Звідки прийшли орловські Ампілогови
Перший адресний кандидат за батьком Пахомом: Насона простежено в Борщовці з 1584/85 року
Нова нижня межа: «Насонка Пафонов» і сусідній Левка Пафомов
Пошук ранніх алексинських виписів дав сильніший результат, ніж дозори XVII століття. В «Актах служилых землевладельцев» [«Актах служилих землевласників»], т. II, № 142 повністю надруковано випис із писцевих книг Єлизарія Ржевського 1584/85 року. У Борщовці за Фендриком і Федором Федоровими дітьми Дьякова перелічено шість селянських дворів, серед них поспіль:
«(в) Левка Пафомов, (в) Насонка Пафонов».
Переклад: «(двір) Левко Пафомов, (двір) Насонко Пафонов».
Це та сама Борщовка і те саме рідкісне ім'я Насон, що й у чолобитній 1593 року, де його названо «Насон Пахомав». Тепер людину простежено в одному селі через дев'ять років, а доорловська адреса опускається з 1593-го до 1584/85 року — приблизно за десять років до запису Єрмака Пахомова сина Анфілогова в Орлі.
Літери не можна згладжувати заднім числом. На сторінці наукового видання буквально стоять три форми однієї близької основи: Пафомов у Левки, Пафонов у Насона і пізніше Пахомав у того самого ймовірного Насона. Випис дійшов не в оригіналі, а у двох списках 1679 і 1682 років. Тому найімовірніше це коливання або помилка передачі патроніма Пахомов, але Record зберігає і буквальне читання, і нормалізацію окремо.
Левка Пафомов — нова людина в гіпотезі. Він може виявитися братом Насона, тобто другим сином Пафома/Пахома. Тоді для порівняння з орловським Єрмаком виникає вже не поодинокий збіг, а група з трьох чоловіків, яку можна перевірити: Лев — Насон — Єрмак, кожен на щаблі «син Пахома». Але ранній випис просто ставить їхні двори поруч і не називає їх родичами; братство поки не стверджується.
Заразом ранній випис майже розв'язує загадку власників. У 1584/85 році Борщовкою доведено володіли Фендрик і Федір Федорові діти Дьякова. Тому «Фенорик и Фёдор Денисовы» в публікації чолобитної 1593 року найімовірніше містить помилку читання або передачі: надто точно збігаються рідкісне ім'я, парний власник і село. У 1628 році Борщовкою володіє Василь Фендриков син Дьяков, імовірний син того самого Фендрика. Остаточно виправити текст 1593 року можна буде лише за фотокопією архівного л. 46.
Сторінки 139–140 відкритого видання збережено в картці як фотокопії. На с. 140 надруковано точні архівні адреси обох пізніх списків випису: РГАДА, ф. 1209, стовпці по Алексину, № 493/31109, лл. 11–15 і № 882/31459, лл. 146–147.
Новий коридор через господарів двору: Алексин — Тула — Лебедянь
Пошук за власниками виявився продуктивнішим, ніж іще один перебір Пахомових. Фендрик Федоров син Дьяков не зникає після алексинського запису. 1613 року він підписав Затверджену грамоту як тулянин, представник тульських дворян, дітей боярських, посадських і повітових людей. Палацовий розряд 1618/19 року потім прямо називає на Лебедяні воєводою Василя Фендрикова сина Дьякова. У писцевій книзі 1627/28–1628/29 років цей самий Василь володіє Борщовкою.
Отже, родина власників документально поєднує три точки: помістя в Алексинському повіті → тульська служила корпорація → воєводська служба в новому південному місті Лебедяні. Це не доводить, що Насон, Левка чи їхні діти пішли разом із Дьяковими, але дає новий архівний коридор: тепер треба перевіряти тульські й лебедянські справи Фендрика і Василя, їхніх людей, поручителів і старі дачі, а не лише орловські списки.
Палацовий розряд 1618/19 року: «На Лебедяни Василей Фендриков сын Дьяков» («На Лебедяні Василь Фендриков син Дьяков»), підпис Фендрика Дьякова як тулянина 1613 року.
Чому загальний пошук Пафомових тепер слугує контролем, а не доказом
За справжніми кадрами орловського розбірного списку 1620/21 року перевірено шістьох Пафомових: Іван Дмитрієв (л. 17), Михайло Михайлов (л. 35), Федька Михайлов (л. 113), людина з утраченим ім'ям Іванов син (л. 117), Данило Степанов (л. 120) і Гаврило Филипов (л. 138). Ще п'ятьох осіб покажчик передає як Похомових — на лл. 99, 102, 103, 105 і 133.
Це важливий негативний результат. До 1620/21 року в Орлі Пафомов/Похомов — уже поширене родинне іменування з різними по батькові, а не один очевидний двір Насона Пахомова. Тому збіг основи Пахом не можна перетворювати на спорідненість з Єрмаком Анфілоговим. Точкові кадри збережено в дослідницькій частині картки; вони слугують фільтром проти хибної впевненості.
Іменний покажчик до РГАДА, ф. 210, оп. 14, д. 502.
Точна адреса Пахомової лінії та перевірка хибного «другого сигналу»
Повна Писцева книга Алексинського повіту 1627/28–1628/29 років дала змогу виправити й локалізувати адресу чолобитної. Надрукований в акті 1593 року «Обошинский стан» — майже напевно Бобошинський стан: книга прямо називає в ньому «село Покровское, а Борщовка тож» («село Покровське, воно ж Борщовка») (РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 3, лл. 842 об.–846 об.; вид. 2024 року, с. 312–314). Це сучасне село Борщевка на захід від Тули, у колишній Альошинській волості.
Через тридцять п'ять років Насона, Месищеєвих, Полуні та Кирила в повному тексті книги вже немає. Село тримає Василь Фендриков син Дьяков, причому його право сягає грамоти царя Василя Шуйського 7116 року, тобто 1607/08 року. Разом із виписом 1584/85 року це робить читання публікації 1593 року «Фенорик и Фёдор Денисовы» майже безсумнівною вадою передачі імен Дьякових. Для буквального виправлення все одно потрібен оригінал л. 46, але вважати дві пари власників рівноважними кандидатами вже не можна.
Перевірка земельного оточення дала важливу негативну поправку. На наступних аркушах Бобошинського стану справді описано пустку Криволаповську на річці Восмі, але це пайова земля: її жеребки входять до помість Івана Семеновича Арсеньєва, доньок Алімпія Арсеньєва Анни й Авдотьї та Василя Костянтиновича Нестерова (лл. 848 об.–863; вид. 2024 року, с. 314–319). Книга не називає її частиною Борщовки чи володінням Насона. Крім того, окрема Криволаповська існувала в тульському Засупському стані.
Тому попередній висновок про «два сигнали в одному мікрорайоні» знято. Криволаповська топоніміка підтримує лише широкий алексинсько-тульський напрям пошуку і не може пов'язувати Насона з орловськими Криволаповими. Сильною зачіпкою лишається тільки персональний щабель Пахом → Насон; доказом стане документ, що прямо називає другого сина Пахома, спорідненість з Єрмаком або перехід людини з цього двору до Орла.
Натомість суцільний іменний пошук по всіх 608 сторінках книги дав нову, несподівану перевірочну пару. В іншому, Конинському стані, у сільці Матюковському, воно ж Товзаково, на річці Жегаловці записано селянина Пахомка Насонова, прямо названого племінником Мишки Ларіонова (л. 260; вид. 2024 року, с. 116). Формула означає Пахома, сина Насона. Якби це виявилася одна родина з людиною 1593 року, вийшов би природний іменний ланцюжок Пахом → Насон → Пахом, тобто онук, названий на честь діда.
Але це поки лише адресний кандидат: інший стан, інший двір, вік не зазначено, перехід із Борщовки не записано. У тому самому Матюковському часткою володів Артемій Товзаков син Нечаєв. Поєднання в одному пізньому сільці двох основ Пахом/Насон і Нечай нагадує два незалежні батьківські щаблі орловських Анфілогових — Єрмака Пахомовича та Івана Нечаєвича. Воно змінює наступний пошук, але не силу доказу: тепер потрібні раніші приправочні книги Матюковського/Товзакова, де можуть бути названі батько, вік або стара дача Пахомка і походження його дядька Мишки Ларіонова.
Створено окрему адресну картку
PUB-RGADA-141-1593-ALEKSIN-BORSHCHOVKA-NASON-PAKHOMOV-CANDIDATE. Профіль
Насона й маршрут на карті не додано: ні прізвища Анфілогов, ні спорідненості з
Єрмаком Пахомовичем джерело поки не називає.
Повторне завантаження пропущених сторінок єлецької справи дало нову зачіпку вже не за загальною прізвищевою статистикою, а за одним із семи батьків орловського ядра. У колективній чолобитній 1593 року п'ятеро єлецьких стрільців буквально пояснили, звідки вони вийшли і хто лишився на старій ріллі.
Брати Богдашка і Васька Семенові діти Месищева раніше жили в Алексинському повіті, Обошинському стані, селі Борщевці. Коли вони записалися в Єлець, там лишилися «вотчим наш Насон Пахомав, да братья наши Полуня да Кирила» («вітчим наш Насон Пахомав, та брати наші Полуня та Кирило»). Форма Пахомав у цьому записі означає залежне іменування Насона за Пахомом, найімовірніше «Пахомов [син]», а не обов'язково спадкове прізвище сучасного типу.
Це перша конкретна доорловська людина потрібного покоління, знайдена за щаблем Пахом → син. В орловській книзі 1594/95 року записано Єрмака Пахомова сина Анфілогова. Теоретично Насон і Єрмак могли бути двома синами одного Пахома, один з яких лишився в Алексинському повіті, а другий опинився в Орлі. Така схема точно відповідає вже доведеному правилу родинного набору.
Але спорідненість поки не приймається. Пахом — не унікальне ім'я; документ не називає Насона Анфілоговим і не називає його братом Єрмака. Ба більше, Насон — вітчим Месищеєвих, тож прізвище пасинків нічого не говорить про його власне походження. Алексин/Борщевка стає персональною адресою перевірки, але не маршрутом на карті.
Тепер потрібен не загальний пошук Пахомових, а алексинські писцеві, платіжні та відмовні матеріали по селу Борщевці й Обошинському стану: власні діти Насона, його батько Пахом, можливий брат Єрмак і доля двору після відходу пасинків. Насона додано всередину Record без окремого профілю: він не носій досліджуваного прізвища, а контрольний кандидат.
Чолобитна єлецьких стрільців, РГАДА, ф. 141, оп. 1, 1592 р., д. 1, л. 46.
Не один маршрут, а родинна селекція: три прямі переходи із Солови в новий Єлець
Повнотекстова перевірка опублікованої єлецької справи 1592–1593 років дала сильніший контроль, ніж іще один збіг прізвища. Із Соловського повіту в новий Єлець документально вийшли щонайменше троє різних людей:
- Первушка Дементьєв син Пєнков записався в козаки; у Солові лишилися три брати, а дружина й брат Ісай мали перейти до нього;
- Афонька Степанов син Шорстов жив у тестя в Соловському повіті за трирічним записом, потім записався стрільцем «на новой город на Елец» («до нового міста, до Єльця»);
- Найденко Басов отримав єлецьку платню, але втік назад і знову жив у Соловському повіті за Федором Костомаровим.
Це перетворює Солову зі статистичного кандидата на доведений кадровий резервуар нових південних гарнізонів. Поки доведено напрям Солова → Єлець, а не Солова → Орел, але результат не залежить від прізвищевого порівняння 1596 року і тому суттєво його посилює.
Найважливіша знахідка — буквальне правило набору. 6 листопада 1592 року уряд звелів приймати в козаки і стрільці не орних селян, а захребетників: «от отцов — детей, и дядь — племянников» («від батьків — дітей, і від дядьків — племінників»), щоб на старих дворах і ріллі лишалися люди. Інші справи показують ту саму процедуру в живих родинах. Омелян Якович Мішин разом із батьком ішов із тульського двору в Єлець, а брат Агап лишався на попередньому оброці. Отже, нове місто отримувало не обов'язково цілу родину, а окремого молодшого чи бічного члена старого двору.
Саме цей механізм здатен пояснити наш «стрибок». Людина могла вперше отримати самостійний оклад і стале іменування вже в Орлі, тоді як її батько, дядько чи брат лишався в Солові, Крапивні, Тулі, Новосилі або іншому місті й записувався там лише на ім'я та по батькові. Тому відсутність готового прізвища Анфілогов у ранній десятні вихідного міста ще не виключає це місто.
Документи відкидають і очікування одного спільного пункту виходу. Біографія Юшки Данилова сина Малявіна має три щаблі: його батько служив із Мценська і загинув; мати із сином пішла до Новосильського повіту; сам Юшко потім записався сином боярським нового Єльця. Останнє міське приписання могло бути вже третьою географічною точкою однієї родини.
У грудні 1592 року платня в Єльці призначалася 1 017 людям, зокрема 150 дітям боярським, 200 стрільцям і 600 козакам; із нового міста потім утекло 270 козаків. Отже, ядро нового гарнізону складалося хвилями, розпадалося і поповнювалося знову. Модель єдиного організованого переселення до Орла стає ще менш імовірною.
Створено Record
PUB-ANPILOGOV-1967-SOLOVA-YELETS-RECRUITMENT-NETWORK. У ньому збережено
повні імена, архівні аркуші, різні соціальні траєкторії та негативний
контроль: в єлецькому розписі дітей боярських 1593 року носія досліджуваного
ряду немає, а масового переходу людей із цього розпису до Орла не видно. Новий вузький
пошук — не лише прізвища, а й формули «сын при отце» («син при батькові»), «брат при брате» («брат при братові»),
«племянник при дяде» («племінник при дядькові»), видача дружини й майна — разом з іменами Микули,
двох Василів, Перші, Тимофія, Нечая, Пахома і Терентія.
Карта поки не змінюється: задокументовано маршрут контрольних людей іншого прізвища, а не Анфілогова.
Вступ до публікації єлецького комплексу, список утікачів-єлецьких козаків у Тулі та Солові, чолобитна Афанасія Шорстова, родинна біографія Юшки Малявіна, правило набору родичів-захребетників.
Персональний прорив: двох соловських новиків знайдено в Крапивні через 21 рік
Після статистичного порівняння тактику знову змінено: перевірено не нові збіги прізвищ, а долі вже знайдених соловських людей. У платіжній книзі Крапивни 1616/17 року (РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 488) виявлено дві повні формули із соловського розділу десятні 1596 року:
- Смирной Прокоф'єв син Трунов — Солова, 1596; Крапивна, л. 100, 1616/17;
- Костянтин Єрмолаєв син Бологов/Болотов — Солова, 1596; Крапивна, л. 99 об., 1616/17.
Збігаються ім'я, по батькові, родинне іменування й округа. Два незалежні випадки роблять випадковість малоймовірною: соловська рубрика 1596 року справді описує сталу крапивенсько-соловську служилу корпорацію, яка пережила Смуту.
Трунови дають імовірний родовід завглибшки у два покоління. 1596 року записано Григорія і Смирного Прокоповичів. У 1616/17 році Смирной лишається в книзі, а інша стаття називає вдову Мотрону по Григорію Трунову та синів Пилипа, Івана й Трохима; окремо записано Івана Григоровича Трунова. Найприродніша схема: Прокопій → Григорій і Смирной; Григорій → Пилип, Іван і Трохим. Але по батькові померлого Григорія в пізній статті не повторено, тож це сильна реконструкція, а не завершений родовід.
Ще важливіші Пєнкови. До відомої пари Афонасій Васильєв син Пєнков (Солова, 1596) і Прокуда Васильєв син Пєнков (Орел, 1596) додався Сергій Васильєв син Пєнков на крапивенському л. 63. Це перший кандидат на одну конкретну родину, розділену між старою округою і новим Орлом. Сергія записано через двадцять один рік, і він може бути молодшим братом або сином іншого Василя, тому вирішальним документом стане стара дача, де батько і сини названі разом.
Цей результат іще не переноситься на Павла Терентійовича Анфілогова. Але Павло
і Прокуда Пєнков стоять в одному орловському розділі 1596 року: підтвердження
родини Пєнкових покаже реальний механізм набору саме його найближчої
служилої групи. Створено картку
PUB-RGADA-1596-1617-SOLOVA-KRAPIVNA-PERSON-CONTINUITY із трьома відкритими
зображеннями аркушів. Профілі для сторонніх прізвищ і маршрут на родинній
карті не створюються.
Після цього знайдено й наступну адресу, яка дає змогу не повертатися до загального вебпошуку. У РГАДА, ф. 210, оп. 10, д. 86, л. 63 опубліковано соловського новика 1630/31 року Костку Акішина сина Пєнкова, оклад 200 четвертей. Його лінія Акинфій → Костка не збігається з Василем і трьома можливими Васильовичами, тому спорідненість не припускається. Цінність справи в іншому: один «подлинный» (справжній) список охоплює Солову й Орел одночасно. Його треба перевірити цілком на старі позначки, родичів і зміну міської приналежності. Сусідні адреси тієї самої серії — ф. 210, оп. 14, дд. 97 і 504. Це новий другий шлях на випадок, якщо помісні дачі Пєнкових не знайдуться.
Новий перший кандидат: Солова/Крапивна за «прізвищевим відбитком» 1596 року
Тактику змінено: замість чергового поодинокого пошуку Анфілогова зіставлено
весь прізвищевий склад орловських новиків 1596 року з усіма містами тієї самої
загальнодержавної десятні. Свідків виключено; з рядків новиків узято
точні прізвищеві форми після слів «сын» і «дети». Для кожного міста
пораховано кількість збігів з Орлом, частку збігів, коефіцієнт Жаккара і вагу
рідкісних прізвищ. Розрахунок відтворюється скриптом
scripts/research/analyze-1596-city-surname-fingerprint.mjs.
Перше місце несподівано посіла Солова. Із 46 її прізвищевих форм вісім повторюються в Орлі: Ртищев, Бушмін, Єсипов, Букалов, Булгаков, Пєнков, Ісаков і Пахомов. Це 17,39% соловського списку; Jaccard — 0,0541, IDF-вага — 30,65. П'ять форм, що збіглися, — Ртищев, Бушмін, Букалов, Пєнков і Пахомов — трапляються не більш ніж у трьох міських рубриках усієї десятні. Наступні кандидати слабші: Новосиль дає сім збігів, Тула шість, Одоєв чотири, а Мценськ, що виник із кар'єрного маршруту Михайла Кульнєва, лише три.
До прізвищевого тесту тепер додано незалежний тест покоління батьків. Готове прізвище могло ще не закріпитися, тому за всіма міськими рубриками тієї самої десятні перевірено сім імен батьків ранніх орловських гілок: Микула, Василь, Перша, Тимофій, Нечай, Пахом і Терентій. У цьому розрізі перше місце посіла Тула: там разом трапляються форми Васильєв, Тимофеєв, Терентьєв і Першин. Особливо важливий Богдан Першин син Соломиков — поза Орлом це єдиний Перша, відновлений через по батькові сина в усій десятні. Солова дала три форми — Микулин, Васильєв і Нечаєв — і тим самим незалежно підтримала вже знайдений прізвищевий сигнал; Мценськ і Рязань також дали по три.
Цей результат не перетворює Богдана Соломикова на родича Івана Першина Анфілогова: треті іменування різні, а ім'я батька саме по собі спорідненості не доводить. Його значення практичне. Тепер замість одного розмитого верхньоокського напряму є два різні пріоритети: Солова/Крапивна — за родинним оточенням, Тула — за іменами покоління батьків 1550–1570-х років. Така розбіжність добре узгоджується зі змішаним комплектуванням Орла і з тим, що в ранніх статтях видно щонайменше сім батьківських ліній. У тульських матеріалах слід шукати Першу і Терентія навіть без готового прізвища Анфілогов. Профілі сторонніх людей і маршрут на карті не створюються.
Але адресний пошук щодо самого Богдана дав сильніший результат і змінив інтерпретацію. У тульській рубриці Богдан Першин син Соломиков отримував 100 четвертей, а в наступній, соловській рубриці з тим самим окладом стояв Дружина Осипов син Соломиков. Це ще не доводить їхньої спорідненості, зате Дружину простежено далі без розриву за повним ім'ям. 19 березня 1613 року Печатний приказ запечатав на його чолобитну грамоту на 10 четвертей у Крапивні; 10 липня 1613 року — вотчинну грамоту Дружини Осипова сина Соломикова на Соловську вотчину. Обидві сторінки повної фотокопії видання С. Б. Веселовського збережено в архіві проєкту: с. 44 і 232.
Платіжна книга РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 488 продовжує цю лінію: список із крапивенських дозорних книг 1616/17 року знову називає Дружину Осипова Саламикова власником у Засоловському стані на л. 89 об. Звід Ю. В. Анхимюка та А. П. Павлова повідомляє за РНБ, ОР, F. IV, № 465, л. 76 об., що його вотчина потім перейшла до синів-соловлян Севастьяна і Микити Дружиніних Саламикових.
Тим самим попередня розвилка «Тула чи Солова» виявилася надто грубою. Рідкісне тульське по батькові Першин трапилося поруч із родинним іменуванням, яке одночасно було присутнє в Тулі й Солові, а конкретний Дружина Осипович документально пов'язував Солову з Крапивною. Робочий об'єкт пошуку тепер — єдиний тульсько-соловсько-крапивенський служило-земельний басейн, де навіть близькі люди могли значитися за різними міськими рубриками.
Але контроль за «Ономастиконом» С. Б. Веселовського не дає змоги оголосити Соломикових однією доведеною родиною. На с. 277 названо Саламикових у Новгороді вже 1550 року, у Казані 1565 року і знову в Новгороді 1603 року. Прізвище було ширшим за один верхньоокський кущ. Тому сильна частина знахідки — точна біографія Дружини Осиповича в 1596, 1613 і 1616/17 роках; слабка — передбачувана спорідненість із Богданом Першиничем. Саме таку перевірку треба повторювати в Анфілогових через спільні дачі, поділи землі та прямі родинні формули, а не вимагати одного «міста походження» для всіх семи батьківських ліній. Соломикови лишаються контрольною групою: профілі й картографічний маршрут для них не створюються.
Номінальна ймовірність отримати не менше восьми збігів у простій гіпергеометричній моделі — 0,01293 при очікуваних 3,25. Це не «математичний доказ»: перевірялося багато міст, прізвища не незалежні, рукопис є пізньою копією, а орфографічні варіанти не об'єднувалися. Статистика тут лише фільтр, який вивів місто для ручної перевірки.
Ручна перевірка дала два змістовніші рівні.
- У Солові записано Афонасія Васильєва сина Пєнкова, а в Орлі — Прокуду Васильєва сина Пєнкова. Збігаються батько Василь і рідкісне родинне іменування. Це можливі брати, розподілені між старою служилою округою і новим містом; прямого слова «братья» немає.
- У соловській рубриці одночасно стоять Григорей і Смирной Прокоф'єви Трунови і важке читання Кирило Окулов син Баздуров (не Байдуров чи?). Трунови й Баздирєви були найближчими сусідами п'ятьох Анфілогових у селі Баздирево 1594/95 року. Баздуров поки не виправляється на Баздирєв: це рідкісний маяк, який можна перевірити, а не готова спорідненість.
Поєднання трьох незалежних сигналів — спільної прізвищевої структури, можливої братньої пари Пєнкових і прізвищ баздиревського мікрокола — робить Солову/Крапивну першим кандидатом саме на кадровий резервуар, а не обов'язково на єдину батьківщину всіх орловських Анфілогових.
Географічна перевірка усунула ризик хибної точки. Паспорт історичного поселення Крапивна (2008, с. 39–46) повідомляє, що Соловою до другої половини XVII століття називали територію, військово-адміністративним центром якої була Крапивна, а місцевих поміщиків і дітей боярських іменували соловлянами. Автори локалізують Стару Крапивну за 15–18 км на південний схід від сучасної і вважають найобґрунтованішою версію перенесення міста після татарського спустошення 30 червня 1587 року, хоча прямого приказного запису про перенесення немає. Десятню 1596 року складено через дев'ять років, і вона може фіксувати молоде покоління вже реорганізованої корпорації.
Нова перша адреса — соловські/крапивенські помісні й розбірні виписи
1570–1590-х років, документи про відновлення після 1587 року та пізніші
чолобитні Пєнкових, Трунових і Баздирєвих із виписами з утрачених книг.
Створено докладну картку
PUB-LIKHACHEV-1909-1596-OREL-SOLOVA-FINGERPRINT; офіційні розвороти
РГАДА збережено, а повну копію паспорта Крапивни поміщено в закрите
дослідницьке сховище. Маршрут Солова/Крапивна — Орел на карту поки не
наноситься: ні Павла Терентійовича, ні іншого носія досліджуваного ряду не
названо вихідцем із Солови.
Кульнєвський коридор звузився до міських списків
Перевірка первинного тексту змусила відмовитися від надто гарної версії. Михайло Григорович Кульнєв справді два роки поспіль стояв у Карачеві (статті 7092 і 7093), 25 березня 1587 року був призначений головою до Мценська, а в статті 7096 року названий головою на Лівнах. Вийшла реальна дуга Карачев — Мценськ — Лівни, але це маршрут призначеного начальника, а не доведений шлях його мещовських людей.
Вирішальна фраза просторої Розрядної книги каже, що «дворяня, и дети боярские, и всякие люди» («дворяни, і діти боярські, і всякі люди») виступали з воєводами «по их списком» («за їхніми списками»). Сам розпис групує начальників за містами: у Мценську це князь Іван Юрійович Токмаков і Михайло Кульнєв, на Лівнах — Іван Михайлович Бутурлін, Іван Григорович Мілюков і Михайло Кульнєв. Отже, рядовий склад слід шукати не в біографії Кульнєва і не в передбачуваній особистій свиті, а в самостійному мценському міському списку березня 1587 року, його польовому противні та лівенському списку 1587/88 року.
Закрито ще один хибний хід. Передмова наукового видання прямо повідомляє, що оригінали службових Розрядних книг не збереглися: вони загинули в пожежах або під час знищення місницьких документів. До нас дійшли приватні списки й виписки XVII століття. Тому шукати «оригінал» опублікованого розпису більше не потрібно. Нова адреса — окремі виконавчі папери РГАДА, ф. 210: міські списки, польові противні, воєводські відписки й пізніші чолобитні, до яких могли переписати рядки з утрачених книг. Запити треба будувати не лише за Кульнєвим, а за всіма чотирма начальниками і за містами з датами.
Перевірятимемо не одне прізвище, а сусідський пучок орловської книги: Анфілогови/варіанти + Баздирєви + Криволапови + Трунови + Нємцови + Тохтамишеви. Один однофамільний рядок слабкий; кілька цих родин в одному ранньому списку дадуть уже маршрут, який можна перевірити. Контроль відкритої бази поки не виявив такого доорловського скупчення: знайдені Тохтамишеви й Нємцови належать до XVII століття. Це не новий глухий кут, а фільтр, який звільняє пошук від пізніх випадкових збігів.
Окрема картка зберігає точні статті, зображення друкованих сторінок і межу висновку: PUB-RK-1584-1588-KULNEV-CITY-ROSTERS-BOUNDARY. Маршрут на карту не нанесено, бо джерело показує рух Кульнєва, але не носія досліджуваного прізвищевого ряду.
До фортеці: козацький голова Дмитро Тургенєв «на Орле» в 1564/65 році
Пошук розгорнуто ще на один крок назад — не від готового Орла до міст-донорів, а від дорубіжної козацької команди до майбутнього міста. В опублікованому місницькому довіднику XVII століття, складеному за розрядними, посольськими та іншими приказними справами, виявлено рядок: «73 году на Орле был у казаков голова Дмитрей Тургенев» («73 року на Орлі був у козаків голова Дмитро Тургенєв»).
7073 рік тривав з 1 вересня 1564 до 31 серпня 1565 року. Це раніше за літописну статтю 7075 року про поставлення міста на річці Орлі. Розбіжність не обов'язково пересуває дату будівництва фортеці: формула «на Орле» могла означати польовий козацький пост або місце служби біля річки до появи постійних стін. Але вона показує, що служила команда могла передувати місту.
Це суттєво змінює питання про Анфілогових. Їхнє старше покоління — Микула, два Василі, Перша, Тимофій, Нечай, Пахом і Терентій — могло не бути готовою групою дітей боярських, одночасно переведеною з одного міста. Один або кілька батьків могли спершу увійти до раннього козацького прибору біля Орла, а їхні сини пізніше отримати помістя й закріпитися як діти боярські. Поки це пошукова модель, а не встановлений родовід.
Джерело вимагає суворого застереження. Рукопис БАН 32.15.16 написано в другій половині XVII століття; видавець Ю. В. Татищев прямо відзначав наявні в ньому помилки й легенди. Водночас він наголошував, що довідник зберіг виписки з утрачених або не знайдених приказних документів. Тому рядок 7073 року приймається як сильна архівна наводка, але не як остаточний перегляд заснування Орла без незалежного розрядного оригіналу.
Хто саме цей Дмитро: знайдено найсильнішого кандидата
Три справжні поручні записи закрили попередній провал у біографії. 20 квітня 1563 року і 12 квітня 1566 року в них буквально названо «Дмитрей Федоров сын Тургенев»; близько 28 березня 1565 року той самий часовий шар дає коротку форму «Дмитрей Тургенев». Родовідний розпис, опублікований В. В. Руммелем і В. В. Голубцовим, незалежно характеризує Дмитра Федоровича як поручителя 1563–1566 років. Саме він тепер є найсильнішим кандидатом на козацького голову «на Орле» 1564/65 року. Але пізній орловський рядок не містить по батькові, тому ототожнення лишається ймовірним, а не остаточним.
Водночас виправлено попередню пастку. Заголовок «Род Тургеневых» («Рід Тургенєвих») об'єднує випадки різних членів роду, а не одну послідовну біографію. Родовід прямо знає іншу людину — Дмитра Михайловича Тургенєва, який служив при послах і воєводою Каргополя в 1589–1590 роках. Тому пізнішу посольську й переяславську службу більше не можна автоматично приписувати орловському Дмитрові й використовувати як доказ рязанського походження його козаків.
1563 рік: ім'я Онфал усередині того самого кадрового масиву
Найважливіший зв'язок виявився не в пізній кар'єрі Тургенєва, а в його оточенні. У поручному записі 20 квітня 1563 року серед 102 служилих людей одночасно перебувають:
- Дмитро Федоров син Тургенєв — імовірний ранній козацький голова на Орлі;
- Іван Андреєв син Фефілатьєв — задокументований голова Орла 1585 року;
- Ричко Онфалов/Анфалов син Волоцького — носій прямого іменування за батьком Онфалом/Анфалом.
Дмитро і Ричко відповідали по сто рублів, але стояли в різних частинах великого списку. Це не доводить дружби, однієї команди чи переїзду Ричка до Орла. Зате вперше рідкісне ім'я-патронім опинилося в одному справжньому документі з імовірним раннім і безсумнівним пізнішим орловськими начальниками. Тепер картка Ричка — не лише загальна ономастична паралель, а адресний вузол ранньої орловської кадрової мережі.
Поручний запис близько 28 березня 1565 року показує наступний шар. Разом із Дмитром Тургенєвим у ньому названо тулянина Посла Федоровича Івашкіна, каширян Давида Івановича та Івана Тимофійовича Фустових і служилих людей Рязані, Калуги, Торопця, Вязьми, Мещовська і московського списку. Іван Тимофійович Фустов пізніше достовірно командував в Орлі. Тому нова робоча модель — не одне місто-донор, а змішана центральна мережа поручительства і призначень, з якої комплектувався південний рубіж.
Нова адреса пошуку: інші вісім списків місницького довідника,
вихідна розрядна стаття 7073 року, козацькі кошториси, кормові та грошові
книги, папери приборів Дмитра Федоровича Тургенєва і пізні виписи про їхнє
верстання. Шукати треба всередині кіл Воротинського, Фефілатьєва, Фустова та
Івашкіна за батьками Микулою, Василем, Першею, Тимофієм, Нечаєм, Пахомом і
Терентієм, а не лише за вже сформованим прізвищем.
Створено картку
PUB-MESTNICHESKY-7073-DMITRY-TURGENEV-OREL-COSSACK-HEAD; профіль
Тургенєва й точку на родинній карті не створювали.
Публікація рукопису, л. 11 об.. Поручні записи 1563–1566 років. Родовідний розпис Тургенєвих.
Мещовськ виявився не «батьківщиною», а базою командного коридору
Поручний список 1563 року тепер перевірено як знімок цілого кадрового масиву, а не лише як місце зустрічі Тургенєва, Фефілатьєва і Ричка Онфалова/Анфалова Волоцького. У ньому виявлено Михайла Григоровича Кульнєва. Це не простий прізвищевий збіг з Орловською книгою: близько 28 березня 1565 року ту саму людину прямо названо поміщиком у Мещовську, а в боярських списках 1588–1591 років він усе ще значився виборним за Мещовськом з окладом 600 четвертей.
При цьому фактична служба Михайла утворює майже готову карту південного рубежу. За зведенням первинних посилань О. Ю. Савосичева він був:
- у 1584/85 році намісником у Карачеві;
- 25 березня 1587 року облоговим головою в Мценську;
- у 1587/88 році головою в Лівнах;
- у 1589/90–1590/91 роках облоговим головою в Чернігові;
- у 1591/92–1593/94 роках намісником у Болхові;
- у 1594/95–1595/96 роках головою в Рильську.
Це перша докладно перевірена біографія, яка показує не гіпотетичне переселення, а сам механізм циркуляції кадрів: людина лишалася мещовським служилим землевласником і водночас десятиліттями призначалася в нові й прикордонні міста. Отже, рядовий служилий чоловік міг потрапити до Орла через команду або прибор такого голови, не отримавши в загальній розрядній книзі позначки «переведений з Мещовська».
Микита Кульнєв в Орлі: сильний збіг із науковим застереженням
На друкованій с. 933 Орловської книги знайдено зустрічний земельний слід. До 1594/95 року Микита Григорович Кульнєв уже не володів селом Клоково Корчаковського стану, але писці тричі зберегли його як колишнього власника. Один жеребок перейшов до Данила Андрійовича Болотова; інший пройшов через Бессона Булгакова; ще один опинився у Варнави Федосовича Либинського. Отже, Кульнєв належить до ранішого шару орловського помісного устрою, що передував самому перепису.
Рідкісна повна формула «Григорьевич Кулнев» у Михайла і Микити виглядає як братська, і старий родовід саме так їх поєднував. Але Савосичев спеціально поставив це під сумнів: прямого акта спільного батьківства немає, а службова вага мещовського виборного Михайла погано узгоджується з єдиною звісткою про невелике колишнє помістя Микити. Тому в базі збережено три окремі рівні:
- факт — Михайла Григоровича задокументовано як мещовського поміщика і командира в ланцюгу верхньоокських міст;
- факт — Микиту Григоровича задокументовано як колишнього орловського власника;
- гіпотеза — вони могли бути братами, але це ще не доведена спорідненість.
Клоково розташоване в тому самому Корчаковському стані, де зосереджена основна маса ранніх Анфілогових. Проте один великий стан — не доказ сусідства, спільної роздачі чи спільного переходу. Мещовськ тепер важливий як адреса кадрового каналу, а не як оголошена батьківщина прізвища.
Тактика на наступному проході змінюється ще раз: шукати треба компактні виконавчі папери призначень Михайла — Карачев 1584/85, Мценськ 1587 і Лівни 1587/88 — і порівнювати весь їхній поіменний склад із Корчаковським станом 1594/95 року. Особливо цінні облогові розписи, списки людей при голові, поручні додатки й первісні помісні роздачі.
Створено картку PUB-SAVOSICHEV-2015-KULNEV-MESHCHOVSK-UPPER-OKA-CIRCUIT; збережено перевірочні зображення с. 421–423 дисертації Савосичева і с. 933 Орловської книги. Сучасна дисертація зберігається лише у внутрішньому дослідницькому архіві й відкривається публічно за офіційним посиланням; сторінку видання 1877 року показано в самій картці. Профілі Кульнєвих і маршрут на родинній карті не створювали.
Дисертація О. Ю. Савосичева, 2015 рік. Поручні записи 1527–1571 років. Скан Орловської писцевої книги.
1579 рік: знайдено механізм міжміського набору, але не готовий маршрут
Повний фотостат акта тепер збережено й перевірено за офіційними образами РГАДА. Кадр 0329 відкриває акт на л. 269; на кадрі 0340 він закінчується на л. 280, після чого права сторінка порожня; кадр 0341, л. 281, уже починає інший документ. Отже, обіцяний «розпис» рядових не продовжував цей акт і не був пришитий до нього додатком. Новий об'єкт пошуку — окремий виконавчий папір Розрядного приказу: список за статтями, відпуск або міська відповідь, а не сусідній аркуш Сторожової книги.
Паралельно розібрано внутрішній пошук бази «Служилые люди XVI–XVIII века» («Служилі люди XVI–XVIII століть»): замість ручного введення тепер можна пакетно звертатися до її публічної видачі з 421 095 рядків. Перевірка широких історичних і OCR-варіантів імені в XVI столітті дала лише Анфіногена Золотухіна в Обонезькій п'ятині (1583). Головний результат тут негативний, але методично важливий: база не знає навіть уже перевірених нами орловських рядків 1594/95 року, а фільтр 1594 року порожній цілком; 1595 рік заповнений майже винятково однією новгородською книгою. Тому вона лишається чудовим покажчиком шифрів XVII століття, але більше не використовується як тест існування людей у ранньому Орлі.
Наступна зміна тактики: шукати не прізвище і не сусідній аркуш, а два види канцелярських дублів. Під час мобілізації воєвода мав розписати дітей боярських по головах, один список надіслати головному воєводі, а «у себя противень оставити» («у себе противень залишити»). 1577 року Розряд уже вимагав тримати окремі поіменні списки трьох змін за статтями. Отже, потрібне ім'я могло зберегтися не в Сторожовій книзі, а (1) в центральному списку Розряду або (2) в міському противні/відповіді Орла, Тули, Рязані, Путивля або сіверського міста. Пріоритет переноситься на описи таких відпусків, відповідей і пізніх виписів із загиблих десятень.
Пошук у паперах орловських начальників дав важливіший результат, ніж іще один поодинокий збіг прізвища. У квітні 1579 року боярин Микита Романович Юр'єв і дяк Василь Щелкалов опитали станичних голів про захист нової Кальміуської дороги. Серед двох каширських фахівців названо Івана Тимофійовича Фустова — ту саму людину, яка в 1570-х роках командувала в Орлі.
Вирок буквально показує устрій набору. До тульського станичного голови й дев'яти товаришів на Осколі додавали 40 дітей боярських і козаків із міст, до рязанської групи на Дону — ще 40, а на Сіверський Донець звеліли надсилати по 20–30 осіб із сіверських міст. У звіті про виконання сказано, що люди були «из Украиных городов по росписи» («з українних міст за розписом») і змінювалися через шість тижнів. Орловські сторожі окремо включено в цю систему: вони перекривали дороги на Сеймі, а за загрози великого походу там приписувалося поставити з Орла 10–15 осіб.
Це змінює модель походження раннього гарнізону. Людина могла вперше потрапити в орловське оточення як учасник тимчасової змішаної зміни, лишаючись служилою людиною іншого міста; лише пізніше вона могла отримати орловське помістя. Тому похідні списки й писцеву книгу не можна механічно читати як один список переселенців.
Кар'єрна перевірка посилила висновок. Фустова простежено в орловських записах 1573/74 і 1575/76 років, 1579 року він бере участь у поставленні сторож, а в 1581/82 році знову перебуває в сторожовому полку. При цьому популярне вторинне повідомлення про його службу в Дедилові 1582 року первинним розрядом не підтвердилося: дедиловський склад там інший, Фустов служить у північно-західному війську. Хибну дедиловську нитку виключено.
Створено картку PUB-AMG-1579-FUSTOV-OREL-WATCH-RECRUITMENT. Вона не
стверджує, що Анфілогови прийшли з Кашири, Тули, Рязані чи сіверських
міст: рядового розпису в опублікованому вироку немає. Наступна
точна ціль — додатки й окремі шеститижневі списки 1579 року з
іменами людей «из украинных городов». Профілі сторонніх прізвищ і лінію на
родинній карті не створювали.
Доорловська кадрова мережа: Яхонтови і три майбутні начальники Орла
Пошук рідкісного прізвища продовжено не за географією, а за формальними поручними зв'язками. Цей поворот дав перший повторюваний доорловський кластер. У трьох поручних записах 1562–1571 років представники двох торжоцьких ліній Яхонтових опиняються в одному складі з людьми, які пізніше командували в Орлі:
- 20 березня 1562 року Іван Ігнатович Яхонтов та Іван Тимофійович Фустов;
- у 1564/65 році Микита Григорович Яхонтов та Іван Андрійович Фефілатьєв;
- 1571 року брати Микита і Михайло Григоровичі Яхонтови, Хома Опанасович Бутурлін і знову Іван Тимофійович Фустов.
Фустова пізніше названо орловським воєводою 1575/76 року, а Бутурліна і Фефілатьєва — воєводою і головою Орла 1585 року. Тому збіг уже не можна звести до одного схожого прізвища: дві торжоцькі лінії тричі входять у задокументоване середовище майбутнього орловського командування.
Вдалося відновити і родинний шар. Дворова тетрадь називає братів Івана й Андрія Ігнатовичів і братів Микиту, Михайла та Василя Григоровичів Яхонтових. Вкладна 1570/71 року показує Івана Ігнатовича клинським вотчинником: він передав Чудову монастирю родове село Селютино з селами й заставлену половину Бутова. В акті названо батька Ігнатія, матір Марію, братів Андрія і Петра, дружину Євдокію та племінника Михайла Андрійовича. Свідком виступає Михайло Григорович Яхонтов, тобто документ поєднує дві торжоцькі лінії бодай на рівні спільної земельної угоди.
У поручній 1571 року поруч виявилися ще два рідкісні маяки — Тимофій Григорович Митусов і Шарап Фомич Любучанинов. В Орлі пізніше трапляються схожі прізвищеві форми, проте збігу по батькові немає, а читання Васьки Митусов/Титулов лишається спірним. Це допоміжні нитки, а не готові родоводи.
Створено картку
PUB-YAKHONTOV-1562-1571-PRE-OREL-SURETY-NETWORK. Межа висновку сувора:
жоден орловський Яхонтов 1594/95 року ще не збігся по батькові зі знайденими
людьми, Анфілогових у поручних списках не названо, а список із сотень
поручителів не означає спільного переїзду. Зате з'явилася нова адресна
тактика: шукати невеликі виконавчі папери Фустова, Бутурліна і
Фефілатьєва — приймальні списки, відписки, верстальні десятні й земельні
дачі — і перевіряти в них цільове прізвище разом з усім повторюваним
кластером. Профілі сторонніх прізвищ і маршрут на карті не створювали.
Новий груповий пошук: два прізвищеві маяки замість одного міста-донора
Тактику змінено: Орловську писцеву книгу 1594/95 року зіставлено з Дворовою тетрадью 1550-х не лише за Анфілоговими, а за всім шаром рідкісних прізвищевих форм. Часті Іванови, Васильєви й подібні форми виключено з висновку; сильних кандидатів вручну перевірено в їхніх міських рубриках.
Перший маяк — Яхонтови. В Орлі названо Романа Софоновича, Тимофія і Лук'яна Озаровичів, родини Ларіона та Єрмоли, а також Степана Окуловича Яхонтова. У Дворовій тетраді Яхонтови утворюють щільний ряд за Торжком — чотири записи кількох батьківських ліній після л. 148 об. — і окрему гілку за Твер'ю після л. 146. Жодне по батькові з орловськими поки не збіглося: це адреса для пошуку поручних і помісних актів, а не готовий маршрут.
Другий маяк — Офремови. В Орлі видно Ігнатовичів Конона, Митку і Филипа, Григоровичів Наума і Семена та родину померлого Григорія. У Дворовій тетраді прізвищева форма зосереджена в калузькій рубриці на л. 127: четверо Гаряїновичів Офремових і Ондрій Мишуков Офремов. Збігу по батькові також немає, тому Калуга лишається напрямом перевірки.
Повний текст Дворової тетраді не дав форм Анфилогов, Анпилогов, Онфилогов,
Онпилогов, Ампилогов чи Амфилогов. Захарія Панфілов, що трапився, належить
до іншого імені — Панфіл. Головний результат етапу — не одне передбачуване
місто виходу, а кілька незалежних каналів комплектування раннього Орла.
Створено картку
PUB-DVOROVAYA-1550S-OREL-1594-RARE-SURNAME-FINGERPRINT; профілі сторонніх
прізвищ і лінії на карті не додавали.
1596 рік: у владимирській рубриці знайдено Антипа Анфилова сина Вакіна
Повний повторний перегляд десятні 1596 року дав не другого прізвищевого Анфілогова, а тоншу й кориснішу знахідку. На л. 2 об. у групі владимирських новиків з окладом 100 четвертей безпосередньо читається:
«Антип Анфилов сын Вакина».
Переклад: «Антип Анфилов син Вакіна».
Це тричастинна формула. Антип — особове ім'я новика; Анфилов сын — прямий патронім, тобто «син Анфила»; Вакин — окреме родинне іменування. Сучасна умовна передача — Антип Анфилович Вакін. Отже, рядок надійно відновлює ще одну людину попереднього покоління — Анфила Вакіна, хоча самого батька окремим рядком не названо.
Знахідка особливо показова поруч з орловським рядком тієї самої десятні:
- «Антип Анфилов сын Вакина» — Анфилов є по батькові, а Вакин третім іменуванням;
- «Павел Терентьев сын Анфилогов» — Терентьев сын є по батькові, а Анфилогов уже стоїть на місці родинного іменування.
Так одне канцелярське джерело показує дві різні стадії утворення іменування на -ов. Це підтверджує, що форми від особового імені Анфил / Анфилог могли складатися незалежно в різних служилих середовищах. Але рядок не називає попереднього міста Антипа, не пов'язує Вакіних з Орлом і не дає підстав малювати маршрут Владимир → Орел.
Створено Record RGADA-181-2-120-L2OB-ANTIP-ANFILOV-VAKIN і окремі
профілі Антипа та відновленого батька Анфила. Збережено повний розворот і
фрагмент рядка. До зведеного реєстру допрізвищевого імені додано обидві
персональні позиції; карту свідомо не змінено.
Два пізні незалежні продовження імені: 1663 і 1677 роки
Повний офіційний каталог РГАДА додав два персональні записи, раніше не внесені до проєкту. У справі РГАДА, ф. 281, оп. 7, д. 2053, лл. 1–2 переказано указну грамоту патріарха Іоакима від 18 січня 1677 року про відмову помістя патріаршим дітям боярським Івану Григор'єву сину і Микиті Анпилову сину — Всеволодцьким. Граматика зберігає три частини: Микита — особове ім'я; Анпилов сын — прямий патронім; Всеволодцький — родинне іменування. Тим самим відновлюється і батько — Анпил Всеволодцький. Картка справи.
В окремій пам'яті РГАДА, ф. 1195, оп. 9, д. 17 за 1663 рік названо Кузьму Анфилова: документ стосувався відібрання в нього грошової скарбниці та його побиття старцем Малофеєм. Тут слова «сын» у заголовку немає, тому до перегляду оригіналу форма Анфилов зберігається як друге іменування без остаточного вибору між по батькові та сталою прізвищевою формою. Картка справи.
Для питання про Орел обидві знахідки є контролем імені, а не маршрутом. Вони показують незалежне продовження форм Анпил і Анфил у XVII столітті, але не містять спорідненості, спільного помістя чи переведення до орловської служилої корпорації. Створено Records і три профілі; карта не змінюється.
7 жовтня 1640 року: знайдено окрему триаркушеву справу про помістя Амфілогових
Повнотекстовий пошук за новим офіційним описом колекції М. П. Лихачова дав не черговий рядок загального списку, а самостійний первинний документ:
«Грамота царя Михаила Федоровича в Орел воеводе И. С. Исленеву об обыске в поместьи Амфилоговых в Корчаковском стану».
Переклад: «Грамота царя Михайла Федоровича до Орла воєводі І. С. Ісленєву про обшук у помісті Амфілогових у Корчаковському стані».
Точний шифр: Архив СПбИИ РАН, колл. 238, оп. 2, д. 281, № 16. Грамоту датовано 7 жовтня 1640 року, вона займає три аркуші і зберігає чорновоскову печатку. Ініціали адресата розкриваються як Іван Степанович Ісленьєв: невдовзі за нього було складено орловську кошторисну книгу 7150 року, яка назвала вже конкретних Анфілогових.
Слово «обыск» тут означає приказне розслідування з розпитуванням людей і перевіркою обставин, а не сучасний обшук приміщення. Саме тому три аркуші особливо перспективні: у них можуть виявитися імена власників, точне поселення, сусіди і свідки, предмет земельної суперечки, колишні тримачі й посилання на старі писцеві чи окремі книги. Поки це перелік очікуваних полів, а не прочитаний зміст.
Контекст зберігання додає ще один ключ. Грамота лежить у справі «Документы о земельных владениях Протасовых, кабальные записи, грамоты 1593–1642 гг.» («Документи про земельні володіння Протасових, кабальні записи, грамоти 1593–1642 рр.»). Перевірено весь блок № 1–19. Позиції № 1–15 справді становлять папери Протасових — посаг, мценські й орловські помістя, поділи та залежні люди; № 16 є окремою царською грамотою про Амфілогових; № 17–19 знову стосуються людей і мценської землі Протасових. Отже, належність грамоти родинному архіву Протасових установлено, але вважати їх стороною суперечки поки не можна: опис цього не каже.
Перевірено й цифрову доступність. Точний запит «Амфилоговых» у повнотекстовому пошуку за описами СПбІІ РАН дає лише сторінку 1189 цього опису; окремої публікації чи зображень трьох аркушів у відкритому індексі немає. Тому наступний крок — не ще один загальний пошук, а замовлення конкретної одиниці. Архів приймає заявки на цифрові копії за адресою archive@spbiiran.ru; порядок і бланки опубліковано в офіційних правилах.
Дата несподівано зближує знахідку з уже відомим документом: 5 жовтня 1640 року орлянин Афонька Анпілогов написав відмовну книгу про землю в тому самому Корчаковському стані; царська грамота з'явилася через два дні. Це вимагає спільного читання, але поки не можна оголосити Афоньку учасником обшуку.
Головне наступне замовлення тепер точкове й невелике: усі три аркуші колл. 238, оп. 2, д. 281, № 16 зі зворотами і печаткою. Якщо грамота цитує походження родинного помістя, вона може дати саме той вторинний слід утраченої книги XVI століття, який потрібен для питання про формування орловського ядра.
29 серпня 2026 року виконано окремий пошук самої грамоти поза каталогом: за точним заголовком, сполученнями «Амфилоговы — Исленьев», шифром колекції, датою і формулою «поместье Амфилоговых». Відкритої фотокопії, транскрипції чи старої публікації не знайдено. Повний PDF опису перевірено на сусідніх сторінках: № 13–15 стосуються мценських володінь і залежних людей Кирила Протасова, № 17–19 знову його родинного архіву, але жоден сусідній запис не розкриває поселення чи учасників обшуку № 16. Тому зв'язок із Протасовими лишається архівним контекстом зберігання, а не доведеною стороною суперечки. Повторний загальний інтернет-пошук цю гілку більше не просуне; потрібен образ трьох аркушів.
Створено картку
PUB-SPBII-K238-O2-D281-N16-AMFILOGOV-ESTATE-INQUEST-1640 і збережено
фотокопію сторінки опису. Нові профілі й маршрут на карті не додано:
заголовок не розкриває особових імен і точного поселення.
1613–1614: середнє покоління Волоцьких підтвердилося, але Орел зник із гіпотези
В опублікованому Д. Є. Гневашевим вологодському служилому списку червня 1613 року знайдено не поодиноку людину, а одразу шістьох Волоцьких із чотирьох батьківських ліній:
- Михайло Микитин син Волотцький у батькове місце — 500 четвертей;
- Іван Микитин син Волоцький — 300 четвертей;
- Андрій і Олександр Гневашеві діти Волоцькі — по 350 четвертей;
- Ричко Андреєв син Волоцький — 250 четвертей;
- Іван Бахтеяров син Волоцький — у рубриці людей із батьківських помість і недорослих.
Це перша незалежна перевірка середньої частини розпису 1686 року. У ньому в Микити, сина Тихана-Ричка, справді названо синів Михайла, Тихана та Івана. Збіг Михайла й Івана Микитовичів в одному служилому місті показує, що родинна пам'ять зберігала реальні імена. Але той самий список виявляє пропущені розписом лінії Гневаша і Бахтеяра та окремого Ричка Андрійовича. Його не можна змішувати з Ричком Онфаловим/Анфаловим сином із поручного запису 1563 року.
У січні 1614 року вологодський син боярський Михайло Волоцький разом зі стрілецьким сотником доставляв до Москви розпитні мови про спустошення Помор'я. За рідкісним поєднанням імені, роду, міста й сусіднього року це найімовірніше Михайло Микитович зі списку 1613 року, але по батькові в другому записі не повторено.
Для орловського пошуку висновок негативний, але важливий. Волоцькі виглядають сталою вологодською служилою родиною і після Смути; ні список 1613 року, ні відписка 1614 року не називають Орла, Анфілогових чи переведення на південь. Отже, співзвучний ланцюжок Онфал/Анфал — Волоцькі треба зберігати як історію імені й контроль пізнього родоводу, але зараз він не пояснює появи орловського ядра 1590-х років.
Додатково повністю перевірено опубліковані документи 1–38 першого тому «Актов Московского государства» («Актів Московської держави») за 1571–1595 роки та їхній іменний покажчик. Форм Анфал/Онфал/Анфил/Онфил/Анпил/Ампил і заявлених розписом синів Ричка там немає. Єдиного Олександра з близькою родовою формою в списку 1577 року надруковано в самому акті як «Олександро Янкулов сын Волоской», тоді як покажчик нормалізує його до Олександра Яковича Волоцького. Жодна форма не робить його Олександром Тихоновичем із розпису.
Первинна адреса списку: РНБ, Собрание Эрмитажное, № 394, лл. 46–51.
Публікація: Д. Е. Гневашев, «“Сыскные” списки вологодских дворян и детей
боярских. 1606–1613 гг.» [«“Розшукні” списки вологодських дворян і дітей боярських. 1606–1613 рр.»], Исторический архив, 2007, № 5, с. 184–199.
Картка: PUB-GNEVASHEV-1613-VOLOGDA-VOLOTSKYS-RYCHKO-ANDREEV.
Профілі людей і точки на карті не створюються: Волоцьких поки не доведено як носіїв досліджуваного прізвищевого ряду, а переселення до Орла не виявлено.
Бєлгородський слід 1616 року тепер локалізовано до архівної справи
Опублікований О. В. Кривцовою рядок «Никита Ефимов сын Анпилогов» стосується власників помість села Сажного 1616 року. Первинний комплекс тепер установлено точно: РГАДА, ф. 1209, оп. 1, ч. 2, д. 15828, «Приправочная книга 1616 г. города Белгорода и Саженского стана Белгородского уезда» («Приправочна книга 1616 р. міста Бєлгорода і Саженського стану Бєлгородського повіту»). Незалежна наукова публікація І. В. Масленкова цитує з цього самого розділу записи на л. 134 об. і 154, що підтверджує шифр і склад справи.
Проте аркуша самого рядка Микити поки не знайдено. Тому ім'я та прізвищева форма лишаються читанням за публікацією Кривцової, а не нашою розшифровкою скану. Особливо важливо не об'єднувати його автоматично з Микифором Юхимовим сином Онпілоговим, відомим у бєлгородському колі пізніше. Наступне завдання вже не абстрактний пошук книги, а перегляд саженського розділу конкретної справи і встановлення аркуша між сусідніми власниками Яковом Петровим сином Озеровим і Митею Семеновим сином Чаплигіним.
Джерело для архівної атрибуції: И. В. Масленков, «О происхождении некоторых служилых родов Масловых» [«Про походження деяких служилих родів Маслових»], Генеалогический вестник, вип. 71, 2024, с. 154–155, прим. 76 і 78.
Перший точний поділ орловського ядра: діти боярські й козаки 1571 року
Зміна пошукової одиниці з одного прізвища на виконавчі польові розписи дала документ між уже відомими записами 1570 і 1572 років. 21 лютого 1571 року боярський вирок призначив до голови на Осколі біля гирла Ублі десятьох дітей боярських і двадцятьох козаків з Орла. До голів на Сеймі біля гирла Хону призначили ще дев'ятьох орловських дітей боярських і двадцятьох козаків.
Це перший знайдений запис, де ранній орловський склад не приховано загальним словом «люди», а поділено на дві служилі категорії. Документ не дає змоги скласти десять і дев'ять у дев'ятнадцять унікальних людей: це могли бути різні групи, зміни або два наряди частини одного корпусу. Але вже через чотири–п'ять років після заснування фортеці Орел виступає самостійним служилим містом і водночас посилає людей на два далекі польові напрями.
Тепер розкрито і склад цих двох нарядів. На Осколі орловці стояли разом із людьми Дедилова й Крапивни, Данкова, Новосиля і Мценська; на Сеймі — знову з людьми Дедилова й Крапивни, а також Мценська і Новосиля. Обидві змішані групи мали змінитися тричі людьми «из тех же городов по той же росписи» («з тих самих міст за тим самим розписом»). Це вже не випадкове сусідство: 1571 року Орел і Дедилов входили в сталий механізм спільної польової служби.
Для кандидатури дедиловського десятського Іванка Нечаєва це суттєво. Спільну службу двох корпорацій задокументовано за сімнадцять–вісімнадцять років до його запису 1588/89 року і за двадцять чотири роки до появи в Орлі Івана Нечаєва сина Анпілогова. Вона пояснює реальний канал знайомства, поручительства чи подальшого переведення. Але імен вирок не дає, тому сам перехід Іванка з Дедилова до Орла все ще лишається гіпотезою, а не готовим маршрутом.
Особливо важливо не сплутати два шари запису. Голів для Оскола й Сейму звеліли вибирати з Мурома, Мещери, Рязані, Тули і Кашири. Це можливе походження начальників, а не орловських рядових; перетворювати ці п'ять міст на маршрут Анфілогових не можна. Імена самих орлян у вироку пропущено.
Тактика пошуку тепер іще вужча: потрібні виконавчі додатки до двох призначень — орловський розпис людей до голови на Осколі та орловський розпис до голів на Сеймі, їхні міські противні й пізніші окладні виписи з посиланням на службу 1571 року. Саме там могли стояти ім'я, батько, попереднє місто чи помісний оклад.
Джерело: «Акты Московского государства» [«Акти Московської держави»], т. I, с. 6–7; у публікації —
Книга Московського столу № 1, лл. 39–46; сучасний комплекс — РГАДА,
ф. 210, оп. 6, д. 1. Картка:
PUB-AMG-T1-P6-7-OREL-CHILDREN-BOYARS-1571.
Відкритий текст публікації.
26 серпня 2026 року перевірено вже не друкований переказ, а весь зазначений аркушевий блок офіційної цифрової копії РГАДА. Розвороти 0050–0057 послідовно покривають л. 38 об. — л. 46 і збережені в проєкті. Перевірка зняла важливу розвилку: лл. 39–46 — сам єдиний боярський вирок із міськими чисельностями, а не вирок разом із загубленим іменним додатком. Окремого розпису орловських дітей боярських, імен Анфілогових, їхніх батьків чи попередніх міст усередині цього блоку немає. Отже, шукати треба самостійний виконавчий список, його противень або пізній окладний випис, а не ще один рядок на сусідньому аркуші того самого акта. Офіційна цифрова копія справи.
Карта не змінюється: це службові виходи загального орловського корпусу, а не доведений маршрут носія досліджуваного прізвища.
Орловська сотня 1580–1581 років: список був, але Ржев не був вихідним містом
Нова тактика — іти не від прізвища, а від збережених посилань на іменні відомості — дала ще одну точну документальну адресу. Государів розряд 1580 року називає орловського воєводу князя Михайла Самсоновича Туреніна і прямо велить йому збирати орлян для Ржевського розряду. У чорновому полковому розписі спочатку стояли сто орлян «по спискам, которые писались во Ржеве» («за списками, які писалися у Ржеві»); списки мав передати боярин князь Семен Данилович Пронський. Під час перерозподілу полків цю фразу було закреслено й замінено іншим складом. Її не можна читати як остаточний наказ, але вона доводить, що іменний список орловської сотні справді існував.
Окремий розпис весни–літа 1581 року незалежно підтверджує сам контингент: серед служилих людей, що лишалися у Великому Новгороді, записано «орлян 100 ч.» («орлян 100 осіб»). Виходить послідовність: збір орлян на Орлі — загальний огляд і списки у Ржеві — служба ста орлян у Новгороді. Це перший знайдений ланцюжок, у якому орловське служиле ядро простежується через кілька стадій одного далекого наряду.
Головне застереження змінює географічний висновок. Ржев був не попереднім містом орлян, а місцем загального армійського збору. Розряд прямо посилає по людей орловського воєводу і велить йому збирати їх з Орла. Тому проводити на карті переселення Ржев → Орел не можна. Те саме стосується Новгорода: там задокументовано службу загальної сотні, але не конкретного Анфілогова.
Зате знайдено поки найкращу адресу для персонального пошуку покоління батьків 1594/95 року. Тепер потрібні не абстрактні «орловські десятні», а противні ржевського огляду 1580 року, відомість видачі платні, списки нетчиків і сам список ста орлян. Їх слід перевіряти одразу за сімома батьками — Микулою, Василем, Тимофієм, Першею, Пахомом, Нечаєм і Терентієм — і особливо за рідкісною родинною формулою Микула → Василь, Тимофій і Карп.
Двісті найкращих зі Ржева: список імен звеліли надіслати до Москви
Пошук не самого прізвища, а документів, що виникали довкола ржевського огляду, дав конкретнішу знахідку. У захопленому похідному архіві князя Василя Дмитровича Хилкова зберігся справжній государів наказ від 5 вересня 1580 року. Князеві Семену Даниловичу Пронському звеліли послати зі Ржева до Хилкова «детей боярских двести человек лутчих з головами» («дітей боярських двісті чоловік найкращих із головами»). Після їхнього прибуття Хилков мав відписати государеві й «списки имян их к нам прислали» («списки імен їхніх до нас надіслали»). Наказ дійшов до воєводи 9 вересня; його привіз Іван Безобразов.
Спочатку тут виникало сильне зіставлення із закресленим рядком про 100 карачевців і 100 орлян: збігалися Пронський, Ржев, час і число 200. Повне вичитування всіх правок чернетки змусило послабити цей висновок. У Пронського були списки рязанців, тулян, ярославців, орлян, карачевців та інших міст; у різних редакціях трапляється кілька груп по 200 осіб. Отже, наказ 5 вересня не можна впевнено вважати продовженням саме орловсько-карачевського рядка. Його міський склад поки не встановлено.
Слова документа уточнюють, що саме слід шукати. «Лутчих» означає добірних, найпридатніших до похідної служби; «з головами» — організованими загонами з власними начальниками; «списки имян» — персональний перелік, а не числове зведення. Імена приписувалося надіслати «к нам», у государеве московське діловодство.
Це все одно лишає окремий цінний зустрічний документ, але орловська тактика тепер спирається на прямішу знахідку. Комплекс похідної канцелярії Хилкова у Варшаві опубліковано повністю: сам наказ там є, а зустрічного іменного списку немає. Отже, першочерговий об'єкт — московські вхідні папери після 9 вересня 1580 року, відписка Хилкова про прибуття голів і дітей боярських, її додатки та пізніші розрядні чи помісні виписи про службу. Але його необхідно тримати окремо від прямо засвідченого орловського списку.
Повний орловський список складався з двохсот осіб
Найважливіша поправка повного читання чернетки міститься в іншій редакції похідного розпису. Серед перших посилок зі Ржева буквально записано: «орлян 200 человек» («орлян 200 осіб»). Далі укладач розкриває устрій цього корпусу ще точніше: «орляне, которые в Ржеве же писались, половина их 100 человек» («орляни, які у Ржеві ж писалися, половина їх 100 осіб»).
Отже, сто орлян — це не весь орловський список цього огляду. 1580 року існував поіменно врахований орловський похідний контингент із 200 осіб, який для призначень ділився на дві половини по сто. Це не загальний перепис усіх служилих людей Орла: 1572 року місто виводило 350 людей і окремо 100 козаків, тому різні розписи рахують різні службові вибірки. Інша закреслена редакція показує одну половину поруч зі ста карачевцями. Сто орлян, залишених у Великому Новгороді 1581 року, також можуть бути однією з цих половин, хоча тотожність окремих людей не доведено.
Для пошуку походження це суттєво: потрібен не лише «список ста орлян», а повний список двохсот орлян, що писалися у Ржеві, і противні обох його половин. Це найраніший точно окреслений персональний корпус Орла. У ньому могли бути люди покоління Микули, Василя, Тимофія, Перші, Пахома, Нечая і Терентія, але поки жодного з цих імен не прочитано.
Потрібний фрагмент справи РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 232 починається на л. 289 об.; публікацію розмічено лл. 290–315 об., а наступна описана стаття починається на л. 322. Спочатку здавалося, що неопубліковані лл. 316–321 можуть зберігати продовження чи додаток зі списком імен. Повне звіряння видання 1914 року послабило цю гіпотезу: біля закінчення виносного тексту на л. 315 об. видавці прямо зазначили, що «дальнейший текст не сохранился» («подальший текст не зберігся»), і відновлювали його за паралельним розрядом «Древней Российской Вивлиофики». Тому шість аркушів усе ще треба переглянути для контролю їхнього фізичного стану, але головною адресою іменного пошуку їх більше не вважають. Імовірніший самостійний міський список, відомість «приездов и нетов» («приїздів і нетів») або зустрічна московська відписка.
26 серпня 2026 року справу знайдено в цифровій читальній залі ГИС УИАД. Це вже не передбачуване майбутнє замовлення на зйомку: електронна копія всієї РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 232 існує. Пряма державна картка: справа 210-9-232; неофіційний покажчик оцифрованих справ. Каталог передає датування всієї складеної одиниці як 1596–1650 роки і заголовок «Столбцы Московского стола Разрядного приказа» («Стовпці Московського столу Розрядного приказу»); це не змінює атрибуції вкладеної чернетки 1580 року. Перегляд копій надається після замовлення послуги та входу через ЕСИА. З поточної мережі державний портал не відкривається, тому самі лл. 316–321 поки не переглянуто. За наявності доступу їх слід перевірити як контрольний фрагмент; при видачі за носіями це мікрофільм № 5, лл. 287–375. Основний пошук переноситься на самостійні іменні відомості тієї самої кампанії.
Джерело: AGAD, Archiwum Zamoyskich, sygn. 3032, k. 30–31;
«Документы Ливонской войны (подлинное делопроизводство приказов и
воевод)» [«Документи Лівонської війни (справжнє діловодство приказів і
воєвод)»], частина III, документ 27. Картка:
PUB-AGAD-AZ3032-K30-31-RZHEV-200-NAMED-LISTS-1580.
Карта не змінюється: документ поки не називає жодного Анфілогова і не доводить маршруту переселення родини.
Джерела: «Разрядная книга 1475–1605 гг.» [«Розрядна книга 1475–1605 рр.»], т. III, ч. I. М., 1984,
л. 697–698 за основним рукописом; чорновий розряд 1580 року — історичний
шифр РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 232, початок на л. 289 об., опублікована
фоліація лл. 290–315 об.;
В. І. Буганов, «Документы о Ливонской войне» [«Документи про Лівонську війну»], «Археографический ежегодник
за 1960 год». М., 1962, документ № 6, лл. 282–288 того самого стовпця.
Картка: PUB-RK-1580-1581-OREL-HUNDRED-RZHEV-NOVGOROD.
Карта не змінюється: жодного учасника прізвищевого ряду в сотні поки не названо.
Сучасний шифр тепер перевірено за описом, а не відновлено за старою публікацією. В описі ф. 210, оп. 9, д. 232 прямо зазначено на л. 289 об. «розряд черной, поход ко Пскову великого князя Семиона Бекбулатовича Тверского» («розряд чорновий, похід до Пскова великого князя Симеона Бекбулатовича Тверського»), а наступна самостійна стаття починається на л. 322. Електронна копія справи вже існує в ГИС УИАД, але доступ до перегляду оформлюється як послуга через державний портал. Після звіряння з прямим застереженням видавців 1914 року лл. 316–321 лишаються контрольним замовленням, а не пріоритетним кандидатом на список двохсот орлян.
26 серпня 2026 року додатково переглянуто всю ділянку офіційного опису, що стосується справи 232, та описи сусідніх одиниць зберігання. Опис окремо виділяє на л. 289 об. чорновий розряд походу Симеона Бекбулатовича, але не називає при ньому іменного додатка орлян. Це не доводить утрати списку: він міг лишитися неописаним додатком, противнем в іншому стовпці чи окремою відомістю. Проте шукати його серед сусідніх справ лише за заголовком опису зараз підстав немає. Основна увага переноситься на пов'язані роздавальні, приїзні й нетчикові документи; лл. 316–321 потрібні лише для остаточного контролю.
Того самого дня повторно перевірено актуальну динамічну базу проєкту «Дом предков» («Дім предків»), яка зросла до 421 095 іменних записів. Запити за формами Анфилогов, Анпилогов, Онпилогов, Онфилогов, Ампилогов, Анфилофов і за особовими іменами Анфилог, Анфилоф, Анфилофий, Анпилог не дали нового носія XVI століття. Точні прізвищеві влучання починаються вже відомим орловським шаром XVII століття. Це негативний результат відкритого покажчика, а не доказ відсутності людей у нерозкритому ржевському списку 1580 року.
Найраніша велика чисельність орловського ядра: 1572 рік
Знайдено первинний полковий розпис, який помітно зміцнює хронологію. На початку 1572 року до полку правої руки звеліли вивести «из украинных мест с Орла» («з українних місць з Орла») князя Григорія Долгорукова з 350 людьми. Окремо в сторожовому полку записано 100 козаків із пищалями з Орла. Це не пізній переказ, а публікація чорнового оригіналу Розрядного приказу: РГАДА, ф. 210, столбцы Московского стола, д. 463, столпик 3, лл. 21–85.
Структура розпису дає змогу уточнити зміст 350 осіб. Вони входять до підсумку полку до окремого переліку стрільців і козаків; остаточний підсумок розрізняє дітей боярських і ці служилі категорії. Тому 350 осіб найімовірніше були орловською групою дітей боярських. Це сильний висновок з арифметики та будови документа, але сам рядок не називає їхньої категорії окремим словом.
На питання «звідки вони прийшли до Орла» запис поки не відповідає. Формула «с Орла» позначає поточне служиле місто і вихід до польової армії, а не місце народження чи попередньої служби. Зате тепер установлено тверду нижню дату: приблизно через п'ять із половиною років після заснування фортеці в Орлі вже існували два розрізнювані й досить великі похідні контингенти. Потрібний документ слід шукати ще вужче — між заснуванням міста 1566 року і складанням цього розпису на початку 1572 року.
Джерело: В. І. Буганов, «Документы о сражении при Молодях в 1572 г.» [«Документи про битву при Молодях 1572 р.»], «Исторический архив», 1959, № 4, с. 175–177, скан публікації. Саме ця публікація виправляє ланцюжок посилань: В. М. Неделін наводив числа 350 і 100 з посиланням не на архівний документ, а на популярну книгу О. Р. Андрєєва «Неизвестное Бородино» («Невідоме Бородіно») (1997, с. 214, 216).
Повторне читання самого наказу змінило напрям пошуку. За підсумковим числом стояли справжні іменні списки: воєводам уже було надіслано «роспись и списки» («розпис і списки»), дітей боярських звеліли наново розписати по головах, список надіслати Воротинському, а «у себя противень оставити» («у себе противень залишити»). Людей із пищалями вимагалося переписати окремо, «порознь по статьям по делом» («нарізно за статтями, за справами»). Отже, поіменний склад орловських 350 і 100 міг існувати не в одному, а в кількох примірниках: центральному, полковому і місцевому міському. Шуканий документ тепер слід шукати також за формулами «противень списка», «по головам», «списки розданы» і «порознь по статьям», у пізніх виписах про службу й оклади, а не лише під заголовком «Орловская десятня». Самих списків поки немає, тому прізвища людей із числа 350 чи 100 досі невідомі.
Перевірено й два офіційні описи Розрядного приказу. В описі 9 — «Столбцы Московского стола» («Стовпці Московського столу») — справу 463 справді описано як комплекс 7080/1572 року про збір служилих людей для охорони кордону по Оці. Іншої орловської кількісної чи переводової справи XVI століття на всіх 445 сторінках опису не виявлено. Стара публікація вказує для полкового розпису лл. 21–85; сучасний опис — лл. 22–41. Це зміна фоліації одного комплексу, а не два різні списки.
Опис 4 — «Десятни» («Десятні») — також переглянуто повністю. Він починається з 1577 року, але його найраніша справа — Коломенська десятня, а не Орловська. Перша прямо названа орловська частина верстальної десятні з'являється лише 1628 року: РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 270, лл. 141–151. Тому відсутність «Орловської десятні 1566 року» — тепер не просто невдалий вебпошук, а перевірена межа збереженості двох головних розрядних описів. Це не означає, що набору не було; це означає, що його документ треба шукати під іншим заголовком, в іншому приказному комплексі або за пізнішими виписами з утраченої книги.
Офіційні покажчики: опис 4, опис 9.
Перевірено і третій очевидний розрядний резерв — опис 17, «Столбцы Дополнительного отдела (“Безгласные”)» («Стовпці Додаткового відділу (“Безгласні”)»). Переглянуто всі 81 зображення і всі 236 справ. Назва «безгласні» означає стовпці, що втратили первісні заголовки, а не таємні списки людей. Ранніх справ тут рівно дві: місницькі справи 1576 року і не раніше 1583 року. Уже справа 3 починається документами 1613 року; окремого вклеєного орловського списку XVI століття в решті опису не виявлено. У справі 2 названо Романа Олфер'єва і Петра Головіна, але це сторони суперечки про службову честь, а не орловські переселенці.
Опис 13, частина 1, «Столбцы Приказного стола» («Стовпці Приказного столу») спершу виглядав перспективно, бо його крайня дата — 1581 рік. Проте офіційний путівник Росархіву перелічує поодинокі матеріали до Смути: рецепт для оружничого Богдана Яковича Бєльського 1581 року, Торопецьку уставну грамоту 1591 року і далі запис 1609 року про допуск служилих людей на Постільний ґанок. Орловського набору чи іспомісчення серед ранніх матеріалів немає. Перші розвороти самого опису також починаються переважно справами 1614–1620-х років. Тому завантаження всіх 608 справ не обіцяє прихованого переводового списку 1566–1571 років: він був би раніший за нижню дату опису і був би відзначений серед виняткових ранніх документів.
Офіційні джерела: опис 17,
путівник по Приказному столу.
Перевірений негативний результат із повним розділом «Імена і зміст» внесено
до картки PUB-RGADA-F210-EARLY-OREL-CATALOG-AUDIT.
Чому могла не зберегтися саме потрібна орловська книга
Офіційний путівник Росархіву дає не просто чергове місце пошуку, а пояснення основної лакуни. Архів Помісного приказу знищила пожежа 1626 року. Це було відомство, яке обліковувало помісні землі, призначало і фактично відводило земельну платню служилим людям. Отже, наказ, відільна чи роздавальна книга першого орловського іспомісчення мали виникнути саме в його діловодстві або надійти туди з місцевої канцелярії.
Нинішній РГАДА, ф. 1209, Архів колишніх вотчинних справ — не безперервний архів XVI століття. Путівник прямо каже, що він охоплює вцілілі книги, документи місцевих установ, передані після пожежі, матеріали інших приказів і папери, пізніше повернуті з інших архівних комплексів. Тому відсутність цілої «Орловської відільної книги 1566 року» тепер пояснюється історично. Це не доказ її існування й загибелі, але сильна межа збереженості.
Практичний висновок змінюється: шукати треба вторинне цитування утраченого документа — сотенні й власницькі виписи, відмовні книги, позови про старі помістя, формули «по старым писцовым книгам» («за старими писцевими книгами»), «по отдельной книге» («за відільною книгою») і «служил прежде с такого-то города» («служив раніше з такого-то міста»). Пізню назву «стол Диких поль» («стіл Диких полів») не можна переносити на 1566 рік: цей стіл для масових південних роздач було створено лише 1682/83 року.
Джерело: офіційний розділ «Помісний приказ».
Докладна картка: PUB-RGADA-POMESTNY-1626-FIRE-OREL-SEARCH.
Додатково перевірено старий друкований пошуковий апарат самого земельного архіву — іменний покажчик до першого тому «Описания документов и бумаг МАМЮ» («Опису документів і паперів МАМЮ») (1869), що охоплює понад 2700 писцевих, переписних, дозорних, платіжних і межових книг. На факсимільних с. 305–306 алфавіт безперервно проходить від Ананьського й Андрєєвих через Андросових, Анікієвих, Анненкових і Антипіних до Апраксиних. Форм Анфилогов / Анпилогов / Онфилогов / Ампилогов на цій ділянці немає. Це не перепис кожного землевласника: покажчик вибірковий і особливо докладно розкриває писців і межувальників. Але загальний шлях через готовий алфавіт МАМЮ закрито; прізвищевий рядок слід шукати в тексті конкретної книги, персональному виписі чи земельному позові. Фотокопії обох контрольних сторінок збережено в картці.
Фонд 141: самостійного блоку 1577 року немає
Пошуковий шар наукового опису фонду 141 раніше залишав шпарину: справа могла не містити слова «Орел» у заголовку. Тепер перевірено офіційну галерею старого рукописного опису, загалом 291 зображення. На вихідних збільшуваних сканах видно безперервний хронологічний перехід: зображення 0019–0020 містять самостійні статті 1559 року, а зображення 0021 починає статті 1589 року, а потім 1592–1593 років. Між ними немає пропущеного розвороту.
Це виключає не лише заголовок «Орел», а й узагалі самостійну одиницю зберігання 1560–1588 років у старому описі ф. 141, оп. 1. Тому замовляти «справи фонду 141 за 1576–1578 роки» більше не потрібно: такого хронологічного блоку в описі немає. Не можна виключити поодинокий документ 1577 року, пізніше вкладений у справу іншої дати або перегрупований під час переробки фонду, але шукати його можна лише за точним посиланням наукового опису, а не суцільним замовленням. Через це різнорідні стовпці Розрядного приказу та пізні земельні виписки стають пріоритетнішими за фонд 141.
Точний запасний архів: п'ять земельних справ Анпілогових
Спеціальне дослідження О. Л. Захарова про служиле населення Орловського краю підтвердило, що пізні позови нащадків перших поселенців іноді містять історичні екскурси в XVII і навіть у кінець XVI століття. Автор працював не лише з фондами 210 і 1209 РГАДА, а й із ф. 1325, Спірні справи Генерального межування, а в Державному архіві Орловської області — передусім із ф. 6, Орловська палата цивільного суду, і ф. 68, Орловське дворянське депутатське зібрання. Автореферат не дає списку першого орловського набору, зате називає перевірену кишеню вторинного збереження старих відомостей.
Перевірка офіційного каталогу ГАОО одразу дала п'ять точних справ цільового прізвища:
- ф. 6, оп. 1, д. 527, 5 травня 1783 — 30 червня 1784 року: спірна земля в Кромському повіті між однодворцями Анпілоговими;
- д. 1541, 10 червня 1791 — 11 травня 1806 року: Анпілогови проти С. Ф. Долгова за донесенням Кромської нижньої розправи;
- д. 1901, 5 червня 1794 — 13 серпня 1809 року: поміщик В. Д. Каминін проти однодворців Трунових і Анпілогових;
- д. 2568, 20 вересня 1820 — 9 жовтня 1837 року: внутрішній земельний спір Анпілогових Орловського повіту;
- д. 2964, 30 червня 1836 — 8 серпня 1842 року: спір Анпілогових села Долголаптівка з Анпілоговими села Покровського Орловського повіту.
Найважливіше тут — не пізні дати, а будова спорів. Дві сільські гілки Анпілогових доводили права одна проти одної, а в іншій справі Анпілогови виступали разом із Труновими — рідкісним прізвищем із раннього сусідського кола Баздирева. Усередині можуть бути ланцюжки поділів спільного володіння, володільницькі виписки й посилання на старі писцеві книги. Але каталожний заголовок ще не дорівнює змісту аркушів: особові імена Анпілогових, спільний предок і попереднє місто поки невідомі. Тому профілі й маршрут на карті не створюються до замовлення копій.
Усі п'ять заголовків і дат тепер незалежно звірено за опублікованими сканами опису ф. 6, оп. 1. На ньому також читаються колишні архівні номери: д. 1541 — арх. № 2436, д. 1901 — арх. № 2907, д. 2568 — арх. № 171. Їх треба дублювати в архівному запиті. Графа «Кількість аркушів» навпроти всіх п'яти справ не заповнена. Число 13 у д. 527 — індекс справи в старому переробленому описі, а не 13 аркушів.
Пріоритет читання уточнено: спершу д. 1901 (колишній арх. № 2907), бо
поєднання Анпілогових із Труновими дає найвужчий міст до сусідського кола
1594/95 року; потім д. 2964 і д. 2568 (колишній арх. № 171). Картки з усіма
датами, межею доказу й докладним розділом «Імена і значення»:
PUB-GAOO-F6-ANPILOGOV-LAND-DISPUTES-1783-1842 і
PUB-ZAKHAROV-2009-OREL-SERVICE-SETTLEMENT-ARCHIVAL-LEADS.
Новий точний пошук за протилежною стороною змінив порядок замовлення. Каталог показує ще одну справу з тими самими ініціалами: ф. 6, оп. 1, д. 268, 13 січня — 3 лютого 1781 року, «про відмову маєтку в Карачевському повіті поміщикові Каминіну В. Д.». Слідом іде д. 457, 17 травня 1783 — 25 жовтня 1784 року, про відмову маєтку в тому самому Карачевському повіті вже поміщикам Камининим. Прямі картки каталогу: д. 268, д. 457 і д. 1901.
Це не доводить, що В. Д. Каминін у всіх заголовках — одна людина або що Анпілогови сперечалися саме про землю з відмови 1781 року. Але тепер є перевірювана пара документів: спершу в д. 1901 треба назвати спірну дачу й прочитати пред'явлені кріпості, потім порівняти її з карачевським маєтком д. 268. Така перевірка особливо важлива тому, що ранній родинний комплекс під Миновим лісом уже лежав на орловсько-карачевському кордоні й вимірювався спільною книгою 1584/85 року. Замовляти саму д. 1901 без д. 268 тепер невигідно: можна отримати довгий позов, але втратити документ про набуття протилежної сторони.
Окремо повторено пошук за всіма формами прізвища в офіційному каталозі ГАОО. Форма Анпилогов дає сім справ, зокрема всі п'ять названих земельних; Анфилогов, Онпилогов і Онфилогов — жодної; Ампилогов — чотири пізніші справи про військову повинність і володільний запис; короткі Анпилов і Ампилов дають лише пізні позиції. Прихованої місцевої справи про давнє дворянство не виявлено. Тому другий головний комплекс, як і раніше, у РГИА: ф. 1343, оп. 16, д. 2345.
Прорив у тій самій книзі: давні гілки самих Анфілогових
Повний перегляд РГИА, ф. 1343, оп. 51, д. 593 змінив пріоритет пошуку. Запис Кирила Івановича 1846 року в II частині виявився не єдиним: знайшлося щонайменше десять записів Анфілогових/Анпілогових у VI частині давнього дворянства. Найраніші прийнято одним протоколом 20 січня 1798 року:
- № 109, с. 107: Іван, Єфрем і Яків Васильовичі Анфілогови;
- № 110, с. 115: Михайло Васильович, його дружина Наталія Астафіївна, діти Федот, Хома, Роман і Авдотя, а потім дружини й діти Федота та Хоми.
Другий рядок зберігає три покоління. У Федота названо Матвія, Костянтина і Авдотю; у Хоми — Федора й Федосію. Це буквальний родинний склад книги, а не реконструкція за збіглими іменами.
На тому самому розвороті додатково прочитано № 112 — Олександр та Ілля
Марковичі, і № 113 — Федот Васильович із дружиною, сином Тихоном і
онуками. Далі читаються: титулярний радник Олександр Маркович із дружиною і
шістьма дітьми (1824, № 188); Василь Федорович Анпілогов (1830, № 205);
шестеро Олександровичів (1833, № 235); канцелярист Яків Федотович
(1835, № 264); прапорщик Олексій Іванович Анпілогов (1839, № 320) та
Іван Якович (1849, № 410). Зображення кожного рядка й докладний
розділ «Імена і значення» збережено в картці
PUB-RGIA-1343-51-593-ANFILOGOVY-ANCIENT-NOBILITY.
Головний архівний ключ — указ Урядового сенату від 18 жовтня 1849 року № 7806. Один номер приписано до Михайла Васильовича та його синів, Федота Васильовича з родиною, Якова Федотовича та Івана Яковича. Це доводить спільне доказове провадження, але знімає надто простий ланцюжок Михайло → Федот → Яків → Іван: у записах є різні Федоти. Спорідненість має дослівно підтвердити поколінний розпис.
Це важливіше за обхід через Баздиревих. Першим треба шукати провадження за указом № 7806 і матеріали протоколу Курського дворянського зібрання від 20 січня 1798 року. РГИА, ф. 1343, оп. 16, д. 2345 починається лише 1826 року, тому раннє доведення 1798 року могло лежати в окремій справі. Саме там мають бути документи, на підставі яких гілку визнали давньою: службові виписки, володільницькі акти або давніший родовід.
Межа доказу залишається суворою. VI частина не означає автоматичного родоводу до XVI століття і не поєднує заявників з орловськими Анфілоговими 1594/95 року. Вона доводить інше: шукане доказове провадження існувало, а тепер відомі його люди, дати й номер указу. На карту поки нічого не додається: попереднього міста й маршруту в книзі не названо.
Друковане джерело цієї формули тепер установлено точно. У статті «Анфилоговы» в Новом энциклопедическом словаре [Новому енциклопедичному словнику] (СПб., 1911, т. 3, стовп. 108; РГБ rsl01004103475, кадр 69) сказано: «Анфилоговы (в старину также Анпилоговы и Онпилоговы), русский дворянский род, ведущий начало от Василия Дмитриевича А., “записанного по городу Орлу московского стола в десятках”» [«Анфілогови (у давнину також Анпілогови й Онпілогови), російський дворянський рід, що веде початок від Василя Дмитровича А., “записаного по місту Орлу московського столу в десятнях”»]. Скан РГБ підтверджує текст, але стаття не вказує ні року, ні шифру десятні. Збіг рідкісного імені й по батькові, варіантів прізвища та міста з оригінальним орловським записом 1620/21 року робить P0034 дуже сильним кандидатом на того самого предка, однак остаточну тотожність має підтвердити розрядна виписка зі справи Герольдії.
Тепер установлено й місце цієї статті в ланцюжку джерел. У старому Энциклопедическом словаре [Енциклопедичному словнику] Брокгауза—Ефрона окремої статті «Анфилоговы» не було: в алфавіті після «Анфала» йде «Анфельт», а звід нових статей прямо відносить «Анфилоговых» до матеріалів, уперше доданих до НЭС. Статтю 1911 року надруковано без підпису й посилання. При цьому вона не повторює Савьолова 1906 року: у нього немає ні Василя Дмитровича, ні формули про десятні Московського столу. Отже, текст потрапив до редакції окремим шляхом. Найправдоподібніша архівна або герольдична довідка, але назвати її конкретну справу можна буде лише після читання аркушів РГИА.
Розв'язалася й позірна суперечність у назві столу. Оригінальний запис Василя 1620/21 року нині має шифр РГАДА, ф. 210, оп. 14, д. 502, а опис 14 називається «Стовпці Севського столу». Однак С. К. Богоявленський ще 1894 року показав довільність пізнього архівного поділу частини документів Розряду. Головне — його розпис реальної структури приказу: у 1634 році Орел прямо входив до III повиття Московського столу, яким завідував Пятой Спиридонов. Севський стіл оформився значно пізніше з Хлібного столу. Отже, список 1620/21 року було створено, коли орловське діловодство справді належало до Московського столу, а до опису Севського він потрапив уже під час подальшої територіальної систематизації. Формула 1911 року тепер збігається з P0034 не лише за ім'ям, прізвищем, містом і типом документа, а й за історичною відомчою належністю. Альтернативою залишається тільки інша втрачена орловська десятня з повним тезкою; виключити її без справи Герольдії не можна.
Знайшовся й давніший, але не тотожний друкований звід: Л. М. Савьолов, Родословные записи [Родовідні записи], вип. 1 (Москва, 1906), с. 66. Оригінальний скан ГПИБ показує, що стаття Савьолова не виводить рід від Василя Дмитровича. Вона перелічує вісьмох орловських власників 1594 року — Василя, Тимофія й Карпа Микуловичів, Біляя Васильовича, Івана Першина, Івана Нечаєва, Софона Тимофійовича та Єрмака Пахомовича, — потім повідомляє: Василя Семеновича 1628 року було поверстано новичним окладом по Курську, а старооскольський син боярський Іван Анпілогов 1695 року служив у списоносцях.
Повторне звіряння повного відкритого скану виправило одну істотну літеру: у Василя Савьолов надрукував не загальне скорочення «А.», а саме «О.» — від варіанта Онпилогов, зазначеного в заголовку статті. Це повністю збігається з первинною курською формою «Васка Семенов сын Онпилогов» і показує, що Савьолов зберігав різні початкові голосні джерел, а не механічно нормалізував усіх під Анфілогових.
Це важлива розбіжність у ланцюжку друкованих джерел. Формула 1911 року про
Василя Дмитровича не була простим скороченням статті Савьолова 1906 року і,
імовірно, походить з іншого матеріалу — найімовірніше, зі справи Герольдії
або виписки Курського дворянського зібрання. Водночас Савьолов дає
перевірювану географічну дугу Орел 1594 → Курськ 1628 → Старий Оскол
1695. Вона показує ранню присутність родинного ряду в трьох південних
служилих вузлах, але не доводить ні спорідненості двох пізніших людей із конкретною
орловською гілкою, ні напрямку переїзду. Тому на карту додано
самостійні події в Курську та Старому Осколі без сполучного маршруту.
Повна картка і два Records:
PUB-SAVELOV-1906-V1-P66-ANFILOGOVY,
PUB-SAVELOV-1906-P66-KURSK-1628-VASILII і
PUB-SAVELOV-1906-P66-STARY-OSKOL-1695-IVAN.
