-MARRIAGES-1816-10-29]

Мережа виявилася стійкою і через десять років. На первинному шлюбному аркуші 24 січня — 4 лютого 1826 року знову трапляються Селюкови, Лазареви, Хрептови і Гостищеви: індекс називає Семена Стефановича Селюкова, шлюб Миколи Григоровича Лазарева з Марією, дочкою Євфима Хрептова, і шлюб Федора Пантелеймоновича Палятова з Оленою, дочкою Бориса Гостищева. Сам розворот перевірено, але стан, парафія, вік і поручителі ще потребують повної розшифровки; індекс використовується лише як навігаційна підказка. Семен може бути батьком Марії Селюкової, дружини Матвія Гостищева з 1816 року, однак цю тотожність поки не доведено. Знахідка важлива методично: у передміграційних списках треба шукати не одне прізвище, а повторювану зв'язку Селюков—Лазарев—Хрептов—Гостищев поруч з Анпілоговими. [FS-TYMOSHIVKA-COMIGRANT-MARRIAGES-1826-01-24-02-04]

Індекс передав рідкісне прізвище як «Хретпов», але збільшений оригінал упевнено читається «Хрептовъ». Незалежне повідомлення дослідника на ВГД говорить про двох рідних братів і ще одного родича Хрептових-однодвірців, переселених із Бєлгородського повіту до Таврійської губернії в 1795–1805 роках; відповідь локалізує прізвище в селі Космодем'янському поблизу Болховця і називає також Курське і Грязне. Імен і архівного шифру в повідомленні не наведено, тому Флора поки не ототожнено з одним із трьох переселенців. Але рідкісність прізвища, точний напрямок, час і сусідство з Антілоговим роблять Космодем'янське новим пріоритетним мікрорегіоном.

Прив'язане до індексної картки Флора дерево FamilySearch дало несподівано точну поколінну підказку: Алентій Хребтов → Михайло Алентійович Хрептов → Фрол Михайлів Хребтов; поруч із Михайлом показано братів Єлисея і Єфрема. До Михайла прикріплено серію запорізьких метричних карток: перша називає його батьком Ірини вже 19 квітня 1814 року, а остання веде до первинного акта смерті 28 квітня 1850-го. На знімку 133 DGS 007817448 знайдено рядок Михайла; індекс читає «Михаил Алексеев Хребтов» (Михайло Олексіїв Хребтов) і дає вік 73 роки. Історія правок показує, що ім'я «Алентьевич» (Алентійович) створив користувач до прив'язки цих карток, а 1777 рік, імовірно, обчислено як 1850 мінус 73. Бєлгородське народження, зв'язок з Алентієм і локалізація смертного рядка саме в Троїцькому ще не доведені повним прочитанням. Тому в ревізіях треба перевіряти обидва варіанти батьківської формули — Алентій і Олексій — і конкретний братський набір Михайло—Єлисей—Єфрем. [PUB-FAMILYSEARCH-TYMOSHIVKA-KHREPTOV-GENERATION-CLUE-1814-1835]

Для прямої перевірки знайдено передміграційне джерело: метрична книга Космодем'янської церкви Бєлгородського повіту за 1803 рік — ГАКО, ф. 217, оп. 2, спр. 37, т. 5. У ній треба шукати Флора Михайлового сина Хрептова, його рідних, Іллю Іванового сина Анпілогова/Анпілова і родини Гостищевих, Озерових і Зайцевих. Той самий дослідник пізніше назвав родинний орієнтир «Алентия Хрептова» (Алентія Хрептова) і повідомив, що два брати потім переселилися до Таврійської губернії; буквальне прочитання імені поки не можна нормалізувати без оригіналу. Точні справи ревізій Космодем'янського: ГАКО 184-2-57 за 1762 рік, 184-2-136 за 1782 рік, 184-2-299, арк. 568–615 за 1795 рік і 184-2-349, арк. 363–375 зв. за 1811 рік. Наступне село Кисельово починається на арк. 376. Космодем'янове слід відрізняти від окремого села Кропивної при річці Корені, що починається в тій самій справі на арк. 315: цільовий населений пункт — село Козмодем'янське, воно ж Кропивне, при Ворсклі, у майбутньому Яковлівському районі. Раніше згадана справа 184-2-183 не є основною адресою четвертої ревізії села. Витяги з казок 1697 року називають у болховецькому оточенні Данила і Кіндрата Хрептових, а кошторисна книга 1676/77 року — Єрмола Хрептова: це підтверджує старий місцевий ареал прізвища, але не зв'язок поколінь із Флором. Новий точний архівний міст дає список служилих людей Болховця 1700 року: у РГАДА, ф. 210, оп. 14, спр. 457 названо Василя Хрептова. У відкритій публікації поки немає його по батькові, дітей, помістя і аркуша, тому це доказ стійкого прізвищевого вогнища, а не готовий родовід. [PUB-RGADA-210-14-457-BOLKHOVETS-KHREPTOV-1700]

Опублікована розшифровка оглядового списку 1647 року додає вихідний щабель: серед козаків, які прибули до Болховця з Курська, записано Федора Хрептова з дружиною і братом Якушкою, а їхній батько Авдій залишився в Курську (РГАДА 210-12-39-I, арк. 44–59). Таким чином, для однієї ранньої родини Хрептових доведено маршрут Курськ → Болховець; продовження цієї лінії до Алентія чи Флора поки не доведено. Передрукований список переселенців 1795–1811 років залишається похідним: публікатор ВГД назвав джерелом форум GENEO-ГЕНЕО, але не повідомив архівного шифру. Збіг присвяти храмів Козьмі і Дем'яну в Космодем'янському і Тимошівці може відбивати пам'ять переселенців про стару парафію, але сам по собі доказом не є. [FS-3Q9M-CSS9-MS51-F]

Пізній контроль несподівано повернув цей осередок до сусіднього Троїцького. У дослідницькій таблиці витягів із метричних книг ГАЗО за 1851–1860 роки названо Гаврила, Макара, Феодосію і Феклу Даниловичів/Данилівну Хрептових; у 1879 і 1890 роках з'являються Костянтин Гаврилович і Петро Макарович Хрептови. Спільне по батькові робить близьку спорідненість першої четвірки ймовірною, але таблиця не називає їх дітьми одного Данила і тим більше не називає Данила сином Флора Михайловича. Для такого ланцюжка потрібна дев'ята ревізія або прямі метрики. [PUB-VGD-TROITSKOE-BABANIN-WORKBOOK-KHREPTOV-1850-1892]

Зв'язок Троїцького з Тимошівкою при цьому задокументовано не лише спільною географією. Одну й ту саму родину Стефана Івановича Анпілогова і Марії Юхимівни записано первинними метриками в Тимошівці 1849 року, у Троїцькому в 1850–1854 роках і знову в Тимошівці 1857 року. Отже, носії досліджуваного прізвища справді переміщувалися між двома поселеннями; троїцький слід Хрептових можна перевіряти як можливе продовження тимошівської родини, хоча їхній власний маршрут ще не доведено.

Практичний ключ до цього переходу — РГИА, ф. 383, оп. 7, спр. 6260 за 1844–1849 роки про поділ землі та переселення однодвірців і державних селян у Таврійській губернії. За опублікованим описом дослідника, у справі є списки господарів Троїцького 1850 і 1851 років і поіменні дозволи займати будинки висланих духоборів. Треба виписати Стефана Івановича, Хрептових, їхню попередню громаду, родинний склад і номер будинку; потім пов'язати рядки з дев'ятою ревізією Тимошівки і Троїцького. [PUB-RGIA-383-7-6260-TROITSKOE-RESETTLEMENT-1844-1851]

Ще один пізній контроль з'явився в Терпінні. Публічний прізвищевий покажчик до метричної книги Митрофаніївської церкви за 1849 рік містить форму «Хребтов», а каталог FamilySearch підтверджує точний архівний блок: ГАЗО, ф. 246, оп. 1, спр. 115, арк. 1155–1235, DGS 007817444. Після виселення духоборів Терпіння з 1845 року заселяли зокрема вихідцями з Тимошівки, тому запис може вести до наступного покоління родини Флора. Але відкритий покажчик не повідомляє імені, події та ролі людини; первинний рядок поки не локалізовано. До його прочитання не можна стверджувати ні переселення з Тимошівки, ні спорідненості з Флором, і окремий профіль чи точка на карті не створюються. [PUB-GAZO-246-1-115-TERPENIE-KHREBTOV-1849]

Троїцькі акти дали й поколінний тест для самого Іоанна Ілліча. Поруч зі Стефаном Івановичем з'являються Косьма Іванович, його хрещений батько 1857 року, і Микола Іванович, батько Агафангела 1860 року. Усі троє — дорослі носії рідкісної прізвищевої групи і за часом могли народитися між весіллям Іоанна Ілліча 1821 року і його смертю 1828-го. Це робить їх можливими братами і синами Іоанна, але поки лише гіпотезою. У восьмій ревізії 1835 року треба шукати вдову Фіону Мефодіївну з хлопчиками приблизно 7–13 років; у дев'ятій ревізії 1850 року — пряму формулу спорідненості Стефана, Косьми і Миколи та посилання на попередню ревізію. [FS-3Q9M-CSSM-TSKR-Z; FS-3Q9M-CSS9-995B-9; FS-3Q9M-CS9M-QSD9-V; FS-3Q9M-CS9M-79XQ-G]

Мережевий пошук дав ще один важливий орієнтир усередині того самого компактного району. У переписній книзі Бєлгородського повіту 1646 року серед дітей боярських села Сажного названо Микифора Анпілогова; вторинна публікація списку власників 1616 року називає там само Никиту Юхимового сина Анпілогова. Це найраніше знайдене локальне вогнище прізвища поруч із Непхаєвим, Гостищевим, Озеровим і Козмодем'янським. Поселення утворюють вузол близько 10–15 км, а чотири прізвища цього вузла поспіль стоять у шлюбній книзі Тимошівки 29 жовтня 1816 року. Тому найсильніша версія зараз стосується не одного села, а мікрорегіону Сажне—Непхаєво—Гостищево—Озерово—Козмодем'янське.