Перевірка герольдичного обходу тепер стала точнішою. У відкритому іменному покажчику РГАДА, ф. 286, оп. 2 переглянуто саму алфавітну позицію на с. 8: після «Анучины, род» стоїть «Анфилатов Ксенофонт», потім одразу «Анц (Анцов) Лаур». Тому відсутність Анфілогових/Анпілогових/Онпілогових тут — не збій запиту й не пропуск OCR, а надійний негативний результат для опублікованого покажчика опису 2. Знайдений у тому самому покажчику Анфілогій Семевський належить до прізвища Семевський і не має стосунку до роду. Опис 2 більше не слід повторно перебирати; залишаються неохоплений опис 1 фонду 286, книги довідок ф. 388 і передусім доказова справа РГИА.
Питання поставлено правильно: до 1594 року в Орловському повіті їх уже багато, а місто стоїть лише двадцять вісім років. Сам Орел справді заселяли переведеними служилими людьми («сведенцами» — переведенцями), добровільними прибульцями і місцевим населенням. Але це ще не доводить, що саме Анфілогови приїхали під готовим прізвищем: їхнє прізвисько могло скластися вже в Орловському повіті від імені спільного предка Анпілога. Нижче окремо показано загальний шлях утворення орловського служилого ядра і те, що поки відомо саме про родину.
Як виникло орловське служиле ядро
Смирнов, 1910: імена, механізм і межа доказу
Повний текст головного дослідження знайдено й перевірено за зображеннями сторінок: П. П. Смирнов, «Орловский уезд в конце XVI века по писцовой книге 1594–5 гг.» [«Орловський повіт наприкінці XVI століття за писцевою книгою 1594–5 рр.»] (Київ, 1910), с. 58–60. Офіційна картка й цифрова копія: Президентська бібліотека.
Смирнов починає з чесної постановки: «Население переселялось и было переселяемо. Откуда?» [«Населення переселялося і було переселюване. Звідки?»] Списку першого комплектування Орла в нього не було: книга 1594/95 року не посилається на попередні писцеві чи будівельні книги і дуже скупа на пояснення. Тому автор збирає вказівки на походження за родинними прізвиськами й повторюваними родовими назвами.
| людина в книзі 1594/95 року | де записана | на що вказує | первинна сторінка |
|---|---|---|---|
| Оверкей Иванов сын Путивльцов | Тайчуків стан, селище Старцово | Путивль, сіверські міста | 1063 |
| Гриша Обакумов сын Стародубцов | Неполоцький стан, займище на Густоварі | Стародуб, сіверські міста | 879 |
| вдова Анна Фёдорова жена Серпуховитинова, син Сергій; Лев Ехимов сын Серпуховитинов-Теряев | Неполоцький стан, Росоховці | Серпухов | 870–871 |
| Иван Истомин сын Колугин | Каменський стан, новий починок Федорів на Меховиці | Калуга | 884 |
| Карп Ермолин сын Колугин; Ероха Иванов сын Калугин | Тайчуків стан, Рябцово | Калуга | 1061–1062 |
| Максим Иванов сын Резанцов | Корчаковський стан, село Обломне болото на Орлі біля Поникового колодязя | Рязанська земля; прізвище було також у Тулі | 942 |
Повний структурований реєстр із застереженнями:
data/genealogy/indexes/orel-origin-indicators-1594.json. Головне застереження
самого Смирнова принципове: за одним прізвиськом не можна встановити, хто
приїхав безпосередньо з названого місця, хто зберіг пам'ять про далекого
предка, хто прийшов сам, а кого перевели. Тому це іменні вказівки
на походження ядра, але ще не персональні міграційні документи.
Найсильніша нова нитка — Лівни. Смирнов повідомляє не про одне схоже прізвище, а про «значительное количество» («значну кількість») імен дітей боярських, що збігаються в Орловському повіті та ранніх лівенських приправочних книгах. Його посилання веде до Г. М. Пясецького, «Исторические очерки города Ливен и его уезда» [«Історичні нариси міста Лівни та його повіту»], «Труды Орловской учёной архивной комиссии» [«Праці Орловської вченої архівної комісії»], 1893, вип. 3–5. Це потребує окремого порядкового зіставлення: збіг 1615 року сам по собі не каже, в який бік переїхав рід, зате згадка про давніші приправочні книги може вивести до доорловського покоління.
Повний том Пясецького знайдено й перевірено. На с. 73–76 він справді дає алфавітний перелік прізвищ перших лівенських поміщиків за Приправочною та переписними книгами XVII століття. Результат не можна скорочувати до «знайшлися схожі прізвища»:
- Анфілогових, Анпілогових, Онфілогових і Ампілогових немає;
- з безпосереднього баздиревського куща не виявлено Трунових, Немцових, Криволапових і Баздиревих;
- зате підтверджено широке спільне коло: Волобоєви, Гревцови, Калугіни, Карлови, Кривцови, Мезенцеви, Озерови, Розанцеви, Стародубцеви й Фаустови.
Це важливе розмежування. Смирнов має рацію: Лівни й Орел належали до одного рухливого служилого світу. Але найхарактерніша родинно-сусідська група Анфілогових в опублікованому лівенському алфавіті поки не повторюється. Отже, маршрут Лівни → Орел для родини наразі не підтверджено. Залишається шпарина, яку алфавіт прізвищ перевірити не може: предка на ім'я Анпілог могли записати під іншим прізвищем. Для цього потрібна порядкова публікація книги 1615/16 року М. О. Мацука й ранні підстави помість, а не лише покажчик.
Джерело: Г. М. Пясецький, «Исторические очерки города Ливен и его уезда» [«Історичні нариси міста Лівни та його повіту»], «Труды Орловской учёной архивной комиссии» [«Праці Орловської вченої архівної комісії»], 1893, вип. 3–5, с. 73–76, повний скан бібліотеки імені І. О. Буніна.
Проведено й суворішу перевірку частин 1–2 наукової порядкової публікації
М. О. Мацука «Город Ливны и Ливенский уезд в 1615/16 году» [«Місто Лівни та Лівенський повіт у 1615/16 році»]. У searchable
тексті перевірено повні форми прізвища, усічені корені пилог, нфилог,
нпилог, мпилог, особове ім'я Анпилог, Онаньїних і рідкісне сусідське коло.
Родинних влучань немає. Зате з широкого кола прямо 1615/16 року
записано:
| лівенська служила людина | № | сторінка публікації |
|---|---|---|
| Харя Фёдоров сын Мезенцов | 177 | 128 |
| Василий Захарьев сын Мезенцов | 267 | 131 |
| Иван Павлов сын Калугин | 410 | 135 |
| Афанасий Фёдоров сын Волобоев | 635 | 141 |
| Софон Ефимов сын Озаров | 648 | 141 |
Це уточнює хронологію: не всі прізвища з довгого алфавіту Пясецького вже були в книзі 1615/16 року — частина потрапила до нього з пізніших переписів XVII століття. Прямий лівенський зріз підтверджує Калугіна, двох Мезенцових, Волобоєва й Озарова, але не Анфілогових і не баздиревський кущ. Цифрові примірники: частина 1 і частина 2.
Смирнов розкриває й механізм перетворення гарнізону на однодворче ядро. Первинний акт 1577 року уточнює його переказ: Орлові належало мати 500 кінних козаків, але «прибрано» («набрано») було лише 80, з них 78 сторожів; 420 — це недобір, а не здійснений набір. Придатним кінним сторожам збільшували помістя з 20 до 50 четвертей і призначали грошову платню, а нестачу закривали двома внутрішніми заходами: непридатних або безкінних сторожів замінювали «добрыми и конными» («добрими й кінними») людьми з рядових козаків, а понад наявний козацький склад посилали малопомісних дітей боярських. Це не свідчення про переведення 420 осіб з одного зовнішнього міста. Книга 1594/95 року вже знає станичних і сторожових дітей боярських. Смирнов вважає частину з них козаками, поверстаними в діти боярські, і наводить точну паралель: в Єпіфані 1586 року так поверстали 300 козаків з окладами 40 і 30 четвертей. Отже, частина майбутніх орловських однодворчих прізвищ могла з'явитися не як готові старі дворянські роди, а через службове верстання козаків першого гарнізону.
Цю гіпотезу тепер перевірили за самою родинною землею, а не лише за загальною аналогією. У перерахунку ріллі й дикого поля на одне поле Біляй Васильович мав 60 четвертей, три Микулині сини спільно — 57, Софон Тимофійович — 40, Іван Першин — 33, Єрмак Пахомович — 26, Осип Васильович — 24; Іванові Нечаєвичу 1595 року дали 15 четвертей ще не освоєного дикого поля. Величини 57 і 60 спершу здаються слідом 50-четвертної сторожової норми. Контроль найближчих сусідів, однак, знімає це як доказ: у тому самому Баздиреві володіння Марії Трунової, Гаврила Немцова, Лева Криволапова, Никифора Баздирева і трьох Іванових дітей Криволапова становили 56, 58, 50, 50 і 56 четвертей. Це звичайний місцевий розмір жеребу. Крім того, фактична площа за писцевою книгою і помісний оклад — різні показники. Тому козацьке верстання залишається можливим механізмом формування родини, але назвати конкретного Анфілогова колишнім козаком за цими цифрами не можна.
Офіційний довідник РГАДА додає до цієї картини важливе, але внутрішньо суперечливе обмеження. На с. 17 укладачі М. Ю. Зенченко і Г. А. Іванова пишуть, що до початку XVII століття в Орловський, Новосильський і Черньський повіти писців і дозорщиків не надсилали: наприкінці 1570-х ці нові міста ще були незавершеними служилими проєктами. Уже на наступній сторінці вони називають збережений опис Орловського повіту Дементія Яковлева і Леонтія Софронова 1594/95 року. Тому першу фразу не можна сприймати буквально як доказ відсутності будь-яких писців до 1600 року.
Надійний вужчий висновок інший: каталог не знає цілісної валової орловської писцевої книги, що відповідала б службовому огляду 1577 року. Це очікувано, оскільки вирок вимагав не загального кадастру повіту, а особистого огляду людей, коней і окладів із поверненням окремих списків до Розряду. Земельний і служилий склад Орла доведеться відновлювати за розрядними, сторожовими й помісними документами різних кампаній.
Той самий довідник точно характеризує розпис 1576 року. Розрядний приказ перевіряв, скільки кінних козаків велено прибором (наказано набрати) і скільки справді було: в Орлі вимагалося 500, було 80, бракувало 420, тобто 84%. Отже, 420 — не число переселених людей, а розмір незакритої вакансії. Це підтверджує поетапну модель: орловське ядро не прибуло однією завершеною партією, а ще через десять років після заснування продовжувало комплектуватися. Джерело: М. Ю. Зенченко, Г. А. Іванова, «Писцовые книги юго-западного порубежья» [«Писцеві книги південно-західного порубіжжя»] (М., 2013), с. 17–18, офіційний PDF РГАДА.
Повна перевірка каталогу знімає можливу помилку читання. Згаданий у передмові «сохранившееся описание 1577/78 года» («збережений опис 1577/78 року») стосується Ярославля і слугує порівняльним прикладом, а не позначенням орловської книги. Для Орла перша збережена поземельна книга датована лише 1594/95 роком: письмо і міра Дементія Яковлева та під'ячого Леонтія Софронова, РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 329, л. 1а–63а, 1–937 об. Причому до нас дійшов список XVII століття за скріпою дяка Венедикта Махова, а не польовий оригінал.
Книги Івана Кутузова та Івана Коровіна 1624–1626 років, кн. 330–331, називають частину порожніх земель облікованою «по приправочным книгам» («за приправочними книгами»). Каталог не дає підстав перетворювати цю формулу на окремий орловський опис 1577/78 року; найближча задокументована приправочна основа — книга 1594/95 року. Тому шукати треба не вигаданий цілісний кадастр 1577 року, а розрядний примірник іменного огляду, пам'яті Помісного приказу, окремі виписки про дачі та їхні копії в пізніших земельних позовах.
28 серпня 2026 року виконано й повний іменний контроль усіх 790 сторінок офіційного PDF. Роман Дмитрович Бутурлін, Григорій Федоров Андреєва-Павлов, Андрій М'ясний і Богдан Ксенофонтов не виводять у каталозі на окрему орловську книгу чи виконавця огляду; не дали результату також формули 7085/1577 року й оклади 20, 30 і 50 четвертей. Це негативний результат лише для складу каталогу, а не доказ загибелі неявно описаного стовпця Розрядного приказу. Посилання каталогу на АМГ, т. I, с. 35–37 стосується документа Розрядного, а не Стрілецького приказу; попередню класифікацію виправлено.
Знайдено й саму офіційну цифрову копію Сторожової книги: РГАДА, ф. 210, оп. 6, д. 1, 378 зображень, перегляд РГАДА. Контроль фоліації підтвердив цільові ділянки: лл. 121–202, 213–222 і 231–243 є в книзі й доступні для прямого читання. Контрольні розвороти першого блоку показують передусім докладний розпис сторожових місць і змін, а не низку особових імен. Два наступні блоки йдуть як зв'язний текст наказів; на їхньому початку й наприкінці окремого додатка з рядовими іменами не видно. Тому формулу «роспись Орельским сторожам» («розпис орельським сторожам») поки не можна розуміти як доведену персональну відомість 78 осіб. Цифрова книга дала первинний корпус для повної перевірки, але сам іменний реєстр досі не знайдено.
Карачевський прорив: спільна книга 1584/85 року
Лівенський пошук дав корисний негативний результат, але сильніша зачіпка виявилася на західному кордоні Корчаковського стану. Повністю перевірено «Дозорную книгу Карачевского уезда 1614 года» [«Дозорну книгу Карачевського повіту 1614 року»] — РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 167; наукова публікація в «Русском дипломатарии» [«Російському дипломатарії»], вип. 10 (2004). Вона збирає сказки й старі володільницькі документи карачевських дітей боярських і багаторазово посилається на книги письма й міри Юрія Пушечникова та Михайла Шишелова 7093 року.
Тут потрібна календарна точність. Московський 7093 рік охоплює 1584/85 рік. Одну виписку датовано прямо: 25 листопада 7093 року, тобто 25 листопада 1584 року. У ній Пушечникова й Шишелова названо «карачевскими и орловскими писцами» («карачевськими й орловськими писцями»). Отже, приблизно за десять років до відомої книги 1594/95 року існував спільний орловсько-карачевський писцевий цикл.
Обох писців тепер установлено повніше. Юрій Федоров син Пушечников у списку виборних дворян 1577 року стоїть у розділі Алексина з окладом 500 четвертей і позначкою «с государем» («з государем»). Михайло Іванович Шишелов 1578 року описував Галич із повітом; збережена сотна засвідчена його печаткою. Це важливо не як родовідна підказка, а як пояснення механізму: досвідчених государевих писців направляли з одного краю в інший для розмежування й закріплення служилих помість. Тому їхня спільна книга — документ державного облаштування нового прикордоння, але не готовий список переселенців. Джерела: виборний список 1577 року, галицька сотна 1578 року.
Головна стаття міститься на л. 79 об.–81. Опанас Васильєв син Карпов пред'явив грамоту на дві частини одного земельного комплексу на Синициній криниці: 40 четвертей у Корчаковському стані Орловського повіту під Миновим лісом і 20 четвертей у Міському стані Карачевського повіту на тій самій криниці. Обидві частини виміряно за книгою Пушечникова й Шишелова 7093 року. Самому Карпову землі пожалувано лише 1609 року, тому робити його предком чи колишнім сусідом Анфілогових не можна. Але топографія принципова: родинні Баздирево й Біла 1594/95 року також лежали під Миновим лісом. Отже, біля самого гнізда Анфілогових помісні комплекси реально перетинали кордон Орловського й Карачевського повітів і обліковувалися одним писцевим циклом.
Є й другий мікрогеографічний контакт. Істома Бовикін показував карачевське помістя Пашково на Шемятиці з угіддями «к Радимлю и вверх по Радимлю» («до Радимля й угору по Радимлю»). В орловській книзі 1594/95 року Іван Нечаєв син Анпілогов мав займище на Радомлі. Це не один власник і не спорідненість, але ще одне свідчення єдиного прикордонного ландшафту.
Повний текст 1614 року перевірено за варіантами Анфилог/Анпилог/Онфилог/ Амфилог, за Онаньїними й прізвищами баздиревського сусідського куща. Родини там немає. Тому висновок суворий: Карачев поки не доведено як вихідне місто Анфілогових, але карачевський напрямок став головним, бо він веде до конкретної книги попереднього покоління й до точної місцевості родинного гнізда. Повного окремого примірника книги 1584/85 року в доступних каталогах поки не локалізовано, але виявлено ще один збережений фрагмент її документального потомства. У РГАДА, ф. 281, оп. 11, загальний № 5939, частковий № 1 лежить 16-аркушна виписка Помісного приказу з книг Юрія Пушечникова й Михайла Шишелова. Її видано Воскресенській Тихоновій карачевській пустині, і вона описує її володіння, сільце Гребенниково, села, починки, пустища, рибні лови по Навлі й бортні угіддя в Міському стані. Виписка без кінця. Родинної мікрогеографії біля Минова лісу в каталожному заголовку немає, але знахідка змінює стратегію: фрагменти книги треба шукати не лише у ф. 1209, а й у монастирських, церковних і родових масивах за власниками конкретних земель. Перший документ для замовлення тепер відомий точно — ф. 281, оп. 11, № 5939/1.
Офіційний рукописний опис фонду перевірено безпосередньо: запис міститься на зображенні 0413 у розділі «Карачевского уезда» («Карачевського повіту») і дає № 5939/1, 7093/1585 рік та обсяг 16 аркушів. Це дає змогу усунути позірну суперечність дат. Старий опис датує виписку за писцевою книгою 1584/85 року, що лежить в його основі. Сучасний докладний опис відносить виготовлення самого примірника, що дійшов до нас, до 1673–1682 років, називає дяка Івана Рагозиніна й визначає документ як оригінальну приказну виписку. Інакше кажучи, перед нами не автограф писців 1584/85 року, а пізня офіційна копія з утраченої книги.
Сусідні карачевські статті опису також переглянуто. Безпосередньо поруч другої виписки XVI століття з того самого циклу немає: № 5940 стосується дозорного й межового матеріалу 1616 року, наступні позиції пізніші. Це не закриває пошуку в інших володільницьких розділах фонду, але показує, що № 5939/1 — поки єдиний точно локалізований залишок книги в карачевській групі.
Первинний текст і архівне посилання: DrevLit, археографічна передмова. Наступну мету тепер сформульовано точно: книга або додаткові виписки Пушечникова й Шишелова 7093 року по Корчаковському стану, Минову лісу, Сичовій і Синициній криницях, Оцні й Радомлю.
Стара книга Пушечникова ще значилася в Помісному приказі 1717 року
В опублікованому «Списке старых писцовых книг Поместного приказа 1717 г.» [«Списку старих писцевих книг Помісного приказу 1717 р.»] під рубрикою «Карачев» виявлено окремий рядок: «Книги старые писцовые Юрья Пушечникова 203 году за их писцовыми руками» [«Книги старі писцеві Юрія Пушечникова 203 року за їхніми писцевими руками»] (ОДБ МАМЮ. Т. 5. М., 1888. С. 367). Висока роздільність скану підтверджує саме друковане читання 203, а не помилку OCR.
К. В. Баранов у сучасному каталозі писцевих книг витлумачив цей рядок як 7103 (1594/95) рік і вніс його окремою карачевською книгою Юрія Пушечникова. Однак це поки не можна вважати остаточно встановленою датою. Дозорна книга 1614 року багаторазово цитує книги Пушечникова й Шишелова 7093 (1584/85) року, зокрема виписку від 25 листопада 7093 року, і в жодному з перевірених місць не називає 7103 року. Тому можливі дві версії: Пушечников справді провів другий карачевський цикл через десять років, а у виданні 1888 року помилково набрано «203» замість «103»; або інвентарний рядок стосується книги 7093 року, але її дату зіпсовано сильніше, ніж припустив каталогізатор.
Незалежно від розв'язання цифри встановлено важливий архівний факт: принаймні одна стара карачевська писцева книга Юрія Пушечникова ще перебувала в приказному сховищі в 1717 році, тобто пережила пожежу Помісного приказу 1626 року. Тепер треба простежити її долю між описом 1717 року і сучасним описом фонду 1209. До того часу окрему книгу 1594/95 року й Анфілогових у ній вважати доведеними не можна.
Поточне цифрове звіряння цей розрив підтвердило. У пошуковому шарі РГАДА, оновленому 25 серпня 2026 року, окремо перевірено як розпізнані PDF, так і метадані всіх описів. У фонді 1209 не знайдено справи за варіантами Пушечников / Пушечникова / Пушешникова, Шишелов / Шишелова, а також за датами 7093, 7103, 1584 і 1594 у поєднанні з карачевськими книгами. Пошук прізвищ писців по всіх фондах видає лише пізніших однофамільців і не виявляє іншого примірника ранньої книги. Сучасний перелік карачевських писцевих матеріалів фонду 1209 починається дозорною книгою 1614 року. Отже, повний том поки не можна ототожнити з жодною сучасною одиницею зберігання: його архівний ланцюжок задокументовано до 1717 року, після чого він обривається. Практичний шлях тепер — не пошук «цілої книги Пушечникова» в поточному описі 1209, а збирання володільницьких виписок з монастирських, церковних і родових фондів.
Незалежна історіографічна перевірка підтримує саме дату 1584/85 року. О. П. Павлов називає карачевський комплекс писцевою приправочною книгою Ю. Пушечникова 1584/85 року: пізніші писці тримали її перед собою як попередній опис і звіряли з нею нові володіння. Тому численні посилання дозору 1614 року — не випадкові перекази, а слід систематичного використання старої книги. Це підвищує цінність кожного збереженого витягу: у ньому можуть буквально повторюватися власники й земельні дачі покоління, що передувало орловській книзі 1594/95 року.
Станом на серпень 2026 року цифрової копії № 5939/1 у відкритому доступі не виявлено. 30 липня 2026 року дослідник Карачевського повіту Євгеній Прудников публічно шукав готові скани й пропонував колективно замовити в РГАДА всі 16 аркушів; у знайденому обговоренні відповідь зводиться до замовлення зйомки з паперового оригіналу, а не до вже наявної цифрової копії. Це свіжий і перевірюваний канал отримання первинного тексту, але до появи зображень не можна переносити до бази гадані імена з цієї справи.
Водночас знайдено об'ємнішого збереженого посередника: писцеву книгу Карачевського повіту 1626–1627 років В. П. Суворова-Наумова і В. Реп'єва — РГАДА, ф. 1209, оп. 1, ч. 2, д. 9181, 579 аркушів. Це список XVII століття, тобто доступний нині повний карачевський том наступного писцевого циклу. Він особливо важливий тому, що валовий опис 1620-х років звіряли зі старими приправочними книгами, а отже, він може називати колишніх власників із книги Пушечникова навіть там, де окремої володільницької виписки не збереглося. Точковий веб-пошук за варіантами прізвища й родинними топонімами в доступних покажчиках результату не дав; це не негативний висновок щодо справи, оскільки 579 рукописних аркушів повнотекстово не опубліковано. Пріоритет перегляду всередині д. 9181: Рословський і Хотимський стани, потім Міський стан біля орловського кордону, з перевіркою Минова лісу, Оцни, Радомлі та формул «по книгам Юрья Пушечникова» («за книгами Юрія Пушечникова»).
Адресу для першого точкового перегляду тепер знайдено в офіційному архівному алфавіті. Повністю перевірено всі 68 зображень алфавіту 120 до карачевських писцевих, переписних і відмовних книг (РГАДА, ф. 1209, оп. 85). У розділах на А і О немає прізвищ Анпилогов, Анфилогов, Онфилогов чи Онпилогов. Це сильніше за негативний результат веб-пошуку, але все ж не виключає особового імені чи прізвища всередині неіндексованої формули про колишнього власника.
Зате алфавіт указує: «Озеровы. Кни. 1 писц.; № 181». Початкова таблиця того самого алфавіту зіставляє першу писцеву книгу із загальним номером 9181. Але заголовок алфавіту буквально каже: «Фамилии владельцев с показанием № книги и дела» («Прізвища власників із зазначенням № книги та справи»). Тому № 181 — не аркуш рукопису, а внутрішній номер володільницької статті. Попередній запит на л. 181 був помилковим і його скасовано.
Парний історичний опис 47 розкриває цю статтю на внутрішній с. 25: «Иваново поместье Иванова сына Озерова, пуст[ошь] на колодце Речечку» («Іванове помістя Іванового сина Озерова, пуст[ище] на криниці Речечку»). Останній топонім читається попередньо. Формула називає Івана Івановича Озерова: «Иваново поместье» — помістя Івана, «Иванова сына Озерова» — Івановича Озерова. Опис не повідомляє аркуша самої книги, тому точний запит тепер звучить так: установити аркуші внутрішньої статті № 181 у д. 9181 і виготовити з мікрофільму всю статтю з початком і продовженням.
Є незалежне продовження. Дозор 1614 року повідомляє, що 24 вересня Василеві Івановичу Юрасову було відмовлено в Міському стані двадцять четвертей землі — «Дмитреевское поместье Иванова сына Озерова» («Дмитрове помістя Іванового сина Озерова»). Ця формула називає Дмитра Івановича Озерова. Іван і Дмитро, імовірно, були синами одного Івана Озерова, хоча прямого слова «брати» поки немає.
Порівняння з Орлом послабило гіпотезу персонального переходу. У книзі 1594/95 року на с. 959 названо Опанаса, Ширяя, Севастяна, Івана, Саву й Тимофія — Гаврилових дітей Стрелкова-Озерова з Нижніх Мокрищ Корчаковського стану. У карачевських Івана й Дмитра батько Іван, в орловської братської групи — Гаврило. Це дві різні названі патронімічні групи. Збіг прізвища по обидва боки кордону залишається свідченням спільного служилого середовища, але не доказом переселення Анпілогових.
Контрольна знахідка показує, чому важлива точна нумерація: Гревцових в алфавіті віднесено до «книги 1 отказной, № 295» («книги 1 відмовної, № 295»), тобто до пізнішої справи 9185, а не до писцевої книги 9181. Баздиревих, Криволапових і Трунових в алфавіті справи 9181 не виявлено. Для Озерових окремий публічний профіль і точка на родинній карті не створюються: це стороннє контрольне прізвище, а персональний зв'язок із досліджуваним рядом ще не доведено.
Сучасний опис фонду перевірено окремо, щоб виключити помилку загальної нумерації. На с. 52, рядок 109 прямо стоять: № 9181, дати 1626–1627, писці В. П. Суворов-Наумов і В. Реп'єв, обсяг 1–579 аркушів і позначка «МИКР.». Отже, зведений підпис 1686–1693 років у пошуковій видачі історичних описів не є датуванням справи 9181. Головний практичний наслідок позначки: книгу вже мікрофільмовано. Спершу архів має знайти аркуші внутрішньої статті № 181, після чого можна замовити її копію з мікрофільму, а не нову зйомку всього тому.
Авторизований каталог FamilySearch перевірено за російським і латинським написанням Карачева, а також за назвою книги: каталожного запису й DGS-номера не знайдено. Точний веб-пошук також не дав відкритого зображення чи розшифровки статті № 181. Це не виключає приватної копії, але нині підтверджений канал доступу — мікрофільм РГАДА.
Офіційна галерея алфавіту 120, аркуш алфавіту з Озеровими, парний опис 47, стаття № 181 в описі, сучасний опис ф. 1209, оп. 1, ч. 2.
Сучасний каталог К. В. Баранова, цифрова копія ОДБ МАМЮ, т. 5.
Курська гілка 1628 року: не джерело Орла, а окреме раннє покоління
Відкрита база правильно вивела на справу РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 270, але міську прив'язку не можна брати з назви випадкової теки. В орловській добірці Яндекс Диска лежать лише лл. 141—151; курська стаття Василя Семеновича міститься на л. 185 і до цієї теки не входить. Усі 21 кадр орловського відрізка перевірено, тому жоден із них не використовується як фотодоказ рядка Василя.
Зате до проєкту тепер збережено фотокопію с. 48 видання О. М. Зерцалова 1895 року. На ній буквально надруковано: «марта въ 15 день … Васка Семеновъ сынъ Онпилоговъ» («березня 15 дня … Васька Семенов син Онпилогов»). Повна сучасна публікація рукописного л. 185 додає: батько помер, братів немає, за Василем 40 четвертей батьківського помістя. Це доводить курське землеволодіння попереднього покоління до березня 1628 року, але не переведення з Орла. Ба більше, напрямок масового руху наприкінці XVI століття задокументовано протилежний: Курськ заселяли переведенцями з Орла й Мценська. Тому курський кущ треба досліджувати як можливе відгалуження від Орла або як самостійну лінію, а не призначати його джерелом орловських власників 1594/95 року.
Робоча розвилка тепер точніша: померлий батько Василя — третій Семен родинного кола, відмінний від живих 1630 року Семена Осиповича та Семена Яковича. Семен Анпілогов із митного запису 1619 року підходить за часом, але його батьківство не доведено. Федір Анпілогов, індексований у Курську в широкому діапазоні 1605—1618 років, залишається ще ранішим кандидатом, доки не знайдено точного шифру його справи й рукописного аркуша.
Як заселяли сусідній Єлець: три канали замість одного переселення
Для Орла поки не знайдено єдиного списку першого гарнізону 1566 року. Зате зберігся майже лабораторно докладний комплекс про заселення наступної південної фортеці — Єльця в 1592–1594 роках. Це не джерело походження Анфілогових, а документальна модель того, як держава насправді збирала нове служиле місто.
Відписка єлецьких воєвод від 19 серпня 1592 року повідомляє, що було наказано влаштувати на проживання 200 дітей боярських. Набирали неслужилих синів, братів і племінників служилих батьків, братів і дядьків. З різних міст записали 164 особи; обрані з міст окладчики розподілили їх за трьома статтями: 200 четвертей і 6 рублів, 150 четвертей і 5 рублів, 100 четвертей і 4 рублі. Книги верстання й поручні записи відправили до Москви. Грамота 31 серпня наказала відміряти новоселам землю по Сосні й за Сосною, дати їм розорати ріллю й поставити двори та до облаштування не посилати на сторожі й міську справу.
Другим каналом був козацький прибор. Пам'ять 5 вересня 1592 року називає чотирьох людей із Чернської козацької слободи, що записалися в єлецькі козаки, і такий самий набір із Крапивни. Вони отримали гроші, хліб, пищалі, порох і свинець; коли колишні начальники затримали завербованих, їхніх дружин і майно, з Москви наказали відправити людей до Єльця з родинами й пожитками.
Третій канал прямо проходить через Орел. Єлецький стрілець Григорій Іванов син Андреєв раніше жив із батьком за орловським сином боярським Олексієм Пантюхіним. Записавшись у стрільці, він будував єлецьке місто й острог і поставив там двір. Пантюхіни затримали його дружину й майно; грамота від 12 вересня 1593 року наказала орловському воєводі Лаврові Кандаурову все повернути. Це перший знайдений тут не гаданий, а буквально записаний маршрут Орел → Єлець, хоча він стосується сторонньої людини, не родини.
Давніший спір вересня 1592 року показує, що перехід регулювали вже за складом родини. Повне видання дає змогу уточнити ім'я: єлецький стрілець Тренька Захаров син Логачов записався в нове місто від брата — орловського козака Осипа. На різних аркушах стоять форми Лагачев і Головачев, але редакторські примітки вважають правильним читання «Логачев»; розкривати Треньку як Терентія без прямого джерела не можна. Орловський козацький голова Казарин Лодиженський посадив Треньку до в'язниці, відібрав майно й примусив пообіцяти жити в Орлі. Москва вимагала відпустити його, але орловська сторона послалася на правило Стрілецького приказу: із трьох братів відпускати одного, із чотирьох — двох, а з двох одного не відпускати. Це пряме свідчення родинних козацьких дворів в Орлі до 1592 року й державної турботи про те, щоб братська група не зникла зі старого гарнізону цілком. Попереднього міста Логачових документ не називає.
Це не єдиний зв'язок. Єлецький новоприборний стрілець Герасим Яковлев син Биков раніше перебував «на одной службе» («на одній службі») з орловським козаком Федором Вавиловим сином Савенковим. Після запису Бикова до Єльця в Савенкова залишилися його майно й частка спільно посіяного хліба. Повторна чолобитна на л. 229 уточнює, що вони два роки «жили на половине» («жили на половині»). Місця колишньої спільної служби не названо, тому це особистий орловсько-єлецький зв'язок, але не обов'язково доказ колишнього проживання Бикова в Орлі. Попереднє читання «Исаков» виправлено за повною публікацією л. 95 і підтвердним аркушем 229.
Найдокладніша відписка показує рух в обидва боки. В Єльці набрали 280 жилих козаків; багато хто втік до Данкова, Єпіфані, Черні, Новосиля, Крапивни, Мценська, Тули й Орла і там знову записався в козаки та стрільці. Водночас лівенському воєводі наказали вибрати 60 найкращих, заможних і сімейних козаків і звести їх до Єльця. Вони прийшли без родин, і єлецький голова склав поіменний розпис залишених у Лівнах батьків, братів, синів, племінників і зятів. В Аслама Голенищева брат Михайло, в Андроса Лапигіна вітчим, а в ще одного зведеного козака брат Іван уже записалися в Єльці в діти боярські. Одна родинна мережа могла водночас перебувати у двох містах і двох службових чинах — це особливо важливо для розуміння майбутніх однодворчих прізвищ.
Тут попередній висновок довелося виправити. Хотяїнцов справді пише, що склав розпис тих, «которые с Ельца збежали и где хто живет» («які з Єльця втекли і де хто живе»), і надіслав його разом із грамотою. Повне видання 2001 року показує, що додаток не втрачено: на лл. 127–128 одразу після родин лівенських переведенців іде заголовок «Имена новоприборным козаком, которыя со государевой службы збежали» («Імена новоприборних козаків, які з государевої служби втекли») і поіменний перелік. У ньому збереглися групи на Черні, в Новосилі, Крапивні, Єпіфані, Тульському повіті й Данкові, а також люди, що безвісти зникли, і ті, кого затримали приватні власники.
Але очікуваного імені з Орла розпис усе ж не дав. Загальна частина л. 125 прямо каже, що деякі втікачі «писалися в казаки и в стрельцы ... на Орле» («записувалися в козаки й у стрільці ... в Орлі»), однак жоден збережений рядок списку не прив'язує конкретної людини до Орла. Отже, розпис існує, але його орловська частина або загинула в пошкоджених місцях розклеєного стовпця, або не була внесена до переліку, що дійшов до нас. Замовляти лл. 125–127 як нібито неопублікований додаток більше не потрібно; шукати слід противень, копію або окрему орловську відписку про прийом цих людей.
Сусідні грамоти тієї самої справи показують, наскільки результативні приватні спори про родини й майно. У них буквально відновлено чотири канали набору:
- Юшко Данилов син Малявін походив із мценської служилої родини. Після загибелі батька родина пішла до Новосильського повіту, а під час облаштування Єльця Юшко записався в діти боярські, будував місто й поставив двір: Мценськ → Новосильський повіт → Єлець;
- Панько Дмитрієв син Путятін вийшов із двору Василя Антонова в Заостровському стані Тульського повіту й записався єлецьким козаком;
- Опанасько Смиковський раніше жив у помісті болховського сина боярського Степана Булгакова, а потім записався в єлецькі діти боярські;
- залежні люди каширського сина боярського Єпішки Рептюхова пішли й записалися в Єльці в козаки, а Івашко Васильєв син Должников — у стрільці.
Це вже не загальна модель, а чотири поіменні траєкторії з Мценського, Новосильського, Тульського, Болховського й Каширського оточення. Вони підтверджують, що новий гарнізон збирали індивідуально й з різних соціальних верств. Саме тому аналогічний слід орловського Анфілогова ймовірніше шукати в чолобитній про родину, двір і майно, що залишилися, ніж в єдиному списку «переселенців».
Публічне посилання Яндекс-Диска, наведене в пізнішому обговоренні цієї відписки, перевірено 29 серпня 2026 року через відкритий API: нині воно веде до бази зі Слобідської України XVIII століття, а не до знімків справи. Однак знайдено інше відкрите джерело — повне видання «Российская крепость на южных рубежах. Документы о строительстве Ельца, заселении города и окрестностей в 1592–1594 годах» [«Російська фортеця на південних рубежах. Документи про будівництво Єльця, заселення міста й околиць у 1592–1594 роках»] (Єлець, 2001), підготовлене В. М. Глазьєвим, О. В. Новосельцевим і М. О. Тропіним. Його розміщено Науковою бібліотекою ЕГУ, і воно передає весь розклеєний стовпець із 248 аркушів, а не вибірку окремих документів.
Тепер проведено суцільний пошук не лише по 118 окремих публікаціях корпусу Г. М. Анпілогова й окремій книзі Єльця 1593/94 року, а й по повному тексту 248-аркушної справи. Перевірено варіанти Анфилог/Анпилог/Онфилог/Ампилог/ Амфилог/Онпилог і баздиревське сусідське коло. Носіїв родинного ряду немає; «Анпилогов» трапляється лише як прізвище попереднього публікатора Г. М. Анпілогова. У стрілецькій сотні Осипа Каверіна на л. 19 об. трапився Максим Немцов, однак перетворювати його на родича чи земляка Гаврила Федорова сина Немцова з Баздирева не можна: збігається лише прізвище.
У збереженості є важлива асиметрія. Офіційна характеристика фонду 141 РГАДА спеціально називає комплекси про будівництво й заселення Воронежа та Єльця в 1585–1593 роках, але не називає подібного комплексу про заснування Орла 1566 року. Тому наступний пошук слід ділити на три групи:
- початковий розпис орловських дітей боярських і облогових дворів;
- поручні записи й самостійні розбірні матеріали під час верстання;
- поіменні списки орловських козаків і малопомісних дітей боярських, які боярський вирок 1577 року наказав скласти й доставити до Розрядної ізби; сам вирок зберігся, а виконавчих списків поки не знайдено.
Первинні публікації: відписка про 164 дітей боярських, грамота про їхню землю й облаштування, пам'ять про козаків Черні й Крапивни, грамота про орловця Григорія Андреєва, чолобитна Герасима Бикова, розпис лівенських переведенців і втеклих козаків, ланцюжок Мценськ — Новосиль — Єлець Юшка Малявіна, обшук про тульського козака Панька Путятіна, чолобитна про набір залежних людей із Каширського повіту, болховсько-єлецька справа Опанаська Смиковського, окрема книга Єльця 1593/94 року, каталог і повне видання ЕГУ, опис археографічної повноти публікації. Архівна адреса основних грамот: РГАДА, ф. 141, оп. 1, 1593 р., д. 1, л. 13–15, 36–37, 55–55 об., 61–64, 90–95, 125–128, 179, 229; окремої книги — ф. 1209, кн. 26, л. 2–24.
Чотири лінії в оригінальному орловському списку 1627/28 року
Повна публікація документа РГАДА, ф. 210, оп. 14, д. 22 дає змогу побачити не лише чотири родинні рядки, а й їхнє місце всередині орловської служилої корпорації. Орловський розділ починається на л. 118; Анфілогови розподілені за різними службовими статтями й помісними окладами:
- Васка Дмитреев сын Онпилогов, л. 123 — городовий, 200 четвертей;
- Ивашко Васильев сын Онфилогов, л. 125 — городовий, 150 четвертей;
- Олешка Васильев сын Онфилогов, л. 128 — новик 7130/1621–1622 року, 200 четвертей;
- Марка Карпов сын Онфилохов, л. 133 — новик того самого 7130 року, 100 четвертей.
Імена і значення. Васка, Ивашко, Олешка й Марка — звичайні приказні форми імен Василь, Іван, Олексій і Марко, а не позначення дітей. Формули «Дмитреев сын», «Васильев сын» і «Карпов сын» («Дмитрів син», «Василів син», «Карпів син») зберігають імена батьків. Форма Онфилохов особливо цінна: у ній писар передав той самий родинний ряд через основу Онфилох-, близьку до церковного імені Амфілохій. Це не інше прізвище й не інший рід: Марка Карповича вже в оглядовому списку 1626 року двічі названо Онфілоговим і Анфілоговим.
Службові категорії не дають змоги вважати всіх чотирьох однією віковою групою. Василь Дмитрович та Іван Васильович уже стоять серед городових, тоді як Олексія Васильовича й Марка Карповича ретроспективно названо новиками 1621/22 року. «Новик» тут означає вперше самостійно поверстану служилу людину, а не недавнього переселенця до Орла. Помісний оклад також не дорівнює фактично розораній землі: це розрахункова норма забезпечення служби.
Для лінії Микули важливий Марко Карпович. У Баздиреві близько 1625 року окремо названо братів Мартина й Кузьму, Карпових дітей Анфілогова, а в книзі 1594/95 року там само сидів Карп Микулин син Анфілогова. Хронологія, рідкісне по батькові, прізвище й місце складаються в сильну модель Микула → Карп → Марко, Мартин і Кузьма. Але ні список 1627/28 року, ні короткий реєстр 1625 року не кажуть буквально, що батько трьох Карповичів — саме Карп Микулич. Тому ланцюг залишається імовірною реконструкцією, а не опублікованою родинною формулою.
Джерело підтверджує сталість кількох орловських гілок, але не називає їхніх попередніх міст. На карту новий маршрут не додано. Повний текст орловського розділу опубліковано в науковому альманасі «Российская генеалогия» [«Російська генеалогія»], вип. 13, с. 318–322; відкрита розшифровка розділу, іменний покажчик видання.
Пізніший порівняльний контроль підтверджує сталість саме орловської приписки родини. У списку 1629 року (РГАДА, ф. 210, оп. 12 ч. 1, д. 27) зібрано дітей боярських різних міст, призначених на службу до Мценська, Новосиля й Черні. Сучасний іменний покажчик розподіляє 2 080 записів між Орлом, Мценськом, Новосилем, Карачевом, Болховом, Черню і невстановленою групою. Усі чотири родинні рядки — Васка, Івашка, Марко й Олешка Анпілогови — стоять в орловській групі. Отже, навіть коли Анпілогових посилали служити в інші фортеці, облік і далі вважав їх орловськими служилими людьми. Це не розв'язує питання про покоління до 1566 року, зате послаблює припущення, що відома родинна група була пізньою гілкою одного із сусідніх міст.
Архівний опис попереджає, що справа «без начала» («без початку»), а опублікований
покажчик не дає аркушів чотирьох рядків. Тому їх поки зібрано в ліді
LEAD-210-12-27-OREL-1629; окремі Records і остаточні профілі слід
робити після читання вже отриманих дослідниками, але ще не опублікованих
фотокопій справи. Джерело покажчика: список 1629 року.
Дві книги 1628 року: четверо старших і новий Афонька
Спершу в описі РГАДА знайдено окремий підрозділ: «Книга 7136 года о верстании новиков денежным жалованием по городу Орлу» («Книга 7136 року про верстання новиків грошовою платнею по місту Орлу») — ф. 214, оп. 1, ч. 1, д. 16, л. 138 об.–140. Її повний текст опублікував О. М. Зерцалов 1895 року. Цифровий примірник Президентської бібліотеки прочитано цілком; орловський розділ займає с. 69–70.
Тут особливо важливо не сплутати двох значень. Новик — не обов'язково новий мешканець чи переселенець. Це молода служила людина, яку вперше верстали самостійним грошовим окладом. Окладчики — досвідчені місцеві служилі люди, що брали участь в оцінюванні новиків.
В Орлі названо чотирьох різних окладчиків:
- Гаврило Олферьєв син Андреянов;
- Кузьма Іванов син Пеншин;
- Андрій Григор'єв син Харечков;
- Парфен Михайлов син Гостєв.
Харечкова в друкованому тексті повторено. Далі йдуть 56 рядків-згадок новиків, але двох людей повторено — Васку Сергєєва сина Волобоєва й Микитку Семенова сина Давидова. Тому мінімальний склад — 54 різні новики. Серед них повністю перевірено варіанти Анпилогов/Анфилогов/Онпилогов/ Онфилогов/Ампилогов/Амфилогов: прізвища немає.
Сама родина безперечно старша за цю кампанію. Первинні аркуші оглядового списку 1626 року вже називають чотирьох різних орловських служилих людей:
- Василя Дмитровича Онпілогова;
- Івана Васильовича Анфілогова;
- Олексія Васильовича Онфілогова;
- Марка Карповича Анфілогова.
Але потім виявилася принципово важлива відмінність: існувала друга, відмінна від видання Зерцалова книга. Це розбірна книга служилих людей семи міст 1628/29 року — РГАДА, ф. 210, оп. 6д, д. 1. Сучасний відкритий покажчик «Дому предків» публікує 123 орловські рядки й першим родинним рядком називає «Анпилогов Афонька». Старий рукописний алфавіт Розрядного архіву незалежно дає за тією самою справою «Онфилоговъ, л. 109».
Фотокопію первинного аркуша отримано й локалізовано. Повторний розширений перегляд виправив попередню неповну розшифровку: у нижньому записі л. 109 читається «Офонко Осипов сын Онфилогов» («Офонко Осипів син Онфилогов»). Те саме повне ім'я незалежно дає відкрита порядкова виписка орловського розділу. Заголовок поміщає його серед раніше не верстаних новиків; у 7137 році Офонка поверстали в третю статтю, по 100 четвертей і 5 рублів. Згин і пізня лінія заважають дочитати лише індивідуальну формулу про помістя, що фактично перебувало за ним або його батьком.
В Афоньки вже знайдено імовірний пізніший слід. Академічна публікація відмовного запису 1640 року буквально називає орлянина Афоньку Анпілогова і передає форму, якою він «означил себя» («позначив себе»): «Аеонька Фнеилогов». Збігаються рідкісне зменшувальне ім'я, прізвище й місто; між записами дванадцять років. Повна формула тепер замикає біографічний ланцюжок. Офонко Осипов сын Онфилогов 1628/29 року і Офонасей Осипов сын Анфилогов 1641/42 року — одна людина: збігаються ім'я, по батькові, рідкісне прізвище й Орел. Орлянин Афонька Анпілогов, що писав відмовну книгу 1640 року, майже напевно є проміжною згадкою тієї самої біографії. Колишні профілі P0077 і P0081 об'єднано в P0077.
Для раннього орловського ядра найважливіше по батькові. Офонко був сином Осипа. Найімовірніший батько — Осип Васильович Анфілогов, поміщик Баздирева 1594/95 року: збігаються місто, рідкісне прізвище, ім'я й відповідне покоління. Однак запис не каже «син Осипа Васильовича з Баздирева», тому це сильний робочий зв'язок, а не остаточно доведена спорідненість.
Зерцалов додає історію першого документа. Це папір колишнього Розрядного приказу, помилково віднесений 1835 року до Сибірського приказу. Орловських новиків верстала група боярина князя Дмитра Михайловича Пожарського й дяка Андрія Подлєсова. Примітка до публікації вказує використані аркуші 85 об., 138 об., 139 і 140; сучасний опис ставить початок орловського підрозділу на л. 138.
Оновлено первинний Record RGADA-210-6D-1-L109, документ R0062 і єдиний
профіль P0077; збережено розширений фрагмент повного іменного рядка. На карту
додається лише подія першого верстання у вже відомому Орлі. Маршрут не
будується: попереднього міста документ не називає, а індивідуальної помісної
формули ще не дочитано. Повна поіменна розшифровка 54 людей з
окремої книги залишається в картці PUB-ZERTSALOV-1895-OREL-NOVIKI-1628.
Суцільна перевірка того самого видання дала важливе уточнення для сусідньої курської
гілки. На с. 48, ще всередині курського розділу й до заголовка «Ряжской» («Ряжський»),
повністю надруковано: «марта в 15 день … Васка Семенов сын Онпилогов» («березня 15 дня … Васька Семенов син Онпилогов»).
Примітка відносить курський матеріал до аркушів 78 об.–82 тієї самої архівної книги.
Це первинна основа короткої фрази Савьолова про Василя Семеновича, поверстаного
по Курську 1628 року, і природний попередник курського рядка 1630 року
з окладом 100 четвертей. Профіль уже існував, тому створено не дубль, а
новий Record PUB-ZERTSALOV-1895-P48-KURSK-VASILIY-SEMYONOV, і джерело
приєднано до Василя. Зв'язок із Ваською Анпілоговим без по батькові 1642 року,
що жив раніше в помісті дядька Гаврила, залишається імовірним, але недоведеним.
До походження орловського ядра цей рядок прямого маршруту не додає:
«новик» означає початок самостійної служби, а попереднього міста батька Семена
не названо.
Нарешті, родинне гніздо Анфілогових містилося в одному з наймолодших просторів. За розрахунками Смирнова, спершу щільніше зайняли прикриті фортецею Неполоцький і Каменський стани, потім — зовнішні Корчаковський, Тайчуків і Нугорський. У Корчаковському стані близько 90,8 % облікованої орної площі ще становило дике поле. Це добре узгоджується з картиною Баздирева й Білої, але не відповідає, звідки прибули батьки Анфілогових.
Головне відкриття: північний шлях через Оку й тульські міста
К. Б. Кудланов і Р. О. Голубков у статті 2023 року звели попередні спостереження Д. К. Зеленіна й В. М. Неделіна та реконструювали напрямки заселення Орловського повіту після заснування міста 1566 року. Основний потік ішов з півночі, з басейну Оки й через міста майбутньої Тульської засічної лінії.
| напрямок | названі міста й групи | сила висновку |
|---|---|---|
| основний, північний | Серпухов, Калуга, Бєльов, Новосиль, Крапивна | опублікована реконструкція загального орловського потоку |
| північно-східний | Пронськ і Рязанська земля | помітна, але менша гілка |
| сусідній, верхньоокський | Болхов, Мценськ, Карачев, землі майбутнього Лівенського повіту | місцеве населення й служилі люди найближчих старих міст |
| західний і південний | вихідці з Путивля, Стародуба, Литви; окремі донські отамани | малі домішки, не основа ядра |
Джерело: К. Б. Кудланов, Р. О. Голубков, «Сравнительный анализ траекторий однодворческого заселения Путивльского и Орловского уездов» [«Порівняльний аналіз траєкторій однодворчого заселення Путивльського й Орловського повітів»], 2023, с. 94—97, PDF статті, DOI 10.22281/2413-9912-2023-07-02-91-101. Це карта походження всього орловського служилого шару, а не готовий родовід Анфілогових. Ба більше, частину конкретних міст автори наводять за давнішими краєзнавчими реконструкціями, а не за єдиним збереженим списком переведення.
Давнішу основу цієї схеми знайдено в книзі етнографа Д. К. Зеленіна 1913 року, § 63, с. 158. Він формулює механізм так: в орловському населенні переважали колишні діти боярські та інші служилі люди, «подвинутые вперёд, в степь, с прежних сторожевых линий» («посунуті вперед, у степ, з колишніх сторожових ліній»). За писцевою книгою він бачить у старому Орловському повіті лівенських вихідців, болховського сотника, мценських сотників, Калугіних, Серпуховитинових, Рязанцових, Путивльцевих і Стародубцевих; окремо відзначає польські, татарські й донські елементи. Зеленін обережно вважав мценських сотників тимчасовими мешканцями. Це аналіз назв і прізвищ книги 1594/1595 року, а не окрема іменна відомість переведення, але він незалежно підтверджує багатоскладове походження ядра. Цифрова копія: НЭБ.
Повний текст В. М. Неделіна змусив виправити силу цього висновку. Автор справді описує швидке заселення нового міста «сведенцами» — людьми, яких держава переводила на постійне проживання й службу. Але знаменитий перелік вихідних міст влаштований складніше. Повнотекстова перевірка основного розділу про заснування показала точну послідовність аргументу. Спершу автор пише: «Можно предполагать» («Можна припускати»), що навесні 1566 року почалися збір служилих і посошних людей і «переселение сведенцев» («переселення сведенців»). Потім Бєльов, Мценськ, Болхов і Новосиль названо як постачальників служилих людей і робітників під час відбудови Орла в 1635–1636 роках. І лише після цього йде висновок: «По-видимому, эти же города, а также соседний Карачев» («Очевидно, ці самі міста, а також сусідній Карачев») брали участь у будівництві 1566 року. Окремого посилання до цього абзацу в примітках розділу IV немає. Тому пізня ствердна фраза на сторінці 52 є стислим повтором авторської аналогії, а не вказівкою на ще один розпис сведенців першого Орла.
Окремо перевірено весь сусідній блок приміток 11–14, щоб виключити приховану архівну опору. Шифр РГАДА, ф. 181, кн. 99, ч. 1, л. 435 у примітці 12 стосується лише наступного повідомлення — призначення у квітні 1567 року перших орловських воєвод Василя Ростовського й Володимира Безобразова. Примітка 11 підтверджує літописну дату заснування, 13 — чисельність орловського загону 1572 року, 14 — похідні відомості 1570-х–1580 року. Жодна з них не містить списку сведенців і не називає їхніх попередніх міст. Отже, ф. 181, кн. 99 не можна використовувати як доказ маршруту Бєльов/Мценськ/Болхов/Новосиль/Карачев → Орел.
Імена і значення тут особливо важливі. Володимир Михайлович Неделін — історик,
що сформулював впливову версію, а не свідок переселення. «Сведенцы»
— реальна служила категорія, але саме слово не повідомляє ні прізвищ, ні
попередніх міст людей. Чотири міста надійні для події 1635–1636 років;
Карачев і перенесення всієї п'ятірки на 1566 рік — аргументована аналогія.
Тому картка PUB-NEDELIN-2001-OREL-FIRST-SETTLEMENT-HYPOTHESIS
виправляє попереднє надто впевнене формулювання, а маршрутів на карті не
створює. Уже 1572 року в поході справді брали участь 350 орловських
служилих людей і 100 козаків, що доводить швидкий збір великого ядра, але
не розкриває міст його походження.
1566/67 рік: перші названі начальники, але ще не першопоселенці
У статті 7075 року Розрядної книги нове місто вперше входить до річного розпису українних фортець із формулою: «На Орле воевода князь Василей Ростовской да Володимер Безобразов» («В Орлі воєвода князь Василь Ростовський та Володимир Безобразов»). Дата охоплює вересень 1566 — серпень 1567 року. У 1571/72 році в Орлі вже стоять Василь Григорович Количов і Денис Івашкін, причому Количов потім виходить «с Орла» («з Орла») до полку правої руки. У 1572/73 році цю зв'язку змінюють князь Петро Іванович Хворостинін і Михайло Назар'єв син Глєбов; Хворостинін також веде орловський загін до полку правої руки.
Це перша тверда послідовність орловського командування і включення
фортеці до загальної польової системи. Але розрядна стаття перелічує воєвод, а
не рядових дітей боярських і козаків. Родове іменування «Ростовской» не можна
читати як доказ переселення гарнізону з Ростова, а формулу «с
Орла» — як місце народження воєводи: це його поточна міська посада.
Створено Record PUB-RK-1566-1573-OREL-FIRST-COMMAND з докладним розділом
«Імена і значення». Джерело: «Разрядная книга 1475–1605 гг.» [«Розрядна книга 1475–1605 рр.»], т. II, ч. 2,
7075 рік,
7080–7081 роки.
1577 рік: Орлові все ще бракувало людей
Ще до березневого вироку, у лютому, Розрядний приказ перебудував саму систему вибору людей на польову службу. Акт № 20 наказав вибирати дітей боярських не міським воєводам, а дякам у Москві: придатних кінних людей треба було заздалегідь записати поіменно, поділити на три зміни, або «статьи» («статті»), і тримати списки в Розряді напоготові. Копії списків передавали польовим головам і відповідним міським воєводам.
У складі служби на Сіверському Дінці біля гирла Удів прямо названо дві орловські групи: діти боярські з Орла й Карачева і козаки з Новосиля та Орла. Отже, у лютому 1577 року в Розрядному приказі існували поіменні списки щонайменше трьох змін, усередині яких мали бути орловські діти боярські й козаки. Джерело: «Акты Московского государства» [«Акти Московської держави»], т. I, № 20, с. 32—34; РГАДА, ф. 210, оп. 6, д. 1, лл. 213—222. Формула «из Орла» («з Орла») вказує міську приписку 1577 року, але не місце народження й не попереднє місто людини.
У наступній умовній формулі акта збереглася ще одна, раніше не винесена географічна деталь: «а будет из Северских городов люди будут на государеве службе на берегу и на Орле» («а якщо люди із Сіверських міст будуть на государевій службі на березі й в Орлі»). Під «сіверськими містами» безпосередньо перед цим перелічено Брянськ, Почеп, Стародуб і Новгород-Сіверський. Якщо їхні люди були зайняті на береговій службі або в Орлі, сіверський загін біля гирла Удів слід було поповнити людьми з Новосиля, Болхова й Одоєва.
Це перший первинний текст, що прямо допускає присутність в Орлі до 1590-х років дітей боярських чотирьох конкретно названих чужих міст. Але дієслово «будут на государеве службе» («будуть на государевій службі») описує призначення, а не переселення: тут немає ні орловської земельної дачі, ні перевезення родин, ні формули «сведены жить» («зведені жити»). Тому сіверський коридор стає адресою порівняльного пошуку десятень і помісних передач, але не наноситься на карту як маршрут Анфілогових.
У березні 1577 року боярський вирок розпорядився набрати по українних містах жилецьких кінних козаків. Для Орла призначили 500 осіб, але фактично «прибрано» («набрано») лише 80; з них 78 уже стояли на трьох статтях сторожової служби. Недобір становив 420 осіб. Текст надруковано в «Актах Московского государства» [«Актах Московської держави»], т. I (СПб., 1890), № 23, с. 35—37; джерело публікації — книга Московського столу № 1, лл. 231—243. За друкованим архівним описом це нинішні РГАДА, ф. 210, оп. 6, д. 1, лл. 231—243. Опис 1894 року на с. 106 описує д. 1 як Сторожову книгу 1571—1592 років і прямо зазначає, що її надруковано в першому томі «Актов Московского государства» («Актів Московської держави»).
Найважливіша фраза стоїть нижче цифр. Вирок наказав імена вибраних дітей
боярських і козаків «переписати на список подлинно порознь» («переписати до списку достеменно окремо»), привезти ці
списки до Москви й віддати дякам Розрядної ізби. Отже, 1577 року
поіменний розпис орловського раннього ядра було складено. Невідомо,
чи зберігся він окремо від опублікованого вироку; тепер це
головна архівна мета, точніша за загальний пошук «перших переселенців».
У робочій черзі її збережено окремо як
LEAD-210-6-1-OREL-NAMED-LISTS-1577.
Буквальний текст вироку дає змогу відновити й точну процедуру. 15 березня 1577 року бояри наказали надіслати пам'ять до Помісного приказу. Звідти до міст мали відправити писців — дітей боярських і «подьячих добрых» («під'ячих добрих»), — щоб вони особисто переглянули козаків і малопомісних дітей боярських із кіньми, відставили непридатних і вибрали придатних. Потім імена вибраних слід було переписати окремо по кожному місту, а списки разом із помісними й грошовими окладами привезти до Москви й віддати дякам у Розрядній ізбі. Тому адміністративних слідів було кілька: пам'ять Помісному приказу, призначення писця й під'ячого, матеріали особистого огляду, земельні й окладні записи та розрядний примірник списку. Новий вузький орієнтир — установити ім'я писця, реально посланого до Орла після 15 березня 1577 року, і шукати виписки вже за його ім'ям і формулою про прибавку зі старих 20 до 50 четвертей.
Не менш важлива формула про землю, бо вона уточнює сам механізм комплектування. Придатним сторожовим козакам наказано додати по 30 четвертей «к старому их поместью к 20 четвертям» («до їхнього старого помістя до 20 четвертей»), а непридатних або безкінних заміняти добрими кінними людьми з рядових козаків. Отже, до весни 1577 року це вже не випадковий похідний загін: орловські козаки були наділені помістями, усередині наявної корпорації проводили відбір, а найкращих переводили на дорожчу сторожову службу. Це підтримує модель поступового місцевого прибору сильніше, ніж модель одного готового загону, разом переведеного 1566 року. Однак «старое поместье» («старе помістя») повідомляє лише про осілість до 1577 року, а не про місце народження чи попереднє місто людини.
Тепер оцифровану Сторожову книгу перевірено не лише за опублікованими відрізками, а й за безпосереднім продовженням після л. 243. На лл. 244—249 іде інший документ — вирок про верстання рязанських дітей боярських; на лл. 250—252 — вирок про розпуск польових голів. Далі починається не орловський козацький розпис, а загальний список бояр, окольничих і виборних дворян. Наступні аркуші продовжують хронологічну збірку до 1592 року. Тому приписаний орловський іменний розпис не було підшито одразу за вироком, і в збереженому складі самої книги окремим додатком його не виявлено. Перший етап черги закрито. Шукати треба окремо доставлені до Розряду виконавчі «списки» або їхні противні, а також пам'яті й списки помісних окладів, які могли піти з Розряду до Помісного приказу.
Долю комплексу тепер можна сформулювати обережніше. Для виконання вироку мали виникнути два документальні сліди: службовий список для Розряду й помісна пам'ять або роздавальний запис про прибавку придатним козакам землі з 20 до 50 четвертей. Окремого розрядного примірника в перевірених описах не знайдено, а основний архів Помісного приказу загинув у пожежі 1626 року. Тому розпорошення чи загибель виконавчих паперів імовірні, але не доведені для кожного примірника. Противень або виписка могли зберегтися в пізній відмовній книзі, земельному позові чи зв'язці з неінформативним заголовком. Шукані формули тепер точніші: «прибавлено к старому поместью» («додано до старого помістя»), «с 20 до 50 четвертей» («з 20 до 50 четвертей»), «по списку из Разряду» («за списком із Розряду») і посилання на книги 7085/1577 року.
Повний друкований опис стовпців Московського столу — «Описание документов и бумаг МАМЮ» [«Опис документів і паперів МАМЮ»], кн. 11 (1899) — уже перевірено за формами 7085, 1576—1577 і 1577. Єдиний окремо описаний стовпчик цієї дати — РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 1, стовпчик 3, боярський список на 36 аркушах. Тепер його ототожнено: це джерело боярського списку АМГ № 26, у якого вказано колишню адресу «Московского стола столбец № 1, дело № 5, лл. 1—36» («Московського столу стовпець № 1, справа № 5, лл. 1—36») і збігається обсяг. У ньому немає рядових орловців, але є два призначення з каширського розділу: князя Юрія Михайловича Мещерського позначено «на Осколе» («на Осколі»), а Григорія Федорова Андреєва-Павлова — «на Орле» («в Орлі»). Отже, це не прихований персональний розпис, зате два нові іменні ключі до виконавчих паперів.
Архівну адресу акта АМГ № 27 виправлено окремо. Наприкінці його публікації стоїть «Москов. ст., кн. № 1-й, л. л. 253—268» («Москов. ст., кн. № 1, лл. 253—268»), тобто РГАДА, ф. 210, оп. 6, д. 1, лл. 253—268. Саме цей акт називає голів, міські квоти й три польові зміни. Змішувати його з боярським списком опису 9 більше не можна.
Повне читання акта уточнило, чиїми іменами мають називатися шукані додатки. На Сіверському Дінці біля гирла Удів три зміни з п'ятнадцятьма орловськими козаками в кожній послідовно очолювали Ігнатій Андрійович Тютчев, Іван Семичов і Опанас Панютін. На Осколі біля гирла Убли каширянин Михайло Єсков мав змішану групу з 34 дітей боярських — тульських, плавських, соловських і орловських. Числа орлян усередині цих 34 осіб не наведено. Саме Єсков, а не князь Мещерський, що змінив його, є головним ключем до поіменного розпису орловських дітей боярських на Осколі: за Мещерського акт перелічує вже тільки тульських і мценських дітей боярських.
Межі акта додатково перевірено за офіційною цифровою копією самої справи РГАДА. Перед початком тексту на л. 253 лежать порожні аркуші; акт завершується на л. 268 об., а на л. 269 уже починається новий документ 7086 року. Тому поіменного розпису немає не лише в друкованій версії: його не додано до акта й у рукописній зв'язці. Шукати його треба як самостійний виконавчий папір або як виписку, процитовану в пізнішій земельній чи служилій справі.
Точний повнотекстовий пошук за чотирма новими ключами поки повернув лише первинну публікацію акта № 27 та її вторинні перекази. Окремого шифру додатка чи поіменного списку не з'явилося. Це закриває повторення тих самих запитів у відкритих індексованих текстах, але не рукописні стовпці, де в заголовку могло стояти лише ім'я голови, дата чи перша фраза відписки.
За Михайлом Єсковим знайдено давніший каширський слід, але лише на рівні прізвища. Реконструкція каширської десятні 1570 року за пізнім поаркушним алфавітом містить рубрику «Есковы» («Єскови»). Офіційний опис водночас виправляє цитування: згадувана в мережі одиниця 853 — колишній номер; сучасна адреса — РГАДА, ф. 388, оп. 1, д. 102, «Книга справок Разрядного архива» («Книга довідок Розрядного архіву») 1787 року. Імені Михайла доступна реконструкція не дає. Тому рядок «1579 Кашира Михаил Есков», що трапляється у вторинному списку, не можна вважати новою знахідкою: поки він має вигляд змішання родинної рубрики 1570 року з польовим актом 1577 року.
Акт № 27 зате показує виконання лютневого наказу. Навесні—восени 1577 року біля гирла Удів послідовно стояли три зміни. У кожній було по 15 орловських козаків і по 15 новосильських. Разом документовано 45 змінних місць, хоча без імен не можна стверджувати, що це були рівно 45 різних людей: склад міг частково повторюватися. Публікація: АМГ, т. I, № 27, с. 43—53. Окремий орловський козацький розпис в описі, як і раніше, не значиться. Перевірка цифрової копії виключила просту версію про додаток безпосередньо всередині Сторожової книги. Розпис міг потрапити до різнорідної зв'язки без слова «Орел», перейти разом із помісними окладами до Помісного приказу або не зберегтися.
Точний шифр Сторожової книги перевірено також в офіційному каталозі РГАДА. Тепер архів відкрив повну цифрову копію ф. 210, оп. 6, д. 1: це дало змогу перевірити сусідні аркуші безпосередньо, а не за одним друкованим заголовком. Старе зауваження про потребу спершу замовляти знімки більше не діє.
Це не список місць, звідки прибули орловські діти боярські. Акт перелічує Шацьк, Ряжськ, Данков, Єпіфань, Дедилов, Крапивну, Новосиль і Орел окремими міськими наборами. Він доводить інше: через одинадцять років після заснування фортеці держава й далі терміново комплектувала її населення, а місцевого людського запасу для призначеної норми не вистачало.
Сусідній акт № 18 тієї самої Сторожової книги, який видавці датували 1577 роком, пояснює, хто саме становив цифру 78. Орловська система мала дев'ять сторож: три незмішані й шість змішаних із людьми з Мценська, Карачева і Рильська. На одну зміну, або «статью» («статтю»), потрібно було 26 козаків, на три статті — рівно 78. Вони служили «с земель» («із земель»). В акті окремо сказано, що орловському воєводі було надіслано «роспись Орельским сторожам» («розпис орельським сторожам»).
Опублікований текст перелічує пости й штат, але не імена людей; пошук за Анпилог/Анфилог/Онфилог/Ампилог порожній. Сучасний шифр: РГАДА, ф. 210, оп. 6, д. 1, лл. 121—202; публікація: АМГ, т. I, № 18, с. 19—31. Цифрову копію відповідних і сусідніх ділянок перевірено: персонального примірника орловського розпису поруч із лл. 121—202, списків трьох польових змін поруч із лл. 213—222 та іменного додатка після л. 243 немає. Тому шукати їх треба вже як самостійно відкладені виконавчі списки або противні. Саме сусідство на спільній сторожі не доводить переселення з Мценська, Карачева чи Рильська, але показує постійну службову мережу, через яку людей могли перевести.
Пізніше повна перевірка монографії В. П. Загоровського виправила цю дату. У самому акті № 18 року немає: написано лише 15 березня. М. О. Попов і укладачі першого тому АМГ поставили на полях 1577 рік, орієнтуючись на сусідні документи. Загоровський зіставив текст із чітко датованим призначенням князя Івана Охлябініна на сторожу «на Сосне усть Ливен» («на Сосні біля гирла Лівен») і рішеннями про сторожову службу: акт належить до 15 березня 1576 року.
Це не переносить на 1576 рік увесь комплекс. Лютневі списки польової служби
й вирок про недобір 420 козаків належать до 1577 року. Виправлення дає
цінний річний зріз: 1576 року штат дев'яти сторож становив 78 козаків, а
через рік в Орлі було всього 80 козаків, включно з тими самими 78 сторожами. Тобто
між двома рішеннями масового надходження людей не відбулося. Раннє ядро
було сталим, але малим; його потім намагалися розширити внутрішнім відбором
рядових козаків і залученням малопомісних дітей боярських. Сторінку з
датуванням збережено в картці
PUB-ZAGOROVSKY-1991-OREL-WATCH-1576-CORRECTION; карта не змінюється.
Новий архівний коридор: фонд 141
Після негативної перевірки Сторожової книги пріоритет перенесено на РГАДА, ф. 141, оп. 1 — «Приказные дела старых лет» («Приказні справи давніх років»). Це не тематичний орловський фонд, а зібрання вцілілих справ різних московських приказів, зокрема Розрядного, Помісного й Городового. Офіційний путівник прямо відзначає в ньому справи про будівництво й заселення Воронежа та Єльця 1585—1593 років, розпис єлецьких дітей боярських 1593 року та документи про поверстання різних служилих груп у помісні й грошові оклади. Отже, саме тут міг випадково зберегтися противень (примірник-копія) орловського списку, розрядна пам'ять або помісна виписка, що не отримала в пізньому описі окремого заголовка «Орел».
Потрібний докладний довідник встановлено точно: Н. П. Воскобойникова, «Описание древнейших документов архивов московских приказов XVI — начала XVII веков» («Опис найдавніших документів архівів московських приказів XVI — початку XVII століть»), вип. 1: 1505—1613 роки (М., 1994). Доступні офіційні покажчики окремої ранньої орловської справи не показали. Тепер знайдено й оцифрований примірник першого випуску з Мічиганського університету: HathiTrust mdp.39015054316867, 440 сканів. Книга закрита для посторінкового читання, але HathiTrust Research Center законно публікує посторінковий словник OCR — набір слів та їхніх частот без порядку тексту. Цього досить для контролю років, географії та пошукових форм.
Перевірка дала суворий результат. Точне число 1577 стоїть на цифрових сторінках 111, 114, 233 і 241 (друковані с. 89, 92, 211 і 219), але форм Орла й орловської служби на цих сторінках немає: це Лівонські міста, Устюзька чверть і північні земельні документи. Змістовні форми «Орла», «Орле», «орловского», «орловскому» в основній частині зосереджені на цифрових сторінках 165, 167, 172, 179, 181 і 182, тобто на друкованих с. 143, 145, 150, 157, 159—160. Сусідній словник однозначно пов'язує їх з Єльцем, стрільцями й козаками, орловським козацьким головою, Осипом і Головачовим у 1592—1593 роках. Це вже відомий потік Орел → Єлець, а не первісний прибір (набір служилих людей) Орла.
Тепер цю локалізацію доведено до точної архівної адреси. Усі шість сторінок описують не різні невідомі справи, а один розклеєний стовпець: РГАДА, ф. 141, оп. 1, 1593 г., д. 1. Друкована с. 143 охоплює лл. 7—21, зокрема грамоту й чолобитну Треньки Захарова сина Логачова на лл. 13—14; с. 145 — лл. 33—44 і грамоту Григорію Іванову сину Андрєєву на л. 36; с. 150 — лл. 89—96, де містяться копія грамоти на л. 90, повторна чолобитна Григорія на л. 92 і чолобитна Герасима Яковлева сина Бикова на л. 95; с. 157 — лл. 170—188 і орловська відписка про Треньку на л. 179; с. 159—160 — лл. 212—232, включно з другою чолобитною Герасима Бикова на л. 229. Повне видання 2001 року передає весь 248-аркушевий стовпець. Повторний пошук за встановленими аркушами й усією справою не виявив Анфілогових або варіантів прізвищевого ряду. Тому ці сторінки більше не залишаються неперевіреним кандидатом на джерело орловського ядра.
Окремий контроль прізвища теж важливий: знайдені в довіднику форми «Анпилогов» стоять поруч з ініціалами Г. Н. і назвою публікації «Новые документы...» («Нові документи...»). Це історик Григорій Миколайович Анпілогов, а не людина XVI століття. На друкованих с. 124 і 126 трапляються рідкісні форми «Анфилоще» та «Анфилошевых» у північних земельних актах 1625 року; без порядку слів не можна встановити повне ім'я та роль, тому це окрема зачіпка, але ще не профіль.
Підсумок: докладний опис не дає простої справи із заголовком «орловський список
1577 року». Тепер треба замовляти візуальні сторінки вже локалізованих
статей і перевіряти архівні зв'язки 1576—1578 років, чиї заголовки взагалі не
містять слова «Орел». Картка перевірки:
PUB-VOSKOBOINIKOVA-F141-1505-1613-OREL-AUDIT.
Офіційна анотація фонду,
картка фонду в читальному залі,
цифровий примірник HathiTrust,
опис пошукового шару HTRC.
Суцільний пошук по всьому тому — зроблено 21 серпня 2026
Том «Писцовые книги Московского государства» («Писцеві книги Московської держави»), ч. I, від. 2 переглянуто
цілком: близько 1 600 друкованих сторінок, шістнадцять повітів, 83 807 рядків OCR
(public/archive/evidence/moscha-regia/moscha-regia_djvu.txt). Пошук нечіткий — усі
45 250 унікальних токенів зведено до нормалізованої форми й зіставлено з
цільовими написаннями за відстанню Левенштейна ≤ 2, щоб OCR не з'їв
влучань. Повний протокол: data/genealogy/indexes/moscha-regia-sweep.json.
Результат — негативний, і це відповідь
| повіт | сторінки | влучань |
|---|---|---|
| Ярославський, Ростовський, Углицький, Пошехонський | 1—39 | 0 |
| Тверський | 40—403 | 1 — топонім (дер. Онфилогово, волость Хорвач, с. 111) |
| Старицький, Білозерський | 404—420 | 0 |
| Полоцьк і Полоцький повіт | 421—566 | 0 |
| Вяземський | 567—831 | 0 |
| Мединський | 832—850 | 0 |
| Орловський | 853—1073 | 8 |
| Тула й Тульський | 1073—1260 | 0 |
| Дєдилов | 1261—1299 | 0 |
| Кашира | 1299—1537 | 0 |
| Веньова | 1537—1588 | 0 |
| Єпифань | 1589—1595 | 0 |
Жодного Анфілогова в Тулі, Дєдилові, Каширі, Веньові, Єпифані. Це важливий негативний результат, але він не спростовує знайденого північного маршруту: Бєльов, Новосіль, Крапивна, Серпухов, Калуга, Мценськ, Болхов і Карачев або не представлені в цьому томі зіставними списками, або потребують інших комплексів документів. Крім того, батько роду міг значитися під іншим прізвищем, а Анфілогови — отримати прізвисько вже від його імені.
Що замість неї
Можливо, прізвище склалося на місці, але поки це гіпотеза. Вісім дворів 1594/95 року — це одне покоління, що взяло прізвисько за батьком або дідом, якого звали Анпілог (Анфілог). Сам він носив ще інше прізвище — і тому в документах як «Анфилогов» не шукається.
Що це не здогад, показує стаття на с. 948 того самого тому, Корчаковський
стан, та сама округа: «что было за дѣдомъ его за Анпилогомъ за Ивановымъ
сыномъ Онаньина» («що було за дідом його за Анпілогом Івановим сином Онаньїна»). Особове ім'я Анпілог — при прізвищі Онаньїн, у попереднього
власника жеребу в тому самому стані, де 1594/95 року сидять Анфілогови.
Формула називає його дідом дорослого поміщика, але не повідомляє ні часу
володіння, ні років життя й не дає змоги впевнено віднести його до першої половини
XVI століття. Запис заведено: PUB-PKOU-1594-P948-ANPILOG-ONANIN.
Це додає другу постановку завдання. Поряд із пошуком можливого переведення служилих людей треба шукати, ким був Анфілог — під яким прізвищем значилася в 1550— 1570-х роках людина з цим ім'ям, чиї сини Василь, Микула, Перша, Нечай, Пахом і Тимофій 1594 року сидять у Баздиреві, Білій, Софоновій і на Радомлі.
Реєстр імені до 1600 року: одного центру не видно
Щоб не підміняти пошук походження пошуком готового прізвища, складено окремий просопографічний реєстр усіх підтверджених проєктом носіїв особового імені Анфілоф / Анфілог і прямих патронімічних форм до 1600 року. Він охоплює дванадцять персональних позицій із семи регіональних середовищ.
- У Рязанській землі між 1483 і 1503 роками названо князівську людину Антипу Анфілогова сина; його патронім засвідчує батька Анфілога попереднього покоління. У 1530-х роках незалежно з'являється великокнязівський селянин Анфілог Іванов син Констянтинова.
- У Ярославському повіті близько 1495–1497 років відомий Анфілоф Селиванов.
- У Кашинському повіті Пєшок Анфілофов син Лодигін тричі бере участь у земельних актах до 1516 року; його батько Анфілоф належить до попереднього покоління.
- У північноруській купчій 1516 року водночас названо двох різних Анфілофів: колишнього власника Анфілофія Іванова сина й послуха (свідка) Анфілофа Мойсеєва сина.
- В Углицькому повіті 1536/37 року живе Тонкой Онфілогов; залежна форма зберігає іншого, старшого Онфілога, найімовірніше батька.
- Тверське Онфилогово потребує власного епоніма Онфілога, але не повідомляє, хто він.
- В Орловському повіті до книги 1594/95 року існував Анпілог Іванович Онаньїн — людина іншої прізвищевої родини.
Розподіл надто широкий, щоб автоматично перетворювати цих людей на один рід. Він показує інше: форма на -ов слугувала прямим патронімом задовго до сталого прізвища. Тому орловське ядро могло складатися з кількох родин, у яких однакове рідкісне ім'я незалежно перейшло від батька до синів, а потім закріпилося як прізвищеве іменування.
Рязань залишається сильним напрямком завдяки повторенню імені та відомим канцелярським формулам переведення в нові міста. Кашинсько-углицьке коло важливе для тверського епоніма, але поки не показує служби в Орлі. У самому Орлі ім'я вже було в Онаньїних. Отже, наступний пошук має розрізняти щонайменше три моделі: рязанське або верхньоокське переведення, верхньоволзьке походження й місцеве орловське утворення.
Картка: PUB-ANFILOG-PERSONAL-NAME-PRE1600-REGISTER. Структурований
реєстр: data/genealogy/indexes/anfilog-personal-name-carriers-pre1600.json.
Під час аудиту створено відсутній профіль Пєшка Анфілофова сина
Лодигіна (P9682) та обережний профіль углицького Онфілога попереднього
покоління (P9684).
Онаньїн виявився не самітником
Суцільна перевірка орловського розділу показала, що Анпілог Іванович належав до помітного гнізда Онаньїних. Окрім його онука Кіндрата Вавиловича, книга називає Самійла Юрійовича; Якова та його малолітніх братів Увара й Микиту — дітей Трохима Онаньїна; Тимофія Ламановича й Данила Олімпійовича Онаньїних. Останні п'ять власницьких статей зосереджені в одному селі Медне Другому під Корчаковим лісом. Отже, ім'я Анпілог побутувало не у випадкового самотнього власника, а всередині іншого орловського служилого роду. Це посилює гіпотезу місцевого утворення прізвиська, але спорідненості Онаньїних з Анфілоговими все ще не доводить.
У гнізда знайшлися зовнішні паралелі.
- Серія приватних актів юр'ївських Ананьїних 1504/05–1588/89 років дала
рідкісну контрольну модель того, як ім'я предка ставало прізвищем. У
другій половині XV століття жив Ананія Петров. В акті 1504/05 року його
сини ще записані як «Григорей Ананьин сын Петрова» і Борис, а іменний
покажчик наукового видання розкриває форму як Петров Григорий Ананьин
сын. У наступному поколінні вже стало стоять «Григорей Володимеров сын
Ананьина» і «Богдан Григорьев сын Ананьина»: Ананьїн посів прізвищеву
позицію. Це не предки орловського роду — їхні вотчини були в Юр'ївському
повіті, і документа про переселення немає. Але механізм підтверджено первинними
актами: ім'я предка → по батькові дітей → прізвище онуків. Для Анфілогових
це означає, що шуканий Анфілог справді міг мати зовсім інше
прізвище. Докладна картка:
PUB-ASZ-1504-1589-YURYEV-ANANYINY. - 1558/59 року серед московських дяків записано Левонтія Онаньїна. У
1562—1566 роках він уже государів дяк у Великому Новгороді: виконує
розпорядження, прикладає печатку до грамот і веде земельні й торговельні
справи. Це ранній служилий Онаньїн до заснування Орла, але поки без названої
родини. Джерела зведено в
PUB-RK-1558-1566-LEVONTY-ONANIN. - В єпифанській десятні 30 жовтня 1591 року під № 287 стоїть Онтон Євсеєв
син Онаньїн, єпифанський служилий з окладом 30 четвертей. Його записано
нетчиком — тим, хто не з'явився на огляд. Єпифань лежить на ймовірному північному
коридорі до Орла, а дата лише на три роки раніша за орловську книгу. Але
відсутність на огляді не означає автоматично втечі чи переселення,
самого Антона в Орлі не знайдено, і характерних сусідів Баздирева в єпифанській
десятні немає. Картка:
PUB-DESYATNI-1591-EPIFAN-ANTON-ONANIN. - У Переяславі-Заліському 1590 року Єлизарій Осипов син Онаньїн уперше прибув на государеву службу й був поверстаний неслужилим новиком першої статті з помісним окладом 250 четвертей. У Муромі 1597 року Ілейку Матвєєва сина Онаньїна записано неслужилим новиком з окладом 100 четвертей і першими 4 рублями; за нього поручилися троє муромських співслужбовців. Редактор публікації окремо називає серед нових людей муромської десятні 1605 року Петра Ільїна Онаньїна.
- Коломенського Федька Онаньїна сина Новокрещенова 1577 року не можна вважати четвертим носієм прізвища. За граматикою запису Онаньїн тут означає «син Онанії», а Новокрещенов — прізвищеве іменування.
Ще одна зовні переконлива московська знахідка після перевірки виявилася
таким самим патронімічним випадком. В ААЭ, т. I, № 237, с. 241 надруковано:
«Ямской Дмитрей Онаньин сын Шугина руку приложил» («Ямський Дмитро Онаньїн син Шугіна руку приклав»); внутрішня дата акта —
8 грудня 1553 року. В АСЗ, т. I, № 147, с. 122 той самий писар 17 червня 1569
року названий «ямской Дмитрий Ананьин сын Шуйгина». Іменний покажчик АСЗ
знімає двозначність: «Шуйгин Дмитрий Ананьин сын, ямской». Отже,
це Дмитро, син Ананії, за прізвищевим іменуванням Шуйгін, а не Дмитро
Онаньїн і не носій подвійного прізвища «Шуйгін-Ананьїн». Довідник
С. Б. Веселовського помістив його під Онаньїними й до того ж датував першу
згадку 1558 роком; довідник приказів 2015 року переставив компоненти
як «Дмитрий Шуйгин Ананьин». Обидві вторинні передачі тепер виправлено за
двома публікаціями актів. Картка:
PUB-AAE-ASZ-1553-1569-DMITRY-SHUYGIN.
Суцільна перевірка опублікованих десятень показує: Онаньїн не був
унікальним прізвищем одного верхньоокського роду. Єпифанський Антон залишається
найближчою за часом і географією зовнішньою паралеллю орловському гнізду, але
це поки слід прізвища, а не доведений маршрут Єпифань—Орел і тим паче
не маршрут Анфілогових. Перевіряти треба вже не один збіг прізвища, а
родинні імена, поручителів, колишні помістя й прямі формули «переписан с
города на город» («переписаний з міста на місто»). Порівняльна картка:
PUB-DESYATNI-1577-1605-ONANIN-PARALLELS.
Що уточнилося принагідно
- Шифр орловської книги встановлено. Заголовок публікації (с. 853): «Списокъ съ писцовыхъ книгъ 7103 (1594—1595) г. помѣстныхъ земель въ станахъ Неполоцкомъ, Каменскомъ, Корчаковскомъ, Ноугорскомъ и Тайчуковѣ, письма и мѣры Дементья Яковлева да подьячаго Леонтья Софонова. — Хранится въ Московскомъ Архивѣ Министерства Юстиціи подъ № 399 писцов. кн.» («Список з писцевих книг 7103 (1594—1595) р. помісних земель у станах Неполоцькому, Каменському, Корчаковському, Ноугорському й Тайчуковому, письма й міри Дементія Яковлева та під'ячого Леонтія Софонова. — Зберігається в Московському архіві Міністерства юстиції під № 399 писцевих книг».) Сучасний офіційний каталог виправляє архівне посилання: РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 329. Номер 399 — колишня нумерація МАМЮ, а рукопис, що зберігся, — список XVII століття, не писцевий оригінал Дементія Яковлева й Леонтія Софонова.
- Усі наші, крім одного, у Корчаковському стані. Біляй, Осип, троє Микулиних, Іван Першин, Софон, Іван Нечаєв — Корчаковський; Єрмак Пахомов — Нугорський. Нікого в Неполоцькому, Каменському й Тайчуковому.
- Хто вони за службою. Заголовок стану: землі «за дѣтми боярскими за полковыми и за станичными и за самопалными и за осадными и за вдовами и за недорослями въ помѣстьяхъ» («за дітьми боярськими полковими, станичними, самопальними й облоговими, за вдовами й за недорослими в помістях»). Станична служба — це роз'їзди в степ.
- Сусідів по Баздиреву названо поіменно: Трунови, Нємцови, Криволапови, Баздирєви. Село має ім'я Баздирєвих; на цвинтарі церква Миколи Чудотворця на государевій землі. Це готовий список для звірки з бєлгородськими й хотмизькими сусідами 1640-х років.
Що вже видно в книзі 1594/95 року
До 1594 року це вже друге покоління — але книга не називає його батьківщини
Вісім прізвищевих статей виявилися трьома різними шарами
Положення рядків усередині книги дає змогу уточнити колишню формулу «вісім орловських власників 1594 року». Іван Нечаєв син Анпілогова записаний уже після загального підсумку звичайних тримань Корчаковського стану, під окремим заголовком про дітей боярських, яким дике поле «давано в службу и на льготу» («дано на службу й на пільгу»). Пільгу датовано зовсім точно: сім років з 20 січня 1595 до 20 січня 1602 року. У його статті є лише дике поле, сінокіс і діброва; поміщицького двору й ораної землі ще немає. Це не просто фіксація наявного володіння, а датований акт нової службової дачі.
В Осипа Васильовича Анфілогова, навпаки, був двір і орана земля, але його жереб прямо названо колишнім помістям Онохи Деєва сина Криволапова. Поруч і далі володів Лев Деєв син Криволапов: Осип отримав одну частину вже наявного місцевого гнізда, а не порожню ділянку. Решта шість прізвищевих статей показують поміщицькі двори й орану землю без формули нової пільгової дачі чи названого стороннього попередника.
Отже, прізвищеве коло книги складається щонайменше з трьох типів:
- уже освоєні жеребки Біляя Васильовича, трьох братів Микулиних, Івана Першина, Софона Тимофійовича та Єрмака Пахомовича;
- передане помістя Осипа Васильовича;
- нова пільгова дача Івана Нечайовича від 20 січня 1595 року.
Це виключає просту модель, ніби всі Анфілогови прибули однією готовою родиною в один набір 1594/95 року. Але нова дача Івана все ще не повідомляє його колишнього міста: одержувачем міг бути прибулий служилий чоловік, місцевий новик або молодший представник уже наявного в Орлі прізвищевого кола. Тому дату додано до профілю й Record, а міграційного маршруту на мапі не проведено.
Для Єрмака Пахомовича, що сидів окремо в Нугорському стані, знайдено важливий ономастичний контроль. У першій книзі Новгородських писцевих книг, у переписі Деревської п'ятини близько 1495 року, на стб. 594 цитується рядок: «Д. Папышево: дв. Матрейко Кузмин, дв. Ермачко Пахомов» («Дер. Папишево: двір Матрійко Кузьмин, двір Єрмачко Пахомов»). Точне читання навів Є. Кузнецов у дослідженні імені Єрмака; назву тому, датування й сторінку підтверджують бібліографія та пошуковий шар цифрової копії, але сам знімок стовпця ще треба зберегти. Це свідомо не орловський Єрмак: між записами близько ста років, прізвища Анпілогов у новгородському рядку немає. Зате приклад показує, що на вигляд рідкісна пара Пахом → Єрмак могла виникнути незалежно як звичайне ім'я сина та ім'я батька. Тому однієї пари імен недостатньо для маршруту; знадобляться збіжні сусіди, служба, земля або прямий запис про перехід. Профіль і точку мапи для новгородського Єрмачка не створено.
Пільговики 1595 року й новики 1596 року — дві різні когорти
Усіх вісімнадцятьох поіменно названих одержувачів корчаковських пільгових дач зіставлено з повним орловським розділом десятні новиків квітня 1596 року — 147 згадок, 146 різних людей. Жодного збігу однієї й тієї самої людини за ім'ям, по батькові й прізвищевим іменуванням немає. Це закономірно: той, хто отримав землю 1595 року, уже не був безпомісним, а десятня наступного року відбирала саме неслужилих безпомісних синів, братів і племінників.
Зате між списками тривають п'ять прізвищевих кіл:
- Іван Нечайович Анпілогов — Павло Терентійович Анфілогов;
- Петрушка Федорович Семенихін — Савелій і Василь Трохимовичі та Григорій Гнатович Семенихіни;
- Микула Павлович і Окинша Созонович Сотникови — Остафій Юрійович і Василь Курбатович Сотникови;
- Іван Васильович Щелкунов — Тимофій Антонович Щелкунов;
- Учук Зуєвич Яригін — Іван Наумович і Ломак Климентійович Яригіни.
Збіг прізвища без спільного по батькові ще не встановлює спорідненості кожної пари. Але на рівні механізму висновок стійкий: 1595 і 1596 року держава послідовно наділяла землею й верстала різні покоління й гілки одних і тих самих орловських служилих родин. Для Анфілогових Іван Нечайович і Павло Терентійович — не два сліди одного переселенця, а дві паралельні людини. Отже, десятня 1596 року також не є списком нової переселенської партії; вона оформлює молоде поповнення вже сформованої корпорації.
Суцільна перевірка всього орловського розділу дала кількісну опору тому, що раніше було видно лише з окремих родин. У тексті є щонайменше 193 прямі формули «отца его/их/её поместье» («батька його/їхнього/її помістя»). Ще приблизно в сотні статей ділянку описано як таку, що раніше була «в поместье за» («у помісті за») іншим тримачем. Це нижня межа: старий OCR псує літери й розриває слова переносами; рахуються формули, а не унікальні люди.