До прізвищевої мережі додався топонімічний контроль: у відкритому покажчику геометричних планів Бєлгородського повіту названо пустку Селюкову, що належала до села Озерова. Сам топонім не називає живої родини і без плану не дає точної дати, але незалежно пов'язує рідкісне прізвище Селюкових з озеровською земельною дачею. Разом із переведенням Селюкових з Озерова до Сажного за ревізією 1811 року і шлюбом Марії Селюкової в Тимошівці це робить Озерово ще сильнішим центром мережі, хоча не встановлює вихідного двору Анпілогових. [PUB-GAKO-184-2-336-SAZHNOE-SELYUKOV-FROM-OZEROVO-1811]

Тепер цей зв'язок підтверджується не лише топонімом. В опублікованому витязі п'ятої ревізії Озерова 1795 року брати Степан і Петро Севастяновичі Селюкови записані у дворі вітчима Наума Чеплигіна: їх прийняли з Тетеревиного до казки Озерова за згодою громади, а дружину Степана було взято із самого Озерова. Це дає живий родинний механізм включення Селюкових до озеровської громади ще до таврійського переселення. Разом із Максимом Анпілоговим із казки 1762 року два прізвища отримують спільний сільський вузол, але Семена Селюкова з Тимошівки не ототожнено зі Степаном без окремого ланцюжка документів. [PUB-GAKO-184-2-295-OZEROVO-SELYUKOV-NETWORK-1795]

Пізній незалежний контроль повторив ту саму пару прізвищ. В опублікованому списку домовласників хутора Калинін-2 Шахівської волості, датованому за адміністративною рамкою 1924–1928 роками, поруч названо Романа Андрійовича, Никиту Денисовича та Івана Федоровича Анпілогових і чотирьох Селюкових. Сусідній хутір Озеровський було засновано після земельного переселення 1906 року вихідцями зі старого Озерова, однак попереднього місця кожного домовласника Калиніна-2 у витязі не вказано. Тому знахідка не пов'язує цих людей із Тимошівкою, але показує стійкість місцевої мережі й застерігає: з бєлгородського вузла могла піти лише частина прізвищевого роду, тоді як інша гілка залишилася. [PUB-VGD-SHAKHOVSKAYA-HOMEOWNERS-KALININ2-1924-1927]

Є й окремий творчий контроль курської версії. Опублікований витяг із відказної книги від 28 січня 1642 року прямо каже, що Василь Анпілогов жив у Підміському стані в селі Анпілоговій, у помісті свого дядька Гавриїла Анпілогова. Таким чином, назва нинішнього Анпілогова під Курськом справді пов'язана з раннім служилим родом, а не лише схожа на прізвище. У шостій ревізії 1811 року сільце Анпілогово міститься в ГАКО 184-2-346 на арк. 13; наступний населений пункт починається на арк. 15. Первинна казка 1816 року вже прямо документує в однодвірській Анпілоговій 16 прізвищевих дворів, однак точну тотожність двох ревізійних блоків усе ще треба закріпити поіменним зіставленням. [PUB-KOTKOV-1977-P171-P172-VASILY-GAVRILA-ANPILOGOV]

Два нові первинні зрізи не дали очікуваного мосту до Тимошівки. У селі Анпілоговій Фатезького повіту 1816 року справді записано саме 16 однодвірських дворів Анпілогових — 48 чоловіків і 55 жінок, — але серед них немає Іллі Іванового сина близько 65 років і його очікуваної родинної зв'язки. Окрема казка 1795 року називає новопоселене з 1783 року село Анпілогову при гирлі верхів'я Оп'янника на річці Дерлові. Там враховано лише одну дворову групу, 6 чоловіків і 5 жінок, причому прізвища Анпілогов у мешканців не вказано; Іллі Іванового сина близько 44 років, Тимофія близько 6 років і Павла близько 3 років немає. Тому топонім 1795 року не можна перетворювати на прізвищевий список. Географія вказує на два різні місця: Нікольське, що під Княжими, і мережа Дерлова належать до нинішнього Понирівського району, а прізвищева Анпілогова при Куриці та Никовці — до нинішнього Курського району; довідник 1862 року знову показує в казенній Анпілоговій Фатезького повіту рівно 16 дворів. Отже, дерловська казка 1795 року не є попереднім зрізом прізвищевих дворів 1816 року. [PUB-GAKO-184-2-229-ANPILOGOVO-DERLOVO-1795] [PUB-GAKO-184-2-380-ANPILOGOVO-1816]

Повний офіційний опис Курського губернського правління відкрив третю, раніше не враховану фатезьку точку. ГАКО 33-2-557, 75 аркушів, ведеться з 5 липня 1811 до 11 січня 1816 року щодо земельного спору фатезьких купців Головіних з однодвірцями Орловської губернії Анпілоговими, які жили в селі Новій Головіній. Це перший ранній запис, який не просто показує Анпілогових у сусідніх губерніях, а прямо поєднує Орловську губернію з фактичним проживанням групи у Фатезькому повіті в цільову епоху. Сучасна Нова Головінка лежить приблизно за 54 км від казенної Анпілогової при Куриці та Никовці, тому дві групи не можна зливати за самим лише повітом. Але справа створює новий сценарій: орловські однодвірці могли спершу осісти на спірній землі в Курській губернії, а потім частина розширеної групи рушити далі на південь. Поки це маршрутна гіпотеза: заголовок не називає Іллі Івановича, його синів чи Таврійської губернії. Розв'язок міститься не в ще одному покажчику, а всередині 75 аркушів справи, де земельний спір міг зберегти імена, старі володільні записи й попередні ревізькі витяги. [PUB-GAKO-33-2-557-ORLOV-ANPILOGOVY-NOVAYA-GOLOVINA-1811-1816]

Суцільний перегляд попереднього первинного зрізу зробив цей сценарій значно конкретнішим. У ГАКО 184-2-284, арк. 211–230, збереглися всі двадцять цифрових розворотів п'ятої ревізії Нової Головіної від 14 серпня 1795 року. Прізвище Головін упевнено читається в кількох дворах, але ні Анпілогова, ні Ампілогова, Анпілова, Анфілогова чи Онпілогова в усьому блоці не виявлено. Це негативний результат за збереженою ревізією, а не твердження, що родина ніколи не бувала в селі. Однак разом зі справою 557 він звужує вікно: орловська група з'явилася тут після ревізії 1795 року і вже жила в селі на 5 липня 1811 року. Дві додаткові справи фонду 33 показують попереднє тло: 1802 і 1807 років землю Нової Головіної оспорювали Головіни та місцеві однодвірці із сусідніми поміщиками; Анпілогови стають новою окремою стороною лише у справі 1811 року. Наступний хід — не загальний пошук за прізвищем, а читання доданих до земельного спору старих ревізьких витягів, довіреностей і межових планів: саме вони можуть назвати вихідне орловське поселення. [PUB-GAKO-184-2-284-NOVAYA-GOLOVINA-1795] [PUB-GAKO-33-NOVAYA-GOLOVINA-LAND-DISPUTE-SEQUENCE-1802-1816]

Сьому ревізію вдалося знайти не за очікуваною формою «Новая Головина», а за переставленою архівною назвою «д. Новое Головино». Публічна тека ГАКО 184-2-380 містить тридцять файлів: окремі матеріали на арк. 499–506, основну казку 43 однодвірських дворів на арк. 556–574 і дуже бліде доповнення «К прибывшимъ» (До тих, що прибули) на арк. 575–577. Для трьох останніх аркушів перевірено вихідні TIFF, а не лише зменшені прев'ю.

На останньому аркуші доповнення читається формула «Орловской губернии» (Орловської губернії), наступне слово попередньо читається як «Кромского» (Кромського) повіту. Але збільшення вихідного TIFF виправило попередню персональну розшифровку: тут Иванъ Никитинъ, нижче Ивана братъ Варфоломей (Іванів брат Варфоломій), а не Олексій Ілліч. Біля цього двору прізвища Анпілогов не написано. Тому попередній поіменний міст Нова Головіна → Тимошівка знято; аркуш залишається лише контролем реального припливу орловських, можливо кромських, дворів. Імена Анпілогових треба видобути безпосередньо з 75-аркушевої земельної справи 557, не підміняючи їх схожим ревізьким контекстом. [PUB-GAKO-184-2-380-NOVOE-GOLOVINO-1816]

Тепер знайдено й правильну попередню адресу. В опублікованому переліку цифрової копії п'ятої ревізії однодвірців Курської округи село Анпілогово починається з цифрового файлу 346: ГАКО, ф. 184, оп. 6, спр. 31, т. 4. Це число позначає файл добірки, а не перевірений номер архівного аркуша. Сусідня послідовність містить Красниково на Никовці, Зорино, Глєбово і Гнєздилово. Сам файл поки не прочитано, тому число дворів і наявність Іллі Іванового сина близько 44 років ще невідомі. Але пошук більше не залежить від помилкової дерловської тезки: знайдено конкретний кадр потрібної однодвірської ревізії. [PUB-GAKO-184-6-31-ANPILOGOVO-1795-LOCALIZATION]

Перший кандидат на попередній зріз не підтвердився. Публічна копія ГАКО 184-2-169 по Фатезькій окрузі розкладена за поселеннями і не містить теки Анпілогової: за абеткою після Анненкова йде Апальково. Цю справу тепер збережено як негативну перевірку. Адміністративно узгоджений кандидат — ГАКО 184-2-113, IV ревізія однодвірців Курська і Курської округи за 1782 рік, оскільки саме в курському масиві міститься правильна п'ята ревізія 1795 року. Внутрішнього заголовка Анпілогової і родини у справі 113 ще не знайдено; отже, переносити туди Іллю Іванового сина чи число дворів поки не можна. [PUB-GAKO-184-2-169-ANPILOGOVA-1782-LOCALIZATION] [PUB-GAKO-184-2-113-ANPILOGOVA-1782-CANDIDATE]

Несподіваний короткий шлях знайдено в каталозі самої казенної палати. У 1860–1861 роках на запит Курського дворянського зібрання було заведено дві довідки «по данным предыдущих и последней ревизий» (за даними попередніх і останньої ревізій): п'ять аркушів щодо дворян Анпілогових Фатезького повіту і три аркуші щодо їхньої курської однопрізвищевої групи. Ці справи можуть назвати маєтки й конкретні ревізії, але поки не можна вважати їхніх мешканців тією самою однодвірською родиною: «количество душ у дворян» (кількість душ у дворян) могло означати належних їм кріпаків. [PUB-GAKO-184-1-1903-ANPILOGOV-NOBLES-FATEZH-1861] [PUB-GAKO-184-1-1904-ANPILOGOV-NOBLES-KURSK-1860-1861]