За сухим числом стоять живі родини. Тринадцятирічний Василь Іванович Юрлов тримав батьківське помістя, що до того було за Гнатом Левшиним. У вдови Акулини Долгової записано дітей восьми, шести, п'яти років і річного Устина — усі на батьківському помісті Лук'яна Долгова, яке до нього належало Олеші Аксентьєву. Григорій Пилипович Должонков поєднував «старое его поместье» («своє старе помістя») з тим, що було за батьком. Нарешті, Кіндрат Вавилович Онаньїн тримав землю, що була за його дідом Анпілогом Івановичем Онаньїним.
Сенс цих імен не в тому, що Юрлови, Долгови чи Онаньїни вже жили тут до 1566 року. Такий висновок був би надто сильним: батьки могли отримати дачі після заснування фортеці. Документ доводить вужчу, але важливу річ — до 1594/95 року орловське служиле середовище вже встигло пережити масову зміну покоління й багаторазову передачу ділянок. Це не «набір 1590-х», а давно чинний помісний організм.
Водночас повний пошук не дав жодної прямої формули «сведён из такого-то города» («зведений з такого-то міста»), «пришёл из» («прийшов з»), «служил прежде из» («служив раніше з») чи «переведён из» («переведений з»). Писарі описували землю й правонаступництво, а не первісний набір. Тому спадкова статистика підтверджує раннє вкорінення, але не обирає між Бєльовом, Новосілем, Тулою, Мценськом чи місцевим походженням. Потрібен той самий тип пари, який уже знайдено в каширянина Олексія Хотяїнцова: старе помістя в одному повіті й нова дача в іншому.
Окрема картка перевірки:
PUB-PKOU-1594-OREL-INHERITANCE-AUDIT. Мапу не змінено: внутрішньоміське
успадкування не є доведеним прізвищевим переселенням.
Вісім дворів і щонайменше семеро різних батьків: Тимофій, Нечай, Пахом, Василь, Микула, Перша і — за десятнею новиків 1596 року — Терентій. Це не одна мала родина з батьків і дітей. Але це можуть бути кілька гілок одного ширшого роду, названого за спільним предком Анпілогом. Перед нами доросле покоління, чиї батьки були служилими людьми в 1550—70-х роках, тобто до заснування Орла або в самий його момент.
Тепер у цієї загальної моделі є конкретний місцевий кандидат, а не лише абстрактне ім'я. Та сама книга документує ланцюжок Анпілог Іванович Онаньїн → його син Вавила → онук Кіндрат Вавилович Онаньїн. За поколіннями він точно паралельний шуканому: Микула, Василь, Тимофій, Перша, Пахом, Нечай і Терентій мали жити приблизно в поколінні Вавили, а їхні діти Анфілогови 1594–1596 років — у поколінні Кіндрата. Тому робоча версія тепер формулюється суворо: чи могли ці семеро батьків бути синами одного старшого Анпілога й утворити гілки Анпілогових уже в Орлі?
Це поки не родовід. Кіндрат і далі зветься Онаньїним, стаття не називає сімох батьків синами Анпілога, а Єрмак Пахомович сидить окремо в Нугорському стані. Але гіпотеза стала спростовною. Вирішальний пошук — середнє покоління: формула «Вавил Анпилогов сын Онаньин» («Вавила Анпілогов син Онаньїн») поруч із Микулою, Василем, Тимофієм, Першею, Пахомом, Нечаєм чи Терентієм; слово про братерство, спільного батька, спільну колишню дачу чи спільне поручительство. До такого запису профілі спорідненістю не поєднуються й маршрут на мапі не проводиться.
Сидять гніздами, а не врозкид. У селі Баздиревій на Сичовому колодязі під Міновим лісом — одразу п'ятеро: брати Біляй і Осип Васильєви та троє братів Микулиних, Василь, Тимофій і Карп, усі «на их жеребью» («на їхньому жеребі»). У селі Білій на Оцні, під тим самим Міновим лісом, — Іван Першин. Це картина не поодинокого верстання, а поселення ріднею, кущем. Так могло виглядати й переведення групи служилих людей на нове місто, і розростання вже місцевого родинного гнізда; писцева книга не дає змоги вибрати між цими двома поясненнями.
Земля ледве зачеплена. Ріллі ораної проти дикого поля: 4 на 36, 9 на 51, 6 на 51, 5 на 19, 7 на 19, 4 на 29. Перше-друге десятиліття освоєння.
Село Софонова збігається ім'ям із власником — Софоном Тимофієвим сином Анфілоговим. Імовірно, назва пов'язана з її тримачем або влаштовувачем, але книга прямо не каже, що саме він її заснував.
Нова знахідка: те саме гніздо в переписі Кромського повіту 1710 року
Публічна попрізвищева передача оригінальної переписної книги РГАДА, ф. 1209, оп. 1, ч. 1, д. 1040 зберегла щонайменше десять позицій прізвищевого ряду: рейтар «Антилогов» у сільці Слобода (л. 106); троє Анпілогових у Черемошній — рейтар на л. 119 об., рейтар і недоросль на л. 122; недоросль у Тетеревинці на л. 128; чотири позиції в селі Люцькому на лл. 149–150; вдова Анпілогова в селі Довга Лоптєва на л. 150. Форму «Антилогов» поки залишено буквально: без скану не можна вирішити, чи це новий варіант, чи помилка читання.
Публікація тут є скороченим прізвищевим конспектом: особові імена, по батькові й родини більшості дворів пропущено. Тому профілів невідомих рейтарів, солдата, недорослів і вдови не створено. Оригінальна книга сама обіцяє подвірний, поіменний і повіковий запис; імена мають відкритися на цільових аркушах 106, 119 об., 122, 128, 149–150.
Головна знахідка — не число дворів, а повторення мікрогеографії. 1594/95 року Софон Тимофійович Анфілогов володів селом Софоновою під Черемошенським лісочком. Буквально наступні статті описують Черемошну й землі на Людцькій плоті під тим самим Черемошенським лісом. 1710 року Анпілогови знову водночас живуть у Черемошній і Люцькому, потім записано вдову в Довгій Лоптєвій.
Є й друге повторення. Безпосередньо перед Люцьким перепис описує Курасовку: на лл. 148–148 об. там стоять Баздирєви й Трунови. У Баздиреві 1594/95 року ці самі два рідкісні прізвища були сусідами Анфілогових. Таким чином, через 115 років повторюється зв'язка Анпілогови—Баздирєви—Трунови і водночас зв'язка Черемошна—Люцьке. Це найсильніший поки що знайдений доказ довготривалого орловсько-кромського служило-земельного гнізда.
Межа висновку важлива: поки не доведено, що адміністративний перехід з Орловського повіту до Кромського був переселенням, а не зміною межі; не побудовано поколінного родоводу; не встановлено точного сучасного місця Люцького. Для проміжного щабля потрібен перегляд межової книги 1678–1681 років: РГАДА, ф. 1209, оп. 1, ч. 1, д. 1038. Тому сполучного маршруту на мапу не нанесено й умовних координат не поставлено.
Структурована картка:
PUB-RGADA-1209-1-1040-KROMY-ANPILOGOVY-1710.
Помісний обіг уже йде: Осип Васильєв отримав те, «что было в поместье за Онохою за Дѣевымъ сыномъ Криволапова» («що було в помісті за Онохою Деєвим сином Криволапова»).
Імена мирські, некалендарні: Нечай, Єрмак, Біляй, Перша, Микула, Софон. Той самий регістр, що й у найранішого запису роду — «Тонкой Онфилогов», Углич, 1536 рік.
Одна книга — три написання прізвища: Анфилогов, Анпилогов, Онфилогов. Один писар, один повіт, один рік. Це прямий доказ, що в XVI столітті «-ф-/-п-» і «А-/О-» ще вільно чергувалися, і сперечатися про «правильну» форму безглуздо.
Де шукати походження — за спаданням шансів
Новий вузький коридор: Тула — Солова — Одоєв — Дєдилов
Після переходу від одного прізвища до цілого сусідського кола знайдено перше повторення одразу всіх чотирьох відмітних прізвищ Баздирева в зовнішньому архівному комплексі. Публічна поіменна передача платіжних книг РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 488 охоплює 2862 позиції по дев'яти містах 1614–1620 років. Потім знайдено відкритий комплект усіх 744 цифрових кадрів та іменний покажчик із по батькові й аркушами. Перевірка покажчика й самих аркушів виправила сильно скорочені вебімена:
- Тула: Іван Григор'єв син Криволапов, Заупський стан, л. 4 об.; Іван Федоров син Трунов, той самий стан, л. 12; Чюжин Андрєєв син Нємцов, Заострозький стан, л. 19 об.;
- Дєдилов: Петро Осипов син Трунов, л. 59;
- Крапивна: Григорій Трунов, його вдова Матрена й сини Пилип, Іван і Трохим, л. 93 об.; Федька Іванов син Трунов, л. 99 об.; Іван Григор'єв і Смирной Прокоф'єв діти Трунови, л. 100;
- Солова: Семен Микулин син Трунов, Підгородний стан, л. 108 об.; Агей Матвєєв син Баздирєв, Засоловський стан, л. 110 об.;
- Одоєв: Федір Петров син Баздирєв і Устин Степанов син Нємцов на одному л. 467 Удеревського стану; Устин повторюється на лл. 470 об., 513 об., 557 і 567 об.; Іван Григор'єв син Баздирєв, л. 576.
Виявилася й суттєва помилка пошукової бази: вона відносила людей із крапивенських лл. 61–103 до наступної рубрики Солови. Структура самої справи виділяє Крапивну в самостійний розділ, а Солову починає з л. 104. Тому колишні «соловські» Матрена, Пилип, Іван і Трохим Трунови насправді перебувають у крапивенському розділі. Мітку із зовнішнього індексу надалі обов'язково треба звіряти з аркушем.
Однак розділ книги не можна автоматично перетворювати на окреме місто. Науковий паспорт історичного поселення Крапивна, підготовлений істориком-архівістом Д. М. Яцкіним, спеціально розбирає формулу «на Плове, Солове и на Кропивне» («на Плові, Солові й на Кропивні»). Автори вважають хибним тлумачення про три паралельні міста: ішлося про одну місцевість із Крапивною як укріпленим центром. Поміщики її округи звалися соловлянами, а Соловський повіт пізніше став Крапивенським. Тому в справі справді дві книжкові рубрики, але в історико-географічному сенсі Трунови й Баздирєв належать до одного крапивенсько-соловського служило-земельного середовища.
Це той самий рідкісний набір прізвищ, що оточує Анфілогових у Баздиреві 1594/95 року: Трунови, Нємцов, Криволапови й Баздирєв. Тепер видно не лише розподіл за книгами, а й три головні локальні вузли: Криволапов і Трунов в одному Заупському стані Тули; родинна група Трунових і пара Трунов—Баздирєв у єдиній Крапивенсько-Соловській окрузі; Баздирєв і Нємцов на одному одоєвському аркуші. Тому загальний верхньоокський пошук звужено до лінії Тула—Крапивна/Соловський повіт—Одоєв—Дєдилов. Але напрямок руху ще не встановлено: платіжні книги складено на 19–26 років пізніше за орловську книгу й після Смути. Родини могли прийти звідти до Орла, розійтися з Орла назад або мати гілки в кількох містах одночасно.
Імена не дозволяють вільних ототожнень. Іван Федорович Трунов, як показав пізніший запис 1622 року, не може бути чоловіком орловської вдови Мар'ї: це інший, живий на той час тульський власник тих самих земель. Іван Григорович Криволапов не пов'язаний з Онохою та Левом Деєвичами чи синами Івана Криволапова; Агей Матвійович, Федір Петрович та Іван Григорович Баздирєви не збігаються з орловським Микифором Оксеновичем; Устин Степанович і Чюжин Андрійович Нємцови — з Гаврилою Федоровичем. П'ятиразовий запис Устина означає повторні одоєвські земельні записи однієї людини, а не п'ятьох Нємцових. Самих Анфілогових у покажчику немає.
Сусідський слід вдалося перенести в 1587–1589 роки
Відкритий скан друкованого видання ранішої книги змінює хронологію цього коридору. Повний архівний список XVII століття зберігається в РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 124, лл. 1–174; другий, неповний список — у д. 487, лл. 861–1024. Обидва передають писцеву книгу Івана Жеребцова з товаришами 1587/88–1588/89 років. Тому важливо не змішувати дату виготовлення збереженого списку з датою переданого земельного опису.
На с. 1128 Іван Федоров син Трунов тримає село Улибашеву в Заупському стані разом із трьома доньками Григорія Трунова — Дар'єю, Устиною та Ольгою. На с. 1223 той самий повний іменослов з'являється в Глутенському стані: Лепеховський починок прямо названо його старим помістям, а ще 36 четвертей значаться за ним у Заупському стані. На наступній с. 1224 Микула Сидоров син Трунов також тримає старе помістя в селі Юхимівському. Це вже не одне прізвище, а кілька поколінних ліній тульських Трунових до орловської книги.
Повна сторінка 974 орловського видання дала важливу поправку. Стаття читається: «За вдовою за Марьею за Ивановою женою Трунова да за ея детьми за Власком, а он служит, да за Илейкою, а он 6 лет, да за Демкою, а он 4 лет, да за Дениском, а он 8 лет, отца их поместья в дер. в Баздыреве…» («За вдовою Мар'єю, Івановою дружиною Трунова, та за її дітьми — Власком, а він служить, Ілейкою, а йому 6 років, Демкою, а йому 4 роки, Дениском, а йому 8 років, — батька їхнього помістя в селі Баздиреві…»). Отже, померлого чоловіка справді звали Іваном Труновим, але діти не безіменні: Влас уже служив; Денисові було вісім років, Іллі шість, Дем'янові чотири. Порядок статті не віковий. Фотокопію сторінки збережено в картці.
Ненадовго тульський Іван Федорович видавався сильним кандидатом на орловського чоловіка Мар'ї. Новий контрольний запис цю гіпотезу спростував. В опублікованій Тульській розбірній десятні 1622 року, лл. 172—172 об., той самий Іван Федоров син Трунов названий живим, хоч старим і покаліченим. Замість нього готувався служити син Василь. За Іваном і далі значилися 36 четвертей у селі Улибошеві Заупського стану та 15 четвертей у Глутенському стані — точне продовження двох володінь 1587–1589 років. Десятня додатково каже, що в інших містах помість і вотчин за ним немає. Збіг повного імені, двох місць і розмірів землі надійно пов'язує обидва тульські записи. Жива 1622 року людина не могла бути померлим батьком орловських дітей 1594/95 року: тульський і орловський Івани Трунови — різні люди.
Повну статтю 1622 року поки перевірено за опублікованою цитатою з праці М. Р. Беделева та І. Г. Бурцева, а не за власною фотокопією архівних аркушів. Тому лл. 172—172 об. залишаються замовленням для палеографічної звірки, але колишню кандидатуру знято. Новий пошук спрямовано на власний родинний підпис орловського Івана: вдова Мар'я; Влас Іванович уже на службі; Денис, Ілля й Дем'ян Івановичі мали підходити до верстання на початку XVII століття. Їхня спільна поява в десятні чи розбірному списку буде набагато сильнішою за поодинокий збіг прізвища.
Новий родинний підпис перевірено за повною відкритою таблицею служилих людей на 421 676 рядків. До 1640 року точних Власа, Дениса чи Дем'яна Трунових вона не дала. Єдине іменне влучання — Ілля Труфанов, Ряжськ, 1619 рік, РГАДА, ф. 210, оп. 10, д. 204; інша прізвищева форма, інше місто й відсутність по батькові не дозволяють поєднувати його з орловським Іллею Івановичем. Повний покажчик до орловського розбору РГАДА, ф. 210, оп. 14, д. 502 тепер розкрив по батькові й аркуші. У 1620–1621 роках записано Семена Філатова сина Трунова на л. 132, Бориса Онисимова сина Трунова на л. 136 і Федора Семенова сина Трунова двічі — на лл. 25 і 54. У списку орловських служилих людей 1642 року повторюються рівно ті самі три повні іменослови: Федір Семенович на л. 374 об., Семен Філатович на л. 380 об. і Борис Онисимович на л. 382 об. Це сильна послідовність однієї орловської групи через двадцять один рік, хоча остаточна тотожність кожної людини потребуватиме зіставлення самих статей.
Для Бориса Онисимовича знайдено проміжну ланку, яка змінює тактику пошуку. В оригінальному орловському списку 1627/28 року його записано на л. 139 з окремою формулою: «Новик 133-го году, поверстан в Розряде за полон 250 чети, денег з городом 8 рублев» («Новик 133-го року, поверстаний у Розряді за полон на 250 четей, грошей з містом 8 рублів»). Це відносить розрядне рішення до 1624/25 року. При цьому оригінальний л. 136 книги 1620/21 року вже містить самостійну службову статтю того самого Бориса Онисимова сина Трунова. Отже, «новик 133-го году» не можна розуміти як першу появу людини в Орлі: ішлося про нове верстання або зміну службового окладу.
Головна нова пошукова адреса — саме розрядне рішення 1624/25 року «за полон». Такі папери могли повідомляти обставини полону й повернення, колишній полк чи місто служби. Це поки не походження Анпілогових, але вже конкретний механізм післясмутного поповнення їхнього найближчого орловського середовища. Науковий покажчик підтверджує три повні іменослови й аркуші 1627/28 року; повна публікація зберігає формулу Бориса. Оригінал 1620/21 року й окремий фрагмент рядка збережено в проєкті. Публікація списку 1627/28 року, науковий іменний покажчик.
Для родини Мар'ї результат негативний, але вирішальний: жоден із цих людей не є Власом, Денисом, Іллею чи Дем'яном Івановичем. Справу 502 більше не треба переглядати як можливий прихований список чотирьох братів. Пошук переноситься до списків Смутного часу, ранніх верстань і загальнополкових розписів, де Влас, що служив, міг бути записаний без прізвища чи з іншою графікою. Повний покажчик до справи 1620–1621 років, повний покажчик орловського списку 1642 року.
Є й географічний слід третього прізвища: одразу після заупської статті Івана Трунова описано починок Криволапов і Криволапову поляну. Живого Криволапова власником тут не названо, тому топоніми не можна перетворювати на доведену спорідненість. Але послідовність показує, що труновське й криволапівське іменування вже були локалізовані в одній частині Заупського стану.
На с. 1271 Олфим Баздирєв записаний серед козаків Лутювої сотні Дєдиловського повіту. Йому й чотирьом товаришам дали по п'ять четвертей землі у верхів'ї Шиворені під Черемховим мохом прямо «за послугу». Отже, Баздирєви були присутні не лише в рязансько-ряжському та орловському помісному середовищі, а й у сусідньому дєдиловському козацькому шарі.
Повний поаркушний текст дав вужчого кандидата для однієї конкретної орловської гілки. Іван Нечаєв записаний у Дєдилові двічі. На л. 15 об. у нього була кліть усередині фортеці серед клітей козаків Лугової та Дергилівської сотень. На л. 36 об. його названо десятським Іванком Нечаєвим з окремим двором у Дергилівській слободі; на його землі жив новоприборний козак брат його Понкратко. Подвійний облік показує сталого служилого господаря, а не випадковий збіг двох імен. Через шість–сім років у новій орловській пільговій роздачі першим записано Івана Нечаєва сина Анпілогова.
Збіг усе ще не дорівнює тотожності. Дєдиловський писар не дав Іванові прізвищевого іменування Анпілогов; в іншому верхньоокському джерелі знайдено Івана Нечаєва сина Зайцова. Однак тепер перевірочний підпис складається вже не з пари Іван + Нечай, а з п'яти ознак: покоління, козацька служба, чин десятського, міська кліть і двір із братом Понкратком. Архівну ціль також уточнено: потрібні фотокопії РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 124, лл. 15 об. і 36 об. та вихідні дєдиловські відільні або відмовні виписки після 1589 року.
Внутрішній контроль знизив дєдиловського кандидата
Усіх вісімнадцятьох одержувачів дванадцяти корчаковських займищ із пільгою від 20 січня 1595 року зіставлено зі звичайними статтями тієї самої Орловської писцевої книги. Результат змінює сенс розділу: усі сімнадцять прізвищевих іменувань групи вже представлені в Орловському повіті поза пільговою роздачею. Це не перелік однієї прибулої партії.
Щонайменше п'ятьох пільговиків незалежно названо тими самими людьми в місцевому середовищі:
- Міней Васильович Должонков уже мав поміщицький двір і землю в Ледні (друкована с. 999);
- Пилип Семенович Сизов жив на землі брата Сави (с. 943);
- Борис Федорович Сидоров жив на землі брата Матвія (с. 989);
- Іван Мартинович Ковиршин жив на землі дядька Івана Челищевича;
- Івана Васильовича Щелкунова прямо названо дядьком власників батьківського помістя у Вишніх Мокрищах (с. 961).
Ще кілька формул дають місцеву родину на одне покоління глибше. Петро Федорович Семенихін має ймовірних братів Семена й Останю Федоровичів; батько Докучая Кирійовича Щенихіна Кирій уже живе на землі брата Оверкія; Ломака Іванович Резанцов має ймовірного брата Максима Івановича; батько Микули Павловича Сотникова Павло — самостійний орловський поміщик, а батько Окинші Созоновича Созон живе в племінника Харитона Сотникова. Опанаса Леонтійовича Тенетилова раніше названо суміжним тримачем, поруч відомий Олексій Леонтійович Тенетилов. Там, де джерело не вимовляє слова «брат», спорідненість лишається ймовірною, але не оголошується доведеною.
Отже, пільговий розділ фіксує розширення вже сформованої орловської корпорації: власні тримачі, мешканці на родинній землі й молодші члени місцевих родин отримали нові ділянки. Іван Нечайович міг бути прибульцем, але сама його нова дача більше не підтримує такого прочитання. Не менш правдоподібно, що він був молодшим представником уже наявного орловського куща Анфілогових.
Дєдиловський Іван Нечаєв залишається адресним тезкою, але версію переходу Дєдилов → Орел знижено. Знову підняти її зможе лише акт 1589–1595 років, який назве прізвище Анпілогов, брата Панкрата, колишній дєдиловський двір або пряме переписування служби. Для списку 1577 року пріоритет повертається до старшого покоління: Микули, двох Василів, Перші, Тимофія, Нечая, Пахома й Терентія. Профілі й маршрут за цією переоцінкою не змінюються.
Новий поворот: можливого батька двох орловських Резанцових знайдено в Дєдилові
Поодинокі збіги виявилися надто шумними, тому повний орловський розділ 1594/95 року зіставили не лише з Іваном Нечаєвим, а з усім сусідським складом Дергилівської сотні. Цей прийом дав перший двородинний підпис.
На дєдиловському л. 33 об. серед козацьких дворів Дергилівської сотні записано Іванка Резанцева. Через шість–сім років в Орлі є одразу двоє Резанцових з батьком Іваном:
- Максим Іванов син Резанцов уже мав поміщицький двір, один жилий і один порожній селянський двір у селі Обломне болото на Орлі біля Понікового колодязя (друкована с. 942);
- Ломаку Іванова сина Резанцова двічі названо на с. 1011–1012 у тому самому пільговому розділі, де першим стоїть Іван Нечаєв син Анпілогова.
Пряма перевірка повного скану принагідно виправила старе посилання Смирнова: Максима надруковано на с. 942, не на с. 1055; на с. 1055 є інша людина — Мелех Федоров син Резанцов.
Максим і Ломака — ймовірні брати, оскільки збігаються по батькові й рідкісне прізвищеве іменування. Дєдиловський Іванко підходить їм у батьки за ім'ям, поколінням і прізвищем. Поруч із ним у тій самій сотні був десятський Іванко Нечаєв із братом Панкратком. Виходять два паралельні можливі ланцюжки:
Иван Резанцев (Дедилов) → Максим и Ломака Ивановичи (Орёл)
Иван Нечаев (Дедилов) → Иван Нечаевич Анпилогов (Орёл)
Це не доведене переведення: орловська книга не називає Максима й Ломаку братами, дєдиловська не називає Іванка їхнім батьком, а Івана Нечаєва не названо Анпілоговим. Але два узгоджені родинні відбитки в одному служилому оточенні суттєво сильніші за збіг одного імені. Вони пропонують нову модель пошуку: не чекати списку одночасної партії 1595 року, а шукати раніше поетапне розселення родини, коли батько залишався в старому місті, один син уже мав орловський двір, а інший отримував нову землю. На мапу цей шлях поки не нанесено.
Книга сама допомагає звузити дату можливого відходу. Для інших дворів писар прямо зазначив: «Гаврила сшол в Епифань» («Гаврило зійшов до Єпифані») і «Митка сшол за Шат» («Митька зійшов за Шат»). При Івані Нечаєві такої позначки немає, тому 1588/89 року він ще вважався дєдиловським служилим чоловіком. Якщо це майбутній орловський Іван, перехід мав статися між цією книгою та видачею орловської пільги 20 січня 1595 року. Різниця чинів переходові не заважає: у сусідній Єпифані 1585 року 300 козаків одним актом поверстали в діти боярські. Це доводить можливість механізму, але не замінює особистого акта про верстання Івана.
Пізній контроль не спростував кандидата. Суцільно перевірено відкритий поіменний оглядовий список передового полку в Дєдилові 1629 року: РГАДА, ф. 210, оп. 9, столбец 57, лл. 27–31 і наступні опубліковані частини (відкрита передача). Ні Івана Нечаєва, ні Понкрата/Панкрата в ньому немає. Потім суцільно перевірено повнішу передачу писцевої книги Дєдиловського повіту 1627–1629 років — РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 491 (текст публікації). Братів у ній теж не знайдено, але є двоє інших Нечайовичів з іншими прізвищами: Злоба Нечаєв син Баранов на л. 728 об. і Позняк Нечаєв син Колпаков на л. 743 об. Отже, по батькові Нечаєв у місцевому середовищі не унікальне. Кошториси 1627, 1663 і 1665 років також переглянуто, але вони переважно числові й не дають зіставного повного іменослова. Зникнення саме братів до 1629 року сумісне з відходом із Дєдилова, однак не доводить переселення до Орла: сорокарічний розрив допускає смерть, зміну служби й прогалину обліку. Практичний результат — тепер шукати треба перехідний відільний, відмовний або верстальний запис між 1589 і 20 січня 1595 року.
Поаркушна передача відкрила й другого адресного тезку, якого не було в скороченому друкованому томі. На л. 25 серед дворів Лугової козацької сотні записано: «д. сторожевой казак Шерапко Сысоев да на ево земле, д. бобыл Осипко Васильев» («двір сторожового козака Шерапка Сисоєва, а на його землі двір бобиля Осипка Васильєва»). Через шість–сім років в орловському Баздиреві стоїть Осип Васильєв син Анфілогов. Збігаються ім'я, по батькові, покоління й верхньоокське прикордонне середовище; Дєдилов уперше дав доорловського кандидата й для лінії Василь → Осип.
Але ця знахідка слабша за Іванка Нечаєва. Осип і Василь — поширені імена, дєдиловську людину не названо Анфілоговим, її враховано бобилем на землі сторожового козака, і позначки про відхід немає. Орловський Осип уже був сином боярським і отримав колишнє помістя Онохи Криволапова. Адміністративний перехід між шарами можливий, але документом саме для Осипа не засвідчений. Є й прямий контроль неунікальності: 23 вересня 1615 року інший або невизначений Осипко Васильєв записаний серед козаків, відправлених із московських в'язниць до Касимова (РГАДА, ф. 210, Столбцы Безгласного стола, № 11, лл. 24–26). Його колишнього міста й прізвища не названо, тому цей рядок не можна приєднати ні до Дєдилова, ні до Орла; він показує, як легко отримати хибну тотожність за однією поширеною парою.
Потрібна фотокопія РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 124, л. 25, потім пізніші дєдиловські книги й відільна або відмовна грамота на орловське помістя. Поки профіль, тотожність і маршрут не створюються.
Альтернативний контроль: великий новгородський масив не повторив Дєдилова
Щоб не прийняти обраний напрямок за єдино можливий, перевірено географічно далекий і значно більший масив того самого часу — поіменну передачу дозорної книги порожніх земель Деревської п'ятини 1593–1595 років, РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 974, лл. 1–158 об. У відкритому покажчику близько півтори тисячі рядків. Академічний опис датує книгу 1594–1596 роками, тобто вона майже синхронна орловській роздачі.
Увесь набір із сімнадцяти родинних іменувань орловських пільговиків перевірено не за одним вдалим збігом, а суцільно. Точними змістовними збігами виявилися лише Шалимов і Резанцов; є один звичайний Ісаков і близький, але не тотожний орловському Яригіну Яругин. Не знайдено Анпілогових/Анфілогових, Семенихіних, Ваніних, Должонкіних, Щенихіних, Сизових, Гнєзділових, Сидорових, Сотникових, Овдокимових, Ковиршиних, Щелкунових, Тенетилових і точної форми Яригін.
Особливо важливо не створити хибного збігу з Микулиними. У Новгороді є люди з родинним іменуванням Микулин, але орловських Василя, Тимофія й Карпа названо Микулиними дітьми Анфілоговими: Микула в них — ім'я батька, а Анфілогов — досліджуване іменування. Тому новгородських Микулиних не можна зараховувати до родинного відбитка.
Контроль не доводить Дєдилова, але змінює відносну вагу напрямків. В величезному новгородському списку орловський пучок розпався до двох розсіяних прізвищ; у невеликій Дергилівській сотні разом є п'ять основ, яких немає й у повному єпифанському списку: Нечаєв, Резанцов, Суворов, Полянской і Бредихін. Отже, дєдиловське згущення менше схоже на звичайний прізвищевий шум і залишається пріоритетною адресою для акта 1589–1595 років. Новгородського маршруту й профілів не створено.
Поіменна передача книги Деревської п'ятини. Академічний опис джерела.
Тепер коридор складається з двох часових поверхів: у 1587–1589 роках у ньому вже видно Трунових, Баздирєва й криволапівську топонімію; у 1614–1620 роках повторюються всі чотири прізвища баздирєвського сусідського куща. Самих Анфілогових і особових форм Анфілог/Анфілоф у повному розпізнаному томі немає. Тому тактика змінюється з пошуку одного прізвища на відновлення передач старих помість, козацьких сотень і родинних формул. Прямий маршрут Тула чи Дєдилов — Орел усе ще не проводиться.
Картка: PUB-PKMG-1587-TULA-DEDILOV-TRUNOV-BAZDYREV.
Відкритий скан видання.
Каталог РГБ.
Наступний крок став ще точнішим: упевнено дочитати вицвілі назви
помісних поселень, потім шукати в доорловських виписках уже названих батьків —
Григорія Криволапова, Федора Трунова, Андрія Нємцова, Микулу Трунова,
Матвія й Петра Баздирєвих. Мапа не змінюється до прямої формули колишньої
служби або доведеної спорідненості. Картка:
PUB-RGADA-1209-1-488-UPPER-OKA-OREL-NEIGHBOURS.
Публічний перелік за справою.
Відкритий комплект сканів і покажчик.
Науковий паспорт історичного поселення Крапивна, 2008.
1. Північний і верхньоокський коридор
За опублікованою реконструкцією головний загальний потік ішов через Серпухов, Калугу, Бєльов, Новосіль і Крапивну; поруч брали участь Мценськ, Болхов, Карачев і землі майбутнього Лівенського повіту, окрема гілка йшла з Пронська. Для Анфілогових жодного з цих вихідних міст поки не доведено. Перевіряти треба не одне прізвище, а рідкісне ім'я Анпілог/Анфілог і все коло сусідів із Корчаковського стану.
- «Писцовые книги Московского государства», т. I, отд. 2 («Писцеві книги Московської держави», т. I, від. 2) — той самий том, з якого взято орловську книгу. У ньому ж місцевості Тульської, Калузької, Ярославської та Тверської губерній. Тобто сусідні повіти шукати в тому самому виданні. Зроблено 21 серпня 2026 — результат негативний, див. розділ «Суцільний пошук по всьому тому» на початку нотатки. Сусідні південні повіти з цього тому (Тула, Дєдилов, Кашира, Веньова, Єпифань) Анфілогових не знають. Повні книги Карачева, Болхова, Мценська, Новосіля, Чернігова й Брянська до цього тому не ввійшли. Однак ранні мценські, болховські й карачевські книги тепер частково перевірено за збереженими пізнішими виписками; результат викладено нижче.
- РГАДА, ф. 210, оп. 4 не є, як припускалося раніше, готовою добіркою орловських десятень 1570—1590-х років. Збережений опис здебільшого починається справами 1638/39 року. Він потрібен для нащадків і відновлення служилого шару XVII століття, але не замінює пошуку ранніх розрядних документів у ф. 181 та опублікованих книгах.
- Пріоритетні міські комплекси: Бєльов, Новосіль, Крапивна, Серпухов, Калуга, Пронськ, Мценськ, Болхов і Карачев. Пошук: Анпілог, Анфілог, Онфілог, Амфілохій, Онанін, а також Трунови, Нємцови, Криволапови, Баздирєви та Гревцови як можливе коло, що переміщувалося.
Що збереглося від ранніх книг Мценська й Болхова
Офіційний каталог писцевих книг РГАДА та чотири томи «Актов служилых землевладельцев» («Актів служилих землевласників») дають змогу замінити загальне «треба перевірити Мценськ» точною архівною програмою.
1573/74 року Мценський повіт дозорили Ушак Петров і під'ячий Семейка Панкратьєв. Окремої книги в каталозі не названо, але її існування засвідчують три пізніші виписки. Найважливіша — грамота 9 лютого 1576 року. У ній наведено государів принцип: дітей боярських наказано «испомещивать в одних городех, кто откуда служит» («наділяти помістями в тих самих містах, хто звідки служить»). Федір Нечаєв син Ошихмін мав землю в Мценському повіті, однак у мценському служилому оригінальному списку не значився: його було записано по Черні, і служив він з Черні. Тому його мценське помістя передали Степанові Кузьмину сину Меркулову.
Це перший знайдений документ, який показує механіку буквально: земля, місце проживання й служиле місто не були одним і тим самим. Розрядний приказ звіряв людину зі служилим списком і міг перерозподілити її колишнє помістя. Отже, збіг прізвища у двох повітах ще не означає переселення; потрібна формула «служит с такого-то города» («служить з такого-то міста»), запис про переписку чи поручна мережа.
Для 1584/85 року збереглися дві точні виписки з мценських книг Григорія Колединського та П'ятого Сабурова: щодо Артемія Григор'єва сина Коптєва у Великому Городському стані та Василя з Пахомом, Пилипових дітей Степанова Саклакова, у Чернському стані. Пізніші акти показують, що книги того самого Григорія Колединського використовувалися й щодо Болхова. Повних міських списків ці виписки не замінюють, але дають імена писарів, рік і конкретні стовпці, де можуть лежати інші фрагменти.
Суцільний пошук по повному тексту томів II–IV «Актов служилых землевладельцев» не виявив Анфілогових, Анпілогових, Онфілогових, Ампілогових чи Онаньїних. Не знайдено й відмітного баздирєвського кола — Баздирєвих, Криволапових і Гревцових; Трунов у корпусі виявився московським під'ячим Петром, а окремий Іван Кирилов син Нємцов поки не пов'язаний з орловським Гаврилою Федоровичем Нємцовим.
Перевірено й часто залучуваний список виборних дворян 1577 року. Це московський список еліти й дворових чинів, а не загальний реєстр дітей боярських Орла. У ньому є окремі службові позначки «в Новосили» («у Новосіль») і «в Карачев» («у Карачев»), але немає досліджуваної родини та її сусідського куща. Тому цей список не можна перетворювати ні на розпис першопоселенців Орла, ні на доказ переходу Кашира—Мценськ.
Структурована картка перевірки:
PUB-ASZ-1573-1585-UPPER-OKA-SERVICE-BOOKS. Джерела:
АСЗ, т. III і
каталог писцевих книг РГАДА.
Перший іменний міст: Коптєви між Тулою, Мценськом і Орлом
Зіставлення книг дало перший приклад, у якому загальний верхньоокський потік видно вже не лише з устрою служби, а й з повторюваної прізвищевої формули.
- У розписі сторож 1577 року Тимофія Григор'єва сина Коптєва названо головою тульської сторожі. Тульська писцева книга 1587–1589 років показує того самого Тимофія власником старих помість у Заупському та Растовецькому станах. Половина села П'ятницького дісталася йому після прямо названого брата Булгака Коптєва. Отже, Тимофій не випадково опинився при Тулі 1577 року: його служба тривала разом зі сталою земельною належністю.
- У мценських книгах 1584/85 року та акті 1587 року записаний Артемій Григор'єв син Коптєв, поміщик села Прокіної на Сухій Мцені.
- В Орловському повіті 1594/95 року Іван Григор'єв син Коптєв володів жеребом села Голодні Сичі під Корчаковим лісом. Він був не самотній: у тому самому селі жили Єпиш Фатєєв син Коптєв, його прямо названий брат Афонька та Іван Булгаков син Коптєв; окремий кущ Коптєвих був у Брусені.
- Десятня 1596 року додає молодих служилих наступного покоління: Василя Іванова сина Коптєва по Тулі та Хому Васильєва сина Коптєва по Орлу, обох з окладом 250 четвертей. Хома з тим самим повним ім'ям уже записаний поміщиком Брусені 1594/95 року: це майже напевно одна людина, спершу видима в писцевій книзі, а потім офіційно поверстана. У тульській книзі 1587–1589 років поруч із Тимофієм названо Івана Степанова сина Коптєва, співвласника села П'ятницького; він підходить у батьки тульському Василеві Івановичу, але документ прямо цього не каже.
Троє людей поспіль — Тимофій, Артемій та Іван — мають однакову формулу «Григорьев сын Коптев» («Григор'єв син Коптєв») у Тулі, Мценську й Орлі. Вони могли бути синами одного Григорія Коптєва й представляти гілки родини, що розійшлися по містах. Це сильна робоча гіпотеза, але поки не доведений факт: жоден знайдений документ не називає їх братами. Прямо доведено лише братерство Тимофія й Булгака, а також орловських Єпиша й Афоньки.
Знахідка важлива як модель походження орловського ядра: до 1590-х років в Орлі видно вже групу одного служилого прізвища, тоді як старший носій того самого по батькові стало служить і володіє землею в Тулі, а ще один з'являється в проміжному Мценську. Це набагато конкретніше за загальну розповідь про переселення «з верховських міст», але ще не маршрут Анфілогових. Потрібна доказова зв'язка — запис про дітей Григорія Коптєва, поручний запис або передача помістя між тульською, мценською та орловською гілками. Пара Хома 1594/95—1596 такого переходу не показує, зате доводить, що верстання новика могло оформлювати людину, яка вже була всередині орловської земельної спільноти.
Структурована картка: PUB-KOPTEV-TULA-MTSENSK-OREL-1577-1596.
Джерела: розпис сторож 15 березня 1576 року, помилково надрукований під 1577-м,
писцеві книги,
АСЗ, т. III і
десятня 1596 року.
Коптєви не виняток: чотири родинні мости
Після знахідки Коптєвих усі власницькі заголовки Орловської книги було зіставлено з книгами Тули, Дєдилова, Каширу, Веньова та Єпифані. До вибірки ввійшли 1089 орловських, 321 тульська, 71 дєдиловська, 386 каширських, 57 веньовських і 10 єпифанських формул «ім'я + по батькові + прізвищеве іменування». Точного повного імені однієї людини по обидва боки поки не знайдено, зате виявилися ще три сильні родинні паралелі.
- Єлагіни. У Тульському повіті 1587–1589 років Меньшой Григор'єв син Єлагін володів старим помістям у Глутенському стані. В Орлі 1594/95 року Степан Григор'єв син Єлагін та його прямо названі рідні брати Никон і Федька отримали батьківське помістя в Островні. Збігаються прізвище й батько Григорій; Меньшой міг бути ще одним братом, але прямо братом не названий.
- Глєбови. Семен Іванов син Глєбов володів старим тульським помістям і ще 28 четвертями в Алексині. Іван Іванов син Глєбов записаний орловським поміщиком у Люцькому городищі на Оцні. 1596 року серед тульських новиків з'являється Федір Іванов син Глєбов. Це схоже на кілька гілок дітей одного Івана Глєбова, але прямого родинного запису поки немає.
- Болотови. Василь Іванов син Болотов мав каширську пустку Болотово 1578/79 року, Митя Іванов син Болотов — землю в Тульському повіті в 1587–1589 роках, Тимофій Іванов син Болотов — орловський жереб у селі Болотово 1594/95 року. Тримістова послідовність сильна, але тут особливо потрібна обережність: прізвисько могло незалежно утворитися від різних поселень Болотово.
Отже, формула Коптєвих повторилася в чотирьох прізвищевих груп. Це ще не список переселенців, зате вже системна ознака: Орел отримував не випадкових одинаків, а, імовірно, окремі гілки родин, інші гілки яких залишалися в старих верхньоокських містах.
Який вигляд мав справжній список набору: Веньов, 1571/72 рік
У тій самій публікації зберігся майже ідеальний зразок документа, який треба шукати для Орла. Під час розподілу Веньовського повіту писарі прямо записали, що відводили помістя «новым помещикам Коширянам и Тулянам» («новим поміщикам — каширянам і тулякам»). Потім механізм повторено докладніше: дітям боярським із дворових міст половину окладу давали в уже ораній землі, а другу половину — з дикого поля й дібров. Перша формула стоїть уже на л. 3 об. рукопису, одразу після заголовка й государевого наказу, тобто це призначення всієї кампанії, а не пізніший здогад за окремими прізвищами.
Це не аналогія з пізнішого століття, а документ 1571/72 року, лише через п'ять років після заснування Орла. Отже, під час облаштування нової фортеці міг існувати той самий комплект паперів:
- государів наказ писарям;
- перелік нових поміщиків із зазначенням вихідних міст;
- відільна книга з розміром окладу й конкретною землею;
- пізніші записи про недостатню землю, здачу й передачу помість.
Саме такий орловський наказ чи відільна книга, а не звичайна пізня писцева книга, здатні прямо відповісти, звідки прийшло ядро. Веньовський приклад доводить саму адміністративну форму, але не дає змоги автоматично назвати орловців каширянами чи туляками.
Для цього зразка тепер встановлено сучасну адресу. Повний список XVI століття зберігся в РГАДА: ф. 137, оп. 1, Венёв, д. 1, ч. 1, лл. 1–200; офіційний опис зазначає мікрофільм. Єпифанське продовження міститься в тій самій справі, ч. 2, лл. 201–247. Тому наступний етап можна виконати за рукописом: перевірити поля, скріпи й первісні заголовки, які могли не потрапити до видання 1877 року, і з'ясувати, чи підписано вихідне місто біля конкретних власників.
Найважливіше — метод вдалося перевірити на конкретній людині. Олексій Федоров син Хотяїнцов записаний серед нових веньовських поміщиків 1571/72 року: в Ясенецькому стані він отримав частку села Тетякова, ріллю й дике поле з чотирирічною пільгою. Каширська книга 1578/79 року повідомляє, що жереб пустки Суровщини раніше був за тим самим Олексієм Федоровим сином Хотяїнцовим, потім «после Алексея лежал в порозжих землях» («після Олексія лежав у порожніх землях») і був відданий Василеві Микуліну.
Каширський текст не вимовляє готової фрази «Олексія переведено до Веньова», але збігаються рідкісне повне ім'я, напрямок, заздалегідь названий писарями, і хронологія. Перед нами перший відновлений особистий слід: старе каширське помістя → нове веньовське наділення помістям → колишня земля лежить порожньою й передається іншому. Саме таку пару документів тепер треба шукати для кожного кандидата в орловські першопоселенці.
Структурована картка:
PUB-PKMG-UPPER-OKA-OREL-FAMILY-BRIDGES-1571-1596. Основна публікація:
«Писцовые книги Московского государства» («Писцеві книги Московської держави»),
офіційний опис фонду 137.
2. Десятня новиків 1596 року
Уже відома: ф. 181, оп. 2, д. 120, л. 58 об., Павло Терентьєв син Анфілогов, оклад 250 четвертей. Повна публікація змінює сенс знахідки. Государ наказав записувати молодих «неслужилых беспоместных» («неслужилих безпомісних») синів, братів і племінників дітей боярських кожного міста, розпитуючи про них місцевих служилих людей. Павло стоїть в орловській групі й тому показує, що до 1596 року родина Терентія вже входила до орловського служилого середовища.
Однак рукопис, що дійшов до нас, — пізня копія початку XVIII століття з утраченого оригіналу. М. П. Лихачов зазначив, що її звіряли з іще наявним оригіналом, виправляючи описки й вставляючи пропущені слова. Вступна формула говорить про розпит міських дітей боярських, але не доводить, що до десятні існували окремі письмові родинні протоколи й що копіїст їх пропустив. Сусідні рядки дають лише інших орловських новиків із тим самим окладом 250 четвертей і не називають колишнього міста Павла. Наступна ціль — міські розбірні десятні, поручні й помісні справи, а не ймовірна пропущена частина цього списку. Публікація: «Десятня новиків 1596 року».
Тепер читання перевірено й за цифровим зображенням самої справи. В
офіційному переглядачі РГАДА
розворот 0060.jpg показує л. 58 об.–59; на лівій сторінці прямо читається
«Павел Терентьев сын Анфилогов». Архівна картка уточнює статус
рукопису: це пізня копія кінця XVII — початку XVIII століття на 88 аркушах,
оригінал утрачено. Публікація М. П. Лихачова вийшла 1909 року; орловський
розділ займає с. 169–173.
На останньому аркуші орловської рубрики збереглося ще одне, раніше не використане ім'я: «А у верстанья у роспросу был Тарас [Онсин?] сын Мартемьянов» («А під час верстання на розпиті був Тарас [Онсин?] син Мартем'янов»). Лихачов непевно надрукував по батькові як «Аисин (?)», але писцева книга 1594/95 року незалежно розв'язує розбіжність. У Каменському стані записано Тараса й Ларю, Онсиних дітей Мартем'янова; обидва мали окремі поміщицькі двори в спільному селі Мартем'яновій під Долим лісом, на Домовому верху. Збігаються рідкісне ім'я Тарас, місто, дата й третє іменування. Отже, Павла Терентійовича й усю орловську групу підтверджував дорослий місцевий поміщик, задокументований у повіті вже двома роками раніше.
Це не відкриває батьківщини Анфілогових і не робить Мартем'янових родичами.
Але тепер установлено конкретну людину, яка була присутня на розпиті
й могла знати, чиїм сином, братом чи племінником був кожен новик. Десятня не
повідомляє, чи записувалися його свідчення окремо. Адресний пошук звужується до
міських розбірних книг, поручних і помісних справ, де Тарас Онсин син
Мартем'янов виступає свідком або окладчиком. Скан: РГАДА, ф. 181, оп. 2,
д. 120, л. 62, розворот 0063.jpg;
писцева паралель: «Писцовые книги Московского государства», Орловський
повіт, с. 995–996, вихідний аркуш 516.
Імена й сенс. Павло — особове ім'я. «Терентьєв син» — патронім, який прямо називає батька Терентія; Анфілогов — стале родинне іменування. Сучасна коротка форма була б «Павло Терентійович Анфілогов», але джерело не вживає по батькові на -ич. Слово новик тут означає молоду людину, вперше офіційно поверстану помістям і включену до государевої служби. Воно не означає «людина, що недавно приїхала до Орла». Оклад 250 четвертей — розрахункова норма земельного забезпечення, а не площа, яку Павло вже орав однією ділянкою.
Орловський список вдалося порахувати й зіставити цілком. У ньому 144 іменні рядки; три рядки називають по двоє братів, тобто виходить 147 згадок. Михайло Гнатьєв син Казначеєв механічно повторений двічі, тому різних новиків 146. Усіх їх уміщено в одну окладну групу по 250 четвертей.
Головне нове спостереження дає порівняння з писцевою книгою 1594/95 року. Не лише Хома Васильєв син Коптєв, а щонайменше 32 новики вже названі там за тим самим поєднанням особового імені, по батькові й родинного іменування. Серед них: Григорій Третьяков син Якунін, Дмитро Данилов син Панков, Лук'ян Ларін син Камєнєв, Іван Григор'єв син Дурнєв, Іван Домашнєв син Дураков, Прокуда Васильєв син Пенков, Євдоким Матвєєв син Камєнєв, Хома Васильєв син Коптєв, Іван Васильєв син Щетінін, троє Казначеєвих — Михайло Гнатович, Яків Микитович та Іван Іванович, Гнат Савин син Єсипов, Осип Єрмолов син Родцов, Іван Никонов син Пахомов, Гнат Титов син Ісаков, Климентій Антропов син Воробйов, Володимир Тимофєєв син Савенок, Міна Григор'єв син Офремов, Ждан Єкимов син Корнілов, Хома Худяков син Дьомін, Селиван Васильєв син Савін, Харитон Степанов син Савенок, Василь Федоров син Юдін, Григорій Васильєв син Шевляков, Семен Іванов син Розинков, Овдій Аксьонов син Юшков і Петро Прокоф'єв син Олехін. Обидві книги називають також братів Богдана й Григорія, Істоминих дітей Золотарьових, і Савелія та Василя, Трохимових дітей Семенихіних.
Це змінює робочу модель. Багатьох із цих людей 1594/95 року прямо
позначено «в службу поспел» («до служби доріс») або вже «служит» («служить»), а через рік вони потрапили до верстальної
десятні. Отже, орловський розділ 1596 року значною мірою
фіксує офіційне оформлення молодого покоління родин, уже розміщених у
повіті, а не нову хвилю приїжджих. Для пошуку вихідних міст важливіше
попереднє покоління — батьки, вдови й родинні помістя в книзі 1594/95 року —
і самостійні розбірні, поручні та земельні документи. Структуровану картку доповнено:
RGADA-181-2-120-L58OB-PAVEL.
Повний список тепер перевірено за всіма 72 міськими й територіальними розділами. Офіційний каталог РГАДА рахує той самий матеріал як 67 повітових служилих корпорацій: це різні способи групування, а не два списки. Анфілогов у ньому один — Павло, і він стоїть саме в Орлі; у Бєльові, Болхові, Мценську, Новосілі, Черні й Карачеві прізвища немає. У самій орловській групі новиків також немає Онаньїних, Трунових, Нємцових, Криволапових, Баздирєвих і Гревцових. Це не доводить, що таких дорослих служилих в Орлі не було: десятня перелічує лише новиків. Але вона показує, що шукати походження Павла за сусідством рядків безглуздо. Ключовий шар треба шукати в документах старшого покоління, а не в гіпотетичному втраченому додатку до цієї десятні.
Продовження новиків у документах Смути, 1605–1618 роки
Новий контроль зроблено за відкритим покажчиком Олександра Шатохіна «Служилые люди Смуты 1605–1618 гг.» («Служилі люди Смути 1605–1618 рр.»). Автор повідомляє про 2730 записів з різних справ Розрядного приказу РГАДА. Це неоднорідний корпус: найчастіше він фіксує тих, хто потрапив у полон, і обставини полону, але містить також поміщиків, чиї селяни потрапили в полон, і служилих людей, що отримали грошові або помісні придачі. У публічній таблиці залишено лише прізвище, ім'я та місто; архівний шифр, повний текст і зображення кожного запису не розкрито.
По місту Орлу знайдено 23 імені. Два з них дають сильне продовження орловської десятні новиків 1596 року:
- Дмитро Голянев(?) дуже ймовірно збігається з Дмитром Кузьминим сином Голєнєвим 1596 року: рідкісне прізвище відрізняється однією літерою, а пізній покажчик сам позначає читання знаком питання;
- Богдан Золотарев дуже ймовірно збігається з Богданом Істоминим сином Золотарьовим, записаним 1596 року поруч із братом Григорієм.
Це поки не остаточні ідентифікації: у таблиці Смути немає по батькові. Однак поєднання імені, прізвища й міста досить рідкісні, щоб вважати обидва записи пріоритетними для отримання повних виписок. Ще три рядки — Микита Єсипов, Андрій Невбитов/Невбутов та Олексій Токтомишев — продовжують прізвищеві ряди орловських новиків 1596 року, але не збігаються з ними за особовим ім'ям і тому доводять лише сталість родинного середовища.
Особливо важливі два технічно парні записи в базі sluzhilye.ru:
- Семен Липовський стоїть під Єльцем та Орлом у сусідніх рядках 191117–191118;
- Яків Тихонов стоїть під Орлом і Дорогобужем у сусідніх рядках 354772–354773.
Тотожне ім'я й послідовні внутрішні номери роблять імовірним, що кожна пара виникла з одного вихідного документа, якому дали дві міські мітки. Але це ще не маршрут переселення: запис може описувати полон, службу, чолобитну, помісну придачу чи лише згадувати людей двох міст. Семена та Якова немає серед точних імен орловських власників 1594/95 року й новиків 1596 року; якщо повні тексти справді покажуть їхній перехід до Орла, це стане прямим свідченням тривалого поповнення корпорації після першого земельного ядра.
Отже, проміжний висновок став точнішим: Орел не був закритою групою,
одноразово набраною до 1566 чи 1594 року. Молоді люди, поверстані
1596 року, продовжували службу в Смуту, а поруч з'являються кандидати на
подальше міжміське поповнення. Для доведення напрямку тепер
потрібен не новий пошук за прізвищами, а чотири адресні повні виписки —
Голєнєв, Золотарьов, Липовський і Тихонов. Структурована картка:
PUB-RGADA-210-SMUTA-1605-1618-OREL-CROSSCHECK. Відкриті публікації:
покажчик «Дом предков»,
десятня новиків 1596 року.
Популярне твердження про «48 родів, переселених із Каширу до Мценська», яке трапляється в генеалогічних обговореннях, також поки не можна приймати як готовий переселенський список. Доступна Каширська десятня 1570 року збереглася лише у вигляді пізнього поаркушного алфавіту (РГАДА, ф. 388, оп. 1, д. 102, лл. 260—264; колишній номер 853), а число 48 отримано сучасним зіставленням прізвищ цього алфавіту з мценськими власниками 1596—1627 років. Збіг прізвищ створює гіпотезу напрямку, але не замінює формули переведення конкретної людини.
3. Розрядні книги 1475—1605
Доступні частини цифрової публікації перевірено за прізвищевими варіантами, рідкісним ім'ям і формулами «в Орёл», «на Орёл», «из Орла», «орляне» («до Орла», «на Орел», «з Орла», «орловці»). Прямого переведення перших служилих людей до фортеці не знайдено. Формула «на орловские места» («на орловські місця») стосується напрямку ворожого приходу, а «збирать орлян» («збирати орловців») — збору людей, які вже значилися по Орлу. Перетворювати ці рядки на переселенські не можна.
Знайдено важливу іменну паралель. У статті 7065 року серед московських дяків
стоїть Онфім Селіверстов; інші списки того самого тексту дають Олфім і
Онфіл. Це 1556/57 рік — за дев'ять-десять років до заснування Орла. Запис
показує живе коливання близької форми імені безпосередньо в московському
служилому середовищі, але не пов'язує дяка з Орлом чи Анфілоговими. Створено
профіль P9659 і картку PUB-RK-1556-MOSCOW-ONFIL-SELIVERSTOV.
Отже, загальний перегляд розрядної книги не замінює відсутнього рядового розпису. Особливий пріоритет залишається за паперами про перше комплектування Орла в 1566—1572 роках і персональними додатками до актів 1577 року.
4. Углицький слід 1536 року
«Тонкой Онфилогов», сільце Прилук Городського стану Углицького повіту — двір неорний, селянин. Якщо перевіряти цю лінію всерйоз: писцеві та приправні книги Углицького повіту XVI століття й алфавіти до книг Московського (оп. 1) і Владимирського (оп. 2) столів ф. 210.
Окрема зачіпка: сусіди переїжджають разом
В орловській книзі 1594 року займище Івана Нечаєва сина Анпілогова лежить «противъ Захара Нечаева сына Гревцова съ товарищи» («навпроти Захара Нечаєва сина Гревцова з товаришами»).
У бєлгородському переписі 1646 року в селі Сажному поруч із Микифором Анпілоговим записані Кривцови, Озерови, Офросимови, Мезенцови, Чурсіни, Лодигіни, Волобоєви — набір прізвищ верхньоокського, орловсько-кромського кола. Гревцова в самому сажнівському рядку не названо: його не можна додавати до сусідів лише через орловський запис 1594 року. Той самий Офросимов, чий однофамілець сидів воєводою в Кромах.
Важливо не склеювати всіх Микифорів. Бєлгородська відмовна книга 1637—1642 років називає Никифора Дмитровича Анпілогова, а десятня 20 липня 1646 року — Микифора Юхимовича Онпілогова. Це дві людини. У переписі Сажного по батькові пропущено, тому поміщика не можна впевнено віднести ні до Дмитровича, ні до Юхимовича. Сусідський кущ підтверджує присутність прізвищевої серії в бєлгородському переселенському оточенні, але не біографію одного конкретного Никифора.
Служилі люди переселялися на нові міста групами, сусідами, і повторюваний набір сусідів — самостійний аргумент щодо напрямку руху. Це можна перевірити: порівняти список сусідів села Сажного 1646 року зі списками орловських і кромських поміщиків 1594/95 року. Навіть велика кількість збіжних прізвищ буде сильним груповим показником, але не остаточним доказом маршруту: потрібні збіги імен, по батькові, спорідненості або прямі формули про переведення в нове місто.
Виправлення: «лівенського вожа Анпілогова» 1599 року не знайдено
Популярна стаття про перших бєлгородців включає Анпілогових до довгого ряду прізвищ сажнівських поміщиків, які нібито вже траплялися серед лівенських вожів (провідників) 1599 року. Це виглядало як рідкісний готовий маршрут і потребувало перевірки за самим поіменним джерелом.
Повністю перевірено всі п'ять частин відкритої передачі відільної книги Бєлгорода 1599 року — РГАДА, ф. 1209, оп. 1, ч. 2, д. 15828: 180 нумерованих земельних статей і описи угідь, що йдуть за ними. Форм Анпилогов, Анфилогов, Онпилогов, Онфилогов, Ампилогов, Амфилогов і Антилогов у тексті немає. Тому формулу «Анпілогов — лівенський вож» не можна вважати архівним фактом. Можливо, автор статті переніс на прізвище загальний висновок щодо сусідського кола або користувався іншим читанням; до виявлення буквального рядка цей маршрут вилучено з доказової схеми й не нанесено на мапу.
Окремо зберігається форма «Никита Ефимов сын Анпилогов» («Микита Юхимов син Анпілогов»), наведена
вторинною статтею для Сажного 1616 року. Вона суперечить надійно
опублікованому Микифору Юхимову сину Онпілогову бєлгородської десятні
1646 року. Микиту не можна автоматично перетворювати на окремий профіль чи
об'єднувати з Микифором: спершу потрібен вихідний аркуш дозорної/приправної
книги 1616 року. Картка перевірки:
PUB-RGADA-1209-1-15828-BELGOROD-1599-ANPILOGOV-AUDIT.
Повний перегляд відмовних книг 1977 року: Орел, Курськ і Бєлгород
Розбір 1620/21 року: три різні щаблі, але жодного попереднього міста
Патронім на оригінальному л. 67 зберігає ще одну людину старшого
покоління: Дмитра, батька Василя Анпілогова. Його не названо окремим
службовим рядком, проте формула «Анпилогов Василей Дмитреев» установлює
батьківство так само прямо, як «Павел Терентьев сын Анфилогов» зберігає ім'я
Терентія. Для Дмитра створено дослідницький профіль P99345 без власної
точки на мапі.
Повний поіменний склад прізвищевого ряду в книзі 1594/95 року дає Микулу, двох різних Василів, Першу, Нечая, Тимофія й Пахома як батьків або старших, але Дмитра серед восьми власників немає. Це важливе обмеження: батька Василя Дмитровича не можна приєднати до жодної ранньої гілки лише за хронологією. Відсутність не доводить приїзду з іншого міста — Дмитро міг померти до опису, не мати самостійної землі або не потрапити до земельної книги. Шуканим документом тепер є не ще один збіг прізвища, а стаття про первісне верстання Василя, успадкування його частки в Баздиреві чи пізня родовідна виписка, де батька буде названо разом із місцем служби.
За відкритими фотокопіями РГАДА, ф. 210, оп. 14, д. 502 локалізовано й звірено три самостійні записи прізвищевої серії. Важливі не лише імена, а й місце кожної людини всередині службових рубрик:
| людина | аркуш | рубрика й читана формула | що це доводить |
|---|---|---|---|
| Василь Дмитрович Анпілогов | 67 | «в службу написан вновь» (до служби записаний наново) | 1620/21 року розпочав самостійну службу по Орлу |
| Олексій Васильович Анфілохов | 94 об. | «без окладов» (без окладів); «Поместья ему нету» (Помістя йому немає) | перебував в орловському розборі до подальшого новицького верстання 1621/22 року |
| Іван Васильович Анфілохов | 109 | новики 7128-го і 7129-го років | уже належав до новицької групи; точний рік усередині пари та цифри окладів ще читаються |
Рубрики встановлено не за однією сучасною здогадкою. Василь стоїть між Котовим і Селеховим, яких разом із ним перелічено в опублікованому розділі наново записаних до служби; Олексій — між Тепловим і Онахіним із розділу без окладів; за Іваном ідуть Чюпахін і двоє Козакових із розділу новиків. Порядок іменного покажчика збігається з безперервним порядком блоків на оригінальних аркушах.
Для питання про походження результат водночас сильний і негативний. Він показує внутрішнє поповнення орловського служилого ядра: один Анпілогов входив до служби наново, другий ще не мав помістя, третій був новиком. Але в жодному з трьох записів поки не знайдено «из такого-то города» (з такого-то міста), «переведён» (переведений) чи «служил прежде» (служив раніше). Новик міг бути дорослим прибульцем, але міг бути й сином уже місцевої орловської служилої людини. Тому ці аркуші краще підтримують модель розростання кількох місцевих гілок, ніж гіпотезу одночасного приїзду готового роду; доказом місцевого народження вони теж не є.
Картки оригіналів: RGADA-210-14-502-L67, RGADA-210-14-502-L94,
RGADA-210-14-502-L109. Опублікована структура списку та іменний покажчик:
тема ВГД з описом справи.
Рання курська гілка: Семен 1619 року та Іван 1624 року
Іменний покажчик О. І. Раздорського до прибуткових розділів 18 курських митних книг вивів на два ранні записи прізвищевого ряду: «Анпилогов Семен; *; **; 1619» і «Анпилогов Иван; *; Курск; 1623/24». Повні тексти виявилися вже опублікованими С. І. Котковим і Н. С. Котковою 1982 року й дають набагато більше змісту, ніж рядки покажчика.
22 червня 1619 року Терешка Іванов зареєстрував у Курську купівлю саврасої кобили за п'ять рублів і був названий «Семенов крестьянин Анпилогов» (Семенів селянин Анпілогов). Це прямо доводить, що Семен Анпілогов мав залежного селянина, але не дає змоги автоматично називати самого Семена поміщиком: вид права на землю та місцезнаходження володіння запис не повідомляє. Оригінал: РГАДА, ф. 210, оп. 8, вязка 1, ч. 1, № 10, лл. 62—62 об.; публікація — с. 93—94.
21 травня 1624 року «курченин Иван Онпилогов» (курянин Іван Онпілогов) купив темно-гнідого мерина за два рублі. Тут місце визначено прямо: Івана названо жителем Курська. Архівний шифр уточнено за заключною довідкою на с. 132 видання та за пізньою працею Раздорського: РГАДА, ф. 210, оп. 6-ж, кн. 79, л. 78 об. Попереднє посилання картки на кн. 82 і с. 159 було помилковим: кн. 82 стосується вже наступної курської книги 1626/27 року.
Курського Івана не можна без нового документа об'єднувати з орловським Іваном Васильовичем Анпілоговим. Останній уже перебував в орловському служилому ядрі 1620/21 року і знову названий орлянином, сином боярським, 1625 року; по батькові курського Івана невідоме. Для походження обидві знахідки важливі як доказ ранньої курсько-орловської зони поширення прізвища, але не як маршрут Курськ → Орел: орловську групу задокументовано з 1594/95 року, тобто помітно раніше за обидва курські записи.
Повністю переглянуто академічне видання С. І. Коткова і Н. С. Коткової «Памятники южновеликорусского наречия. Отказные книги» (М., 1977). Вступна частина дає точну відповідність опублікованих розділів архівним книгам РГАДА, ф. 1209: Бєлгород — оп. 156, кн. 15820; Курськ — оп. 188, кн. 15684; Орел — оп. 199, кн. 10054.
Орел, 19 квітня 1625 року. На лл. 39—41 орловської книги під час відведення землі під Миновим лісом серед «орлян детей боярских» (орлян дітей боярських) стоять поруч Олексій Онфілогов та Іван Онфілогов. За іменами, рідкісним прізвищем, містом і хронологією це сильне продовження профілів Олексія та Івана Васильовичів, відомих за розбором 1620/21 року та оглядом 1626 року. Сам запис 1625 року по батькові не повторює, тому доказ тотожності складений, а не буквальний.
30 серпня 2026 року архівну прив'язку перевірено ще одним незалежним способом — за офіційним рукописним поактовим описом РГАДА. Початкова таблиця тому відносить книгу 10054 до аркушів реєстру 49–145, а на л. 49 акт від 19 квітня 7133 року стоїть статтею № 1. Короткий заголовок називає одержувачів землі: Семена і Якова Родіонових та Савелія Костянтинова; обсяг статті — три аркуші. Імена й дата збігаються з публікацією лл. 39–41, де Онфілогови перелічені серед свідків. Це не лише підтверджує шифр: стало зрозуміло, чому пошук за заголовками реєстру не знаходить Івана та Олексія. Свідків до короткого опису не винесено. Отже, далі потрібні два паралельні перегляди: власників і передач помість — по всьому реєстру, приховані свідчі появи — за повними статтями книги 10054.
Бєлгород, 1637—1642 роки. Никифора Анпілогова тричі названо бєлгородським сином боярським. 7 січня 1637 та 23 березня 1642 року він виконував роль відмовника (отказчика): виїжджав на землю, збирав місцевих людей, описував і відводив помістя. 27 березня 1641 року він сам перебуває серед бєлгородських дітей боярських, що просили землю. Спершу іменний покажчик дав змогу прочитати його як Никифора Дмитровича й припустити братство з орловським Василем Дмитровичем. Повна перевірка с. 24, 29—31 це скасувала: по батькові в Никифора немає, а Дмитровичем на с. 24 названо воєводу Опанаса Тургенєва. Похідний покажчик тут нижчий за повний текст; гіпотезу про братство знято.
Курський повіт, 28 січня 1642 року. На лл. 628—630 курської книги сказано, що Васка Онпілогов раніше жив у Підгородньому стані, «в деревне Анпилоговой дяди своего в Гавриловом поместье Анпилогова» (у селі Анпілоговому свого дядька, у Гавриловому помісті Анпілогова). Це перша знайдена повна формула, що поєднує двох родичів, прізвище й однойменне село. На той час Гаврилове помістя вже роздали Івану Лукіну, Юхиму Лужецькому та Логвину Поспєхову. Причину перерозподілу не названо. Курського Васку залишено окремо від орловського Василя Дмитровича: без по батькові об'єднувати їх зарано.
Орел, 5 жовтня 1640 року. Уточнено роль Афоньки Анпілогова. Він не просто учасник земельного запису: заключна формула прямо каже «а отказныя книги писал орленин Афонька Анпилогов» (а відмовні книги писав орлянин Афонька Анпілогов). Встановлено шифр: РГАДА, ф. 1209, оп. 199, кн. 10054, лл. 851—852 об. Форма «Аеонька Фнеилогов» зі статті Ващенко стосується передачі його письма, але без оригіналу її не можна називати автографом.
Ця серія змінює напрям висновку. Поки що вона не показує переселення до Орла з Курська чи Бєлгорода. Навпаки, найобережніша модель — орловське служиле гніздо вже існувало до 1596 року, а до 1630—1640-х родинне коло розійшлося по Курську та Бєлгороду. Для доведеного маршруту потрібні по батькові курського Васки та прямий запис про спорідненість Никифора і Василя Дмитровичів.
Чого робити не треба
Не шукати «звідки» за одним прізвищем. У XVI столітті воно пишеться трьома способами, а половина носіїв ще зветься мирськими іменами. Шукати треба коло — гніздо рідні плюс постійних сусідів, — і тоді переїзд видно як переміщення цілого куща, а не однієї людини.
Центральні служилі реєстри 1550-х років: негативна перевірка
Повністю перевірено Тисячну книгу 1550 року з додатками та Дворовий зошит 1550-х років. У них немає Анфілогових, Анпілогових, Онфілогових, Ампілогових чи близького написання досліджуваного прізвища. Не складається й орловське сусідське коло Баздиревих, Трунових, Нємцових, Криволапових і Гревцових.
Окремо перевірено рідкісні імена гаданих батьків першого орловського покоління. Микули, Нечаї, Пахоми й Терентії у великих списках трапляються, але жоден не дає потрібної родини. Особливо важливий негативний результат щодо зв'язки Микула — Василь, Тимофій і Карп: такого поєднання батька й синів немає. Ім'я Перша також не знайдено в придатній родинній формулі. Наприклад, зубцовські Іван і Микула Китаєві діти Львова — лише однойменні люди без зв'язку з Орлом.
Це не означає, що предки не служили чи належали до нижчого шару: обидві пам'ятки відображають центральну служилу еліту, а не всіх городових дітей боярських Руської держави. Але версія прямого походження орловського гнізда з Государевого двору або вибраної тисячі тепер має менше підстав. Пошук слід зосередити на провінційних городових списках, писцевих виписах і відмовних книгах Бєльова, Новосиля, Крапивни, Мценська, Болхова, Карачева та Брянська.
Структурована картка перевірки:
PUB-TKD-1550-DVOROVAYA-TYSYACHNAYA-ANFILOGOV-AUDIT.
Джерела: Тисячна книга і
Дворовий зошит.
Усі десять збережених десятень XVI століття: корпус закрито негативно
Повторну перевірку розширено від окремих перспективних міст до всього збереженого корпусу. У передмові до видання В. М. Сторожев прямо пише, що в Архіві Міністерства юстиції вціліло всього десять десятень XVI століття і що він публікує їхній повний текст. Це Коломна 1577 року, Переяславль 1590-го, Муром 1597-го, Єпіфань 1585 і 1591 років, Кашира 1599-го та чотири ряжські книги 1579, 1591, 1594 і 1597 років.
Усі тринадцять електронних частин цих десяти книг зведено до єдиного кодування й перевірено за формами Анфилог-, Анпилог-, Онфилог-, Ампилог-, Анфилоф-, за ім'ям Микула та похідними, а також за поєднаннями Василя, Тимофія і Карпа з патронімом від Микули. Потім переглянуто контекст усіх рядків з основою Микул-. Ні досліджуваного прізвища, ні зв'язки Микула — Василь, Тимофій і Карп у корпусі немає. Івашка Микулин син Вольцов, Кирило Микулин син Хомутського, Микула Васильєв син Хомутського та численні ряжські Микульшини мають інші повні формули й не є нашою родиною.
Негативний результат сильніший за попередні окремі перевірки, але його межа
сувора. Він закриває повторний пошук за десятьма вцілілими книгами, а не всі
служилі міста XVI століття: більшість десятень загинула, а батька могли
записати ще без прізвища. Пріоритет тепер остаточно переноситься на
персональні виписи із загиблих десятень, окремі та відмовні книги,
місницькі справи й пізні позови, що цитували старі служилі записи.
Маршрут на мапі не створюється. Картка:
PUB-DESYATNI-XVI-SURVIVING-CORPUS-ANFILOGOV-AUDIT.
Передмова Сторожева.
Рідкісний родинний підпис Микули: опублікований корпус вичерпано
Після загального прізвищевого пошуку окремо перевірено найсильнішу формулу старшого покоління: Микула — Василь, Тимофій і Карп. В орловській книзі її записано не як реконструкцію, а буквально: «За Васильемъ, да за Тимоффемъ, да за Карпомъ за Микулиными детьми Анфилогова» (За Василем, та за Тимофієм, та за Карпом, за Микулиними дітьми Анфілогова); брати тримали три поміщицькі двори в Баздиреві «на их жеребью» (на їхньому жеребку).
Повний електронний текст «Писцовых книг Московского государства» перевірено за всіма формами «Микулины дети». Точна трійка трапилася лише в самій орловській статті. Решта родинних формул стосується Єнкових, Власових і Грекових і містить інші набори синів. З тим самим результатом уже перевірено Тисячну книгу, Дворовий зошит, десять збережених десятень XVI століття та чотири томи «Актов служилых землевладельцев».
Це сильний негативний результат, але не доказ місцевого походження. Більшість городових списків загинула, а самого Микулу могли записати без пізнішого прізвища. Формула «на их жеребью» також не каже прямо «батьківське помістя». Тому наступне джерело має бути іншого жанру: ранній окремий чи відмовний запис на Баздирево, випис про старе помістя Микули, земельний позов або повні орловські книги 1625/26 року з цитатою попередньої дачі. Нових профілів і маршруту на мапі цей аудит не створює.
Пошукова база «Дом предков»: прізвище замінили іменами батьків
Додатково перевірено відкриту базу з 421 095 індексних рядків. Пошук ішов не лише за звичними початками Анпи-, Ампи-, Анфи-, Онпи-, Онфи-, а й за іменами гаданих батьків орловської групи — Микула, Пахом, Нечай, Перша — і за сусідами Баздирева: Труновими, Баздиревими, Криволаповими та Нємцовими. Річні фільтри 156, 157, 158 і 159 охопили видачу 1560–1599 років.
Прямого доорловського Анпілогова/Анфілогова в цій видачі немає. Пошук Неча- дає десятки новгородських тезок, що ще раз показує неунікальність імені й не дозволяє перетворювати будь-якого Івана Нечаєва на орловського власника. За Баздир-, Криволап- і Пахом- у перевірених десятиліттях придатного рядка також не вийшло.
Єдиний ранній збіг за Анфи- виявився корисним контролем, а не предком: Анфіноген Золотухін, Новгород, Обонезька п'ятина, 1583 рік, справа 1209-1-725. Анфіноген — самостійне календарне ім'я; це не варіант Анфілога чи Анфілофа. Тому профіль і точка на мапі для нього не створюються.
Негативний результат обмежений складом індексу: він не охоплює всіх
збережених документів і тим паче втрачених десятень. Але він закриває
повторення загального префіксного пошуку в цій базі. Наступний хід має бути
адресним: виписи із загиблих десятень, відмовні книги й пізні позови, де
могли процитувати попереднє місце служби. Картка перевірки:
PUB-DOMPREDKOV-FASTTABLE-XVI-ANFILOGOV-SEARCH-AUDIT.
База,
сторінка єдиного контрольного збігу.
Проміжний висновок
Сучасна наукова реконструкція: вихідні міста вже названо
Є й первинний контроль того, що далекий північний потік до сусідніх верхньоокських гарнізонів був реальністю, а не висновком лише з пізніх прізвищ. В архівному уривку 1593 року названо болховських служилих козаків: Михалко Микулин-ноугородець, Ондрюшка-москвитин, Васька-ерославець, Васька-болохонець та Івашко-мещеряк; серед їхніх товаришів — Івашко-юр'євець, Васька-казанець, Кондрашко-вологженин і Федька-юр'євець. Шифр публікації: РГАДА, ф. 141, оп. 1, 1593 г., д. 1, л. 33 об.; В. І. Корецький, 1975, с. 84–85.
Імена тут працюють як географічні мітки: Новгород, Москва, Ярославль,
Балахна, Мещера, Юр'єв, Казань і Вологда зійшлися в одній невеликій групі
болховських козаків. Для Орла це сильне підтвердження самого механізму
далекого набору до сусіднього гарнізону. Але це все ще Болхов, не Орел:
переписувати дев'ять людей у першопоселенці Орла не можна. Перевірка повного
орловського розділу 1594/95 року не дала жодного збігу повного імені з
цими козаками; два безіменні «москвитини» серед орловських торговців для
ототожнення марні. Картка:
PUB-KORETSKY-1975-BOLKHOV-COSSACK-ORIGINS-1593.
2023 року К. Б. Кудланов і Р. О. Голубков опублікували спеціальне зіставлення траєкторій заселення Путивльського й Орловського повітів. Для першого Орла вони виокремлюють не невизначену «північ», а конкретні джерела потоку. Після заснування міста 1566 року автори пов'язують служиле заселення насамперед із Бєльовом, Новосилем і Крапивною, а також із Пронськом. Сильна навколишня лінія йшла з Болхова, Мценська, Карачева та Лівенської округи; північний потік додатково простежується від Серпухова й Калуги.
Контроль виносок потребує суттєвого застереження. На с. 95 цей перелік приписано відомостям В. М. Неделіна, але поставлене посилання [9] у бібліографії — сучасна «Карта Орловского уезда» на dor-zhur.livejournal.com, а не архівна відомість XVI століття. Серпуховський і калузький напрямки автори виводять із прізвищ у Д. К. Зеленіна. Тому точні міста — обґрунтована історіографічна мапа пошуку, але не знайдений список зведенців.
Автори розрізняють три склади перших поселенців: зведенців, яких держава переводила зі старих служилих міст; сходців, що прийшли самостійно; і місцевих людей. Головним вони вважають північний великоруський потік з окської річкової системи, особливо з міст Тульської оборонної риси. Місцевий і навколишній потік був другим за значенням; західний, східний і південний — допоміжними.
Це дослідження незалежно узгоджується з нашою перевіркою первинних книг. Прізвища Калугіних, Серпуховитінових, Путивльцова і Стародубцова справді читаються в орловській книзі 1594/95 року; родини Коптєвих, Єлагіних, Глєбових і Болотових утворюють обережні мости до Тули, Мценська й Кашири; веньовська книга 1571/72 року прямо показує сам державний механізм іспомісчення тулян і каширян у новому повіті.
Але стаття не перетворює Бєльов чи Новосиль на доведену батьківщину Анфілогових. Вона встановлює коридори всього орловського населення. Тому ці міста внесено до дослідницької картки, але загальний маршрут не проведено на прізвищевій мапі: для лінії потрібен ранній Анпілог/Анфілог, родина, що збігається, або пряма формула «сведён на Орёл» (зведений на Орел).
Картка: PUB-KUDLANOV-GOLUBKOV-2023-OREL-SETTLEMENT-TRAJECTORIES.
Стаття, с. 91–101,
DOI: 10.22281/2413-9912-2023-07-02-91-101.
Овсянникови: можливий тульсько-орловський міст, але не «переїзд із Крапивни»
Одна з пізніх родовідних розповідей називає Овсянникових вихідцями з Крапивни й датує перехід до Орла 1593 роком. Підстава датування виявилася не переселенським записом: 1593 року з Крапивни виступав полк із воєводами Жданом Сабуровим і князем Семеном Звенигородським. У полковій формулі немає Овсянникових і немає повідомлення про переведення родин на Орел. Сам автор розповіді прямо попереджає, що будує гіпотезу. Військовий вихід із міста не можна перетворювати на родинний маршрут. Не підтверджено й допоміжну дату: спеціальне дослідження Крапивни зазначає відсутність надійного документа про її перенесення на нове місце 1587 року. Нова Крапивна безсумнівно існувала до 1627 року, а її розташування на межі XVI–XVII століть встановлюється лише гадано.
Проте перевірка первинних книг дала змістовнішу зачіпку. У Тульському повіті 1587–1589 років записано Романа Максимовича, Льову Єлизаровича, Максима Васильовича та Григорія Максимовича Овсянникових. Льова прямо володів батьківським помістям; Григорій — старим помістям; Максим Васильович простежується в Нюховському й Веркошському станах. В Орловському повіті 1594/95 року записано Василя Григоровича Овсянникова. За часом і по батькові він може бути сином тульського Григорія Максимовича: виходить сумісний ланцюжок Максим — Григорій — Василь. Але жодна стаття поки не називає цього Григорія батьком саме орловського Василя й не говорить про перехід із Тули.
У самій орловській книзі є й доведене внутрішнє споріднення: Ісая Софроновича Овсянникова названо дядьком Якушки Самсоновича Овсянникова. Поруч записано Филимона Софроновича Овсянникова, імовірного брата Ісая, але без прямої братської формули. Іншого Филимона Овсянникова вже названо попереднім тримачем починка Овсянникова на Мокрому Бенську. Ці люди показують розвинене орловське родинне коло, але не доводять Крапивни.
Створено дослідницьку картку
PUB-OVSYANNIKOV-TULA-OREL-1587-1595-CROSSCHECK. Профілі та лінію на мапі не
додано: прізвище слугує контрольним прикладом загального орловського ядра, а
тотожність поколінь і сам переїзд ще не підтверджено. Повний звід новиків
1596 року також перевірено: прізвища Овсянников у ньому немає ні в тульському, ні в
орловському, ні в решті розділів. Це не спростування існування родини,
а відсутність потрібної проміжної ланки в конкретній верстальній кампанії.
«Отводная книга по Орлу» 1591/92 року: виявлено систематичне змішування з Уфою
М. І. Лавицька 2009 року повідомила про перше масове іспомісчення орловських служилих людей у 1591–1592 роках і послалася на «Отводную книгу по Орлу» 1591/1592–1629 років: РГАДА, ф. 1209, оп. 2, д. 15108. З неї ж авторка навела чотири імені. Син боярський Яків Савенков нібито отримав 1591 року ріллю, яку раніше орав Степан Михайлов. 1594 року житець Матвій Васильєв отримав дачу, частиною якої раніше користувався стрілецький сотник Остафій Мартинов.
Ця знахідка виглядала як прямий шлях до першого орловського земельного розподілу, тому посилання перевірено не за переказами, а за цифровими сканами офіційного опису 2 фонду 1209. На друкованих сторінках 75–76, у розділі «31. Орел и Болхов», перелічено книги № 10052–10072, 12850 і 12852. Орловські матеріали цього розділу починаються лише 1617 роком. Потім було перевірено підсумковий покажчик на сканах 0432–0436: він розподіляє за містами всі 1303 одиниці цієї частини опису. № 15108 у ньому немає взагалі, а не лише в орловському розділі. Отже, заявлений сучасний шифр неможливий.
Проблему посилює майже точний збіг заголовка з відомою «Отводной книгой по Уфе» 1591/92–1626 років, опублікованою Н. Ф. Демидовою. Уфимська книга зберігається в тому самому фонді 1209: оп. 1, кн. 517; її дослідження так само будується довкола масового відведення землі на початку 1590-х років, ранішого явочного землекористування та казенного постачання гарнізону. Орловський абзац Лавицької дотримується тієї самої логіки.
Вирішальною стала не стилістична схожість, а точне число 417. Лавицька пише, що в її розпорядженні було 417 ввізних, відмовних і роздільних грамот по Орлу. Але в авторефераті докторської дисертації Б. А. Азнабаєва 2006 року прямо сказано про 417 відмовних грамот Уфимського повіту з фондів «Спорные дела Генерального межевания» та «Уфимская приказная изба». Отже, водночас збіглися назва книги, роки, логіка дослідження й рідкісне точне число документів. Це вже не пояснюється простою друкарською помилкою в архівному номері. Орловський статистичний блок і побудовану на ньому періодизацію не можна вважати доведеними без окремої орловської бази.
Зокрема, фраза Лавицької про різке поповнення Орла дворянами з Лівен, Єльця та інших міст стосується лише її етапу 1636–1680 років, а не ядра 1590-х років. Окремого посилання на іменну перевідну відомість при цій фразі немає. Після виявлення уфимського статистичного джерела вона не може слугувати доказом шляху перших орловців.
Перевірено й ранішній абзац статті на с. 115. Лавицька пише, що діти не менш як 62 старих «жильців» служили в Орлі наприкінці XVI — на початку XVII століття, а нащадки понад 150 старих жильців становили основу служилого міста в першій половині XVII століття. Проте іменного реєстру цих людей немає. Виноска після слова «жильців» лише пояснює термін, а наступний перелік перших землевласників забезпечено загальним посиланням на ф. 1209, оп. 1 без книги й аркушів.
Особливо показовий внутрішній контроль: у надрукованому переліку 54 прізвищ перших землевласників немає Анфілогових у жодному варіанті. Тим часом повний первинний текст 1594/95 року незалежно фіксує дев'ятьох власників досліджуваного ряду, причому кілька з них отримали батьківські помістя. Отже, перелік статті свідомо вибірковий. Числа 62 і 150 можна зберегти лише як загальну авторську модель спадкоємності ранніх служилих родин; вони не називають предка Анфілогових, попереднього міста чи маршруту переселення.
Чотири імені все ж не можна просто відкинути. У справжній орловській писцевій книзі 1594/95 року справді знайдено двох Яковів Савенкових: Якова Кузьмина сина Савенкова в селі Савенковому Каменського стану та Якова Тимофієва сина Савенкова в починку Грешинському Єлкова Корчаковського стану. Лавицька не наводить по батькові, тому жодного не можна впевнено ототожнити з одержувачем землі 1591 року. Незалежних збігів для Степана Михайлова, Матвія Васильєва й Остафія Мартинова поки немає. Імена збережено як пошукові ключі; профілі та маршрут на мапі не створено.
Картка: PUB-LAVITSKAYA-2009-OREL-OTVODNAYA-CITATION-AUDIT.
Стаття Лавицької,
офіційний опис РГАДА,
дослідження книги по Уфі,
автореферат Б. А. Азнабаєва.
Походження орловського служилого населення загалом поки окреслено лише як реконструкцію: насамперед північний великоруський потік із басейну Оки через Серпухов, Калугу, Бєльов, Новосиль і Крапивну, доповнений людьми з Мценська, Болхова, Карачева, Лівенської округи та Пронська. Це не збережений список переселенців. Документи 1577 року надійно показують інше: заселення й набір ще тривали, людей різко бракувало, персональні списки наказували складати, а три зміни з орловськими козаками справді вийшли на службу.
Походження Анфілогових зокрема поки не зведено до одного міста. Найсильніша зовнішня гіпотеза — північний/верхньоокський коридор. Найсильніша родинна гіпотеза — місцеве утворення прізвища в Корчаковському стані від особового імені Анпілог; людину з таким ім'ям та іншим прізвищем, Анпілога Іванова сина Онаньїна, уже знайдено в тому самому стані. Наступний доказовий крок — знайти до 1594 року не обов'язково «Анфілогова», а Анпілога й усе знайоме коло прізвищ у книгах дев'яти вихідних міст.
Шестиаркушевий розбір опису 21: не Орел, а Коломна 1599 року
На першому аркуші опису 21 особливо привабливо виглядала РГАДА, ф. 210, оп. 21, д. 4, лл. 1–6 (за старою нумерацією 50–55): «Разборная книга служилых людей (отрывок)», не раніше 1597 року, за скрепою дяка Андрія Іванова. Без міста в заголовку її можна було прийняти за залишок сіверського огляду 1597 року, який продовжував загальнодержавне верстання новиків 1596-го.
О. Л. Станіславський уже виконав потрібну атрибуцію за внутрішніми ознаками. Повний припис читається «Дияк Андрей Иванов сын Татьянин» (Дяк Андрій Іванів син Тетянин). У уривку названо окладчиків Семена Бірева, Матвія Дубенського, Микиту Ігнатьєва, Івана Норова і Микиту Фоміна — ті самі люди стоять у Коломенській десятні 1577 року. Серед новиків присутні Степан Семенович Ігнатьєв і Назарій Іванович Хотунський, що служили пізніше у виборі по Коломні. Нарешті, опис справ, урятованих під час пожежі 1626 року, прямо називає коломенську книгу 107-го/1599 року грошової роздачі й новицького помісного верстання за приписом Андрія Татьяніна.
Отже, д. 4 надійно виключено: це уривок Коломенської десятні
1599 року, а не сіверський чи орловський розпис. Негативний результат
корисний методично — пізній каталог скоротив повне іменування дяка й
приховав місто, а географію відновила група окладчиків. Але замовляти ці
шість аркушів заради походження орловського ядра більше не потрібно. Картка:
PUB-RGADA-F210-OP21-D4-KOLOMNA-1599-AUDIT.
Офіційний опис,
наукова атрибуція Станіславського.
Що все-таки дає огляд 1597 року
Хоча шестиаркушевий кандидат виявився коломенським, сам розрядний запис 1597 року залишається важливим продовженням орловського ряду. 15 березня цар Федір Іванович розпорядився пожалувати грошовою платнею дітей боярських «всю землю» (усю землю) і розіслати комісії по служилих центрах. Петра Микитовича Шереметєва і думного дворянина Єлизара Леонтійовича Ржевського відправили «в Северу во Брянске и во все северские городы» (у Сіверу, до Брянська й до всіх сіверських міст); ім'я наступного за ними дяка в розрядному записі втрачено після слів «да диака» (та дяка).
М. Г. Кротов установив зв'язок двох загальнодержавних заходів: новиків, поверстаних помістями в Москві 1596 року, на огляді 1597-го доверстували грошовою платнею; тих, хто не з'явився роком раніше, могли верстати і помістям, і грошима. Отже, орловська група 1596 року мала пройти наступний адміністративний облік. Але указ не називає Орел прямо й не перелічує всіх міст комісій: поки не можна вирішити, оглядала орловців сіверська, тульська чи берегова комісія.
Є й важливий негативний контроль. У хронологічному описі Кротова під 1597 роком відновлено десятні дванадцяти повітів: оригінали по Мурому й Ряжську, виписки по Арзамасу, Каширі, Коломні, Луху, Мещері, Нижньому Новгороду, Переславлю-Залеському та Суздалю. У підсумковому покажчику міст Орел названо лише під 1596 роком. Отже, «орловська десятня 1597 року» поки не відома архівна справа, а ймовірний утрачений продукт загального огляду. До виявлення власного заголовка, алфавіту чи виписки цитувати її як збережений документ не можна.
Шукати тепер треба не новий загальний наказ, а документальних нащадків
утраченого орловського обліку 1597 року: прізвищевий алфавіт, виписку Розрядного
архіву, формулу пізнішої десятні «по верстанью 105-го году» (за верстанням 105-го року) або помісний
акт про видачу грошової платні. Такий матеріал зможе розділити старе
орловське ядро, новиків 1596 року, тих, хто не з'явився, і безпомісних. Картка:
PUB-KROTOV-1597-SEVERSKY-MUSTER-OREL-BRIDGE.
Дослідження М. Г. Кротова,
десятня новиків 1596 року.
Чотири справи Герольдії: перший прізвищевий архівний міст
Пошук документальних нащадків утраченої десятні вперше вивів не до загального фонду, а до точного прізвищевого комплексу. В офіційному каталозі РГИА знайдено чотири справи Департаменту герольдії Сенату по Курській губернії:
- ф. 1343, оп. 16, д. 2345, «Дело о дворянстве. Анфилоговых» (Справа про дворянство. Анфілогових), 1826–1887 роки;
- д. 2348, те саме написання прізвища, 1867–1886 роки;
- д. 2164, «Дело о дворянстве. Анпилоговых» (Справа про дворянство. Анпілогових), 1851 рік;
- д. 2165, те саме написання, 1859 рік.
Головний пріоритет — д. 2345. Її широкий діапазон дат дає змогу очікувати первісний доказ дворянства, рішення Герольдії й пізніші доповнення. Саме в такому провадженні могла зберегтися архівна довідка, з якої походить відома формула про Василя Дмитровича Анфілогова, «записанного по городу Орлу Московского стола в десятках» (записаного по місту Орлу Московського столу в десятнях). Якщо довідка є, важлива не лише цитата, а й її службовий апарат: рік, назва книги, старий шифр, аркуші та установа, що видала виписку.
Зміст аркушів ще не доступний. Тому не можна стверджувати, що д. 2345 уже містить цю виписку, автоматично об'єднувати чотири справи в одну гілку чи вважати названого в майбутньому «родоначальника» біологічним засновником усього прізвища. У дворянському провадженні родоначальником могли називати найранішого предка, від якого заявникам вдалося юридично довести безперервний ланцюжок.
Є й практична зачіпка щодо доступу. 30 серпня 2024 року читач РГИА просив на генеалогічному форумі перефотографувати саме д. 2345 і назвав її мікрофільмованою. Це не офіційний опис носія і не публікація аркушів, але підвищує шанс швидко отримати копію в читальній залі. Пошук готових загальнодоступних зображень результату не дав. Перелік прізвищ і місць у підписі автора повідомлення не можна видавати за зміст справи.
Окремий звід записів Курської дворянської родовідної книги уточнив хронологію. Під формою Анфілогови VI частину вказано не один раз, а за 1824, 1830, 1833, 1835, 1849, 1852, 1853, 1886 і 1887 роки; під формою Анпілогови — за 1839 рік. Водночас обидві форми трапляються в II частині, а Анфілогови ще й у III. Отже, перед нами не одне разове «визнання прізвища», а кілька гілок і підстав: давність роду, військова й цивільна служба. Особливо важливий 1824 рік: він передує початковій даті д. 2345, тому в ній справді може лежати не первісне губернське рішення, а його перегляд чи продовження. Звід неповний і не замінює книг Герольдії, але дає точні роки для пошуку визначень.
За цими роками знайдено безпосереднього попередника. РГИА, ф. 1330, оп. 18, д. 137 А–Б — справа унтер-офіцера Анфілогова з його братом-однодворцем про землю, 26 січня 1822 — 25 жовтня 1823 року. Основна частина займає 124 аркуші, додане сенатське провадження — ще 67. Двох рідних братів позначено різними статусами всередині старого служилого суспільства; земельний спір закінчився безпосередньо перед записом прізвища до VI частини. У ньому можуть лежати володільницькі виписи й докази успадкування, але каталог не називає ні імен братів, ні землі, ні результату справи. Тепер запис з іменного покажчика локалізовано точно: РГИА, ф. 1343, оп. 51, д. 593, л. 30. На цьому аркуші офіційно проіндексовано «Анфилогов А. Ф., дворянин» і «Анфилогов Р., унтер-офиц.». Картку всієї алфавітної родовідної книги за 1788–1875 роки архів позначив як таку, що має відскановані аркуші, і вона розкриває склад із 471 аркуша; відкрита картка л. 30 показує імена, але не віддає файлу зображення. Збіг прізвища й чину робить Р. сильним кандидатом на учасника земельної справи, проте не розкриває повного імені, а сусідство з А. Ф. в алфавітній книзі не доводить спорідненості.
Тепер офіційно перевірено й саму першу книгу давнього дворянства: РГИА, ф. 1343, оп. 51, д. 155, «Родословная книга дворян Курской губернии», 1824 рік. Каталог позначає наявність сканів та індексує в книзі на точному л. 100 «Анфилогова А. М.» — титулярного радника курської поліції. Для аркуша існує окрема офіційна картка, хоча самого образу відкритий каталог не віддає. Це перша іменна точка в послідовності: земельна справа братів 1822–1823 років → запис до VI частини 1824 року → справа Герольдії 1826–1887 років. Вона не доводить, що А. М. був одним із братів чи що саме він представляв усю гілку Василя Дмитровича: повних імені, по батькові й родоводу у відкритому каталозі не показано. Приватний алфавіт наступної книги, д. 164 за 1833 рік, знову називає А. М. Анфілогова; поки це навігаційна підказка, а не заміна офіційного рядка. За самими ініціалами окремого профілю не створено. Книга 1824 року, аркуш 100, алфавіт книги 1833 року.
Опубліковані штати Курської губернії дали змогу зняти одне хибне ототожнення. У частинах II місяцесловів на 1824 і 1825 роки безпосередньо перевірено розвороти курського розділу. В обох виданнях курським поліцмейстером названо колезького асесора Івана Нестеровича Генделєва; А. М. Анфілогова серед перелічених керівників і чинів присутственних місць немає. Отже, каталожна позначка «Курская полиция» не дозволяє називати Анфілогова поліцмейстером. Він міг обіймати нижчу або тимчасову посаду, що не ввійшла до скороченого розпису. Повного імені цей шлях не розкрив, тому л. 100 родовідної книги залишається необхідним. Місяцеслов 1824 року, частина II, місяцеслов 1825 року, частина II.
Родіон, а Василь міг бути його сином. Але приватний звід не публікує архівного шифру, точної дати, місця чи родинної формули; тому «Родіон Анфілогов» залишається пошуковою гіпотезою, а не встановленою людиною. Наступне точкове замовлення — повна виписка про родину Василя Родіонова. Звід виписок ГАКО.
Ще на одинадцять років раніше два сенатські описи називають конкретну
людину: колезького реєстратора Якова Анфілогова, убитого поблизу села
Великі Щигри. Визначення у справі датовано 11 грудня 1811 року, виписку
з журналу — 7 лютого 1812 року. Великі Щигри пізніше постають великим
гніздом Анпілогових; тому спадкоємці Якова можуть пов'язати раннє
щигровське коло з братами 1822 року й дворянським провадженням. Поки
по батькові та спорідненість невідомі. Для Якова створено профіль P9678, Record
PUB-RGIA-1330-23-143-YAKOV-ANFILOGOV-1811 і точку події у Великих
Щиграх. Картка земельної справи:
PUB-RGIA-1330-18-137-ANFILOGOV-BROTHERS-LAND-1822.
Перевірено й місцевий архівний дублер. Офіційний опис ГАКО, ф. 1436, Курське дворянське депутатське зібрання містить лише 19 збережених справ за 1760–1864 роки; самостійної справи Анфілогових чи Анпілогових у ньому немає. Це не доводить, що місцевого провадження ніколи не було, але робить сенатські справи РГИА головним збереженим комплексом.
Повні розділи «Імена та зміст», межу доказу й порядок читання
внесено до картки
PUB-RGIA-1343-16-ANFILOGOV-NOBILITY-DOSSIERS і робочої зачіпки
LEAD-RGIA-1343-16-2345-ANFILOGOV-NOBILITY. Самі чотири каталожні
заголовки не створюють людей і маршрутів; єдина нова іменна подія
на мапі стосується Якова Анфілогова у Великих Щиграх.
Основна справа РГИА,
земельна справа, частина А,
сенатський документ про Якова,
звід Курської родовідної книги,
повідомлення про мікрофільм,
офіційний опис ГАКО.
Змішані описи фонду 210: ранні крайні дати перескакують через 1577 рік
Додатково перевірено два описи, які за каталогом виглядали можливим сховищем утрачених орловських списків. Зведений опис 15/16/23 починається з 1545 року й охоплює різнорідні стовпці, зокрема Помісного столу. Проте рання одиниця № 29 «Отрывки разрядов» поєднує розряди 1550–1553 і 1580–1582 років: 1577 року в її описі немає.
Ще переконливіше влаштовано опис 21 з крайніми датами 1512–1711 років. На першому аркуші власне опису послідовно стоять: д. 1 — список учасників Смоленського походу 1512 року; д. 2 — пізній список розрядної книги 1537–1552 років; д. 3 — пізній список розрядної книги 1556–1561 років; наступна одиниця, д. 4, уже датована 1597 роком. Нижню межу опису створюють кілька давніх книг, а не безперервний ряд справ.
Таким чином, окремої справи 1577 року не виявилося й у двох найраніших
змішаних описах. Це не доводить фізичної втрати кожного поіменного
списку: аркуш міг бути вкладений у пізню в'язку й не потрапити до заголовка.
Практичний висновок уже надійний — замовляти ці описи суцільно лише через
дати 1545 чи 1512 року не слід; повертатися до них варто за конкретним
архівним посиланням. Результат внесено до карток
PUB-RGADA-F210-EARLY-OREL-CATALOG-AUDIT і
LEAD-210-6-1-OREL-NAMED-LISTS-1577.
Опис 15/16/23,
опис 21,
перший аркуш хронологічного ряду.
Повний ранній корпус десятень: сім справ і жодної окремої орловської
Офіційний опис 4 фонду 210 тепер перевірено не за зменшеними картинками переглядача, а за всіма 31 повнорозмірним архівним зображенням. Два незалежні проходи розпізнавання й посторінкова звірка дали той самий замкнений ряд справ до 1596 року:
- д. 17 — Коломна, 1577 рік, розбірна десятня, грошова роздача й верстання новиків, 106 аркушів;
- д. 94 — Ряжськ, 1579 рік, грошова роздача, 80 аркушів;
- д. 221 — Єпіфань, 1585 рік, верстання козаків у діти боярські, 13 аркушів;
- д. 13 — Переславль-Залеський, 1590 рік, верстання й грошова роздача, 8 аркушів;
- д. 95 — Ряжськ, 1591 рік, верстання й грошова роздача, 156 аркушів;
- д. 222 — Єпіфань і Веньов, 1591 рік, грошова роздача, 57 аркушів;
- д. 96 — Ряжськ, 1594 рік, огляд, 53 аркуші.
Повні опубліковані тексти всіх семи книг перевірено на форми Анфилог-, Анпилог-, Онфилог-, Онпилог-, Ампилог- і Амфилог-, а також на рідкісний родинний підпис Микула — сини Василь, Тимофій і Карп. Цільового прізвища й такої трійки в них немає. Це важливий негативний результат: рання частина спеціалізованого опису вичерпана цілком, тому повторювати загальний пошук по ній більше не потрібно. Орловський набір слід шукати в утрачених книгах, вкладених списках, пізніших володільницьких виписах і чолобитних про переписування служби.
Три повнорозмірні фрагменти офіційного опису збережено в публічній картці
PUB-RGADA-F210-EARLY-OREL-CATALOG-AUDIT; картка тепер відкрита як Record і
пояснює імена, метод перевірки та межу негативного висновку. Мапа не
змінюється: відсутність прізвища в корпусі не є подією переміщення.
Коломенська десятня 1577 року: повний поіменний контроль не дав переходу до Орла
Офіційний опис фонду 210 підтверджує точний шифр найранішої справи в спеціалізованому зібранні десятень: РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 17. Це Коломенська розбірна десятня 7085/1577 року, грошова роздача й помісне верстання новиків, 106 аркушів. Розбір проводили боярин Петро Васильович Морозов і дяк Василь Низовцов. Наступної окремої ранньої Орловської десятні в описі немає; Орел уперше прямо включено до збереженої верстальної десятні лише 1628 року.
Повну публікацію Коломенської десятні зіставлено з володільницькими заголовками Орловської книги 1594/95 року. У вихідному коломенському ряду відокремлено окладчиків, вибір, дворових і городових — загалом приблизно 301 людину. Знайдено десять спільних прізвищевих форм: Васильєв, Єсипов, Захаров, Кішкін, Парфенов, Протасов, Софонов, Сумороков, Тішков і Федоров. Але в жодній парі не збіглися водночас прізвище й по батькові; точного тричастинного імені теж немає. Більшість форм патронімічні й могли виникати незалежно.
Особливо показовий контроль Суморокових. У Коломні 1577 року названо Митю Верещагіна сина Суморокова, Івашку Турабьєва сина Суморокова і поручителя Істому Степанова сина Суморокова. В Орлі 1594/95 року жив Істома Петрів син Сумороков, що отримав землю після брата Івана. Ім'я та прізвище збігаються, але по батькові різні: це не одна людина. Пара, що виникла під час першого машинного порівняння, з Неудачею Петровим сином Сумороковим виявилася хибною: Неудачу надруковано в пізньому коломенському списку 1648 року, вміщеному в коментарі до тієї самої публікації, а не в десятні 1577-го.
Отже, Коломна залишається можливою частиною загального окського коридору, але
поки не є доведеним джерелом орловської родини. Маршрут на мапу не
нанесено. Картка: PUB-KOLOMNA-1577-OREL-1594-CROSSCHECK.
Коломенська десятня, частина 1,
частина 2,
офіційний опис РГАДА.
Єпіфань 1585 року: одразу чотири можливі братські пари з Орлом
Набагато змістовнішим виявився повний список Єпіфані. Його заголовок прямо каже: це «десятня детей боярских епифанцов, которые верстаны ис казаков» (десятня дітей боярських єпіфанців, яких поверстано з козаків) боярином князем Дмитром Івановичем Хворостиніним і дяком Василем Шераповим у 7093 році. Підсумок публікації ще точніший: 1585 року з єпіфанських козаків поверстали в діти боярські 300 людей. Сімдесят отримали помісні оклади по 40 четвертей, решта 230 — по 30.
Таким чином, джерело показує сам соціальний механізм: козацьке населення нового прикордонного міста не зникало й не замінювалося готовим дворянством, а одним розбором перетворювалося на помісних дітей боярських. Для перших орловців це особливо важлива паралель: вирок 1577 року теж описує місцевих орловських козаків із малими помістями й відбір придатних людей.
Повні 300 єпіфанських імен зіставлено з володільницькими заголовками Орловської писцевої книги 1594/95 року. Отримано чотири пари, у яких збігаються водночас по батькові й прізвищеве іменування, але різняться особові імена:
-
Иванко Юрьев сын Воробьев, № 15 в Єпіфані — Фетко Юрьев сын Воробьев в орловському починку Деткиле;
-
Фомка Кузмин сын Иванов, № 205 — Максим Кузмин сын Иванов на орловському займищі біля Оки;
-
Степанко Васильев сын Коптев, № 151 — Фома Васильев сын Коптев в орловському селі Брусені;
-
Окинша Иванов сын Новиков, № 175 — Павел Иванов сын Новиков в орловському селі Смородичному.
Кожна формула сумісна з рідними братами: різні особові імена, але один названий батько й одна прізвищева частина. Проте слова «брат» у жодній із цих пар поки не знайдено, тому спорідненість не можна вважати встановленою.
Імена та зміст. Иванко — Іван, Фетко — розмовна форма Федора, Фомка — Хома (Фома), Степанко — Степан. Окинша — рідкісна побутова форма, імовірно пов'язана з календарним ім'ям Акинф/Іакинф або близькою формою. Важлива не модернізація імен, а однакова документальна конструкція: наприклад, обидва Коптєви названі «Васильев сын Коптев» (Васильєв син Коптєв), тобто кожен називає батьком Василя й належить до Коптєвих.
Пара Коптєвих особливо сильна. Степанко Васильович Коптєв 1585 року ще належав до єпіфанського козацького кола, яке тоді поверстали в діти боярські. Фома Васильович Коптєв уже володів землею в Орлі 1594/95 року і з тим самим повним ім'ям записаний серед орловських новиків 1596 року. Раніше було знайдено Тимофія Григоровича Коптєва в тульській сторожовій службі 1577 року і старому тульському помісті, Артемія Григоровича в Мценську та Івана Григоровича в Орлі. Тепер перед нами не пряма лінія одного переселенця, а можлива родинна мережа Тула — Мценськ — Єпіфань — Орел.
Новикови дають іншу важливу деталь. Про орловського Павла Івановича Новикова писець каже: «отца его поместье» (його батька помістя). Отже, батько Павла Іван Новиков був пов'язаний з орловською землею раніше 1594/95 року. Якщо єпіфанець Окинша справді був братом Павла, родина не цілком «прийшла з Єпіфані»: її сини вже були розподілені між двома містами. Саме таку модель родинних дворів і регульованого поділу братів пізніше прямо показує справа орловських козаків Логачових 1592 року.
Окремо перевірено небезпечний для прізвищевого пошуку рядок: Перша Онаньин сын Левонтьева, № 125. Тут «Онаньин» стоїть на місці по батькові — Перша був сином Онані, — а прізвищева частина запису Левонтьєв. Це не єпіфанський Онаньїн за прізвищем і не підстава поєднувати його з Анпілогом Івановим сином Онаньїним з Орловського повіту.
Для контролю тим самим способом розібрано Ряжську десятню 1579 року: у 461 служилому блоці немає жодного збігу з Орлом водночас за по батькові та прізвищевою частиною. Тому чотири єпіфанські пари помітно змістовніші за загальне прізвищеве тло.
Повторна Єпіфанська десятня від 30 жовтня 1591 року дала змогу перевірити долю самих чотирьох людей. Иванко Юрьев сын Воробьев продовжував служити по Єпіфані під № 10; за нього поручилися Андрій Власов, Митроха Кошкаров, Семен Медведєв і Мойсей Єфанов. Окинша Иванов сын Новиков залишався там само під № 68; його поручителями стали Максим Уваров, Мойсей Єфанов, Сидір Ларін і Сава Коптєв. Степанко Васильев сын Коптев під № 302 позначений одним словом: «умре» (помер). Фомка Кузмин сын Иванов увійшов до редакторського переліку 39 людей 1585 року, яких у десятні 1591-го вже немає; причину не названо.
Це суттєво змінює зміст зіставлення. Иванко й Окинша точно не є орловськими Феткою та Павлом, а Степанко взагалі не міг пізніше перейти до Орла. Отже, якщо однакові формули справді пов'язують родини, перед нами не чотири особисті переїзди, а можливі брати або гілки, розділені між Єпіфанню та Орлом. Відсутність Фомки не дозволяє оголошувати його переселенцем: людина могла померти, потрапити в полон, утратити придатність, не приїхати до роздачі чи зникнути зі списку з іншої причини.
Повне зіставлення списку 1591 року додало ще дві паралелі. Єпіфанський Сава Іванів син Юров та орловський Никифор Іванів син Юров сумісні з братством. Восьмирічний Суханко Іванів син Григор'єв формально підходить до орловських Максима та Ігнатія Івановичів Григор'євих, але іменування Григор'єв надто широке, а вікова відстань велика; це слабка гіпотеза.
Важлива й структура поручительства. Сава Коптєв ручався за Окиншу Новикова, тобто дві зі знайдених прізвищевих груп входили до одного єпіфанського служилого кола. Інший єпіфанець, Іван Степанів син Коптєв, пізніше мав незвичайного поручителя-іногороднього — тульського губного старосту Андрія Маслова. Ці записи посилюють уявлення про міжміську мережу Коптєвих, але все ще не називають батьків і братів.
Архівне посилання збережено точно у формі публікації: Московський архів Міністерства юстиції, книга десятень № 221, друкований опис № 83 для 1585 року і книга № 222, друкований опис № 84 для 1591 року. Сучасні шифри РГАДА поки не встановлено й не підставляються за здогадкою. Картка: PUB-EPIFAN-1585-OREL-1594-FAMILY-CROSSCHECK. Маршрут на мапу не нанесено: прямого переїзду немає, Коптєви, Новикови, Воробйови та Іванови не належать до досліджуваного прізвищевого ряду. Єпіфанська десятня 1585 року, Єпіфанська десятня 1591 року.
Ряжськ 1591 року: прямі переписувачі з Рязані та слід Баздиревих
На відміну від Орловської писцевої книги, Ряжська десятня 1591 року є службовою книгою грошової роздачі й розбору. Тому вона зберігає саме ту формулу, яку хотілося б знайти для перших орловців. Шість номерів редактор об'єднує прямим поясненням: вони «переписались на службу с Рязани с Каменскаго и Пехлецкаго станов» (переписалися на службу з Рязані з Каменського й Пехлецького станів).
Названо всіх людей і попередні місця:
-
Іван Петрів син Лунін, № 507 — служив із Рязані в Каменському стані;
-
Федір Іванов Потулов, № 508 — звідти ж;
-
Григорій Петрів син Лунін, № 509 — звідти ж;
-
Петруша Никифорів син Баздирев, Свиридов тож, № 518 — служив із Рязані в Пехлецькому стані, у Ряжську записаний серед облогових з окладом 40 четвертей;
-
Гриша Іванів син Мосолов, № 522 — з Каменського стану;
-
Федька Олексіїв син Буженінов, № 529 — служив із Рязані в Каменському стані з 7096/1587–1588 року.
Це не реконструкція й не збіг прізвищ, а задокументований іменний перехід. Десятня показує, що канцелярія справді вживала точні формули попередньої служби: людина, старе місто, стан, іноді рік. Відсутність таких слів в Орловській книзі тепер пояснюється насамперед типом джерела: орловська книга описувала землю, а ряжська — службовий розбір.
Ряжськ 1594 року: та сама група зросла до дванадцяти людей
Повне факсиміле наступної Ряжської десятні дало другий, ще сильніший контроль механізму. У березні 1594 року окрема рубрика №№ 635–646 повідомляє: окладчики сказали про цих ряжан, «что они служат с Рязани» (що вони служать з Рязані). У підсумковому розборі книги В. М. Сторожев називає їх прямо — «переписавшихся на службу с Рязани — двенадцать человек» (тих, що переписалися на службу з Рязані, — дванадцять людей).
Названо князя Григорія Федоровича Дулова; Івана та Григорія Петровичів Луніних; Федора й Костянтина Івановичів Потулових; Гришу Івановича Мосолова; Івашка Олексійовича Буженінова; Дмитра Михайловича та Петра Сидоровича Созонових; братів Богдашка й Федьку Никифоровичів Биковських; Хренку Михайловича Дубовицького. Статті зберігають оклади від 400 до 100 четвертей, Каменський стан і окрему отаманську службу.
Четверо людей безперечно повторюють переходців 1591 року: два брати Луніни, Федір Потулов і Гриша Мосолов. Костянтин Потулов із тим самим батьком Іваном утворює ймовірну пару братів із Федором, а Богдашка й Федьку прямо названо Никифоровими дітьми Биковського. Отримано важливу відповідь про структуру джерела: позначка попереднього міста могла зберігатися не раз, а група, що переходила, залишалася помітною через кілька послідовних десятень разом із родинними звязками.
Для Анфілогових прямого збігу немає. Жоден із дванадцяти не відповідає
семи орловським батьківським лініям. Созонови лише співзвучні Окинші Созонову
сину Сотникову з Орла, але інше друге іменування виключає тотожність.
Тому мапа знову не змінюється. Зате тепер відомо, якої якості міг
бути втрачений орловський службовий список: попереднє місто, земельний стан,
оклад, повтор між роками й брати в одній рубриці. Фотокопії друкованих
с. 354–355 і повний іменний розбір додано до картки
PUB-RYAZHSK-1591-OREL-1594-BAZDYREV-NETWORK.
Петруша Баздирев і можливий батько в Орлі
Найважливіше ім'я — Петруша Никифорів син Баздирев, Свиридов тож. Баздиреви — не випадкове поширене прізвище: в Орловському повіті саме від нього дістало назву село, де 1594/95 року сиділи Беляй та Осип Васильовичі Анфілогови й три брати Микуличі Анфілогови.
У тому самому селі писець записав Никифора Оксенова сина Баздирева. Він тримав «отца его поместье» (його батька помістя), тобто земля раніше належала його батькові Оксену Баздиреву. Виходить правильна трипоколінна конструкція:
-
Оксен Баздирев — попередній власник орловського помістя;
-
його син Никифор Оксенович Баздирев — орловський поміщик 1594/95 року;
-
можливий син Никифора — Петруша Никифорович Баздирев, що служив спочатку по Рязані в Пехлецькому стані, а потім переписався до Ряжська.
Збігаються рідкісне прізвище, ім'я названого батька та хронологія. Тому це найсильніша знайдена гіпотеза спорідненості між людиною із задокументованим попереднім містом і власником із безпосереднього орловського сусідського куща. Але документ не каже «Петруша, син орловського Никифора», тому подавати зв'язок як доведений поки не можна.
Є принципове застереження щодо напрямку. Навіть якщо Петро виявиться сином орловського Никифора, це не обов'язково шлях Рязань — Орел. Никифор тримав батьківське орловське помістя, тоді як Петро служив по Рязані й перейшов з неї до Ряжська. Можливі раннє розселення з Орла, одночасна служба членів родини в різних містах або складніша послідовність. Знайдено точно маршрут Петра Рязань — Ряжськ, але не маршрут його батька.
Подвійне іменування «Баздырев, Свиридов тож» (Баздирев, він же Свиридов) теж потребує обережності. У Ряжську існувало велике коло Свиридових. Одна форма могла бути родовим іменуванням, інша — прізвиськом чи належністю до іншої гілки. Без поручного чи земельного запису порядок походження прізвищ не встановлюється.
Нова знахідка у відкритому скані: жеребок Петра в Мякишеві
Перевірка повного факсиміле платіжної книги Пехлецького стану виправила попередній негативний результат. На друкованій с. 134 записано:
«Въ той же д. жеребей за Петрушкою за Микифоровымъ сыномъ Свиридова; на его жеребей сошного письма въ живущемъ и въ пустѣ пол-полчети сохи, да не дошло 5 ч. пашни; а платити ему зъ живущего съ 3 ч.»
Переклад: «У тому ж селі жеребок за Петрушкою, за Микифоровим сином Свиридова; на його жеребок сошного письма в живущому й у пустому пів-півчеті сохи, та не дійшло 5 четей ріллі; а платити йому з живущого з 3 четей».
Попередня сторінка розкриває скорочення «в той же деревне» (у тому ж селі): це село Мякишево на Прудищах, Софьєвські селища. Ім'я Петруша, батько Никифор, іменування Свиридов і Пехлецький стан водночас збігаються з Петром Никифоровичем Баздиревим, «Свиридовым тож» (він же Свиридов), із Ряжської десятні 1591 року. Сукупність ознак робить ототожнення дуже ймовірним, хоча окремої формули «та сама людина» платіжна стаття не містить і прізвання Баздирев у ній пропущено.
Це змінює біографічну модель. Петро не просто зник після переписування на службу до Ряжська: книга 1594–1597 років продовжує враховувати за ним рязанський земельний жеребок. Перед нами, найімовірніше, не простий остаточний переїзд, а розподіл служби й володінь між сусідніми городовими корпораціями. Водночас знахідка показує методичну пастку: пошук лише за формою Баздырев дав хибний нуль, бо друге джерело знає людину лише як Свиридова.
Збережено відкриті фотокопії друкованих с. 133–134 з видання 1898 року;
розшифрування й оцінку тотожності додано до картки
PUB-RYAZHSK-1591-OREL-1594-BAZDYREV-NETWORK. Профіль Петра й точка на
родинній мапі не створюються: він належить до сусідського, а не досліджуваного
прізвищевого ряду, і маршрут Баздиревих до Орла все ще не доведено.
У Ряжських десятнях 1594 і 1597 років Петра Никифоровича й форми Баздирев уже не знайдено. Це не доказ відходу до Орла: він міг померти, потрапити в полон, змінити службу чи не потрапити до конкретного списку.
Ряжська десятня розкрила сам механізм прибору — і двох повних тезок
Повторна перевірка батьківських пар орловського ядра дала не предків, а важливий контроль методу. У ряжському корпусі виявилися одразу дві повні пари, що збігаються з орловськими:
-
Беляй Васильєв син Коростельов кілька разів поручався за служилих людей у десятні 1591 року. У березневій десятні 1594 року він стоїть під № 687 у розділі померлих, а книга 1597 року уточнює, що він помер у 7101 році — між 1 вересня 1592 і 31 серпня 1593 року. Це інша людина й інший родинний ряд, не орловський Беляй Онфілогов;
-
Осипко Васильєв син Похотинской записаний у березні 1594 року під № 461 серед «атаманов рязских Васильева прибору Биркина» (рязьких отаманів Василевого прибору Біркіна). Цих отаманів раніше прийняли на службу, але ще не верстали государевими помістями; Трубецькой і дяк Сапун Аврамов дали Осипу 100 четвертей. 1597 року він повторений під № 524 з тим самим помісним окладом і вперше отримав чотири рублі грошової платні.
Запис Осипа особливо цінний не як кандидат, а як майже сучасна Орлу модель набору: прибір Василя Біркіна близько 1591/92 року → помісне верстання 1594 року → грошове верстання 1597-го. Саме такого роду послідовність могла існувати й для раннього Орла, але його розбірна десятня не збереглася або поки не знайдена. Водночас Коростельов і Похотинской доводять, що навіть рідкісне ім'я зі збіглим по батькові не є достатнім родинним підписом. Для орловських Беляя й Осипа розпізнаваним залишається весь комплекс: прізвищева форма, Баздирево, сусіди, попередній власник землі й службова послідовність. Стороннім ряжським тезкам профілі й точки на мапі не створюються.
Точна пара Софон — Тимофій виявилася в Шацькому повіті
У виписі 1712 року з писцевої книги Федора Чеботова за 1623 рік знайдено ще одного повного тезку орловської батьківської лінії. Серед 151 палацового селянського двору сельця Темешева на Цні, на л. 101, під № 146 у сучасній нумерації розшифрувальника стоїть: «Софонко Тимофеев сын» (Софонко Тимофіїв син). Шифр установлено точно: СПбИИ РАН, колл. 115, оп. 1, д. 173, л. 101 — справа 1712 року про межування земель Наришкіних, що містить випис із шацької книги 1623 року. У науковій літературі паралельний комплекс цитують також як РГАДА, ф. 1209, оп. 4, д. 6034.
Повний відкритий PDF випуску 37 Известий Тамбовской учёной архивной комиссии 1893 року перевірено за зображеннями. На с. 77 справді надруковано господарську статтю «Сельцо Темешево на реке на Цне» (Сельце Темешево на річці на Цні), але подвірний перелік 151 імені видавець пропустив. Фотокопію цієї сторінки збережено, проте вона підтверджує місце й статтю, а не саме ім'я. Точний іменний рядок поки перевіряється за відкритим поаркушевим розшифруванням л. 101; для остаточної звірки потрібен знімок цього аркуша СПбИИ РАН.
Хронологія допускає тотожність: орловський Софон був дорослим 1594/95 року, а шацький запис молодший на 28 років. Але соціальна й земельна картина йому суперечить. У Темешеві названо палацового селянина без прізвища, тоді як близько 1625 року орловський реєстр усе ще знає «Сафоново поместье Тимофеева сына Анфилогова» (Сафонове помістя Тимофієва сина Анфілогова). Остання формула могла зберігати ім'я попереднього власника й не доводить, що він був живий, але без запису про втрату помістя, зміну статусу й перехід до Шацька поєднувати людей не можна. Зараз це точний пізній тезка або слабкий біографічний кандидат. Він отримує окремий Record, але не профіль і не маршрут на мапі.
Баздиреви були й у дедиловському козацькому шарі
Приправочна книга Дедиловського повіту 1588/89 року додає Олфима Баздирева. Його записано серед козаків Лутювої сотні, яким у верхів'ї Шиворони під Черемховим мохом дали по п'ять четвертей перелогу й дикого поля «за послугу» (за службу). Друкований запис міститься на с. 1271.
Так прізвище водночас виявляється:
-
у козацькій сотні Дедилова;
-
у Рязанському Пехлецькому стані та серед переписувачів до Ряжська;
-
в орловському помісному гнізді під Миновим лісом.
Це вже не єдине схоже прізвище, а справжня верхньоокська служила мережа.
Ще чотири родинні мости Ряжськ — Орел
Зіставлення 580 тричастинних імен Ряжської десятні 1591 року з орловськими власниками виявило ще чотири групи з однаковим по батькові:
-
ряжські Ондрюша і Степанко Іванові діти Овдокимови — орловські Іван і Гаврило Іванові діти Овдокимови;
-
ряжський Онашка Васильєв син Свиридов — орловський Курдюм Васильєв син Свиридов;
-
ряжський Сенька Іванів син Новиков — орловський Павло Іванів син Новиков;
-
ряжський Родка Дмитрів син Пахомов — орловський Данило Дмитрів син Пахомов.
Жодну пару не названо братами, але Новикови утворюють особливо ясну тримістову конструкцію. Окинша Іванів син Новиков продовжував служити в Єпіфані 1591 року, Сенька Іванів син Новиков стабільно записаний по Ряжську 1591, 1594 і 1597 років, а Павло Іванів син Новиков тримав в Орлі батьківське помістя. Троє різних людей водночас називали одного батька Івана й носили одне прізвище. Це може бути родина з трьох братів, розділена між Єпіфанню, Ряжськом і Орлом.
Що це змінює для Анфілогових
Ряжські книги не містять Анфілогових чи їхніх варіантів. Проте вперше попереднє місто знайдено в представника прізвища, що дало ім'я самому селу Баздирево. Тому Рязанський повіт, особливо Пехлецький стан, стає адресним напрямком пошуку Анфілогових, Трунових, Нємцових і Криволапових, а не просто ще однією точкою на загальній мапі Верхньої Оки.
Доказова межа залишається суворою:
-
Петро Баздирев справді перейшов із Рязані до Ряжська;
-
його спорідненість з орловським Никифором Баздиревим дуже правдоподібна, але не доведена;
-
перехід Баздиревих чи Анфілогових із Рязані до Орла поки не знайдено.
Картка: PUB-RYAZHSK-1591-OREL-1594-BAZDYREV-NETWORK. На родинну мапу маршрут не нанесено: задокументований перехід належить сторонньому прізвищу, а рух до Орла залишається гіпотезою. Ряжська десятня 1591 року, частина 1, частина 2, Ряжськ 1594, Ряжськ 1597, частина 1, частина 2.
Павло Терентіїв син Ієвлев: найсильніший кандидат на доорловську біографію
У Ряжській десятні 1591 року двічі, у поручних групах при № 142 і № 290, названо Павла Терентієва сина Ієвлева (Павел Терентьев сын Иевлев). Ім'я та патронім до літери збігаються з орловським новиком 1596 року Павлом Терентієвим сином Анфілоговим. Це найближчий персональний збіг, знайдений у повному ранньому корпусі десятень.
Обидва записи перевірено не лише за мережевою публікацією, а й за сканом тому 1891 року. На друкованій с. 272 Павло стоїть серед поручителів за службу Шестачка Іванова сина Строїлова (стаття № 142); на с. 294 — серед поручителів за Посника, Позняка тож, Савина сина Голцова (стаття № 290). Два незалежні поручительства важливіші за поодиноку згадку: до 1591 року це доросла ряжська служила людина, якій довіряли відповідати за службу інших дітей боярських. Фотокопії обох сторінок збережено в картці орловського Павла.
Повного ототожнення поки немає. Ряжський рядок дає інше третє іменування — Ієвлев, не повідомляє про перехід до Орла й не називає другим прізванням Анфілогова. Але точна форма Павла не повторюється в Ряжських десятнях 1594 і 1597 років, а через п'ять років в Орлі з'являється Павло з тим самим ім'ям і патронімом. Це дає зв'язну, хоча й не доведену послідовність: Ряжськ 1591 → відсутність у двох наступних ряжських зрізах → Орел 1596.
Суттєво переглянуто зміст слова новик. Раніше ряжську кандидатуру послаблювало припущення, що поручитель, який служив раніше, не міг знову опинитися новиком. Але в самій орловській рубриці є контроль: Фома Васильєв син Коптєв уже мав землю за писцевою книгою 1594/95 року й усе ж названий новиком у верстанні 1596 року. Отже, «новик» описує становище людини в конкретному верстанні й не гарантує, що вона ніколи раніше не служила чи не володіла землею. Рання ряжська служба Павла більше не є автоматичним запереченням проти тотожності.
Окремо перевірено статтю № 299 уже за фотокопією друкованої с. 296: «Панка Орбеев, а Терентьев сын Иевлев тожъ» (Панка Орбеїв, він же Терентіїв син Ієвлев). Це не помилка OCR — слово Терентьев справді надруковано. Суцільна перевірка всіх чотирнадцяти конструкцій з «тож/тоже» в книзі виявила прямі паралелі подвійного імені батька: № 110 — «Фетка Матвеев сын, а Тимофеев тож, Облов»; № 68 — «Юшко Семенов сын Ретюнской, а Селиванов сын тож». Тому Орбей/Арбей і Терентій, найімовірніше, два імені батька Панки, а Ієвлев — родинне іменування. Це суттєво посилює братство з Павлом Терентієвим сином Ієвлевим. 1594 і 1597 років Панка продовжує служити в Ряжську як Панка Арбеев сын Иевлев, тому самим орловським Павлом бути не може. Прямої формули «брати», спільного помістя чи успадкування все ще немає; спорідненість залишається сильною гіпотезою.
Окремо перевірено ранього однойменного кандидата: Тренка Семенів син Ієвлева, № 362 десятні 1579 року. Друковані с. 244–245 вміщують його під заголовком померлих або вбитих, після яких «не осталось жон и детей, а поместья лежат пусты» (не лишилося жінок і дітей, а помістя лежать порожні). Тому його не можна автоматично оголосити двоіменним батьком Орбеєм/Терентієм. Дорослих синів, що вже відокремилися, теоретично могли не враховувати як тих, що залишилися при помісті, але джерело цього не повідомляє, а порожнє помістя не показує успадкування Павлом чи Панкою.
Перевірено можливість переходу разом із поручним колом. У двох статтях Павла названо 23 інших ряжських служилих людей. Жоден не повторюється в повній Орловській писцевій книзі 1594/95 року як та сама людина за поєднанням імені, батька й третього іменування. В Орлі трапляються інші Голцови й Пахомови, але не ряжські Софон Іванович, Позняк Савинович, Шостий Васильович і Петро Меншович Голцови і не Сава Григорович Пахомов. Ознаки групового переходу немає; це не виключає одиночного шляху Павла через спорідненість або нове верстання.
Ряжська десятня 1579 року підтверджує, що Ієвлев — стале місцеве родинне ім'я: Мартинко Григор'єв син Ієвлев записаний під № 298 серед піших служилих із землі, а Тренка Семенів син Ієвлева — під № 362 серед померлих або вбитих, після яких не лишилося жінок і дітей. Останній рядок не дозволяє оголосити Терентія батьком Павла: дорослий відокремлений син теоретично міг не вважатися спадкоємцем, що залишився при помісті, але джерело цього не каже.
Перевірено й два хибні шляхи з однаковим по батькові. У Тулі Терентій Ратаїв син Ростопчин 1587–1589 років залишається всередині родини Ростопчиних: поруч названо батька Ратая, брата Бессона, племінника Олександра, а в тульській десятні 1596 року — Білянина Терентієва сина Ростопчина. В Орлі 1594/95 року Захар Терентіїв син Бобинін тримав помістя брата Богдана, узятого в полон 1591 року. Обидві лінії пояснюються своїми родинними іменуваннями й до Павла Анфілогова поки не приєднуються.
Підсумковий статус підвищено з «послабленого збігу» до найсильнішого персонального кандидата на доорловську біографію Павла Анфілогова. Це все ще не доведена тотожність. Потрібна формула «Иевлев, Анфилогов тож» (Ієвлев, він же Анфілогов), запис про вибуття чи переведення з Ряжська, спільна земля, успадкування або повторюване родинне поручне коло. До такої знахідки окремий профіль Павлу Ієвлеву не створюється, а маршрут Ряжськ — Орел на мапу не наноситься.
Ряжська десятня 1579 року. Відкритий скан тому 1891 року.
Платіжна книга Пехлецького стану підтвердила чотири зв'язки
Наступний контроль проведено вже не за десятнею, а за зображеннями повного видання платіжних книг міст Рязані, Пронська й Ряжська та станів Окологородного, Каменського й Пехлецького за письмом і мірою Третьяка Григоровича Вельямінова з товаришами 1594–1597 років. У виданні Рязанської вченої архівної комісії цей комплекс займає с. 1–156, а власне Пехлецький стан — с. 94–156.
Перевірка пов'язала чотири імені Ряжської десятні 1591 року з конкретними пехлецькими помістями:
-
Петрушка Микифоров сын Свиридова, с. 134, тримав жеребок у селі Мякишеві; ім'я, по батькові, друге іменування й Пехлецький стан роблять його ототожнення з Петром Никифоровичем Баздиревим, «Свиридовым тож», дуже ймовірним;
-
Радко Дмитреев сын Пахомов, с. 125, тримав жеребок у селі на Рогу в Толбузовському селищі; на його частку припадало 20 четвертей живущої й порожньої ріллі;
-
Сенька Иванов сын Новиков, с. 132, тримав жеребок у селі Новиковому на Істобенському верху під наволоком;
-
Онашка Васильев сын Свиридов, с. 136, тримав жеребок у селі Княжому в Собиному селищі; платіж рахувався з чотирьох четвертей живущої ріллі.
Читання звірено безпосередньо із зображеннями сторінок, а не лише з OCR. Таким чином, десятня повідомляє їхню службу, а платіжна книга незалежно показує їхню землю. Це не чотири випадкові схожі іменування, а сталі ряжсько-пехлецькі люди кінця XVI століття.
Орловські відповідники від цього стають змістовнішими, але не змінюють свого доказового статусу. Орловські Данило Дмитрович Пахомов, Павло Іванович Новиков і Курдюм Васильович Свиридов могли бути братами трьох названих пехлецьких власників. Проте жодна книга не вживає слова «брат» і не повідомляє про перехід до Орла.
Особливо важлива зміна іменування. Форми Баздырев у платіжній книзі не знайдено, але Петра виявлено під другою формою з десятні — Свиридов. Це показує, як та сама людина могла зникнути з пошуку за головним прізвищем, залишаючись у книзі під іншим прізванням. Переїзду до Орла цей запис однаково не доводить: він продовжує його пехлецький земельний зв'язок.
Так само не виявлено Анфилог, Анпилог, Онфилог, Ампилог і Амфилог. Трапилися Панфілов і Панфіловське, але це інший іменний ряд. Нульовий результат отримано суцільним розпізнаванням стародрукованого тексту, а не ручним політерним вичитуванням усіх 156 сторінок, тому він сильний, але не абсолютний.
Після цього знайдено другу публічну видачу того самого скану й перевірено вже весь том до с. 416. Зміст показує, що за попереднім діапазоном ідуть платіжні книги Зарайська й шести станів (с. 157–254), приправочні книги Пронська й Каменського стану (с. 255–370), потім Рязані й Окологородного стану (с. 371–416). Суцільний машинний пошук по розширеному корпусу також не дав форм Анфилог, Анпилог, Онфилог, Онпилог, Ампилог, Амфилог, а в доданих розділах не виявив надійних Баздиревих, Криволапових, Трунових чи Нємцових. Це корисне звуження опублікованого корпусу 1594–1598 років, але не заміна втрачених государевих книг 1560–1570-х років. Титул і зміст звірено за зображеннями; решта сторінок пройшла пошукове розпізнавання, а не ручне політерне вичитування.
Підсумок: Пехлецький стан залишається адресною зоною родинних паралелей з Орлом, проте прямого джерела орловського ядра чи Анфілогових поки не дав. Родинна мапа не змінюється: усі підтверджені пересування й земельні точки тут стосуються сторонніх прізвищ. Цифрова копія видання та змісту, друга публічна видача повного тому, скан тому I, випуску 1.
До 1591 року: знайдено реальний механізм переведення та спадкового набору
Перевірка хронології рязанських писцевих книг змінила саму постановку пошуку. Офіційний каталог РГАДА вказує, що вже з 1560-х років у Пехлецькому стані існувала окрема корпорація служилих людей із центром у Ряжську. При цьому жодна справжня писцева книга Рязанського повіту XVI століття цілком не збереглася. Особливо важливі для нас книги Михайла Озерова й під'ячого Крестьянина Петрова 1573/74 року по Каменському та Пехлецькому станах відомі лише за виписами й пізнішими посиланнями.
Проте один справжній акт передує першому великому орловському розпису. 13 липня 1571 року рязанські писці Захарій Траханіотов і Матвій Чемоданов дали Федору Федоровичу Лежньову та Єлизару Семеновичу Голіцину 100 четвертей у селі Ухорській слобідці Каменського стану. Формула переходу буквальна: нове володіння «дано им против старого их поместья, что за ними было в Пехлецком стану в деревне в Серезеве» (дано їм замість їхнього старого помістя, що було за ними в Пехлецькому стані, у селі в Серезеві). Земля звільнилася після Єлизара Тимофійовича Карамишева: його вбили татари, жінки й дітей не лишилося. Шифр оригіналу: РГАДА, ф. 1209, столбцы по Рязани, № 854/41287, л. 29; на виписі збереглися дві чорновоскові печатки. Публікація: АСЗ, т. II, № 96.
Це не перехід до Орла, але вперше знайдено документ майже потрібного часу й потрібного типу: він водночас називає служилих людей, старе помістя, нове помістя й причину звільнення землі. Саме таким мав бути втрачений випис першого орловського іспомісчення.
Грамота 1587 року відновлює канцелярський ланцюжок ще повніше. Для відведення Богдану Обрютину сину Скобеєва 50 четвертей у селі Наземному Пехлецького стану до ряжського засічного прикажчика Івана Тютчева надіслали випис із книг Михайла Озерова «слово в слово» (слово в слово). Прикажчикові наказали записати двори, людей, ріллю, сіно, ліс і угіддя, а нову книгу одразу надіслати до Москви, до Помісного приказу. Оригінал: РГАДА, ф. 1209, столбцы по Ряжску, № 36/42020; АСЗ, т. III, № 389. Сам № 389 — це грамота серпня 1587 року, а не збережений аркуш книги 1573/74 року. Вона називає попереднього власника, що помер бездітним, Андрія Іванова сина Єлчина, співвласника іншої частини Наземного Василя Большова й нового одержувача Богдана Обрютина сина Скобеєва. Текст і примітку надруковано на с. 314—315 тому III; звірено за зображеннями 315 і 316 цифрової копії. Отже, очікуваний ланцюжок для Орла виглядає так:
старая писцовая выпись → государева грамота → местный отвод → новая книга → Поместный приказ.
Пожежа Помісного приказу 1626 року могла знищити саме останній, центральний кінець цього ланцюжка. Тому шукати треба не лише «Орловську десятню», а й пізні ввізні грамоти, позови та списки, що цитують попередню відділну книгу.
Нарешті, грамота 16 червня 1590 року показує спадковий спосіб поповнення служилої корпорації. Після смерті Бориса Єкимова його 150 четвертей закріпили за синами — Рюмкою 11 років, Іваном 7 років та Ігнатом 3 років — із прямою умовою: коли кожному виповниться п'ятнадцять, він має почати государеву службу з батьківського помістя. Шифр: РГАДА, ф. 1209, столбцы по Рязани, № 133/40969; АСЗ, т. I, № 90.
Для Орла це принципово: люди книги 1594/95 року могли бути не лише переселенцями першого набору, а вже другим поколінням, що виросло в родинах поселенців 1566–1571 років. Брати Микуличі Анфілогови, які тримали батьківське помістя, особливо добре відповідають такій моделі, хоча попереднього міста їхнього батька Микули джерело не повідомляє.
У повному тексті чотирьох томів АСЗ орловського відділного випису чи формули переведення людини до Орла не знайдено. Витяги з книг Михайла Озерова також не називають Анфілогових, але дійшли лише чотири локальні фрагменти, тому це не негативна перевірка всієї книги.
Бібліографічна перевірка за офіційним каталогом РГАДА уточнила цей рахунок. Чотири локальні володіння не означають чотирьох актів: саму дозорну книгу Озерова засвідчено рівно трьома посиланнями — АСЗ, т. I, № 293; т. III, № 259 і 389. АСЗ I № 90 описує успадкування помістя 1590 року й залишається важливим для механізму поповнення служби, але книги Озерова не згадує. Тому наступний пошук звужено до трьох справжніх документальних ланцюжків: треба перевіряти повні тексти, видавничі примітки, звороти й сусідні архівні аркуші № 293, 259 і 389, а не шукати неіснуюче четверте свідчення.
При цьому рязанський напрямок має незалежне ономастичне тло. В акті 1483—1503 років названо дорослу князівську людину Антипу Анфілогова сина, тобто сина Анфілога, що жив ще в XV столітті; в обшуку 1530-х років прямо бере участь великокнязівський селянин Анфілог Іванів син Констянтинова. Обидва з'явилися в Рязанській землі раніше за заснування Орла. Це посилює правдоподібність рязанського напрямку для самого імені, але не перетворює патроніма й особового імені на спадкове прізвище й не доводить їхньої спорідненості з орловськими Анфілоговими.
Повна перевірка відкритих іменних покажчиків до всіх чотирьох томів Зводу О. І. Цепкова тепер окреслила межу цього сліду. Редактор III тому нормалізував рядок як «Анпилог (Анфилог) Иванов сын Константинова, крестьянин». За основами Анфил-, Анпил-, Онфил-, Онпил-, Амфил- і Ампил- це єдина цільова позиція всього чотиритомного покажчика. У томах I, II і IV інших носіїв ряду немає; у III томі немає другої такої людини чи названих синів із патронімом Анфілогов/Анпілогов. Отже, рязанського кандидата підтверджено як окрему ранню людину, але він не утворив в опублікованому корпусі видимого родинного ланцюжка. Це зменшує вагу простої версії «готова родина Анфілога Костянтинова переселилася до Орла», не виключаючи іншого механізму: його сини могли значитися під новим іменуванням або бути поверстаними на службу.
Географічна перевірка уточнила адреси цього пошуку. Рупосово з акта — не місце, що зникло без сліду, а нинішнє Рубцово Рязанського району: рязанський топонімічний словник прямо проводить ланцюжок Рупосово → Рубцово. Саме Рупосово було місцем государевого обшуку, тому картка Анфілога тепер має перевірену картографічну точку в сучасному Рубцові. Подклетне теж виявилося реальним окремим поселенням, а не лише словом «подклетное» у значенні розряду палацового села: краєзнавча локалізація розміщує його між нинішніми Страховом і Тяпкіним на лівому березі Скнижки. Старотумово залишається не локалізованим; видавець допускає читання Стародумово. Суттєве застереження: після двох сіл акт називає двох селян — Анфілога та Ісая, — але не розподіляє їх за поселеннями. Тому поки не можна стверджувати, що Анфілог був саме з Подклетного. Наступний адресний пошук — дворові склади й люди, що вибули, з обох поселень у книгах 1550—1570-х років.
Іменний покажчик, том I, том II, том III, том IV, повний текст рязанського акта, топонімічний словник Рязанської області, локалізація зниклого Подклетного.
Картка: PUB-RYAZAN-1571-1590-PRE-OREL-RECRUITMENT-MECHANISM. Мапа не
змінюється: підтверджений маршрут Пехлецький стан — Каменський стан стосується
сторонніх прізвищ.
Хронологія писцевих книг Рязанського повіту,
офіційний каталог РГАДА.
Орловський кошторис 1642 року відокремлює наявних людей від тих, хто «зійшов з Орла»
У справі РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 260 виявилася корисна контрольна структура. Основний список орловських дітей боярських займає л. 369 об.—429, а на л. 431 починається окрема рубрика: «Дети боярские сошли с Орла, живут по розным городам» (Діти боярські зійшли з Орла, живуть по різних містах). У ній зафіксовано людей, які опинилися в Курську, Мценську, Єфремові, Лівнах, Бельові, Черні, Чугуєві та інших місцях. Далі йдуть окремі переліки полонених, померлих і загиблих.
Усі семеро носіїв прізвищевої серії містяться раніше, в основному наявному ряду: Василь Дмитрович Анпілов на л. 374 об.; Олексій Васильович Анфілогов на л. 375; Іван Васильович на л. 388; Опанас Осипович на л. 392 об.; Кузьма Карпович на л. 393 об.; Григорій Васильович на л. 402; Федір Васильович Анфілогов на л. 403 об. Серед опублікованих рядків рубрики «сошли с Орла» (зійшли з Орла) прізвища немає.
Це важлива межа висновку. До 1642 року кілька гілок не просто зберігали орловське іменування за старою пам'яттю, а й далі враховувалися в наявній міській корпорації. Тому бєлгородського Никифора Дмитровича і курських Анпілогових не можна автоматично оголосити людьми, які нещодавно вийшли з Орла: для їхнього маршруту потрібен власний рядок про переведення. Водночас кошторис нічого не повідомляє про походження старших орловських поколінь XVI століття, тож зворотного маршруту до 1566 року з нього не побудувати.
Картка опису і структури справи: RGADA-210-OP4-OPIS-D260.
Порядковий покажчик і рубрики книги.
Переяславль-Залєський 1590 року: повне місто дало нульовий результат
Для порівняльного контролю розібрано єдину відому десятню Переяславля XVI століття. Заголовок підкреслює, що князь Микита Романович Трубецькой і дяк Постник Дмитрієв оглядали у Великому Новгороді дітей боярських «всего города» (усього міста). Видавець нарахував 107 переяславських служилих людей. Старий архівний шифр: МАМЮ, книга десятень № 13, друкований опис № 219.
Зі списку виокремлено 89 повних конструкцій «ім'я — по батькові — прізвищеве іменування»; решта записів скорочені або пошкоджені в друкованій верстці. Жодна повна конструкція не збіглася з Орлом одночасно за по батькові та прізвищем. Точного тричастинного імені також немає.
Єлизарій Осипович Онаньїн, № 97, справді записаний прізвищем Онаньїн: він був неслужилим новиком першої статті, уперше приїхав на государеву службу й отримав помісний оклад 250 четвертей. Але його ім'я та по батькові не збігаються з жодним орловським Онаньїним. Це свідчення широкого поширення прізвища, а не переїзду до Орла.
Переяславль лишається частиною загального північного служилого світу, але поіменно не підтверджується як джерело орловського ядра. На такому нульовому тлі єпіфанські та ряжські родинні мости стають значущішими. Картка: PUB-PEREYASLAVL-1590-OREL-1594-CROSSCHECK. Маршрут не нанесено. Переяславська десятня 1590 року.
Серпухов 1556 і Мещера 1580: ранні прізвищеві паралелі без імен
Північним і північно-східним коридорами знайдено джерело, ранніше за сам Орел. М. Г. Кротов реконструював втрачені десятні за старими поаркушними алфавітами й генеалогічними виписками Розрядно-Сенатського архіву. Це не переказ пізнього родоводу: алфавіти фіксують прізвищеві рубрики та аркуші справжніх служилих книг, хоча майже завжди втрачають особові імена.
У серпуховській частині 1556 року, складеній за десять років до заснування Орла, на л. 11 стоїть прізвище Немцов. Ім'я алфавіт не зберіг. В орловському Баздиреві 1594/95 року відомий Гаврилка Федорович Немцов. Збіг дає точну архівну адресу для перевірки серпуховського напрямку, але не доводить спорідненості: немає ні імені, ні по батькові, ні формули переходу.
У Мещерській десятні 1580 року прізвище Онаньїн зазначено на л. 35, 36 і 67. Перші дві позиції містяться в п'ятій статті старих служилих людей із помісним окладом 100 четвертей; третя — серед неслужилих новиків, які приїхали до верстання. Три аркушеві позиції не можна без оригіналу вважати трьома різними людьми. Їхні імена також не збереглися, тож жодного поки не можна поєднати з орловськими Кіндратом Вавиловичем, Самійлом Юрійовичем, дітьми Трохима, Тимофієм Ламановичем, Данилом Олімпійовичем чи ранішим Анпілогом Івановичем Онаньїним.
Перевірено й джерелознавчий апарат реконструкції. Коли повне ім'я відновлюється з генеалогічної виписки Розрядно-Сенатського архіву, Кротов указує точний шифр: наприклад, заголовок «Мещера» і запис Петра Васильовича Базарова взято з РГАДА, ф. 388, кн. 883, л. 177 об., відомості про Т. Н. Богданова — з кн. 872, л. 65, про Бажена і Дмитра Слєпцових — з кн. 774, л. 388. При трьох позиціях Онаньїних такого посилання немає. Отже, відомі авторові та використані ним виписки фонду 388 їхніх імен не розкрили; прізвища відновлено лише за алфавітом ф. 210, кн. 7, л. 177–181. Новий точний запит до РГАДА — не повторний перегляд уже процитованих виписок, а пошук самостійної родовідної довідки Онаньїних/Ананьїних та орфографічних варіантів в описі фонду 388. Відсутність посилання в Кротова не доводить, що такої невиявленої довідки не існує.
Небезпечну зовнішню подібність розібрано окремо. У Мещері багаторазово записано Труніних, зокрема Істомку Микитовича Труніна. Це не орловські Трунови. Поки немає рукописного ланцюжка варіантів, Труніна і Трунова не можна об'єднувати в один рід.
Отже, Серпухов і Мещеру вперше перевірено за ранніми реєстрами, і вони дали
дві реальні прізвищеві паралелі — Немцова та Онаньїних. Анфілогових і
точних особових збігів немає. Мапа не змінюється: підтвердженого маршруту
носія досліджуваної прізвищевої серії джерело не містить. Картка:
PUB-KROTOV-1985-SERPUKHOV-MESCHERA-OREL-CROSSCHECK.
Дослідження та джерелознавчий коментар,
реконструйований текст десятень.
Перший мещерсько-орловський родинний міст: Яковичі Богданови
Наступне мещерське джерело зберегло вже повні імена. Грошову десятню складено 13 січня 1590 року; до нас дійшов список XVII століття з офіційного документа, зроблений для родини Любовникових, що зберігався в рукописному збірнику Рум'янцевського музею № 3277, л. 180–212. Нумерація закінчується № 162, але стаття 18 містить ще брата під № 18а, тому Ю. В. Готьє нарахував 163 особи.
З повного мещерського ряду виокремлено 151 стандартну формулу «ім'я — по батькові — прізвище»; нестандартні й короткі рядки перевірено окремо. При зіставленні з орловською книгою 1594/95 року повних особових збігів не виявилося. Натомість знайдено єдиний збіг водночас за по батькові та прізвищем: Якович Богданов.
- Мещера, 1590, № 149: Богдан Якович Богданов. Він стоїть у завершальному розділі людей без грошового окладу.
- Орел, 1594/95, с. 947: Онтипа Якович Богданов і одразу за ним Григорій Якович Богданов. Обидва володіють жеребками в одному селі Істобна на річці Орлі.
Імена тут дають можливу родинну конструкцію: Богдан, Онтипа й Григорій могли бути синами одного Якова Богданова. Онтипа — документальна форма імені Антип, а не помилка читання. Сусідство двох орловців в одному селі посилює ймовірність їхнього братства, але джерело прямо не каже «брати».
Особливо важливо, що сам мещерський Богдан не зник. У десятні 1615 року його записано під № 105 з окладом 500 четвертей і 14 рублями; окладчики повідомили, що він «справлен на Москве» (справлений у Москві), тобто його оклад пройшов центральну наказну перевірку. Отже, Богдан і далі служив по Мещері й не був людиною, що переселилася до Орла. Якщо спорідненість підтвердиться, ітиметься не про переїзд однієї людини, а про поділ однієї родини між двома служилими містами.
Це перший адресний міст Мещера — Орел, заснований на поєднанні по батькові
та прізвища, а не лише на спільній прізвищевій формі. Він стосується Богданових,
а не Анфілогових, і поки лишається ймовірним родинним зв'язком. Тому профілі
та лінія на прізвищевій мапі не створюються. Картка:
PUB-GAUTIER-1911-MESCHERA-OREL-1590-1595-BOGDANOV.
Повний текст десятень 1590 і 1615 років,
орловська книга 1594/95 року.
Мещовськ і Брянськ 1584 року: чотири родинні мости
О. Л. Станіславський опублікував розпис дітей боярських Мещовська, Опакова і Брянська, що виник близько грудня 1584 року. В його основу лягла десятня 1583/84 року, складена в Калузі. Оригінал зберігається в РГАДА: ф. 210, Стовпці Московського столу, № 1094, стовпчик 3, л. 1–20. Список неповний: у ньому 360 мещовців за не менш як 400 у 1604 році, а опаковців дев'ять замість п'ятнадцяти, відомих за битвою при Молодях.
Суцільне зіставлення імен з Орловською писцевою книгою не дало жодного повного збігу однієї людини й не виявило Анфілогових чи варіантів досліджуваного прізвища. Натомість виявлено чотири збіги водночас за по батькові та прізвищевим іменуванням:
- Ждан Якович Богданов служив по Мещовську в 1584 році. Разом із мещерським Богданом Яковичем Богдановим 1590 року й орловськими Онтипою та Григорієм Яковичами Богдановими 1594/95 року він розширює попередню конструкцію до чотирьох можливих синів одного Якова Богданова в трьох служилих центрах.
- Мещовців Некраса і Васку Івановичів Воронцових зіставлено з орловським Ігнатом Івановичем Воронцовим, який володів жеребком у селі Плоти Нугорського стану. Це ймовірна група трьох братів, але слова «брати» в документах немає.
- Мещовського Романа Григоровича Гридунова зіставлено з орловським Конаном Григоровичем Гридуновим з Булакова Тайчукова стану. Рідкісність поєднання посилює гіпотезу братства, не перетворюючи її на доведене переведення.
- Брянського Сергія Івановича Корташева зіставлено з орловським Гаврилом Івановичем Корташевим. Остання стаття особливо цінна: разом із Гаврилом записано його небожа Матюшку Обрамовича Корташева. Тим самим документ прямо доводить існування другої батьківської гілки: Абрам Корташев був братом Гаврила. Сергій лишається ймовірним, але не доведеним братом Гаврила.
Для контролю відкинуто два хибні збіги. Овонка Васильович Миколаєв стоїть не в Орлі, а в тульській частині великого видання. Павло Іванович Данилов-Луньов має складене іменування й не може автоматично зіставлятися з брянським Кіндратом Івановичем Даниловим.
Окремо перевірено найспокусливішу пару для самої досліджуваної родини. На л. 10 записано Івана Нечайовича Кулешева; видавець виправив це читання з «Кумшев». За одинадцять років до орловської пільгової дачі повна пара Іван + Нечай збігається з Іваном Нечайовичем Анпілоговим. Але на л. 6 того самого розпису вже стоїть Федір Нечайович Кулешев. Двоє Нечайовичів з одним родинним іменуванням показують самостійну мещовську лінію Кулешевих. Тому Іван Кулешев зберігається як корисний контроль тезок, але не вважається раннім записом орловського Анпілогова. Різні родинні іменування переважують збіг імені та по батькові; скан л. 10 потрібен лише для перевірки редакторського виправлення Кулешев із Кумшев. Профіль і маршрут Мещовськ → Орел не створюються.
Вийшла перша серія з чотирьох незалежних родинних мостів від одного
раннього списку до Орла. Вона підтримує модель розподіленого родинного
рекрутингу: до нового міста могли виділяти окремих братів чи гілки,
залишаючи інших членів родини на попередній службі. Але це ще не знайдений
указ про масове переведення й не доведене походження Анфілогових. Профілі
сторонніх прізвищ і маршрути на прізвищевій мапі не створюються. Картка:
PUB-STANISLAVSKY-1974-MESCHOVSK-BRYANSK-OREL-1584-1595.
Повний текст розпису 1584 року,
Орловська книга, с. 1027,
с. 1059,
с. 1068.
Двоє Онаньїних у південному служилому поясі: Кроми та Новгород-Сіверський
Наступна перевірка пішла за адресою, яку вказав сам О. Л. Станіславський: книгою роздачі платні захисникам Новгорода-Сіверського. 31 січня 1605 року стольник князь Петро Чюмаков-Черкаський і воєводи нагороджували людей, які витримали облогу війська Лжедмитрія I. Документ опубліковано під № 42 у першому томі «Актов Московского государства», с. 65–77; старий шифр рукопису — «Десятня роздачи бояром золотых № 209», л. 1–32.
Книга особливо цінна тим, що поділяє людей за містами й видами служби: брянські та новгород-сіверські діти боярські, московські стрільці, новгород-сіверські пушкарі, затинщики й козаки, бельовські, трубчевські та кромські козаки. У двох самостійних розділах знайдено одну прізвищеву форму:
- с. 73, під заголовком «Новогородка Северскаго казаком» (новгород-сіверським козакам) — Богдашко Онаньїн. У групі 76 козаків він отримав дорогу — привізну шовкову тканину, чотири аршини доброго сукна й три рублі;
- с. 76, під заголовком кромських козаків — Тишка Онаньїн. Він також брав участь у новгород-сіверській облозі й був нагороджений понад основний розпис.
Богдашко — побутова форма імені Богдан. Повну форму імені Тишки не встановлено: вона могла походити від Тихона чи близького імені, але джерело цього не пояснює. В обох рядках Онаньїн посідає прізвищеву позицію після особового імені. Це відрізняється від коломенського «Федко Онаньин сын Новокрещенов» (Федко Онаньїн син Новокрещенов), де Онаньїн є по батькові, а прізвищеве іменування — Новокрещенов.
Тепер поруч з орловським гніздом 1594/95 року видно пізнішу мережу Орел — Кроми — Новгород-Сіверський. Орловська книга знає Кіндрата Вавиловича, Самійла Юрійовича, Якова, Увара й Микиту Трохимовичів, Тимофія Ламановича та Данила Олімпійовича Онаньїних; попереднім власником одного жеребка був дід Кіндрата Анпілог Іванович Онаньїн. Через кілька років прізвищева форма задокументована вже у двох сусідніх південних козацьких службах.
Це сильніше за далекі поодинокі збіги прізвища: джерело саме зберігає дві міські належності всередині спільного прикордонного гарнізону. Але по батькові Богдашка й Тишки не названо, тому їх не можна оголосити братами, нащадками Анпілога чи ріднею орловських Анфілогових. Прізвище могло незалежно виникнути від різних людей на ім'я Онанья.
Контроль брянської частини підтвердив якість зіставлення. Горяїн Давидович Голянищев 1584 року майже напевно повторений як Горяїн Голянищев; Борис Ігнатович Кректишев — як Борис Кректишев; Іван Григорович Панютін зберіг повну формулу. Корташевих, Воронцових і Гридунових серед нагороджених брянців немає, однак це список учасників конкретної облоги, а не повна десятня міста.
Службовий зв'язок Орла й Кром підтверджує окремий документ рівно того самого часу, що й орловська писцева книга. «Роспись Кромским сторожам» (Розпис кромським сторожам) від 9 квітня 1595 року наказує Орлу й Кромам спільно посилати по двоє людей на чотири сторожі: на Бистрій Сосні; на Руді біля верхів'я Очки; на Оці біля Бистрого; на Свопі біля гирла Туреї. На трьох напрямках до них долучався Мценськ, а на Бистрій Сосні також Новосіль і Лівни. Імен сторожів не записано, тому пов'язати Тишку з одним із цих постів не можна. Але доведено головне для механізму розселення: Кроми були не просто сусіднім містом, а гарнізоном спільної з Орлом польової служби.
Наступний архівний орієнтир уточнено за офіційним реєстром РГАДА. Для Кром указано ф. 1209, оп. 1, кн. 1037: копії писцевої книги Речицького стану 1627–1630 років і книг кромських служилих слобід 1639–1642 років. Вторинна вказівка на книгу 214, що траплялася, не підтвердилася й до плану пошуку не включається.
Нова картка:
PUB-AMG-1605-NOVGOROD-SEVERSKY-KROMY-ONANINY.
Роздавальна книга 1605 року,
розпис кромським сторожам 1595 року,
орловська стаття про Анпілога й Кіндрата Онаньїних.
Мапа не змінюється: Онаньїни не належать до публічної прізвищевої серії,
а прямого маршруту носія Анфілогової форми документ не містить.
Максим Іванович Анпілогов: прізвище підтверджено в Кромах
У сискній книзі служилих людей українних міст 7181 (1672/73) року знайдено першого перевіреного за оригінальним аркушем Анпілогова з Кром. Архівна адреса: РГАДА, ф. 210, оп. 6д, д. 63, л. 35. За царським указом житель Міна Семенович Шахов об'їжджав Бельов, Болхов, Карачев, Орел, Кроми й Брянськ, розшукуючи ратних людей, які не виїхали до полку князя Юрія Микитовича Барятинського.
Кромський розділ повідомляє, що з 21 серпня 7181 року пушкарі та стрільці розшукували за доїздами нетчиків — відсутніх за полковим списком. Знайдених брали на поруки й відправляли з приставами до полку. У продовженні переліку на л. 35 другим рядком записано:
Максим Иванов сын Анпилогов.
Переклад: Максим Іванович Анпілогов.
Читання розділяє всі три частини без здогадки: Максим — особове ім'я; Иванов сын — патронімічна формула, тобто син Івана; Анпилогов — прізвищеве іменування досліджуваного ряду. Слово «нетчик» доводить неявку на збір, але не пояснює її причини, тому називати Максима дезертиром не можна. Його конкретного чину на аркуші також не вказано.
Для історії орловського ядра це пізній, але важливий географічний якір. 1595 року Орел і Кроми разом виставляли людей на чотири сторожі; у 1605 році серед кромських козаків був Тишка Онаньїн; 1673 року в тому ж місті вже прямо названо Анпілогова. Це доводить тривалу присутність прізвищевого ряду в спільній служилій мережі, але не заповнює вісімдесятирічного розриву до орловських Анфілогових 1594/95 року.
Створено профіль P9672 і картку
PUB-RGADA-210-6D-63-L35-MAKSIM-ANPILOGOV. На мапу додано Кроми як
місце служби Максима; маршрут до полку не проводиться, бо кінцевого
пункту в переглянутому фрагменті не названо.
Відкрита пошукова база дала ще одну важливу контрольну точку. Для точної форми «Анпилогов Максим» знаходяться чотири архівні рядки:
- Кроми, 1670 — РГАДА, ф. 210, оп. 5, д. 35;
- Кроми, 1687 — РГАДА, ф. 1157, оп. 1, д. 8;
- Кроми, 1689 — РГАДА, ф. 210, оп. 5, д. 68;
- Орел, 1697 — РГАДА, ф. 210, оп. 6г, д. 25.
Попередню гіпотезу однієї службової біографії тепер спростовано. Повний опублікований перелік 1686/87 року називає Максима Андросовича Анпілогова, тобто Максима Андрійовича, тоді як оригінал 1673 року ясно називає Максима Івановича. У Кромах одночасно існувало щонайменше двоє Максимів Анпілогових. Рядки 1670, 1689 і 1697 років без по батькові не можна заздалегідь віддати жодному з них; маршрут Кроми — Орел не наноситься.
Натомість зіставлення списків 1670 і 1686/87 років дало три точніші кандидатури продовження:
- Карп Анпілогов → Карп Дійович Анпілогов;
- Максим Анпілогов → Максим Андрійович Анпілогов;
- Сазон Анпілогов → Сазон Нефедович, опублікований як «Анталогов Сазон Нефедев».
В усіх трьох випадках збігаються Кроми, ім'я та прізвищевий малюнок із проміжком шістнадцять років. У Сазона ім'я особливо рідкісне, тому збіг сильний, але форма «Анталогов» потребує обов'язкової звірки скану. Так список 1670 року вперше розкриває можливе покоління батьків — Дія, Андрія та Нефеда. Повні сказки 1686/87 року мають містити земельний і грошовий оклад, службу батька, власну службу, дітей і родичів, озброєння; це найкращий наступний комплект аркушів для перевірки трьох тотожностей.
Для десяти людей, чиї повні форми в публікації читаються саме як
Анпілогови, створено окремі профілі P99452–P99461. Сазонові
Нефедовичу окремого профілю за пізнім рядком поки не створено: прізвище
передано як «Анталогов» і має бути підтверджене оригіналом. Він лишається
аргументованим записом усередині Record, як вимагає режим роботи із
сумнівним читанням.
Для п'ятьох названих людей списку 1670 року створено окремі обережні
профілі: P99447 Гаврило, P99448 Карп, P99449 Максим, P99450 Сазон
і P99451 Степан. Два рядки з нерозібраними іменами лишаються без
профілів до читання оригіналу. Картка фіксує, що відкрита публікація
містить 4540 записів і 513 орлян, 502 кромчан; вихідні статті зазвичай
дають явку чи неявку, причину, помісний оклад і додаткові відомості.
Окрема перехресна перевірка посилила біографію вибулого Аверкія
Григоровича Анпілогова. У покажчику до РГАДА, ф. 210, оп. 6, д. 105 уже
є Аверкій Анпілогов: справу складено 1679 року про людей, поранених
на Чигиринській службі 1678 року, які отримали надбавку до помісного й
грошового окладів. Рідкісне ім'я, те саме прізвище й інтервал сім–вісім років
роблять імовірною послідовність: поранення під Чигирином → нагорода за
рану → пізніший вихід із Кромського повіту. Але ранній покажчик приховує
по батькові та місто, тому створено два окремі профілі (P99462 і
P99457), а не одну склеєну біографію.
Заразом виправлено джерельну помилку: картка справи 210-6-105 раніше посилалася на вебсторінку іншого списку — полку Семена Хованського, ф. 210, оп. 5, д. 50, де перелічено псковичів, пусторжевців і невлян і Анпілогова немає. Хибне посилання видалено; архівний шифр і зміст чигиринського запису збережено за правильним покажчиком.
Олексій Іванович: імовірний слід Кроми → Курськ, 1686/87–1693
Для другого вибулого застосовано не пошук одного імені, а перевірку всієї міграційної групи. З розділу «Из Кромского уезда сошли (указано куда и в каком году)» (З Кромського повіту зійшли (зазначено куди й у якому році)) виокремлено всі 195 поєднань прізвища та імені. Їх зіставлено з 5504 рядками оглядового списку полку Венедикта Змєєва в Курську 1693 року, РГАДА, ф. 210, оп. 5, д. 72.
Збіглися дванадцять різних поєднань прізвища та імені; вісім із них мають у полковому списку курський рядок. Серед контрольних збігів — Гаврило Рижков, Семен Маслов, Іван Кононов, Данило Горєлого, Степан Чернишов, Сила Грибанов і Михей Шахов. До цієї ж переважно курської групи потрапив Олексій Анпілогов.
Виходить послідовність-кандидат:
- 1686/87: Олексій Іванович Анпілогов уже вміщений серед тих, хто зійшов із Кромського повіту;
- 1693: Олексій Анпілогов перебуває в курській частині полку Змєєва.
Це сильніше за випадковий збіг двох Олексіїв: перевірка дала спільний слід когорти. Але це ще не доказ однієї особи. Публікація кромської книги опустила саме вирішальні слова про місце й рік відходу, а курський покажчик не дає по батькові та аркуша. Крім того, у розкритих сказках курських Анпілогових 1697 року Олексія не знайдено. За чотири роки він міг померти, знову вибути, змінити службовий розряд або просто не потрапити до виокремленої групи, тому негативна перевірка тотожності не спростовує.
Створено окремий профіль курського Олексія P99693; його не об'єднано з
кромським P99458. Картки обох документів пов'язано явною гіпотезою. Маршрут
на мапі поки не проводиться.
Спроба продовжити цей ланцюжок ще далі назад, до Орла, дала важливий негативний результат. Індекс справді називає Олексія Анпілогова в Орлі 1641/42 року й Олексія Онпілогова там само 1648 року. Але першу людину вже перевірено за первинним л. 375 справи 210-4-260: це Олексій Васильович Анфілогов, який безперервно служив в Орлі з 1620/21 по 1645 рік. Кромський вибулий — Олексій Іванович. Різниця по батькові розриває гарний, але хибний ланцюжок Орел 1642 → Кроми 1687. Рядок 1648 року без по батькові насамперед продовжує орловського Васильовича; його пов'язано з профілем останнього як провідну ідентифікацію, але він однаково чекає на оригінал.
Наукова стаття К. В. Петрова уточнює зміст самої формули «сошёл» (зійшов). У XVII столітті відхід зі служилого міста не обов'язково був офіційним переведенням і не завжди одразу позбавляв людину попереднього помістя. У курських сказках 1697 року є прямий контроль: Кирей Дураков казав, що зійшов саме з Речицького стану Кромського повіту, а батьківське помістя там лишилося пусткою. Тому в оригінальній статті Олексія треба шукати не лише нове місто, а й долю старого кромського помістя, службовий розряд і формулу вступу до Курська.
Оглядовий список полку Змєєва 1693 року, розбірна книга Кром 1686/87 року, К. В. Петров про переходи між служилими містами.
Поколінне продовження Баздирева: реєстр 1625 року
Виправлено ім'я писаря. У пізньому історичному описі та його сучасній публікації стоїть «Иван Коптев» (Іван Коптєв), але це вторинна помилка. П. П. Смирнов на с. 4 дослідження 1910 року друкує Іван Кутузов, те саме читання дає офіційний каталог РГАДА 2013 року й буквальна цитата писцевого наказу 1681 року: «с орловских дозорных книг письма и меры Ивана Кутузова да подьячего Ивана Коровина 134-го» (з орловських дозорних книг письма й міри Івана Кутузова та піддячого Івана Коровіна 134-го року). Тому шукати пов'язані документи треба за Кутузовим, а «Коптев» зберігати лише як хибну форму історичного реєстру.
Публічна транскрипція реєстру писцевої книги Орловського повіту письма й міри Івана Кутузова та піддячого Івана Коровіна 7133–7134 років зберегла на л. 200–200 об. одразу чотири статті Анфілогових у селі Баздиреві:
- Іван Васильович Анфілогов — Боздирево й пустка Токарна;
- Василь Дмитрович Анфілогов — окреме тримання в Боздиреві;
- Олексій і Григорій, Васильовичі Анфілогови;
- Мартин і Кузьма, Карповичі Анфілогови.
Останні дві формули вперше дають не гаданий збіг по батькові, а два прямі братства. Олексій і Григорій були синами одного Василя; Мартин і Кузьма — синами одного Карпа. Кузьму Карповича потім упевнено простежено в орловських книгах 1641/42 і 1645 років. Найсильніша гіпотеза — тотожність його батька з Карпом Микуловичем Анфілоговим, який володів батьківським помістям у тому ж Баздиреві в 1594/95 році. Точна географія, рідкісне прізвище й хронологія узгоджуються, однак реєстр 1625 року не повторює по батькові Карпа й не формулює передачі землі, тому спорідненість поки не можна позначати як доведену.
Ім'я Мартин також не можна автоматично виправляти на Марко. Марко Карпович задокументований службовими списками 1626–1628 років; до перегляду оригіналу реєстру це або ще один брат, або помилка пізнього переписувача/укладача. Точне наступне джерело тепер відоме: РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 330–331, л. 200–200 об., а далі відмовні й окремі книги між 1595 і 1625 роками, де може бути записано передачу карпового жеребка дітям.
Пріоритет розширено з одного реєстрового розвороту до повного тексту книг 330–331. Смирнов установив, що Кутузов і Коровін отримали для «приправки» копію книги Дементія Яковлєва та Леонтія Софонова 1594/95 року. Повний текст опису 1625/26 року міг зберегти зіставлення зі старим письмом, окладним списком і попередніми дачами, які не ввійшли до короткого власницького реєстру. Це особливо цінний канал, бо робота почалася до пожежі Помісного наказу 1626 року, а приправна копія старої орловської книги була у виїзних писарів. Збережені книги 330–331 є списками 1669–1674 років з опису 1624–1626 років.
Два самостійні топоніми: Курськ і Козельськ
Треба суворо розрізняти двох нових Анпілогових. У Курському повіті запис 1766 року на л. 535 справи РГАДА, ф. 1209-ДМЛ, Курськ-15724, кн. 7, д. 35 переказує відмову капітана Митрофана Кретова 7198 (1689/90) року. У селі Анпілоговій на річці Куриці було помістя Семена Яковича Анпілогова, справлене за його онуками Федором і Прокопом Дементійовичами Анпілоговими. Брати проміняли 80 четвертей Гаврилові Івановичу Афанасьєву. Граматика прямо відновлює проміжне покоління: їхній батько Дементій Семенович Анпілогов. Це трипоколінна курська гілка й сильний зв'язок прізвища з назвою села, але не доведений засновник і не зв'язок з Орлом. Історичне поселення пізніше розділилося на 1-ше та 2-ге Анпілогове на Великій Куриці; на мапі показано їхню спільну зону без хибного вибору одного.
Окремо офіційний каталог РГАДА виявив село Анпілогове на річці Медведці в Підміському стані Козельського повіту: ф. 281, оп. 11, д. 5901/20. Виписку 1682/83 року зроблено з писцевих книг Василя Толбузіна та Івана Глазова 1628–1631 років. Перелічені в заголовку власники — Годунов, Желябузький, Рум'янцеви й Вікентьєв — не пояснюють назви. Отже, топонім старший за відомий ланцюжок пізніх власників і може походити від попереднього Анпілога, але такої людини каталог не називає. Профіль і мапа до перегляду трьох аркушів справи не створюються.
Перепис 1664 року: 33 служилі імені та знайдені аркуші Баздирева
Виявлено й перевірено за архівним посиланням велику справу РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 9768 — переписну книгу міста Орла й Орловського повіту Степана Івановича Кондирєва від 30 квітня 1664 року. Науковий зміст справи точно вміщує Корчаковський стан на л. 311–396 об., а село Баздиреву — на л. 349 об.–352; з л. 352 об. уже починається село Кривцова. Знімки всіх баздиревських аркушів знайдено у відкритому проєкті «Сказочки, сказки и сказищи Орловщины» і збережено локально для порядкової роботи.
Відкритий алфавітний покажчик до цієї книги дає 33 записи досліджуваного прізвища, і всі вони віднесені до дворян і дітей боярських:
- 16 форм Анпилогов: ім'я не прочитано, Аким, Богдашка, Васька, Деменшка, Ефимка, два Ивана, Ивашка, Любимка, Ма…, Мартин, Сафронка, Серёжка, Фомка, Якушка;
- 17 форм Анплиогов: Агейка, Ананья, Андрюшка, Гришка, Гурка, Дениска, Ивашка, Исайка, Кузьма, Ларион, Меркушка, Микитка(?), Микишка, Панка, Серёжка, Стенька, Филимошка.
Форму Анплиогов розглядаємо як переставлення літер усередині того ж прізвища, а не як окремий рід. Зменшувальні форми імен звичайні для наказного запису XVII століття й самі собою не означають, що людина була дитиною.
Тут важлива сувора межа. Алфавітний покажчик не друкує номерів аркушів
і населених пунктів окремих людей. Баздиревські аркуші справді
містять довгу послідовність служилих дворів, але поки не можна
автоматично помістити в це село всі 33 імені. Для цього потрібна повна
розшифровка: відокремити господарів від синів, прочитати по батькові, вік, полк і
втрати від татарського приходу. Тому мапа не отримує нової фіктивно
точної точки, а картка RGADA-1209-1-9768-OREL-ANPILOGOVY чесно
розмежовує оригінал та інтернет-покажчик.
Навіть без передчасного розподілу за дворами масштаб висновку змінюється. До 1664 року в Орловському повіті існувала не поодинока родина, а велика служила громада носіїв прізвища. Це значно краще узгоджується зі спадковим зростанням ядра, яке вже тримало землю в 1594/95 і 1625 роках, ніж із пізнім приїздом однієї родини. Однак попереднього службового міста старшого покоління перепис поки не назвав.
Імена та їхній дослідницький зміст. Богдашка — Богдан, Васька — Василь,
Деменшка — Дементій, Ефимка — Юхим, Ивашка — Іван, Серёжка — Сергій,
Фомка — Хома, Якушка — Яків; Агейка — Аггей, Андрюшка — Андрій, Гришка —
Григорій, Дениска — Денис, Исайка — Ісай, Микитка — Микита, Стенька —
Степан, Филимошка — Филимон. Аким зазвичай відповідає Йоакиму, Сафронка —
Софрону. Форми Гурка, Меркушка, Микишка і Панка поки залишено без
насильницького розгортання: тут потрібен оригінальний аркуш. Закінчення
-ка/-шка — знижена наказна форма, а не доказ дитячого
віку. Два Івани, Ивашка й два Серёжки особливо ясно показують, чому
не можна створювати один профіль на ім'я, що збіглося, без по батькові та двору. Натомість
рідкісні Ананья і Филимошка стають адресними ключами для подальших
розборів: повтор по батькові, віку й родини здатен пов'язати покоління.
Технічна межа, яку вважали архівною, виявилася помилкою нашої локальної копії. 30 серпня 2026 року у відкритій хмарі проєкту знайдено й збережено три повні розвороти л. 349 об.–352 розміром 4624 × 2608 пікселів. Праві краї та продовження дворових формул на них присутні; обрізаними були лише попередні похідні фрагменти сайту. Картку й попередження виправлено, старі фрагменти залишено поруч як допоміжні збільшення. Тепер перешкода не технічна, а палеографічна: імена, по батькові, вік і склад дворів слід читати з повних розворотів, не розподіляючи заздалегідь усі 33 індексні імені по Баздиреву.
Крок назад від 1664 року: де лежить перепис 1645/46 року
Після відновлення повних аркушів 1664 року пошук перенесено на попередній сусідній зріз. У відкритій хмарі є РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 14, л. 212–408: 205 повнорозмірних розворотів переписної книги Орла й повіту Д. М. Несвицького 1645/46 року. Однак офіційний склад архівної копії показує ще зручнішу адресу: РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 10042. У ній алфавіт власників Орла займає л. 24–82, а сама орловська книга — л. 326–523; місто Орел міститься на л. 515–521. Відкритий комплект справи 14 містить лише частину тексту й не містить цього алфавіту.
Діапазони дають робочу відповідність двох примірників у їхній спільній основній частині. Текст справи 14 займає л. 212–408, а орловський текст у справі 10042 починається з л. 326: номер аркуша копії виходить додаванням 114 до номера відкритого оригіналу. Контрольна точка збігається: міський розділ л. 515–521 копії переводиться в л. 401–407 справи 14, і ці розвороти справді присутні у відкритому комплекті. Тому посилання алфавіту на основний текст можна переводити назад: наприклад, л. 400 справи 10042 відповідає л. 286 справи 14. Останні аркуші 521–523, де опис позначає опис виправлень, треба звіряти окремо, а не вважати механічним продовженням.
Алфавіт лишається корисним для пошуку людей по всьому повіту, але локалізацію Баздирева вдалося розв'язати обхідним шляхом. У старій тематичній дискусії знайшлося точне архівне посилання на шість послідовних розворотів справи 14: л. 240 об.–241, 241 об.–242, 242 об.–243, 243 об.–244, 244 об.–245 і 245 об.–246. Усі шість повнорозмірних кадрів 30 серпня 2026 року завантажено з відкритого комплекту й збережено для порядкового читання. Заголовок села починається внизу л. 241; після його дворів на л. 245 об. починається наступний розділ. Тому попередня ідея спершу здобувати алфавіт більше не є обов'язковою умовою для читання самого поселення.
Перший упевнений результат оригіналу міститься на л. 243, двір № 441:
«Двор того ж помещика Ивана Васильева сына Онпилогова» (Двір того ж поміщика Івана Васильовича
Онпілогова). Це не індексне
ім'я без по батькові. Рідкісне прізвище, повна батьківська формула й село
поєднують запис із уже задокументованим Іваном Васильовичем: орловським
новиком 1620/21 року, власником у Баздиреві 1625 року, учасником оглядів
1626 року та служилою людиною книги 1641/42 року. Отже, у
1645/46 році його окремий двір і далі містився всередині старого прізвищевого
гнізда. Картку RGADA-1209-1-14-L243-IVAN-ONPILOGOV додано до профілю й
на мапу як спостереження в Баздиреві; маршрут не створюється, бо
переселення ця стаття не описує.
Решту рядків шести розворотів і далі розбирають. На сусідніх аркушах видно двори Трунових та інші старі тримання, але імена залежних людей і родинні формули не можна підміняти здогадками. Головна нова перевірка — знайти серед них Олексія й Григорія Васильовичів, Василя Дмитровича, Мартина й Кузьму Карповичів із реєстру 1625 року або задокументувати їхню відсутність саме в цьому поселенні. Перепис стоїть між поіменною присягою 1645 року й великим орловським списком 1647/48 року і здатен показати, які гілки зберегли двори, а які на цей час перемістилися.
Відкритий комплект справи 14, склад орловських книг фонду 1209.
Окремий болховський кущ: десять рядків 1686–1687 років
Нова пошукова база служилих людей вивела на розбірну книгу бельовців і
болховців РГАДА, ф. 1157, оп. 1, д. 7. По Болхову два відкриті покажчики
збігаються в десяти рядках прізвищевого ряду: Анпилов .., Карп, Наум, два
Першки; два Василі Анпілогови, Ісай, Никола й Федотка. Для дев'яти іменних
рядків створено окремі попередні профілі; безіменний рядок збережено
лише в Record. Подвійні Першка й Василь поки означають дві індексні
появи, а не доведених тезок: це може бути й повтор однієї людини.
Головна відмінність від попередніх індексних знахідок — знайдено повний відкритий комплект оригіналу: проєкт «Сказочки, сказки и сказищи Орловщины» виклав 524 кадри болховської частини, л. 1–289. Робочі прев'ю завантажено 27 серпня 2026 року для локалізації рядків. Покажчики не повідомляють номерів аркушів, а автоматичне розпізнавання наказної скоропису ненадійне, тому по батькові, вік, діти, помістя, зброя й початок служби ще не перенесені до карток.
Імена тут самі стають інструментами пошуку. Карп, Наум та Ісай рідкісні; Никола — це Микола, а не Никифор; Федотка — наказна форма Федота й не ознака дитячого віку. Першку залишено буквально: розгортати його в Першу чи Первушу до читання рядка не можна. Збіг болховського Карпа з орловським Карпом Анфілоговим чи болховських Василів з орловськими Василями не приймається за спорідненість без по батькові.
Це самостійна група, що існувала одночасно з орловською. Вона робить Болхов обов'язковим напрямком раннього пошуку, але поки не відповідає, хто до кого переселився. На мапу додано лише задокументовану подію в Болхові 1686–1687 років; маршрут Болхов—Орел не проведено.
Принагідно перевірено популярну версію про «лівенського вожа Анпілогова» в Бєлгороді 1599 року. Повний опублікований перелік лівенських вожів називає Каменєва, Кривцових, Ладигіна, Маслова, Телятникова, Фурсова й Чорного, але Анпілогова серед них немає. Микита Юхимович Анпілогов з'являється в Сажному лише в пізнішій передачі книги 1616 року, а прізвище знову зазначено в писцевій книзі 1626 року. Отже, збіг прізвищ із лівенським контингентом — групове спостереження автора статті, а не особистий маршрут нашого носія; гіпотеза Лівни → Бєлгород лишається знятою.
Повторна перевірка зведеної бази: що вона додала і чого не знайшла
25 серпня 2026 року знову перевірено весь публічний пошуковий сервіс «Дом
предков» на 421 095 рядків: окремо запитано форми Анпилогов, Анфилогов,
Онфилогов, Онпилогов, Анплиогов, Ампилогов і короткі форми без -лог-.
Нового запису, ранішого за орловське землеволодіння 1594/95 року, не знайдено. У
загальному списку 1627–1628 років, який сервіс пов'язує з РГАДА, ф. 210,
оп. 19, д. 2, прізвищевого рядка також немає.
Найраніший неорловський рядок лишається тим самим: Федір Анпілогов, Курськ, 1605–1618 роки, але замість справи сервіс показує лише умовне «сборн» і не називає аркуша. Він на десять і більше років пізніший за орловських землевласників 1594/95 року. Тому Федора не можна перетворювати ні на предка, ні на доказ руху з Курська до Орла. Навпаки, впевнено перевірювані рядки 1620-х років спершу показують уже наявне орловське ядро, а потім паралельну присутність у Курську.