Пізній земельний контроль підтримує безперервність саме цієї малої однодвірської громади. За розбором М. О. Благовєщенського, додаток до володільного запису 1872 року містив 15 четвертних дворів Анпілогової: 11 Анпілогових, двох Калугіних і по одному Маковньова і Дурньової. Це майже той самий масштаб, що й 16 дворів 1816 і 1862 років. Благовєщенський вважав Анпілогових родом первісного заїмщика, але це його реконструкція за спадковими земельними частками, а не прямий акт заснування і не міст до Тимошівки. Повний подвірний список з іменами та по батькові ще треба знайти. [PUB-BLAGOVESHCHENSKY-1872-ANPILOGOVA-HOUSEHOLDS]

Окремий документ пояснює складну соціальну структуру місця. Купча від 26 березня 1781 року — ГАКО, ф. 59, оп. 1, спр. 749, арк. 30–32 — фіксує продаж Єлизаветою Іванівною Кутузовою своїй племінниці Аграфені Борисівні Переверзевій землі та кріпацьких родин у верхів'ях Млодаті. О. В. Зорін, цитуючи купчу, повідомляє, що частину родин потім розмістили в Анпілогові, Букрєєві та Касинові. Довідник 1862 року справді показує два паралельні рядки: власницьку Анпілогову Курського повіту — 59 дворів, 307 чоловіків і 400 жінок — і казенну Анпілогову Фатезького повіту — 16 дворів, 27 чоловіків і 29 жінок. Картографічні прив'язки розводять їх приблизно на 1,46 км: власницька позиція — 51.7785133, 36.0066133, казенна — 51.7915749, 36.0086303. Отже, це два окремі сусідні села, а не один статистичний рядок, випадково розділений за станами. Межові плани все ще потрібні, щоб упевнено пов'язати їх із сучасними 1-м і 2-м Анпілоговом. Для пошуку Іллі висновок практичний: перевіряти треба однодвірські казки, не підміняючи їх великим поміщицьким селом із мешканцями інших прізвищ. [PUB-GAKO-F59-O1-D749-ANPILOGOVO-SETTLEMENT-1781-1782] [PUB-SNMR-1862-TWO-ANPILOGOVA-COORDINATE-CONTROL]

Головний новий поіменний орієнтир знайдено в самому Озерові. В опублікованій транскрипції третьої ревізії 37-річну Лукерію Максимівну, дружину Осипа Іванового сина Чеплигіна, названо дочкою однодвірця того самого села Максима Анпілогова. Заголовок публікації відносить казку до 1762 року, вікова пара Осипа 22–39 цьому відповідає, але перший рядок транскрипції містить 1792 і посилання на ревізію 1747 року. Помилку не виправлено мовчки: до скану дата і буквальне прочитання зберігаються як такі, що потребують перевірки. Максима не можна автоматично визнати батьком Іллі Іоанновича — патронім Іллі вказує на Іоанна, — однак це перший точний сільський якір прізвища в поколінні його народження близько 1751 року. Сусідня казка того самого Озерова називає дружин із Непхаєва і Гостищева, прямо підтверджуючи шлюбну мережу трьох цільових сіл.

Архівну адресу цієї публікації тепер встановлено: ГАКО, ф. 184, оп. 2, спр. 93. Озерово міститься не в одному безперервному місці, а на електронних кадрах/сторінках 14–20, 801–802, 870 і 1125–1156. Це саме номери цифрових зображень, а не аркушів: офіційний опис налічує у справі 763 аркуші. Авторська помітка Р-13-02-12. 11.05 (01) залишається маркером копії, а не архівним шифром. Четверту ревізію 1782 року також локалізовано: ГАКО 184-2-136, електронні кадри/сторінки 1015–1054. Тому первинний маршрут перевірки тепер щільніший: 1762 → 1770 → 1782 → 1795 → 1811. Новий проміжний зріз — сповідна відомість Миколаївської церкви Озерова, ГАКО 217-2-2, т. 2 за 1770 рік. Свіжий внутрішній реєстр ставить початок парафії на арк. 199, а наступну парафію — на арк. 209; отже, орієнтовний блок арк. 199–208 можна замовити цілком. У ньому Ілля Іванів син близько 1751 року народження має бути приблизно дев'ятнадцятирічним, а жінки й діти дозволять надійніше поєднати двори сусідніх ревізій. Поки це лише навігація: імен парафіян у реєстрі не розкрито. [PUB-GAKO-217-2-2-T2-OZEROVO-1770-CONFESSION-LOCATION] Точний кадр казки Осипа Чеплигіна серед чотирьох блоків 1762 року ще треба знайти.

П'яту ревізію Озерова локалізовано окремо: ГАКО, ф. 184, оп. 2, спр. 295, з арк. 1264. У відкритій публікації наведено лише окремі двори до арк. 1282, тому відсутність Анпілогових у цьому фрагменті нічого не спростовує. Треба читати з арк. 1264 до заголовка наступного поселення і шукати Іллю Іванового сина близько 44 років, нащадків Максима і помітки про вибуття. Після цієї знахідки Озерово стає першим адресним тестом, а Сажне — другим.

Для Сажного зібрано ревізійну драбину. Найраніший адресний зріз тепер локалізовано в першій ревізії: РГАДА 350-2-295, арк. 1–16 за 1722–1727 роки — коротка окрема книга однодвірців Сажного, визначених на утримання полку. Імен на цих аркушах ще не прочитано, тому присутність прізвища не припускається заздалегідь. Далі йдуть РГАДА 350-2-298, з арк. 132 за 1748 рік; ГАКО 184-2-81, арк. 137–142 за 1762 рік; ГАКО 184-2-299А, арк. 934–958 за 1795 рік; ГАКО 184-2-336 за 1811 рік. Літера А в п'ятій ревізії важлива: офіційний опис дає справі 299 лише 676 аркушів, а справі 299А — 1280, тому арк. 934 фізично може належати лише до 299А, навіть якщо користувацький покажчик скоротив шифр. 1811 року Сажне вже належало до Корочанського повіту, тому шукати його в бєлгородській справі 184-2-349 не можна. [PUB-RGADA-350-2-295-SAZHNOE-FIRST-REVISION-1722-1727]

Новий географічний покажчик розподіляє цільовий мікрорегіон між трьома справами п'ятої ревізії: Озерово починається у справі 295 на арк. 1264; Непхаєво (арк. 321–413) і Сажне (арк. 934–958) містяться у справі 299А; Гостищево (арк. 247–266) і Козмодем'янське (арк. 568–615) — у справі 299. Похідні покажчики називають 1794 рік і іноді помилково друкують 229а. Офіційний опис № 2 фонду 184 перевірено безпосередньо: він датує обидві справи 1795 роком, дає справі 299 676 аркушів, справі 299а — 1280 аркушів і окремо повідомляє, що літерну справу внесено актом про виявлення від 14 березня 2017 року. Тому 229а слід вважати помилкою похідного індексу; прочитання дати на самому титульному аркуші ще чекає перевірки. Фонд 184 доступний в ЕАИС ГАКО: чинний з 1 квітня 2026 року тариф становить 94 рублі за добу віддаленого доступу до одного фонду. Це робить послідовну перевірку Озерова з арк. 1264 і діапазону Сажного арк. 934–958 практичним завданням після особистої авторизації користувача.

Є й раніший мережевий контроль. Найповніший збіг дає не лише вже помічена бєлгородська справа 1697 року РГАДА 210-12-1598, а й сусідня 210-12-1593: у ній разом індексуються Анпілови, Гостищеви, Лазареви, Мартинови, Озерови, Селюкови і Черняєви. Майже той самий набір повторюється в бєлгородських справах 1658, 1675, 1677 і 1686 років. Це добре узгоджується з тимошівським розворотом 1816 року, де поруч стоять Гостищев, Озеров, Антілогов, наречені Селюкова, Лазарева і Мартинова, а серед поручителів, можливо, Чурнаєв. Але нормалізацію Чурнаєв → Черняєв поки не доведено.

Новий нижній хронологічний шар робить цей збіг менш випадковим. У відкритому попризвищевому реєстрі облогового списку Бєлгорода 1633 року — РГАДА, ф. 210, оп. 12, спр. 50 — в одній рубриці дітей боярських стоять один Анпілогов, один Гостищев і два Озерови. Це три прізвища з чотирьох послідовних тимошівських наречених 1816 року, що повторилися в одному служилому корпусі за 183 роки до їхніх шлюбів. Імен і аркушів публікація не розкриває, тому результат є раннім мережевим маркером, а не родовідним ланцюгом; Хрептова в цій рубриці не знайдено. [PUB-VGD-RGADA-210-12-50-BELGOROD-SIEGE-NETWORK-1633]

Наступний бєлгородський зріз розширює збіг. В опублікованому списку прізвищ землевласників Бєлгородського повіту 1646 року одночасно названо Анпілогова, Гостищева, Зайцева, Лазарева й Озерова — уже п'ять із восьми прізвищ того самого тимошівського розвороту. Особливо суттєво, що Озеров—Лазарев повторює цілу шлюбну пару № 27, а Анпілогов—Зайцев — прізвища нареченого і нареченої пари № 29. У списку є й Беседін, відомий із сусіднього бєлгородського мікрорегіону. Джерело списку тепер встановлено: це перепис Опанаса Боборикіна та Івана Гаврилова 1646 року, опублікований Танковим; сучасний шифр оригіналу — РГАДА 1209-1-15829. Усі п'ять прізвищ, що збіглися, тепер розкладено за конкретними поселеннями, хоча це все ще не доводить спільного походження чи переселення. [PUB-VGD-BELGOROD-LANDOWNER-NETWORK-1646]

На друкованих сторінках 39–44 чотири ключові прізвища складаються в ланцюг трьох поселень Саженського стану. У Сажному разом стоять Микифор Анпілогов, Тимофій і Яків Озерови, Онтип і Яків Беседіни. У Липовій Слобідці того самого стану записано Кіндрата й Ісая Гостищевих і Ларивона Беседіна; у другій половині XVII століття село стало Архангельським, а потім Гостищевим. У Вислій поруч стоять Гнат Беседін і Влас Зайцов; другий Зайцов, Клементій, записаний в Ольшанці. Виходить не абстрактний збіг за повітом, а мережа Анпілогов—Озеров—Беседін ↔ Гостищев і Беседін ↔ Зайцов. П'яте прізвище також отримало адресу: один Григорій Лазарев тримав помістя в Мелехові й Мясоєдовій Разумницького стану. Його поки не поєднано із саженським ланцюгом тим самим посередником. Результат помітно звужує пошук до коридору Сажне—Липова Слобідка/Гостищево—Висла, але не доводить, що тимошівські родини були нащадками названих людей. [PUB-TANKOV-BELGOROD-1646-SAZHNOE-LIPOVAYA-NETWORK]