Сервіс корисний як пошукова сітка, але не як першоджерело. У його видачі досі є два рядки, уже спростовані повним іменним покажчиком та оригіналом справи 1620/21 року: «Анпилогов Марк» і «Онпилогов Илюшка». Отже, відсутність ранньої знахідки — змістовний негативний результат, а будь-який майбутній позитивний рядок однаково має пройти перевірку за аркушем.
Ананья Анпілогов: особиста сказка як найкраще пізнє джерело
Уперше створено окремий профіль людини, яку можна простежити майже двадцять років. Ананья Анпілогов стоїть в орловському розборі 1686/87 року, у двох різних комплексах 1697 року, у розборі 1700 року й знову 1705 року:
- РГАДА, ф. 1157, оп. 1, д. 9 — розбір 1686/87 року;
- ф. 210, оп. 12, д. 1583 — особисті сказки 1697 року;
- ф. 210, оп. 6г, д. 25 — огляд 1697 року;
- ф. 210, оп. 6г, д. 26 — розбір 1700 року;
- ф. 1157, оп. 1, д. 19 — розбір 1705 року.
Поєднання рідкісного імені, прізвища, одного міста й безперервної хронології робить тотожність високоймовірною. Але поки це індексний ланцюжок: для формального об'єднання потрібні повторювані по батькові, вік, чин або родинний склад.
Головна знахідка — справжній заголовок справи 1583. Це не загальний список, а сказки орлян, служилих людей іноземного ладу, про службу, родинний склад і майновий стан, подані на з'їжджому дворі стольникові Івану Васильовичу Золотарьову. Тобто всередині лежить розповідь самого Ананьї. Його конкретний аркуш поки невідомий, але тепер архівний запит гранично вузький: треба знайти лише одну сказку й виписати початок служби, батькову службу, родину, помістя й попереднє володіння. Це найімовірніший пізній документ, здатний ретроспективно поєднати гілку з поколіннями XVII століття.
Ананья Анплиогов є і в покажчику 1664 року. Він міг бути тією ж людиною
в молодості або старшим родичем, але двадцятидворічний розрив і
відсутність по батькові не дають змоги об'єднати записи. Створено профіль P9679
і картку PUB-DOMPREDKOV-1686-1705-OREL-ANANYA-ANPILOGOV.
Чому пізні «прийшлі люди» не пояснюють ядра
Для контролю перевірено спеціальну справу РГАДА, ф. 350, оп. 2, ч. 2, д. 2439, л. 1–90 — «Сказки пришлых людей, жителей города Орла» (Сказки прийшлих людей, жителів міста Орла) 1721 року. Повні знімки справи також є у відкритому орловському проєкті.
Дослідження І. Є. Кушельова встановлює, що за тридцять років до 1721 року до Орла прибуло всього 75 прийшлих людей. Жоден не мав власного двору; більшість годувалася чорною роботою, майже половина ходила на стругах кашоварами, а до 1748 року в місті закріпилися лише одиниці. В опублікованому переліку прийшлих прізвищ форм Анпилогов, Анфилогов, Онфилогов чи Ампилогов немає.
Це негативний, але змістовний результат. Він показує, який вигляд має
справжня пізня міграційна документація — з попереднім місцем, шляхом
прибуття, заняттям і відсутністю свого двору, — і водночас виключає
гіпотезу, що старе прізвищеве ядро виникло з міського припливу
1691–1721 років. Справа стосується міста, а не всіх повітових дітей
боярських, і нічого не каже про переселення XVI століття; тому вона слугує
контролем, а не відповіддю. Зафіксовано lead
LEAD-350-2-2439-OREL-INCOMING-1721.
Оновлений проміжний висновок
Тепер доказова послідовність має такий вигляд:
- У 1594/95 році Анфілогови вже тримають землю кількома спорідненими групами в Баздиреві та сусідніх селах.
- 1596 року більшість орловських новиків — не свіжі переселенці, а молоді люди вже наявного землевласницького середовища.
- 1625 року Баздирево зберігає кілька прізвищевих тримань і дві прямо названі пари братів.
- До 1664 року перепис індексує 33 Анпілогових/Анплиогових із дворян і дітей боярських — результат тривалого спадкового зростання.
- У 1686/87–1705 роках Ананью та інших носіїв прізвища простежено в повторних службових розборах; особиста сказка Ананьї може пояснити конкретну гілку.
- Пізній приплив «прийшлих людей» до міста був малим і прізвищевого ядра не сформував.
Отже, головний розрив тепер міститься не між 1590-ми роками і XVIII століттям, а перед першою писцевою книгою: звідки прийшло старше покоління, яке вже отримало орловські жеребки до 1594/95 року. Пріоритет лишається за двома типами джерел: ранніми розрядними іменними списками Орла 1577–1590-х і відмовними/окремими книгами 1595–1625 років, де передача батьківського помістя може зберегти попереднє місто або формулу первісної государевої дачі.
Старше покоління тепер має імена
Патронімічні формули дали змогу замінити безіменне «покоління батьків» вісьмома обережними пошуковими профілями. Це Микула — один прямо названий батько Василя, Тимофія й Карпа; двоє не об'єднаних Василів — батьки Біляя та Осипа; Перша — батько Івана; Тимофій — батько Софона; Нечай — батько Івана; Пахом — батько Єрмака; Терентій — батько Павла, поверстаного 1596 року.
Тут особливо важливі дві межі. Біляй та Осип могли бути братами, однак книга не називає їх «Васильевыми детьми» (Васильовичами), тому один спільний Василь був би передчасним злиттям. Тимофій, батько Софона, міг бути Тимофієм Микуловичем, але поки немає прямої передачі помістя чи родинної формули. Прізвищеве іменування належить повним формулам синів; самих батьків не записано окремими власниками. Тому профілі фіксують доведене ім'я та батьківство, але не отримують власних дат, володінь чи точок на мапі.
Практичний результат — сім рідкісних або контрольованих імен для перевірки в доорловських списках 1550–1580-х років. Особливо помітні мирські імена Перша й Нечай та потрійне поєднання «Микула — Василь, Тимофій, Карп»: збіг такої групи в іншому місті був би значно сильнішим за простий збіг прізвища.
Повну дисертацію Захарова знайдено в РГБ: точні сторінки для замовлення
Офіційна картка РГБ підтвердила, що за коротким авторефератом стоїть оцифрована 246-сторінкова дисертація О. Л. Захарова «"Служилые люди" и дворянство на территории Орловской губернии в конце XVI–XVIII вв.» («Служилі люди» і дворянство на території Орловської губернії наприкінці XVI–XVIII ст.). Її системний номер — 01004419514. Відкритий переглядач показує зміст, але повний текст за правилами авторського права доступний лише в читальних і віртуальних читальних залах РГБ.
Зміст уперше дав змогу звузити майбутнє замовлення до чотирьох фрагментів:
- с. 40–61 — служилі люди Московської держави й засічної риси;
- с. 62–68 — Какурини як приклад староорловського служилого прізвища;
- с. 113–127 — діти боярські й механізм їхнього поселення;
- с. 169–184 — «Орловські» дворянські прізвища XVI–XVIII століть.
Останній фрагмент має найвищий пріоритет: автореферат прямо каже, що в ньому розглянуто основний список прізвищ, їхнє походження, час наділення помістями і долю в регіоні. Саме там треба шукати Анпілогових, навіть якщо їх немає в предметному пошуку відкритої частини. До читання цих сторінок не можна приписувати Захарову висновку про місто походження родини.
Паралельно встановлено три короткі статті автора, які можуть повторювати матеріал закритого розділу: «Землевладение орловского дворянства в начальный период Орловского края» (2008, № 2, с. 22–28), «Города Орловского края на защите южных рубежей… Возникновение “коренного” дворянства» (2008, № 2, с. 32–35) і «Поместное землевладение Орловского региона» (2008, № 3, с. 23–42). Вільних повних копій поки не знайдено.
Картка дисертації в РГБ, офіційний переглядач, вільний автореферат.
Точна адреса у відмовних книгах: «Ампілови», ч. 1, кн. 3, № 400
Офіційний алфавіт РГАДА до відмовних книг по Орлу й Болхову за 1619–1746 роки дав не загальну пораду «дивитися фонд 1209», а конкретне посилання. На л. 2 окремою рубрикою записано: «Ампиловы: ч. 1, кн. 3, № 400». У початковій таблиці того ж архівного тому третя книга першої частини відповідає сучасному загальному номеру 10054. Отже, наступний пріоритетний документ: РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 10054, стара стаття № 400.
На етапі самого алфавіту не можна було стверджувати, що запис стосується саме Орла чи Баздирева: заголовок об'єднує Орел із Болховом і не друкує дати статті. Тому особистий профіль і картографічна прив'язка мали чекати поактного опису. Наступний розділ знімає частину цих обмежень.
Статтю № 400 розкрито: Неустрой Русинович Ампілов, 1649 рік
Поактний опис до книги знайдено в тому самому офіційному комплексі РГАДА. На л. 135–136 статтю № 400 переказано так: 7 вересня 7158 року Неустроєві Русиновичу Ампілову відмовлено три володіння в Орловському повіті. Дата відповідає 7 вересня 1649 року за юліанським календарем. Попередніми власниками названо Олексія Некрасова й Леонтія Прохоровича Ришкова; із земель упевнено читаються Новосілка і село Перевісна, а назву першого урочища біля сільця поки попередньо читаємо як «Рогоживец».
Це одразу виправляє кілька попередніх обмежень. Запис стосується саме Орловського повіту, повідомляє повне ім'я носія прізвища й дає ім'я батька: Русин. Створено профіль Неустроя P9680; двоє попередніх власників іншого прізвища лишаються тільки в розшифровці. На мапі подію віднесено до Орловського повіту, але три старі землі поки не отримують хибних точних координат.
Для питання походження результат важливий не як готова відповідь про переселення, а як новий двопоколінний міст. Русина Ампілова тепер слід шукати в орловських книгах 1620–1640-х років, а Неустроя — у переписі 1664 року. Якщо в оригінальній статті буде сказано «отца его поместье» (помістя його батька), назване попереднє місто або якщо перепис дасть збіжне по батькові, можна буде пов'язати його з поколінням 1625 року. Поки такий зв'язок лишається завданням, а не встановленою спорідненістю.
Відкриту академічну публікацію 1977 року перевірено як можливу заміну оригіналу. Її справді підготовлено за тією самою Орловською відмовною книгою РГАДА, ф. 1209, оп. 199, кн. 10054, однак її зміст прямо обмежує орловську вибірку текстами 1625–1648 років. Статтю Неустроя датовано 7 вересня 1649 року, і тому вона свідомо лишилася за межею відбору. Її відсутність у друкованому томі не є негативним результатом щодо людини: для повної формули відмови, як і раніше, потрібен оригінал статті № 400 або інша незалежна копія саме цього акта.
Місцевий міст до справи Герольдії: 14 справ Курської палати цивільного суду
Офіційний іменний покажчик ГАКО до фонду 59, опису 2 уперше дав не загальну рекомендацію, а 14 точних номерів справ з варіантами Анпилогов, Анфилогов і Анпилов. Покажчик стосується Курської палати цивільного суду, фонд якої охоплює 1780–1869 роки.
Дворянсько-поміщицьке коло охоплює:
- О. Н. Анпілогова, поміщика й капітана — д. 5078;
- Г. П. Анпілогова, фатезького поміщика — д. 2513;
- І. М. Анпілогова, рильського дворянина — д. 6907;
- А. І. Анпілогову, фатезьку дворянку — д. 5335;
- Ф. Анфілогова, поміщика — д. 2827;
- Анфілогову без ініціалів, поміщицю — д. 1644;
- А. Анфілогову, поміщицю — д. 1362;
- А. І. Анфілогову, щигровську поміщицю, та І. Я. Анфілогову, щигровську дворянку — одна спільна д. 6898.
Окремий однодвірсько-селянський шар представлений С. І. Анпілоговим із села Пол-села Горяїнова (д. 6916), Анпілами Старооскольського повіту (д. 6456) і чотирма справами Анпілогових села Нікольського Фатезького повіту (д. 6490, 4459, 5074 і 6917; в останній названо ініціали Т. І., Ф. І. та К. В.).
Це ще не поколінний розпис і не доказ походження з Орла. Покажчик не друкує заголовків, дат, спорідненості й змісту справ. Але він створює важливий місцевий обхід до сенатської справи РГИА, ф. 1343, оп. 16, д. 2345: цивільні процеси про землю, спадщину й становий стан могли містити купчі, поділи, старі кріпості та засвідчені виписки з дворянських доказів. Першими слід отримати заголовки справ 2513, 5335 і 6898: їхня фатезько-щигровська географія найближча до пізньої гілки, що подала докази до Герольдії.
На офіційній сторінці науково-довідкового апарату ГАКО повний опис фонду 59 нині не розкрито: опубліковано покажчик, але не заголовки справ. Отже, наступний крок потребує архівного запиту або перегляду опису в читальній залі. У запиті треба спершу отримати назву, дати й обсяг справ 2513, 5335 і 6898, а вже потім замовляти перші аркуші та внутрішні описи. Пошукова видача за самими номерами справ цієї перевірки не замінює.
Рядки перевірено не за пошуковим сніпетом: офіційний PDF не має
текстового шару, тому сторінки було розпізнано, а всі прізвищеві позиції
на кадрах 13–15 потім прочитано за зображеннями. Створено дослідницьку
картку PUB-GAKO-F59-O2-ANPILOGOV-INDEX. Самі ініціали в цьому описі поки
не створюють профілів і мапи до отримання дат і заголовків самих справ.
Географічний покажчик до того ж опису додав незалежні прив'язки. Рильського дворянина І. М. Анпілогова у справі 6907 пов'язано з селом Каменєвим Курського повіту; А. І. Анпілогову зі справи 5335 — з містом Фатежем; двох Анфілогових зі справи 6898 — з містом Щиграми. Справи 6490 і 6917 підтверджено в селі Нікольському Фатезького повіту, а справу 6916 водночас проіндексовано при селі Горяїновій і Нікольському. Ці зв'язки уточнюють географію пошуку, але, як і раніше, не замінюють заголовків справ.
І. М. Анпілогов у Дерлові: дві точні судові справи 1887–1891 років
У сусідньому офіційному комплексі вдалося перейти від покажчика до повного опису. Перевірено ГАКО, ф. 32, оп. 1, Курський окружний суд, том 1. На PDF-кадрі 362 справу № 2730 названо дослівно: справа за обвинуваченням селян Дерлова Фатезького повіту «в покушении на частную собственность дворянина И. М. Анпилогова» (у замаху на приватну власність дворянина І. М. Анпілогова). Провадження тривало з 28 листопада по 12 грудня 1887 року, обсяг — 42 аркуші.
На PDF-кадрі 392 міститься справа № 2974: селян того самого села обвинувачували
у збройному нападі на дворянина І. М. Анпілогова. Вона почалася
29 лютого 1888 року, завершилася 4 липня 1891 року й займає
196 аркушів. Збігаються рідкісне прізвище, обидва ініціали, дворянський статус,
місце й послідовний майновий контекст. Тому створено один
профіль P99102, два окремі Records і точку історичного Дерлова
(Дернова), сучасного Дерлова Золотухінського району. Маршрут до Орла,
Рильська чи Фатежа не проводиться: походження людини не названо.
Іменний покажчик фонду 32 пов'язує з тим самим І. М. ще справу № 4868, але доступний офіційний том опису закінчується раніше за цю статтю. Її треба отримувати окремо. Не затверджено й тотожність із рильським дворянином І. М. Анпілоговим із ф. 59, д. 6907: однакові ініціали роблять цю версію цікавою, однак заголовка справи 6907 поки немає.
Для головного питання XVI століття це не пряма відповідь, а новий пізній вузол. Якщо 196-аркушева справа містить документи на власність, довіреності або повне ім'я, людину можна буде зіставити з курським дворянським розписом і сенатською справою РГИА, ф. 1343, оп. 16, д. 2345. Саме таке зіставлення може показати, звідки словник 1911 року взяв Василя Дмитровича як родоначальника.
Офіційний опис фонду 32, сторінка науково-довідкового апарату ГАКО, довідка про Дерлово (Дерново) за списком 1862 року.
Реєстр 1625 року: вісім прізвищевих статей; дев'ята виявилася Филиппівською
Повна перевірка іменного покажчика й обох частин опублікованого реєстру, а потім офіційних цифрових образів самого рукопису виявила вісім прямих прізвищевих статей: 79, 80, 81, 84, 129, 512, 523 і 1347. Раніше в робочій вибірці було розібрано лише чотири баздиревські статті. Додаткові прямі записи дають:
- стаття 129, л. 203 об.: Ілля, Василь і Антон — Івановичі Анфілогови — спільно володіють у селі Біла;
- стаття 512, л. 227 об.: Софонове помістя Тимофійовича Анфілогова, уже пустка Софонове;
- стаття 523, л. 228 об.: Іванове помістя Нечайовича Анпілогова на Радомлі;
- стаття 1347, л. 290: Єрмакове помістя Анпілогова в пустці Малцовській.
Три останні іменні формули майже напевно продовжують володіння Софона Тимофійовича, Івана Нечайовича та Єрмака Пахомовича, описані 1594/1595 року: збігаються рідкісні повні іменування й ті самі малі урочища. Стаття 129 додає раніше не розібрану братську групу й прямо зберігає ім'я їхнього батька Івана. Оскільки в Білій 1594/1595 року сидів Іван Першин Анфілогов, родинна спадкоємність імовірна, але поки не доведена: «Першин» — патронім від імені Перша, і реєстр 1625 року не називає батька братів «Іваном Першиним».
Важливе обмеження: реєстр фіксує назву помістя, але не завжди каже, чи ще жива людина, за якою його названо. Він доводить тривалість прізвищевої земельної пам'яті, а не саме собою переселення чи безперервну особисту службу власника.
Спочатку суцільна перевірка того ж розділу дала нібито й дев'ятий запис: статтю 1361, л. 291 прочитали як «Анфилоговское поместье Брежнева да племянника его Курдюка в пустоши Брежневой» (Анфілогівське помістя Брежнєва та його небожа Курдюка в пустці Брежнєвій). Це читання виявилося хибнопозитивним. Повна стаття книги 1594/1595 року на друкованій с. 1017 називає на тій самій ділянці Филипа Степановича Брежнєва і його небожа Курдюка Петровича Брежнєва в селі Брежнєвій. Усередині статті окремо стоять «двор помещиков Филиппов» (двір поміщиків Филипів) і «двор помещиков Курдюков» (двір поміщиків Курдюків).
Збіглися п'ять незалежних ознак: Филип, прізвище Брежнєв, рідкісне ім'я небожа Курдюк, пряма спорідненість і село/пустка Брежнєва. Тому скорописну форму реєстру слід читати як «Филипповское поместье» (Филиппівське помістя), а не «Анфилоговское» (Анфілогівське). Жодного невідомого попереднього Анфілога стаття не вводить. Record збережено як негативний контроль і забезпечено обома фотокопіями, але виключено з підрахунку ранніх ужитків досліджуваної основи; профіль, точка й маршрут для Брежнєвих не створюються.
Водночас виправлено архівну атрибуцію всіх п'яти карток, створених за цим реєстром. Точні видимі рядки містяться в РГАДА, ф. 1209, оп. 85, д. 13, а ф. 1209, оп. 1, кн. 330–331 — вихідні писцеві книги, які реєстр стисло переказує. Офіційні образи також уточнили аркуші: стаття 512 розташована на л. 227 об., стаття 523 — на л. 228 об. Офіційний опис уточнює склад вихідного комплексу: кн. 330 містить Корчаковський і Неполоцький стани, а кн. 331 — Каменський, Тайчуків і Нугорський. Отже, статті Єрмака й Брежнєвих містяться саме в кн. 331. Повна стаття 1594/1595 року вже розв'язала суперечку щодо Брежнєвих; для Єрмака повна стаття 1625/26 року, як і раніше, лишається окремим завданням.
Офіційний образ л. 291, публічна публікація реєстру, друкована с. 1017, офіційний опис 1, ч. 1.
Рязанська сотна 1567/68 року: перевірено покоління заснування Орла
У повному тексті сотної грамоти рязанським архієпископським дітям боярським перевірено служилий склад безпосередньо перед заснуванням Орла. Документ охоплює вісім станів Рязанського повіту, зокрема особливо важливий для робочої гіпотези Пехлецький стан. Виправлений дослідницький підрахунок дає 153 особи з 80 прізвищ.
У повному прізвищевому переліку немає форм Анфилогов, Анпилогов, Онфилогов, Ампилогов і близьких варіантів. Немає також Баздирєвих, Криволапових, Трунових і Немцових — найближчого сусідського кола першої орловської книги. Окремі Пахоми й Нечаї належать до інших прізвищевих формул і не дають родинного зв'язку. Результат перевірено за друкованою публікацією на с. 458–462, цифровою копією РГБ із повнотекстовим шаром і повним дослідницьким переліком прізвищ.
Це суттєве звуження, але не відмова від рязанської версії. Сотна грамота перелічує архієпископську служилу корпорацію, а не всіх государевих дітей боярських Рязанського повіту. Тому тепер виключено конкретний шлях з архієпископських людей, тоді як государеві служилі землевласники Пехлецького, Каменського й сусідніх станів лишаються головним неперевіреним напрямком. Окремі профілі й точки на мапі за негативною перевіркою не створюються.
Картка видання в РГБ, цифрова копія, дослідження складу рязанської корпорації.
Чому немає государевої рязанської десятні: задокументована втрата 1626 року
Дослідження архівної долі рязанського служилого «міста» дало пряме пояснення головної прогалини. Ще 1625 року під час розбору місництвої справи з Розрядного архіву діставали «резанскую десятню 89-го году» (рязанську десятню 89-го року), тобто книгу 7089 (1580/1581) року. Після московської пожежі наступного року дяки вже відповідали на запити: «резанские старые десятни в московский пожар 134-м году в Розряде згорели» (рязанські старі десятні в московську пожежу 134-го року в Розряді згоріли). Посилання в дослідженні веде до РГАДА, ф. 210, оп. 10, д. 46, л. 602.
Отже, государів поіменний список найближчого до заснування Орла покоління існував, але основний комплекс загинув. Це не підтверджує Анфілогових у Рязані; це пояснює, чому прямий негативний пошук за збереженими книгами не може розв'язати питання.
Пошук тепер переноситься на документи-замінники: виписки з десятень у місництвих справах, кормові й прибутково-видаткові книги четвертей, помісні пам'яті й родові архіви. Із самого рязанського комплексу вцілів лише фрагмент розбірної десятні 1621/22 року; відомі також п'ять списків 1610–1620-х років, збережених при родовідних розписах. Для вихідного покоління найважливіше знайти виписку із загиблої десятні 1580/81 року або ранішу окладну пам'ять із формулою попередньої служби.
Повний текст дисертації І. О. Кірпічникова.
Перша знайдена виписка із загиблої десятні: Семен Ляпунов
Повідомлення про втрату вдалося довести до конкретної збереженої статті. У першому томі офіційних Розрядних книг на стб. 1053–1054 надруковано розбір 1625 року. Наказ підняв стару книгу й записав:
«…служилъ съ Резани и въ Резанской десятнѣ 89-го году отецъ его Семенъ Іевлевъ сынъ Ляпуновъ написанъ въ помѣстномъ окладѣ въ 250 четяхъ; а онъ Ульянъ служитъ съ Резани жъ…»
Переклад: «…служив з Рязані, і в Рязанській десятні 89-го року його батько Семен Євлевич Ляпунов записаний з помісним окладом 250 четей; а він Улян служить так само з Рязані…»
Отже, десятня 7089 (1580/1581) року ще за рік до пожежі давала змогу перевірити три речі: попереднє служиле місто, повне ім'я батька й розмір його помісного окладу. Виписка стосується Семена Євлевича й Уляна Ляпунових, а не Анфілогових, тому окремі профілі й мапа не створюються.
Для пошуку походження це все ж принципова знахідка: доведено, що місництві справи зберігали персональні витяги саме з потрібної загиблої книги. Тепер перспективний не абстрактний пошук «рязанської десятні», а суцільна перевірка справ 1613–1626 років і пізніших копій за формулами «служил с Резани» (служив з Рязані), «в Резанской десятне» (у Рязанській десятні) і «в поместном окладе» (у помісному окладі).
Скан стб. 1053 у Google Books.
Синхронна перевірка 1596 року: Павло — орловський, а не рязанський новик
Втрату старих рязанських десятень частково компенсує загальнодержавна десятня новиків 1596 року. У ній повністю опубліковано окремий рязанський розділ: за підсумковою позначкою, наново поверстано 266 рязанців — неслужилих і безпомісних синів, небожів і братів місцевих служилих людей.
У повному рязанському переліку немає Анфілогових, Анпілогових, Онфілогових, Ампілогових чи близького варіанта. Немає й точного збігу контрольованих родинних формул. Іван Романович Микулін, Микита Нечайович Лихачов, Федір і Сава Григоровичі Пафомови та Терентій Біляйович Панфілов — інші люди й інші іменні ряди.
Особлива цінність результату — у синхронності: Павла Терентійовича Анфілогова записано в тому самому документі, але в орловській рубриці. Отже, у квітні 1596 року його служиле місто вже однозначно Орел. Це не встановлює місця народження Павла чи попередньої служби його батька Терентія: старше покоління могло перейти раніше. Але уявляти Павла рязанським новиком, якого 1596 року перевели до Орла, тепер не можна.
Джерело: РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 120/167; Н. П. Лихачов. «Десятни новиков, поверстанных в 1596 году» // Известия Русского генеалогического общества. Вып. 3. СПб., 1909. С. 113–209.
Публікація рязанського розділу й довідка про десятні.
Дві розділені родини Рязань — Орел в одному списку
Повний рязанський розділ додатково зіставлено з усіма доступними для вилучення власницькими формулами Орловської книги 1594/95 року. Точного повного імені однієї людини в обох містах немає, натомість знайдено дві зв'язки, де збігаються водночас батько й прізвище:
- Наум Іванович Болотов, рязанський новик з окладом 100 четвертей, — Тимофій Іванович Болотов, орловський поміщик у селі Болотові на Лисиці. Разом із Василем Івановичем Болотовим у Кашири та Митею Івановичем Болотовим у Тулі це вже чотиримісна гіпотеза дітей одного Івана Болотова.
- Василь Іванович Каменєв, рязанський новик з окладом 100 четвертей, — Іван Іванович Каменєв і Терех Іванович Каменєв, двоє самостійних орловських поміщиків. У статті Івана окремо названо двір його батька Івана, що підтверджує не помилково прочитане по батькові, а реальне старше покоління на Орлі.
Джерела не називають цих людей братами, тому індивідуальний маршрут не доведено. Однак два незалежні збіги показують, що поділ гілок між Рязанню та Орлом був не лише теоретично можливим. Для походження Анфілогових це посилює модель спільного рязансько-верхньоокського родинного резервуара, але не замінює прізвищевого запису. Болотови й Каменєви не отримують профілів чи маршрутів на родинній мапі.
Четвертні книги після Смути: одного орловця простежено з 1594 до 1617 року
Повністю перевірено видання Л. М. Сухотіна «Четвертчики Смутного времени (1604–1617)». Це не загальна десятня, а облік вужчої групи служилих людей, яким видавали грошову платню з четвертей. Тому відсутність прізвища не можна перетворювати на заперечення орловської служби всієї родини.
У корпусі знайдено трьох орловців:
- Воїн Кипріянович Воробйов: 29 серпня 1614 року йому підтвердили старий оклад 18 рублів і додали чотири рублі за мценську службу 1612/13 і 1613/14 років;
- Михайло Опанасович Жилін: 14 вересня 1613 року йому відновили дев'ятирублевий оклад часів царя Василя, бо відповідні статті книги 1610 року «в разоренье пропали» (пропали в руйнуванні);
- Григорій Іванович Сотников: 3 січня 1617 року його попередній оклад у шість рублів відновили за орловським списком, який Петро Данилов надіслав з Орла 1613/14 року.
Останній запис дає точний міжкнижковий збіг. У писцевій книзі 1594/95 року Гриша Іванович Сотников уже тримав батьківське помістя в селі на Государниному селищі разом із братами Кіндратом, Олешкою та Антонком — «Ивановыми детьми Сотникова» (Івановичами Сотниковими). Збігаються ім'я, батько, прізвище й орловська служила корпорація. Інтервал у 22 роки нормальний, тому перед нами майже напевно одна людина: поміщик 1594/95 року, довоєнний четвертчик за Василя Шуйського, учасник орловського списку 1613/14 року й отримувач відновленого окладу 1617 року.
Для нашого завдання важливий механізм. Після руйнування наказ відновлював утрачені статті за розрядним розшуком і наново надісланими міськими списками. Отже, шукати треба не лише загиблі десятні, а й прохання про відновлення платні, розшукові матеріали й сам список Петра Данилова. Повний список міг містити орловських дітей боярських, які не потрапили до вузького кола четвертчиків.
Форм Анфилогов, Анпилогов, Онфилогов, Ампилогов і Онпилогов у повному виданні немає. Для Воїна Воробйова й Михайла Жиліна точних збігів в орловській книзі 1594/95 року також немає; однакові прізвища не об'єднуються без збігу повного імені. Чужі прізвища не отримують профілів і точок на родинній мапі.
Цифрова копія видання 1912 року.
Велика роздавальна книга 1615–1618 років: сучасний шифр знайдено
Друкований опис Московського архіву Міністерства юстиції розкрив наступне, значно ширше джерело. Під № 1 книг Новгородського столу описано роздавальні книги грошової платні 1615–1618 років на 226 аркушах. Вони охоплюють козаків, стрільців та інших служилих людей Новгорода, Бельова, Болхова, Орла, Кром, Новгорода-Сіверського, Тихвіна, Волоколамська, Вязьми й Можайська.
Сучасну архівну адресу встановлено як РГАДА, ф. 210, оп. 6в, д. 1. Відповідність підтримують нинішня назва опису — «Книги Новгородского стола» (Книги Новгородського столу), його крайня дата 1615 рік і незалежні описи іменних роздач 1617 року, що прямо посилаються на цю справу.
Офіційний каталог РГАДА описує опис 6в як комплекс із 79 книг за 1615–1704 роки, а його цифровий опис починається саме зі справи № 1. Сучасний поіменний проєкт позначає оброблений шар цієї справи як «Дворяне и дети боярские разных городов 1617 г.» (Дворяни й діти боярські різних міст 1617 р.). Це пояснює удавану розбіжність: проєкт виписав лише шість міст — Ярославль, Арзамас, Алатир, Тулу, Каширу й Рязань, тоді як архівний заголовок усієї справи значно ширший. Отже, відсутність Орла у відкритій таблиці показує межу вибірки, а не склад оригінальної книги.
Наступний шар перевірки виконано за офіційним чотиритомним алфавітом РГАДА до книг Новгородського столу — покажчики 115–118. Покажчик 115 охоплює книги № 1–12 і відкритий повністю: 291 цифрове зображення. Для книги № 1 розділ прізвищ на А займає зображення 0003–0005, розділ на О — зображення 0169–0170. В обох розділах перевірено написання Анфилогов, Анпилогов, Ампилогов, Онфилогов і Онпилогов; їх немає. Таким чином, це вже не нульовий вебпошук, а негативний результат офіційного архівного покажчика до потрібної книги.
Кількість аркушів перевірено безпосередньо на зображенні с. 140 друкованого опису: там стоїть «226 л.» (226 арк.). Попереднє читання «2926» виникло через OCR, який злив тире з числом. Той самий обсяг і сучасний шифр незалежно повторено в тематичному списку справ по Орловському повіту на форумі ВГД. Завдяки цьому пошук скорочено з помилково припущених тисяч до 226 аркушів.
Межа результату суттєва. Алфавіт не замінює перегляду 226 аркушів і може не охопити безпрізвищевого, незвично прочитаного чи пропущеного запису. Крім того, відкрите вторинне вивантаження справи свідомо неповне: у ньому 395 рядків 1617 року — Ярославль 183, Алатир 67, Рязань 49, Кашира 43, Тула 38 й Арзамас 15, але жодного орловського рядка. Тому за ним не можна робити негативного висновку щодо Орла.
Додаткову адресну перевірку виконано через Григорія Івановича Сотникова. Він зручний як контрольний орловець: поміщика з таким повним ім'ям простежено від книги 1594/95 року до відновлення платні за орловським списком 1613/14 року. В офіційному покажчику 115 повністю переглянуто розділ «С» по книгах № 1–12 — зображення 0211–0233. Сотникова там немає. Отже, роздавальну книгу 1615–1618 років не можна вважати ні копією, ні повним продовженням списку Петра Данилова. Відсутність у ній Анфілогових і Сотникова тепер є характеристикою складу джерела, а не вказівкою на зникнення цих орловських родин.
Перевірено й оновлену публічну Google-таблицю проєкту служилих людей. За точним шифром 210-6в-1 вона повертає 396 рядків тих самих шести міст і не містить прихованого орловського розділу. Наскрізний пошук за варіантами прізвища в усій актуальній базі не дав жодного нового доорловського носія: найраніший додатковий шар починається орловськими записами 1626 року, уже відомими проєкту. Пошук Анфілога, Анпілога, Анфілофа й Онфілога в позиції особового імені також дав нуль рядків. Це не замінює архівного перегляду, але закриває припущення, що ранній переселенець уже є в сучасному відкритому вивантаженні під особовим ім'ям.
Не можна також автоматично ототожнювати книгу зі списком Петра Данилова 1613/14 року: комплекс починається 1615-го. Наступний адресний крок — установити орловські аркуші самої справи й перевірити формули старого окладу, попередньої служби, батьківської статті й відновлення після руйнування.
Окремо знято небезпечну однойменну зачіпку. РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 1059, названа в сучасному описі «дозорною книгою Орловського повіту 1617–1619 років», стосується вятського передмістя Орлова й іде разом із Хлиновським повітом. Повна вятська публікація підтверджує, що книга описує тяглі й оброчні села Вятської землі. До фортеці Орел на Оці й до орловських дітей боярських її приєднувати не можна.
Окремо повторно перевірено інтернет-покажчик до орловського розбору 1620/21 року. Його рядки «Марк Анпилогов» і «Илюшка Онпилогов» хибні: у повному покажчику й переглянутій цифровій справі їх немає. Справжній носій прізвища на л. 67 — Василей Дмитреев Анпилогов, уже заведений у проєкті як Василь Дмитрович. Нові профілі за двома помилковими рядками не створюються.
Точний цифровий розворот друкованого опису, с. 140. Список справ по Орловському повіту з тим самим шифром і обсягом. Офіційний Покажчик 115, початок розділу А книги № 1, початок розділу О книги № 1, продовження розділу О.
1570: орловські люди вже виходили «по их спискам» (за їхніми списками)
Повний текст «Разрядной книги 1475–1598 годов» дав раніше пряме свідчення персонального обліку орловського корпусу. У розписі 7075 року (1566/67) Орел уперше включено до числа українних міст: там поставлено воєводу князя Василя Ростовського й Володимира Безобразова. Цей запис на с. 224 називає лише командування.
Розпис 7078 року (1570) значно змістовніший. На Орлі названо воєводу князя Андрія Васильовича Рєпніна й голову Семена Михайловича Хотунського. За загрози нападу вони мали вийти з Орла й приєднатися до великого полку разом з іншими сходними воєводами українних міст. Розпорядження завершується принциповою формулою: «а люди с ними по их списком» (а люди з ними за їхніми списками).
Це не просто припущення, що список колись мав існувати. Документ показує список у дії: за ним контингент виводили з міста й включали до польової армії. Отже, не пізніше 1570 року Орел уже мав облікову місцеву служилу корпорацію. Вікно первісного набору звужується до 1566/67–1570 років — раніше за загальний кількісний реєстр початку 1572 року й спеціальні поіменні списки, приписані оглядом 1577 року.
Самих рядових Государів розряд не називає: він зберігає командний каркас, а персональні міські розписи залишає окремими документами. Формула стосується всіх перелічених українних командирів і не дає точної назви орловського додатка. Тому присутність Анфілогових у списку 1570 року поки не доведено, але тепер відомо, який документ треба шукати.
Нова архівна мета — не лише список огляду 1577 року, а й противні, виписки й пізніші посилання на розписи 7075–7078 років. Пошукові формули: «люди по их спискам», «с Орла по списку», «роспись украинных городов» і «сходные воеводы». Особливо важливі пізні земельні тяжби, де власники могли цитувати старі розрядні й помісні виписки після втрати основних книг.
Основний текст видання перевірено за цифровою копією: с. 224 і 231–232.
Картка: PUB-RK-1570-OREL-PEOPLE-BY-LISTS.
Цифрова копія Розрядної книги.
1565: перший доорловський верхньоокський Онаньїн знайдений в Одоєві
Зміна пошукової одиниці з готового прізвища Анфілогов на повні особові формули, ранні другі іменування та сусідські родини дала першу знахідку в безпосередньо передорловському шарі. У науковій публікації сотної з одоєвських писцевих книг від 25 травня 1565 року серед монастирських селян сільця Мартиновського Павловського стану записано двір Степанка Онаньїна. Документ старший за заснування Орла на один рік.
Оригінал сотної видавці виявили в пізнішій справі щодо позову стряпчого І. П. Воєйкова з Настасовим монастирем про сінокоси на пустищі Лосинській у Погорільському стані Бєльовського повіту. Архівну адресу всього комплексу вказано в статті як ЦГАДА, ф. 1209, столбцы по Москве, № 32739, ч. 1–2; нині це РГАДА. Текст сотної починається з л. 88 справи. Публікація: В. Ю. Бєліков, О. І. Количева, «Документы о землевладении князей Воротынских во второй половине XVI — начале XVII вв.», Архив русской истории, 1992, вип. 2, документ № 1 на с. 100 і далі.
Знахідка важлива не співзвучністю з Анфілоговими безпосередньо, а вужчим зв'язком. В орловській книзі 1594/95 року Онаньїни вже становлять окреме служиле гніздо, і всередині нього колишнім власником названо Анпілога Іванова сина Онаньїна; документ дає змогу відновити три покоління: Анпілог → його неназваний у статті син Вавил → онук Кондратій Вавилович. Тепер форму Онаньїн уперше виявлено у верхньоокській землі безпосередньо перед створенням Орла. Тому Одоєв стає конкретною адресою пошуку раннього середовища імені, а не лише одним із сусідніх старих міст.
Це все ще не маршрут. Степанко — монастирський селянин, тоді як орловські Онаньїни — служилі землевласники; його по батькові й нащадків не названо. Немає ні збігу повного імені, ні родинної формули, ні запису про верстання чи переселення. Крім того, сотна описує лише володіння Настасова монастиря та їхні межі, а не весь Одоєвський повіт. У ній не знайдено Анфілогових і варіантів, особових Анфілогів/Анфілофів, а також Баздирєвих, Нємцових, Трунових і Криволапових з орловського сусідського кущика; для обмеженого випису це слабкий негативний результат.
Наступний адресний пошук — решта частин одоєвського опису 1565/66 року та помісні статті поза межами монастирської сотної. Головна перевірна формула: Вавил Анпилогов сын Онаньин та її орфографічні варіанти. Для Степанка окремий профіль і точка на карті не створюються: він носій стороннього іменування і поки лише порівняльна згадка.
Цифрова копія випуску «Архива русской истории».
Зміна тактики: шукати не прізвище, а набір перших орлян
Масовий пошук написань Анфилогов, Анпилогов, Онпилогов, Онфилогов, Ампилогов і Анфилофов за відкритими покажчиками вичерпано: до відомого орловського шару він не вивів. Це очікувано для XVI століття, коли одне й те саме родинне іменування могло ще записуватися як патронім, прізвисько або зовсім не потрапляти до скороченого покажчика. Повторювати той самий пошук під новими варіантами більше не є основним напрямом.
Нова одиниця пошуку — формування служилої корпорації нового Орла між 1566/67 і 1570 роками. До 1570 року люди вже виходили з міста «по их спискам», отже, первісний облік було складено в дуже вузькому чотирирічному вікні. Треба шукати не лише сам список, а весь адміністративний слід, що його породив: розпорядження про набір, призначення писців, огляд, окладні статті, перші помісні дачі та пізніші виписи з цих паперів.
Пошук поділено на три лінії:
- Адміністративна. Хто будував Орел, хто набирав і наділяв помістями його перших служилих людей, які писці й піддячі виконували вирок 15 березня 1577 року і які інші міста входили до їхнього відрядження. Книги одного писця могли зберегтися під назвою сусіднього міста, хоча орловська частина втрачена або не названа в заголовку.
- Родинна. Замість одиночного прізвища перевіряються сім батьків ранніх орловських гілок — Микула, два поки не об'єднані Василі, Перша, Тимофій, Нечай, Пахом і Терентій. Найсильніший ідентифікатор — рідкісна одночасна трійка братів Василь, Тимофій і Карп, сини Микули.
- Сусідська. Анфілогових із села Баздирєвої шукають разом із Баздирєвими, Труновими, Нємцовими і Криволаповими. Спільна поява кількох родин у старому повіті розрізнювальніша за збіг одного прізвища і може виявити не окремого переселенця, а групу первісного наділення помістями.
Критерій доказу залишається суворим. Однойменний Микула чи Онаньїн — лише пошукова підказка. Маршрут на карту можна додати тільки після формули «переведён из», «служил прежде», назви колишнього міста, прямої передачі старої дачі або недвозначного родинного запису. Тому Степанко Онаньїн 1565 року залишається важливою одоєвською адресою дослідження, але не отримує родинного маршруту.
Єпіфань 1572 року: знайдено точний аналог першого орловського списку
Для Єпіфані, заселеної в тому самому 7075/1566–1567 році, зберігся саме той тип документа, якого бракує Орлу: опис нового острогу, посаду, стрілецьких і козацьких слобід з поіменними дворами. Сучасну архівну адресу встановлено за офіційним описом: РГАДА, ф. 137, оп. 1, Венев, д. 1, ч. 2, лл. 201–247. Книгу писали князь Іван Васильович Мосальський і Григорій Борисович Ярцов із товаришами. Та сама комісія описувала Веньов, тому єпіфанська частина збереглася всередині справи під верхнім заголовком «Венёв».
Підсумкова формула повідомляє, що люди оселилися в Єпіфані в князя Івана Федоровича Мстиславського на десятирічній пільзі у 7075 році. Поіменна частина показує змішаний набір буквально: Васка Карачевец, Васка и Гриша Резанцовы, Онанья Дедиловский, Васка Крапивенский, Истомка Коломнетин, Васюк Медынец. Поруч стоять люди з позначками «новоприход», «новоприходец» і «приходец». Порожні місця залишали під двори козаків, яких ще належало «прибрать». Отже, нове місто комплектувалося не одним переселенням готової корпорації, а тривалим набором із кількох старих міст.
Микулка Моїсеєв — перший адресний кандидат за рідкісною родинною формулою
На л. 214 об. у Коробьїній слободі, у сотні Степана Лихарєва, записано рядового козака Микулка Мосеев. Зменшувальна форма Микулка не означає дитини; так писці зазвичай записували дорослих служилих людей. Мосеев — патронім від Мойсея, а не готове прізвище.
За поколінням ця людина сумісна з Микулою, чиї троє дорослих синів — Василь, Тимофій і Карп Микуличі Анфілогови — разом тримали батьківський жереб в Орловському повіті 1594/95 року. Але поки збігається тільки рідкісне ім'я батька. Єпіфанська книга не називає Микулку Анфілоговим, не перелічує його синів і не говорить про переведення до Орла. Тому це кандидат для адресної перевірки, а не знайдений предок.
В єпіфанській десятні 1585 року Микулки Моїсеєва вже немає. Нова порядкова перевірка не дозволяє вважати це особливим міграційним сигналом. З усіх чотирнадцяти людей його ряду 1572 року лише рідкісний Малець Ондрєєв упевнено повторюється 1585 року; майже всі інші так само зникають або мають лише надто загальні збіги імені. Отже, десятня верстала вибірку козаків, а не повторювала весь колишній склад. Микулка міг померти, вибути, змінити службу або не потрапити до верстання, але його відсутність сама по собі не робить маршрут Єпіфань → Орел імовірнішим.
Щодо Архипка Онаньїна попереднє порівняння було хибним. Його записано пішим стрільцем, а десятня 1585 року не є переписом стрільців. Тому його відсутність у ній не означає ні смерті, ні вибуття, ні переселення. Архипа треба шукати в стрілецьких розписах, грошових і хлібних роздачах та порукових записах, не змішуючи їх із козацькими десятнями. Названі 1585 року Антон Євсеєв син Онаньїн і Перша Онаньїн син Левонтьєв — інші повні формули; у Перші слово Онаньїн є по батькові, а Левонтьєв — родинним іменуванням.
Архипко Онаньїн — ще один ранній верхньоокський Онаньїн
На л. 209 серед піших стрільців Великої вулиці Єпіфанської Стрілецької слободи записано Архипко Онаньин. Після одоєвського Степанка Онаньїна 1565 року це другий доорловський верхньоокський носій форми Онаньїн. Пізніше в Орлі існує окреме служиле гніздо Онаньїних, усередині якого колишнім тримачем названо Анпілога Іванова сина Онаньїна.
Спорідненість не встановлено: Архип був стрільцем, одоєвський Степанко — монастирським селянином, а орловські Онаньїни — поміщиками. Але тепер форму Онаньїн зафіксовано у двох старих верхньоокських точках безпосередньо до і невдовзі після заснування Орла. Це робить коридор Одоєв — Єпіфань — Орел змістовною зоною пошуку, хоча ще не родинним маршрутом.
Є й обережний сусідський сигнал. У тій самій Єпіфанській Стрілецькій слободі записано Иванко Овсянников. В Орловському повіті 1594/95 року також присутні розвинені кола Онаньїних і Овсяннікових. Спільне повторення двох іменувань сильніше за випадковий збіг одного імені, але повні особи й по батькові різняться. Поки що це ознака спільного верхньоокського рекрутського резервуару.
Які проміжні книги справді існували
Каталог писцевих книг К. В. Баранова звузив наступний пошук до одного писцевого циклу. У 1584/85 році Єлизарій Ржевський і дяк Семейка Пахомов описували одразу Веньовський і Єпіфанський повіти. Єпіфанську книгу засвідчено виписами, надрукованими в «Актах служилых землевладельцев», т. III, № 65 і 445; веньовську — № 317 і 318. Одночасно Костянтин Наумов складав Дедиловську книгу, відому за № 254 того самого тому.
Це поки не означає, що повний єпіфанський оригінал 1584/85 року зберігся: каталог фіксує книгу за пізнішими актовими посиланнями та виписами. Але замість необмеженого пошуку «десь між 1572 і 1585 роками» з'явився точний корпус: виписи Ржевського—Пахомова, передачі козацьких дач і окремі стрілецькі розписи того самого міста. Головний методичний висновок — більше не вважати відсутність у чужій службовій книзі ознакою переселення.
Варварини: контрольний ланцюжок від першого козака до братового помістя
Два виписи виявилися не просто бібліографічними посиланнями. Акт № 65 дає змогу перевірити на реальній родині весь метод, потрібний для орловських Анфілогових.
В Улановій козацькій слободі 1572 року записано Сенька Варварин. У десятні 1585 року під № 283 стоїть Иевко Семёнов сын Варварин — один із козаків, поверстаних у діти боярські. У повторній десятні 1591 року той самий Ієвко під № 310 позначений: «взят в полон».
Ввізна грамота вересня 1591 року розкриває відсутні зв'язки. Кондрашко Семёнов сын Варварин прямо називає Ієва рідним братом. Ієва захопили кримські люди під час «царёва прихода» 1591 року; після нього лишилися дружина Анниця та півторарічна донька Ульяниця. Кондратові тимчасово передали братове помістя з обов'язком служити, утримувати невістку й небогу, а якщо Ієв повернеться з полону — віддати йому землю разом із прибутками й хлібом.
Акт дослівно цитує Єпіфанську книгу Єлизарія Ржевського і Семейки Пахомова 1584/85 року: в Ієвковому жеребі Різдвяної слободи значилося 10 четвертей ріллі та 11 четвертей перелогу в полі. Сучасна адреса грамоти: РГАДА, ф. 1209, столбцы по Туле, № 365/37572, л. 77; публікація — АСЗ, т. III, № 65.
Імена і зміст. Сенька — Семен, Ієвко — Ієв, Кондрашко — Кондрат. Формула «Семёнов сын Варварин» водночас повідомляє ім'я батька й родинне іменування. Сенька Варварин 1572 року з високою ймовірністю є батьком Ієва і Кондрата: збігаються місто, прізвище, покоління та названий батько. Але дослівної фрази «Сенька, батько Ієва і Кондрата» поки немає, тому старший зв'язок залишається сильною ідентифікацією. Братерство Ієва і Кондрата доведено самим актом. «Царегородский полоненик» при Кондратові описує його власний досвід або статус полоненика, що повернувся, а не місце походження родини.
Для Микулки це дає точну схему пошуку: перший козак → діти з патронімом → передача батьківського або братового помістя. Тому головними пошуковими формулами стають не лише «Микулка Моисеев», а й Василий Микулин, Тимофей Микулин, Карп Микулин, Микулины дети, отцовское поместье, братнее поместье. Суцільна перевірка опублікованих десятень XVI століття та повного тому АСЗ III поки не дала цієї трійки поза Орлом; це негативний результат корпусу, що зберігся, а не доказ місцевого походження.
Є й контроль безпосередньо з ряду Микулки. Перевірено всі чотирнадцять формул цього ряду: Кузьма Юрьев, Фетко Иевлев, Иванко Иванов, Игнатко Истомин, Филатко Гаврилов, Ермолка Иванов, Олексейко Иванов, Малец Ондреев, Микулка Мосеев, Проня Родинов, Алистратко Иванов, Иванко Олексеев, Михалко Фёдоров і Куземка Иванов. Лише рідкісний Малец Ондреев, що стояв поруч із ним 1572 року, повторюється 1585-го під № 265 як Малец Ондреев сын Бабин. Майже напевно це одна людина, але пізній запис додав родинне іменування Бабин. Отже, зіставлення стійкої пари «особове ім'я + батько» справді здатне знайти людину раніше, ніж у джерелі проявиться її прізвищева частина. Водночас один повтор із чотирнадцяти показує, чому відсутність Микулки не можна перетворювати на доказ переселення. 1591 року Мальця вже немає; причину не названо.
Картка контрольного ланцюжка:
PUB-EPIFAN-1572-1591-VARVARIN-FAMILY-LAND-CHAIN. Профілі й карта не
додаються: Варварини та Бабини не належать до досліджуваного прізвищевого ряду,
а переселення до Орла документи не показують.
Картка:
PUB-RGADA-137-1-VENEV-1-2-EPIFAN-FIRST-SETTLERS-1572.
Повна поаркушна розшифровка,
офіційний опис фонду 137,
цифрова копія видання 1877 року.
Профілі й карта не змінюються: жоден запис ще не пов'язує конкретного
носія досліджуваного імені з переходом з Єпіфані до Орла.
Друга зміна тактики: не один «рід», а сім орловських гілок
Книга 1594/95 року не показує однієї родини, що раптово приїхала до Орла. У восьми ранніх статтях названо щонайменше сімох різних батьків: Микула, Василь, Перша, Тимофій, Нечай, Пахом і Терентій; при цьому двох Васильовичів поки навіть не доведено братами. Отже, однакове іменування могло вже об'єднувати кілька гілок, а могло незалежно утворитися від особового імені Анфілог. Шукати одне спільне вихідне місто для всіх — надто сильне припущення.
Тепер кожна гілка ведеться як самостійна справа. У Микули шукається рідкісна трійка синів Василь—Тимофій—Карп; в Осипа Васильовича — окрема грамота про передачу колишнього помістя Онохи Криволапова; в Івана Першина та Єрмака Пахомова — рідкісні пари імені та по батькові; у Павла Терентійовича — городова розбірна книга, порука або земельний акт із батьком Терентієм. Лише після знайдення спільної старшої особи гілки можна буде об'єднувати.
Паралельно складається окремий атлас особового імені Анфілог / Анфілоф XV–XVI століть: Рязань, Кашин, Ярославль, Двіна, Твер і сам Орловський повіт. Це не карта предків. Її завдання — показати, де ім'я реально побутувало і де від нього могли незалежно виникнути патронімічні іменування. Жодну таку людину не оголошують предком орловських Анфілогових без перехідного запису.
Головний архівний поворот — від коротких іменних списків до земельних справ. Повна Орловська відказна книга 1619–1701 років проходить під історичним шифром РГАДА, ф. 1209, оп. 199, кн. 10054. Наукове видання «Памятники южновеликорусского наречия. Отказные книги» (М., 1977) друкує з неї лише акти, вибрані за мовними ознаками; в опублікованій вибірці Анфілогових і Баздирєво не знайдено. Це не негативна перевірка рукопису. Повний том залишається пріоритетним, бо саме відкази й відділи зазвичай називають колишнього власника, померлого батька, рідного брата, вдову, дітей і стару государеву дачу.
Практичний порядок тепер такий: перша служила людина без сталого прізвища → її діти за патронімами → передача батьківського або братового помістя → лише потім маршрут. Контрольний ланцюжок Варвариних у Єпіфані довів, що цей метод працює. Для Анфілогових потрібну останню ланку поки не знайдено, тому домальовувати карту походження передчасно.
Канцелярський слід огляду 1577 року
З'явився ще один спосіб шукати втрачений орловський список: не за прізвищем і не лише за словом «Орел», а за людьми, через яких документ проходив між Розрядом і Помісним приказом. Науковий довідник з приказів називає в Помісному приказі 1577 року Андрія Шерефединова, Василя Колударова, Андрія Судокова-М'ясного і Богдана Ксенофонтова. Останній задокументований там із 14 січня 1577 року до 30 вересня 1578-го — це саме ймовірне вікно виконання березневого вироку про орловський огляд і прирізку землі.
Передмова до першого тому «Актов Московского государства» спершу дала нову архівну ціль: тридцять стовпців, прямо названих списками служилих людей — № 14, 17, 19, 21–24, 29, 31–33, 36–37, 41–45, 49, 53, 55, 57, 61–63, 70, 78, 91, 95 і 103. Проте їхня повна звірка за офіційним описом 9 фонду 210 одразу відсікла хибний шлях: усі тридцять одиниць датовано 1616–1648 роками.
Найдавніший список 1577 року, надрукований в АМГ під № 26, міститься не серед них, а в справі № 1, стовпчику 3. Офіційний опис на с. 3 описує його гранично ясно: «7085/1576–77 гг. Список боярский. — 36 л.» Це загальний придворний виборний список, а не орловський додаток до вироку про козаків. Фотокопії с. 2–3 опису збережено в картці. Таким чином, ні загальний список № 26, ні тридцять пізніших спискових стовпців не є шуканим поіменним розписом орлян; їхню перевірку можна закрити.
Тепер це підтверджено не лише описом і друкованим виданням, а й самим
офіційним цифровим оригіналом РГАДА, ф. 210, оп. 6, д. 1. Орловська
стаття починається на л. 235 і продовжується на лл. 235 об.–236; розпорядження
скласти окремі іменні списки міститься на лл. 241 об.–242. Л. 243 об.
завершує вирок, л. 244 порожній, а на л. 245 починається інший документ.
Отже, шуканий розпис не був доданий до вироку в цій книзі.
П'ять контрольних розворотів рукопису збережено в картці
PUB-AMG-T1-N23-OREL-KAZAKI-1577; посилання openScan тепер веде прямо на
офіційну поаркушну копію РГАДА.
Особливо важливий сусідній акт АМГ, т. I, № 21. Він показує живий маршрут паперу лише за день до вироку, що нас цікавить. 2 березня пам'ять про путивльських і рильських дітей боярських послали з Розряду «к Ондрею Мясному да к Богдану Ксенофонтьеву»; 14 березня з Помісного приказу повернулися пам'ять і випис «за приписью диака Ондрея Мясново». 15 березня було ухвалено вирок про перегляд українних козаків і орловських дітей боярських. Отже, орловська виконавча пам'ять або її протень могли обліковуватися за іменем одного з цих дяків, а не під самостійним заголовком «Орловский список».
Читання перевірено за офіційною поаркушною копією РГАДА, ф. 210, оп. 6, д. 1, лл. 223–226. Водночас виявилася й виправлена важлива помилка: Василя Колударова було підставлено в цю фразу із загального штатного переліку Помісного приказу, але в самому акті № 21 його немає. Дата Андрія Шерефединова 27 лютого 1577 року в довіднику походить від сторонньої пошехонської грамоти АСЗ, т. I, № 305; Колударова підтверджено іншим актом АСЗ, т. III, № 250. Нарешті, дати М'ясного і Ксенофонтова у Веселовського спираються на той самий акт № 21, а не на окрему орловську справу. Тому документально доведена зв'язка тут лише одна: М'ясний — Ксенофонтов.
Сам акт № 21 тепер винесено в окрему контрольну картку
PUB-AMG-T1-N21-PUTIVL-RYLSK-PROCEDURE-1577. Вона фіксує повний комплект
паперів, що виникали: пам'ять, помісний випис, іменний список, видаткові книги
та порукові записи. Польовий виконавець Григорій Лободимський роздав гроші в
Путивлі й Рильську і повернув книги та порукові записи до Розряду. Для Орла це не
тотожність осіб, а точний процедурний зразок: наступна головна невідома —
ім'я людини, якій передали орловські списки для виконання на місці.
Щодо самого Орла тепер з'явився перший так само точний іменний орієнтир. Розрядна книга повідомляє, що у квітні 1577 року воєводами там були Роман Дмитрович Бутурлін і Григорій Федоров Андреєва-Павлов. Під час польового сходу обидва повторно названі «с Орла» в передовому полку. Синхронний боярський список АМГ № 26 ставить Григорія в розділ «Кашира» і супроводжує позначкою «на Орле». Це вже не загальне історичне тло, а задокументований випадок присилання до Орла командної людини зі старої каширської служилої корпорації безпосередньо після вироку 15 березня.
Читання має застереження, яке не можна ховати: основна редакція називає його «Григорей Федоров ... сын Павлов», тоді як список О в першій згадці дає «Дмитреев». Повторний рядок польового сходу та незалежна форма «Григорей Федоров Ондреева-Павлов» у боярському списку підтримують читання Фёдоров, але варіант Дмитреев збережено в картці. Там само зазначено попередника: у 1575/76 році в Орлі служив Іван Тимофійович Фустов, також облікований 1577 року по Каширі. Продовжувати його орловську службу до 15 березня 1577 року не можна: пізніша формула «воеводы по прежней росписи» імен не повторює.
Межа висновку принципова. Документи доводять канал Кашира → Орел для
начальницької особи, але не переведення рядових каширських дітей боярських,
козаків чи родин. Григорія Павлова не названо писцем огляду. Тому маршрут
Анфілогових не створюється, натомість Роман Бутурлін і Григорій Павлов стають
новими адресними ключами до березнево-літніх воєводських відписок і паперів
польового виконавця. Результат винесено в контрольну картку
PUB-RK-AMG-1575-1577-OREL-KASHIRA-COMMAND.
Для Бутурліна відновлено й попередню ротацію безпосередньо за розрядними записами: у 1575/76 році він був воєводою Новосиля, восени 1576 року — Болхова, у квітні 1577 року — Орла. Це робить верхньоокський прикордонний пояс не просто ймовірною географією, а задокументованим колом переміщення начальницьких осіб. Але це все ще маршрут одного воєводи, а не його підлеглих і не родини Анфілогових.
Тепер адресний пошук ведеться за поєднанням цих двох імен, дат березень 1577 — вересень 1578 року та службових формул старые 20 четвертей, придача 30 четвертей, всего 50 четвертей, смотр на лицо, месячные сторожи. На карті це поки нічого не змінює: знайдено канцелярський ланцюжок, але не колишнє місто жодного Анфілогова. Андрія Судокова-М'ясного також не можна автоматично ототожнювати з Іваном Микитовичем Судоковим-М'ясним, пізнішим орловським городовим головою: особові імена різні, а спорідненість тут не доведено.
Довідник С. Б. Веселовського дає повну біографію підписанта: це Андрій Микитович Судоков-М'ясний, 1549 року син боярський «у коня», 1550 року тульський син боярський третьої статті й тисяцький, потім гонець до Криму і дяк Помісної ізби. Тульська біографія важлива на тлі вже знайденого тульсько-крапивенського сусідського сліду, але сама по собі не означає набору тулян до Орла: вирок велів вибирати людей, які вже перебували на орловській службі.
Є й майже детективний збіг. Тверську писцеву книгу 1539/40 року на аркушах з Онфілоговом скріплював дяк Андрій М'яснов. Поки невідомо, чи той це Андрій Микитович: по батькові в заголовку книги немає, між документами 38 років, а довідник Веселовського не включає тверську скріпу до його біографії. Тому гарна розповідь «один дяк бачив Онфілогово, а потім розподіляв орловські землі» ще не доведена — і навіть доведена тотожність чиновника не стала б доказом переселення мешканців. Зачіпку збережено для порівняння справжніх скріп і ранньої службової біографії, без нового маршруту на карті. Відкрита Сторожова книга 1577 року тут не вирішує питання: на лл. 223–230 вона переписує повідомлення про відповідну пам'ять «за приписью» М'ясного, але його автографа не зберігає. Для палеографічного порівняння потрібен інший справжній акт Андрія Микитовича.
Акт № 21, вирок № 23, довідник Інституту російської історії.
Повний том АМГ: пізнього посилання на орловський розпис немає
29 серпня перевірено не лише найближчий блок актів, а весь розпізнаний текст першого тому «Актов Московского государства» — документи Розрядного приказу за 1571–1634 роки. Пошук проведено за повними й усіченими формами досліджуваного прізвища, усіма орловськими входженнями та канцелярськими словами про писців, піддячих, розписи, Помісний приказ і придачі 20, 30 і 50 четвертей. OCR використано лише для навігації; значущі місця звіряли з друкованим текстом і раніше збереженими аркушами рукопису.
Нових прізвищевих збігів немає. У томі також немає пізнього акта, який називав би виконавця орловського огляду, посилався на повернутий іменний список або повідомляв колишнє місто ранніх орлян. Змістовні орловські місця XVI століття зводяться до вже розібраної сторожової та наборної документації 1576–1579 років; пізніші документи дають лише загальні чисельності, полкові призначення та непов'язані епізоди.
Це важлива негативна межа, а не доказ загибелі розпису. Закрито повторний пошук усередині опублікованого тому; відкритими залишаються неопубліковані та неявно описані стовпці фондів 210 і 1209, протні, порукові книги, помісні пам'яті та пізні земельні позови. Наступний пошук ведеться за зв'язкою Андрій М'ясний — Богдан Ксенофонтов — Роман Бутурлін — Григорій Андреєва-Павлов і за формулами виконання вироку, а не за заголовком «Орловский список».
Повна пошукова копія тому на Internet Archive.
1700: оригінал особистої сказки Акима Івановича Анпілогова
У відкритому комплексі сканів знайдено справу РГАДА, ф. 210, оп. 12, д. 1888 — сказки ливенських солдатів, рейтарів і людей городової служби про службу, родину й помістя. Офіційний опис датує справу 1700 роком і вказує обсяг 1252 аркуші. Прізвищевий покажчик наводить Анпілогова на л. 1182; перевірка показала, що на цьому аркуші міститься зворотна позначка, а основний текст особистої сказки займає попередній л. 1181.
Оповідач — Аким Іванов син Анпілогов, орлянин, син боярський і поміщик села Боздирєвої. Він повідомляє, що його помістям без дачі насильно заволодів стольник Михайло Демидов син Косогов, дім і майно було розорено, а селянина Філька Афанасьєва вивели разом із дружиною та дітьми. У тій самій сказці прямо названо «внук мой Тит Анпилогов», за яким було 30 четвертей у Ливенському повіті, Затруцькому стані, селі Дмитрієвському, «Щигры тож».
Це сильний, але спрямований у протилежний від первісного пошуку бік доказ: ливенська гілка вийшла з орловського Боздирєва, а не принесла прізвище до Орла. Ливни тепер виключаються з кандидатів на прабатьківщину орловського ядра і фіксуються як пізніша зона розселення. Створено окремі профілі Акима і Тита, Record із розгорнутим розбором імен, родинного та службового змісту, а також картографічний маршрут Баздирєво → ливенські Щигри. Проміжного батька чи матір Тита не названо, і їх не відновлюють здогадом. [PUB-RGADA-210-12-1888-L1181-1182-AKIM-TIT-ANPILOGOVY]
Третя зміна тактики: шукати переселену групу, а не прізвище
Кілька циклів пошуку показали межу колишнього методу. Простий збіг форми Анфілогов / Анпілогов / Ампілов до заснування Орла або не знаходиться, або не дає змоги довести тотожність людини. Це очікувано: у ранньому списку переселенця могли записати лише за ім'ям і батьком, а стале родинне іменування могло проявитися вже в його синів на новому місці. Тому пошук одного готового прізвища замінюється реконструкцією служилої групи.
Одиницею порівняння стає не один Анфілогов, а все найближче коло кожної гілки: рідкісні пари імені та по батькові, брати, колишні власники землі й сусіди за одним урочищем. Найсильніша сигнатура — Микула → Василь, Тимофій і Карп. Для Осипа Васильовича контрольною зв'язкою слугують Оноха і Лев Деєвичі Криволапови; для баздирєвського кущика — одночасне сусідство Трунових, Нємцова, Криволапових і Баздирєва. Збіг одного імені вважатиметься слабким, двох рідкісних елементів — приводом читати оригінал, трьох і більше в одному доорловському списку — серйозним кандидатом на вихідну корпорацію.
Це важливо і для питання про єдине походження. У книзі 1594/95 року за Анфілоговими стоять щонайменше сім батьків: Микула, Василь, Перша, Тимофій, Нечай, Пахом і Терентій. Вони не мусили бути одним родом уже на момент заснування міста. Можливі щонайменше три моделі: кілька споріднених родин переселили однією групою; незалежні люди з різних місць уже носили однакове іменування; частина прізвищ виникла в самому Орлі від особового імені Анфілог. На користь останньої можливості свідчить місцевий Анпілог Іванович Онаньїн, колишній власник землі й дід Кондрата Вавиловича Онаньїна. Але це приклад дії імені, а не предок Анфілогових.
Перше коло зіставлення тепер обмежене не всією Руссю, а служилим коридором Одоєв — Тула — Дедилов — Єпіфань — Мценськ — Карачев — Орел. Тут уже знайдено доорловські або майже сучасні Орлу елементи сусідського кущика: Криволапов і Трунов у Заупському стані Тули, Баздирєв у Дедилові, кілька ліній Трунових у крапивенсько-соловській окрузі, Баздирєв і Нємцов в Одоєві. Поки вони не складаються в одну переселену групу: збігаються прізвищеві елементи, але не доведено тих самих батьків, братів і земельної передачі. Це робить верхньоокський коридор головним напрямом, але не готовим маршрутом на карті.
Друге коло — документи, які можуть прямо назвати колишнє місто: виконавча пам'ять про огляд орлян 1577 року; чорнові та іменні списки первісного набору 1566/67–1570 років; відказні й відділові грамоти на ділянки, вже зайняті в 1594/95 році; пізні дворянські та земельні процеси із завіреними виписами з утрачених книг. Офіційний каталог РГИА підтвердив головну справу про дворянство Анфілогових Курської губернії — ф. 1343, оп. 16, д. 2345, 1826–1887 роки, — але показує її як кінцеву одиницю без відкритих аркушів і внутрішнього опису. Отже, подальший обхід каталогу замінюється точковим замовленням складу справи та розрядних довідок.
Нова межа доказу сувора. На карту походження потрапить лише формула на кшталт «переведён из…», «прежде служил по…», «поместье отца, который был испомещён из…» або збіжний документальний ланцюжок людини, дітей і землі. Спільне повторення сусідів буде показано як дослідницький зв'язок у картках, але не як уже здійснене переселення.
Перший результат групової тактики: дворянські справи Баздирєвих
Пошук не лише Анфілогових, а й їхнього найближчого земельного оточення дав перший точний архівний обхід. В офіційному каталозі РГИА знайдено дві справи Департаменту герольдії про дворянство Баздирєвих Курської губернії: ф. 1343, оп. 17, д. 307 за 1840, 1857 і 1859 роки та д. 308 за 1859 рік. Це не випадкова однопрізвищева паралель. В орловській книзі 1594/95 року Никифор Афанасьєв син Баздирєв володів частиною того самого села Баздирєва, де були п'ять дворів Анфілогових; назва села сама зберегла це іменування.
Виявлено й прочитано повну цифрову копію тієї самої алфавітної родовідної книги дворян Курської губернії — РГИА, ф. 1343, оп. 51, д. 593. Вона зняла неясність каталожних ініціалів і, головне, розділила записи за частинами книги.
На л. 30, запис № 392, стоять поручик Кирило Іванович Анпілогов, його дружина Прасковія Пименівна та діти Петро, Любов, Олександр і Катерина. Родину внесено до II частини, тобто за військову службу; затвердження відбулося указом Герольдії 24 лютого 1848 року № 5182. Цей запис корисний для пізньої гілки, але давнього родоводу до XVI століття не обіцяє.
Зовсім іншого характеру запис № 941 на л. 64: Яків Семенович Баздирєв, протокол 24 червня 1835 року, VI частина давніх дворянських родів, з подальшим затвердженням 11 березня 1841 року № 1350. На л. 81 об., запис № 1228, міститься вже інша родина: підпоручик Дементій Іванович Баздирєв, дружина Іванна Петрівна та діти Василь, Анфіса і Марфа; це знову II частина, затверджена 1859 року. Отже, пізніх Баздирєвих не можна механічно вважати однією лінією: книга прямо показує давню та службову гілки.
Саме запис Якова Семеновича в VI частині змінює пріоритет. Тепер справу Баздирєвих № 307 треба читати не взагалі «навмання», а перевіряти як можливе доказове провадження давньої гілки: які акти вона пред'явила, з якого предка почала розпис і який маєток назвала. Справу № 308 за 1859 рік логічно зіставляти передусім зі службовою родиною Дементія Івановича. Це робоча гіпотеза, поки номери справ не пов'язано із записами внутрішніми аркушами.
Для двох інших прізвищ сусідського кущика знайдено земельні процеси: РГИА, ф. 1583, оп. 2, д. 169, 31 аркуш, «Однодворцев Труновых об имении» за 1821 рік, і ф. 1583, оп. 5, д. 1769, багаторічна суперечка однодвірців Криволапових із Гранкіними про землю. Повіт останньої справи та Павленки поки не встановлено, тому вона залишається контрольною. Цінність таких процесів у можливих старих кріпостях і виписах, а не в пізній даті самої суперечки.
Новий порядок перевірки: спершу отримати внутрішній опис і родовідний розпис справи Баздирєвих № 307 і перевірити її зв'язок з Яковом Семеновичем; потім відокремити від неї провадження Дементія Івановича і прочитати коротку справу Трунових, щоб установити маєток. Доказом походження буде лише старе місто, колишня служба, збіжний маєток або безперервний ланцюжок поколінь до людей 1594/95 року. Поки такої формули немає, карта не змінюється. Повний архівний навігатор збережено в картці PUB-RGIA-OREL-BAZDYREVO-NEIGHBOUR-DOSSIERS.
Перша виявився пошуковим варіантом Петруші
Перевірка рідкісного імені батька Івана Першина Анфілогова дала важливу поправку до методу. В єпіфанській десятні 1585 року під № 263 стоїть Перша Тимофеев сын Филатов, а посилання веде до № 307 наступної десятні. 1591 року під цим номером записано Петруша Тимофеев сын Филатов, умре. Збігаються по батькові, друге іменування та перехресний номер. Це одна людина, записана двома формами імені.
Друга пара ще сильніша. 1585 року № 276 — Перша Семёнов сын Росляков, посилання на № 93; 1591 року № 93 — Петруша Семёнов сын Росляков. У тій самій книзі 1591 року під № 247 той самий поручитель знову названий Першею Росляковым. Отже, Перша і Петруша могли чергуватися не лише між двома книгами, а й усередині одного документального комплексу.
Та сама десятня показує наступний крок — утворення іменування. У ній стоять Матюша Петрушин сын Тимофеева і Бориско Першин сын Левонтьева: це дві незалежні родини, де по батькові утворено від Петруші або Перші. Поруч названо померлого Влас Першин сын Фомина і служилого Авилко Власов сын Першин. Повне поєднання робить імовірним ланцюжок Перша → Влас → Авилко: у Власа Першин ще читається як по батькові, а в його ймовірного сина вже утримується родинною частиною. Прямої фрази про тотожність двох Власів немає, тому ця трипоколінна зв'язка позначається як сильна, але не остаточна.
Для загального завдання це важливіше за окремий збіг. Документ показує живий механізм, за якого однакові іменування могли незалежно виникнути в дітей різних людей з однаковим особовим ім'ям, а потім закріпитися. Отже, сім батьківських гілок орловських Анфілогових справді могли мати не одне, а кілька походжень. Це поки історично підтверджена модель, а не доказ походження якоїсь конкретної гілки.
Це не дозволяє автоматично назвати орловського Першу Петром. Контрольна пара Перша Онаньин сын Левонтьев зберігає форму Перша і в 1585, і в 1591 році, а ономастичні довідники допускають для Перші також зв'язок із Порфирієм. Надійний висновок уже такий: патронім Першин повідомляє форму імені батька, але не його безсумнівне повне хрестильне ім'я.
Тактика для гілки змінюється. Батька Івана тепер шукаємо за рядом Перша — Петруша — Пётр/Петр, з контрольними формами Порфирий — Порша. Звичайний Петро із сином Іваном — усе ще надто слабкий збіг: потрібен родинний елемент Анфілогов, рідкісні сусіди, те саме земельне оточення або прямий запис про перехід служби. Попередній негативний результат пошуку лише за словом «Перша» більше не вважається вичерпним. Картку Івана і профіль його батька оновлено; на карті маршрут не з'являється, бо єпіфанських Філатова, Рослякова і Левонтьєва не ототожнено з орловським Першею.
Справа 1629 року тепер відкрита повністю
У динамічній базі «Дому предків» підтверджено чотири орловські рядки з однієї справи: Анпилогов Васка, Анпилогов Ивашка, Анпилогов Марк і Анпилогово Олешка. Останню форму з кінцевим -о поки збережено як буквальне індексне читання, а не виправлено автоматично. Це пошуковий покажчик: він не повідомляє аркушів і не замінює читання рукопису.
Головна зміна — знайдено відкриту фотокопію всієї справи РГАДА, ф. 210, оп. 12 ч. 1, д. 27: 299 кадрів у двох теках, лл. 1–107 і 108–147. Тому лід більше не має статусу «скани очікуються». Під час первинного перегляду встановлено, що записи не можна шукати як суцільний орловський блок. На л. 59 починається розділ «Городовые», а всередині нього люди розподілені за групами помісного окладу; на л. 66 упевнено читається заголовок «по 150 чети». Саме окладні групи, а не перші аркуші справи, задають правильний коридор пошуку.
Для зіставлення вже є незалежні дані 1627/28 року: Васка Дмитрєєв отримував 200 четвертей, Івашка Васильєв — 150, Олешка Васильєв — 200, Марка Карпов — 100. Вони дають змогу шукати чотири рядки адресно, але ще не доводять, що оклади до 1629 року не змінилися і що короткі індексні імена стосуються саме тих самих людей. Тому нові Records і фрагменти сканів буде опубліковано лише після впевненого читання прізвища в конкретному рядку.
Перший конкретний аркуш уже локалізовано із застереженням. На л. 61 у двох
кадрах, що перекриваються, упевнено читається початок рядка «Олешко Васильев
сын …». Збіглися рідкісне приказне ім'я, по батькові, орловський розділ і група,
що стоїть перед заголовком «по 150 чети»; тому це сильний кандидат на
Олексія Васильовича, надрукованого в покажчику як «Анпилогово Олешка».
Проте прізвище потрапило в затемнену праву частину аркуша. У буквальну
розшифровку його поки не підставлено з покажчика. Обидва вихідні кадри та
дослідницький фрагмент збережено в
public/archive/evidence/rgada/f210-op12-d27/pages/; статус ліда змінено на
scans-open-candidate-line-l61. Це просування до конкретного аркуша, але
ще не підстава для окремого остаточного Record.
Відкрита тека: https://disk.yandex.ru/d/beTOHQ7SI7x1RQ. Картка справи:
RGADA-210-OP12-1-OPIS-D27; робочий лід:
LEAD-210-12-27-OREL-1629. Карта поки не змінюється: список підтверджує
орловську приписку, але сам по собі не називає колишнього міста і не доводить
маршруту переселення.
323 орлянини в Цареві-Борисові: новий список-кандидат 1602 року
Зміна пошуку з прізвища на цілі орловські загони дала ще одну точну архівну адресу. У статті Ю. В. Анхимюка про розписи Царева-Борисова сказано, що з «Осенина дня» 1602 року у фортеці стояли 323 орловські діти боярські полкові, з них 200 з пищалями. Посилання веде до рукопису: ОПИ ГИМ, ф. 440, № 359, лл. 76–77.
Це не перші поселенці Царева-Борисова і не люди, переведені туди назавжди. Слово «полковые» та контекст гарнізонів, що змінювалися, показують далекий службовий загін, присланий з Орла. «Орловські» позначає місто служби, а не місце народження. Опублікований рядок не називає жодної людини, тому Анфілогових не можна автоматично зараховувати до 323 і не можна будувати маршрут на прізвищевій карті.
Чисельність важлива як контроль. Між книгою 1594/95 року і розборами 1620-х значна частина орловської корпорації могла одночасно перебувати на річній службі далеко від свого повіту. Але для походження ядра знахідка цінна передусім формуляром: на лл. 76–77 міг бути підсумок докладнішого поіменного розпису або посилання на нього. Наступне точкове замовлення — самі два аркуші та їхнє оточення, а не новий загальний пошук слова «Анфилогов».
Джерело: Ю. В. Анхимюк, «К истории русской колонизации Дикого поля:
гарнизон крепости Царев-Борисов в конце XVI — начале XVII в.», 2022,
с. 342–343, PDF. Картка:
PUB-OPI-GIM-440-359-OREL-TSAREV-BORISOV-1602.
Квітень 1599 року: орловський список передано другому воєводі
У Государевому розряді 1598–1604 років знайшлося не просто посилання на колись складені списки, а звістка про рух конкретного орловського документа. У поході 1599 року Орел становив сторожовий полк. Першим воєводою був князь Борис Петрович Татев, другим — Богдан Іванович Полев. На друкованій с. 73, що відповідає рукописному л. 50, записано:
«А с Орла писал к государю воевода князь Борис Татев, что у нево воевода Богдан Полев списки взял».
Переклад: «А з Орла писав до государя воєвода князь Борис Татев, що в нього воєвода Богдан Полев списки взяв».
Зміст слова «списки» розкриває безпосередньо попередній новосильський епізод: там ідеться про «списках дворян и детей боярских, которым велено быть с ним в Новосили». Тому орловський рядок стосується не земельної писцевої книги, а служилого реєстру людей, призначених до полку. Місницька суперечка двох командирів зберегла рідкісну діловодну подробицю: список спершу був у Татева, а потім його фізично передали Полеву. Це міг бути список людей, доручених саме другому воєводі, а не обов'язково повний реєстр усіх служилих людей Орла.
Подію датовано вузьким проміжком між 1 і 23 квітня 1599 року: першою датою відкривається похідний розпис, друга йде після розглядуваного епізоду. Це лише чотири роки після писцевої книги 1594/95 року і три роки після десятні новиків 1596 року. Отже, список міг містити дорослих орловських Анфілогових уже відомого покоління. Але опублікований Государев розряд рядових не називає, тому їхню присутність поки не можна стверджувати.
Тактика пошуку тепер адресна: потрібен протограф відписки Бориса Татева з Орла, її додатки, протень списку або приймальний запис Богдана Полева. Шукаємо за поєднанням імен обох воєвод, формулою «с Орла» і словами «списки взял» у стовпцях Розрядного приказу та місницьких справах. Основний опублікований список — пізня копія РГАДА, ф. 181, д. 100; варіант — ф. 199, д. 130, ч. 2; ще один список міститься у ОР РНБ, Ермітажне зібрання, д. 390б. Ці копії можуть не містити додатків первісного листування. Окрема редакція Розрядної книги 1550–1636 років підтверджує повну форму імені Богдан Іванович Полев.
Публікація: «Разрядные книги 1598–1638 гг.», М., 1974, с. 73;
вступ до видання,
ключовий фрагмент.
Картка: PUB-RK-1599-OREL-ROSTER-TRANSFER. Карта не змінюється: прізвищевого
імені та маршруту в рядку немає.
Збереглася справжня справа сусідньої михайлівської пари
Офіційний опис справжніх місницьких справ Розрядного приказу дав першу точну адресу документа з того самого конфліктного вузла: РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 3, столпик 2, 142 аркуші. Опис формулює його так: «7108/1599–1600 гг. Местническое дело Артемия Васильевича Измайлова с Иваном Осиповичем Полевым (без конца)».
Це не орловські Борис Татев і Богдан Полев. Іван Осипович Полев був воєводою в Михайлові, а Артемій Ізмайлов — головою при ньому. Але саме їхню суперечку записано в Государевому розряді одразу після орловської передачі списку: Ізмайлову веліли служити за розписом і взяти список дітей боярських.
Тепер гіпотезу про продовження суперечки підтверджено. Повний текст справи було надруковано ще 1838 року: «Русский исторический сборник», т. 2, с. 157–213. Справа відкривається 25 березня 1600 року, а в чолобитній Артемій прямо пише, що йому було велено бути з Іваном Полевим у Михайлові під час минулої літньої служби і що суд обіцяли після її закінчення. Це той самий конфлікт 1599 року.
Публікація дає і точне значення слова «списки». На с. 193 наведено грамоту 1560 року: государ послав воєводам поіменні списки дітей боярських; люди мали бути при них за цими списками, а відсутніх велено розшукувати й висилати. На с. 207 колишнім начальникам велено передати новому воєводі списки рязанських дітей боярських; окремі імена людей, які залишалися при іншому начальникові, обіцяно надіслати окремо. На с. 175 Василь Ізмайлов «не был и списков не взял, и на съезд не ездил» через місницьку суперечку; на с. 190 князь Іван Борятинський, навпаки, «списки отдал», відмовившись служити нижче за Богдана Полева.
Імена і зміст: Ізмайлови і Полев тут не кандидати в предки Ампілогових. Вони документують сам матеріальний ланцюжок: один начальник зберігав поіменний склад, інший приймав його, за списком збирали людей, а в разі відмови список повертали. Тому орловська фраза «Богдан Полев списки взял» означає існування реального іменного документа — можливо, окремої вибірки людей другого воєводи, а не обов'язково всієї орловської корпорації.
Офіційний PDF опису: ф. 210, оп. 9, с. 3.
Відкрита фотокопія видання 1838 року.
Шість ключових сторінок збережено в проєкті. Зображень самого оригіналу
РГАДА поки немає; архівне замовлення потрібне для звірки друку з рукописом і пошуку
можливих пропусків видавця. Робочий лід:
LEAD-210-9-3-STOLPIK2-MIKHAILOV-1599. Карта й профілі не змінюються.
Десять імен для перевірки списку 1599 року
Щоб майбутній перегляд не перетворився на черговий пошук одного прізвища, зібрано контрольний іменний перелік. У книзі 1594/95 року задокументовано дев'ять дорослих власників: Біляй Васильович, Василь, Тимофій і Карп Микуловичі, Осип Васильович, Іван Першин, Софон Тимофійович, Іван Нечайович і Єрмак Пахомович Анфілогови/Анпілогови. 1596 року до них додається орловський новик Павло Терентьєв син Анфілогов.
Усі десятеро хронологічно могли бути служилими людьми Орла 1599 року, але це не доводить їхньої присутності саме в переданому Богданові Полеву списку. Людина могла померти, захворіти, бути у відпустці, отримати інше призначення або бути записаною за першим воєводою Татевим. Тому перелік використовується лише як контроль читання: збіг приймається після фіксації буквального рядка, аркуша, по батькові, форми прізвища та службової рубрики.
18 червня 1600 року: орловський загін пішов до Курська за списками
Наступний розрядний розпис дав сильніше продовження квітневої знахідки. За курською звісткою про татарський рух біля Бєлгорода і можливий напад на Курськ государ наказав відправити з Орла сторожовий полк князя Бориса Петровича Татева. Повний текст на друкованих с. 103–104 каже:
«…велел государь им итти с Орла со всеми детми боярскими и с казаки, которые с ними по списком, в новой город, в Куреск…»
Переклад: «…велів государ їм іти з Орла з усіма дітьми боярськими і з козаками, які з ними за списками, у нове місто, у Курськ…»
Тут уперше поруч стоять три елементи: вихідне місто, весь призначений служилий склад і документ, за яким цей склад визначався. Це не просто звістка, що воєвода тримав папери: список практично використовували під час руху орловського полку. Проте слово «всеми» стосується всіх дітей боярських і козаків, що перебували при воєводах за похідними списками. Воно не гарантує присутності кожного дорослого поміщика повіту: хвора, відпущена, відсутня або призначена на іншу службу людина могла не ввійти до загону.
Дві наукові редакції зберігають важливу розбіжність. Видання Розрядної книги 1475–1605 років називає в наказі Бориса Татева, але продовжує множинним «им». Государев розряд 1598–1604 років прямо називає обох посланих з Орла воєвод: Бориса Татева та Івана Полева. По батькові Івана в цьому рядку не наведено; ототожнювати його з Іваном Осиповичем Полевим з михайлівської справи поки не можна.
Для прізвищевої історії це новий список-кандидат. Дев'ять дорослих Анфілогових/Анпілогових книги 1594/95 року і Павло Терентьєв син Анфілогов 1596 року могли за віком і статусом опинитися в ньому, але жодного поки не названо. Тому профілів, Records і прізвищевого маршруту Орел — Курськ не створено.
Тактика пошуку тепер ще вужча: потрібні курська звістка воєводи Андрія Замицького і голови Плакиди Чичеріна, московська грамота від 18 червня 1600 року, орловська вихідна відписка Татева і Полева, курська приймальна відписка та додатки до них. Саме там міг зберегтися поіменний протень загону. Додатковий ключ: у розписі 1600/01 року Богдан Іванов син Полев після служби на Ливнах був посланий на Орел — ще один можливий момент приймання городового списку. Його ім'я тепер розкрито точніше: акт 1576/77 року називає воєводу «Максим прозвище Богдан Иванов сын Полев». Отже, в описах і виписах треба шукати не лише Богдана, а й Максима Полева; це одна людина, а не два однопрізвищники.
Джерело: «Разрядная книга 1475–1605 гг.», т. IV, ч. 1, М., 1994,
с. 103–104 і 123, повний скан;
паралельна редакція — Государев розряд 1598–1604 років.
Подвійну форму імені Полева підтверджено актовим дослідженням родоводу Полевих.
Три фотокопії ключових сторінок збережено в проєкті. Картка:
PUB-RK-1600-OREL-KURSK-BY-ROSTERS.
Нова тактика: шукати не прізвище, а курські будівельні книги
С. І. Ларіонов в «Описании Курскаго наместничества» (1786) залишив
несподівано точний покажчик на документ, який здатен містити список
перших переселенців. На друкованій с. 15 він пише, що за царським указом
Курськ будували воєвода Іван Осипович Полев і голова Нелюб Огарьов,
«населяя его и уезд переведенцами из Мценска и Орла и добровольно приходящими
из других городов». Примітка [32] на тому самому аркуші дослівно вказує
джерело: «Въ строенныхъ города Курска книгахъ».
Фотокопію перевірено за примірником РГБ МК П-4° / 86-Л у НЭБ: кадр 25, друкована с. 15. Зображення збережено в проєкті. Це виправляє пагінацію с. 13, що трапляється в сучасних посиланнях: потрібний абзац і примітка містяться на с. 15 самого видання.
Імена і зміст: Полев і Огарьов — не кандидати в предки Ампілогових, і окремих профілів для них не створюється. Їхні повні формули потрібні як пошукові ключі до приказного листування. Найважливіша частина запису — розрізнення двох каналів: організовані переведенці з Мценська та Орла і добровольці з інших міст. Тому ранні курські Анпілогови могли походити не з одного місця і не обов'язково з Орла. Кожну гілку треба встановлювати окремо.
Межа доказу жорстка. Ларіонов писав майже через два століття після будівництва міста. Він назвав тип джерела, але не переписав імен і не дав сучасного архівного шифру. Жодного з десяти відомих орловських Анфілогових/Анпілогових 1594–1596 років на сторінці не названо; Федір Анпілогов, позначений електронним покажчиком у Курську в широкому діапазоні 1605–1618 років, теж залишається лише кандидатом для майбутньої звірки. Тому карта поки не отримує маршруту Орел або Мценськ — Курськ.
Наступний пошук тепер адресний:
- будівельні, строельні, кошторисні, розписні та ранні писцеві книги Курська;
- папери за зв'язкою Іван Осипович Полев — Нелюб Огарьов — піддячий Яків Окатьєв/Акатєв — Мценськ — Орел — переведенці;
- рукописні копії курського поміщика Івана Петровича Анненкова, матеріалами якого користувався Ларіонов;
- точний шифр окремо переказуваної царської грамоти 1596 року про болховських і кромських поміщиків-нетчиків;
- поіменна звірка десяти орловських кандидатів і Федора Анпілогова лише за буквальним рядком, по батькові, службовою рубрикою та колишнім містом.
Картка джерела:
PUB-LARIONOV-1786-KURSK-OREL-MTSENSK-SETTLERS. Робочий архівний лід:
LEAD-KURSK-1596-STROENNYE-KNIGI-OREL-MTSENSK.
Нова родинна перевірка: Осип — Семен — Василь
Широкі запити Анпи / Ампи / Анфи / Онпи / Онфи до бази служилих людей повторно зібрано по 200 рядків на сторінці. Підсумок для XVI століття негативний: прізвищевих записів до орловської книги 1594/95 року база не дала. Рядок 1583 року стосується особового імені Анфиноген за іншого прізвища і до публічного прізвищевого ядра не входить. Найраніший неорловський покажчик, як і раніше, — Федір Анпілогов, Курськ, 1605–1618, але без номера конкретної справи та аркуша.
Походження цього рядка тепер уточнено двома незалежними відкритими
представленнями одного проєкту. На ВГД укладач прямо написав, що 2730
записів зібрано з різних документів РГАДА, ф. 210, а по Курську додано
90 імен. Вкладка Google-таблиці «Описание документов» розшифровує умовний
шифр сборн лише як збірник служилих людей Смути 1605–1618 років і не
містить відповідності між окремою людиною та справою. Отже, точної
адреси немає саме в публічному наборі, а не лише в нашому виписі.
Перевірка повного опублікованого тексту «Книги сеунчей 1613–1619 гг.» дала нуль збігів за Анпил-/Анфил- і Курськом. Тому Федора поки не можна називати сеунщиком або одержувачем нагороди за цією книгою. Наступний пошук будується за рідкісними прізвищами всього курського блоку в інших полоняничих, помісних і жалуваних справах ф. 210, а не за алфавітними сусідами Федора в інтерфейсі.
Натомість опублікований список Курська 1630 року відкрив змістовнішу перевірку. На л. 121 стоїть «Сенька Осипов сын Онпилогов». В Орловському повіті 1594/95 року вже задокументовано Осипа Васильєва сина Анфілогова. Інтервал у 35–36 років, рідкісна прізвищева серія і точний патронім роблять модель «орловський Осип → курський Семен Осипович» сильною гіпотезою. Але це ще не родовідний зв'язок: жоден акт не називає Семена сином саме орловського Осипа і не повідомляє про його переведення до Курська.
Далі виникає принципова розвилка. На сусідньому л. 122 того самого списку названо Сенька Яковлев сын Онпилогов. Тому Семена Анпілогова з курської митної книги 1619 року не можна автоматично вважати Осиповичем. З тієї самої причини раніше не було встановлено батька Василя Семеновича Онпілогова. Повна публікація основного курського розділу десятні 1628 року тепер знімає цю розвилку: на л. 185 окладчики прямо сказали, що батько Василя помер, а братів у нього немає. Отже, живі Семен Осипович і Семен Якович зі списку 1630 року не могли бути його батьком. Батько Василя — третій Семен прізвищевого кола, що помер не пізніше березня 1628 року. Семен Анпілогов з митної книги 1619 року залишається найкращим кандидатом за часом і становищем, але його по батькові в тому записі не названо, тому спорідненість ще не доведено.
Той самий рядок л. 185 повідомляє: «поместья отцовского за ним 40 чети». Отже, родина володіла курською землею до самостійного верстання Василя. Це вже не «раптова поява» одного новика 1628 року, а слід попереднього покоління, який треба шукати у відказних, ввізних і дозорних книгах за конкретними сорока четвертями.
Відказна книга 28 січня 1642 року додає пряму родинну формулу: Васка Онпилогов раніше жив у селі Анпілоговій у помісті свого дядька Гаврила Анпілогова. Повні друковані сторінки 171–172 академічного видання завантажено та збережено в проєкті; цільовий текст міститься у верхній частині с. 172. Цей Васка може бути Василем Семеновичем 1628/1630 років, але по батькові в акті 1642 року немає, тому профілі не об'єднано.
Найкоротший шлях до розв'язання тепер — знайти первісне надання або ввізний запис на 40 четвертей батьківського помістя Василя, а паралельно — по батькові Гаврила в документах на село Анпілогову. Якщо Васка 1642 року виявиться тим самим Василем Семеновичем, слово «дядько» зробить Гаврила братом померлого Семена; поки відсутність по батькові та різниця між 40 батьківськими і 30 Васьчиними четвертями не дозволяють об'єднати записи. Потрібні фотокопії РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 270, л. 185; ф. 210, оп. 12, д. 7, лл. 121, 122 і 141; а також земельні справи, де названо стан і урочище батьківських сорока четвертей.
Імена і зміст тут особливо важливі. Формули «Осипов сын», «Яковлев сын» і «Семенов сын» — прямі патроніми, а не наші реконструкції. Натомість однакове ім'я Семен чи Васка без по батькові не вибирає людину між однойменними носіями. Тому в профілях і джерелах тепер явно показано обидві конкурентні лінії та критерій, який зможе їх розвести.
Маршрут Орел—Курськ на карту не додано: задокументовано точки й людей по обидва
боки, але не сам переїзд конкретної людини. Робочий лід:
LEAD-OREL-KURSK-OSIP-SEMYON-VASILY-BRIDGE.
Чолобитні дітей перших курян: новий обхід утраченої книги
Пошук самої будівельної книги вперся у два перевірні обмеження. Офіційний опис ГАКО, ф. 1555 переглянуто повністю: серед 173 одиниць є курська розбірна книга 1695 року та пізні книги Грайворона, Карпова, Корочі й Обояні, але немає справи про будівництво Курська 1596 року. Це закриває один хибний шлях, не доводячи загибелі джерела. Уточнено й історію колекції Івана Петровича Анненкова: публікація підтверджує замовлені ним копії старих книг і роботу Ларіонова з ними, проте фраза про рукопис, що зберігся, стосується щоденника Анненкова. Доля копій будівельних книг, як і раніше, невідома.
Натомість знайдено документ, який показує, як обійти втрату раннього списку. 12 лютого 1628 року Євсей Дмитрієв син Неручев просив закріпити за ним батьківське помістя. Батька було названо не загальним переказом, а прямою родинною формулою: «Отец, государь, мой служил тебе государю ис Курска с курчаны детьми боярскими как и город Куреск стал…». Точна адреса: РГАДА, ф. 1209, столбцы по Курску № 42, лл. 346–351 об. Опублікований фрагмент рукопису збережено в проєкті та звірено з читанням статті.
Переклад: «Батько мій, государю, служив тобі, государю, з Курська з курянами дітьми боярськими відтоді, як і місто Курськ постало…»
Імена і зміст: прохач — Євсей Дмитрович, тому ім'я його батька Дмитра закріплене і патронімом сина, і текстом чолобитної. Дмитро отримав сто четвертей у Тускарському стані, у селі Троїцькому на Раті, і служив по Курську з моменту заснування нової фортеці. Неручеви не належать до досліджуваного прізвища, тому профілі й карта для них не створюються. Значення знахідки методичне: спадкова справа після пожежі 1626 року зберегла два покоління, час початку служби і первісне помістя людини першого курського набору.
Тепер головний пошук іде не лише назад, до не знайденої книги 1596 року, а й уперед — до чолобитних дітей, удів і небожів 1627–1645 років. Для нашої розвилки особливо потрібні справи про помістя Семена Осиповича, Семена Яковича, Василя Семеновича і Гаврила Анпілогова. Формула на кшталт «отец служил как город стал», «переведён из Орла», «дано из прежнего орловского поместья» або пряме називання братів зможе з'єднати гілку і дати карті доведений маршрут. Одного збігу прізвища, як і раніше, недостатньо.
Контрольна картка джерела:
PUB-RGADA-1209-ST42-L346-351-NERUCHEV-KURSK-FOUNDING-FORMULA.
Імовірно 1632: одночасно четверо курських Онпілогових
Повна транскрипція ще одного списку з Московського столу дала не поодиноку згадку, а зріз усієї курської групи. Архівна адреса — РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 1096, столпик 4, лл. 146–205. Початок документа втрачено, тому 1632 рік у рукописі не прочитано: О. Куркулев датує список за порівнянням із реєстром 1630 року, вибуттям старих служилих і переміщенням новиків 1627–1628 років до основного складу. У проєкті дату тому записано лише як імовірну.
У курському розділі містяться чотири точні рядки:
- л. 157 — «Федька Григорьев сын Онпилогов», в окладній рубриці 200 четвертей;
- л. 189 — «Сенька Осипов сын Онпилогов», 100 четвертей;
- л. 190 — «Сенька Яковлев сын Онпилогов», 100 четвертей;
- л. 204 — «Васька Семенов сын Онпилогов», серед новиків 136 року, 100 четвертей.
Імена і зміст. Форми Федька, Сенька, Васька — звичайні приказні форми Федора, Семена і Василя, а не вказівка на дитячий вік. Точні патроніми розводять однойменних Семенів. Семен Осипович залишається поки найсильнішим кандидатом на поколінний міст до орловського Осипа Васильовича Анфілогова 1594/95 року: збігаються рідкісна прізвищева серія, ім'я гаданого батька і допустиме покоління. Але документ не каже «син Осипа Васильовича», не називає Орла і не описує успадкування орловської землі.
З'явилася й друга адресна гіпотеза. Федір Григорович задокументований у Курську 1630 і, імовірно, 1632 років; з 1636 року там з'являється Сергій Григорович Онпілогов. Однакові рідкісні прізвище, патронім і місто роблять їх можливими братами, але поки жоден рядок не називає їх братами. Перевіряти це треба за спільним помістям, спадковою чолобитною або прямою родинною формулою.
Зріз водночас підтверджує важливе негативне розрізнення. Василь Семенович був новиком верстання 1627/28 року, а його батько, за повним рядком того верстання, уже помер. Отже, живі Семен Осипович і Семен Якович зі списку не були його батьком: лінія Василя сходить до третього Семена. З тієї самої причини знайденому 1640 року Іванові Семеновичу не можна автоматично призначити одного з цих батьків.
Усі чотири профілі доповнено без дублів; створено Record
PUB-KURKULEV-KURSK-1632-ONPILOGOVY. Опублікований знімок початку курського
розділу збережено в закритому дослідницькому сховищі, але цільових аркушів на
ньому немає. Тому буквальні рядки поки мають статус перевіреної транскрипції
публікатора, а не проєктного читання рукопису. На карті залишається тільки Курськ,
без маршруту з Орла.
Повна транскрипція списку.
Де їх немає: набори новиків 1622, 1626 і 1627 років
Після знахідки чотирьох людей перевірено не окремі пошукові фрагменти, а всі шість опублікованих транскрипцій курських верстальних десятень 1622–1628 років. Книга РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 300 містить три повні набори: 132 новики, поверстані 1622 року; 64 новобранці 1626 року; 45 служилих новиків, поверстаних 1627 року після п'яти–шести років фактичної служби. Ні Федора Григоровича, ні Семена Осиповича, ні Семена Яковича, ні іншого варіанта прізвища Анпілогов / Онпілогов у цих трьох списках немає. У десятні 1628 року РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 270 є лише вже відомий Василь Семенович Анпілогов.
Негативний результат не можна перетворити на точну дату вступу на службу. Він означає лише, що троє старших Онпілогових не належали до наборів 1622, 1626, 1627 і 1628 років, що збереглися. Вони могли служити до 1622 року або потрапити до іншого, не збереженого чи ще не знайденого набору 1623–1625 років. Їхнє місце в основному розділі списку 1630 року, перед окремими рубриками новиків 1626–1630 років, узгоджується з ранішою службою, але саме по собі не називає року.
Це змінює найближчий пріоритет. Для Федора і двох Семенів шукати треба вже не пізні набори Бутурліна, а документи Смути та перших післясмутних років: полонені й визволені куряни, помісні та грошові придачі, нетчики, митні книги й чолобитні про відновлення старих окладів. Відкрита база прямо знає «Анпилогова Фёдора, Курск, 1605–1618», але поки приховує конкретний акт і його аркуш. Цей рядок може виявитися раннім записом Федора Григоровича, проте без патроніма тотожність не встановлюється.
1640: знайдено сина ще одного Семена і середину біографії Сергія
Прямий перегляд нової повної транскрипції кошторисної книги Курська дав три точні рядки досліджуваного прізвища. РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 180, л. 28 об.: «Семен Яковлев сын Онпилогов пеш с пищалью»; його рубрика зберігає оклад 100 четвертей, відомий за списком 1630 року. Л. 43 об.: «Сергей Григорьев сын Онпилогов пеш с рогатиною» — той самий новик верстання 1636 року з окладом 150 четвертей. Між курською явкою 1636 року на мерині з пищаллю та обоянською явкою 1651 року з тим самим спорядженням Сергій 1640 року тимчасово опинився пішим і з простішою зброєю.
Переклад: «Семен Яковлєв син Онпілогов пішо з пищаллю»; «Сергій Григор'єв син Онпілогов пішо з рогатиною».
Головне нове ім'я стоїть на л. 67: «Иван Семенов сын Онпилогов на
меринке с пищалью». Його записано серед новиків верстання курського воєводи
Івана Васильовича Бутурліна з окладом 100 четвертей. Це самостійна
людина наступного покоління; створено профіль P9685. Проте його батька поки
не обрано. У Курську одночасно відомі Семен Осипович, Семен Якович і
третій Семен, що помер до березня 1628 року і залишив сина Василя. Слово
«новик» означає початок самостійної служби, а не доведений приїзд з
Орла.
Переклад: «Іван Семенов син Онпілогов на меринці з пищаллю».
Тактика стає ще точнішою: шукати треба справи верстання Івана Бутурліна
1638–1640 років і первісне надання Іванових 100 четвертей. Там може
бути названо батька, колишнє помістя або колишнє місто. Знімки всіх трьох рядків
публікації збережено; Record:
PUB-KURKULEV-KURSK-1640-ONPILOGOVY. На карті додається лише
задокументована служба в Курську, без маршруту Орел — Курськ.
Повна транскрипція кошторисної книги 1640 року.
Повні орловські книги 1624–1626 років: онлайн-оболонка є, аркушів немає
Після переходу до спадкових формул повторно перевірено найважливішу орловську адресу: РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 330–331. Це книги Івана Кутузова і піддячого Івана Коровіна, складені з використанням старої орловської книги 1594/95 року. Кн. 330 охоплює Корчаковський і Неполоцький стани, тобто Баздирєво й основне родинне гніздо; кн. 331 — Каменський, Тайчуковський і Нугорський стани, включно з Малцовською на Нугрі Єрмака Пахомовича.
Офіційний переглядач РГАДА відкриває картки обох одиниць за адресами
1209_1_330 і 1209_1_331, але галереї порожні: у них немає ні мініатюр, ні
файлів аркушів. Отже, отримати повний текст перебором адрес зображень
не можна. Потрібне замовлення копій або послідовний перегляд самих книг; короткий
історичний реєстр уже використано, і він не зберігає підстав володіння.
Під час замовлення перший пріоритет — усі статті Баздирєва з формулами «по старым писцовым книгам», «по окладному списку», «по даче», «по отказу» і «прежде было за». Особливо важливі перехід помістя Онохи Деєва сина Криволапова до Осипа Васильовича Анфілогова та успадкування жеребів Карпа Микулина сина його синами. Другий пріоритет — Малцовська на Нугрі. Лише буквальне посилання на колишнє місто, колишню службу або стару дачу дозволить провести маршрут на карті.
Результат доступу внесено в лід
LEAD-RGADA-1209-1-330-331-OREL-1625-EARLY-EXTRACTS. Нових людей і точок
карти не створено: відсутність відкритих сканів — навігаційний результат, а не
подія прізвищевої історії.
Знайдено другий примірник, але він обривається перед потрібними станами
Додаткова перевірка описів і публічного волонтерського каталогу виявила ще одну архівну адресу: РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 10047, лл. 274–685 об. Це архівна копія XVIII століття без скріп, що містить великий уривок тієї самої писцевої книги Івана Кутузова та Івана Коровіна 1624–1626 років.
Офіційний каталог РГАДА уточнює суттєву деталь: справа 10047 — складений збірник, у якому містяться також самостійні межові книги 1680-х–1690-х років. До ранньої орловської книги належить лише стаття 235 і лише лл. 274–685 об. Тому в замовленні обов'язково вказувати діапазон, інакше за одним номером справи можна отримати пізній і нерелевантний фрагмент.
Склад уривка тепер установлено точно:
- Каменський стан: помістя, вотчини та порожні землі, лл. 274а–504;
- Тайчуковський стан: помістя, вотчини та незавершений розділ порожніх земель, лл. 505–685 об.
Для головного прізвищевого завдання ця межа неприємна, але суттєва. Копія не містить Корчаковського стану, де були Баздирєво і Біла, і обривається до Нугорського стану, де реєстр показує Єрмакове помістя Анпілогова в Малцовській. Тому вона не замінює кн. 330 і кінця кн. 331 і не містить установлених статей основних ранніх гілок.
Справа 10047 усе ж корисна як незалежний примірник Каменського і Тайчуковського станів — передусім для оточення задокументованого каширського переселенця Пилипа Теплова і для порівняння формул старих дач. Відкритий Яндекс.Диск проєкту «Сказочки, сказки и сказищи Орловщины» перевірено за фактичним каталогом: там уже опубліковано д. 329 і кілька пізніших орловських книг, але д. 330, 331 і 10047 відсутні. Отже, з'явився точний резервний шифр, але публічного скану головних статей поки немає.
Опис складу орловських книг, офіційний каталог РГАДА, с. 149, стаття 235, волонтерський список справ, відкритий архів проєкту.
Повна Excel-копія покажчика: рядок Федора розкрито до краю
Публічну Excel-копію бази «Дому предків» завантажено й перевірено цілком, включно зі структурою книги, вкладкою «Описание документов», додатковими стовпцями, примітками та посиланнями. В оновленій книзі 421 677 рядків із заголовком; попередній висновок про те, що таблиця не містить форми «Онпилогов», більше не актуальний — тепер усі 19 рядків присутні.
У раннього кандидата заповнено лише чотири клітинки рядка 7452: «сборн»; «1605–1618»; «Курск»; «Анпилогов Федор». Решта публічних клітинок порожні. У книзі немає прихованого аркуша чи коментаря зі справою та аркушем, а опис умовного шифру повторює лише назву збірника.
Імена і зміст. Ім'я Федір і форма Анпилогов справді є відкритим читанням укладача покажчика. Але діапазон 1605–1618 стосується всього збірника, а не окремого акта Федора. Сам збірник змішує кілька ролей: полонених, поміщиків захоплених селян, одержувачів грошових і помісних придач та інших учасників справ. Тому відкриті дані не дають змоги назвати Федора курським сином боярським, датувати його службу або визнати предком курської чи орловської гілки. Профіль, Record і точку на карті навмисно не створено: для цього потрібен конкретний архівний документ.
Тактичний висновок: подальший перебір написань у цій базі майже вичерпано. Робочий пошук переноситься на спадкові чолобитні 1627–1645 років і первісні дачі по селу Анпілоговій, де можливі формули колишнього міста, батька і часу початку служби.
Суцільна перевірка місницького опису: окремої справи Татева—Полева немає
Офіційний опис 9 фонду 210 тепер перевірено цілком, по всіх сторінках, а не лише за заголовком справи 3. Окремої місницької справи орловських воєвод Бориса Татева і Богдана Івановича Полева за 1599 рік у ньому не описано. Ранні рядки Полева стосуються передусім іншої людини — Івана Осиповича Полева в 1591/92 і 1599/1600 роках. Іменні справи Татева в цьому описі належать уже до 1624 і 1627 років.
Це важлива межа, але не доказ загибелі орловського списку. Воєводська відписка могла залишитися серед стовпців без персонального заголовка, перейти до іншого приказного комплексу або зберегтися лише у виписі, зробленому для подальшої суперечки. Знайдена справа РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 3, столпик 2 залишається точною діловодною паралеллю, але не перетворюється на справу Татева—Богдана Полева.
Для михайлівської справи встановлено й точну картку цифрової одиниці ГИС УИАД. Друкований текст 1838 року вже прочитано; наступним етапом буде посторінкова звірка з цифровим оригіналом, особливо полів і додатків, які видавець міг пропустити.
Полев до Орла: Бєльов, потім Ливни й Кроми
Офіційний каталог дав новий географічний орієнтир для другого орловського воєводи: РГАДА, ф. 281, оп. 5, д. 1511 — писцева справа Богдана Івановича Полева по Бєльову 1586/87 року. Біографічний розбір розкриває його подвійне ім'я як «Максим прозвище Богдан Иванов сын Полев», потім ставить його в Орлі у квітні 1599 року, у Ливнах у 1599/1600 році та при описі Кром у 1605/06 році. Офіційна картка бєльовської справи.
Імена і зміст. Максим — хрестильне ім'я, Богдан — стале ім'я-прізвання; шукати в описах треба обидві форми. Службовий ланцюжок Бєльов — Орел — Ливни — Кроми пояснює, чому папери Полева можуть виявитися розподіленими між справами кількох південних міст. Але це маршрут самого писця і воєводи, а не маршрут Анфілогових. Профіль Полева і лінія на прізвищевій карті не створюються.
Курський алфавіт стовпців: схоже прізвище виявилося хибним слідом
Для перевірки спадкових чолобитних відкрито офіційний рукописний алфавіт до обклеєних курських стовпців: РГАДА, ф. 1209, оп. 1353и, том на літери А—К. Початкову іменну таблицю і відповідну статтю на літеру А переглянуто за оригінальними зображеннями. У переліку немає заголовка Анпілогових, Анфілогових, Онпілогових чи Онфілогових. Схоже накреслення виявилося заголовком Апшенковы, а підозрілий рядок людини читається «Волк Антипов сын», а не «Анпилогов сын».
Імена і зміст. Антип — інше особове ім'я, а «Антипов сын» — утворене від нього патронімічне іменування. Воно не належить до ряду Анфілоф/Анфілог і не дає підстав створювати профіль. Негативна звірка закриває саме цей алфавітний том, але не всі курські стовпці: ранній Федір Анпілогов зі збірника 1605–1618 років міг перебувати в іншому комплексі.
Головний практичний результат нової тактики — встановлено точну офіційну адресу верстальної десятні 1628 року: РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 270, картка ГИС УИАД. Каталог локалізує курську частину на лл. 176–186. Спершу перевірена публікація лл. 313–326 об. прізвища не дала, але потім знайшлася окрема повна порядкова транскрипція основного блоку.
Аркуш 185: батько Василя помер, лишилося 40 четвертей
Цільовий рядок міститься на л. 185:
«Василей Семенов сын Анпилогов, окладчики про него сказали: отец умер, братьи у него нет, поместья отцовского за ним 40 чети».
Переклад: «Василь Семенів син Анпілогов, окладчики про нього сказали: батько помер, братів у нього немає, батьківського помістя за ним 40 четвертей».
Василя поміщено в третю статтю: новий помісний оклад 100 четвертей, грошей із містом 4 рублі. Це різні показники. Сорок четвертей — уже наявне батьківське володіння; сто — розмір призначеного Василеві службового окладу.
Імена та зміст. «Семенов сын» прямо називає батька Семена, а форма Анпілогов належить до тієї самої задокументованої серії, що й Онпілогов у списку 1630 року. Головна нова деталь — батько помер ще до березня 1628 року. Тому Семен Осипович і Семен Якович Онпілогови, обидва записані живими в Курську 1630 року, більше не є кандидатами в батьки Василя. Батьком був третій Семен родинного кола.
Найкращим кандидатом тепер стає Семен Анпілогов із курської митної книги 1619 року: він жив раніше, мав залежного селянина й міг померти до 1628 року. Але документ 1619 року не називає ні його по батькові, ні сина, ні помістя, тому спорідненість поки лишається гіпотезою.
Знахідка також доводить, що родина Василя не з'явилася в Курську лише в момент його новикового верстання: батько вже служив і встиг отримати землю. Преамбула десятні наказувала з'ясовувати колишнє місто насамперед у безпомісних людей, що жили в родичів. Василь мав батьківські 40 четвертей, і тому його рядок колишнього міста не повідомляє.
Профіль P0075 доповнено без створення дубля. Нова картка повної
транскрипції: PUB-KURKULEV-2026-KURSK-1628-L185-VASILY-SEMYONOV. Окремий
Record за л. 185 з'явиться після фотокопії рукопису; наявний Record
Зерцалова зберігає паралельний запис грошового верстання 15 березня.
Мапа не отримує нового маршруту: Курськ для Василя вже доведено, але місце батьківських 40 четвертей і колишнє місто Семена не названі. Наступна мета — знайти первісну дачу цих 40 четвертей і перевірити її зв'язок із Семеном 1619 року або з селом Анпілоговим і Гаврилою.
Нова тактика: шукати групу, а не одне прізвище
27 серпня повний XLSX «Дому предків» на 421 677 рядків перевірено вже не лише за варіантами Анпілогов/Анфілогов. Для всіх записів із початковою датою не пізніше 1593 року зібрано рідкісні імена орловського ядра: Микула, Нечай, Перша/Первой, Беляй, Софон, Пахом і Терентій. Потім збіги згруповано за одним шифром, одним датуванням і одним містом. Ідея була суворою: якщо до Орла разом виявляться кілька характерних імен або родин, це буде сильніше за поодинокий збіг прізвища.
Найщільнішу зовнішню групу справді знайдено в Деревській п'ятині: РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 974, 1593–1595 роки. В одному великому корпусі є імена Микула, Нечай, Первой і Софон; окремо індексуються Єрофій і Лихач Микуліни, а також дві згадки Богдана Онаньїна. На перший погляд поєднання Микуліних і рідкісного прізвища Онаньїн нагадує орловську книгу, де поруч існують сини Микули Анфілогова та лінія Анпілога Івановича Онаньїна.
Але перевірка структури джерела закрила цей шлях. Справа 974 — дозорна книга величезної Деревської п'ятини з 1536 поміщицькими згадками, зокрема поточних, колишніх і порожніх власників. «Микулин» тут — самостійне новгородське прізвище, а не патронім Василя, Тимофія й Карпа; Богдан Онаньїн — інший новгородський поміщик. Анпілога/Анфілога, орловського сусідського кола та формули колишнього міста у відкритих рядках немає. Це статистичний збіг усередині масового новгородського корпусу, а не слід переселення.
Імена та зміст. В орловському записі формула «Микулины дети Анфилоговы» означає синів людини на ім'я Микула, що належать до родинного ряду Анфілогових. У новгородському покажчику запис «Микулин Ерофей» побудований інакше: Микулин стоїть у позиції прізвища самого Єрофія. Так само збіг прізвища Онаньїн не перетворює Богдана на родича орловського Анпілога Івановича Онаньїна. Без спільного ланцюжка батька, сина, помістя чи колишнього міста однакові форми не можна склеювати.
Тому новгородський маршрут, профілі й точки на мапі не створюються. Груповий метод зберігається, але його застосування звужується до джерел, здатних дати біографічну формулу: строєних і верстальних списків, первісних дач, спадкових чолобитних і відмовних справ. Найближчі адресні цілі — батьківські 40 четвертей Василя Семеновича, патронім Гаврили Анпілогова, повний список 200 орлян 1580 року та пізні чолобитні перших курян із формулою «как город Куреск стал» («як місто Курськ постало»).
Родинна сигнатура замість прізвища: повний результат бази
Після перевірки п'яти коротких початків — Анпи, Ампи, Анфи, Онпи та Онфи — увесь вивантаж на 421 676 рядків перебудовано не за прізвищем, а за родинними поєднаннями. Усі позиції з початковою датою не пізніше 1593 року згруповано за однією справою, роком, містом і першою іменною формою. Потім усередині кожної групи шукали дві найсильніші сигнатури орловського ядра:
- Василь + Тимофій + Карп, три сини Микули;
- Беляй + Осип, два сини Василя.
Жодної повної сигнатури база не дала. Немає ні трійки Василь–Тимофій–Карп під одним доорловським іменуванням, ні пари Беляй–Осип. Це суворіше за попередній пошук за рідкісними іменами: тепер перевірялася саме спільна поява гаданих братів усередині однієї джерельної групи.
Найближче співзвуччя — «Микулинский Васюк» і «Микулинский Тимошка» у Деревській п'ятині 1582 року, РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 716. Васюк — форма імені Василь, Тимошка — Тимофій, проте Карпа в групі немає; форма «Микулинский» не дорівнює орловській формулі «Микулины дети», а сам покажчик не називає цих людей братами чи Анфілоговими. Другий поодинокий збіг — «Микулин Василий» в Обонезькій п'ятині 1588 року, РГАДА, ф. 137, оп. 1, д. 11; Тимофія й Карпа поруч із ним немає.
Імена та зміст. Орловський запис повідомляє не просто три схожі імені, а родинну конструкцію: Василь, Тимофій і Карп — Микулині діти й Анфілогови. Новгородський покажчик зберігає лише окремі сучасні нормалізації. Збіг двох імен без третього брата, спільного батька та родинної форми не можна перетворювати на родовід.
Результат не доводить, що всі гілки виникли в Орлі. Він показує межу
цієї бази: доорловської родини в ній немає ні під готовим прізвищем, ні під двома
найсильнішими наборами братів. Тому наступний хід — не повторний пошук за
початками слова, а первинний список 200 орлян 1580 року, первісні дачі
в Баздиреві та Білій і пізні тяжби з виписами з утрачених книг. Окрема
картка перевірки: PUB-DOMPREDKOV-421677-PRE1594-FAMILY-SIGNATURE-AUDIT.
Мапа не змінюється: колишнього міста жодного Анфілогова досі не названо.
Перевірка сусідського кущика в усій базі
Той самий повний вивантаж перевірено ще одним способом: не за іменами братів, а за найближчими співвласниками Анфілогових у селі Баздиревому. До 1594 року окремо шукали форми Баздирев/Боздирев, Трунов, Криволапов, Лунін, Тахтамишев/Тохтамишев і Костін. Спільного комплексу Баздирев — Трунов — Криволапов база не показала. Це закриває ще одну можливість отримати готовий маршрут простим перебором публічного покажчика.
В Обонезькій п'ятині 1583 року, РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 725, справді виявилися Култаш Тахтамишев і кілька Костіних. Але це не орловська сигнатура: поруч немає Баздирева, Трунова, Криволапова чи Анфілогова, а особові імена не збігаються з власниками Баздирева та Білої. Дві поширені прізвищеві форми всередині великої новгородської книги не можна перетворювати на переселену групу.
Імена та зміст. Сусідська перевірка суворіша за збіг одного прізвища. Баздиреви, Трунови й Криволапови водночас володіли частками одного села з ранніми Анфілоговими; їхня спільна доорловська поява була б самостійним аргументом. Відсутність цієї зв'язки в базі не доводить, що її не було в утрачених документах, але показує, що поточний публічний індекс її не зберіг. Новгородська мапа тому не створюється.
Паралельно перевірено цифровий шлях до польської одиниці AGAD, Archiwum Zamoyskich, sygn. 3032. Офіційна картка фонду повідомляє про 3195 одиниць і 164083 скани, тобто фонд оцифровано дуже широко. Однак це число стосується всього Archiwum Zamoyskich, а не автоматично sygn. 3032. Точну картку одиниці ще не виокремлено: інтерактивний фільтр порталу в поточній мережі зупинено захистом сайту. Тому чесний статус лишається тим самим: наказ на л. 30–31 прочитано за науковою публікацією оригіналу; відповідного списку в опублікованому комплексі немає; наявність відкритих кадрів саме цієї одиниці поки не підтверджено.
Істома Трунов: казанська служба й володимирська земля до Орла
Повний перший том «Актов служилых землевладельцев», що раніше лишався поза суцільною перевіркою томів II–IV, дав доорловський запис рідкісного прізвища з баздирівського сусідського кола. В акті № 42 від 31 серпня 1583 року сказано, що жеребок пустища Борисового, воно ж Гридине, раніше був у помісті казанського жильця Істоми Трунова. Повний текст розкриває сам механізм. За окремими книгами 7088 (1579/80) року Курбат Ізмайлов із товаришами відділив Карпові Неронову синові Волкову повну дачу 200 четвертей, включивши до неї й колишню землю Істоми, але «выписи ему Карпу Курбат не дал» («випису йому, Карпові, Курбат не дав»). Тому грамота 1583 року — не нова передача від Істоми Карпові, а виправлення недороблого оформлення вже здійсненого відділу. Видання вказує першоджерело: РГАДА, ф. 1209, стовпці по Володимиру, № 528/33779, список 1636 року.
Імена та зміст. Істома — особове ім'я; «казанський жилець» — службово-міська належність, а не місце народження. Документ показує, що службове місто й помістя однієї людини могли бути в різних регіонах. Однак це не готовий маршрут до Орла. У Баздиреві 1594/95 року записана Марія, Іванова дружина Трунова, тобто вдова Івана Трунова, з дітьми. Істома й Іван — різні люди; між ними поки збігається лише прізвище. Спорідненість не можна оголошувати без казанського чи володимирського списку, який назве батька або дітей Істоми.
Ще важливіше, що отримувача тепер знайдено в службовому списку. У відновленій за архівним виписом Володимирській десятні грошової роздачі 7090 (1581/82) року Карпа Неронова сина Волкова прямо названо новиком дворового чину. Його помісний оклад — ті самі 200 четвертей, грошовий — перші 11 рублів. Він прибув на коні, у шоломі й обладунку, із сагайдаком і шаблею; виставив озброєного кінного чоловіка з запасним конем і кошового чоловіка з поклажею. Архівна основа цієї статті: РГАДА, ф. 388, оп. 1, № 851, л. 234–234 об. Виходить рідкісна завершена послідовність: верстання новика й відділ землі → невиданий випис → відновлювальна ввізна грамота.
Картку й доказовий фрагмент друкованої с. 39 збережено як
PUB-ASZ1-1583-ISTOMA-TRUNOV-KAZAN-VLADIMIR-OREL-CROSSCHECK. Окремого
профілю й лінії на мапі немає: людина стороннього прізвища використовується лише
як перевірка сусідського кола, а переселення Анфілогових документ не називає.
Пізніша суцільна перевірка Володимирської десятні 1590 року уточнила цю послідовність. Трунових у ній немає, але записані Латиня Неронов син Волков і Степан Неронов син Волков. Рідкісна спільна формула робить їх імовірними близькими родичами Карпа Нероновича Волкова, якому дісталася земля Істоми; слово «брати», однак, у джерелі не вжито. Виходить перевірна зміна: Трунов вибув із володіння не пізніше 1579/80 року, а ймовірна родина нового власника лишалася на володимирській службі 1590-го. Причини вибуття й нового міста Істоми десятня не повідомляє.
Між цими датами знайшлася ще одна незалежна контрольна точка. У ростовській вкладній 1584/85 року Латиня Неронов син Волков виступив послухом і засвідчив акт формулою «Послух Латыня руку приложил» («Послух Латиня руку приклав») (РГАДА, ф. 281, Ростов, № 35/10572; публікація: «Русский дипломатарий», вип. 1, № 137, с. 105). Це доводить людину з тією самою рідкісною повною формулою, але не її місце проживання й не назване джерелом братерство з Карпом.
Що дала суцільна перевірка казанських книг
Повне сучасне видання писцевого опису Казані й Казанського повіту 1565–1568 років знайдено в електронному фонді Національної бібліотеки Республіки Татарстан: 660 друкованих і 668 цифрових сторінок. Вступ підтверджує основу публікації — РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 152, із залученням списків книг 643 і 646. Однак віддалений перегляд поза мережею бібліотеки видає лише вступну частину; основний повітовий текст після переходу на сторінку не завантажується. Скорочене видання 1932 року, доступне для повнотекстового пошуку Google Books, містить міську частину: у ній немає ні Трунова, ні досліджуваних варіантів імені. Це не суцільний негативний результат по повіту.
Найближчу відкриту книгу Казанського повіту 1602–1603 років перевірено повністю за PDF, включно з іменним покажчиком. Шукали Трунов, Істома, Анфілог, Анпілог, Онфілог, Ампілог, Онпілог, Анфілоф, а також Баздирев, Свиридов, Криволапов, Нємцов і Гревцов. Цільових збігів немає. Єдиний Істомка — селянин Істомка Дятчаня в селі Іски Казань; до Трунових і орловського кущика він стосунку не має.
Імена та зміст. Цей нуль не можна тлумачити як відсутність Істоми Трунова в Казанському краї. Археографічний нарис книги прямо повідомляє: збережений список описує частину земель із неросійським служилим і ясачним населенням; наявна колись книга російських поселень, імовірно, загинула під час казанської пожежі 1815 року. Казанський жилець російського служилого кола міг тому не потрапити до збереженого тому. Тактика уточнюється: шукати не загальні казанські кадастри, а списки російських казанських жильців, відільні та ввізні грамоти 1550–1580-х років і первісну володимирську дачу Істоми.
Картка повного видання 1565–1568 років, відкрита публікація книги 1602–1603 років, ростовська вкладна з підписом Латині Волкова.
Полуект Долматов: не казансько-орловський міст, а маршрут Можайськ → Казань
Публікація ранньої казанської грамоти 1553/54 року справді називає біля Спаської брами «двор Полуехтов Федорова сына Немцова» («двір Полуехта Федорова сина Нємцова»). Але розширення пошуку до можайських актів повністю змінило зміст цього запису.
У Дворовому зошиті 1550-х років, у розділі «Можайськ» на рукописному л. 138, його записано повною формулою: «Полуект Федоров сын Немцова Долматова». Іменний покажчик визначає його як дворового сина боярського по Можайську. Отже, перед нами не безіменний казанський Нємцов, а служила людина з можайської родини Долматових.
Ще надійніший родинний акт від 9 грудня 1547 року. Стефан Федоров син Долматов повідомляє, що його батько Федір Васильович Долматов залишив село Єскіно «двема нам с братом с Полиектом вопче по половинам» («нам двом із братом Поліектом спільно навпіл»). Названо й їхню мачуху Матрону, яка володіла селом довічно. На наступній сторінці Стефан ще раз пише: «брату моему Полиекту» («братові моєму Поліектові»). Це пряма, а не реконструйована родина: батько Федір Васильович; сини Стефан і Полуект; спільна спадщина в Можайському повіті.
Імена та зміст. Полуехт / Полуект — документальні варіанти імені Поліевкт; «двор Полуехтов» — двір Полуекта. Долматов тепер підтверджено і служилим списком, і родинною грамотою. А от елемент «Немцов» не можна без застереження вважати окремим сталим прізвищем: довга формула XVI століття могла поєднувати патронім, прізвисько гілки й родове ім'я. Поки не встановлено, чи стосувалося «Немцов» Полуекта, прізвиська його батька чи лінії Долматових.
Тому попередню гіпотезу про можливе братерство з орловським Гаврилком Федоровим сином Нємцовим знижено. Збігається помітний фрагмент іменування, але відомий брат Полуекта — Стефан Долматов, батько — Федір Васильович Долматов, а Гаврила в цих документах не з'являється. Надійно доведено інший маршрут: Можайськ → Казань до 1553/54 року для самого Полуекта. Це добрий приклад механізму перекидання служилих людей до завойованої Казані, але не шлях Анфілогових і не доведений шлях Нємцових до Орла.
Текст казанської грамоти дійшов у копійній книзі другої половини 1580-х років:
РГБ ВР, Троїцьке зібрання, кн. 526, л. 47–48; публікація С. М. Каштанова,
документ № 9, с. 25. Скан можайського акта 1892 року й короткий фрагмент
Дворового зошита збережено в доказах картки. Профілі стороннім
Долматовим і Нємцовим і лінія на мапі не створюються. Картка:
PUB-KASHTANOV-1553-POLUEKT-NEMTSOV-KAZAN-OREL-CROSSCHECK.
Текст документа № 9, скан Дворового зошита, скан «Можайських актів» 1892 року.
Ржевська чернетка: замість ста аркушів — шість невідомих
Нова тактика дала точну архівну розвилку. Раніше для справи РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 232 планували замовляти широкий блок л. 263–370. Тепер офіційний опис РГАДА перевірено за зображенням друкованої с. 108. Він підтверджує: у справі 375 аркушів; потрібний фрагмент «поход ко Пскову великого князя Семиона Бекбулатовича Тверского» («похід до Пскова великого князя Симеона Бекбулатовича Тверського»), у якого відірвано початок і кінець, починається на л. 289 об., а наступний самостійно описаний розряд — лише на л. 322. Опис не розкриває, чим зайняті шість аркушів між ними. Знімок сторінки збережено в картці. Докладний опис справи, яку видавали, додатково ділить її на п'ять мікрофільмів: четвертий містить л. 214–286, п'ятий — л. 287–375.
Посторінкова розмітка наукової публікації ржевської чернетки йде лише від л. 290 до л. 315 об. Між нею й наступною архівною статтею лишаються л. 316–321. Подальша повна звірка видання 1914 року, однак, зняла з цього проміжку колишній перший пріоритет: біля закінчення виносного тексту на л. 315 об. видавці прямо зазначили, що «дальнейший текст не сохранился» («подальший текст не зберігся»), а частину закінчення відновлювали за паралельним розрядом і за текстом на л. 290 об. Аркуші 316–321 усе ще треба переглянути разом зі зворотами, щоб зафіксувати їхній фізичний стан, але тепер це контрольне замовлення, а не головний очікуваний носій списку двохсот орлян. Якщо архів видає лише цілу плівку, потрібен мікрофільм № 5.
Опис справи й розбивки мікрофільмів, опублікована чернетка з фоліацією.
Як міг зберегтися другий примірник списку
В Актах Московської держави, т. I, № 30 знайдено близький за механікою документ того самого Симеона Бекбулатовича. У травні–червні 1585 року з Москви йому надіслали государів іменний список тверичів і новоторжців. Окремі збирачі зібрали людей у Твері й Торжку «по имянным списком» («за іменними списками»), після чого їх відвели до Новгорода. Відповідна відписка пояснила, чому п'ятьох названих людей не було послано, а додаток зберіг великий список із містом, чином, помісним і грошовим окладом, померлими, утікачами й навіть новими місцями служби.
Це не доорловський список Анфілогових і не підстава виводити рід із Твері. Практичний зміст інший: один терміновий збір породжував кілька документів — московський іменний список, міські списки збирачів, відомість відведення та відповідну відписку. Тому список 200 орлян 1580 року слід шукати не лише в додатку до похідної чернетки, а й серед вхідних відписок, паперів збирачів і документів про відведення людей. Пошукові формули тепер точніші: «по имянному списку собрали», «отпустил», «отвести», «списки имян» («за іменним списком зібрали», «відпустив», «відвести», «списки імен»).
Відписка й повний доданий список 1585 року.
Імена та зміст. У додатку 1585 року особові імена потрібні не для створення профілів стороннім тверичам і новоторжцям, а для розуміння устрою обліку. Особливо важливі помітки «сбежал, а ныне служит из Рузы» («утік, а нині служить із Рузи») і «служит из Торопца» («служить із Торопця»): такі списки справді могли прямо назвати колишнє чи нове місце служби конкретної людини. Якщо аналогічний примірник зберігся для орлян, він здатен відповісти на наше головне питання. Поки ні Микули, ні Василя, ні Тимофія, ні Перші, ні Пахома, ні Нечая, ні Терентія в ньому не знайдено; профілі й мапа не змінюються.
Чотири тримачі орловських списків
Критичне видання загальної Розрядної книги дало два нові контролі. По-перше, рядок про збір орлян видавці зіставили з п'ятьма паралельними списками, позначеними О, П, У, Э і Х. Варіанти виправляють читання імені Михайла Туреніна й дієслова «не ушли/шли» («не пішли/йшли»), але жоден не додає імен рядових. Отже, відомі редакції загального розрядного запису не містять простого прихованого дубля орловського реєстру.
По-друге, та сама книга під 4 серпня 1580 року прямо описує роботу зі списками на Волоку Ламському. Симеон Бекбулатович роздав боярам і воєводам «списки имянные дворян и детей боярских» («іменні списки дворян і дітей боярських»). Одні воєводи списки брали, інші відмовлялися через місницьку суперечку; государ наказував усе одно вручити список, а в одному випадку погрожував покаранням за відмову. Це вже не аналогія з іншого року, а задокументований порядок тієї самої кампанії.
Ржевська чернетка дає змогу назвати чотири персональні канали. Списки орлян або змішаних призначень з орлянами перебували або мали передаватися через Семена Даниловича Пронського, Михайла Самсоновича Туреніна, Василя Дмитровича Хилкова й Володимира Васильовича Головіна. Тому пошук перебудовується за людьми: їхні службові й місницькі справи, вхідні відписки, додатки до чолобитних і пізні виписи про полкове місце. Для суперечки про старшинство сам факт «взял список» («узяв список») був юридично значущим і міг бути повторений у справі разом із документом чи виписом.
Розрядна книга: роздача іменних списків на Волоку Ламському, ржевська чернетка із зазначенням тримачів.
Імена та зміст. Пронський, Туренін, Хилков і Головін — не гадані предки й не вихідні земляки Анфілогових. Їхні імена важливі як адреси руху паперу: кожен міг отримати один із примірників міського списку. Профілі цим воєводам не створюються, а їхні переміщення не наносяться на родинну мапу.
Повний штабний архів Хилкова: відповіді немає, але дата стала точною
Перевірено всі 32 документи комплексу AGAD, Archiwum Zamoyskich, sygn. 3032: тридцять грамот і відписок та два записи про полонених. Саме цей «штабний архів» було захоплено під час кампанії, і він лишився в родинному архіві Замойських. У ньому немає Анфілофа, Анфілога, Ампілога, Онфілога чи варіанта досліджуваного прізвища. Наказ від 5 вересня про двісті людей зберігся, але відповідної відписки й доданого списку в комплексі немає.
Натомість тепер відомий точний рух паперу. Наказ доставив Іван Безобразов 9 вересня 1580 року. Пронському наказували відправити з Ржева двісті найкращих дітей боярських із головами, а Хилкову — повідомити про їхнє прибуття й надіслати до Москви «списки имян их» («списки їхніх імен»). Тому московський пошук починається не взагалі з осені, а з 10 вересня 1580 року, насамперед у вересневих і жовтневих вхідних відписках Розрядного приказу.
Документ № 29 показує ще одну важливу особливість. Хилков пояснював, що не надіслав імен кількох тих, хто не з'явився, бо «в списке у меня имяна их не написаны» («у списку в мене імена їхні не написані»). Отже, вихідний полковий список, відомість фактичних приїздів і перелік людей понад список могли не збігатися. Шукати треба не один ідеальний реєстр, а пакет: основний список, приїзди, нетчиків, доповнення й відповідну відписку.
Повний перелік 32 документів, наказ про двісті, відписка про людей поза списком.
Місницькі справи: розряд 1580 року жив у пізніших суперечках
Повністю перевірено скан видання М. П. Ліхачова «Местнические дела 1563–1605 гг.» У рахунковій справі Романа Олфер'єва з Петром Головіним 1583 року учасник відновлював службове старшинство через ржевське розставлення 7088/1580 року й місце Володимира Головіна. Рядових орлян цей текст не перелічує, але доводить, що потрібний розряд уже через три роки витягали як судовий доказ.
У справі 1605 року Пушкіни кілька разів посилалися на старі накази й грамоти з формулою «и ныне у нас» («і нині в нас»). Отже, похідні документи могли пережити кампанію двома шляхами: в офіційному виписі місницького суду й у приватному родовому архіві. Жодна з п'яти опублікованих Ліхачовим справ шуканого списку не містить, але тактику уточнено: перевіряти пізні тяжби не лише чотирьох воєвод, а й їхніх родичів, які пред'являли старі накази.
Відкритий скан видання Ліхачова. Фотокопії друкованих сторінок 7 і 89 та повний PDF збережено в дослідницькому архіві сайту. Мапа не змінюється: поіменного носія родинного ряду та його маршруту ці документи не дають.
Суворий пошук у «Домі предків» і новий московський канал
Короткі запити Анпи, Ампи, Анфи, Онпи та Онфи повторно перевірено не лише в усій базі, а й з окремим фільтром років, що починаються на 15. Для Анп, Амп, Онп і Онф результат нульовий. Єдиний збіг Анф — Золотухін Анфіноген, Обонезька п'ятина, 1583 рік, РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 725. Це інше особове ім'я, а не Анфілог/Анфілоф і не варіант прізвища. Профіль, Record і точка на мапі не створюються. Масовий перебір поточної версії бази тим самим вичерпано: вона не містить перехідного шару 1580–1594 років.
Натомість перелік одиниць зберігання видання «Документы Ливонской войны» відкрив інший канал. Окрім захопленого архіву Хилкова в AGAD, упорядники працювали з московськими комплексами РГАДА, ф. 64, оп. 1, д. 7; ф. 141, оп. 1, д. 2 за 1577–1579 роки та справами 1–5 за 1578 рік; ф. 159, оп. 1, справами 1–24, 243–246, 248–249. Ці шифри не є шуканою відпискою Хилкова: розділ із його 32 паперами походить з AGAD AZ 3032. Але сам перелік доводить, що подібне приказне діловодство кампанії розійшлося між кількома фондами. Але цю відомість зіставлено з уже виконаною повною перевіркою наукового й старого рукописного описів фонду 141. На офіційних сканах старий опис фізично переходить від самостійних справ 1559 року одразу до 1589 року; пропущеної сторінки й окремого блоку 1580 року немає. Опис 1 фонду 159, своєю чергою, починається лише з 1581 року. Тому обидва фонди не можна оголошувати новою прямою адресою відповідної відписки вересня 1580 року. Вони зберігаються лише як можливі місця вкладеного документа чи пізньої копії. Основний пошук повертається до різнорідних стовпців Розряду, помісних справ і пізніх службових виписів.
Перелік використаних архівних одиниць. Офіційний путівник по фонду 141.
Імена та зміст. Анфіноген Золотухін потрібен тут саме як контроль помилки: схожий початок імені не робить людину Анфілоговим. Фонди 141 і 159, своєю чергою, важливі не географією людей, а географією паперу. Поки в них не знайдено поіменного списку, походження орловських Анфілогових і маршрут переселення лишаються відкритими; мапа не змінюється.
Базу перевірено за всім сусідським кущиком, а не лише за прізвищем
Публічний інтерфейс «Дому предків» дає змогу сортувати всі 421 095 рядків за роком. Тому новий прохід зроблено не за початками Анпи/Анфи, а за людьми, що сиділи поруч з Анфілоговими в селі Баздиреві 1594/95 року: Баздиревими, Труновими, Криволаповими й Нємцовими. Окремо перевірено рідкісну родинну формулу трьох Микулиних синів — Василя, Тимофія й Карпа.
До орловської книги спільної появи всього кущика база не показує. Найраніші пізніші рядки розподілено так: Федір Баздирев — Одоєв, 1614 рік; кілька Трунових — Солова й Тула, 1617 рік, Петро Трунов — Дедилов, 1620 рік; Парфен Криволапов — Єлець, зведений діапазон 1605–1618 років, Івашко Криволапов — Тула, 1617 рік; ранні Нємцови — Суздаль, 1604 рік. Орловські Баздиреви, Трунови й Криволапови впевнено повертаються до списків 1620-х років.
Повні формули сусідів дали ще суворіший негативний результат. Гаврилко Федоров син Нємцов, Оноха й Льова Деєві діти Криволапови, Овдій і Проня Іванові діти Криволапови в іншій ранній точці не повторилися. Гришко Криволапов з'являється в Орлі з 1620/21 року, але покажчик опускає по батькові, тому ототожнювати його з Гришком Івановим сином 1594/95 року не можна. Микифор Баздирев повторюється в Орлі лише 1648 року й теж без по батькові в короткому рядку.
Новий пошук за рідкісним іменем брата дав точнішу пізню зачіпку: «Баздырев Понкратий» — Орел, 1697 рік, РГАДА, ф. 210, оп. 6г, д. 25. Потім виявлено раніший рядок: «Баздырев Панкрат» — Одоєв, 1679 рік, РГАДА, ф. 210, оп. 6б, д. 18. Вісімнадцятирічний проміжок допускає, що це одна служила людина, яка перейшла з Одоєва до Орла, але покажчик не дає по батькові, віку й землі. Обидва записи перегукуються з дедиловською книгою 1588/89 року, де окремо названо брата Іванка Нечаєва Понкратка й козака Олфима Баздирева. Між XVI і кінцем XVII століття минуло століття, тому особова тотожність виключена, а походження не доведено.
З'явилася й проміжна тверда опора. В орловському списку 1627/28 року Олферка Максимова сина Баздирева записано зі 100 четвертями в тій самій міській рубриці, де містяться Васько Дмитрієв син Онпілогов, Івашко й Олешко Васильєві діти Онфілогови та Марко Карпов син Онфілохов. Отже, сусідство двох прізвищ тривало в Орлі щонайменше від писцевої книги 1594/95 року до 1627/28 року. Тепер виходить п'ятиступенева контрольна послідовність: Дедилов 1588/89 → Орел 1594/95 → Орел 1627/28 → Одоєв 1679 → Орел 1697. Вона доводить сталість верхньоокської служилої мережі Баздиревих, але поки не родовід і не спільний маршрут Анфілогових. Практичний наступний крок — зіставити повні родинні статті Панкратія 1679 і 1697 років.
Прізвище Микулин у XVI столітті справді присутнє в базі, переважно в Новгородських п'ятинах: Афоня Микулин 1556 року, кілька Микуліних 1582 року, Василь Микулин 1588 року. Але одночасної трійки Василь—Тимофій—Карп, імені Анфілог і формули переходу до Орла немає. Новгородські Микуліни лишаються контрольними однофамільцями, а не маршрутом.
Зміст результату не у виборі одного міста з пізньої видачі. Після Смути однойменні служилі родини видно одночасно в Орлі, Одоєві, Тулі, Солові, Дедилові, Єльці й Курську; це може відображати як старі гілки, так і розсіювання з самого Орла. Тому напрямок не можна вгадувати за першою доступною датою XVII століття. Наступний пошук ведеться за вихідними документами можливих міст-донорів і за повними зв'язками батько—діти.
Відкрита пошукова база «Дім предків». Мапа не змінюється: жоден рядок не містить прямого переходу носія родинного ряду.
Відписка Хилкова розділила шуканий список на три документи
Опубліковано відповідну відписку князя Василя Дмитровича Хилкова після 17 червня 1580 року. Він повідомив, що відзначав дворян, які з'явилися, «по списку» («за списком»), а потім відправив государеві з Федором Воронцовим окремі «приезды и неты» («приїзди й нетчиків»). Це пряме свідчення, що вихідний іменний список, відомість прибулих і відомість тих, хто не з'явився, існували окремо й могли потрапити до різних архівних комплексів.
Відписка стосується коломничів і ярославців першої великолуцької розсилки, а не називає орлян. Тому вона не доводить присутності Анфілогових. Але вона документує порядок тієї самої канцелярії й виправляє архівну тактику: шукати треба не лише додаток до ржевської чернетки, а й окремі приїзди, нетчиків, вихідний список і доповнення людей «сверх списка» («понад список»). Для вересневого наказу про двісті людей пошук починається після 9 вересня 1580 року.
Відписка Хилкова після 17 червня 1580 року, документ № 28.
Нова тактика: шукати вихідні виборні книги міста-донора
К. В. Петров описав діловодство переселення служилих людей на прикладі нових міст Бєлгородської риси. Найважливіша для нас формула міститься в заголовку списку 1647–1648 років: «Орляне дети боярские выбранные в Карпов на вечное житье» («Орляни діти боярські, вибрані до Карпова на вічне життя»). Автор підкреслює, що діти боярські-зведенці зберігали свій чин, а людей для переведення вибирала сама корпорація колишнього служилого міста. Незгода теж залишала паперовий слід: окремо наведено чолобитну курянина Воїна Анненкова про повернення з Царева-Алексєєва.
Точна архівна адреса аналогового комплексу: РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 258, л. 2, 54, 63, 66а, 79 — десятні зведенців Орла, Курська, Мценська та інших міст до Карпова 7155–7156 років. Чолобитна Анненкова: ф. 210, оп. 12, д. 354, л. 58–61. Для стрільців і козаків збереглася ще одна форма родинного вибору: ф. 210, оп. 6д, кн. 20, л. 1–1 об.
Тепер знайдено й буквальний вихідний слід у десятні колишнього міста. Під час розбору курського служилого міста 31 серпня 1642 року навпроти О. К. Заволішина записали: «сшел на Орел» («зійшов на Орел»); його помісний оклад становив 250 четвертей. Петров наводить точну адресу запису: РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 188, л. 615 об. Це не маршрут Анфілогових, але прямий доказ того, що курська десятня зберігала ім'я людини, яка вибула, і місто призначення. Знімок с. 239 статті збережено в картці.
Це документи XVII століття, і переносити їхній порядок прямо на 1566 рік не можна. Але вони змінюють одиницю пошуку. Потрібен не лише вхідний «список Орла», а цілий пакет вихідних паперів можливого міста-донора: виборна книга, список відправлених і тих, хто не з'явився, наказ воєводі, відповідна відписка, чолобитна про повернення й пізній помісний випис. Тому Бєльов, Мценськ, Болхов, Новосиль, Карачев, Тула, Дедилов, Крапивна, Ряжськ і Пронськ тепер перевіряються не загальним пошуком прізвища, а формулами «выбраны/высланы/сведены на Орёл» («вибрані/вислані/зведені на Орел») і родинними поєднаннями Василь–Тимофій–Карп, Микулині діти та Беляй–Осип, Васильєві діти.
Імена та зміст. Воїн Анненков і упорядники карповського списку не є предками Анфілогових; О. К. Заволішин також не належить до досліджуваного родинного ряду. Окремі профілі й точки їм не створюються. Їхні документи показують, як ім'я переселенця й навіть кінцеве місто могли зберегтися на боці колишнього міста, якщо вхідна книга нового міста втрачена. Мапа походження поки не змінюється: підтверджено маршрут конкретного курянина, але не маршрут родини Анфілогових.
Картка: PUB-PETROV-2021-SVEDENTSY-SELECTION-MECHANISM.
Стаття К. В. Петрова.
Для XVI століття знайдено точне пошукове слово: «переписка» службою
Факсиміле видання В. М. Сторожева 1891 року додало сучасний самим десятням словник переходу. Розбираючи Єпіфанську десятню 1591/92 року, видавець звернув увагу на людей, що служили «из иных городов» («з інших міст»), у цьому випадку з Тули й Бєльова. За такою поміткою він розрізнив два механізми: людина або переписалася служити з іншого міста, або була переведена за розпорядженням уряду.
Найкорисніша вказівка стоїть далі: обставини переходу розкривали чолобитні про переписку з одного міста до іншого, що зберігалися в стовпцях Розрядного приказу. Отже, попередній пошук був надто вузьким. Поряд зі словами «сведены», «выбраны» і «переведены» («зведені», «вибрані», «переведені») треба шукати «переписать служить на Орёл», «служит из иных городов», «переписался с [города]» («переписати служити на Орел», «служить з інших міст», «переписався з [міста]») і самі чолобитні про переписку.
Це джерело XVI століття, а не пізня аналогія XVII століття, але воно все одно не називає Анфілогових. Тула й Бєльов тут стосуються єпіфанців і не оголошуються місцями походження орловської родини. Його значення — у доведеному механізмі й назві документа. На боці старого міста могла залишитися чолобитна; у новій десятні — коротка помітка колишньої служби; у старій книзі — зникнення чи вихідна позначка.
На тій самій сторінці Сторожев показує, що наявний склад Єпіфані скоротився з 300 осіб 1585 року до 272 1591 року. Повний опублікований список із 320 імен не містить козака Микулки Моїсеєва, відомого в Єпіфані 1572 року; немає його й у зіставній розкладці 1606 року. Це сумісне з відходом, смертю, зміною чину чи відсутністю верстання в діти боярські, але не доводить переходу до Орла й не дає змоги назвати його батьком трьох Микуличів Анфілогових.
Скан друкованої с. 129 і повний том збережено в картці
PUB-STOROZHEV-1891-P129-SERVICE-TOWN-TRANSFER-FORMULA.
Відкрите факсиміле Internet Archive.
Профіль і мапа не створюються: конкретний маршрут носія родинного ряду
поки не встановлено.
Із Мценська до Орла переводили цілу групу стрільців
Повне розпізнавання офіційного опису стовпців Московського столу дало вже не методологічний приклад, а пряму колективну формулу. У справі РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 153 за 1639–1640 роки арк. 83–85 описано як «выдача пороха и свинца стрельцам, переведенным из Мценска в Орел» («видача пороху й свинцю стрільцям, переведеним із Мценська до Орла»). Рубрика Орла на тій самій сторінці відсилає назад: «Орла: см. Мценск» («Орла: див. Мценськ»).
Імен і числа стрільців опис не розкриває, але напрямок і служилу категорію встановлено буквально. Це первинний архівний контроль того, що відновлений після 1635 року Орел комплектували не лише окремими сходцями: із сусіднього Мценська переводили організовану стрілецьку групу, а потім постачали її з Розряду боєприпасами.
Для походження ядра 1594/95 року дата надто пізня. Однак разом із
записом про Нестера Бірлова, який до вересня 1636 року «изо Мценска на Орел
жить шол» («із Мценська на Орел жити пішов»), виходять два незалежні види мценського сліду: індивідуальний
відхід землевласника й державне переведення стрільців. Наступне точне
замовлення — д. 153, л. 83–85: імена й посилання на наказ про переведення можуть бути
в самому тексті. Знімок с. 80 офіційного опису збережено в картці
PUB-RGADA-210-9-153-MTSENSK-STRELTSY-TO-OREL. Мапа родинного ряду не
змінюється, бо Анфілогових у заголовку не названо.
Пряма формула переходу знайшлася на боці міста-донора
Мценська відмовна книга дала перший буквальний приклад саме того типу запису, який тепер треба шукати для орловського ядра. 20 вересня 1636 року під час перерозподілу старого помістя в селі Порахиному обшукові люди повідомили під присягою: «Нестер Бирлов изо Мценска на Орел жить шол» («Нестер Бірлов із Мценська на Орел жити пішов»). Далі пояснено матеріальний наслідок відходу: своє мінове помістя в Порахиному він покинув, земля лишалася порожньою й нікому не була віддана, після чого її відмовили Міні Курбатову синові Єфімову.
Архівна адреса точна: РГАДА, ф. 1209, оп. 195, кн. 15938, л. 441—443 об.; публікація: С. І. Котков, Н. С. Коткова, Памятники южновеликорусского наречия: Отказные книги, М., 1977, с. 198. Фотокопію сторінки збережено в архіві сайту.
Знахідка принципово змінює пошук. Переїзд міг не зберегтися в загальному «списку переселенців» Орла. Він виявляється під час вторинної події на старому місці — коли колишню ділянку оголошували порожньою й передавали наступному служилому власникові. Тому в книгах Мценська, Новосиля, Болхова, Бєльова, Карачева й Тули треба шукати не лише Анфілогових, а й формули «изо [города] на Орёл жить шёл», «сошёл на Орёл», «покинул поместье», «поместье порожжо» («із [міста] на Орел жити пішов», «зійшов на Орел», «покинув помістя», «помістя порожнє»). Потім перевіряти, чи не належало покинуте володіння Микулі, Василеві, Перші, Тимофієві, Нечаєві, Пахомові чи Терентієві — батькам семи орловських ліній 1594/95 року.
Імена та зміст. Нестер Шумилін син Бірлов — задокументований переселенець Мценськ → Орел, але не носій досліджуваного прізвища й не гаданий предок Анфілогових. Міна Курбатов син Єфімов отримав покинуту ним землю; Томай Нефед'єв проводив відмову; Воїн Очкасов, Никита Бобровський, Василь Синдєєв, Василь та Омелян Мерцалови були присутні як мценські діти боярські. Їхні імена зберігаються для розуміння документа, але профілі й точки на мапі їм не створюються.
Популярної розповіді про переведення Мецнянкіних із Мценська під час заснування Орла цей запис не підтверджує: інша людина, інший час. Прізвисько Мецнянкін лишається добрим пошуковим ключем, але поки не є документом про маршрут. Мапа родинного роду не змінюється до такої самої прямої формули для Анфілогова або доведеного батька однієї з ліній 1594/95 року.
Картка: PUB-KOTKOV-1977-P198-MTSENSK-OREL-MIGRATION-FORMULA.
Відкритий повний скан публікації.
Повний XLSX виключив реконструкцію «сборн» за сусідніми рядками
Перевірено весь відкритий масив «Дому предків», а не лише прізвищеву вибірку. Шифр «сборн» мають 3674 рядки: 2730 позначено діапазоном 1605–1618 років, ще 944 — «1620-ті». Усередині першого блоку рівно 90 курських рядків, зокрема єдиний рядок «Анпилогов Федор». В усіх 3674 рядків додаткові публічні поля порожні.
Ключовий методичний результат: усю книгу відсортовано загальною абеткою за іменем. Тому сусідство курського Федора з орловським Федором 1640 року й будь-якими іншими людьми не відображає сусідства в рукописі, спільного аркуша чи навіть однакового типу документа. Публікація упорядника прямо каже, що до зводу об'єднано різні справи й різні ролі: полонених служилих людей, поміщиків полонених селян, отримувачів грошових і помісних придач та інші згадки.
Рідкісні імена з курської вибірки все ще корисні як зовнішній «відбиток»: ними можна шукати збіжний опублікований покажчик або рукописний список. Але відновити вихідну справу за порядком рядків самої таблиці неможливо. Отже, Федір поки не доводить ні проживання в Курську, ні служби там, ні маршруту Орел → Курськ. Профіль, самостійний Record і точка на мапі до виявлення шифру й аркуша не створюються.
Робоча картка: LEAD-KURSK-1605-1618-FEDOR-ANPILOGOV.
Опис збірника,
відкрита таблиця.
Федір Анфалов 1624 року: точний запис, але не розгадка раннього Федора
Зміна джерела дала незалежного курського тезку. В іменному покажчику до видання С. І. Коткова й Н. С. Коткової знайдено: «Анфалов Федор, курский жилец 14.22» («Анфалов Федір, курський жилець 14.22»). Повний текст книги підтвердив не лише прізвище, а й дату та заняття. 30 січня 1624 року «курскои жилец Федор Анфалов» («курський жилець Федір Анфалов») пред'явив на митниці два вози щуки. З нього взяли гріш звального й херного збору та один алтин чотири деньги мита з оціночних чотирьох рублів.
Точна адреса: РГАДА, ф. 210, Грошовий стіл (сучасний оп. 6-ж), кн. 79,
л. 22; «Памятники южновеликорусского наречия. Таможенные книги» (М.,
1982), с. 106; архівна довідка на с. 132; іменний покажчик на с. 295.
Сторінку й перевірний фрагмент збережено в Record
PUB-KOTKOV-KOTKOVA-KURSK-1624-P106-L22-FEDOR-ANFALOV.
Ця знахідка не дає змоги виправити Анфалова на Анпілогова. Наукова публікація двічі впевнено зберігає форму без складу -лог-, тоді як у тій самій книзі на л. 78 об. Івана надруковано саме Онпілоговим. Відмінність може відображати два самостійні іменування, а може бути рідкісним скороченням; без знімка рукопису й родинної формули обирати не можна. Тому Федір отримує Record як прикордонне читання, але не профіль і не точку на мапі.
Не об'єднано його й з індексованим Федором Анпілоговим 1605–1618 років: дата виходить за межі зводу, прізвищева форма різниться, а архівна адреса раннього рядка все ще прихована. Однак новий запис дав корисний контроль: пошук вихідного «сборн» тепер має перевіряти не лише Анпілогова, а й можливе редакторське розгортання Анфалова в довше прізвище.
Зміна тактики закрила іменний проміжок середини XVI століття
Пошук готового прізвища в служилих базах не давав людей XVI століття. Тому
одиницю пошуку змінено: окремо перевіряються повні публікації провінційних
волосних і виборних списків за самим особовим іменем і формами на -ов, навіть
якщо документ не пов'язаний з Орлом. У Куростровських стовпцях Північної Двіни
ця тактика одразу дала щільну послідовність.
У розрубному списку 10 січня 1549 року прямо записано: «Онфилоф Нестеров и с племенником 10 алтын» («Онфілоф Нестеров і з племінником 10 алтин»). Це дорослий самостійний платник або голова родинної платіжної групи; ім'я племінника не повідомлено. У виборному списку 1550-х років у десятку Василя Родіонова стоїть пошкоджений рядок «Анфилофей Несте…». Рідкісне ім'я, початок другого іменування й одна волость роблять тотожність з Онфілофом Нестеровим дуже ймовірною, але обірваний текст не дає змоги зняти застереження. У сусідньому десятку Миті Сука незалежно записано «Петрок Анфилов».
Імена та зміст. Онфілоф / Анфілофей тут — особове ім'я самої людини;
Нестеров — її друге патронімічне чи родинне іменування. Петрок
— звичайна зменшувальна документальна форма імені Петро, а не вказівка на
дитину. Анфілов — форма на -ов, утворена від імені Анфіл або близької
короткої форми того самого іменного гнізда. Оскільки слова «син» у пошкодженому
списку немає, безпосереднє по батькові й уже стале родинне
іменування поки не розрізняються. Головне доведене поповнення тут — живе
особове ім'я Онфілоф / Анфілофей саме в середині XVI століття. Петрок Анфілов
лишається сильною порівняльною зачіпкою, але зв'язок його другого іменування саме
з Анфілофом потребує окремої філологічної перевірки.
У тому самому архіві є ще одна, поки не включена до публічного ядра лінія. 1549 року названо окремого платника Анфала; 1578 року — «Петр да Терентей Анфаловы дети» («Петро та Терентій Анфалові діти»), а 1580 року Терентія повторено як «Терентей Анфалов сын» («Терентій Анфалов син»). Механізм «ім'я батька → патронім синів» тут безперечний, але тотожність імен Анфал і Анфілоф не доведено. Тому Анфал, Петро й Терентій лишаються порівняльними згадками Record без профілів і картографічних маршрутів.
Знахідка розв'язує одну проблему й залишає іншу. Хронологічну порожнечу між актами 1510-х років і прізвищевими комплексами 1590-х тепер заповнено: рідкісне ім'я продовжувало жити в середині століття. Але Куростров був чорносошною волостю на Північній Двіні, а документи не містять служби чи переселення до Орла. Тому це доказ механізму й ще одне незалежне вогнище імені, а не північний маршрут орловської родини.
Фотокопії чотирьох сторінок публікації збережено у внутрішньому доказовому архіві проєкту. Оригінали зберігаються в Архіві СПбІІ РАН: сучасний ф. 77 «Куростровская волостная земская изба», 1539–1704; публікація 1970 року вказує колишній ф. 177. Наступне точне замовлення — оригінали стовпців № 3, 5, 8 і 9 з перевіркою пошкоджених закінчень.
Картка: PUB-KOPANEV-1549-1580-KUROSTROV-ANFILOF-NAME; профіль:
P9742. Петрока Анфілова залишено лише згадкою Record. Джерела:
О. І. Копанєв, «Куростровские столбцы XVI в.»,
Северный археографический сборник, вип. I, Вологда, 1970, с. 398–431;
відкритий скан статті,
повна транскрипція,
офіційний список фондів Архіву СПбІІ РАН.
Мапа отримала лише точку задокументованих подій Онфілофа Нестерова на Курострові. Петрок Анфілов і форми Анфал / Анфалов самостійних точок не отримали. Лінію Куростров → Орел не проведено.
Продовження перегляду дало Онфіла 1592 року й розвело дві схожі основи
Поаркушний перегляд тієї самої публікації після 1580 року дав пряму знахідку майже біля самої межі орловської писцевої книги. У документі № 21 серед селян Куростровської волості надруковано: «… Осип Трофимов сын, Онфил Иванов, Василей Вахромеев, Петр Анфалов …» («… Осип Трохимів син, Онфіл Іванов, Василь Вахромеєв, Петро Анфалов …»). Це не OCR і не прізвищевий покажчик: рядок перевірено за фотокопією друкованої с. 418.
Імена та зміст. Онфіл — особове ім'я людини. Іванов у формулі кінця XVI століття насамперед означає «Іванів син»; одного документа недостатньо, щоб вважати це вже спадковим прізвищем. Форму Онфіл не вигадано під час нормалізації: у Розрядній книзі 1556/57 року вона незалежно відома як одне з рукописних читань імені московського дяка поряд з Онфім і Олфім. При цьому канонічного імені саме куростровського Онфіла текст не називає, тому картка не перетворює його автоматично ні на Анфілофа, ні на Анфілога.
У публікації виявлено внутрішню розбіжність дати. Редакторський заголовок каже 7 жовтня 1592 року, а початкова формула тексту — 7 вересня 7101 року. Рік збігається, місяць ні; до перегляду оригіналу обидві дати збережено поруч.
Водночас вдалося не розширити родинний ряд хибним співзвуччям. Лінія Анфал → Петро й Терентій Анфалові діти тепер простежується значно довше:
- Анфал — самостійний платник 1549 року;
- Петро й Терентій Анфалові діти — 1578 рік;
- Терентій Анфалов син — 1580 рік;
- Петро Анфалов — 1591 і 1592 роки;
- Петруша Анфалов — 1600 рік.
Це чудова 51-річна послідовність механізму «ім'я батька → патронім дітей», але джерело не каже прямо, що Анфал 1549 року був саме батьком братів 1578-го і що всі пізні Петри — одна людина. Ці тотожності ймовірні, а не доведені. І тим паче це не доказ варіанта Анфілофа. В етимологічному словнику О. Ф. Бека Анфалов винесений окремо від Анфілова: перший зіставлено з Аіфалом / Анфалом, другий — з Амфілохієм або Анфімом. Тому Анфалових збережено в буквальній розшифровці та порівняльному аналізі, але вони не отримали публічних профілів досліджуваного роду.
Для Онфіла Іванова створено окремі Record
PUB-KOPANEV-1592-KUROSTROV-ONFIL-IVANOV і профіль P9743; його включено до
реєстру особового імені до 1600 року. На мапі з'являється лише локальне
спостереження на Курострові, без маршруту до Орла. Це нова точка побутування імені
1592 року, але не знайдений переселенець: документ описує чорносошного
селянина й збір грошей на земельний суд, а не службу чи переведення до південного
міста.
Джерела: О. І. Копанєв, «Куростровские столбцы XVI в.», друковані с. 404, 408–409, 417–418, 420; відкритий скан. Ономастичний контроль: О. Ф. Бек, Святые угодники Божии в русских фамилиях: этимологический словарь. Самара, 2014, с. 23; відкритий PDF.
База відкрила не походження, а власну межу охоплення
Повний вивантаж «Дому предків» перевірено тепер не лише за п'ятьма початками Анпи / Ампи / Анфи / Онпи / Онфи, а й як цілий часовий корпус. Застосовано суворий фільтр: залишено лише рядки, у яких кожен явно вказаний рік не пізніший за 1593-й. Вийшло 5857 рядків із дванадцяти поєднань «архівна справа — рік — територія».
Результат змінює зміст попереднього негативного пошуку: усі 5857 рядків стосуються виключно Новгорода — Водської, Деревської, Обонезької, Бежецької та Шелонської п'ятин. Найбільші групи — д. 716 Деревської п'ятини 1582 року (918 рядків), д. 301 Водської п'ятини 1582 року (856) і д. 725 Обонезької п'ятини 1583 року (789). Південних служилих міст у цьому шарі немає.
Тому відсутність родинних поєднань Микула → Василь, Тимофій, Карп і Василь → Беляй, Осип справді виключає їх із представлених новгородських комплексів, але нічого негативного не каже про Бєльов, Болхов, Брянськ, Карачев, Мещовськ, Мценськ, Новосиль, Одоєв, Ряжськ, Рязань чи Тулу. Цих міст база до 1594 року просто не показує. Не можна ранжувати можливі місця виходу за нульовими результатами там, де джерела в масиві немає.
Для відтворюваності зріз закріплено окремим аналізатором
scripts/genealogy/analyze-dompredkov-pre1594.py; кількісну поправку
внесено до індексу й картки
PUB-DOMPREDKOV-421677-PRE1594-FAMILY-SIGNATURE-AUDIT. Мапа не змінюється:
географічна лакуна бази не є маршрутом родини.
Адресна знахідка: утрачений орловський розшуковий список
В. М. Козляков описав загальнодержавний «сиск» початку царювання Михайла Федоровича. Після Смути Розрядний приказ розшукував по містах старі десятні й списки, викликав служилих людей і за допомогою місцевих окладчиків відновлював помісні й грошові оклади, якими люди користувалися «при царе Василье» («за царя Василя»), а також пізніші прибавки. Перші матеріали надходили з 1613 року, основна робота розгорнулася з серпня 1614-го.
У відновленому дослідником переліку міст прямо названо Орел. Поруч перелічено майже всі наші можливі міста-донори: Бєльов, Болхов, Брянськ, Карачев, Мещовськ, Мценськ, Новосиль, Одоєв, Ряжськ, Рязань і Тулу. Це не список спільного переселення й не вказівка на походження Анфілогових. Значення знахідки в іншому: щодо Орла існував спеціальний довідковий список, здатний пов'язувати післясмутні оклади з колишніми міськими документами.
Самого орловського списку поки не знайдено, але відкритий повний скан Сухотіна дав змогу відновити його значно точніше. У передмові на с. XXI Орел стоїть у переліку міст, звідки 1613–1615 років надсилали саме розшукові списки. Десятні Брянська, Казані, Карачева, Мещовська й смоленської грошової роздачі перелічено окремо. Отже, попередня робоча назва «орловська розшукова десятня» неточна.
Уцілів і прямий випис зі списку. У Сухотіна на с. 170–171 у статті Григорія Іванова сина Сотникова сказано, що в Розряді довідалися «по орловскому списку, каков прислал с Орла Петр Данилов во 122-м году за своею рукою» («за орловським списком, який надіслав з Орла Петро Данилов у 122-му році за своєю рукою»). 122-й рік — період від 1 вересня 1613 до 31 серпня 1614 року. Григорій Сотников точно збігається з орловським поміщиком 1594/95 року: збігаються ім'я, батько, прізвище й міська корпорація. Це перша доведена особова тяглість через Смуту в самому шуканому списку.
Імена та зміст
Петро Данилов отримав повне ім'я. На с. 148 I тому «Дворцовых разрядов» за 1613/14 рік надруковано: «На Орле воевода князь Семен княж Данилов сын Шеховской; и князю Семену велено быть к Москве, а на Орле велено быть Петру Прокофьеву сыну Данилову» («В Орлі воєвода князь Семен княжий Данилів син Шеховськой; і князеві Семенові наказано бути до Москви, а в Орлі наказано бути Петрові Прокоф'єву синові Данилову»). О. П. Барсуков на с. 162 повторює Петра Прокоповича Данилова в ряду орловських воєвод 1614 року, а на с. 364 прямо посилається на цю сторінку «Дворцовых разрядов».
Отже, список надіслав орловський воєвода Петро Прокоф'єв син Данилов, сучасне читання — Петро Прокопович Данилов. Це не Петро Данилович Ісленьєв, який трапляється в Сухотіна в іншому службовому контексті. Данилова не оголошено предком Анфілогових, і він не отримує окремого родинного профілю; його значення — роль установленого офіційного відправника документа.
Зміст для Анфілогових. Список воєводської канцелярії справді пам'ятав людей орловського складу 1594/95 року та їхні оклади за царя Василя. Тому в ньому могли бути Василь, Тимофій, Карп та інші Анфілогови, навіть якщо вони не належали до вузької групи четвертчиків. Але жоден збережений випис поки не називає прізвища. Шукати слід сім батьківських ліній — Микулу, Василя, Першу, Тимофія, Нечая, Пахома й Терентія — разом із прізвищевими варіантами.
Посилання Козлякова на РГАДА, ф. 210, Московський стіл, стовпці, д. 11, л. 137; д. 12, л. 357, 384, 400 стосується зведеного переліку розшукових матеріалів різних міст. Воно не розподіляє аркушів за містами й тому не може називатися точною адресою орловського списку. Для Орла точний доказ поки один — випис Сухотіна зі словами про список Петра Данилова. Пошукова формула лишається адресною: Орел; 122-й рік; Петро Прокоф'єв син Данилов; список за його рукою; воєводські відписки й додатки; довідки про оклади за царя Василя, але справи 11 і 12 перевіряються як загальний корпус, а не як заздалегідь установлений орловський шифр.
Перевірка старої палацової нумерації дала підтверджений адресний результат. Сухотін повідомив, що виданий ним фрагмент зберігався в Московському відділенні Загального архіву Міністерства імператорського двору як стовпець № 37573. Прямий перегляд офіційного аркуша опису РГАДА локалізував його як РГАДА, ф. 396, оп. 1, ч. 24, д. 37573, картон 64, 522 арк. На аркуші 33 опису заголовок читається: «Роспись о выдаче жалованья с 121 г. по 126 г. разным людям за Смоленскую службу и за раны» («Розпис про видачу платні з 121 р. по 126 р. різним людям за Смоленську службу й за рани»). Це 1612/13–1617/18 роки.
Попередня реконструкція «ч. 1» була помилковою й тепер виправлена. Частина 1 містить стовпці I розряду з іншою нумерацією; № 37573 міститься в частині 24, серед стовпців II розряду. Тому посилання Козлякова «ф. 396, оп. 24, д. 38503» не розходиться з устроєм фонду, а скорочено вказує на той самий розділ. В офіційному цифровому каталозі його оформлено як оп. 1, ч. 24.
Важливо розрізняти два документи. Справа 37573 — великий зведений залишок кормової книги, усередині якого вже знайдено випис про Григорія Сотникова. Сам орловський список Петра Данилова міг не зберегтися як окрема одиниця. Сухотін зберіг вихідні аркушеві помітки: Воїна Воробйова надруковано з л. 33, Григорія Сотникова — з л. 145, Михайла Жиліна — з л. 193. Отже, орловські виписи не лежать єдиним блоком, а розкидані по книзі. Перше дешеве й точне замовлення тепер можна зробити на л. 145 зі зворотом і сусідніми аркушами: саме там міститься випис із посиланням на список Петра Данилова. Аркуші 33 і 193 потрібні як контрольні точки структури. Після цього все одно слід перевірити всі 522 аркуші, зокрема переплутані й не опубліковані Сухотіним, за варіантами Анфілогов/Анпілогов і за іменами семи батьківських ліній.
Офіційну колекцію унікальних одиниць зберігання РГАДА перевірено окремим точним запитом 37573. Сервіс відповідає «Записей не найдено» («Записів не знайдено»): справу не включено до відкритого поаркушного переглядача. Це закриває хибний шлях пошуку «прихованого» посилання на кадри, але не означає втрати самої справи. Для читання неопублікованого залишку потрібне замовлення цифрової копії або робота в читальній залі; у замовленні слід зазначати повний шифр, картон 64 і обсяг 522 аркуші.
Розрядний запис про призначення стоїть у річному розділі після дати 25 квітня 1614 року. Він не повідомляє точного дня приїзду Данилова до Орла, але звужує канцелярський контекст: список за 122-й рік він надіслав у завершальній частині цього службового року або невдовзі після призначення.
Картки PUB-KOZLYAKOV-2018-OREL-SYSKNY-LIST-TRACE і
PUB-SUKHOTIN-1912-OREL-QUARTERERS-AUDIT оновлено. Збережено фотокопії
Сухотіна, с. XXI, 47, 126, 170–171; Барсукова, с. 162 і 364; і розвороту
«Дворцовых разрядов», с. 147–148. Мапа не змінюється: документ не повідомляє
маршруту носія досліджуваного родинного ряду.
Відкритий скан книги Козлякова, повний скан Сухотіна в ГПИБ, «Дворцовые разряды» за 1613/14 рік, публікація збереженої північної «Книги сыскной».
Нова тактика дала родинні групи: Орел → Курськ, 1697 рік
Стару відкриту базу «Служивые люди XVII века» перевірили не як простий прізвищевий покажчик, а за полями приміток, спорідненості, аркушів і колишнього місця служби. Це розкрило зміст двох курських справ, якого не видно в сучасному короткому покажчику: РГАДА, ф. 210, оп. 12, д. 1491 і 1559.
Найщільніша група міститься на л. 1057–1076 справи 1559. Іван Фомин син, Терентій Гуров син і Данило Степанов син Анпілогови прямо говорили про вихід із Корчаковського стану Орловського повіту. Терентій датував перехід 7200-м роком, тобто 1691/92 роком; Іван і Данило відлічували близько десяти років до казки. Дмитро Денисов син назвав той самий стан, але переданий базою 7206 рік суперечить загальній даті справи й залишений як такий, що потребує скану.
Інші казки зберігають імена орловських батьків: Фома служив рейтаром, Никифор — списоносцем, Юхим/Єлфим, Сергій, Денис і Алфим — в орловському служилому колі. На л. 943–944 справи 1491 рейтари Самійло та Ігнат Гурові діти Анпілогови незалежно позначені «сшел с Орла» («зійшов з Орла»). На л. 1348 Іван Антонов син повідомив про вихід з Орловського повіту, а на л. 1382 Опанас Григор'єв син назвав інший маршрут: Кромський повіт → курське помістя.
Імена та зміст
Тут уперше видно не поодинокі прізвища, а помітні родинні сигнатури: діти Гурія; сини орловських служилих Фоми, Никифора, Юхима/Єлфима, Сергія, Дениса, Івана, Алфима й Антона; окрема кромська гілка Опанаса Григоровича. Особливо цінні рідкісні поєднання Михайло Алфимович і Терентій Гурійович: за ними зворотний пошук в орловських рейтарських і розбірних списках буде точнішим, ніж за одним прізвищем.
Знахідка поки пояснює розходження орловського ядра назовні, а не його появу до 1594/95 року. Але вона змінює подальший пошук: замість одного невідомого «предка Анпілогова» треба шукати конкретні батьківські групи й зіставляти їх з орловськими книгами 1640–1687 років, а потім вести ланцюжки назад до ліній Микули, Василя, Перші, Тимофія, Нечая, Пахома й Терентія.
Створено загальний Record
PUB-SLUZHILYE-1697-OREL-KURSK-ANPILOGOV-MIGRATIONS, тринадцять іменних
профілів і шість маршрутів середньої впевненості. Їх чесно позначено як
індексні: скани аркушів поки не виявлено. Повний витягнутий склад родин
і буквальні примітки збережено в індексі
SLUZHILYE-1697-ANPILOGOV-MIGRATIONS.
Публікація про справу 1491, сторінка відкритої бази й обговорення.
Орел перед переселенням: огляд полку Неплюєва, 1689 рік
Наступний пошук проведено вже не за одним прізвищем, а за рідкісною зв'язкою ім'я + місто + найближча дата. У відкритому покажчику до відпускного оглядового списку полку Леонтія Неплюєва за 1689 рік в Орлі ще стоять Василь, Дементій, Денис, два Івани, Кузьма, Меркул, Никифор, Сергій, Терентій, Фока Анпілогови, Яким Анфілогов і Филимон Онфілогов. Окремий рядок передано як «Аепилогов Самойла» — імовірна помилка читання чи OCR, яку не можна мовчки виправити без рукопису.
Імена та зміст
Головна знахідка — Терентій. Курська казка 1697 року називає його Терентієм Гуровим сином Анпілоговим і повідомляє від першої особи, що він вийшов із Корчаковського стану Орловського повіту в 7200 році, тобто 1691/92 року. Огляд 1689 року називає орловського Терентія Анпілогова. Збігаються рідкісне ім'я, прізвище, місто й майже сусідня дата. До читання по батькові на аркуші тотожність лишається високоймовірною, але послідовність уже дуже щільна: Орел, 1689 → вихід із Корчаковського стану, 1691/92 → Курський повіт, 1697.
Самійла Гурійовича в курській казці прямо позначено словами «сшел с Орла». Імовірний рядок 1689 року звужує і його перехід до інтервалу 1689–1697. Тут упевненість нижча через форму «Аепилогов» і відсутність по батькові.
Збіги Дениса, Сергія й Никифора також важливі: у курських казках 1697 року названо померлого орловського рейтара Дениса, померлого орловського рейтара Сергія й орловського списоносця Никифора. Але одного імені недостатньо, щоб оголосити людей 1689 року цими батьками. Поки це адресні кандидати для читання аркушів, а не готові родинні зв'язки.
Опис пояснює військовий контекст: РГАДА, ф. 210, оп. 5, д. 68 —
відпускний оглядовий список полку Неплюєва, що повернувся з другого Кримського
походу; потрібна частина займає л. 185–534. Створено Record
PUB-DOMPREDKOV-1689-OREL-ANPILOGOVY-NEPLYUEV. Нового маршруту на мапу не
додано: напрямок Терентія вже задокументовано його власною казкою,
а запис 1689 року додає вихідну подію й звужує дату.
Відкрита публікація списку 1689 року, опис справи.
Чому Яким «Анфиногенов(?)» 1697 року поки не став окремою людиною
Жива перевірка повної бази «Дім предків» уточнила вагу сумнівного читання. За точною формою Анфиногенов у 421 095 записах трапляються лише двоє: Родіон у Козлові 1703 року та Яким в Орлі 1697 року. При цьому на сторінці самої орловської справи упорядник упевнено перелічує 18 рядків Анпілогових, а Якима ставить окремо як «Анфиногенов(?)». Отже, це не бездумна пошукова нормалізація: той, хто читав рукопис, розрізняв форму Анпілогов у тій самій справі й свідомо позначив прізвище Якима знаком питання.
Це посилює, але не доводить версію окремого Якима Анфіногенова. У відкритій публікації немає аркуша, по батькові й родинного оточення. Автор повідомляє, що до покажчика ввійшов 2721 запис, близько 15–20 відсотків верхніх частин аркушів погано збереглися, а приблизно сто записів не внесено через якість фотографій; публічно подано лише прізвище й ім'я. Тому правильне рішення лишається асиметричним: окремий Record сумнівного читання вже існує, але профіль і точка на мапі з'являться лише після скану. Якщо оригінал підтвердить Анфіногенова, людина не входить до родинного ядра проєкту; якщо покаже Анпілогова/Анфілогова, рядок треба пов'язати з Якимом Івановичем і його орловсько- лівенським ланцюжком.
Відкрита база, опис орловської справи 1697 року.
Справу про відновлення Орла не можна відсікати за станом
Уточнено статус РГАДА, ф. 210, оп. 12, ч. 1, д. 65 — документів про побудову Орла в 1635–1636 роках після Литовського розорення. Стаття І. Є. Кушельова розглядає насамперед міських стрільців, козаків, пушкарів і затинщиків і свідомо не включає до реконструкції повітових дітей боярських. Але це обмеження авторської вибірки не можна переносити на прізвищевий пошук у всій справі. Анпілогов міг опинитися в приборному розряді, змінити вид служби чи потрапити до змішаного списку.
Тому справа не є негативно перевіреною й переведена до обов'язкового поіменного перегляду. Пріоритетні блоки: л. 156–157, 189, 268, 305–308 і 321–325 об.; для контексту також потрібні л. 131, 322, 378–379 і 431. Шукати слід форми Анпілогов, Анфілогов, Онпілогов, Онфілогов, Ампілогов, Анпілов, Ампілов, Анпліогов, не фільтруючи рядків заздалегідь за чином.
Для звірки з'явився й контрольний набір особових імен. Відкритий покажчик до орловського списку дітей боярських 1640 року — РГАДА, ф. 210, оп. 14, д. 114 — містить вісім прізвищевих рядків: Олексій, Опанас, два Василі, Григорій, Іван, Кузьма й Федір Анпілогови. Тому в д. 65 треба шукати не лише графічні варіанти прізвища, а й ці імена без прізвища: у розшуковому папері людину могли записати за іменем і по батькові, прізвиськом чи іншим службовим розрядом. Збіг одного імені ще нічого не доведе, але ім'я разом із по батькові, колишнім містом і пізнішим рядком 1640 року може дати повноцінну ідентифікацію.
Хронологічна межа зберігається: цей комплекс описує розшук людей, що розійшлися після загибелі Орла в 1611–1615 роках, і їхнє повернення в 1635–1636 роках. Він не доводить виходу родини до заснування Орла 1566 року. Але індивідуальний запис здатен назвати носія прізвища, його тодішній службовий статус і місто тимчасового перебування. Тому маршрут на мапі з'явиться лише після читання такого рядка, а не за загальним переліком міст.
Публікація І. Є. Кушельова з архівними посиланнями.