Два наступні ревізійні зрізи показують, що ця мережа не була випадковим сусідством одного року. 1748 року Гостищево, Висла, Непхаєво, Волобуєва і Озерово йдуть одним аркушевим маршрутом РГАДА 350-2-297, а Сажне починається в сусідній справі 350-2-298 з арк. 132. У 1762–1764 роках справа 350-2-304 знову ставить Сажне, Висле і Непхаєво в один ревізійний комплекс. Головне — з'явилася поіменна перевірка: в Озерові Лукерію названо дочкою місцевого однодвірця Максима Анпілогова, а в наступному дворі дружини Чаплигіних походять від Зайцева з Непхаєва і Пилипа Беседіна з Гостищева. Отже, ланцюг Анпілогов—Беседін—Зайцев зберігався як реальна шлюбна мікросистема щонайменше до 1762 року, за 48 років до заснування Тимошівки. Прямого батька Іллі Івановича чи помітки про його вибуття тут поки немає. [PUB-RGADA-350-2-297-GOSTISHCHEVO-NEPHAEVO-OZEROVO-1748-NETWORK] [PUB-OZEROVO-1762-MAKSIM-ANPILOGOV-DAUGHTER]

Окремий обхідний шлях веде вже безпосередньо до міграції. На ВГД зберігся кінець утраченого списку «Переселенцы с Белгородского уезда ... в Таврическую 1795–1811» (Переселенці з Бєлгородського повіту ... до Таврійської 1795–1811): рядки 929–946 з іменами, по батькові та віком за ревізією 1795 року. Публікатор повідомив, що взяв матеріал із міжнародного форуму Geneo-Генео і знайшов у списках майже всіх своїх предків-переселенців до Тимошівки, але не отримав відповіді про архівне джерело. Сам форум встановлено як forum.genoua.name; звичайний сайт зараз недоступний, частина його URL збереглася у Wayback Machine. Це потенційно найкоротший шлях до родини Іллі, але поки лише похідний пошуковий ключ: доступний хвіст на літеру Ч не містить Анпілогових, а рядки 1–928 і архівний шифр ще не відновлено. [PUB-GENEO-BELGOROD-TAURIDA-MIGRANTS-1795-1811-FRAGMENT]

Зв'язок цієї компіляції саме з Тимошівкою тепер підтверджується ще одним похідним, але поіменним контролем. В обоянському розділі Nat42 виписав сімох Шелухіних двох патронімічних груп: Пилипа Анисимовича з Іваном і Никитою, а також Павла Івановича з Єрмилом, Лазарем і Стефаном; увесь вік подано на 1795 рік. Публікатор окремо повідомив, що зустрічав цих Шелухіних у метриках Тимошівки і що їх було переселено туди з Обоянського повіту. Це не доводить спільної партії з Анпілоговими, але дає рідкісний родинний «штрихкод»: вихідне село можна шукати за збігом одразу семи імен і віку в шостій ревізії, а потім перевіряти сусідні двори й хрещених батьків уже в Тимошівці. [PUB-VGD-TYMOSHIVKA-SHELYUKHIN-OBOYAN-MIGRANTS-1795-1811]

Для цього контролю знайдено й першого адресного кандидата. Шелухіни утворюють стійку прізвищеву групу в селі Пселецькому Обоянського повіту, а його потрібні ревізії локалізовано: ГАКО 184-2-293, арк. 449–525 зв. за 1795 рік і 184-2-319, арк. 435–480 за 1811 рік. Пселецьке ще не можна оголошувати місцем їхнього виходу: вирішальним буде лише збіг обох повних груп і помітка про вибуття до Таврійської губернії. Якщо збігу немає, той самий семиіменний відбиток слід прогнати по решті блоків обоянської шостої ревізії.

Механізм цієї втраченої компіляції тепер встановлено контрольним зіставленням. Для родини Куртових список Geneo давав вік 57, 28, 4 і 1 рік на 1795 рік. Опублікований витяг ГАКО 184-2-319, арк. 534 повторює той самий двір і пояснює числа: шоста ревізія 1811 року зберегла попередній вік п'ятої ревізії і помітку «выбыли в Таврическую область на поселение в 1810 г.» (вибули до Таврійської області на поселення 1810 р.). Принаймні обоянський розділ списку було видобуто прямо з ревізьких казок. Тому зникнення форуму більше не блокує пошуку: бєлгородську частину слід зібрати заново з ГАКО 184-2-349, корочанську — зі справи 184-2-336 та інших томів шостої ревізії, відбираючи всі буквальні помітки про Таврію. [PUB-GAKO-184-2-319-KURTOV-TAVRIDA-1810-METHOD-CONTROL]

Пошук курського дубліката міграційного листування дав корисний, хоча й пізній, контроль. Офіційний сканований опис ГАКО фонду 153 було розпізнано цілком. На друкованій сторінці 90 стоять три окремі справи про перерахування до Таврійської губернії: № 1132 — шестеро державних селян слободи Пушкарної Бєлгородського повіту, 1864–1866 роки, 22 аркуші; № 1133 — селянин із села Озерова Корочанського повіту; поруч ідуть інші курські поселення. На друкованій сторінці 93 справа № 1165 знову веде із села Волкової Бєлгородського повіту до Таврійської губернії. Ці справи на пів століття пізніші від заснування Тимошівки і не називають Анпілогових, тому не є доказом походження. Але вони показують точну канцелярську форму, яку слід шукати для 1810–1813 років: «перечисление» (перерахування) і подальше «исключение из оклада» (виключення з окладу), причому курський архів міг зберігати власну справу паралельно таврійській. [PUB-GAKO-F153-KURSK-TAURIDA-LATE-CORRIDOR-1864-1868]

Ще один новий вхід відкрився у свіжій публічній базі зі 184597 витягів безпосередньо зі справ ГАКО. Вона перелічує десятки Анпілових і Анпілогових, для багатьох обіцяючи «состав семьи» (склад родини). Найраніший точний ключ — «Анпилов (Аппилов) Иван Иванов | кр | семейное положение | 1830–1860» (Анпілов (Аппілов) Іван Іванів | сел. | сімейний стан | 1830–1860). Шифру, місця і повного тексту поки не опубліковано, тому цього Івана не можна поєднувати ні з борською, ні з тимошівською гілкою. Зате форма Аппилов додається до пошуку за OCR і рукописними покажчиками. Пріоритетний запит укладачеві — шифр і повний склад саме цього двору, потім Олексія Івановича, Івана Семеновича та Івана Фетісовича і наявність формули вибуття до Таврійської губернії. [PUB-VGD-GAKO-DOCUMENT-EXCERPTS-ANPILOV-VARIANTS-1830-1870]

Несподіваний контроль прийшов з іншого напрямку переселення. Перша ревізька казка новозаснованої Пелагіади на Кавказькій лінії — ГАСК, ф. 235, оп. 1, спр. 96А — перелічує 445 перших дворів зі 117 місць виходу. В одному новому селі опинилися вихідці з Волобуєвої, Гостищева, Непхаєва, Лєскова, Озерка і Мелехова; серед них Яків Зайцев, Андріян Гулевський, кілька Селюкових і Волобуєвих і Пимен Озеров. Це майже той самий коридор, що простежується довкола ранньої Тимошівки, але на п'ятнадцять років раніше і в іншому південному проєкті. Анпілогових серед опублікованих 445 голів дворів немає. Знахідка не веде родину через Пелагіаду, зате доводить сам механізм: нове однодвірське село могло збиратися з безлічі вихідних сіл, а сусідсько-шлюбна мережа переїжджала частинами. Тому пошук лише в одному Сажному надто вузький. [PUB-GASK-235-1-96A-PELAGIADA-BELGOROD-NETWORK-1795]

Пелагіадський негативний результат тепер не можна переносити на всю Кавказьку лінію: в іншому новому поселенні, Медвежому, цільового носія прізвища справді знайдено. Ці два контролі показують різні міграційні мережі й мають перевірятися окремо.

Окремий курський контроль пояснює четвертого нареченого: у кошторисній книзі 1685 року РГАДА 210-6д-130 разом індексуються Анпілогов, рідкісний Хрептов, Озерови і Мартинов. Тому робоча модель стала точнішою: рання Тимошівка могла отримати змішану бєлгородсько-курську партію або кілька тісно пов'язаних партій, а не одну родину з одного села. Відкрита база приховує імена, аркуші й поселення всередині міського розділу; збіг підтверджує спільний служилий корпус, але не сусідство дворів, спорідненість чи конкретне місце виходу. [PUB-SERVICE-PEOPLE-XVII-ANPILOGOV-FRONTIER-1633-1701]

Це не поодинокий курський збіг. У ранішій оглядовій книзі 1652 року РГАДА 210-6д-10 знову містяться два Онпілогови, один Хрептов, Озерови, Зайцов і Мартинов; у книзі 1685 року повторюються Анпілогов, Хрептов, Озерови, Зайцови і Мартинов, а також Селюкіни. Курський розділ 1652 року локалізовано на арк. 179–318, і цільове алфавітне посилання на арк. 267 потрапляє точно всередину нього. Для єдиного курського Анпілогова 1685 року алфавіт залишає два кандидатні аркуші — 34 і 167; обирати один до перегляду сканів не можна. Повтор рідкісної пари через 33 роки робить курську мережу самостійним сильним напрямом пошуку, але все ще не доводить спорідненості чи переїзду до Тимошівки. [PUB-RGADA-KURSK-ONPILOGOV-KHREPTOV-NETWORK-1652-1685]

Рідкісне прізвище Хрептов дозволяє перевірити не лише збіг, а й сам механізм руху. Оглядовий список зведенців 1647 року повідомляє, що курський козак Федір Хрептов приїхав до нової фортеці Болховець із дружиною і братом Якушкою, а батько Авдій залишився в Курську. Курські стрільці й козаки прибували організовано і записувалися на вічне житло; у розписному списку Курська 1656 року окремо названо козацького п'ятдесятника Калину Хрептова. Отже, курський і бєлгородський вузли могли бути частинами однієї рухливої служилої мережі, а не конкурентними версіями походження. Належність усіх названих Хрептових до однієї родини поки не доведено, і окремих профілів для них не створено. [PUB-RGADA-KURSK-ONPILOGOV-KHREPTOV-NETWORK-1652-1685]

Відкриті категорійні реєстри цих справ дозволяють зняти ще одну небезпечну невизначеність. У бєлгородській справі одного Анпілова вміщено серед солдатських/рейтарських прогодувальників, другого — серед відставних служилих, тоді як Гостищева не було записано в жодну службу. У курській книзі Анпілогов і Озерови належать до міської служби, Хрептов — до козаків, Мартинов — до пушкарів. Отже, це доведений спільний міський служилий світ, але не одна рота, сотня чи вузька група. Гіпотеза спільного переселення залишається робочою лише завдяки пізньому тимошівському розвороту і ревізійним маршрутам, а не одному збігу прізвищ XVII століття.

Але інший бєлгородський зріз 1697 року дає вже вужчий соціальний контроль. У РГАДА 210-12-1622 усередині одного розділу рейтарів індексуються один Анпілов, п'ятеро Гостищевих, двоє Мартинових, троє Озерових, троє Селюкових і четверо Черняєвих. Опис справи обіцяє для кожного двору родинний склад, рік початку служби і місце помісного землеволодіння. Тому аркуш Анпілова-рейтара став найкращим раннім адресним тестом: назва його помістя може перевірити вузол Сажне—Непхаєво—Гостищево—Озерово напряму. Навіть тут спільний розряд не доводить однієї сотні, сусідства дворів чи походження Іллі Іоанновича; вирішальним буде саме місце володіння і подальший ревізійний ланцюжок.

Категорійні покажчики дозволяють побудувати обережний службовий ланцюжок. 1676/77 року в Бєлгороді індексуються двоє Анпілогових-рейтарів; 1686 року — один рейтар, два солдати і один міський Анпілогов; 1697 року — один чинний рейтар Анпілов у справі 210-12-1622. Тому єдиний рейтар 1686 року — найсильніший кандидат на тотожність людині 1697 року. Але імена й аркуші у відкритих покажчиках приховано, а паралельні службові категорії можуть позначати різні родини. Зіставлення допустиме лише після порівняння імені, по батькові, року початку служби, родинного складу і місця помістя в оригіналах. [PUB-RGADA-BELGOROD-ANPILOGOV-REITAR-CONTINUITY-1677-1697]

Мережевий тест тепер отримав і пізнішу поіменну ціль. Опублікований прізвищевий реєстр переписної книги Непхаєва 1721–1724 років ставить в одному поселенні Гостищевих, Зайцевих і Гулевських. У Тимошівці ці прізвища знову опиняються в найближчому оточенні Антілогових і Хрептових у 1816–1822 роках. Точна архівна адреса — РГАДА 350-2-287, але публікації розходяться в нумерації: прізвищевий список указує арк. 62–67, географічний — початок Непхаєва на арк. 142. Тому збіг посилює гіпотезу групи земляків, але до перегляду справи не доводить конкретних дворів.

Первинний аркуш смерті Матвія Гостищева 2 березня 1826 року підтвердив вік 32 роки і прямо назвав його тимошівським поселянином. Наступним рядком, тієї самої дати, записано 24-річного тимошівського поселянина Олексія Анпілогова. Тому зв'язок Гостищев—Анпілогов повторюється не лише на шлюбному розвороті 1816 року, а й десять років потому. У ревізії 1795 року тепер треба шукати не дорослого Матвія, а Олексія Гостищева із сином приблизно одного року. Індекс водночас пов'язує з цією родиною дочку, народжену 1 березня 1827 року, що неможливо за буквальної дати смерті батька; варіанти — помилка року, хибний індексний зв'язок або два тезки. Суперечність залишено відкритою. 24-річного Олексія за віком не об'єднано з нареченим Олексієм Іллічем 1816 року: тоді йому було б близько 14 років. Він народився близько 1801/1802 року, ще до заснування Тимошівки, тому став особливо цінним міграційним маркером: у списку 1811 року його слід шукати хлопчиком приблизно дев'яти років, а в ревізії 1816 року — підлітком приблизно чотирнадцяти років усередині батьківського двору. Ім'я батька і попереднє поселення дадуть вихідну парафію для пошуку народження. [PUB-TYMOSHIVKA-COMIGRANT-AGE-KEYS-GOSTISHCHEV-OZEROV-1721-1835]

Відкритий поіменний витяг шостої ревізії Сажного охоплює двори № 1–95 і не містить варіантів Анпілогов, Онпілогов, Анпілов чи Ампілогов. Це знижує Сажне з «імовірного точного села виходу» до «давнього вогнища всередині сильного мікрорегіону». Негативний результат не виключає повного вибуття родини до ревізії: вирішальний тест — блок Сажного 1795 року, де Ілля Іванів син мав бути близько 44 років і міг стояти з майбутніми тимошівськими синами. До такого рядка ранніх саженських Анпілогових не можна оголошувати предками тимошівської гілки.

Водночас та сама ревізія дала позитивний контроль самого маршруту. У дворі № 10 онука Михайла Васильовича Маслова Семена, якому було 26 років у п'ятій ревізії, і його синів Юхима та Михайла позначено як переселених до Таврійської губернії 1810 року; у дворі № 11 та сама помітка стоїть біля Власа Опанасовича Маслова. Родина Волобуєвих також вийшла до Таврійської губернії 1810 року. Конкретного поселення призначення у витязі не названо, тому вважати їх мешканцями Тимошівки не можна. Але тепер документально ясно, що Сажне брало участь у точній хвилі заснування села, а відсутність Анпілогових 1811 року сумісна з відходом цілого двору до ревізії. Індексовані сторінки тимошівських метрик 1812–1814 і 1816 років перевірено за Масловими, Волобуєвими і непевно прочитаними Метелновими без збігів; це лише обмежений контроль, оскільки частину рядків не проіндексовано, а родина могла не потрапити до акта. [PUB-GAKO-184-2-336-SAZHNOE-TAURIDA-MIGRANTS-1811]

Окремий опублікований поіменний витяг показує, що курський потік був багатопартійним. 1809 року із села Меснянкиної Льговського повіту кілька родин Меснянкіних було спрямовано до сіл Тимашівки та Рубанівки Мелітопольського повіту. Тепер знайдено і первинний контроль: шоста ревізія ГАКО 184-2-332, арк. 353–355, прямо позначає вибулими на проживання до Таврійської губернії 1809 року Меркула Леонова сина з братами Стефаном і Силаєм, Якова із синами Нефедом і Фолимоном та Парамона Платонова сина із сином Юдою. Раніша п'ята ревізія ГАКО 184-2-213 пов'язує ці рядки з тими самими вихідними дворами.

Оригінал водночас виправляє вторинну публікацію. Андрія Семенового сина Меснянкіна, якому було 28 років 1795 року, записано 1811 року 44-річним наявним, і він нікуди не вибув. Помітка про переселення до Таврійської губернії 1810 року стосується 14-річного Кіндрата Юхимового сина, записаного як племінник Андрія. Шоста ревізія називає лише губернію і все ще не розподіляє родин між Тимошівкою і Рубанівкою. У повних сільських блоках 1795 і 1811 років явних варіантів досліджуваного прізвища немає. Тому село Меснянкіна підтверджене як реальний вузол переселенської мережі Тимошівки/Рубанівки, але не як місце виходу Анпілогових. Воно розширює карту пошуку за межі п'яти повітів локальної історії, тоді як бєлгородсько-корочанський вузол залишається пріоритетом саме для Анпілогових за рідкісним прізвищем і шлюбним оточенням.

Цей льговський коридор отримав новий родинний тест. У шлюбі 13 листопада 1821 року Іоанн Ілліч Анпілогов вінчався з Фіоною Мефодіївною; збільшений оригінал допускає прочитання її прізвища як Меснянкіна, але бліда середина слова потребує копії кращої якості. Списки Першої світової війни незалежно фіксують Меснянкіних у Тимошівці, Рубанівці та Льговському повіті — в усіх трьох вузлах опублікованого маршруту 1809 року. Тому ревізький двір Мефодія Меснянкіна залишається сильним родинним тестом: підтвердження дочки Фіони дасть ранній шлюбний міст, але саме по собі ще не доведе, що Анпілогови прибули з того самого повіту. Два адресні тести вже виконано: упевнено прочитаного Мефодія немає ні на всіх дванадцяти аркушах п'ятої ревізії 1795 року, ні серед 33 дворів і 96 чоловіків шостої ревізії 1811 року. Це не спростовує шлюбного прочитання, але робить версію про народження Мефодія після 1795 року в одному з місцевих дворів слабшою. Пошук змінює напрямок: інші поселення Льговського повіту, первинні приймальні відомості переселенців у Таврії та незалежна копія шлюбу 1821 року. Пізній шлюб Володимира Андрійовича Антілогова з Параскевою Гнатівною Меснянкіною в Михайлівці 1911 року зберігає мережевий маркер, але надто пізній для доказу спільного переселення.

Зворотний пошук від самої Тимошівки дав сильніший незалежний контроль. Офіційний опис ГАРК називає справу 377-3-843 за 1911 рік буквально: «Село Тимошевка влад. Меснянкина Е.Е.» (Село Тимошівка, володіння Меснянкіна Є. Є.). Тим самим присутність прізвища Меснянкін у самому селі підтверджується не лише пізньою базою втрат і сусіднім шлюбом, а й архівним заголовком. Сусідні однотипні справи — «влад. Попова С.А.», «влад. Свидовского В.Ф.», «влад. Титова Г.И.» — знімають граматичну неоднозначність: це формула «володіння Є. Є. Меснянкіна», тобто чоловік Меснянкін, а не жінка Меснянкіна. У каталозі стоять крайні дати 1 січня — 31 грудня 1911 року, обсяг 0 і позначка про відсутність електронної копії. Повного імені, характеру володіння і спорідненості заголовок не розкриває; тому Є. Є. Меснянкіна збережено лише всередині Record, без окремого профілю і карти. Головний новий хід — замовити саму справу і шукати в ній успадкування, родинний склад і походження володіння. [PUB-MESNYANKIN-LGOV-TIMASHEVKA-RUBANOVKA-1809] [PUB-GAKO-184-2-213-MESNYANKINA-1795] [PUB-GAKO-184-2-213-MESNYANKINA-MEFODIY-CHECK-1795] [PUB-GAKO-184-2-332-MESNYANKINA-TAURIDA-MIGRANTS-1811] [PUB-GARK-377-3-843-TYMOSHIVKA-MESNYANKINA-1911]