Перевірено й ще один хибний короткий шлях. У відкритому покажчику ВГД справді є докладно описана «д. 65», але це РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 65 — стародубська десятня 1631 року на 332 аркушах. Потрібний орловський комплекс має інший повний шифр: ф. 210, оп. 12, ч. 1, д. 65. Збіг номера справи не означає збігу рукопису; знайдений опис і мікрофільм стародубської десятні не можна видавати за доступ до орловської справи. Відкритих зображень потрібних аркушів поки не знайдено.
Додатково перевірено саме охоплення великої відкритої бази. Точний запит «210-12-65» по всіх 421 095 рядках повернув нуль. Це не означає, що Анпілогових у справі немає: у базі немає самої справи. Тому повторення прізвищевих запитів по цій таблиці тут є глухим кутом і припинене; наступний хід — лише оригінал, архівна копія чи окремий покажчик саме до ф. 210, оп. 12, ч. 1, д. 65.
Натомість загальний запит «Анпи» дав іншу робочу тактику — послідовні зрізи одного орловського служилого кола: 1620/21 (Васько, Марко), 1626 (два Олешки), 1628 (Афонька), 1629 (Васько, Івашко, Марко, Олешко), 1640 (вісім рядків), 1642 (вісім рядків) і 1648 (п'ять рядків). Тепер д. 65 треба читати між цими зрізами як пропущену ланку, перевіряючи не лише прізвище, а й уже відомі повні формули: Василь Дмитрович, Олексій Васильович, Марко Карпович, Опанас Осипович. Збіг повного імені, чину, родича й колишнього міста зможе пов'язати людину навіть там, де прізвище пропущене чи спотворене.
Паралельно знайдено повну відкриту фотокопію сусідньої розбірної книги РГАДА, ф. 1157, оп. 1, д. 9 за 1686/87 рік. У публічному зібранні Яндекс.Диска окремо розмічено міську частину л. 871–940 об. і Орловський повіт л. 941–1118 об. Зменшені копії всієї міської частини переглянуто; запис Гура поки не локалізовано, бо іменний покажчик не повідомляє аркуша. Це вже не пошук невідомої справи: оригінал знайдено, і він доступний, лишилося зіставити конкретний рядок з аркушем. До цього моменту в Record не підставляється випадковий розворот і не вигадується по батькові.
Відкрите зібрання сканів (шлях усередині каталогу: «Орловский уезд / Другие документы / РГАДА ф. 1157 / РГАДА 1157-1-9»).
Два різні набори до Курська 1596 року не можна об'єднувати
Вдалося встановити походження поширеного переказу про болховських і кромських нетчиків. Текст було розміщено на офіційному інформаційному сервері адміністрації Курської області; зараз доступна його датована копія від 20 березня 2009 року. За царською грамотою, у серпні чи на початку вересня 1596 року воєвода Іван Полєв і голова Нелюб Огарьов повідомили, що дворяни й діти боярські з Болхова й Кром, призначені служити в новому Курську, не прибули або пішли зі служби. Відповідь наказувала розшукати їх, повернути й забезпечити гарнізонну службу.
Це не те саме джерело, що повідомлення Ларіонова про переведенців із Мценська та Орла. Ларіонов посилається на строєні книги; курська історична довідка — на окрему царську грамоту. Отже, 1596 року діяли щонайменше два канали комплектування: організоване переведення з Орла й Мценська та призначення поміщиків із Болхова й Кром. Добровольці з інших міст становили ще одну категорію. Жоден із доступних текстів поки не називає серед них Анфілогових/Анпілогових.
Архівного шифру грамоти в довідці не наведено. Пошук точних фраз, імен Полєва й Огарьова та поєднання Болхов—Кроми у відкритих публікаціях і розпізнаних описах РГАДА тексту грамоти не дав. Тому маршрут конкретної родинної гілки не створюється, а знахідка лишається механізмом заселення й адресою архівного пошуку.
Окремо перевірено цифрову доступність кандидата на джерело курського рядка Федора Анпілогова 1605–1618 років — РГАДА, ф. 210, оп. 24, д. 5. В інтерфейсі ГИС УИАД для фонду 210 представлено описи 1, 4, 9, 12, 18, 19, 22 і 25; опису 24 немає. Це закриває можливість негайно прочитати 138 аркушів справи онлайн, але не виключає замовлення оригіналу чи копії в РГАДА.
Збережена копія курської історичної довідки, опис гаданої справи 210-24-5.
Однофамілець-історик залишив точну архівну адресу
Зв'язок книги 1981 року з істориком Григорієм Миколайовичем Анпілоговим виявився не просто бібліографічним збігом. Анпілогов (1902–1987), уродженець села В'язове Щигровського повіту Курської губернії, був одним з її упорядників і професійно публікував документи кінця XVI — початку XVII століття. У статті «О городе Курске X–XVI вв.» 1979 року він прямо повідомив, що строєльна книга Курська воєводи Івана Полєва й дозорна книга 1617 року згоріли під час Московської пожежі 1626 року, але окремі виписки з цих книг він знайшов в архіві.
Головне — подано посилання: ЦГАДА, ф. 210, Розрядний приказ, Приказний стіл, стб. 34, л. 44–45. Це перша точна архівна адреса вцілілого документа, пов'язаного з долею курської строєної книги.
Повний офіційний опис 13 частини 1 перевірено посторінково. Перешифрування виявилося прямим: на скані 54 стоїть заголовок «Ст. 34», тобто старий номер стовпця збережено як номер сучасної одиниці зберігання. Повна адреса замовлення: РГАДА, ф. 210, оп. 13, ч. 1, д. 34, л. 43–46. Два сусідні аркуші додано, щоб не втратити початку й кінця документа Анпілогова.
Справа містить 675 аркушів і датована 1628–1634 роками. Аркуші 44–45 входять до першого розділу — «Документы о служилых людях». Початок справи після Московської пожежі 1626 року робить правдоподібною довідку про втрачені книги чи випис, складений під час подальшого служилого розбору. Але вирішити, чи є на аркушах лише звістка про пожежу, чи також буквальний текст старих книг, можна лише за чотирма сканами.
Г. М. Анпілогова не оголошено родичем орловських Анфілогових лише за прізвищем. Його роль тут інша: він дослідник, який бачив архівні виписки й потім увійшов до складу авторів курської хроніки. Тому саме його робочі посилання, стаття, можливі підготовчі матеріали й листування з курськими архівістами стають новим шляхом до шифру грамоти 1596 року.
Стаття Г. М. Анпілогова з архівними посиланнями, офіційний опис 13 частини 1 фонду 210, офіційна біографічна довідка Інституту російської історії РАН.
Особова читацька справа Г. М. Анпілогова в Курському архіві
В офіційному описі об'єднаного фонду читальної зали Державного архіву Курської області знайдено окрему справу: ГАКО, ф. Р-2969, оп. 7, д. 1478, «Анпилогов Григорий Николаевич», 20 аркушів. Дві дати — 24 червня 1960 року та 23 липня 1968 року — показують щонайменше два його звернення до архіву.
Передмова опису пояснює зміст таких справ. Окрім заяви й анкети дослідника, туди входять вимоги на видачу конкретних архівних матеріалів і аркуші видачі копій і виписок із документів. Тому справа 1478 здатна дати не абстрактну біографію історика, а перелік курських джерел, з якими він справді працював, і, можливо, сліди виданих йому виписок. Самих двадцяти аркушів у відкритому доступі немає, тому поки не можна стверджувати, що копії давніх текстів вкладено до справи.
Це друге адресне замовлення після РГАДА: отримати справу повністю й виписати всі архівні шифри з вимог 1960 і 1968 років. Особливо перевірити будь-які посилання на заснування Курська, Івана Полєва, Орел, Мценськ, Болхов, Кроми, строєні книги й служилих людей кінця XVI століття.
Офіційний опис ГАКО, ф. Р-2969, оп. 7.
Нова тактика: не міста загалом, а точні справи за всіма служилими категоріями
Публічну версію бази Олександра Шатохіна «Служилые люди XVII века» [«Служилі люди XVII століття»] було завантажено й повністю перевірено за формами Анпил-, Анфил-, Онпил- та Онфил-. Вона не містить імен, аркушів і фотокопій, але дає десятки точних архівних адрес. Найраніша нова неорловська адреса — Бєлгород, 1633 рік, облоговий список: РГАДА, ф. 210, оп. 12, д. 50, одне входження Анпілогова. Далі йдуть курська десятня 1636 року, бєлгородські справи 1639–1648 років, Хотмижськ, Обоянь і широка мережа другої половини століття.
Це змінює метод. Носії прізвища трапляються не лише в десятнях дітей боярських, а й у казках, розбірних, кошторисних, розписних, оглядових книгах і чолобитних. Тому справа 1635–1636 років зі стрільцями, козаками й пушкарями залишається пріоритетною: чин чи розділ документа не має бути попереднім фільтром. Шукаються всі варіанти прізвища в усіх учасників.
Водночас знайдено найраніший поки що поіменний неорловський слід після кадастру 1594/95 року. О. В. Кривцова у статті «Село Сажное — самое крупное поселение Белгородского уезда XVII века» [«Село Сажне — найбільше поселення Бєлгородського повіту XVII століття»] наводить серед 42 власників маєтків 1616 року Микиту Юхимова сина Анпілогова. Створено профіль і точку Сажного, але без маршруту: стаття не повідомляє попереднього міста Микити. Первинний архівний шифр і аркуш ще треба встановити; окремо перевіряється, чи не виникло ім'я Микита під час читання Микифора, оскільки 1646 року в бєлгородському колі задокументовано Микифора Юхимова сина Онпілогова.
Важлива поправка до лівенської гіпотези: стаття Кривцової перелічує вісьмох лівенських вожів 1599 року, але Анпілогова серед них немає. Вона зіставляє з Лівнами частину сусідніх прізвищ сажнянського кола, а не самого Микиту. Отже, запис 1616 року доводить присутність у Бєлгороді, але не маршрут Лівни → Бєлгород і не зв'язок з орловським ядром.
Нарешті, усередині змішаної справи РГАДА, ф. 210, оп. 6в, д. 10 за 1653–1662 роки відкритий іменний покажчик справді називає Зінова Онпілогова, Бєлгород. Для нього створено окремий індексний профіль. Це пряме підтвердження зауваження про служилі категорії: прізвищеві рядки можуть міститися саме в таких неоднорідних комплексах.
Публічна база справ XVII століття, цитата статті О. В. Кривцової, відкритий покажчик справи 1653–1662 років.
28 серпня 2026 року: дві нові лінії — Кам'яний Затон і похідні орловські виписи
Зведений іменний пошук за відкритими архівними покажчиками виявив нову позицію: РГАДА, ф. 210, оп. 6д, д. 186, 1704 рік — «Анпилогов», л. 117, 187. Офіційний електронний опис уточнює зміст справи: це комплекс на 1021 аркуш документів 1703–1704 років — списки, грамоти, відписки, чолобитні, укази, повідомлення, допити та інші папери з управління й оборони в Кам'яному Затоні. Таким чином, у прізвища з'явилася нова адреса в документації далекої південної фортеці. Однак це поки не маршрут: покажчик не повідомляє імені й міста походження, а заголовок справи не гарантує, що людина особисто перебувала в Кам'яному Затоні. Два аркуші можуть стосуватися однієї людини або двох різних. Пріоритетне замовлення: л. 117–117 об. і 187–187 об.; особливо шукати формули «из города», «прислан», «прибыл», «служил» («з міста», «присланий», «прибув», «служив»).
Перевірка повної відкритої бази «Дом предков» [«Дім предків»] не розкрила цих аркушів. Водночас повторно перевірено пастку справи 210-14-502 за 1620–1621 роки: машинна база досі показує «Анпилогов Марк» і «Онпилогов Илюшка», але повний покажчик і раніше переглянутий нами цифровий комплекс виключають ці два рядки. Справжні цільові записи справи — Василь Дмитрович Анпілогов (л. 67), Олексій Васильович Анфілохов (л. 94 об.) та Іван Васильович Анфілохов (л. 109). Нову позицію 1704 року не можна поєднувати з хибними машинними рядками 1620/21 року.
У відкритому описі РГАДА, ф. 1209, оп. 78, ч. 2 знайдено дві адреси для зміни тактики пошуку з прямого прізвища на пізні копії земельних доказів:
- д. 2227, 3 аркуші — випис, складений не раніше 1675–1676 років, з писцевої книги Орловського повіту 1625–1626 років Івана Кутузова та Івана Коровіна про землі в Корчаковському стані. Прізвища Анпілогових у заголовку немає, але сам факт збереження окремого випису доводить, що похідні копії потрібної книги існують.
- д. 2223, 80 аркушів, 19 серпня 1671 — 18 січня 1672 року — судова справа Артемія Каминіна із Семеном і Яковом Труновими про маєтки Орловського повіту. Вона особливо цікава тому, що у справі ГАОО 1794–1809 років Каминін судиться вже з Труновими й Анпілоговими. Поки що це не доведена спадкоємність спору, але сильний кандидат на ранніший ланцюжок земельних актів.
Створено картки PUB-RGADA-210-6D-186-1704-KAMENNY-ZATON-ANPILOGOV-INDEX,
PUB-RGADA-1209-78-2-D2227-OREL-1625-DERIVATIVE-EXTRACT і
PUB-RGADA-1209-78-2-D2223-KAMYNIN-TRUNOV-LAND-CASE. Для Кам'яного Затону
профіль і карту відкладено до читання оригіналів; для двох справ фонду 1209 це
пошукові картки без чужих профілів і без прізвищевих точок.
Відкриті описи РГАДА перевірено на трьох рівнях
Публічний пошук «Великих описей» [«Великих описів»] вдалося перевірити не лише за сторінками окремих описів, а й за всією базою РГАДА і за трьома окремими шарами: заголовками справ, вкладеними документами та записами. Пройдено корені Ампил-, Анпил-, Онпил-, Анфил-, Онфил-, повні форми прізвища, особові імена Анфилоф, Анфилог, Онфилоф, Онфилог, Амфилох, сім батьківських формул орловського ядра, Оноха Деїв син Криволапов і прізвища баздирівського сусідського куща.
До 1600 року самостійної каталожної позиції цільового ряду не знайдено. Оноха Деєвич Криволапов поза статтею 1594/95 року також не повторився. Це закриває новий машинописний корпус заголовків, але не зміст самих справ: укладачі опису зазвичай виносять лише кілька головних імен, а рання форма прізвища може міститися всередині непрочитаного випису.
Павло Онахін не виявився продовжувачем Анпілога Онаньїна
Одна позиція опису спершу видавалася можливим продовженням головної місцевої
гіпотези. У РГАДА, ф. 1209, оп. 78, ч. 2, д. 2217 зберігається трьохаркушевий
ветхий «Запись о поместьях Никиты Куракова, Павла Ивановича Онахина и Михаила
Борисовича Селехова в [Орловском] уезде» [«Запис про маєтки Микити Куракова, Павла Івановича Онахіна та Михайла
Борисовича Селехова в [Орловському] повіті»], датований не раніше 1643–1644
років. Форма Онахин могла здатися помилковою передачею Онаньин — прізвища
того самого орловського роду, у якому жив Анпілог Іванович.
Перевірка за первинним сканом зняла цю можливість. У відкритій цифровій копії
кошторисної книги Орла 1642 року РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 260, л. 386 читається
«Павел Иванов сын Онахин» («Павло Іванів син Онахін»); іменний покажчик передає початкову голосну як
Анахин. На л. 403 об. тієї самої книги окремо записано «Ивашко Офремов сын
Онаньин» («Івашко Офремів син Онаньїн»). Отже, форми Онахін/Анахін та Онаньїн співіснують в одному
орловському документальному комплексі й не є автоматичними варіантами
одного прізвища.
Тотожність Павла з двох справ додатково закріплює другий учасник. У заголовку д. 2217 разом із ним названо Михайла Борисовича Селехова; у кошторисі 1642 року той самий Михайло Борисів син Селехов перебуває на л. 376. Збігаються повне ім'я, місто, вузький проміжок часу й пов'язана людина. Тому справу 2217 виключено з лінії Анпілога Івановича Онаньїна і з пріоритетів походження Анпілогових. Вона залишається корисним негативним контролем, що показує ціну однієї приголосної в пошуку за архівними індексами.
Збережено повний розворот л. 386 і два порівняльні фрагменти. Створено Record
PUB-RGADA-1642-1644-PAVEL-ONAKHIN-ONANIN-CONTROL. Чужі профілі й нова точка
на прізвищевій карті не створюються.
Відкритий опис справи 2217, публікація покажчика кошторису 1642 року, відкрита тека фотокопій.
Саме так з'явилася нова адреса. У РГАДА, ф. 1209, оп. 78, ч. 2, д. 2253 на чотирьох аркушах лежать разом:
- випис із писцевих книг про маєтки в Кам'янському та Тайчуковському станах Орловського повіту;
- пам'ять із Розряду з відомостями про помісні оклади орлян;
- зворотна адресна помітка Луці Антоновичу Тарсукову.
Це не знайдений список переселенців: запит «сведен Орел» спрацював на слово «сведеньями» («відомостями»), а не на формулу «сведён на Орёл» («переведений до Орла»). Але сам склад пакета дуже важливий. Писцева земля і розрядна служба тут уже поєднані в одній маленькій одиниці з архівної розсипки — саме такий похідний документ міг зберегти посилання на втрачену ранню книгу.
Після первісної знахідки відкрито повний каталожний заголовок, і пріоритет довелося знизити. Комплекс датовано не раніше 1687–1688 років; писцевий випис стосується названих власників Кам'янського й Тайчуковського станів — Петра Берсенєва, Гаврила Боєва, Денисових, Зельоних і Кофанових. Корчаковського стану й Анпілогових у заголовку немає. Тому чотири аркуші залишаються корисним зразком пізньої похідної документації, але перестають бути першим замовленням для походження родини. Вище за них стоять корчаковські виписи 1625–1626 років і персональні справи з можливою формулою попередньої служби.
Створено картку
PUB-RGADA-1209-78-2-D2253-OREL-RAZRYAD-POMESTYE-MEMORY.
Відкритий опис справи 2253.
Профілі й карта не змінюються: носія досліджуваного ряду й індивідуального
маршруту поки не названо.
Оскольські Анпілогови: двір знайшли понад попередню монастирську казку
Повторна перевірка повного видання О. П. Никулова розкрила важливу деталь уже відомої статті РГАДА, ф. 1209, кн. 344, л. 91 об. У додатковому розшуку 16 грудня 1646 року записано: «Двор — крестьянин Андрюшка Петров сын Анпилогов, у него сын Ивашко» («Двір — селянин Андрюшка Петрів син Анпілогов, у нього син Івашко»). Це Андрій Петрович Анпілогов і його син Іван Андрійович, що жили за Микільським монастирем на Холковому городищі в Орлинському стані Оскольського повіту.
Зміст статті точніший за просте слово «перепис». Писець Опанас Бобарикін і під'ячий Іван Гаврилов шукали селян і бобилів «сверх их прежних сказок» («понад їхні попередні казки»). Підсумок повідомляє, що за монастирем виявили понад попередню казку 24 селянські й два бобильські двори. Але вважати Андрія новопоселенцем не можна: при трьох справді нових дворах книга окремо пише «поселился после прежнего письма» («оселився після попереднього опису»), а при Анпілогових такої формули немає. Отже, доведено недоврахований монастирський двір, але не дату його виникнення.
На с. 159–161 Никулов окремо розбирає географію заселення Оскольського краю: серед задокументованих місць виходу перших поселенців названо Тулу, Дедилов, Данков і Орел. Це робить гіпотезу орловського походження оскольської гілки історично можливою, але рядок Андрія попереднього міста не повідомляє. Маршрут Орел → Оскол не проводиться, і спорідненість із поміщиками 1594/95 року не призначається.
Нова точна мета — не загальний пошук по Осколу, а попередня казка Микільського
монастиря, з якою звіряли розшук 1646 року, і перепис Оскольського повіту
1643 року. У них треба шукати Андрія, Івана й можливого батька Андрія — Петра
Анпілогова, а також формули приводу, переведення й попереднього місця проживання.
Картку PUB-NIKULOV-OSKOL-1646-P45-L91OB-ANPILOGOVY і обидва профілі
оновлено; підтверджений двір додано до географії людей без недоведеної
міграційної лінії.
Відкрита повна публікація Никулова.
Понкратко отримав по батькові: у Дедилові були два сини Нечая
Повторна перевірка не лише поаркушевої передачі, а й іменного покажчика О. М. Лепьохіна до тієї самої дедиловської книги 1588/89 року уточнила родинний підпис головного кандидата. У буквальній дворовій статті, як і раніше, стоїть: «десяцкой Иванко Нечаев да на ево земле ... новоприборной казак брат ево Понкратко» («десятський Іванко Нечаєв та на його землі ... новоприборний козак брат його Понкратко»). Однак покажчик розносить їх за службовими рубриками як «Нечаев Иванко» серед десятських і «Нечаев Понкратко» серед новоприборних козаків.
Це не новий дослівний прізвищевий рядок. Укладач закономірно відновив Понкратові патронім за прямим словом «брат»: сучасне родинне читання — Іван Нечайович і Панкрат Нечайович, сини Нечая. Таке відновлення надійніше за простий збіг Іван + Нечай, бо дає рідкісну пару братів і водночас різні службові становища всередині однієї Дергилівської сотні.
Межа залишається суворою. Ні Івана, ні Панкрата в дедиловській книзі не названо Анпілоговими; в орловській статті 1595 року брата Панкратія при Іванові не названо. Тому це посилений кандидат, а не доведений маршрут. Перевірочний проміжок не змінився: після дедиловського опису 1588/89 року й до нової орловської пільгової дачі Івана 20 січня 1595 року. Потрібні оригінальний л. 36 зв. і вихідний дедиловський випис про кліть, двір, верстання або переведення обох братів. Карта не змінюється.
Іменний покажчик до книги Дедилова, поаркушева передача книги.
Вихідний дедиловський рукопис уже оцифровано
Шлях до перевірки тепер став точним. У каталозі ГІС УИАД знайдено окрему
справу РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 124: приправочна книга Дедилова
1588–1589 років, список XVII століття, 174 аркуші. Офіційний ідентифікатор
цифрової картки — 10000393439014. Отже, шукати невідомий оригінал або
замовляти всю книгу наосліп більше не потрібно. Потрібні три адресні кадри:
- л. 15 об. — кліть Івана Нечаєва всередині міста;
- л. 25 — бобиль Осипко Васильєв;
- л. 36 об. — десятський Іванко Нечаєв і його брат, новоприборний козак Понкратко.
Каталожний рядок д. 124, офіційна картка цифрової справи.
Виявлено й другий шлях, але він потребує виправлення архівної адреси. В описі колишньої д. 487 сказано, що тульська книга займала л. 1–860, а дедиловська — л. 861–1024; потім справа вибула до РНБ під шифром ф. 550, ОСРК, Q.IV.238. Перевірка офіційного електронного каталогу РНБ дала суперечність: під точним шифром Q.IV.238 там описано інший документ — «О зачатии и рождении Петра I» [«Про зачаття й народження Петра I»], XVIII століття; пошук за словами «Дедилов» і «Тульского уезда» потрібної книги не показав. Тому цей шифр не можна повторювати як надійну чинну адресу: він міг застаріти, бути переданим з помилкою або стосуватися ще не відображеного переміщення. Потрібна окрема довідка Відділу рукописів РНБ із попереднім шифром РГАДА і крайніми аркушами.
Цю суперечність уже незалежно помітили до нас. У запиті № 51100 від 27 січня 2024 року дослідник повністю процитував той самий опис д. 487 і спитав РНБ, як знайти рукопис. Віртуальна довідкова служба не повідомила виправленого шифру й спрямувала питання безпосередньо до Відділу рукописів. Отже, проблема не є нашою друкарською помилкою; водночас така відповідь не доводить втрати книги — вона лише залишає її чинну адресу невстановленою.
Опис колишньої д. 487, офіційний каталог рукописів РНБ, відповідь РНБ на запит № 51100.
Важлива ще одна межа. Уже використане посилання на Яндекс веде до 123-мегабайтного PDF друкованого видання «Писцовые книги Московского государства» [«Писцеві книги Московської держави»], а не до фотокопії рукопису. Цифрова картка д. 124 підтверджує наявність оцифрованої справи, але самих трьох аркушів у поточній сесії офіційний переглядач не відкрив. Тому читання Іванка, Панкратка й Осипка поки не підвищується до перевіреного за сканом, профіль і маршрут Дедилов → Орел не створюються.
Іван — десятський, Панкрат — новоприборний: родина як канал набору
Повний контекст Дергилівської сотні змінює зміст братського рядка. Іванко Нечаєв був не просто козаком із двором. Його названо десятським, він мав кліть у фортеці, двір у слободі й землю. Його брат Понкратко стояв на іншому щаблі: новоприборний козак, поселений на Івановій землі. Отже, джерело показує всередині однієї доведеної родини конкретний спосіб поповнення міської служби: нещодавно прийнятий козак спочатку влаштовувався при вже вкоріненому служилому родичеві.
Це не поодинока побутова випадковість. Підсумок на л. 38 об.–39 налічує в Дергилівській сотні 3 п'ятдесятницькі, 9 десятницьких і 132 рядові козацькі двори. Окремо враховано 2 новоприборних козаків у старих дворах і 15 новоприборних дворів на землях колишніх служилих людей. Іван входив до вузького шару дев'яти молодших командирів, а Панкрат — до масово оформленого шару нового набору. Тому перехід козацький десятський → син боярський для Івана історично правдоподібний: якщо два Івани тотожні, орловська дача 1595 року була б не першим вступом на службу, а новим верстанням або переведенням досвідченого служилого чоловіка.
Є й важлива негативна поправка. На л. 52 і л. 60 об.–61 книга називає придаткові землі, дані козакам Лугової та Дергилівської сотень «за озовскую и за черкасскую службу» («за азовську і за черкаську службу»). Але Івана й Панкрата серед збережених поіменних отримувачів цих придатків не знайдено. Не можна приписувати їм відповідні походи чи нагороди. Розповідь про розміщення цих сотень у Дедилові 1554 року і їхній зв'язок із походом 1558 року — реконструкція автора публікації; первинний текст надійно доводить лише видачу деяким козакам земель за таку службу.
Межа висновку попередня: слово «новоприборный» («новоприборний») доводить нещодавній набір Панкрата до козацької служби, але не повідомляє, з якого міста він прийшов. Дедиловського Івана не названо Анпілоговим, а орловського Івана 1595 року не названо братом Панкрата. Тому карта залишається без маршруту, а наступне вирішальне джерело — випис 1589–1595 років про переведення, верстання або вибуття братів.
Поаркушева передача писцевої книги Дедилова.
База 421 095 служилих людей: нульова відповідь виявилася перевіркою покриття
Відкриту базу «Служилые люди XVI–XVIII века» [«Служилі люди XVI–XVIII століття»] перевірено не лише за прізвищевими варіантами, а й за рідкісним дедиловським родинним підписом. Запит «Нечаев» дав 498 рядків. Формула «Нечаев Понкрат» не дала жодного, а сучасна форма «Нечаев Панкрат» — чотири записи 1640–1671 років з Арзамаса й Нижнього Новгорода. Вони надто пізні, щоб бути самим братом Іванка 1588/89 року, і без проміжних поколінь не утворюють продовження його родини.
Головний результат — встановлена межа цієї бази. З фільтром 1590-х років вона не знаходить жодного Нечаєва і не повертає Анпілогових, Трунових чи Баздирєвих, хоча всі три прізвища незалежно відомі в орловській писцевій книзі 1594/95 року. Для 1580-х серед Нечаєвих індекс показує лише Григорія Нечаєва з Бежецької п'ятини 1588 року; дедиловських Івана й Панкрата в ньому немає.
Отже, нуль щодо братів не є негативним доказом і не послаблює дедиловського кандидата. База корисна для пізніших контрольних зрізів, але потрібний перехід 1589–1595 лежить поза її спостережуваним покриттям. Пошук повертається до виписів Розрядного й Помісного наказів про верстання, переведення, зняття з дедиловської служби та орловську дачу.
1595: західний корчаковський вузол Анфілогових
Карта Р. І. Овсяннікова, складена безпосередньо за писцевою книгою Дементія Яковлєва й Леонтія Софонова, дала змогу побачити не перелік окремих власників, а їхнє взаємне розташування. Вісім із дев'яти відомих Анфілогових/Анпілогових 1594/95 року утворюють один західний вузол: Біляй і Осип Васильовичі, а також Василь, Тимофій і Карп Микуличі сидять у Баздиревому; Іван Першич — у Білій; Софон Тимофійович — у Софоновій; Іван Нечайович отримав безіменне займище на Радомлі. У масштабі реконструкції вся група займає смугу близько десяти кілометрів приблизно за 40–45 км на захід від орловської фортеці.
Єдиний виняток — Єрмак Пахомович Анпілогов у селі Мальцовському Нугорського стану. Це робить пошукову модель двочастинною: насамперед треба шукати походження західної корчаковської групи загалом, а Єрмака перевіряти як можливу окрему лінію.
Абетковий покажчик до карти дав ще одне важливе, але обмежене підтвердження: Государнине селище, де раніше володів жеребом Анпілог Іванович Онаньїн, справді належало до Корчаковського стану. Однак сам пункт поки не вдалося впевнено поставити всередині десятикілометрового вузла. Тому однаковий стан підтримує гіпотезу місцевого утворення прізвищевого іменування від особового імені Анпілог, але не доводить, що Онаньїн був предком цієї родини.
Практичний висновок — шукати не лише «Анфілогових», а групове переміщення західного служилого оточення до 1594 року: Микула, Василь, Перша, Тимофій і Нечай разом із Баздирєвими, Труновими, Нємцовими й Криволаповими. Західне розташування підвищує пріоритет карачевських і сусідніх верхньоокських списків, але маршрут Карачев → Орел на карту не наноситься, доки попереднє місто прямо не назване документом.
Картка дослідження:
PUB-OVSYANNIKOV-OREL-1595-ANFILOGOV-MICROGEOGRAPHY.
Карта у вихідній роздільній здатності,
сторінка публікації,
опис методу локалізації.
Савьолов, 1906: три ранні осередки Баздирєвих на одній сторінці
У першому випуску «Родословных записей» [«Родовідних записів»] Л. М. Савьолова знайдено й перевірено за сканом статтю «Баздыревы» («Баздирєви») на с. 102. Вона коротка, але важлива саме як раннє генеалогічне зведення найближчого сусідського прізвища Анфілогових:
-
Алфим Баздирєв служив у Дедилові козацьку службу й володів там маєтком 1588 року;
-
Никифор Баздирєв володів маєтком в Орловському повіті 1594 року;
-
1595 року в Орловському повіті записано померлого Максима Баздирєва, його вдову Орину й малолітніх синів Алферія семи, Агапа п'яти й Родіона двох років;
-
Петро Никифорович Баздирєв 1591 року служив у дітях боярських по Ряжську.
Кожен рядок звіряється з уже знайденим повнішим первинним текстом. Алфим — це дедиловський Олфим Баздирєв Лутювої сотні, що отримав землю «за послугу». Орловського Никифора повністю названо Никифором Оксеновим сином Баздирєвим, і він тримав батьківський маєток. Родина Максима в писцевій книзі зберігає зменшувальні форми дітей — Олферко, Огапко і Радко. Нарешті, ряжська десятня розкриває Петра як «Петрушу Никифорова сына Баздырева, Свиридова тож» («Петрушу Никифорова сина Баздирєва, він же Свиридов»), що прямо служив раніше з Рязані, з Пехлецького стану.
Сенс знахідки не в новому готовому маршруті. Савьолов не будує між цими людьми родоводу і не доводить, що дедиловська чи рязанська гілка переселилася до Орла. Зате незалежне зведення підтверджує, що до 1588–1595 років рідкісне сусідське прізвище справді існувало одразу в трьох служилих середовищах: дедиловському козацькому, рязансько-ряжському помісному та орловському. Це посилює групову тактику пошуку походження, але маршрут Анфілогових на карті, як і раніше, не створюється.
Картка джерела: PUB-SAVELOV-1906-V1-P102-BAZDYREVY. Фотокопію с. 102
збережено в дослідницькому архіві.
Скан випуску в ГПИБ.
1573: повний список государевого двору не містить потрібної родини
Новою тактикою перевірено не черговий пошук одного прізвища, а повний абетковий покажчик до 1849 імен списку двору Івана Грозного від 20 березня 1573 року. Документ зберігся в РНБ, Ермітажне зібрання, № 542, 40 аркушів, і опублікований Д. М. Альшицем 2003 року.
Форм Анфілогов, Анпілогов, Онфілогов, Ампілогов і Анфілоф немає. Немає й надійнішої родинної сигнатури Микула → Василь, Тимофій і Карп. Машинний збіг «анфилов» виявився частиною запису «Панфилов Иванко» на л. 30. Це інший прізвищевий ряд.
За іменами старшого покоління знайшлися лише окремі тезки: Микула Федорів син Лехчанов на л. 7 об., Терентій Іванов на л. 14 і Неустрой Нечаїв син Култашев на л. 3. Останній особливо важливий як контроль: по батькові від імені Нечай існувало незалежно від Анпілогових, а в тому самому списку є велике самостійне коло Култашевих і Култашових. Тому одного поєднання «Нечаев сын» («Нечаїв син») недостатньо для зв'язку з орловським Іваном Нечайовичем Анпілоговим.
Негативний результат обмежений складом джерела. Це повний список спеціальної придворної корпорації, але не загальна десятня міських дітей боярських; відсутність родини не виключає її служби по Орлу чи сусідньому верхньоокському місту. Корпус 1573 року тепер закрито для повторного пошуку. Пріоритет залишається за міськими списками, виписами з утрачених десятень і пізніми позовами з формулою попередньої служби.
Картка перевірки:
PUB-ALSHITS-1573-OPRICHNY-DVOR-ANFILOGOV-AUDIT.
Офіційна картка видання в НЭБ,
повний іменний покажчик.
1563: доорловський служилий пояс у книзі Полоцького походу
Перевірено ще один повний корпус, старший за Орел: опублікований текст Книги Полоцького походу 1563 року, усі 29 сканованих розворотів. Прямих форм Анфілогов, Анпілогов, Онфілогов, Ампілогов та особового імені Анфілоф/Анфілог у ньому немає. Але це обмежений негативний результат: книга зазвичай не називає рядових дітей боярських на ім'я, а рахує їх як міські колективи.
Головна знахідка — сама доорловська структура служби. У первісному розподілі разом названо «Карачевы, Болховичи з больших статей, Мецняне и казаки» («карачевці, болховичі з великих статей, мценяни й козаки»). Під час збору в Калузі стоїть ще ширша група: сіверські міста, Почеп, Стародуб, Брянськ, Карачев, Болхов, Мценськ, Мещовськ і Тула. Отже, за три роки до заснування Орла ці сусідні міста вже не були ізольованими точками: їхніх людей зводили в спільні військові призначення.
Чисельний розпис показує масштаб окремих корпорацій і призначень:
- 170 болховичів при князі Михайлі Рєпніні;
- 49 карачевців при Михайлі Вороному-Волинському;
- 85 брянчан при Іванові Шереметєві;
- 45 дворових і 128 міських білян, усього 173 особи;
- окремо 50 бєльовців при Олексії Басманові;
- 20 дворових і 248 міських туляків;
- 9 дворових і 289 міських мещовців.
Ці числа не можна додавати між різними призначеннями як повну чисельність унікальних людей: одне місто могло з'являтися в кількох частинах розпису. І головне — жоден рядок не говорить про майбутнє переведення саме до Орла.
Сенс для пошуку тепер конкретніший. Карачев, Болхов і Мценськ отримують перший пріоритет як прямо об'єднана сусідня група. Брянськ і Мещовськ залишаються в тому самому колі й додатково підтримані знайденими родинними містками інших орловських поміщиків 1584–1595 років. Шукати слід поіменні похідні списки, десятні, відільні та помісні справи цих міст, особливо формули «служил прежде», «сведён», «переведён» і «дано в Орле» («служив раніше», «зведений», «переведений», «дано в Орлі»). Але загальний військовий збір ще не є маршрутом Анфілогових, тому карта не змінюється.
Картка дослідження:
PUB-PETROV-1563-POLOTSK-UPPER-OKA-PRE-OREL-POOL.
Офіційний розділ вільних видань РНБ,
опис публікації та повний текст.
1589–1595: чому наступний дедиловський перепис шукати марно
Перевірка публічного опису фонду Помісного наказу уточнила саму структуру лакуни. Для Дедилова збереглася приправочна книга 1588–1589 років — РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 124, а також другий, неповний список того самого тексту в складі д. 487. Самостійної наступної дедиловської писцевої, відільної чи відмовної книги за потрібні 1589–1595 роки в опублікованому переліку немає. Зіставні поіменні книги з'являються вже в XVII столітті.
Це важливий негативний результат саме для тактики. Іванка Нечаєва не можна знайти простим перегортанням «наступного перепису»: такого перехідного тому зараз не видно. Якщо десятський справді став орловським Іваном Нечайовичем Анпілоговим, слід мав потрапити до похідного документа — пам'яті про верстання з козаків у діти боярські, відмовного випису на орловське займище, запису про зняття з дедиловської служби, поруки або пізньої чолобитної з формулою попереднього міста.
Додатковий повнотекстовий пошук за опублікованими описами РГАДА не дав ранньої справи, анотованої ім'ям Івана Нечаєва або формами Анпілогов/Анфілогов. Це не означає, що людини в справах немає: архівні заголовки рідко перелічують усіх учасників. Але загальні запити за прізвищем тепер вичерпано; наступний пошук має йти за типом акта й за формулою переходу.
Картку кандидата оновлено:
PUB-PKMG-1587-TULA-DEDILOV-TRUNOV-BAZDYREV.
Публічний перелік дедиловських книг,
повнотекстовий пошук за описами РГАДА.
Хибний північний маршрут Резанова відсічено за первинним текстом
Краєзнавча версія пропонувала гарний ланцюжок: колишні власники сільця Резанова під Москвою → дедиловські Резанови/Резанцови → орловські Резанцови. Перевірка не переказу, а друкованого первинного тексту зруйнувала першу ланку.
У писцевій книзі 1573/74 року буквально записано «Андреевское поместье Щелкалова, а ныне на оброке за дьяком Рохманином Русиновым: сельцо Резаново» («Андріївський маєток Щелкалова, а нині на оброку за дяком Рохманином Русиновим: сільце Резанове»). У книзі 1584–1586 років те саме місце вже стало «пустошью, что было сельцо, Резаново» («пустищем, що було сільцем, Резанове») і перебувало на оброку за конюшенним дяком Шеметом Івановим. Жодна стаття не називає колишнього власника Резанова чи Резанцова. Збіг топоніма з прізвищем реальний, але родового висновку в джерелі немає.
Тому лінію Московський повіт → Дедилов → Орел на карту не нанесено. Дедиловська гіпотеза зберігається на іншій, незалежній опорі — груповому збігу Нечаєва, Резанцова, Суворова, Полянського й Бредихіних, — але московське Резанове з доказового ланцюжка виключено.
Писцеві книги Московської держави, ч. I, від. 1: с. 11 і 261–262.
Єлець замість Москви: дві дедиловські родини розійшлися новими південними містами
Після негативного результату одиницею пошуку знову стало не прізвище Анпілогов, а весь сусідський пакет. Повна абетка єлецьких десятень, списків і платіжних книг 1604/05–1621/22 років не містить Анфілогових і документальних варіантів прізвища. Зате вона розкрила два великі кущі з дедиловського контрольного ядра.
Єлецькі Резанцови представлені щонайменше тринадцятьма повними іменословами. Видно велику лінію Тимофія Даниловича та його синів Василя, Івана, Ігната, Костянтина, Микити й Фадея; окремо названо Василя Микитовича, Василя Павловича, Івана Савелійовича, малолітнього Івана Федоровича, Родіона Федоровича і Федька Іванова сина Резанцова. Останній особливо важливий: він стоїть на тому самому батьківському щаблі, що й орловські Максим і Ломака Івановичі Резанцови. Тепер знайдено і його власну статтю: РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 86, л. 60 об.; друкована с. 47. Федька вміщено в розділ новиків 1602/03 років, яких 1604 року верстали грошовою платнею; йому призначено помісний оклад 100 четвертей, а гроші до государевого указу не видано. Це точна дата його включення до єлецької служилої корпорації. Він усе ще може бути третім сином одного Івана або родичем іншої гілки, але стаття не повідомляє ні попереднього міста, ні спільного батька, ні прямої спорідненості з Максимом і Ломакою. Об'єднувати людей не можна.
Окрема книга Єльця 1593/94 року зсунула цю гілку ще на десятиліття назад. Тимофій Резанцов уже тримав садибу біля гирла Воргла разом зі Степаном Лужновим; кожному призначено по 150 четвертей. На л. 12 об. Тимофія повторено в загальній межі єлецьких дітей боярських поряд з Олексієм Полянським. Обидві родинні основи входять до дедиловсько-орловського контрольного пакета. Книга не дає Тимофієві по батькові, тому ототожнювати його з Тимофієм Даниловичем 1604 року поки не можна.
Головне пояснення знайдено в ранішій відписці єлецьких воєвод 1592 року (РГАДА, ф. 141, оп. 1, 1592 р., д. 1, л. 63–64). В Єльці наказано було влаштувати 200 дітей боярських і набирати їх з різних міст за родинним принципом: «из-за отцов неслужилые: отцов — дети, от братии — братья, от дядь — племянники» («ті, що не служать з-за батьків: від батьків — діти, від братів — брати, від дядьків — племінники»). Воєводи вже записали 164 особи й збиралися добрати ще 36. Це не реконструкція, а прямий опис кадрового механізму нового міста: молодша гілка отримувала окреме помісне й грошове верстання, тоді як батько, брат чи дядько міг залишатися в попередньому місті.
Єлецькі Бредихіни утворюють ще корисніший родинний контроль. У десятні 1604/05 року Венюк Іванів син Бредихін отримує три рублі, за нього ручаються четверо єльчан. У списку 1615–1618 років Петро Іванів син Бредихін має оклад 350 четвертей; пізніше його названо вбитим під час розорення Єльця. У повному комплексі також видно дітей і вдів кількох поколінь. Двоє Івановичів формально могли бути синами дедиловського Івашки Бредихіна 1588/89 року, але його по батькові та їхнього переходу джерело поки не дає.
Сенс знахідки ширший за два прізвища. Ті самі родини, що пов'язують Дедилов з Орлом, дали самостійні гілки в Єльці. Це підтримує модель розщепленого набору: родичі й товариші по службі розподілялися між різними новими містами, а не переселялися одним родом в одну точку. Саме так міг зникнути доорловський батько Анфілогових: він залишався в старому місті без сталого прізвища, тоді як сини отримували землю й нове іменування в Орлі.
Повна сторінка з Федьком дала ще щільніший відбиток. На л. 59 зв.–60 об. в одному списку єлецьких новиків 1602/03 років стоять Гриша Русинів син Хітрово, Федька Олисів син Ворипаєв, Савка Полунін син Сухінін, Федька Іванів син Резанцов і Сергій Микитин син Якунін. Усі п'ять родинних іменувань уже задокументовано в Орловському повіті 1594/95 року. Це не ті самі люди: імена й по батькові відрізняються. Але компактність групи змінює масштаб висновку — перед нами не пара випадкових однофамільців, а ймовірний розподіл гілок одного прикордонного служилого середовища.
Контроль за 71 міською рубрикою десятні новиків 1596 року уточнив рідкісність набору. Якунін серед новиків трапився лише в Орлі; Ворипаєв — у Мценську й Рязані, Бредихін — у Тулі, Солові й Рязані, Резанцов — у Можайську; Сухініна й Хітрово в десятні немає. Отже, Орел і Єлець могли отримувати не готовий рід з єдиного міста, а молодші й бічні гілки спільного кадрового резерву. Альтернативний механізм так само можливий: деяких молодших родичів могли бути поверстано до Єльця вже з орловського середовища. Розрізнити ці варіанти зможе лише документ про попереднє місце або розділену родину.
Повна абетка єлецького комплексу, стаття Федька Резанцова на л. 60 об., окрема книга Єльця 1593/94 року, відписка про верстання єлецьких дітей боярських 1592 року, список єлецьких дітей боярських 1615–1618 років.
Дві нові точні архівні адреси з поточного каталогу РГАДА
Машинозчитуваний каталог ГІС УИАД дав змогу отримати сталі картки, а не лише старі друковані описи.
Перша адреса — РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 256, л. 1–503: виписи з писцевих, дозорних і межових книг ямських слобід 1581–1737 років. В одному збірнику перелічено Болхов, Мценськ, Новосіль, Курськ і Старий Оскол. Це не десятня дітей боярських, а список XVIII століття з ранніших книг; загальну дату 1581 року ще не можна перенести на кожен міський розділ. Але джерело здатне зберегти доорловські двори, прізвиська й дорожнє середовище сусідніх міст, тому спершу потрібні зміст і точне датування трьох розділів — Болхова, Мценська й Новосіля.
Друга адреса уточнює вже відоме переведення стрільців: офіційна картка РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 153 має точний цифровий шлях. Каталог підтверджує справу й датування 1639–1640 років, але не розкриває л. 83–85 і не доводить наявності образів. Під час перевірки портал був недоступний, тому імена переведених із Мценська до Орла стрільців залишаються невідомими.
Книга ямських слобід, ф. 1209, оп. 1, кн. 256, переведення мценських стрільців, ф. 210, оп. 9, д. 153.
Повнотекстовий аудит усіх описів: що справді відсічено
Пошук розширено з окремих офіційних PDF на незалежний OCR-шар опублікованих описів РГАДА. Перевірено не лише форми Анфілогов, Анпілогов, Онфілогов, Онпілогов і Ампілогов, а й точні пари імен і по батькові раннього орловського ядра, сусідські прізвища, старі слова орляне/орлян («орляни/орлян») і формули сведён, переведён, верстан, поместье («зведений, переведений, поверстаний, маєток»).
Прямого запису про переведення конкретного Анфілогова до Орла до 1600 року немає. За словами «орлян/орляне» система дала 26 збігів, але поєднання «орлян верстан» привело лише до справ 1672 року й пізніших. Чотири збіги за формою «Анфилогов» виявилися пізніми або сторонніми, один «Анпилогов» стосується 1767 року; форми Онфілогов, Онпілогов і Ампілогов у заголовках не трапилися.
Контроль виявився кориснішим за простий нуль. Зведений покажчик Олени Чернової підтвердив новооскольських і старооскольських Анпілових кінця XVII століття, але не зробив їх ранішими. Єдиний точний «Павел Терентьев» («Павло Терентьєв») має третє іменування Калінін, тому не є орловським Павлом Терентійовим сином Анфілоговим.
Межа результату сувора: повнотекстовий сервіс шукає OCR описів і готові іменні покажчики, а не кожен рядок рукописів. Заголовок справи майже ніколи не перелічує рядових дітей боярських. Тому закрито повторний пошук тих самих слів за каталогами, але не пошук усередині пізніх виписів, відмовних і роздавальних книг. Наступна мета — персональна формула попередньої служби Івана Нечайовича або Павла Терентійовича і документ про первісну орловську дачу. Маршрут на карту не додано: попереднього міста людини поки не названо.
Перевірку внесено до картки
PUB-RGADA-F210-EARLY-OREL-CATALOG-AUDIT.
Повнотекстовий пошук за описами,
офіційні описи РГАДА.
1585: ще один каширський служилий чоловік перебував «на Орле»
Справжній список членів Государевого двору, що залишилися в Москві під час поїздки царя Федора Івановича до Троїце-Сергієвого монастиря, дав другий прямий персональний зв'язок Кашири з раннім Орлом. У розділі «Кошира» на л. 101 записано:
«Петр Федоров сын Ондреева. (Нет). На Орле».
Переклад: «Петро Федорів син Ондреєва. (Немає). В Орлі».
Сучасна архівна адреса: ОР РГБ, ф. 29, № 103, л. 101; наукова публікація Ю. В. Анхимюка, 1990, с. 65. Повна формула читається як Петро Федорович Андреєв. Заголовок зберігає його належність до каширського вибору, а помітка пояснює відсутність у Москві поточною службою в Орлі.
Незалежний розрядний запис розкрив посаду й службову послідовність. У розписі українних міст від 28 лютого 1585 року спершу названо орловського воєводу Володимира Кольцова-Мосальського і голову Івана М'ясного; після їхнього відпуску при намісникові й воєводі Фомі Опанасовичу Бутурліні стояв голова Іван Андріїв син Фефілатьєв, а «после Ивана был голова Петр Федоров» («після Івана був голова Петро Федоров»). Ю. В. Анхимюк прямо зіставив цього Петра з каширянином Андреєвим. Отже, помітка «На Орле» означає не невизначену поїздку, а командну службу головою орловського гарнізону.
Джерело другого рядка: «Разрядная книга 1475–1598 гг.» [«Розрядна книга 1475–1598 рр.»], М., 1966, с. 350–351; основний Уваровський список — ГИМ, зібрання Уварова, № 950, л. 481 об.–482. Нова посадова прив'язка задає конкретний архівний кластер: папери Фоми Бутурліна, Івана Фефілатьєва й Петра Андреєва, особливо долучені під час зміни голови списки підлеглих, приїзди й нети.
Контроль Каширської десятні 1599 року виявився принциповим. Того самого Петра Федорова сина Ондреєва знову записано серед каширських виборних з окладом 700 четвертей. У повній Орловській писцевій книзі 1594/95 року такого власника немає. Отже, «На Орле» означає тимчасове призначення, а не обов'язково переведення родини чи отримання орловського маєтку.
Разом із каширськими начальниками Орла 1575/76–1577 років і Пилипом
Федоровичем Тепловим, прямо помісним в Орлі, вийшли три різні
форми одного коридору: командування, тимчасова служба й постійне
надання маєтку. Це посилює Каширу як реальне місто-донор ранніх орловських
кадрів, але водночас забороняє перетворювати будь-яку помітку «на Орле» на
переселенський маршрут. Петро не належить до досліджуваного прізвища, тому
профіль і точка карти не створюються. Картка:
PUB-ANKHIMYUK-1585-KASHIRA-PETR-ANDREEV-ON-OREL.
Стаття й повний текст публікації,
офіційний PDF ИРИ РАН,
офіційна картка відкритої копії Розрядної книги в РГБ,
Каширська десятня 1599 року.
1550-ті–1585: попередник Петра виводить ще один маршрут — Юр'їв-Польський → Орел
Пошук біографії Івана Андрійовича Фефілатьєва, якого в Орлі змінив Петро Андреєв, дав другий точний старомістський канал. У Дворовому зошиті 50-х років XVI століття в розділі «Юрьев» на рукописному л. 114 записано:
«Матвей да Иван Андреевы дети Фефилатьева. В жильцех. Умре».
Переклад: «Матвій та Іван Андріїві діти Фефілатьєва. У жильцях. Помер».
Іменний покажчик наукового видання розкриває Івана як дворового сина боярського по Юр'єву. Короткі помітки розподіляються між братами: «В жильцех» стосується Івана, «Умре» — Матвія. Це підтверджується не здогадом за пунктуацією, а двома пізнішими документами. У порукових записах 1563 і 1564/65 років незалежно з'являється повна формула «Иван Ондреев сын Фефилатьев». У другому записі він входить до числа 81 поручителя за боярина Лева Андрійовича Салтикова та його синів; оригінал: РГАДА, ф. 135, відділ III, рубрика II, № 33, л. 1–3.
В орловській розрядній статті 1585 року зберігаються всі три елементи того самого рідкісного іменування — Іван, Ондреєв син, Фефілатьєв — і додається посада голови. Виходить сильний просопографічний ланцюжок:
Юр'їв-Польський, 1550-ті → порукові записи 1563 і 1564/65 → голова в Орлі, 1585.
Це важливіше за простий збіг імені й прізвища: у чотирьох часових шарах збігається повна тричастинна формула. Але прямої фрази «переведён из Юрьева в Орёл» («переведений з Юр'єва до Орла») немає, тому результат фіксується як сильне ототожнення одного служилого чоловіка, а не буквальний переселенський запис.
Висновок змінює тактику. Ранній Орел отримував начальство щонайменше через кілька старих служилих корпорацій: пряме надання маєтку вже доведено щодо каширянина Пилипа Теплова, тимчасове командування — щодо каширянина Петра Андреєва, а тепер виявлено юр'ївську біографію його попередника Івана Фефілатьєва. Отже, шукати походження перших Анфілогових лише в одному місті не можна; пріоритетні списки підлеглих під час зміни голів і паралельна перевірка каширських і юр'ївських десятень.
Межа залишається суворою: Фефілатьєв не належить до досліджуваного прізвищевого
ряду, і жоден документ не пов'язує його з Анфілоговими. Тому окремий
профіль і маршрут на прізвищевій карті не створюються. Створено контекстну
картку PUB-DVOROVAYA-1550S-YURYEV-IVAN-FEFILATIEV-TO-OREL-1585.
Іменний покажчик Дворового зошита,
порукові записи 1527–1571 років,
Розрядна книга: орловські голови 1585 року.
1563: поряд із майбутнім орловським головою — Ричко Онфалов/Анфалов
Той самий поруковий запис 20 квітня 1563 року, що підтверджує безперервність іменування Івана Андрійовича Фефілатьєва, дав несподіваний доорловський іменний слід. Серед 102 поручителів за князя Олександра Івановича Воротинського на лицьовому боці оригіналу записано:
«Рычко Онфалов сын Волотцкого».
Переклад: «Ричко Онфалів син Волоцького».
У грошовій статті його особисту поруку визначено в сто рублів і знову подано форму «на Рычке на Онфалове сыне Волотцкого» («на Ричкові на Онфалові сині Волоцького»). Однак на звороті ту саму людину вже названо «Рычко Анфалов сын Волотцкого», а на л. 7 об. стоїть формула прикладання руки:
«Рычко Анфалов князя Александра ручял и руку приложил».
Переклад: «Ричко Анфалов за князя Олександра поручився й руку приклав».
Це принципово важливе спостереження: варіанти Онфалов/Анфалов стосуються однієї людини й чергуються всередині одного справжнього акта. Отже, початкова О/А могла коливатися вже в XVI столітті; це не результат сучасного OCR і не випадкове об'єднання різних записів. Формула побудована як старе іменування за батьком: Ричко — син Онфала/Анфала; «Волотцкого» позначає його належність до Волоцьких. У сучасній нормалізації — Ричко Анфалович Волоцький.
Особове ім'я Ричко — некалендарна зменшувальна форма від Рик, пов'язана зі значенням гучного крику чи ричання. Значення імені батька поки не встановлено. Не можна автоматично вважати Анфала скороченням Анфілога чи Амфілохія: документ доводить лише існування й внутрішнє коливання форм Анфал/Онфал.
Зв'язок з орловським пошуком конкретний, але непрямий. До того самого списку входить Іван Ондреєв син Фефілатьєв, майбутній голова Орла 1585 року. Ричко й Іван стоять далеко один від одного серед 102 поручителів, тому документ не доводить особистої близькості, спільного міста чи спільного переселення. Він показує інше: рідкісне патронімічне іменування Онфалов/Анфалов уже існувало в тому центральному служилому середовищі, з якого пізніше призначався орловський командний чоловік.
Практичний висновок — шукати до появи готового прізвища не лише Анфілогових, а й формули «сын Анфала», «сын Онфала», «Анфалов», «Онфалов» у міських десятнях, Дворовому зошиті, порукових і родовідних матеріалах. Доки немає ні формули переходу до Орла, ні спорідненості з орловськими Анфілоговими 1590-х років, профіль і маршрут на прізвищевій карті не створюються.
Оригінал: РГАДА, ф. 135, відділ III, рубрика II, № 27, л. 1–7;
копія 1770-х років — там само, л. 8–19 об. Створено картку
PUB-PORUCHNAYA-1563-RYCHKO-ONFALOV-ANFALOV-VOLOTSKY.
Наукова публікація оригіналу.
1504/05–1563: у Ричка з'явилося реальне північне родове середовище, але не доведений батько
Перевірка Волоцьких дала ранішу пару справжніх актів. У двох купчих 1504/05 року Онфал та Істома купують у своїх рідних братів частки родового села Дем'янова. Формула акта № 430 буквальна:
«Се язъ, Онфалъ да Истома Семеновы дети Волоцкого, купили есма у своее братьи у Василья да у Семена у Семеновых же детей ихъ вотчину треть села Демьянова…»
Переклад: «Ось я, Онфал та Істома, Семенові діти Волоцького, купили ми у своїх братів, у Василя та у Семена, теж Семенових дітей, їхню вотчину — третину села Дем'янова…»
У другому акті покупцями залишаються Онфал та Істома, а продавцями стають ще два брати — Олексій і Євус. Отже, у джерелі названо щонайменше шістьох синів Семена Волоцького. Онфал тут — особове ім'я, «Семёновы дети» («Семенові діти») — по батькові, Волоцькі — уже наявний рід. Це готовий документальний механізм для пізнішої формули «Рычко Онфалов сын Волотцкого», але ще не доказ того, що Ричко був сином саме цього Онфала Семеновича.
Особливо важлива перевірка родовідної легенди. У розписі кінця XVII століття Волоцькі оголосили родоначальником «честна мужа» («чесного мужа») Олександра Анфала, що вийшов із Польщі за Василя III. І. В. Зайцев зіставив розпис з актами і показав «подмену реалий» («підміну реалій»): сучасні подіям купчі не знають ні Олександра, ні польського виходу, а показують Онфала Семеновича одним із кількох братів корінного вологодського служилого роду. За дослідженням Зайцева, Волоцькі володіли вотчинами з XV століття в костромській Корезькій волості й вологодській волості Лежський волок. Самі купчі видавці вмістили в Галицький повіт, і вони називають село Дем'янове.
Таким чином, у Ричка з'являється не вигадана польська біографія, а перевірюваний північно-східний кластер: Галицький повіт — Корезька волость — Лежський волок — рід Волоцьких. Збіг рідкісного імені батька й роду робить Онфала Семеновича можливим батьком або старшим родичем Ричка, однак розрив майже в шістдесят років потребує проміжної грамоти чи родовідного акта. До Орла ця лінія поки підводиться лише через спільну присутність Ричка з майбутнім орловським головою Іваном Фефілатьєвим у поруковому записі 1563 року; переселення Волоцьких чи їхню спорідненість з Анфілоговими не встановлено.
Створено картку PUB-ASEI-1504-1505-ONFAL-SEMENOV-VOLOTSKY, у ній збережено
фотокопії друкованих сторінок 473–474. Джерела: АСЭИ. Т. II. М., 1958. №
430–431. С. 473–474; оригінали — РГАДА, ф. 281, № 3340 і 3341;
критичний розбір І. В. Зайцева,
археографічна перевірка Л. В. Мошкової.
1686: родовідний розпис не поєднав Ричка з Анфалом, а створив інший ланцюг
Знайдено й візуально перевірено повну публікацію справжнього родовідного розпису Волоцьких, поданого 7 травня 1686 року. Він зберігається в РГАДА, ф. 210, оп. 18, од. зб. 51, л. 1–2 і надрукований Л. Є. Шабаєвим в альманасі «Российская генеалогия» [«Російська генеалогія»], вип. 7, с. 305–306.
Розпис справді починає рід із легендарного польського вихідця:
«честен муж имянем Александр Волоцкий — прозвище Анфал».
Переклад: «чесний муж на ім'я Олександр Волоцький — прізвисько Анфал».
Але наступна поколінна схема виявилася не тією, якої можна було чекати з порукового запису 1563 року:
«А у Никиты Александр. А у Александра Тихан — прозвище Рычко».
Переклад: «А в Микити Олександр. А в Олександра Тихан — прізвисько Ричко».
Тобто пізній розпис будує ланцюг Олександр Анфал → Микита → Олександр → Тихан на прізвисько Ричко. У ньому Ричко — правнук заявленого засновника й син Олександра. Справжній поруковий запис 1563 року, навпаки, чотири рази називає його Ричком Онфаловим/Анфаловим сином Волоцького. Ці дві формули не можна поєднати без додаткового документа.
Суперечність не поодинока. Розпис оголошує Леваша й Микиту синами Олександра Анфала й переносить їхню загибель під Казанню на 1552 рік. Синодик зберігає одного Леваша Микитина сина Волоцького, що загинув у поході 1506 року. І. В. Зайцев уже показав, що пізній укладач розщепив одну людину на двох братів, змінив спорідненість і переніс подію майже на пів століття.
Отже, ім'я Тихон при Ричкові теж може бути спробою пізнього укладача відновити церковне ім'я відомого предка, а може стосуватися іншого Ричка Волоцького. Рідкісне прізвисько й один рід роблять тотожність імовірною, але не доведеною. Головний практичний наслідок: польський ланцюг не є містком до Орла й не доводить батька Ричка.
Розпис сам визнає, що колишні жалувані грамоти й накази нібито «в Московское разоренье утерялось» («у Московське розорення загубилися»). Він також стверджує, що «окроме того роду нашего по иным городам ни в каких чинех нет» («окрім того, роду нашого по інших містах у жодних чинах немає»). Тому шукати перехід Волоцьких до Орла за цим розписом безперспективно; перевіряти треба незалежні акти про п'ятьох заявлених синів Тихана Ричка: Євтихія Посника, Микиту, Олександра, Євстигнія Суторму й Андрія.
Створено контрольну картку
PUB-RUSGEN-1686-VOLOTSKY-ANFAL-RYCHKO-PEDIGREE; збережено фотокопії
друкованих с. 305–306. Відкрита публікація розпису.
1594/95: в Єрмака Пахомовича виявився можливий брат і раніший земельний шар
Повторне читання Нугорського стану дало новий зв'язок на стику двох друкованих сторінок. Безпосередньо перед статтею Єрмака Пахомовича Анпілогова писець описує володіння Данила Федоровича Дериглазова:
«что было въ помѣстьѣ за Малцомъ за Пахомовымъ въ дер. въ Малцовской».
Переклад: «що було в маєтку за Мальцем Пахомовим у сел. Мальцовському».
На наступній сторінці стоїть:
«За Ермакомъ за Пахомовымъ сыномъ Анпилогова въ той же дер. въ Малцовской».
Переклад: «За Єрмаком Пахомовим сином Анпілогова в тому самому сел. Мальцовському».
Рядок Мальця перевірено візуально за незалежним цифровим образом РГБ, а не лише за OCR. Повну фотокопію с. 1015 збережено в архіві проєкту. Малець є задокументованим особовим мирським ім'ям XVI століття; в інших актах трапляється, наприклад, окрема людина Малець Тимонін. Тому «Малец Пахомов» читається як ім'я й можливе по батькові, а не як пояснення «маленький хлопчик».
Збіглися три ознаки: ім'я батька Пахом, одне село й безпосередня послідовність земельних статей. Це робить Мальця ймовірним другим сином Пахома й можливим братом Єрмака. Ба більше, його жереб на час перепису вже перейшов до Дериглазова, тоді як Єрмак зберігав сусідню родинну ділянку. Отже, окрема нугорська лінія могла існувати в Орловському повіті до моменту перепису й не зводитися до поодинокої появи Єрмака.
Але доказова межа залишається суворою. Мальця не названо Анпілоговим чи братом Єрмака; дати й причини передачі землі немає. Співзвучність імені Малець і назви Мальцовське приваблива, однак не доводить, що саме ця людина заснувала село. Окремий профіль і точка на карті не створюються.
Новий пріоритетний документ — відмовний або відільний запис, за яким
жереб Мальця Пахомова перейшов до Данила Дериглазова. Такий запис може назвати
смерть або вибуття колишнього власника, його спадкоємців, дату й попередню службу.
Знахідку внесено до картки PUB-PKOU-1594-P1016-ERMAK і профілю Пахома.
Сторінка 1015 у переглядачі РГБ,
картка тому РГО.
Дериглазови дали перший багатопоколінний слід служилої мережі Орел—Курськ
Сусідство Данила Дериглазова з колишньою землею Мальця Пахомова виявилося не поодиноким епізодом. На тій самій друкованій с. 1015 писцева книга показує ще одну, велику родину:
«За вдовою за Парасковьею за Охремовою женою Дериглазова да за еѣ дѣтми за Гришкою, да за Ларкою, да за Ивашком за меншим…»
Переклад: «За вдовою Парасковією, Охремовою дружиною Дериглазова, та за її дітьми — за Гришкою, і за Ларкою, і за Івашком меншим…»
Наступною статтею окремо записано Івашка більшого, Єфремового сина Дериглазова. Таким чином, в Орлі 1594/95 року задокументовано Єфрема і Парасковію Дериглазових і щонайменше чотирьох їхніх синів: Григорія, Ларку, Івана молодшого й Івана старшого. Ларка — наказна форма імені Ларіон.
У розбірному списку курських дітей боярських 1622 року знайдено Григорія Ларина сина Дериглазова. Окладчики показали йому помісний оклад 200 четвертей і грошовий оклад шість рублів; за ним фактично було 75 четвертей маєтку й один селянський двір, служити він міг на мерині з пищаллю й шаблею. Рідкісне прізвище, патронім Ларин і правильна зміна поколінь дають сильну модель:
Ларка (Ларіон) Єфремович Дериглазов, Орел 1594/95 → Григорій Ларіонович Дериглазов, Курськ 1622.
Це ще не доведена спорідненість: курський рядок не називає Григорія орлянином і не посилається на батька чи орловський маєток. Але модель отримала другий незалежний контроль у списку 1630 року. Там повторення не поодиноке:
- л. 98 — Федір Григорович Онпілогов; л. 99 — Григорій Ларіонович Дериглазов, сусідні аркуші однієї статті по 200 четвертей;
- л. 121 — Семен Осипович Онпілогов; л. 122 — Семен Яковлевич Онпілогов і на тому самому аркуші Федір Гаврилович Дериглазов, одна стаття по 100 четвертей;
- л. 127 — Опанас Федорович Дериглазов і Авдій Олферійович Баздирєв на сусідніх позиціях; Баздирєви входили до орловського земельного куща ранніх Анфілогових.
Вийшло перше багаторазове повторення не одного прізвища, а цілого орловського сусідського комплексу всередині ранньої курської служилої корпорації. Це підтримує модель, за якою після заснування Курська на південний схід переміщувалися й відтворювалися вже сформовані служилі мережі, зокрема Анпілогових. Але рядків «сошёл с Орла» («зійшов з Орла») для цих людей поки немає; спільна окладна стаття не дорівнює переселенській партії. Тому маршрут Орел—Курськ на карті не проводиться.
Тепер пріоритетні не загальні списки прізвищ, а первісні курські помісні дачі двох конкретних людей: Григорія Ларина сина Дериглазова і Федора Григор'єва сина Онпілогова. Потрібні РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 300, л. 6 об. і ф. 210, оп. 12, д. 7, л. 98–99, 121–122, 127. Формула попереднього міста, батьківської дачі чи поруки здатна перетворити мережевий слід на доведений перехід.
Знахідку внесено до Record
PUB-OREL-1594-KURSK-1622-1630-ANPILOGOV-DERIGLAZOV-NETWORK і до профілів
Федора Григоровича, Семена Осиповича й Семена Яковлевича Онпілогових.
Курська десятня 1622 року,
курський список 1630 року.
Провідний коридор на 28 серпня: Пехлецький стан — Ряжськ — Орел
Після перевірки сусідських прізвищ цей шлях можна ранжувати як найсильнішого географічного кандидата, але ще не можна називати місцем виходу Анфілогових. Його сила складається не з однієї співзвучності, а з чотирьох різних типів спостережень:
-
Петро Никифорович Баздирєв, він же Свиридов, 1591 року прямо переписався на службу з Рязані, Пехлецького стану, до Ряжська;
-
платіжна книга 1594–1597 років незалежно продовжує його як Петрушку Никифорова сина Свиридова із землею в Мякишеві;
-
ряжсько-пехлецькі Радко Дмитрович Пахомов, Сенька Іванович Новиков і Онашка Васильович Свиридов мають в Орлі паралелі з тим самим по батькові — Данила Пахомова, Павла Новикова й Курдюма Свиридова; ще одну таку групу утворюють Овдокимови;
-
орловський Никифор Оксенович Баздирєв тримав батьківський маєток саме в селі Баздиревому, де жили п'ятеро Анфілогових.
Межа висновку принципова. Петра не названо сином саме орловського Никифора, можливі пари не названо братами, а Анфілогових у перевірених рязанських книгах не знайдено. Навіть доведена спорідненість Баздирєвих ще допускала б не лише шлях до Орла, а й розселення з ранішого орловського гнізда, поділ однієї родини між містами або збереження старої землі після зміни служби.
Повторна перевірка живої бази «Дом предков» уточнила ще одну методичну
межу. Пошук дає 17 рядків за «Дериглаз», починаючи приблизно з 1631 року,
і 68 рядків за «Баздыр», починаючи з 1614 року. Але поєднання прізвища
Пахомов з роком 159 дає нуль рядків; таке саме поєднання для
Свиридова теж дає нуль. Тим часом опубліковані й перевірені тексти
прямо називають Радка Пахомова й Онашку Свиридова 1591 року й повторюють їхні
земельні статті в 1594–1597 роках. Отже, база добре показує
пізніше продовження мережі, але не містить повного рязансько-ряжського шару
XVI століття й не може слугувати негативною перевіркою цього напрямку.
Нова каталожна адреса показує, де ще можуть ховатися документи первісного набору. У РГАДА, ф. 281, оп. 17, д. 12222 лежить випис 20 березня 1700 року в земельній справі, заголовок якого прямо згадує села, взяті 1591/92 року «к Ряскому городу новоприборным казаком» («до міста Ряжська новоприборним козакам»). До того самого випису ввійшов виклад грамот 1592 і 1597 років. Це не маршрут Анфілогових і не орловський акт: жодного носія досліджуваного прізвища в описі не названо. Але знахідка доводить важливу модель збереження: обставини набору й земельної дачі XVI століття могли вціліти всередині позову та офіційного випису, складеного понад сто років по тому. Тому щодо Орла треба переглядати не лише десятні, а й пізні суперечки про старі маєтки, навіть якщо прізвища й слова «Орёл» у короткому заголовку немає. Картка справи в ГІС УИАД.
Наступний вирішальний пошук тепер адресний: виписи з утрачених книг Михайла Озерова 1573/74 року й ранні статті Никифора, Оксена й Петра Баздирєвих-Свиридових разом із Новиковими, Пахомовими й Свиридовими. Потрібна пряма формула попереднього міста, братерства, спільної землі чи первісної орловської дачі. На карту коридор поки не переноситься.
Випис Озерова знайдено повністю — і він змінює місце пошуку орловських грамот
Повні перший і третій томи «Актов служилых землевладельцев» дали змогу перевірити всі три офіційно вказані свідчення втрачених книг Михайла Озерова й під'ячого Крестьянина Петрова 1573/74 року. Це вже не переказ каталогу. Фотокопії друкованих сторінок 285 першого тому і 211–212, 314–315 третього збережено в закритому дослідницькому архіві проєкту; на публічному сайті їх не показано через права на наукові видання.
Акт I № 293 показує доповнення маєтку людині після кримського полону. 17 листопада 1586 року Іван Васильєв син Чаплигін отримав у Корості, вона ж Івкіне, 100 четвертей ріллі й перелогу понад колишні 36 четвертей, у рахунок помісного окладу 350 четвертей. Але земля не була безіменним пустищем: раніше цей жереб був вотчиною старця Мисаїла Петрова, і грамота прямо каже, що в Мисаїла вотчину наказали взяти. Частки новохрещених Івашки й Карпика Зикових у тому самому селі окремо виключено з пожалування. Розмір ділянки підтверджено посиланням на книги Озерова й Крестьянина Петрова.
Це четвертий важливий механізм: держава могла перетворити вилучену вотчину на служилий маєток і доповнити маєток полоненику, що повернувся, до окладу. Формула «крымский полоняник» («кримський полоняник») повідомляє долю Івана, але не його попереднє місто й не місце народження. Тому акт пояснює комплектування корпорації, але не дає маршруту до Орла. Оригінал відомий за пізньою передачею: РГАДА, ф. 286, оп. 2, кн. 28, л. 394–394 об.; копія 1776 року зі списку 1686–1688 років.
Акт № 259 — справжній випис із дозорних книг на маєток Андрія Микуліна в селах Волкові та Мошкині Кам'янського стану. У Волкові в самого Андрія були поміщицький двір, селянський двір, 25 четвертей і 40 копиць сіна. Там само Кузьма Слотов тримав загалом 50 четвертей і 100 копиць; за дачею 1574/75 року його маєток передали Андрієві. У Мошкині Тараско Монулков тримав двір, 15 четвертей і 15 копиць; за дачею 1575/76 року ця ділянка теж перейшла до Андрія. Тоді ж він отримав 35 четвертей Данилка Кожерецького. Підсумкова стаття прямо зводить за Андрієм Микуліним 150 четвертей у двох селах.
Це важливий зразок не міграції, а складання нового служилого маєтку: ділянки щонайменше трьох колишніх власників за два роки консолідовано в одного отримувача. Архівний оригінал випису — РГАДА, ф. 1209, стовпці по Ряжську, № 1193/42611; видавці датують сам випис 1578–1593 роками. Співзвучність «Микулин» з орловськими «Микулиными детьми Анфилоговыми» («Микулиними дітьми Анфілоговими») не приймається за спорідненість: в орловських братів Микула — особове ім'я спільного батька, а тут Микулін є самостійним другим іменуванням Андрія.
Акт № 389 дав ще корисніший методичний результат. У серпні 1587 року до Ряжська послали випис із книг Озерова «слово в слово» й наказали відвести Богданові Обрютину синові Скобєєву 50 четвертей у селі Наземному. Але примітка видавців відновлює продовження історії за государевою справою 1638 року. Син Богдана, Івашко, поклав до справи батьківську відільну грамоту 1587 року за підписом дяка Єлизара Вилузгіна. Він пояснив, що грамота перебувала з батьком у Пронську під час «межусобной брани» («міжусобної війни»), через розорення залишилася без печатки, потім зберігалася в Богдана й пізніше була отримана сином у писця Григорія Кирієвського.
Отже, правовстановлювальний документ XVI століття міг пережити пожежу наказового архіву в приватному родинному зберіганні й з'явитися в земельній справі через 51 рік. Це змінює наступний пріоритет щодо Орла. Шукати лише втрачену першу відільну книгу недостатньо. Треба переглядати власницькі позови дітей і онуків перших орловських поміщиків за 1620–1640-ві роки: до чолобитних могли бути додані первісні відільні, ввізні та жалувані грамоти, виписи зі старих книг і пояснення, де документ зберігався під час Смути.
Перше адресне коло — справи Анфілогових і їхніх земельних сусідів по селах Баздиреве, Біла й Мальцовське: Баздирєвих, Дериглазових і Трунових. Шукані формули — «положил в дело грамоту», «отдельная грамота», «по старым орловским книгам», «отцовское поместье», «дано против старого поместья» («поклав до справи грамоту», «відільна грамота», «за старими орловськими книгами», «батьківський маєток», «дано замість старого маєтку») і вказівка попереднього міста служби. Усі три відомі акти Озерова тепер закрито повним текстом; наступний крок — шукати не повторні перекази цих номерів, а інші виписи й власницькі справи, у яких такі грамоти було пред'явлено. Карта не змінюється: нові акти доводять механізм перерозподілу й спосіб збереження документів сторонніх родин, але не маршрут Анфілогових.
Курський губернський архів перевірено: докази давньої гілки пішли до Сенату
Офіційний семиаркушевий опис ГАКО, ф. 1436, оп. 1 дав змогу перевірити місцевий фонд Курського дворянського депутатського зібрання повністю. Результат виявився джерелознавчо важливішим за окремий збіг прізвища. У фонді збереглося лише 19 розрізнених справ за 1760–1864 роки; проваджень Баздирєвих і записів 1828 чи 1835 року серед них немає. Передмова фіксує крайню фрагментарність: на 23 січня 1951 року налічувалося лише 17 справ, після міжфондових передач залишилося 15, а нинішні 19 одиниць виникли після переопрацювання й поділу однієї збірної справи 2001 року.
Цю відсутність не можна перетворювати на висновок, ніби Баздирєви не подавали доказів давності. Той самий офіційний опис описує процедуру: губернську родовідну книгу зачитували на дворянському зібранні, після затвердження знімали дві копії — одну передавали губернському правлінню, другу відправляли до Сенату для зберігання в Герольдії. Тому пізній сенатський комплекс РГИА не є випадковим дублетом: після втрати майже всього місцевого фонду він стає головним збереженим каналом до доказів VI-частинної гілки Баздирєвих.
Пріоритет уточнено. Замовляти ГАКО, ф. 1436 більше не потрібно: відкритий опис вичерпує його зміст. Першою потрібна РГИА, ф. 1343, оп. 17, д. 307: внутрішній опис, прохання, поколінний розпис і додатки. Перевірочні ключі — Яків Семенович Баздирєв, губернська ухвала від 24 червня 1835 року, записи до VI частини 1828 і 1835 років, а також будь-які старі грамоти з Баздиревим, Миновим лісом, Корчаковським станом чи попереднім містом служби. Справа 308 за 1859 рік залишається другою: за хронологією вона ймовірніше стосується пізньої II-частинної родини Дементія Івановича.
Офіційна сторінка описів ГАКО, опис ГАКО, ф. 1436, справа Баздирєвих № 307 у РГИА.
Від орловського Олфера до обоянського Микифора: знайдено адресний ключ до справи Баздирєвих
Перевірка курсько-обоянських публікацій дала не готовий родовід, але вперше зібрала ланцюжок імен, за яким можна читати справу № 307. В Орлі 1625 року названо Олфера Баздирєва, а в списку 1627/28 року його формула розкривається як Олферко Максимів син Баздирєв. У Курську 1630 року записано Авдійка Олферієва сина Баздирєва. Нарешті, офіційно опублікована обоянська десятня 1651 року на л. 25 об. називає Микифора Олферієва сина Баздирєва і двох його синів — Івашку, 15 років, і Єрмошку, 13 років. Микифор з'явився на мерині з пищаллю; поручителями були Климентій Деренський, Іван Мальцов і Михайло Бабенок.
Географія тут принципова. Обоянь було збудовано 1649 року, причому перший опис повіту прямо говорить про староверстаних курчан і орлян, зведених до нового міста. Тому поява сина Олфера Баздирєва в Обояні не випадковий далекий дубль, а історично можливе продовження орловсько-курської служилої родини. Пізні записи показують сталість гілки: 1684 року Терентій Микифорів син Баздирєв володів двором у селі Дмитровському Рудавського стану; 1686 року Самсона Іванова сина Баздирєва названо разом із батьком Іваном; в абетці обоянських казок 1697 року прізвище знову присутнє.
Ступінь доведеності треба тримати суворо. Жоден відкритий акт не називає Авдія й Микифора братами і не каже, що їхній батько — саме орловський Олфер Максимович. Не доведено й походження пізнього Якова Семеновича від цієї гілки. Зате тепер у справи РГИА, ф. 1343, оп. 17, д. 307 є адресні ключі: Олфер — Микифор — Іван / Єрмолай / Терентій, міста Орел — Курськ — Обоянь і село Дмитровське. Якщо поколінний розпис Якова Семеновича вийде на цей кущ, сенатська справа може зберегти копії втрачених орловських документів XVII століття.
Це вихідний рух сусідського прізвища, а не знайдений шлях Анфілогових до Орла. Тому публічна карта й профілі Баздирєвих не створюються.
Обоянська десятня 1651 року — офіційна публікація Архівного управління Курської області, перший опис Обоянського повіту 1649 року, Танков, «Историческая летопись курского дворянства» («Історичний літопис курського дворянства»), обоянські казки 1697 року.
Митусови: прямий Бєльов і спірне читання орловського займища
Єпіфанська десятня 1591 року дала нову незалежну паралель до механізму комплектування раннього Орла. У рубриці людей, що вибули з єпіфанської чи веньовської служби, поспіль стоять Данило Парфенїв син Митусов і Дей Парфенїв син Митусов. Підсумкова помітка стосується записів 351–360 і каже прямо: «служат из Белева» («служать з Бєльова»). Обох потім повторено серед новиків верстання 1583/84 року, яких не було внесено до московського розрядного списку. Таким чином, джерело встановлює їхню бєльовську службу до 1591 року. Однакові по батькові й прізвищева форма роблять їх імовірними братами, але прямого слова «братья» («брати») у тексті немає.
Видання списку орловської книги 1594/95 року на с. 879 зберігає третє ім'я. Землю Овоні Ігнатьєва сина Ретканського описано як «что было займище Гриши Козлова да Васки Митусова» («що було займищем Гриші Козлова та Васьки Митусова») у селі Густоварі Неполоцького стану. Васька вже не чинний власник статті, але його ім'я показує участь в освоєнні чи заявленні цієї ділянки до писцевого опису.
Тепер знайдено обов'язковий контроль. На офіційному образі історичного опису РГАДА, ф. 1209, оп. 85, д. 13, л. 241, стаття № 704, ту саму земельну пам'ять переписано як «в займище Гриши Козлова да Васьки Титулова» («у займище Гриші Козлова та Васьки Титулова»). Сучасна форумна транскрипція не помилилася: у рукописі реєстру справді ясно читається Титулова. Але це не сама книга 1625 року, а пізній скорочений реєстр до неї. Його укладач припустився й інших перекручень — наприклад, назвав писця Івана Кутузова Іваном Коптєвим. Видання 1877 року теж відтворює список, а не польовий оригінал 1594/95 року. Тому одного переможця поки немає: прізвище Васьки слід записувати як Митусов / Титулов, спірне читання.
Зв'язку Бєльов — Єпіфань/Веньов — ранній Орел тим самим знижено з задокументованої прізвищевої паралелі до робочої гіпотези. Сталими є лише бєльовська служба Данила й Дея Митусових і пам'ять про колишнього учасника орловського займища Ваську; збіг їхнього прізвища вже не доведено. Це важливий методичний результат для пошуку самих Анфілогових: пізній реєстр може впевнено змінити одне прізвище, тому міжміський маршрут не можна будувати за одним індексом чи однією копією.
Перша наступна адреса — повний текст кн. 330 навколо Густоварі або третій незалежний випис з орловської книги, здатний розв'язати Митусов/Титулов. Лише після цього має сенс повертатися до пошуку Парфенія, Данила, Дея й Василя Митусових у бєльовських позовах. Митусови не належать до досліджуваного прізвищевого ряду, тому окремі публічні профілі й маршрут Бєльов — Орел не створюються.
Офіційний образ історичного опису, файл 0244. Публічний реєстр з архівним шифром і попередженням про його помилки.
Повна бєльовська книга втрачена, але її виписи пережили Смуту
Перевірка офіційного каталогу писцевих книг і двох дореволюційних публікацій уточнила, що саме збереглося від бєльовських описів 1580-х років. Каталог знає дві роботи: опис палацових земель Микитою Григоровичем Ржевським у 1583/84–1584/85 роках і книгу Савина Григоровича Плещеєва, Михайла Авксентійовича Зибіна та під'ячого Михайла Никитина 1584/85 року. Повні книги як збережені рукописи не вказано; вони проходять за пізнішими згадками.
Однак це не глухий кут. У першому випуску «Сотниц, грамот и записей» [«Сотних, грамот і записів»] С. О. Шумакова знайдено й перевірено дві справжні похідні копії. № XVII на друкованій с. 91 починається формулою: «Лета 7093-го. Выпись из белевских книг письма и меры Савина Григорьевича Плещеева да Михаила Оксентьевича Зыбина да подьячего Михаила Никитина» («Року 7093-го. Випис із бєльовських книг опису й міри Савина Григоровича Плещеєва та Михайла Оксентійовича Зибіна та під'ячого Михайла Никитина») і описує вотчини Спаського Бєльовського монастиря. № XVIII на с. 95 — оброчний випис Микити Ржевського з товаришами тому самому монастирю на ділянку Оки й промисли. Обидва записи вузькі й не є списками бєльовських дітей боярських. Митусових і форм Анфілогов/Анпілогов у них не знайдено, але цей нуль не можна поширювати на весь повіт.
Вирішальну формулу виявлено в «Белёвской вивлиофике» [«Бєльовській вівліофіці»], т. 2, на друкованих с. 143–144. Під час розгляду 1627–1630 років церковні люди пред'явили писцям сім старих виписів, серед них «выпись Савина Плещеева с товарищи 193 года» і «две выписи Микиты Ржевского с товарищи 192 года, 193 г.» («випис Савина Плещеєва з товаришами 193 року» і «два виписи Микити Ржевського з товаришами 192 року, 193 р.»). Отже, через чотири десятиліття після складання книг їхні окремі статті ще жили в приватному й церковному зберіганні та використовувалися як докази землі. Фотокопії чотирьох ключових сторінок збережено в архіві проєкту.
Офіційне посилання каталогу на АСЗ, т. III, № 521 теж розкрито. Це справа Помісного наказу лютого — 5 березня 1597 року про бєльовські маєтки окольничого Семена Федоровича Сабурова, Оксенії Посникової дружини Челюсткіної та Анастасії, вдови окольничого Івана Івановича Сабурова; текст розміщено на с. 441–443. За доступними пошуковими фрагментами на с. 442 використано ще один випис із бєльовських книг — опису Богдана Полева — на маєток литвина Юрія Іванова сина Подольського в селі Верхніх Лучках. На наступній сторінці бєльовські чверті приєднуються до зубцовських, ржевських і веньовських маєтків. Повну посторінкову копію акта ще треба отримати: пошукові фрагменти не дають змоги перевірити кожне ім'я й володіння.
Тактика тепер змінюється остаточно. Шуканий бєльовський шар слід шукати в сотних, монастирських і церковних виписах, справах Помісного наказу й позовах дітей і онуків власників 1590–1640-х років. Саме там могли бути покладені до справи статті Парфенія, Данила, Дея чи Василя Митусових і первісні грамоти сусідів перших орловських Анфілогових. Публічну картку Митусових створено як дослідницький Record; профілі людей і маршрут на карті не створюються до прямого доказу спорідненості чи переходу.
Єпіфанська десятня 1591 року, Орловська писцева книга, с. 879, каталог писцевих книг РГАДА, «Сотні, грамоти й записи», вип. 1, «Бєльовська вівліофіка», т. 2, АСЗ, т. III у Google Books.
Повнотекстовий контроль описами: список 1577 року не виринув
Вироки 1577 року документують не один, а два близькі іменні комплекси. Лютневий наказ вимагав узимку вибрати дітей боярських для трьох польових змін, записати їхні імена за статтями й тримати списки в Розряді. Березневий вирок приписував особисто оглянути орловських козаків і малопомісних дітей боярських, скласти окремі списки з помісними та грошовими окладами й доставити їх московським дякам. Повний перегляд Сторожової книги — РГАДА, ф. 210, оп. 6, д. 1 — показав, що жоден із цих виконавчих списків не було підшито після відповідного вироку.
28 серпня 2026 року проведено додатковий повнотекстовий контроль через RGADA Search, що індексує опубліковані описи та розпізнані PDF РГАДА. У фондах 210, 1209 і 396 за ранній період перевірено форми Анпилог, Анфилог, Онфилог, Онпилог і Ампилог; запити «Орловский список», «орловскому списку», «Пётр Данилов», номер 37573 і рідкісну родинну зв'язку Микула — Василь — Тимофій — Карп. Нового раннього збігу чи шифру орловського списку не знайдено. Форма «Анпилов» виводить лише вже врахований пізніший покажчик Чернова.
Це змістовний негативний результат лише для каталогів. Сервіс не читає неоцифрованих рукописів, тому відсутність збігу не можна вважати доказом загибелі списку. Окремо перевірено офіційний переглядач справи 210-9-232: сторінка розділу існує, але цифрових кадрів у ній немає. Непрочитаний стик лл. 315 об.–322 можна перевірити лише архівною копією.
На цьому етапі адресний порядок замовлень був таким; подальша звірка видання 1914 року знизила перший пункт до контрольного перегляду й вивела на перше місце самостійні іменні відомості, документи колишніх дач і повні орловські книги 1624–1626 років:
- РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 232, лл. 315 об.–322 — контрольним переглядом зафіксувати фізичний стик обірваного розпису й наступного документа; цілого іменного списку на цих аркушах більше не передбачається.
- РГАДА, ф. 396, оп. 1, ч. 24, д. 37573 — отримати підтверджену справу цілком: великий комплекс може містити виписи з орловського сискного списку 1613/14 року та ранніших доказів служби.
- РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 330–331 — читати повні статті, що використовують стару копію письма й міри 1594/95 року, особливо колишні володіння Микули, Василя, Тимофія, Нечая, Пахома, Перші й Терентія.
- У паперах Розрядного й Помісного приказів шукати два самостійні комплекси 1577 року: списки трьох польових статей і списки особистого огляду з додаванням козачих маєтків із 20 до 50 четвертей.
Ні профіль, ні маршрут на карті за цим результатом не створюються: ім'я Анфілогова в ранньому списку поки не прочитано, а колишнє місто родини не встановлено.
Командна географія дала ранжоване коло старих міст
Зміна пошукової одиниці знову спрацювала. Замість прізвища перевірено весь склад орловських облогових голів за статтею О. Ю. Савосичева «Орловские воеводы» [«Орловські воєводи»]. Облоговий голова був начальником гарнізону й комендантом фортеці, тобто його папери могли містити прийом людей, огляд, неявки й місцеві списки.
У боярському списку 1577 року автор знайшов дев'ять орловських облогових голів. Усі вони були виборними дітьми боярськими старих міст: Дорогобуж — один, Кашира — троє, Мещовськ — двоє, Рязань — двоє, Тула — один. У списках 1588/89, 1598/99 і 1602/03 років Кашира, Тула й Рязань повторюються; пізніше додаються Калуга, Ржев і Юр'єв-Польський. Це не маршрут Анфілогових, але стійка адміністративна мережа, а не випадкове призначення однієї людини.
Повний боярський список і річні орловські розписи дали змогу розкрити цю дев'ятку поіменно. Це дорогобужанин Єлка (Єлизарій) Леонтьєв син Ржевський; каширяни Іван Тимофіїв син Фустов, Іван Судоков син М'ясного і Григорій Федорів Андреєва-Павлов; рязанці Михайло Назар'єв Глєбов і Андрій Яковлєв син Ізмайлов; туляк Денис Федорів син Івашкін; мещовські брати Петро Меньшой і Боланда Григор'єві діти Совіна. Їхня орловська служба розтягнута від 1571 до 1585 року: це перетин кар'єр із виборним списком, а не гарнізон одного дня.
Контроль позначок дав істотну поправку до змісту знахідки. Лише в Григорія Андреєва-Павлова в самому списку стоїть «на Орле» [«в Орлі»]. Ізмайлов тоді позначений у Пронську, Івашкін — у Тулі, Ржевський — у Криму, М'ясной — при козаках, а Совіни — при «немчині» й у стрілецькому дозорі. Отже, заголовок міста показує стару служилу корпорацію, маргінальна позначка — поточне призначення, а орловський рядок іншого року — окремий етап кар'єри. Це кадрова циркуляція вздовж кордону, а не спільне переселення дев'яти людей.