Пряма ревізька перевірка самої Тимошівки поки впирається не у відсутність цифрових колекцій загалом, а в хибні каталожні прив'язки. Оновлена колекція FamilySearch 2465061 містить ревізькі казки ГАЗО, ф. 12, оп. 2, за 1811–1858 роки, але первинний опис фонду і заголовки сканів показують Олександрівський повіт Катеринославської губернії. Єдиний результат за історичним місцем Tymoshivka, Melitopol, Taurida за 1816 рік веде до Григорія Миколайовича Гури й аркуша іншого поселення; це хибна географічна індексація, а не тимошівський перепис. Окремий каталог FamilySearch 1282852 створено як «Ревизские сказки, Мелитополь (уезд) 1835–1850» (Ревізькі казки, Мелітополь (повіт) 1835–1850), але перевірка зображень спростувала половину цієї атрибуції. Ф. 134, оп. 2, спр. 627, сторінки 3–5 за 1850 рік — це коротка ревізька казка колонії Лужанка Аккерманського повіту Бессарабії; відкрито її обкладинку і перший розворот. Фрагмент 1835 року, ф. 134, оп. 2, спр. 689, сторінки 360–361, міститься всередині закритої змішаної справи «колонии» (колонії) і поки не локалізований. Чинна АИС ГАРК підтверджує фонд 68 Таврійської казенної палати і точний інституційний якір: ф. 68, оп. 1, спр. 5072 — протоколи Мелітопольської ревізької комісії з десятого перепису 1858 року, 28 аркушів. Це ще не посімейна казка Тимошівки, але правильний фонд і комісію встановлено. Другий шифр, спр. 5194, опубліковано як «ревизские сказки» (ревізькі казки) без року і географії. У гостьовому каталозі фонд розбито на 13 цифрових розділів; том 3 опису 1 заявляє 4251 справу, але під час відкриття повертає 0 карток. Контрольний том 5 працює і показує 1732 пізні справи приблизно від № 6930, тому нульова відповідь тому 3 означає неповну публікацію інтерфейсу, а не відсутність справ. Точний пошук номера 5194 також дає 0 результатів; його не можна вважати мелітопольським лише через сусідство номера. Отже, каталог FamilySearch 1282852 відкинуто, а фонд 68 залишається робочим лише через точні картки, додатки справи 5072 і офіційну відповідь щодо справи 5194. [PUB-FAMILYSEARCH-MELITOPOL-REVISION-1835-1850-CATALOG] [PUB-GARK-68-1-5072-MELITOPOL-REVISION-COMMISSION-1858] [PUB-GARK-68-1-5194-REVISION-TALES-UNIDENTIFIED]

Однак існування самої ревізії Тимошівки 1816 року тепер підтверджено двома незалежними заголовками офіційного опису ГАРК. Справа 26-1-1838 за 1816 рік, усього 7 аркушів, приписує внести чорноморського козака Якова Гаркушу «в сочиняемую ныне ревизию, по селению Тимошевскому» (до складаної нині ревізії, по поселенню Тимошівському). Справа 16-1-247 за 1816–1818 роки, 72 аркуші, розглядає помилкове внесення до ревізії 1816 року людини, яка померла 1814-го. Це поки не дає списку Анпілогових, але відкриває реальний шлях відновлення ревізьких рядків через витяги, номери дворів і посилання на основну казку. Ще коротша справа 26-1-1651 за 1815 рік, 4 аркуші: прохання поселенців Тимошівки про посіви на землі, відведеній Михайлівці, може містити імена чи підписи ранніх господарів. У всіх трьох справ у каталозі немає електронної копії; їх треба замовляти в зазначеному порядку. [PUB-GARK-TYMOSHIVKA-1813-1818-REVISION-TRACES] Підготовлений текст запиту на 11 аркушів і окремий розрахунок справи 16-1-247

Для походження одиночного засновника знайдено документальний контекст. О. В. Макідонов показує, що в 1780–1781 роках на Дніпровській лінії справді було влаштовано три військові слободи з відставних солдатів: Комишувату, Жеребець і Кінську. На 18 червня 1781 року в них було 920 поселенців у 250 дворах; Кінська окремо налічувала 100 дворів і 541 особу. Але історія Тимошівки прямо пов'язує з військовими поселеннями лише Тимофія Тимошенка, а не масову групу мешканців. Публікація не дає прізвищевого списку. Пропозиція 1777 року перевести на Лінію до п'яти тисяч мешканців Чернігівки, Лащинівки та Богданівки Валуйського повіту була лише проєктом; вважати цих людей фактичними мешканцями трьох солдатських слобід не можна.

Оцифрований контроль уже локалізовано в ГАЗО, ф. 12, оп. 2: справи 74 і 81 щодо Жеребця, справи 88–89 щодо Кінських Роздорів, а справа 193 — Жеребець 1835 року. Ревізія 1816 року може перевірити, чи були серед мешканців Тимошівки інші вихідці з цих слобід. Зображення доступні через FamilySearch після входу; до їхнього прочитання цей маршрут не переноситься на родину Іллі та на карту. [PUB-MAKIDONOV-DNIEPER-LINE-SOLDIER-SETTLEMENTS-1776-1792]

Найадресніший новий шлях веде до ДАОО, ф. 6, оп. 1, спр. 239: «О переселении казаков из Черниговской и Полтавской губерний в Новороссийский край» (Про переселення козаків із Чернігівської та Полтавської губерній до Новоросійського краю), 1 серпня 1806 — 14 грудня 1810 року. За описом справа мала 959 аркушів; після реставрації збереглося 725, причому нижні частини багатьох аркушів пошкоджено. А. В. Пивовар прямо повідомляє, що у справі докладно представлено переселення до Мелітопольського і Дніпровського повітів, але залишає їх поза публікацією. Повний первинний скан тепер перевірено адресно. На PDF-сторінці 678 починається велике зведення по Чернігівській губернії; до PDF-сторінки 708 воно зіставляє вихідні села і число козаків із губернією, повітом і поселенням призначення. У ньому є рядки Мелітопольського повіту, але в усіх читабельних графах призначення Тимошівки/Тимошовки і досліджуваного прізвища не знайдено. Це звужує пізній чернігівський маршрут, але не стосується головної курської партії 1810 року. На ВГД 2018 року поставили буквально потрібне питання — з яких сіл переселялися до Балок і Тимошівки, — але публічної відповіді не було. Справа залишається адресним контролем для інших пошкоджених блоків, а головним прямим тестом курської версії стає РГИА 379-1-4 з додатками щодо Таврійської губернії. [PUB-PYVOVAR-2018-NOVOROSSIYA-RESETTLEMENT-ARCHIVAL-ROUTES]

Для періоду самого заснування опубліковано ще один точний заголовок: відомість 1809–1811 років про те, з яких губерній переселилися козаки і казенні поселяни на землі Дніпровського і Мелітопольського повітів. Але її архівне посилання передано ненадійно. На сторінці запис стоїть під заголовком «ЦГИА г. Киев» (ЦГИА м. Київ), поруч указано свідомо петербурзький фонд 1285, а номер справи пропущено. Фонд 559 РГИА справді належить до Департаменту міністра фінансів і містить переселенські матеріали, однак офіційний каталог РГИА зараз не індексує жодного його опису; відомі переселенські справи й за описом 2. Тому спершу треба встановити архів, правильний опис і одиницю зберігання за точним заголовком, а не замовляти передбачуваний «РГИА 559-1». Дві справи ГАРК, що здаються очевидними, — 68-1-1345 за 1810 рік і 68-1-1623 за 1812 рік — за опублікованою вибіркою не містять Мелітопольського повіту. Зате ГАЧО 128-1-831 показує вихідний формуляр: короткі списки родин із віком і віком за ревізією 1795 року. Чернігівську Нехаївку в цій справі спрямовано до Миколаївки, а не до Тимошівки; її не можна змішувати з бєлгородським Непхаєвим. [PUB-POMNIROD-TAURIDA-RESETTLERS-1810-1812-GARK-GACHO]

Незалежна губернаторська статистика посилює курський напрямок саме за часом заснування села. У дослідницькому витязі з РГИА, ф. 1281, оп. 11, спр. 131 за 1810 рік указано 3358 чоловічих душ однодвірців, переселених із Курської губернії до Таврійської; 1809 року їх було 380. Це майже дев'ятикратний стрибок і той самий рік, коли почалося облаштування Тимошівки. Але звіт не містить прізвищ і не розподіляє переселенців за поселеннями, тому він підвищує ймовірність курсько-бєлгородського виходу, а не доводить маршруту родини Іллі. Офіційний опис ЦДІАК відкрив альтернативний доступ до того самого звіту: ф. КМФ-11, оп. 1, реєстр КМФ-20, позиція 100, негатив 43, 538 кадрів. Публічний Archium ЦДІАК не знаходить ні фонду за цим шифром, ні заголовка звіту, тому цифровий перегляд поки не підтверджено: потрібен адресний запит копій за позицією опису. [PUB-RGIA-1281-11-131-KURSK-TAVRIDA-MIGRATION-1804-1810]

Для відновлення двору до переселення локалізовано і п'яту ревізію: ГАОО, ф. 760, оп. 1, спр. 1037, 1032 аркуші за 1795 рік. Вона охоплює однодвірців Кромського повіту, але відкриті сторінки внутрішнього реєстру поки не дають надійного діапазону Черемошної, Люцького і Тетеревинки; наявність шуканої родини у справі не припускається без читання самих казок.

Окремо підтверджено раніший державний маршрут: публічна база за другою і третьою ревізіями називає п'ятьох Анпілогових із Курського повіту, переселених на Українську лінію в 1732–1764 роках. Це показує, що прізвищева група рухалася на південь пограничним коридором уже за одне-два покоління до народження тимошівського Іллі, але не замінює його посімейної ідентифікації. [PUB-UKRAINIAN-LINE-COLONISTS-ANPILOGOV-NAMED-1732-1764]

Пошук коротких форм у тій самій базі ландміліції додав Бориса Івановича Анпілова зі Старооскольського повіту, Самійла Анпілова з Бахмутської провінції та Василя Анпілова з Ольшанського повіту. Борис Іванович особливо важливий як адресний кандидат перевірки: його повіт входить до ймовірного курсько-бєлгородського поясу, а по батькові збігається з Іллею Івановичем. Але без віку, родини і вихідного аркуша це не брат і не родич, а лише пошуковий ключ. Пошук уже дав негативний родинний тест. У третій ревізії села Архангельського Старооскольського повіту записано, імовірно, того самого відставного солдата Бориса Іванового сина Анпілова: він помер 1762 року, а двір продовжили його сини Климент 39 і Михайло 30 років. Іллі приблизно одинадцяти років у повному складі двору немає. Тому Борис майже напевно не батько тимошівського Іллі; для остаточного ототожнення двох Борисів залишається отримати аркуш полкової відомості. Крім того, службовий рядок не дорівнює міграційному: Курський і Севський полки ландміліції не були поселеними, і в мирний час їхні люди поверталися до рідних поселень. Тому Бахмут і Українська лінія показують географію служби, але не доводять перенесення туди родини. Ряжська гілка вже піддається негативному контролю: в опублікованих розписах 1768–1775 років видно двори Федора Івановича і вдови Анни Федорівни, але немає Іллі Івановича близько 1751 року народження. Тому Ряжське не слід вважати місцем його постійного проживання без нового джерела. [PUB-UKRAINIAN-LINE-LANDMILITIA-ANPILOGOV-KURSK-KROMY-1732-1754] [PUB-RGADA-350-2-3403-ARKHANGELSKOE-ANISIM-ANPILOV-1762] [PUB-GADO-RYAZH-ANPILOGOV-HOUSEHOLDS-1768-1775]

Новооскольська гілка дала не прямого предка, а незвичайний мережевий доказ. Двір Климента Анпілова втік з Оскольського до Яблонова 1712 року. 1748 року в Оскольському знову записано Климента Яковича Анпілова, а його єдиний названий співмешканець — прийомний син Кіндрат Аліфанов. Аліфанови незалежно задокументовані серед козаків, солдатів і стрільців Яблонова в 1644–1697 роках, тоді як варіанти цільового прізвища відсутні у зведеному покажчику повіту 1637–1723 років. Це узгоджується з поверненням утікача або його родича з Яблонова, але не доводить тотожності і тим більше шляху до Тимошівки. Перевірку зведено до іменних арк. 1–60 РГАДА 350-2-4174; в учасника публічної картки є приватна фотокопія справи. [PUB-YABLONOV-ALIFANOV-KLEMENT-ANPILOV-NETWORK-1644-1748]

Контрольний досвід із Березівкою Обоянського повіту показав водночас силу і небезпеку зворотного пошуку. У шостій ревізії опубліковано список 71 особи, що вибула до Таврійської губернії; у ранніх метриках Балок справді трапляються тимошівські Роботягови. Але вихідний список називає Михайла Роботягова із синами Іваном і Олексієм, а таврійські рядки — Миколу, Гната і Никиту. Одного рідкісного прізвища недостатньо, щоб оголосити їх тією самою родиною. Для Анпілогових потрібен той самий метод, але зі збігом імені, по батькові, віку і складу двору або з прямою поміткою про вибуття. Первинні розвороти [PUB-VGD-BEREZOVKA-OBOYAN-TYMOSHIVKA-RABOTYAGOV-MIGRATION-1795-1811]

Для такого порівняння тепер зафіксовано окремий родинний відбиток. 1795 року шуканий двір мав містити Іллю Іванового сина приблизно 44 років, Тимофія близько 6 і Павла близько 3 років; 1811 року — Іллю близько 60, Тимофія близько 22, Павла близько 19, Іоанна близько 8 років і Олексія, достатньо дорослого для першого шлюбу 1816 року. Спорідненість чотирьох Іллічів поки не доведено, а 24-річного Олексія Анпілогова, який помер 1826 року, враховано окремо й не злито автоматично з нареченим 1816 року. [PUB-TYMOSHIVKA-ILYA-IVANOVICH-FAMILY-FINGERPRINT-1751-1816]

Первинні розвороти тимошівської книги 1812 року на FamilySearch відкриті й перевірювані. Чотири пов'язані розвороти переглянуто у збільшенні: у читабельних рядках народжень № 58–86, серед хрещених батьків і на початку розділу померлих цільових варіантів прізвища не знайдено. Це обмежений негативний результат, а не доказ відсутності родини в селі: пошкоджені ділянки й раніші рядки потребують копії кращої якості.

Для вторинного руху з Тимошівки до Троїцького знайдено архівну зв'язку 1842–1851 років. РГИА 383-7-6260 містить за опублікованим витягом два списки троїцьких господарів і дозволи займати конкретні будинки висланих духоборів. Їй передують РГИА 383-5-4319 про поселення на колишніх духоборських землях західних однодвірців і РГИА 384-2-1098 про проєкт такого переселення. Повного списку мешканців у публікації не наведено, тому наявність Анпілогових і Хрептових залишається завданням перегляду оригіналів. Зв'язка не пояснює приходу родини до Тимошівки близько 1810 року, але може назвати попередню громаду Стефана Івановича під час його задокументованого переїзду до Троїцького після 1849 року. [PUB-RGIA-383-7-6260-TROITSKOE-RESETTLEMENT-1844-1851; PUB-RGIA-383-5-4319-384-2-1098-TROITSKOE-WESTERN-ODNODVORTSY]

Персональні відомості про сучасну пряму родинну лінію в цій версії книги не публікуються.

Знайдено новий короткий шлях перевірки бєлгородської гіпотези. В офіційній АИС ГАРК локалізовано справу ф. 27, оп. 1, спр. 1346 за 1813 рік, усього 5 аркушів: Курське губернське правління додало витяг про людей, які вийшли з Бєлгородського повіту до Таврійської губернії, а місцева влада перевіряла, чи всі вони прибули. Тимошівку в заголовку не названо, тому зв'язок не можна вважати встановленим, але це найкомпактніший кандидат на поіменний контроль бєлгородської хвилі. Замовляти слід усю справу цілком.

Практичне замовлення підготовлено окремо. ГАРК приймає письмові звернення за адресою: 295050, Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, 3; телефон для довідок: +7 (3652) 60-58-61. За опублікованим наказом від 12 березня 2024 року № 10 кольоровий JPEG-образ дорадянського документа при 300 dpi коштує 130 рублів, а образ із готового цифрового фонду — 60 рублів. Для п'яти аркушів зі зворотами це дає орієнтир до 1300 або 600 рублів відповідно; точну суму і можливі додаткові витрати має підтвердити архів. Підготовлений текст запиту

Паралельний центральний архівний слід опубліковано для РГИА, ф. 1285, оп. 1, спр. 163: «О переселении казенных крестьян из Курской губернии в Таврическую по малоземелью» (Про переселення казенних селян із Курської губернії до Таврійської через малоземелля). Публічний каталог РГИА не видає точної картки за цим номером, тому дата, обсяг і наявність поіменних додатків поки невідомі; справа може стосуватися і пізнішої хвилі. Першим кроком треба запитати в архіву крайні дати й кількість аркушів і лише потім замовляти зміст. Сусідня справа 1285-1-162 стосується переселення з Курської до Херсонської губернії і не повинна підміняти таврійську адресу. [PUB-RGIA-1285-1-163-KURSK-TAURIDA-RESETTLEMENT-LEAD]

Вибіркові дослідницькі витяги з інших справ того самого фонду уточнюють міграційне тло сусідніх поселень. У РГИА 1285-1-71, арк. 95 записано окрему партію до Балок: 27 жовтня 1808 року з містечка Білики Кобеляцького повіту прямували Никифор Заяць із товаришами, усього 25 чоловіків і 17 жінок. В опублікованих витягах зі справ 61, 71 і 110 Тимошівки і прізвищевих варіантів не названо. Це не повний негативний результат: автор прямо попереджає, що переглядав об'ємні справи прискорено і виписав лише частину змісту. Знахідка важлива як методична межа — полтавське походження однієї партії сусідніх Балок не можна переносити на Тимошівку чи Анпілогових без окремого поіменного рядка. [PUB-RGIA-1285-1-61-71-110-VGD-EXCERPTS-1806-1812]

Для раннього складу самої Тимошівки важлива і зворотна міграція 1813–1814 років. Колективне прохання 334 чоловіків через нестачу води і рапорт про перших 95 прибулих до Кизил-Яра можуть містити підписи чи списки господарів. Точні адреси: ГАРК 377-1-771, арк. 1 зв., 2, 3 зв., і 377-1-811, арк. 1, 7. Офіційний заголовок другої справи називає ділянки № 36 і 40, а опублікована цитата указу — № 39; до перегляду планів цю розбіжність не згладжено.

Ще одна порівняльна ознака — рідкісна форма прізвища «Антилогов» (Антілогов). У Тимошівці нею незалежно записано Олексія Ілліча 1816 року і Тимофія Ілліча 1844 року. Така сама форма трапляється в опублікованому переліку Кромського повіту 1710 року і в уродженця Кромського повіту у списках Першої світової війни. Це посилює кромський напрямок як орфографічний контроль, але не замінює збігу повного двору Іллі Іванового сина в ревізії 1795 чи 1811 року.

Окремий запис про народження Василя в Михайла Антілогова і Дар'ї 8 березня 1811 року більше не вважається ранньою мелітопольською точкою. Повторна перевірка показала, що індекс FamilySearch узагалі не називає місця події, сам розворот не містить заголовка парафії, а DGS 005684009 об'єднує Тирасполь, Кременчук, Мелітополь, Херсон, Олександрію, Єлисаветград і Ольвіопольський повіт. Архівний покажчик визначає ДАОО 37-3-153 як зведену справу по всій Херсонській губернії. У мелітопольському блоці метаданих перелічено 1794–1795, 1807, 1814 і 1819 роки, але не 1811-й. Тому документ підтверджує родину Михайла Антілогова, однак не доводить її зв'язку ні з Мелітополем, ні з Тимошівкою; точну парафію треба встановити за титульним аркушем блоку перед зображенням 62. [FS-3QS7-L937-H9CY-5]

Зіставлення не зупинилося на негативній поправці. В іншому первинному акті 21 вересня 1812 року записано Івана, сина Михайла і Дар'ї, у казенному поселенні Херсонського повіту; прізвище на блідому аркуші проіндексовано як «Анпимгов» і поки не приймається беззастережно. 8/16 травня 1816 року в новогеоргіївському розділі книги вже впевнено названо Феодота, сина Михайла Антілогова і Дар'ї. Точна рідкісна пара батьків і нормальний інтервал між народженнями роблять тотожність родин 1811 і 1816 років сильною гіпотезою, а акт 1812 року — імовірною проміжною ланкою. Ще раніше, в Ольвіопольському повіті 8 грудня 1806 року помер трирічний Пилип, син Михайла Антілогова; матір не названо, тому це лише можливе продовження того самого дому. Виходить окремий південний маршрут Ольвіопольський/Херсонський повіт—Новогеоргіївськ, який не можна змішувати з тимошівськими синами Іллі Івановича без прямої спорідненості. [FS-MIKHAIL-DARYA-ANTILOGOV-SOUTHERN-COHORT-1806-1816]

Джерела

  • ДАЗО, ф. Р-5593 — метричні та актові книги; S-DAZO-METRICS
  • ДАЗО, ф. Р-4632, оп. 1 — Тимошівська сільрада і погосподарські книги; S-TYM-LOCAL-COUNCIL
  • FamilySearch — цифрові метричні книги та акти цивільного стану.

Завдання

Першим коротким замовленням отримати повністю ГАРК, ф. 26, оп. 1, спр. 1838 (7 аркушів) і спр. 1651 (4 аркуші), потім ревізькі додатки ГАРК, ф. 16, оп. 1, спр. 247. Після них отримати всі 5 аркушів ГАРК, ф. 27, оп. 1, спр. 1346. Потім отримати поіменні додатки до справ ГАРК, ф. 27, оп. 1, т. 2, спр. 1014 і ф. 377, оп. 1, спр. 680, а також спискові додатки 377-1-771 і 377-1-811; паралельно встановити первинний рядок Євдокима Трохимовича Анпілогова: спершу перевірити літеру «А» в іменному алфавіті РГАДА, ф. 350, оп. 2, спр. 243, арк. 1–31, потім за посиланням замовити його двір із блоку Трьохізбенської на арк. 835–1063. Двір 1762 року вже прочитано за цифровим дублетом ГАВО И-18-1-103, і він не містить очікуваного Іллі Іванового сина; тепер треба зіставити Онисима з ревізією 1744–1746 років в И-18-1-29 і перевірити найближчу до переселення справу И-18-1-175, арк. 79–165 за 1797–1801 роки. Кубанську лінію перевіряти за повним двором Анпілових у ГАСК 1209-1-1 за 1815 рік і за родиною Тараса Самійловича у сповідному розписі Тифліської 1827 року. Головний пошук тимошівської лінії вести за прямими вихідцями з Обоянського, Бєлгородського, Корочанського, Суджанського і Тимського повітів і паралельно за точними аркушевими блоками шостої ревізії Кромського повіту ГАОО 760-1-248. Першим точковим бєлгородським замовленням зробити ГАКО 184-2-299А, арк. 331–331 зв.: перевірити повний двір Федора Даниловича Зайцева на дочку Анастасію і позначки про вибуття; потім узяти арк. 321–322 щодо Гостищевих і порівняти обидві родини з ранніми шлюбами Тимошівки. Слідом отримати Непхаєво в шостій ревізії — ГАКО 184-2-349, арк. 567–598 зв. — і виписати всі чоловічі двори з помітками про вибуття; після цього знайти внутрішній аркушевий блок села в уже визначеному томі сьомої ревізії 1816 року — ГАКО 184-2-370. Окремо в ГАКО 184-2-299, арк. 247–266, шукати Олексія Гостищева з приблизно річним Матвієм; вік уже підтверджено первинним аркушем смерті 1826 року. Паралельно знайти у списках 1811 і 1816 років майбутнього 24-річного Олексія Анпілогова, який помер одразу після Матвія: відповідно хлопчика близько дев'яти років і підлітка близько чотирнадцяти років. Його батько і попереднє місце приписки можуть визначити другий ранній дім тимошівських Анпілогових і пряме поселення виходу. Для ранішої перевірки сусідської мережі локалізовано перепис Саженського стану 1748 року — РГАДА 350-2-297. У ньому Гостищево починається на арк. 289 зв., Непхаєво на арк. 307, Озерово на арк. 330 зв. Паралельна справа 350-2-300 окремо враховує малоросіян і знову ставить Гостищево й Непхаєво поруч. Зіставлення двох книг може показати, чи були майбутні переселенські прізвища сусідами вже за 62 роки до заснування Тимошівки і до якої соціальної групи вони належали; поки це точний аркушевий маршрут, а не прочитані родини. [PUB-RGADA-350-2-297-GOSTISHCHEVO-NEPHAEVO-OZEROVO-1748-NETWORK] Резервний маршрут через FamilySearch DGS 004810595 і 004810596 тепер перевірено за первинними титульними кадрами. Київський підпис waypoint позначає архівне зберігання: на самих кадрах прямо написано Белгородская епархия, фонд 2009, опис 1, справи 4856 і 4857. Тому попереднє закриття плівок як «не бєлгородських» скасовано. Водночас відкриті посторінкові покажчики відомих діапазонів показують переважно Харківське відділення і парафії Слобідської України; Непхаєва, Гостищева, Озерова, Сажного і Козмодем'янського в доступному покажчику не знайдено. Це знижує пріоритет ручного перегляду, але не доводить відсутності поселень чи прізвищ у неіндексованих кадрах. Основний пошук слід вести за локалізованими справами ГАКО, а до цих DGS повертатися, коли з'явиться потрібний заголовок парафії або повніший покажчик. [PUB-TSDIAK-2009-1-4856-4857-BELGOROD-EPARCHY-FILM-AUDIT] Зіставляти людей слід за іменами, по батькові, віком, складом родини і прямими позначками про вибуття чи приписку, а не за самою лише рідкісністю прізвища.

Новий кромський зворотний тест

У Кромському повіті виявлено окреме мале село Анпілоговку. Її додаткова ревізька казка 1834–1840 років займає всього чотири аркуші: ГАОО, ф. 760, оп. 1, спр. 264, арк. 345–348 зв. Це важливіше за саме співзвуччя назви: попередні номери мешканців можуть вивести прямо до їхніх дворів ревізії 1816 року.

Первинний внутрішній реєстр 1850 року називає її деревней Анпилоговой (селом Анпілоговою) Слобідської громади і рахує 7 чоловіків і 7 жінок-однодвірців. Офіційний довідник ГАОО за 1858 рік знову фіксує Анпілоговку тієї самої громади і 6 державних селян чоловічої статі. Отже, це було крихітне, стійке поселення, яке практично можна реконструювати цілком.

Новий зворотний контроль локалізував цей виселок значно точніше. У первинному реєстрі шостої ревізії 1811 року окремої Анпілоговки ще немає, зате село Слобода займає короткий блок ГАОО 760-1-248, арк. 484–495 зв. У переписі 1710 року саме в сільці Слободі опубліковано рідкісну буквальну форму рейтар Антилогов — така сама форма прізвища незалежно з'являється в Тимошівці в Олексія і Тимофія Іллічів.

Офіційна друкована таблиця за відомостями 1866 року вже не містить окремої Анпілоговки. Вона називає Малохову (Слободу), Старі Турії і Чермошну, а Митасовку і П'ятницьку об'єднує як варіанти назви чотиридвірної Кропивки біля Свапи. Чисельність Малохової (Слободи) майже збігається з селом Слободою відомості 1850 року, тому адміністративну громаду тепер прив'язано до конкретного Турійсько-Свапського осередку. Зникнення окремого рядка Анпілоговки між 1858 і 1866 роками сумісне з приєднанням або перейменуванням малого виселку, але конкретного приймального поселення поки не доведено. [PUB-GAOO-760-1-248-KROMY-1811-INTERNAL-REGISTER] [PUB-RGADA-1209-1-1040-KROMY-ANPILOGOVY-1710] [PUB-SNMR-OREL-KROMY-ANPILOGOVKA-ABSORPTION-1866]

Поки не можна стверджувати, що мешканці самого виселку носили прізвище Анпілогов чи були пов'язані з Тимошівкою. Але пошук тепер змінює напрямок: від чотирьох аркушів Анпілоговки назад до Слободи 1816 року, а не від сотень аркушів Кромського повіту наосліп. Результати збережено шістьма взаємопов'язаними Records: три точки 1834–1858 років, первинна аркушева адреса 1811 року, прізвищевий осередок 1710 року та офіційний контроль зникнення окремого рядка 1866 року.

Задокументована родина, 1891–1914

Шлюб Григорія Андрійовича Ампілогова і Євдокії Ісидорівни Рикової укладено 7 жовтня 1891 року. Знайдено записи про народження одинадцяти дітей: Пелагії (1892), Євфимія (1894), Агафії (1896), Олени (1897), Феодора (1900), Олексія (1903), Катерини (1905), Іоанна (1907), Клавдії (1909), Володимира (1910) і Валентини (1914).

Усередині цієї послідовності трапляються форми прізвища Анпилев, Анпилов, Анпилогов і Ампилогов. Повторення батьків дозволяє пов'язувати записи в одну родину, але варіанти написання зберігаються при кожному джерелі.

Окремо зберігається однойменний Григорій Андрійович, який 1884 року у віці 18 років одружився з Іриною Іванівною Найдьоновою. Вік не дозволяє автоматично вважати його тією самою людиною.

Нові групи, 1899–1924

  • 24 жовтня 1899 року зареєстровано шлюб Андрія Андрійовича Ампілогова і Анастасії; прізвища нареченої поки не прочитано. Цього Андрія ймовірно, але ще не остаточно, ототожнено з батьком Леонтія Андрійовича, народженого 22 січня 1903 року.
  • Шлюб Олександра Васильовича Ампілогова і Євдокії Антонівни Єрьоміної від 26 жовтня 1901 року знайдено на трьох зображеннях. Їх ураховано як три джерела однієї події, а не як три шлюби.
  • Леонтія Андрійовича Ампілогова і Наталю Іванівну вказано батьками дочки, народженої 8 січня 1922 року; ім'я дочки поки нерозбірливе.
  • У цивільних актах 1922 року знайдено також Анну Володимирівну Ампілогову і, імовірно, Марію Арсеніївну Ампілогову. 1924 року знайдено Павла Арсентійовича Амілогова.

Неясне прочитання «Илья Ампилов» (Ілля Ампілов) на зображенні 7 плівки 007817719 зберігається окремо і не приєднане до жодної родини.

Точне джерело для перевірки переходу Сорокине → Бор

Знайдено не ще один загальний список, а спеціалізовану книгу вибуття: РГАДА, ф. 350, оп. 2, спр. 3400, арк. 1–1166. За опублікованим архівним описом у ній зібрано мешканців Старого Оскола і дев'яти станів, які вибули після першої ревізії; книгу складено 1748 року. Якщо повідомлення про перехід частини Анпілових із Сорокиного до Бору ґрунтується на прямій ревізькій формулі, найімовірніше шукати її треба саме тут.

Але це поки адреса джерела, а не знайдений прізвищевий рядок. Тому маршрут на карту не додається. Перевірка має шукати не лише прізвище, а й Демида, Івана Демидовича приблизно 1717 року народження і колективні напрямки вибуття сусідніх сорокинських дворів. Результат потім треба звести з повним двором Бору 1762 року, де очікується Ілля близько 11 років. [PUB-RGADA-350-2-3400-STARY-OSKOL-DEPARTED-ANPILOV-SEARCH-1748]

Див. маршрут до материкової Таврії і загальний реєстр людей.