Стаття водночас захищає від надто прямого висновку. Шести орловських голів немає в основних списках Государевого двору; Опанас Жилін сам був орловським поміщиком, а в Кандаурових, Ламонових і Трубіциних автор бачить місцеві земельні чи родинні продовження. Отже, в Орлі співіснували два кадрові канали: присланий виборний син боярський зі старого міста і людина вже сформованої орловської корпорації. Це добре узгоджується з наказом 1577 року, що вимагав добирати придатних людей із рядових козаків і малопомісних дітей боярських безпосередньо в Орлі.
Практичний пріоритет тепер нерівномірний. На першому місці стоять каширські поручні записи, приймальні відписки й папери неявок 1576–1578 років; далі тульські, рязанські й мещовські. Солова/Крапивна зберігає окремий високий пріоритет за прізвищевою структурою новиків 1596 року: це інша лінія доказу, і змішувати її з походженням командирів не можна. Картка: PUB-SAVOSICHEV-2015-OREL-COMMAND-CADRE-CORRIDORS.
Відкритий PDF статті, с. 41–51. Публікація боярського списку 1577 року.
Доорловська мережа виявилася в справжніх поручних записах
Пошук за повними іменами голів вивів із розрядів до іншого типу джерела. Справжні поручні записи показують тих самих людей до заснування Орла. 1562 року Іван Тимофіїв син Фустов перебуває в одному великому акті з майбутнім орловським головою Михайлом Назар'євим Глєбовим та Іваном Григор'євим Совіним. Останній належить до того самого родинного іменування, що й орловські голови Петро Меньшой і Боланда Григор'єві Совіни; пряма спорідненість ще перевіряється.
Особливо важливий акт 20 квітня 1563 року. В одному списку 102 поручителів одночасно названі Дмитро Федорів син Тургенєв, Михайло Кульнєв, Ричко Онфалов/Анфалов син Волоцького, Андрій Яковлєв син Ізмайлов та Іван Андріїв син Фефілатьєв. Тургенєв є найсильнішим кандидатом на козачого голову «на Орле» 1564/65 року; Ізмайлов і Фефілатьєв пізніше безсумнівно командували в Орлі в 1576 і 1585 роках. Тому рідкісне патронімічне іменування «Онфалов сын» тепер перебуває всередині цілого доорловського командного масиву, а не поруч з однією випадковою орловською людиною.
Наступний акт, складений близько 28 березня 1565 року, за рік до заснування фортеці, зберігає старі приписки: Михайло Кульнєв — із маєтком у Мещовську, Посол Івашкін — туляк, Іван Фустов — каширянин, Андрій Ізмайлов із братом — рязанці. Це майже точне доорловське передбачення географії облогових голів. Кашира, Рязань, Тула й Мещовськ були поєднані спільним службовим середовищем ще до появи Орла.
Але поручний запис — не список переселенців. Він показує людей, відомих двору і здатних відповідати великими грошовими сумами за князя. З цього середовища Розряд вибирав начальників для нових фортець; рядовий склад міг набиратися окремо. Тому нова двоступенева модель така:
- центральна багатоміська мережа давала Орлу командирів;
- під час конкретного призначення складався окремий список прийнятих, поверстаних або переведених людей, який треба шукати у виконавчих паперах цього командира.
Створено картку PUB-PORUCHNYE-1562-1571-PRE-OREL-CADRE-NETWORK. Карта не змінюється: Ричка Волоцького не названо орловцем, Анфала ще не доведено як форму Анфілога, а службове середовище сторонніх людей не є маршрутом прізвища.
Повна наукова публікація поручних записів.
Не Москва-місто, а південний служилий пояс: звідки ймовірніше набирали Орел
Для 1566–1577 років точніше говорити вже не про Московське князівство, а про Московську державу та її Розрядний приказ. Москва була центром рішення й обліку, але це не означає, що перші орловці походили з Москви чи центральних повітів. Орел будувався як прикордонна фортеця, і найприроднішим резервом були люди вже чинного південного служилого пояса.
За наявними даними найімовірніше не одне масове перекидання, а змішаний механізм. Збережена книга одночасно заснованої Єпіфані показує його буквально: поруч записані Карачевець, Резанцови, Дедиловський, Крапивенський, Коломнетін і Мединець, а також «новоприходцы» [«новоприбулі»] й місця під ще не прибраних козаків. Матеріали XVI століття окремо знають добровільне «переписування» службою з одного міста до іншого і переведення за урядовим розпорядженням. Після переходу людину наново верстали й наділяли маєтком у новому повіті.
Поточне ранжування напрямків таке:
- Пехлецький стан Рязанського повіту → Ряжськ → Орел — найсильніший мережевий коридор. Петро Никифорович Баздирев-Свиридов документовано переписався з Пехлецького стану на службу до Ряжська; Баздиреви, Свиридови, Пахомови, Новикови й Овдокимови дають кілька паралелей з однаковим по батькові з орловським оточенням. Але Анфілогових у перевірених рязанських книгах поки немає.
- Дедилов — Тула → Орел — найсильніший індивідуальний слід. У Дедилові 1588/89 року служили брати Іван Нечаєв, козачий десятський, і Панкрат Нечаєв, новоприборний козак. В Орлі 1595 року з'являється Іван Нечайович Анпілогов. Збігаються рідкісні ім'я та по батькові, покоління й тип служби, але дедиловського Івана не названо Анпілоговим, тому тотожність ще не доведено.
- Карачев — Болхов — Мценськ — Новосиль — Бєльов — Одоєв — основний верхньоокський пояс. Ці корпорації вже зводилися в спільні польові призначення до заснування Орла. Західний кущ восьми ранніх Анфілогових лежав з боку Карачева, а пізніші документи прямо показують можливий механізм: «изо Мценска на Орёл жить шёл» [«з Мценська до Орла жити йшов»] і організоване переведення мценських стрільців. Ці прямі приклади належать до XVII століття, тому вони доводять практику, але не маршрут родини в XVI столітті.
Москва, Владимир і дальші службові центри не виключені, але поки вони слабші. Повний список 1849 людей государевого двору 1573 року не дав Анфілогових. Сусідське прізвище Трунових показує, що одна людина могла числитися казанським жильцем і мати землю у Владимирському повіті, тобто службова географія справді бувала далекою і складною. Однак для самої досліджуваної родини аналогічного рядка ще немає.
Проміжний висновок: найімовірніша формула «розрядний набір із прикордонних міст Верхньої Оки та рязансько-тульського пояса», а не «переселення з Москви». Вона пояснює і охорону рубежу, і змішаний склад нового міста. Це робоча модель пошуку, не готовий родинний маршрут; карта й профілі до прямого називання колишнього міста не змінюються.
Важлива поправка до вироку 15 березня 1577 року
Повторне буквальне читання всього акта уточнило межу висновку. Число 420 — це недобір до проєктного штату в 500 орловських кінних козаків, а не замовлення на переведення 420 людей із Москви чи іншого міста. Вирок велів непридатних і безкінних сторожів замінити придатними кінними людьми «из рядовых казаков» [«з рядових козаків»]. Оскільки після виділення 78 сторожів в Орлі залишалося лише два рядові козаки, нестачу на сторожах і польових посилках приписали закривати малопомісними дітьми боярськими — так само, як у Мценську й Карачеві.
Імена вибраних козаків і дітей боярських справді слід було переписати «подлинно порознь» [«достеменно окремо»] за кожним містом, забезпечити помісними та грошовими окладами й привезти до Розрядної ізби. Але це був список місцевого службового відбору, а не відомість вихідних міст нових переселенців. Якщо шуканий орловський розпис знайдеться, він доведе службу людини з Орла в 1577 році; колишнє місто розкриється лише за особливої позначки про переведення, старий маєток чи колишню службу.
Акт водночас перелічує Шацьк, Ряжськ, Данков, Єпіфань, Дедилов, Крапивну, Новосиль та Орел, але вимагає складати їхні списки окремо. Сусідство міст у спільному розписі не можна перетворювати на маршрут між ними. Тим самим версія про набір із південного служилого пояса залишається сильною за загальним механізмом і за окремими доведеними переходами, однак сам вирок 1577 року її не доводить.
Повний текст боярського вироку.
28 серпня 2026 року: іменний покажчик РГИА вивів до курської та чернігівської гілок
Офіційний іменний пошук РГИА за формою «Анфилогов» дав двадцять карток із точними посиланнями на аркуші фонду 1343, опису 51. Для головної справи про дворянство ф. 1343, оп. 16, д. 2345 цифрових аркушів у каталозі, як і раніше, немає: картка повертає images = 0, files = 0, downloadPdf = false, а поле наявності сканів порожнє. Натомість дві картки покажчика ведуть до д. 607, публічна копія якої доступна на velikie.org.
На л. 472, у записі № 7400 від 13 квітня 1827 року, надруковано: «Анфилоговыхъ», «Курской», «О Карпинѣ». Офіційний покажчик скорочує людину як «Анфилогов К.». Для проєкту створено обережний профіль Карпина Анфілогова; рідкісна називна форма не замінюється Карпом без доказової справи.
На л. 519, у записі № 8137 від 30 травня 1828 року, надруковано: «Анфилоговыхъ», «Черниговской», «О Ильѣ», «По Высоч. повел. 1827». Офіційний покажчик показує «Анфилогов П.», але первинний скан упевнено називає Іллю. Створено профіль Іллі Анфілогова, індексне «П.» збережено лише як помилкову або сумнівну зовнішню передачу.
Чернігівський запис важливіший за самі ініціали: він документує ще одне губернське дворянське коло прізвища й підтримує робочу модель кількох гілок. Це не відповідь на питання, звідки прибули перші орловські Анфілогови, але сильне застереження проти автоматичного зведення всіх носіїв прізвища до одного орловського кореня. Наступна адреса — чернігівське провадження за найвищим повелінням 1827 року та доказова справа курського Карпина.
28 серпня 2026 року: перший доведений персональний маршрут до первісного Орла — Кашира → Орел
Зміна тактики дала перший прямий результат. Замість нового перебору одного прізвища було перевірено адміністративну лексику вибуття власників у повному тексті писцевих книг: «испомещён» [«наділений маєтком»], «переведён» [«переведений»], нове місце служби. У Каширській книзі 1578–1579 років виявлено буквальний рядок:
«Пуст. Нечаевская, что было въ помѣстьѣ за Филипомъ за Федоровымъ сыномъ Теплово, а Филипъ испомѣщенъ въ Орлѣ...»
Переклад: «Пустка Нечаївська, що була в маєтку за Пилипом Федоровим сином Тепловим, а Пилипа наділено маєтком в Орлі...»
Джерело: «Писцовые книги Московского государства» [«Писцеві книги Московської держави»], ч. I, від. 2, СПб., 1877, с. 1528. Це не пізній здогад історика і не збіг прізвищ, а пояснення самого писця, чому колишній каширський маєток більше не числиться за власником.
В Орловській книзі 1594/95 року на с. 885 знайдено ту саму людину з повною тричастинною формулою імені:
«За Филипомъ за Федоровымъ сыномъ Теплово въ той же дер. Черемошнѣ...»
Переклад: «За Пилипом Федоровим сином Тепловим у тому ж сельці Черемошні...»
Окрім частки сельця Черемошні в Кам'янському стані, за ним записано половину починку Никитинського Завалишина. Збіг імені Пилип, патроніма Федорів син і прізвищевого іменування Теплов дає змогу впевнено поєднати два записи.
Є й обережна мікрогеографічна зачіпка для нашої родини. Теплов сидів у Черемошні Кам'янського стану, «под Черемошным лесом» [«під Черемошним лісом»]. Софон Тимофійович Анфілогов володів Софоновою Корчаковського стану, «под Черемошенским леском» [«під Черемошенським ліском»]. Близькість форм дуже помітна, однак колонтитули книги ясно відносять статті до різних станів. Поки не відновлено межу станів і не локалізовано обидва сельця, не можна оголошувати це одним лісом або прямим сусідством. Це пріоритетна картографічна перевірка, а не готовий доказ каширського походження Софона.
Тематична карта Р. І. Овсянникова дала змогу зробити наступний крок. На ній Черемошня й Софонова поставлені поруч, а через простір між ними проходить підпис «Черемошенские лески» [«Черемошенські ліски»]. Отже, схожі формули писцевої книги справді стосуються одного малого земельного району на межі двох станів, а не просто двох випадково однойменних лісів. Перший задокументований каширський переселенець до Орла опинився в безпосередньому мікрогеографічному оточенні одного з ранніх Анфілогових. Оскільки карта є вторинною реконструкцією, а спільного списку переведення немає, це посилює каширську гіпотезу, але не перетворює її на доведене походження родини.
Ім'я та зміст
Пилип (Филипп) — особисте хрестильне ім'я. Федорів син прямо називає батька — Федора. Теплово в старій відмінковій формі відповідає іменуванню Теплов. Саме така повна формула особливо цінна: вона різко зменшує ризик сплутати однофамільців.
Головні слова — «испомещен в Орле» [«наділений маєтком в Орлі»]. У мові XVI століття це не просто «поїхав до Орла»: служилу людину наділили маєтком за новим місцем служби. Перед нами адміністративна зміна центру землеволодіння. Парний ланцюжок тепер виглядає так:
- Пилип Теплов володів маєтком у пустці Нечаївській Каширського повіту.
- До складання книги 1578–1579 років його наділили маєтком в Орлі.
- Орловська книга 1594/95 року підтверджує його як дійсного землевласника Кам'янського стану.
Точного року переведення поки не названо. Надійна верхня межа — 1578/79 рік, тобто перехід уже відбувся в першому поколінні після заснування Орла 1566 року. На тій самій каширській сторінці сказано, що дворові будівлі в пустці спалили кримські люди в 7080 році, але ця фраза описує стан землі й сама собою не датує наділення Пилипа.
Що змінюється в гіпотезі походження перших орловців
Кашира вперше переходить із розряду просто ймовірних міст-донорів до розряду задокументованого вихідного повіту хоча б для однієї людини раннього орловського служилого ядра. Раніше був відомий лише загальний веньовський зразок набору «новых помещиков каширян и тулян» [«нових поміщиків каширян і туляків»] і сильні, але непрямі прізвищеві паралелі. Тепер є ім'я, старий маєток, пряма формула наділення в Орлі й подальше орловське володіння.
Це не доводить каширського походження Анфілогових і не робить Теплова їхнім родичем. Тому для нього не створюються окремий профіль і маршрут на родинній карті. Створено саме картку документа й механізму переселення.
Нова пріоритетна тактика: виписати всі статті Каширської книги, де писець пояснює вибуття колишнього поміщика новим містом служби, потім шукати цих самих людей в Орловській книзі й перевіряти їхнє сусідство, поручні зв'язки та спільні власницькі групи з Анфілоговими. Паралельно потрібен ранній орловський служилий список або окрема книга 1566–1578 років: тепер відомо, яку буквальну формулу і яку парну структуру записів у них шукати.
Перший суцільний прохід міжміськими формулами всієї опублікованої Каширської книги вже завершено. Писець окремо відзначає Степана Лихарьова, наділеного маєтком у Веньові; Іллю Нащокіна, Івана Венеславлєва та Юрія Телешова, що служили з Коломни; сина Василя Крюкова, що служив із Тули й мав там маєток. Отже, книга справді систематично розрізняє колишню землю і нове місто служби. Пилип Теплов поки виявився єдиною знайденою людиною з прямою формулою наділення саме в Орлі. Це не доводить його поодинокості: сильно спотворений OCR, інша формула або відсутність старої землі могли приховати решту переселенців.
Семен Федорович у Каширі та друга ланка Теплових в Орлі
Повторна перевірка не лише формул вибуття, а й усіх випадків прізвища дала важливе продовження. На с. 1482–1483 тієї самої Каширської книги під рубрикою «За новики» [«За новиками»] записано:
«За новики: за Сенкою Федоровымъ сыномъ Теплова, да за Левкою Теплымъ, да за Иванкомъ Теплымъ жеребей дер. Лашинской...; да къ тому жъ припущено въ пашню жеребей дер. Тельшина...; а окладъ имъ 50 четьи».
Переклад: «За новиками: за Сенькою Федоровим сином Тепловим, та за Левком Теплим, та за Іванком Теплим жереб'я (частка) сельця Лашинського...; та до того ж припущено в ріллю жереб'я сельця Тельшина...; а оклад їм 50 четей».
Тут Сенька — пестлива форма Семена. Головне — повна формула Семен Федорів син Теплов. У тій самій книзі переведеного до Орла Пилипа також названо Федоровим сином Тепловим. Збігаються по батькові, прізвищеве іменування, повіт і час. Найімовірніше, перед нами брати або дуже близькі родичі одного покоління. Але писець не написав «брати» й не дав окремої статті їхнього батька Федора, тому спорідненість зберігається як сильна гіпотеза.
Статус Семена теж важливий. Слово новик означає початок його самостійної помісної служби, але не переселення. Тоді як Пилипа вже наділили маєтком в Орлі, Семен входив до нового служилого набору старого Каширського повіту. Це перша конкретна модель можливого поділу однієї родини між двома міськими корпораціями.
Орловська книга посилює цю модель ще одним спостереженням. Одразу після статті Пилипа, на с. 886, у тій самій Черемошні записано:
«За вдовою за Овдотьею за Ивановою женою Теплово, да за еѣ дѣтми за Степанкомъ, а онъ служитъ, да за Онисимкомъ, а онъ 10 лѣтъ, да за Гришкою, а онъ 5 лѣтъ, отца ихъ помѣстье въ той же дер. Черемошнѣ...»
Переклад: «За вдовою Овдотьєю, Івановою дружиною Теплова, та за її дітьми — за Степанком, а він служить, та за Онисимком, а йому 10 років, та за Гришкою, а йому 5 років, — маєток їхнього батька в тому ж сельці Черемошні...»
Це друга домовласницька ланка прізвища: померлий Іван Теплов, його вдова Євдокія і три сини; старший, Степан, уже служить, для молодших названо точний вік. Спорідненість Івана з Пилипом і каширським Семеном не сформульовано, а самого Івана в опублікованій Каширській книзі не знайдено. Проте тепер відомо, що Пилип не був єдиним Тепловим в орловській Черемошні.
Робоча схема стала конкретнішою:
- Пилип Федорович Теплов залишає каширський маєток і до 1578/79 року дістає маєток в Орлі.
- Семен Федорович Теплов у цей самий час починає самостійну службу в Каширі — можливо, як брат ланки родини, що залишилася там.
- В орловській Черемошні до 1594/95 року існують володіння Пилипа й окремий батьківський маєток родини Івана Теплова.
- Поруч за реконструйованою мікрогеографією лежить Софонова Софона Тимофійовича Анфілогова.
Останній пункт не доводить спільного набору Теплових і Анфілогових. Але приклад змінює метод пошуку нашого прізвища: треба шукати не одного «переселеного Анфілогова», а розщеплену батьківсько-прізвищеву групу — людей з однаковим по батькові й варіантами Анфілогов/Анпілогов, частина яких могла залишитися в Каширі, Тулі чи Рязані, а частина отримати землі в Орлі.
Черемошня виявилася багатоканальним, а не суто каширським вузлом
Перевірка всіх прізвищ на тій самій друкованій с. 885 додала важливу поправку. Поруч із Тепловим сиділи Іван Аввакумів син Кутепов і родина Некраса Бредихіна. Ці прізвища не утворюють помітної каширської групи в перевіреній книзі, зате широко представлені в Тульській книзі 1587–1589 років.
На с. 1196–1197 названо Богдана Івановича Кутепова, Михайла й Матвія Федоровичів Кутепових і Федора Юрійовича Кутепова. За Михайлом і Матвієм додатково був маєток у Дедилові на 82 четверті, за Федором — в Одоєві на 30 четвертей. Уже одна ця стаття показує, як одне прізвище одночасно розподілялося між кількома служилими містами.
Бредихіни представлені в Тульській книзі ще ширше: Сава Фомін, Данило й Радко Федоровичі, Мануїл Степанович, Тимофій Онишин, Тимофій Фомін та інші. Однак повного імені орловського Некраса чи Матюшки Бредихіна там не знайдено. Так само не знайдено тульського Івана Аввакумовича Кутепова. Тому не можна писати, що саме ці люди прийшли з Тули; доведено лише сильне прізвищеве середовище.
Виходить реалістичніша модель одного орловського сельця:
- Пилип Теплов має прямий маршрут Кашира → Орел;
- Кутепови й Бредихіни мають щільні паралелі Тула—Дедилов—Одоєв;
- частина земель усередині Черемошні переходила в спадок і через шлюб;
- Гулидови й Горюшин поки не дали зовнішнього повітового сліду в тому самому корпусі.
Це перший предметний аргумент проти ідеї одного обов'язкового вихідного міста для всього орловського ядра. Навіть компактний земельний вузол міг бути зібраний з окремих прізвищевих ланок різних служилих корпорацій. Тому для Анфілогових треба одночасно перевіряти кілька батьківських ліній — Васильовичів, Микуличів, Першичів, Тимофійовичів, Нечайовичів і Пахомовичів, — а не чекати одного списку, який пояснить усіх дев'ятьох разом. Створено окрему порівняльну картку PUB-PKMG-1587-TULA-1595-OREL-CHEREMOSHNYA-MULTI-CORRIDOR.
28 серпня 2026 року: найближча збережена форма результату — Ряжська десятня 1579 року
Через два роки після орловського вироку в Ряжську було складено справжню десятню, що дає найближчий зразок того, як міг оформлюватися підсумок виїзного верстання. Її точна архівна адреса — РГАДА, ф. 210, оп. 4, кн. 94, лл. 1–80. Заголовок публікації говорить:
«Десятня денежная детей боярских Ряского города верстанья боярина князя Ивана Юрьевича Булгакова, да дьяка Дея Губастого лета 7087».
Переклад: «Десятня грошова дітей боярських Ряського міста, верстання боярина князя Івана Юрійовича Булгакова та дяка Дея Губастого, року 7087».
Книгу складала не поодинока низова канцелярія, а комісія з боярина і дяка; по аркушах її скріпив Дей Губастий. Усередині для кожної служилої людини фіксувалися помісний і грошовий оклади, озброєння, коні, супровідні люди й поручителі. Окремими рубриками йшли вибрані для государевого походу, залишені для українної та полкової служби, піша служба на місті, безмісні, ті, що служать із Рязані, козацькі отамани, служилі козаки й козаки «на поле» [«у полі»]. Це значно точніше задає очікувану форму орловського результату: шукати слід не лише короткий список імен, а й десятню, окладну частину, поручні групи, скріпу дяка й пізніші виписки з них.
Повний опублікований текст перевірено за формами Анпилог-, Ампилог-, Анфилог-, Онпилог-, Онфилог-, Амфилог- і початками Анпи-/Ампи-/Анфи-/Онпи-/Онфи-. Збігів немає. Це негативний контроль Ряжська, а не свідчення відсутності родини в Орлі.
О. О. Зимін називав Дея Губастого службовцем Городового приказу в 1576–1577 роках і писав, що в 1578/79 році той верстав дітей боярських Ряжська «и других городов» [«та інших міст»]. Сучасний довідник 2015 року вміщує Губастого в 1577/78 році в таблицю Пушкарського приказу, який у тому самому довіднику названо також Пушечним, Городового дела і Засечним. Таке розходження відбиває нестійку термінологію ранніх приказів, а не дає права пов'язати дяка з Орлом.
Реконструкція М. Г. Кротова точно розкриває «інші міста». У січні 1579 року одна комісія Івана Юрійовича Булгакова й Дея Губастого склала три самостійні десятні: Владимирську, Ряжську і Юр'євську. Владимирська датована 23 січня; її оригінал загинув у пожежі 1812 року, але збереглися копія передмови РГАДА, ф. 388, кн. 856, л. 273 і виписки у фондах 388, 288 та у фонді 210, Московський стіл, стовпець 48, л. 489. Юр'євська книга теж загинула; опис 1735 року називав її верстальною помісним окладом. Орла в цьому відновленому маршруті комісії немає. Отже, Губастий стає не ймовірнішим, а менш імовірним як орловський виконавець: відоме доручення 1579 року географічно замкнене на Владимирі, Ряжську та Юр'єві-Польському.
Іван Юрійович Булгаков і Дей Губастий тепер є адресними іменами для пошуку подібних виконавчих паперів, але не встановленими виконавцями орловського огляду. Профілі й карта не створюються. Порівняльна картка: PUB-RYAZHSK-DESYATNYA-1579-PROCEDURAL-ANALOGY.
Ряжська десятня 1579 року, архівний паспорт, довідник про прикази 2015 року, реконструкція десятень М. Г. Кротова.
28 серпня 2026 року: орловський список 1577 року міг залишитися проміжним документом
Хронологічний опис М. Г. Кротова дає змогу відокремити наказані «списки имянные» [«списки іменні»] від звичайних десятень. Для 1577 року дослідник відновлює десятні Владимира, Коломни, Москви та Юр'єва-Польського; для 1577/78 року — Мещовська й Серпейська. У міському покажчику Орел уперше з'являється лише під 1596 роком. Тому окрема орловська десятня 1577 року невідома не лише серед десяти збережених книг: її немає і в ширшому переліку загиблих десятень, відновлених за старими описами й виписками.
Це не скасовує буквального розпорядження 15 березня. У ньому наказано переписати вибраних дітей боярських і козаків «на список подлинно порознь» [«до списку достеменно окремо»], додати їхні помісні та грошові оклади й привезти матеріали до Розрядної ізби. Але такий виконавчий список міг не набути форми самостійної десятні.
Додаткову розвилку дає В. О. Волков. У книзі «Войны и войска Московского государства» [«Війни та війська Московської держави»] на с. 289 він пише, що рішення 1577 року повністю реалізували лише в Данковському повіті, де козаки отримали по 50 четвертей; в інших повітах їхні дачі залишилися по 20 четвертей. На цій сторінці окремого архівного шифру до твердження не наведено, тому застосовувати його до Орла як доведений факт не можна. Однак версія неповного виконання тепер має перевірятися нарівні з версією втрати.
Данковська половина висновку отримала незалежну опору. О. С. Ракітін наводить пізню «сказку» [«відомість»] жителів Данкова, за якою там було влаштовано 117 сторожових козаків із земельним окладом по 50 четвертей і грошовим по шість рублів. Його архівне посилання: РГАДА, ф. 210, Столбцы Владимирского стола, д. 7, л. 161. Це підтверджує фактичне існування повного данковського окладу, але не доводить автоматично, що в Орлі придача не відбулася.
Практичний пошук роздвоюється:
- якщо огляд відбувся, шукати проміжний іменний список, окладну виписку, противень, поручні записи й воєводську відписку про доставку до Москви;
- якщо виконання затрималося чи зірвалося, шукати відписки про відсутність землі, коней чи людей, чолобитні про неповну дачу й пізні записи про збереження старих 20-четвертних козачих маєтків.
Ця розвилка узгоджується з ширшою відповіддю про походження перших орловців. Формувати Орел могли не одним переведенням із далекої Москви, а через мережу старих служилих міст Оки та Польової України. Уже доведено особистий маршрут Кашира → Орел для Пилипа Федорова сина Теплова; задокументовано загальний механізм наділення маєтками каширян і туляків у новому Веньовському повіті; родинні паралелі ведуть до Тули, Мценська, Єпіфані, Рязані й Ряжська. Для Анфілогових це залишається колом пошуку, а не встановленим маршрутом.
Окремо перевірено джерело часто повторюваної формули про «Московську ревізію». В «Орловских епархиальных ведомостях» [«Орловських єпархіальних відомостях»] 1872 року, № 13, у нарисі Г. М. Пясецького на с. 935 надруковано: «До 1574 года Орловские сторожевые казаки получали всего по 20 четвертей» [«До 1574 року орловські сторожові козаки одержували всього по 20 четвертей»], після чого приписаний огляд названо «Московской ревизией из детей боярских и благонадежных подьячих» [«Московською ревізією з дітей боярських і благонадійних піддячих»]. Дата 1574 розходиться з первинним вироком 15 березня 1577 року і є помилкою Пясецького. Єдина виноска веде до Соловйова, т. 7, с. 29: нової архівної справи, імен ревізорів і орловців у статті немає. Перевірений текст Соловйова також уміщує цей переказ під 1574 роком і не дає ні імен, ні архівного шифру: Пясецький не спирався на окреме поіменне джерело. «Московська» означає комісію, призначену центральною владою, а не набір людей із Москви. Тому цей переказ не є доказом маршруту Москва → Орел і не наближає поіменного списку.
Створено дослідницьку картку PUB-VOLKOV-OREL-STOROZHEVOE-VERSTANIE-1577-IMPLEMENTATION. Профілі й точки карти не створюються.
Хронологічний опис М. Г. Кротова, книга В. О. Волкова, дослідження О. С. Ракітіна з архівним шифром данковської «сказки», текст вироку 15 березня 1577 року.
28 серпня 2026 року: знайдено первинний ланцюжок неповного виконання
О. Л. Станіславський дає змогу перейти від загального висновку Волкова до конкретних архівних аркушів. Одразу після опису різних результатів вироку 1577 року він наводить три шифри в послідовності Єпіфань — Данков — Шацьк:
- Єпіфань: РГАДА, ф. 1209, кн. 140, л. 277 об.;
- Данков: РГАДА, ф. 210, Владимирский стол, стб. 7, л. 160;
- Шацьк: там же, стб. 102, лл. 174–176.
Офіційні описи підтвердили, що це не випадкове сусідство посилань. Книга 140 — оригінал писцевої і межової книги Єпіфанського повіту 1627/28 року; на лл. 277 об.–287 об. у ній уміщено окремий розділ «поместья сторожевых казаков в уезде» [«маєтки сторожових козаків у повіті»]. Пізній список тієї самої книги, ф. 1209, кн. 14248, зберігає відповідний розділ на лл. 364 об.–384.
Старе позначення «Владимирский стол, стб. 7» перекладається в сучасний повний шифр РГАДА, ф. 210, оп. 10, д. 7. Офіційний опис називає лл. 159–164 переписом служилих людей, влаштованих у Данкові за царя Івана Васильовича. Аркуш 160 перебуває точно всередині цього блоку; сусідній аркуш 161 використав О. С. Ракітін для повідомлення про 117 данковських сторожових козаків з окладом по 50 четвертей.
Стовпець 102 — сучасна РГАДА, ф. 210, оп. 10, д. 102. Це комплекс документів Чолобитного приказу 1641 року про отаманів, осавулів і козаків різних міст; короткий опис окремо відзначає надання шацьким козакам виморочних земель. Аркуші 174–176 ще потребують читання за оригіналом.
Отже, теза про різне виконання вироку тепер має первинну основу: Данков отримав повний 50-четвертний оклад; єпіфанці за номінального окладу показували фактичні старі дачі по 21 чверті; шацькі козаки стверджували, що придач узагалі не отримали. Але Орла серед цих трьох прикладів немає. Переносити єпіфанський чи шацький результат на Орел не можна.
Для орловського пошуку це задає дуже точні формули й типи документів:
- розділ маєтків сторожових козаків у писцевій книзі;
- перепис людей, «устроенных при царе Иване Васильевиче» [«влаштованих за царя Івана Васильовича»];
- пізня чолобитна про непридану землю;
- формули «изстари» [«здавна»], «в дачах по 20/21 четверти» [«у дачах по 20/21 чверті»], «как город стал» [«відколи місто стало»].
В офіційному описі Владимирського столу за всіма словоформами Орла знайдено лише пізній окремий заголовок — річний кошторис Орла 1663 року. Раннього орловського аналога данковського блоку в заголовках опису немає. Це негативний результат для опису, а не доказ відсутності документа всередині нерозписаного комплексу.
Створено контрольну картку PUB-STANISLAVSKY-1577-COSSACK-LAND-GRANTS-PRIMARY-CHAIN. У ній немає прізвищевих згадок; профілі й точки карти не створюються.
Текст дослідження О. Л. Станіславського, офіційний каталог писцевих книг РГАДА, офіційний опис 10 фонду 210.
28 серпня 2026 року: актуальна база на 421 095 рядків не дала доорловського прізвищевого сліду
Нову публічну оболонку бази служилих людей було перевірено не ручним гортанням таблиці, а через її власний пошуковий інтерфейс. На момент перевірки сервер повідомляє 421 095 записів. За початками Анпил-, Ампил-, Анфил-, Онпил- і Онфил- знайдено 206 рядків; усі вони перехрещені з роком, містом і архівним шифром.
Жодного цільового прізвищевого рядка XVI століття база не повертає. Найранішим залишається курський запис «Анпилогов Федор» у збірному комплексі служилих людей Смути 1605–1618 років. Далі йдуть уже відомі орловські записи 1620/21–1629 років і курські 1628–1631 років. За коротким початком Ампил- результатів немає. За Анфил- до 1650 року знаходяться орловський Федір Анфілогов 1642 року і не прізвище, а особисте ім'я Анфілофей у Пєшкова в Солові 1648 року. За Онпил- підтверджуються відомі Орел і Курськ 1626–1648 років; Онфил- з'являється лише в орловського Филимона 1689 року.
Окремо перевірено новий двопоколінний ключ з відказного опису 1649 року — Неустрой Русинов син Ампілов. Запит «Неустрой + Орёл» дав тринадцять рядків 1628–1664 років, але названі люди належать до прізвищ Ашихмін/Ошихмін/Ощихмін, Меркулов, Михайлов і Щукін. Запит «Русин + Орёл» дав Русина Збитнєва, Русина Корнілова, Русинових і Русинського; Русина Ампілова немає. Тому загальний індекс поки не поєднує Неустроя ні з переписом 1664 року, ні з відомими службовими списками.
Це не доказ відсутності людей у рукописах: сайт публікує ім'я, рік, місто й шифр, але не повний текст кожної статті. Однак негативний контроль методично важливий — повторювати ті самі широкі запити більше не потрібно. Наступний результат слід шукати в оригіналі статті № 400 книги 10054, у порядковому читанні перепису 1664 року і в пізніх виписах із ранніх орловських списків.
За тією самою базою окремо перевірено не прізвищеві початки, а сім рідкісних формул старшого покоління книги 1594/95 року: Іван Першин, Єрмак Пахомов, Софон Тимофіїв, Павло Терентьєв, Василь Микулин, Тимофій Микулин і Карп Микулин. Точні сполучення не дали рядків. Пошук лише за формами Першин, Пахомов, Тимофеев, Терентьев і Микулин повертає десятки й сотні однойменних людей, але відкрите поле зазвичай містить лише прізвище та ім'я, без потрібної тричастинної формули. Тому такий індекс не здатен ні підтвердити, ні негативно закрити доорловського батька гілки: потрібна поаркушна розшифровка документа колишнього міста.
Водночас скориговано пріоритет справи РГАДА, ф. 210, оп. 12, ч. 1, д. 65. За публікацією І. Є. Кушельова її поіменні блоки 1635–1636 років стосуються розшуку колишніх міських стрільців, козаків і пушкарів, що розійшлися після Литовського розорення; дітей боярських прямо залишено за межею дослідження. Справа корисна як контроль можливої зміни службового розряду, але вона не замінює втраченої орловської десятні й більше не є головною адресою походження Анфілогових.
Публічний пошук за базою служилих людей.
28 серпня 2026 року: земельний сигнал виокремлює батьківську лінію Микули
Писцева книга 1594/95 року не дає окладів 1577 року, але дає змогу ранжувати пошук. У Василя, Тимофія й Карпа, «Микулиных детей Анфилогова» [«Микулиних дітей Анфілогова»], записано три окремі поміщицькі двори й один спільний жереб: 6 четвертей ораної землі і 51 чверть дикого поля, усього 57 четвертей в одному полі. За суто умовного рівного поділу це 19 четвертей на двір — майже стара фактична дача сторожового козака в 20/21 чверть, відома з інших українних міст.
Рукописну статтю на РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 329, лл. 718–720 знову перевірено повністю. Вона підтверджує три двори й спільну земельну формулу, але не ділить 57 четвертей на рівні частки, не називає братів козаками й не містить слів про колишню дачу, колишнє місто чи огляд 1577 року. Крім того, писцева книга вимірює наявне володіння, тоді як наказ 1577 року говорить про службовий помісний оклад. Тому 57 ÷ 3 = 19 — пошуковий сигнал, а не доказ.
За близькістю розмірів черга тепер така:
- спершу старий маєток батька Микули й документи поділу спільного жереба;
- далі Осип Васильович із 24 четвертями, але його землю прямо названо колишнім маєтком Анохи Дєєвича Криволапова, тому це не вихідна прізвищева дача;
- далі Єрмак Пахомович із 26 четвертями та Іван Нечайович із 15 четвертями;
- Беляй Васильович (60), Іван Першин (33) і Софон Тимофійович (40) залишаються в пошуку за батьківськими іменами, але їхні розміри слабше збігаються зі старою нормою.
Вирішальним буде лише випис із формулами «изстари», «как город стал», «в дачах по 20/21 четверти», з іменем Микули або прямим посиланням на верстання 1577 року. До цього походження родини й маршрут на карті не змінюються.
28 серпня 2026 року: знайдено другий поіменний канал — сезонні відписки 1576 року
Пошук більше не залежить від одного підсумкового списку огляду 1577 року. В акті № 18 того самого комплексу Розрядного приказу зберігся порядок роботи зі сторожовим розписом. Отримавши його, темниковський воєвода мав:
«с тое росписи списал противень и держал бы у собя»;
Переклад: «з того розпису списав би противень (копію) і тримав би в себе»;
а після відправлення людей — написати до Москви,
«которую пору и кого имяны на которую сторожу пошлешь […] и имяна их прислал».
Переклад: «якої пори й кого поіменно на яку сторожу пошлеш […] і імена їхні прислав би».
Далі той самий акт прямо фіксує окрему розсилку до Орла: «На Орел к воеводе — от государя писано и роспись Орельским сторожам послана» [«До Орла воєводі — від государя писано й розпис Орельським сторожам надіслано»]. В орловському рядку скороченої реєстрації пункт про противень і надсилання імен не повторено дослівно, тому не можна видавати темниковський текст за буквально збережену орловську грамоту. Але всередині одного циркулярного комплексу він показує нормальний документообіг: робоча копія залишалася у воєводи, а до Москви надходили імена людей, фактично відправлених на пости.
За виправленим В. П. Загоровським датуванням цей акт належить до 15 березня 1576 року, тобто на рік раніше спеціального огляду. Орловський розпис містив дев'ять сторож, 26 козаків на одну статтю і 78 людей на три зміни. Отже, потенційно існували не один, а кілька поіменних документів:
- місцевий противень орловського сторожового розпису;
- відписка про першу весняну статтю;
- відписки про другу й третю зміни;
- потім окремий підсумковий список після огляду 1577 року.
Нова пошукова формула: «кого имяны на которую сторожу», «имяна их прислал», «с тое росписи списал противень», «Орельским сторожам». Хронологічне вікно розширено з одного березня 1577 року на березень 1576 — осінь 1577 року. Саме в сезонній відписці може опинитися повний склад 78 сторожів, навіть якщо підсумкова верстальна відомість загинула.
Водночас офіційний переглядач РГАДА остаточно перевірив фізичний стик вироку 1577 року. Кадр 0298 містить л. 243, кадр 0299 — закінчення на л. 243 об. і порожній л. 244, а кадр 0300 починає новий документ на л. 245. Безпосереднього додатка з іменами після вироку справді немає.
Акт № 18 із порядком зберігання противня й надсилання імен, офіційний переглядач справи РГАДА.
Чиїм іменем могли бути описані орловські відписки 1576 року
Повний порядок розрядних статей дав точніший адресний ключ. У польовому розписі 1576 року, де князя Івана Охлябініна призначено «на Сосне» [«на Сосні»], в Орлі стоять князь Василь Меньшой Іванович Кривоборський і голова Андрій Яковлевич Ізмайлов. Призначення Охлябініна є тим самим хронологічним якорем, за яким Загоровський виправив дату акта № 18. Тому весняні й літні відписки про три статті сторожів слід шукати насамперед за іменами Кривоборського та Ізмайлова.
Попередній орловський розпис називає князя Михайла Федоровича Гвоздева-Ростовського та Івана Тимофійовича Фустова. Вони залишаються корисними контрольними ключами для зимового листування й передачі справ, але документ не дає змоги вважати їх адресатами грамоти рівно 15 березня. Сам скорочений реєстраційний текст говорить лише «На Орел к воеводе» [«До Орла воєводі»] й імені не зберігає.
Друковані примітки 78–84 Загоровського перевірено окремо. За виправленням дати стоять Розрядні книги та опублікований АМГ; прихованого архівного шифру поіменного орловського розпису в примітках немає. Повнотекстовий пошук опублікованими описами РГАДА також не дав точних збігів за чотирма начальниками, формулами «Орельским сторожам», «имяна их прислал» і «списал противень». Контрольний пошук описами Архіву СПбІІ РАН дав той самий результат; кілька відповідей виявилися випадковим сусідством слів «гвоздей» і «Ростовскому» або пізніми сторожами. Це закриває повторний загальний OCR-пошук, але не читання неоцифрованих стовпців.
Тепер мінімальний комплект пошукових імен такий: Василей Меньшой Иванович Кривоборской, Ондрей Яковлев сын Измайлов, а для попередньої зміни — Михайло Федорович Гвоздев Ростовской і Иван Тимофеев сын Фустов.
Розрядна книга 1475–1605 років, розпис 1576 року, повнотекстовий пошук описами РГАДА.
Кінець акта 1576 року перевірено за рукописом
Офіційні кадри Сторожової книги закрили можливість простого додатка. Кадр 0244 містить заключний л. 202, кадр 0245 — закінчення на л. 202 об. і порожній наступний аркуш, кадр 0246 починає новий документ на л. 203. Іменного розпису, противня чи вхідної відписки безпосередньо після акта немає.
Отже, поіменні документи існували поза цією книжковою копією: окремо як робочий противень в орловського воєводи і/або як вхідні до Розряду відписки про фактично вислані першу, другу й третю статті. Це знімає завдання подальшого гортання сусідніх аркушів книги й переносить пошук на самостійні стовпці, описані за відправником, датою або першою фразою.
Офіційний переглядач Сторожової книги.
Справжні розписи вимагали надсилати ще в лютому 1571 року
Знайдено ранніший загальний канцелярський канал. Боярський вирок про станичну й сторожову службу від 16 лютого 1571 року двічі вимагає від воєвод негайного звіту до Москви. Для станичних нарядів сказано:
«им о том к государю отписати тотчас, с первым гонцом, и роспись тому подлинную к государю прислати».
Переклад: «їм про те государеві відписати негайно, з першим гінцем, і розпис тому справжній государеві прислати».
Той самий обов'язок окремо повторено для трьох сторожових статей:
«о том им писати к государю тот же час, с первым гонцом, и роспись тому подлинная прислати».
Переклад: «про те їм писати государеві тієї ж години, з першим гінцем, і розпис тому справжній прислати».
Це важливо для Орла, хоча в цих двох загальних формулах місто не назване. Через п'ять днів, 21 лютого 1571 року, інший вирок призначив з Орла десять дітей боярських і двадцять козаків на Оскол біля гирла Ублі, а дев'ять дітей боярських і двадцять козаків — на Сейм біля гирла Хону. Обидві групи мали тричі змінюватися людьми «из тех же городов по той же росписи» [«з тих самих міст за тим самим розписом»]. Тому тепер є підстава шукати не абстрактний ранній список, а виконавчі відписки й справжні розписи цих двох орловських нарядів та їхніх трьох змін.
Рукописну межу перевірено за офіційною копією. Кадр 0040 містить л. 31 об. — 32 із закінченням наказу; кадр 0041 показує порожній зворот останнього аркуша, а кадр 0042 починає новий документ на л. 33. Додатка після акта немає. Отже, приписані справжні розписи існували окремо від книжкової копії — як вхідні відписки, додатки до них або робочі противні.
Хронологічне вікно поіменного пошуку розширено до лютого 1571 року. Нові точні ключі: «с первым гонцом», «роспись тому подлинную», «из Орла детей боярских», «Осколе усть Убли», «Семи усть Хону», перша, друга й третя статті. Поки імен Анфілогових і колишнього міста в цих документах немає; профілі й маршрут на карті не змінюються.
Боярський вирок 16 лютого 1571 року, офіційний переглядач РГАДА.
Брянська лінія Івана Семичова отримала родинний і земельний слід
Усі три начальники, під якими 1577 року послідовно служили орловські козаки, прямо названі брянчанами: Ігнатій Андрійович Тютчев, Іван Семичов і Опанас Панютін. У кожній статті на Сіверському Донці було по п'ятнадцять козаків з Орла. Це доводить брянський командний канал, але не колишнє місто самих орловців.
В Івана Семичова тепер знайдено й родинно-земельний слід. У третьому томі «Актов служилых землевладельцев» [«Актів служилих землевласників»] опубліковано писцевий випис від 19 лютого 1595 року Дмитрові Іванову синові Семичову на його старий маєток у Брянському повіті:
«дали выпись с книг писма своево и меры Дмитрею Иванову сыну Семичову на старое его помесье в его оклад в четыреста чети».
Переклад: «дали випис із книг свого письма й міри Дмитрові Іванову синові Семичову на старий його маєток у його оклад на чотириста четей».
Маєток охоплював сельце Бобоєдово на річці П'яті, сельце Погост і пустку, що раніше була сельцем Єрмакова, у Воронецькій і Поцинській волостях. Той самий том дає ще одного сучасника: у рязанській купчій 1569/70 року серед послухів (свідків) названо Федора Іванова сина Семичова.
У Дмитра збігаються прізвище, по батькові, покоління й брянське служиле середовище з головою Іваном. Тому він є сильним кандидатом у сини чи близькі родичі Івана Семичова. Але прямої родинної формули немає; Федора до того ж названо лише свідком рязанської угоди, без зазначення його міста. Цих людей не можна перетворювати на готовий родовід.
Практичний результат істотніший за саму гіпотезу спорідненості. Випис 1595 року зберігся у двох пізніх списках: РГАДА, ф. 1209, Столбцы по Брянску, № 315/31833, лл. 296–298 і № 10/31661, лл. 64–68. Отже, папери статті Івана Семичова й можливі іменні додатки слід шукати насамперед у брянському родинно-помісному комплексі, зокрема у справах сельця Бобоєдово, а не під одним заголовком «Орел».
Це уточнює модель походження раннього Орла: Москва була розпорядчим центром, але один із реальних кадрових каналів ішов через Брянськ. Для самих Анфілогових брянський маршрут поки не доведено — в актах немає ні їхнього прізвища, ні імен п'ятнадцяти орловських козаків. Профілі й карта не змінюються.
Картка дослідження:
PUB-ASZ3-1569-1595-SEMICHEV-BRYANSK-RYAZAN-CHAIN.
Скан третього тому АСЗ,
картка видання в НЭБ,
польовий акт 1577 року.
Панютін і Тютчев простежуються в станичній службі після 1577 року
Брянський командний канал тепер підтверджено не одним записом. У поіменному розписі дітей боярських Мещовська, Опакова й Брянська 1584 року є окремий розділ «Брянчаня ж, служат станичную службу» [«Брянчани ж, служать станичну службу»]. В окладі 500 четвертей там названо Офонасея Іванова сина Панютіна. Збіг рідкісного імені, прізвища, брянської належності й станичної функції дає змогу з високою впевненістю вважати його тим самим Опанасом Панютіним, який 1577 року командував третьою зміною п'ятнадцяти орловських і п'ятнадцяти новосильських козаків. Обмеження залишається формальним: акт 1577 року не зберіг його по батькові.
Склад його статті водночас показує, чому не можна перетворювати Брянськ на єдину «батьківщину» загону. При Панютіні стояли 39 дітей боярських із Брянська, Стародуба, Карачева й Болхова і 30 козаків із Новосиля та Орла. Це зведена міжміська команда, зібрана центральним нарядом.
Подальша доля міститься в архівному повідомленні 1588 року: з Путивля на Донець було послано станичного голову Опанаса Панютіна з товаришами, і «того Афанасия черкасы на поле, на Донцу, убили до смерти» [«того Опанаса черкаси в полі, на Донці, убили до смерті»]. Наступного, 1589 року серед голів із Путивля й Рильська знову названо Ігнатія Тютчева. Це з високою ймовірністю Ігнатій Андрійович Тютчев, начальник першої орловської статті 1577 року; пізній запис просто не наводить по батькові. Відкрита публікація вихідної книги дає змогу уточнити аркуші: Панютін — л. 143 об., Тютчев — л. 144.
Для пошуку це важливіше за біографічну подробицю. Службовий комплекс двох голів жив щонайменше дванадцять років і проходив через Брянськ, Путивль, Рильськ і Донець. Отже, можливі списки їхніх товаришів треба шукати в РГАДА, ф. 210, столбцы Московского стола, № 1094, столпик 3, лл. 1–20 і в РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 22, особливо серед відписок, виплат і розбору службових наслідків загибелі Панютіна. Це адресний шлях до імен людей, але ще не доказ брянського походження рядових орловців.
Окремо закрито схожий запис: у мценському акті 1569 року прочитано Офонька Пашутин, а не Панютін. Його не можна використовувати як ранню згадку про Опанаса.
Прізвищевих форм Анфілогов / Анпілогов у цих текстах поки немає. Профілі й карта не змінюються. Повнотекстова перевірка розпису 1584 року також не дала основ Анфил-, Анпил-, Ампил-, Онфил-, Офил- і найближчих орловських родинних імен Трунов, Баздирев, Нємцов, Криволапов, Онаньїн. Однак це не закриває Брянська: видавець прямо попереджає, що розпис неповний, а окладчики, поручителі й інші рядки вихідної десятні було скорочено.
Картка дослідження:
PUB-BRYANSK-1577-1589-PANYUTIN-TYUTCHEV-SERVICE-CONTINUITY.
Розпис брянчан 1584 року,
виписи з книги 22 Посольського приказу,
стаття з документами 1588–1589 років.
Що сталося з повною десятнею 1583/84 року
Опис справ Розрядного приказу, винесених із московської пожежі 7 травня 1626 року, дає змогу перевірити архівну долю джерела. В опублікованому М. П. Лихачовим міському переліку є окремий заголовок «Мещоскъ». Під ним названо верстання 7080 (1571/72) року і пізню десятню 7130/7134 (1621/22–1625/26) років. Вихідної десятні 7092 (1583/84) року, на якій ґрунтується розпис Станіславського, у розділі немає. Окремого розділу Брянська в усьому опублікованому переліку також немає; список закінчується № 136, Стародубом.
Це не дає змоги назвати точну дату загибелі книги. Вона могла згоріти 1626 року, зникнути раніше або не потрапити до опису. Але тепер можна стверджувати вже: до 1626 року повна десятня не простежується як самостійна збережена книга. Стовпчик Московського столу № 1094 — її скорочене похідне, у якому видавець прямо зазначав пропуски окладчиків, поручителів та інших рядків. Отже, відсутність прізвища у відомому розписі не можна перетворювати на доказ його відсутності у вихідній десятні.
Дослідницька картка:
PUB-LIKHACHEV-1888-RAZRYAD-1626-MESCHOVSK-BRYANSK-DESYATNI-AUDIT.
Відкритий скан видання Лихачова.
Путивль дав першого синхронного кандидата для Беляя Онфілогова
Суцільна перевірка всіх чотирьох частин Путивльської відільної книги 1594 року не дала прізвищевих основ Анфилог-, Анпилог-, Ампилог-, Онфилог- чи Онпилог-. Однак серед людей, яких переводили в кінну самопальну службу, знайдено точну батьківську сигнатуру однієї орловської гілки:
«Отделено стрельцу самопальнику Беляйку Васильеву в ево оклад 20 чети…»
Переклад: «Відділено стрільцеві-самопальникові Беляйкові Васильєву в його оклад 20 четей…»
Стаття міститься на л. 256—256 об. (у публікації — с. 278—279). Путивльцеві дали повний 20-четвертний оклад: 11 1/8 чверті вже ораної землі і 8 1/8 чверті дикого поля. На садибі стояли його власні клуня, хліви й городи; частину землі він раніше тримав на оброку. Отже, це не абстрактне ім'я з пізнього покажчика, а жива служила людина з місцевим господарством. Вступна формула книги описує прибор саме з населення Путивля й повіту, а в самій статті сказано, що оброчна рілля раніше була «да за ним же за Беляйком» [«та за ним же, за Беляйком»]. Отже, Беляй уже був осілим путивльським стрільцем до завершення нового земельного окладу. Якщо це майбутній орловський Онфілогов, то ми бачимо не випадкового проїжджого, а можливий перехід людини із залишеним господарством.
Хронологія особливо тісна. Путивльська книга належить до 7102 (1593/1594) року. Орловська книга буквально наступного, 7103 (1594/1595) року, називає у Баздиреві Беляя Васильєва сина Онфілогова. Збігаються рідкісне ім'я та ім'я батька; обидві людини належать до південного служилого середовища. На відміну від ряжського Беляя Васильєва Коростельова, що помер ще в 7101 році, путивльський тезка хронологічно міг перейти до Орла.
Послідовність виявилася ще тіснішою на рівні книг. У заключній частині путивльського комплексу є датований запис 8 червня 1594 року; орловський 7103 рік почався 1 вересня. Цю дату не можна приписувати статті Беляя — власного дня в неї немає, — але книга продовжувала формуватися лише за кілька місяців до початку орловського писцевого року.
Але маршрут поки не можна вважати доведеним. Путивльська стаття не наводить третього іменування, не повідомляє про вибуття й показує вже влаштоване господарство. Орловська стаття не каже, що Беляй прийшов із Путивля. Саме поєднання імені й по батькові свідомо повторювалося. Тому це перший синхронний кандидат для конкретної людини, а не встановлена тотожність.
Повна книга водночас показує механізм, який ми шукали. За указом до кінних самопальників набирали дітей боярських, що залишилися за путивльськими станицями, безпомісних новиків, стрільців, білодворців, пушкарів, затинщиків, черкасів, отаманів і польових козаків, а потім наділяли їх землею. Так приборний стрілець міг стати кінним землевласником у межах однієї государевої кампанії. Документ не доводить, що саме так склалася доля Беляя Онфілогова, але вперше дає поруч відповідну людину й реальний адміністративний механізм.
Окремо перевірено всі батьківські пари раннього орловського кола: Осип Васильєв, Василь, Тимофій і Карп Микулини, Іван Першин, Іван Нечаєв, Софон Тимофіїв, Єрмак Пахомов і Павло Терентьєв. Жодна не повторилася в повному путивльському тексті. Пара Беляй + Василь залишається єдиною; три її появи належать до однієї статті й спільної межі тієї самої людини. Близький рядок «Якушу Нечаеву сыну Власова» — інша людина, а не Іван Нечайович. Отже, Путивль поки дає кандидата лише для однієї орловської гілки, але робить це точніше за будь-яке інше перевірене місто.
Розширення пошуку з готових пар на самих можливих батьків дало ще одну важливу перевірку. На с. 197 видання, лл. 128 об.–129 об. рукопису, записано «сын боярский самопальник Нечай Васильев сын Чюркин» [«син боярський самопальник Нечай Васильєв син Чюркін»]. Йому відділили повний 40-четвертний оклад у Колодезькій волості: жереб у сельці Лопузі, землю біля Безіменного городища і за річкою Лопугою. Останню ділянку раніше тримав на оброку новгород-сіверський Спаський архімандрит; безпосередніми співвласниками Нечая були Іов Барсуков та Іван Чемодуров із товаришами.
За поколінням і рідкісним іменем це формальний кандидат у батьки орловського Івана Нечайовича Анпілогова, але джерело водночас дає добрий спосіб його спростовувати: путивлець має третє іменування Чюркін, а поруч з орловським Іваном не повторюються ні Чюркіни, ні Барсукови з Чемодуровим. Немає й формули про сина Івана чи перехід до Орла. Тому Нечай Чюркін не отримує профілю й точки на карті. Його значення методичне: пошук за батьковим іменем справді знаходить покоління до прізвища, але прийняти зв'язок можна лише за збігу третього іменування, родича, колишнього володіння чи службової групи.
Додатковий географічний сигнал: серед 53 безпомісних черкасів, які від земельного окладу відмовилися, книга називає Семена Онаньїна. Документ не пов'язує його з орловськими Онаньїними, окремого профілю він не отримує, але показує, що це родинне іменування побутувало в південно-західному прикордонному потоці того самого часу.
Картка кандидата:
PUB-PUTIVL-1594-BELYAY-VASILIEV-OREL-CANDIDATE.
Повна стаття Беляя на Vostlit,
стаття Нечая Чюркіна на Vostlit,
археографічна передмова й склад набору,
картка скану видання в НЭБ.
Товариші путивльського Беляя не перейшли з ним до орловської книги
Стаття Беляя виявилася частиною ширшої службово-земельної зв'язки. На наступній ділянці п'ятеро новоприборних стрільців і один козак отримали дике поле «вопче стрельцы з Беляйком Васильевым с товарыщи» [«спільно стрільці з Беляйком Васильєвим із товаришами»]: Якуш Ондрєєв син Носов, Понкрат Усач, Олфим Кирєєв брат, Максим Ларін, Микифор Меркулов і козак Огафон Остроухов. У власній статті Беляя додатково названо Ждана Радюкіна, Богдана Холуєва, Істомку Рогова й козаків сотні Юрія Беззубцева. Форми Ондрей, Понкрат, Микифор і Огафон збережено за публікацією. Вираз «Олфимку Кирееву брату» не дає змоги без застереження вважати Кирєєв усталеним прізвищем. У статті самого Беляя надруковано «з Жаткою Радюкиным», але кількома рядками вище того самого учасника названо «Жданку Радюкину»; робоча нормалізація — Ждан, а Жатка зберігається як різночитання або друкарська помилка видання.
Усі десять іменних ключів перевірено за повним орловським розділом видання 1594/95 року. Жодної точної пари й жодного повторення всієї групи немає. Поширені основи Ларін і Рогов трапляються в інших місцях великого тому, але не як Максим Ларін та Істомка Рогов поруч із Беляєм. Отже, путивльська знахідка поки не перетворюється на груповий маршрут. Якщо це одна людина, вона могла перейти лише індивідуально, залишивши колишніх товаришів і земельну зв'язку в Путивлі.
Є й слабкий пізній сигнал місцевої стійкості: іменний покажчик до курських митних книг називає 1619 року путивльського козака Радюкіна без імені. Ототожнювати його з Жаткою Радюкіним не можна, але сама прізвищева основа продовжує жити в путивльському козацькому середовищі.
З'явився новий точний шлях перевірки. Інститут російської історії РАН 2026 року випустив повний том «Писцовые книги Путивльского уезда 1628–1629 годов» [«Писцеві книги Путивльського повіту 1628–1629 років»] за РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 10553. Іменний покажчик займає с. 477–527. У відкритому доступі зараз є лише п'ятисторінковий зміст, а не весь 596-сторінковий текст.
Однак вдалося знайти старішу відкриту похідну публікацію переліку поміщиків саме за книгою Петра Мусоргського й Гаврила Федорова 1628–1629 років. Перевірено лише розділ між заголовками «Путивльский уезд» і «Рыльский уезд», тому тезки з Курська, Рильська й Бєлгорода не потрапили до вибірки. У ньому немає Беляя Васильєва, Якуша Носова, Понкрата Усача, Максима Ларіна, Микифора Меркулова, Огафона Остроухова, Ждана Радюкіна, Богдана Холуєва, Істоми Рогова чи Семена Онаньїна. Єдиний частковий відгук — рідкісне ім'я Алфим Нестеров у Колодезній волості. Друге іменування не збігається з формулою 1594 року «Олфимку Кирееву брату», тому це не точний збіг і не підстава об'єднувати людей.
Негативний результат не можна перетворювати на доказ переходу Беляя до Орла. Між книгами минуло 34–35 років і Смута; людина могла померти, позбутися землі, змінити статус або не потрапити до скороченого переліку. Але тепер встановлено, що відкрита пізня вибірка не утримує ні Беляя, ні його найближчої групи як точних іменних пар. Повний покажчик нового тому все ще потрібен для колишніх власників, свідків та інших ролей, яких немає в короткому переліку.
Офіційна картка видання ИРИ РАН, зміст тому, відкритий перелік поміщиків Путивльського повіту 1628–1629 років, іменний покажчик до курських митних книг.
Неіндексований орловський список 1631 року
Повнотекстовий пошук за офіційним описом фонду 210 дав нову точну архівну адресу: РГАДА, ф. 210, оп. 10, д. 45, ч. II, лл. 29–117. Опис називає його списком дворян і дітей боярських Бєльова, Болхова, Орла, Черні, Карачева й Мценська за 7139/1631 рік. Документ зберігся без початку й скріплений підписом дяка Федора Степанова. Межі шести міських розділів усередині спільного аркушевого блоку поки невідомі.
Це не список першого комплектування Орла й не прямий документ про переселення. Але він потрапляє у важливий проміжок між власниками орловської книги 1594–1596 років і вже відомими новиками 1628 і 1636 років. За самими аркушами можна буде перевірити, чи тривали сім ранніх батьківських ліній і чи не містить список додаткових службових позначок. Наявність колишнього міста, часу верстання, спорідненості чи окладу не можна припускати за одним заголовком.
Контроль відкритої бази виявив істотну прогалину. За шифром 210-10-45 вона видає 87 людей, і всі вони належать до Боровська — першої частини справи на лл. 1–28. Після додавання міста Орел видача стає нульовою. Тому прізвищевий пошук у готовій таблиці не міг знайти людей із частини II: орловський розділ ще не проіндексовано, і його треба витягти безпосередньо зі справи.
Картка архівної цілі:
PUB-RGADA-210-10-45-II-OREL-SERVICE-LIST-1631.
Офіційний опис РГАДА,
відкритий іменний покажчик.
Перевірка дистанційного доступу: справи 232 і 45 розходяться
28 серпня 2026 року перевірено повне публічне вивантаження каталогу справ РГАДА, доступних через ГИС УИАД, а не лише вебпошук за заголовками. У ньому знайдено РГАДА, ф. 210, оп. 9, д. 232 і отримано її точну внутрішню адресу: 10000000001014/10000000157014/10000000358014/10000474722014. Отже, мікрофільм № 5 із цільовим стиком лл. 315 об.–322 уже можна замовляти для дистанційного перегляду через ГИС УИАД.
Точного поєднання ф. 210, оп. 10, д. 45 у тому самому вивантаженні не знайдено. Це не спростовує існування списку 1631 року: його заголовок і аркуші надійно встановлено за офіційним описом. Практичний зміст інший: зараз дві справи потребують різних дій. Справа 232 доступна через віддалену читальну залу, тоді як копії справи 45 треба замовляти безпосередньо в РГАДА або чекати наступного поповнення ГИС УИАД.
Цифрова картка справи 232, публічний каталог оцифровок.
Камський Орел відсічено як однойменний хибний слід
Суцільний пошук усім каталогом РГАДА дав лише два заголовки до 1600 року, у яких Орел виокремлюється як самостійний топонім. Один — уже відома писцева книга Орловського повіту 1594/95 року. Другий спершу виглядав як новий проміжний запис: грамота 17 грудня 1588 року «на Орел» Андрію Михайловичу Акінфову, РГАДА, ф. 281, оп. 17, д. 11143.
Перевірка географії показала, що це не Орел на Оці. Грамоту адресовано до Орла-городка Строганових на Камі. Акінфов був там государевим головою під час облаштування Сибірської дороги, а розпорядження стосувалося Пискорського монастиря і звільнення його селян від звичайних робіт. Документ повністю виключено з пошукової лінії орловських Анфілогових. Нова картка, профіль і точка карти за ним не створюються.
Негативний результат усе ж корисний: у поточному повному вивантаженні немає іншого самостійного заголовка XVI століття про набір чи переведення людей саме до нашого Орла. Отже, повторний пошук за одним словом «Орел» вичерпано; потрібні внутрішні аркуші складених справ, противні іменних списків і виписи з утрачених помісних книг.
Каталожна картка камської грамоти, дослідження про Акінфова й Орел на Камі.
Загальний пошук пізніх виписів за заголовками вичерпано
Усе вивантаження з 623 876 заголовків додатково перевірено без обмеження XVI століттям. За точними прізвищевими та іменними формами знайдено 36 заголовків за всі роки. До 1700 року змістовно підходять лише три вже опрацьовані сліди: Микита Анпілов син Всеволодський 1677 року, Кузьма Анфілов 1663 року і козельське сельце Анпілогово, відоме з писцевих книг 1628–1631 років. Орловського пізнього випису, у заголовку якого було б назване цільове прізвище, немає.
Окремо перевірено Орел, Баздирево, Білу й сусідні лінії Нечаєвих, Пахомових, Терентьєвих, Криволапових, Трунових, Нємцових, Тохтамишевих, Костіних, Гревцових, Микулиних, Тимофеєвих і Луніних. Точних продовжень раннього орловського куща заголовки не дали. Поодинокі Микулин, Тимофеєв і Лунін виявилися писцем або іншими пізніми людьми; заголовки з Баздиревими стосуються інших повітів.
Це не слабкість одного пошукового запиту. Орловська послідовність ф. 281, оп. 14 з 1643 року показує, що каталог уміє докладно називати сторони, власників і місця, однак ні раннього ланцюжка Баздирева, ні цитати з дачі Беляя, Микули чи Нечая в заголовках немає. Отже, повторювати загальний пошук за прізвищем чи сусідами більше не потрібно. Пізній випис, якщо він зберігся, треба шукати від історії конкретного маєтку й подальших тримачів або всередині аркушів, а не за заголовком справи.
Картку повного аудиту доповнено результатами перевірки:
PUB-RGADA-ALL-CATALOG-PRE1600-ANFILOGOV-AUDIT.
Повна звірка трьох опублікованих «справжніх» списків
Вдалося отримати й перевірити повністю випуск 13 альманаху «Российская генеалогия» [«Російська генеалогія»] (2023) з публікацією Л. Є. Шабаєва на с. 284–375. У ньому надруковано три справжні списки, але Орел входить лише до першого:
- 1627/28 рік, РГАДА, ф. 210, оп. 14, д. 22: Орел займає лл. 118–140; тут містяться вже відомі Васька Дмитріїв син Онпілогов, Івашко й Олешка Васильєві діти Онфілогови та Марко Карпів син Онфилохов;
- 1630/31–1631/32 роки, ф. 210, оп. 10, д. 86: Тула, Солова, Одоєв, Алексин, Таруса, Серпухов і козаки — Орла немає;
- 1633/34 рік, ф. 210, оп. 10, д. 97: перелік міст знову не включає Орла.
Тому відсутність Анфілогових у другому й третьому списках не можна вважати зникненням родини: ці документи взагалі не враховували орловської служилої корпорації. Водночас звірка посилює значення справи 45. Список 1631 року з ф. 210, оп. 10, д. 45, ч. II не є дублем опублікованої справи 86 того самого часу: у них різний набір міст, і лише справа 45 прямо обіцяє орловський розділ.
Повний PDF збережено в приватному дослідницькому шарі; сторінки 284–287 і 318–320 відмальовано окремо. До карток чотирьох орловських Анфілогових прикріплено перевірні копії сторінок 318–320 і розширено розділи «Імена та зміст».
Відкритий PDF випуску, сторінка видання.
Ім'я «Іван Нечайович» виявилося не унікальним підписом
Суцільний пошук повним текстом дореволюційного видання писцевих книг дав важливий негативний контроль. У Тульській книзі 1587–1589 років, у Заупському стані, на друкованій с. 1193 записано:
«В той же дер. Васильевской-Объединина, за Иваном за Нечаевым сыном Бредихина старое его поместье...»
Переклад: «У тому ж сельці Васильєвському-Об'єдиніна, за Іваном Нечаєвим сином Бредихіна, старий його маєток...»
Це Іван Нечайович Бредихін. Він не може бути орловським Іваном Нечайовичем Анпілоговим: прізвище Бредихін назване прямо, а тульське володіння визначене як його старий маєток. Але знахідка змінює оцінку дедиловського кандидата. Досі збіг рідкісної пари імені й по батькові — дедиловський десятський Іванко Нечаєв у 1588/89 році та орловський Іван Нечайович Анпілогов 1595 року — був одним із головних аргументів. Тепер доведено, що та сама пара одночасно належала ще одній людині в тому самому широкому тульсько-дедиловському середовищі.
Отже, формула «Іван Нечайович» сама собою недостатня. Для зв'язку дедиловського десятського з орловським Анпілоговим потрібна незалежна друга ознака: брат Панкрат, прямий прізвищевий запис, позначка про переведення, колишнє місто чи доведена земельна спадкоємність. Кандидата не відкинуто, бо в нього залишається сильна родинна деталь — брат Понкратко й подвійна фіксація в дедиловській книзі, — але рівень упевненості знижено.
Водночас Бредихін зміцнює іншу, мережеву частину гіпотези. Бредихіни були старим тульським поміщицьким прізвищем, а через кілька років родина Бредихіних присутня в орловській Черемошні поруч із земельним кущем Анфілогових. Це не маршрут конкретної людини, а свідчення спільного служилого коридору, в якому однакові імена, по батькові й сусідські прізвища могли повторюватися.
Повна перевірка тому не знайшла поза Орлом і сильнішого родинного підпису Микула → Василь, Тимофій, Карп. Негативний результат не доводить місцевого орловського походження цієї лінії: опублікований корпус неповний, а багато служилих списків XVI століття не збереглися або не опубліковані. Але він показує, що подальший пошук треба вести не за одним іменем, а за зв'язками родичів, посад і земель.
Фотокопію офіційного примірника РГО збережено в картках тульського сусідського коридору й дедиловського кандидата. Окремий профіль і точка карти для Бредихіна не створюються: він не належить до досліджуваного прізвищевого ряду. Офіційна картка видання РГО.
Опис 1668 року вивів до реєстру втрачених орловських десятень
Нова тактика дала не чергове співзвучне ім'я, а точне метаджерело. В. М. Козляков встановив, що в РГАДА, ф. 210, оп. 20, д. 221–224 зберігся опис архіву Розрядного приказу, складений за думного дяка Д. М. Башмакова 1668 року. Він створювався тоді, коли в архіві ще лежало багато служилих книг XVI століття, згодом утрачених.
Для Орла встановлено конкретну адресу: д. 222, лл. 45–45 об. і 75. На л. 45 починається «Список Тульской», у якому разом із Тулою враховувалися Солова, Серпухов, Таруса, Алексин, Одоєв, Можайськ, Верея, Звенигород, Дедилов, Богородицьк, Мценськ, Орел, Новосиль, Чернь, Кроми й козаки різних родів. Далі названо рубрику «А тех городов по переписке десятенные всякие дела» [«А тих міст за переписом десятенні всякі справи»], а окремо — «списки тульские и иных городов» [«списки тульські та інших міст»].
Це не перетворює Тулу на доведене місце виходу Анфілогових: ідеться про архівне групування, а не про переселенську партію. Цінність знахідки в іншому. На трьох аркушах міг зберегтися перелік орловських десятень за роками, укладачами й станом. Навіть якщо сама рання десятня загинула, її точна назва дасть змогу шукати старий алфавіт до десятні, книги довідок XVIII століття й пізні виписи — саме тим методом, яким М. Г. Кротов уже реконструював утрачені десятні інших міст.
Наступне замовлення тепер гранично мале: РГАДА, ф. 210, оп. 20, д. 222, лл. 45–45 об. і 75, обов'язково із сусідніми аркушами. До їх прочитання не можна стверджувати, що реєстр називає орловську десятню 1577, 1584, 1590 чи 1591 року. Карта й профілі не змінюються.
29 серпня 2026 року додатково перевірено повне публічне CSV-вивантаження каталогу оцифрованих справ ГИС УИАД. У ньому немає не лише ф. 210, оп. 20, д. 222, а й узагалі рядків фонду 210 за описом 20. Це не свідчення втрати справи: лише підтвердження, що потрібна одиниця зараз не виведена в публічний каталог віддаленого перегляду. Однойменна ф. 210, оп. 9, д. 222 належить до 1648/49 року і не є потрібним реєстром; доступна ф. 210, оп. 4, д. 270 — інша, московська книга верстання 1628 року. Отже, наступний практичний крок залишається тим самим: окреме замовлення рівно трьох аркушів або пошук уже виготовленої приватної копії.
Джерело: В. М. Козляков, Служилые люди России XVI–XVII веков [Служилі люди Росії XVI–XVII століть], 2018, с. 296–299. Картка:
PUB-KOZLYAKOV-2018-RGADA-1668-OREL-DECENNIA-INVENTORY.
Відкритий текст книги,
офіційний путівник фондом 210,
каталог ГИС УИАД.
Ключові книги 1625 року з'явилися в каталозі віддаленого перегляду
Нова перевірка повного публічного вивантаження ГІС УИАД зняла колишній технічний глухий кут щодо РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 330–331. Обидві одиниці присутні не лише в паперовому описі, а й в окремому каталозі оцифрованих справ, посилання з якого ведуть на офіційний портал для відбору та платного віддаленого перегляду:
- кн. 330, 1625–1626 роки, лл. 1–426: Корчаковський і Неполоцький стани;
офіційний цифровий ідентифікатор
10000393856014; - кн. 331, 1625–1626 роки, лл. 1–637: Каменський, Тойчуковський і Ноугорський
стани; ідентифікатор
10000393855014.
Це змінює практичну тактику. Кн. 330 містить Корчаковський стан і Баздирево — головний земельний кущ Анфілогових 1594/95 і 1625 років. Тому першою слід переглядати саме її: повні статті Івана Васильовича, Василя Дмитровича, Олексія та Григорія Васильовичів, Мартина і Кузьми Карповичів, а також усі посилання на приправочну книгу 1594/95 року, старий окладний список, первісну дачу й колишнього власника. Кн. 331 потрібна другим проходом для Єрмака Пахомовича та Малцовської на Нугрі.
29 серпня 2026 року офіційний домен online.archives.ru не відкрився з
дослідницького середовища: з'єднання завершувалося ERR_ADDRESS_UNREACHABLE.
Це технічна недоступність порталу, а не відсутність зображень. Колишнє
твердження, що книги можна отримати лише паперовим замовленням або в читальному
залі, більше не актуальне: наступний крок — віддалена сесія ГІС УИАД, коли
портал відновить доступ.
Каталог кн. 330, каталог кн. 331, офіційна картка кн. 330, офіційна картка кн. 331.
Десять потрібних розворотів уже замовляв дослідник Баздирева
Пошук за архівним шифром дав значно адресніший результат. 30 березня 2016 року О. С. Нілогов повідомив, що отримав у РГАДА якісні кольорові копії з ф. 1209, оп. 1, д. 330. Він перелічив десять розворотів:
- лл. 72 об.–73, 73 об.–74, 74 об.–75;
- лл. 76 об.–77, 77 об.–78;
- лл. 82 об.–83, 83 об.–84, 84 об.–85, 85 об.–86, 86 об.–87.
Це не випадкове замовлення по Орловському повіту. У тому самому повідомленні Нілогов перелічив копії з переписних книг 1646 і 1678 років і прямо позначив у них Баздирево та Сичов колодязь. Тому найімовірніше, що й вибірка з книги 330 охоплює повні статті баздирівського комплексу. Але це поки що висновок зі складу замовлення, а не читання рукопису: без самих зображень не можна приписувати кожному розвороту Анфілогових або виводити з нього спорідненість.
Наступного дня дослідник запитав на форумі, хто може допомогти прочитати фрагмент писцевої книги 1626 року, проте вкладення в нинішній версії повідомлення немає. Його скерували в окрему палеографічну тему; тему згодом було видалено, а в її збережених сторінках Web Archive потрібного фрагмента не знайдено. Перевірка відкритих книг Нілогова 2020 і 2024 років також не виявила публікації цих аркушів.
Повторна перевірка живої сторінки зняла один хибний цифровий слід. Позначка «Изображение на стороннем сайте: 9213045m.jpg на savepic.ru» (Зображення на сторонньому сайті) стосується не повідомлення Нілогова, а наступного повідомлення іншого автора — оголошення про книгу «Новосильско-Одоевское княжество» («Новосильсько-Одоєвське князівство»). Це не аркуш справи 330, і шукати його в старих кешах більше не потрібно. У січні 2018 року дослідник Нємцових ще раз просив Нілогова перевірити за тими самими копіями мешканців Баздирева, але публічного читання не отримав: його скерували до короткого реєстру. Отже, фотокопії справді залишилися приватними й у темі пізніше не публікувалися.
Практичний пріоритет тепер змінено: замість суцільного перегляду 426 аркушів треба спершу отримати лл. 72 об.–78 і 82 об.–87 — у власника копій або повторним замовленням у ГІС УИАД/РГАДА. Кожен розворот слід читати разом із сусідньою сторінкою, виписуючи формули «по старым писцовым книгам» («за старими писцевими книгами»), колишнього власника, батьківського чи братового помістя, дачі, відмови та колишнього міста. Лише така буквальна формула дасть підставу для нової спорідненості або маршруту на мапі.
Повідомлення О. С. Нілогова з точними номерами аркушів.
Відкриту хмару й повний реєстр перевірено до кінця
Прямий перегляд публічної хмари проєкту «Сказочки, сказки и сказищи
Орловщины» («Казочки, казки й казища Орловщини») уточнив межу доступного матеріалу. У теці
Орловский уезд/Другие документы/РГАДА ф. 1209 опубліковано д. 329, але
немає д. 330, д. 331 і д. 10047. Це збігається з форумним переліком: д. 329
позначено як викуплене, а біля книг 330–331 немає позначок про викуп чи дарування.
Натомість у хмарі лежить повний текст РГАДА, ф. 1209, оп. 85, д. 13 обсягом 222622 байти. Його перевірено суцільним пошуком за Анфілог-/Анпілог-/Онфілог- і близькими графічними варіантами. Окрім баздирівських статей 79–81 і 84, реєстр дає вже відомі статті: 129 — Ілля, Василь і Антон Івановичі в Білій; 512 і 523 — порожні помістя Софона Тимофійовича та Івана Нечаєвича; 1347 — порожнє помістя Єрмака Анпілогова. Нових носіїв прізвищевого ряду в усьому тексті не виявлено. Стаття 1361 не є влученням: колишнє читання «Анфилоговское» виправлено за рукописом на «Филипповское».
Таким чином, короткий реєстр вичерпано остаточно. Він не містить ні колишнього міста, ні первісної дачі, ні формул успадкування, здатних пояснити появу родини в Орлі. Продовження можливе лише за повними книгами 330–331 або за десятьма вже локалізованими кольоровими розворотами Нілогова.
Перелік орловських справ проєкту, публічна хмара проєкту.
Шість ранніх білгородсько-курських справ уже доступні для адресного читання
Перевірка повного вивантаження ГІС УИАД дала другий практичний результат. Усі шість справ, на які похідний покажчик виводить ранні неорловські форми Анпілогов/Онпілогов, уже оцифровано:
- Білгород, 1633–1634 роки — ф. 210, оп. 12, д. 50, один Анпілогов;
- Білгород, 1638–1639 роки — ф. 210, оп. 4, д. 1, один Анпілогов;
- Курськ, 1642 рік — ф. 210, оп. 4, д. 188, три Онпілогови;
- Білгород, 1642 рік — ф. 210, оп. 4, д. 251, один Онпілогов;
- Білгород, 1646 рік — ф. 210, оп. 4, д. 213, один Анпілогов;
- Білгород, 1648 рік — ф. 210, оп. 4, д. 250, один Онпілогов.
Особливо цінна курська книга на 620 аркушах. У ній уже відома позначка про іншу служилу людину «сшел на Орел» («зійшов на Орел»), тобто укладач зберігав колишнє і нове місто служби. Тому трьох Онпілогових треба перевіряти не лише на імена й оклади, а й на такі позначки. У білгородській книзі 1646 року шуканий рядок локалізовано не в усій складеній справі, а в розбірній десятні на лл. 81–237; у книзі 1642 року — на лл. 1–82.
Пізніше вдалося звузити й внутрішню структуру курської справи 188 без платного
перегляду образів. У відкритому порозділовому переліку укладача два рядки
«Онпилогов» містяться в основному складі, розпочатому заголовком «служат по
выбору» («служать за вибором»), а третій — окремо серед «новиков верстанья 7147 года» («новиків верстання 7147 року»), тобто
1638/39 року. Це не просто загальний лічильник: три позиції справді розділено
як 2 + 1 між двома службовими рубриками.
Розподіл точно повторює відомий зріз 1640 року: Семен Якович і
Сергій Григорович стоять в основному складі, а Іван Семенович названий
новиком верстання воєводи Івана Бутурліна. Тому саме ці троє стають
найсильнішими кандидатами на рядки 1642 року. Але імена в переліку справи 188 не
розкрито, і кандидатна ідентифікація не замінює читання рукопису. Потрібні три
повні статті з аркушами, окладами, фактичними помістями та можливими
позначками про колишнє місто.
Це поки що не відповідь про джерело орловського ядра 1590-х років: документи молодші за нього майже на пів століття і можуть описувати нащадків або незалежні групи. Але вони дають змогу вперше перевірити, чи повторюються в Білгороді й Курську орловські батьківські лінії — Карповичі, Васильовичі, Пахомовичі, Нечаєвичі та інші — і чи не збереглася пряма позначка про перехід з Орла або до Орла. Прямі адреси віддаленого перегляду внесено до кожної картки справи. Образи на офіційному порталі платні; без підтвердження користувача замовлення не оформлювалося.
Білгород 1633, Білгород 1639, Курськ 1642, Білгород 1642, Білгород 1646, Білгород 1648.
Звід Кротова закрив хибне очікування, але дав ланцюжок архівних довідок
Повний міський покажчик М. Г. Кротова перевірено повторно: для Орла стоїть лише 1596 рік. Ні рання орловська десятня 1577 року, ні окрема книга 1590–1591 років у відомому йому корпусі збережених, втрачених і реконструйованих десятень не названа. Тому шукати таку книгу за гаданим роком як уже відому одиницю зберігання — хибна тактика.
Натомість Кротов докладно описав механізм відновлення загиблих книг. У 1788–1791 роках Розрядний архів уклав прізвищеві алфавіти за повітами з номерами аркушів вихідних десятень. Для Герольдмейстерської контори робилися чорнові довідки, куди переносили імена, по батькові, оклади, позначки й аркуші оригіналів. Адресний ланцюжок виглядає так:
- ф. 210, оп. 20, д. 222, лл. 45–45 об., 75 — орловська частина реєстру 1668 року;
- ф. 210, оп. 20, д. 225–226 — чернетка і біловик опису Розрядного архіву 1735 року;
- історичне посилання Кротова ф. 248, оп. 106, кн. 1180 — опис старих алфавітів; сучасний шифр потребує уточнення;
- ф. 388, оп. 1, д. 102 — книга довідок 1787 року; колишній діловодний № 853, під яким її й далі цитують дослідники;
- книги чорнових генеалогічних довідок ф. 388 — можливі буквальні виписи на прізвище з уже загиблої десятні.
Повне цифрове вивантаження ГІС УИАД не містить жодної справи ф. 388. Отже, відсутність Анфілогових у пошуку за каталогом нічого не каже про зміст довідок: сам фонд цією перевіркою не охоплено. Його треба шукати за паперовим описом і замовляти окремо. Тепер це головний архівний шлях до доорловської служби, паралельний читанню писцевих книг 1625 року.
Тут виправлено суттєву OCR-помилку. У колишньому машинному тексті посилання Кротова читалося як «л. 2680», але фотокопія друкованої сторінки 59 чітко дає «ЦГАДА, ф. 248, оп. 106, кн. 1180». На тій самій сторінці підтверджено другу адресу — книгу з колишнім № 853, де відклалася документація про укладання алфавітів. Офіційний опис показує сучасний порядковий номер: РГАДА, ф. 388, оп. 1, д. 102, «Книга справок Разрядного архива» («Книга довідок Розрядного архіву»), 1787 рік. Знімки друкованого посилання та сторінки офіційного опису збережено в проєкті; замовлення тепер можна формулювати без здогаду про неіснуючий аркуш 2680 і без змішування старої та сучасної нумерації.
Однак виправлення OCR виявило другий, уже архівний конфлікт. У сучасному офіційному описі РГАДА та сама ф. 248, оп. 106, кн. 1180 названа «Росписной список г. Карачева, составленный при передаче его новому воеводе подполковнику Осипу Стрекалову» («Розписний список м. Карачева, складений під час передання його новому воєводі підполковнику Осипу Стрекалову»), 1733 рік. Такий заголовок не відповідає центральному опису алфавітів до десятень. Тому книгу 1180 поки не можна замовляти як доведено потрібну: документ міг бути перенумерований або переміщений, або в посиланні 1983 року була архівна помилка.
Правильна формула довідкового запиту тепер охоплює обидва боки розбіжності: посилання Кротова на с. 55, прим. 13 і нинішній заголовок книги 1180 — із проханням повідомити сучасний шифр опису алфавітів до десятень Розрядного архіву. Незалежна адреса лишається чинною в подвійній формі: сучасна ф. 388, оп. 1, д. 102, колишній діловодний № 853. Кротов прямо називає цю книгу документацією про укладання самих алфавітів. Сучасний офіційний опис ф. 248, оп. 106.
Сучасна публікація незалежно підтвердила зміст книги, хоча О. Ю. Кабанов цитує її за колишнім номером 853. В офіційному описі замовний порядковий номер — д. 102. Кабанов прочитав на л. 201 алфавіт втраченої луховської десятні 1580/81 року: 52 особи і 31 прізвище. Потім він зіставив прізвища, родинні зв'язки та писцеві книги й установив, що частина луховської корпорації прийшла з Кашинського, Переславль-Залеського, Ростовського, Углицького та Суздальського повітів. Це майже точна модель нашого завдання — походження нового служилого міста встановлюється не за одним співзвучним ім'ям, а за всім родинним кластером.
В опублікованому луховському переліку форм Анфілогов / Анпілогов / Онфілогов немає, тому він не дає прямого маршруту до Орла. Зате він доводить, що замовлення д. 102 (колишній № 853) реальне і може дати прізвищеву сітку зниклих десятень. Фотокопію сторінки з переліком і висновком про місця виходу збережено в проєкті. О. Ю. Кабанов, «Служилий “город” Луховського повіту в XVI–XVII століттях».
Ще важливіше, що офіційний опис дав змогу пов'язати книги довідок з уже знайденою курською дворянською справою. Найраніші Анфілогови внесені до VI частини протоколом 20 січня 1798 року. Цьому року відповідають дві конкретні одиниці: ф. 388, оп. 1, д. 120 (колишній № 871, 1798 рік) і д. 121 (колишній № 872, 1798–1801 роки). У чернетці відповіді могли залишитися не лише виписки щодо Івана, Єфрема, Якова та Михайла Васильовичів, а й закреслені рядки інших однофамільців, а з 1780-х років — реєстр усіх переглянутих десятень і оглядових списків. Тому саме д. 120–121, а не загальний перегляд усього фонду, стають першим замовленням для пошуку доорловської служби роду.
Поаркушна контрольна перевірка опису 30 серпня 2026 року виявила важливу
пастку нумерації. На архівному л. 12 є інший ряд із тими самими порядковими
№ 120–121: відомість справ Розряду і Сенату за 1812 рік і реєстр геральдичних
справ, зібраних після відходу французів із Москви. Шукані книги довідок стоять
на л. 46 і відрізняються колишніми діловодними № 871–872. Тому в
замовленні не можна писати лише «д. 120–121»: потрібні водночас старі номери,
роки й заголовок «Книга справок Разрядного архива».
Сторінки 12 і 45–46 офіційного опису збережено в
public/archive/evidence/rgada/388-1-inventory/.
Ця зачіпка поєднується з конкретною людиною. «Новый энциклопедический
словарь» («Новий енциклопедичний словник») 1911 року виводить дворянську гілку від Василя Дмитровича
Анфілогова, «записанного по городу Орлу московского стола в десятках» («записаного по місту Орлу московського столу в десятках»). У
базі вже є не гаданий тезка, а первинний запис P0034: на л. 67
орловського розбору 1620/21 року читається «Анпилогов Василей Дмитреев», причому
він міститься в рубриці новонаписаних у службу; 1625 року той самий Василь
Дмитрович володіє землею в Боздиреві. Збіг повного рідкісного імені,
міста й прізвищевого ряду робить тотожність дуже сильною. Але словник називає
юридичний початок доведеної дворянської лінії, а не доводить, що Василь
був першим носієм прізвища або приїхав до Орла з іншого міста.
Виходить перевірюваний документальний ланцюжок: орловський оригінал 1620/21 року → можлива розрядна довідка до курського визначення 1798 року в д. 120–121 → друкована родовідна формула 1911 року. Першу й останню ланки прочитано. Середня ланка тепер має точну архівну адресу і здатна назвати вихідну десятню, її аркуші та переглянуті під час укладання довідки книги.
Друкована відомість Московського архіву Міністерства юстиції 1888 року підтвердила, що це був не лише ряд хронологічних книг. З довідок, виданих Сенатським Розрядним архівом у 1715–1844 роках, було укладено два зведені алфавіти: перший за дворянськими родами, другий за різними предметами. У тій самій таблиці книга № 120 за 1798 рік містить 124 довідки щодо 137 прізвищ, а книга № 121 за 1798–1802 роки — 150 довідок щодо 164 прізвищ. Це старі номери книг усередині відомості; офіційний опис уже пов'язав їх із сучасними д. 120–121 і колишніми діловодними № 871–872. Друковані сторінки 150–152 збережено в проєкті. Сама таблиця прізвищ не розкриває, тому Анфілогових ще не знайдено, але окремий дворянський алфавіт дає другий спосіб вийти на потрібну довідку, якщо її місце в хронологічній книзі виявиться неясним.
Опис документів і паперів МАМЮ, кн. 5 (1888).
Курська гілка перестала бути набором безіменних рядків
Відкриті поаркушні транскрипції О. Куркульова дали змогу відновити не лише кількість прізвищ у похідному покажчику, а й конкретних людей та їхню службову послідовність. У списку 1630 року містяться Федір Григорович, Семен Осипович, Семен Якович, Василь Семенович і шістнадцятирічний Савоська Онпілогови. У десятні 1636 року повторюються Семен Якович і Сергій Григорович; у кошторисній книзі 1640 року — Семен Якович, Сергій Григорович і новий Іван Семенович.
Особливо надійна біографія Семена Яковича Онпілогова. Рідкісне повне ім'я, одне місто, той самий ранній оклад 100 четвертей і безперервний ряд записів 1630, імовірно 1632, 1636 і 1640 років завершуються рядком полкового списку 1655 року, уже перевіреним за цифровою копією рукопису. Три колишні профілі об'єднано в один: це не три випадкові тезки, а двадцятип'ятирічна службова біографія одного курянина.
Для зв'язку з Орлом головним лишається Семен Осипович. Осип Васильович Анфілогов задокументований в Орловському повіті 1594/95 року, і за часом він міг бути його батьком. Але жоден курський список поки не каже «из Орла» («з Орла») або «сын орлянина Осипа Васильевича» («син орлянина Осипа Васильовича»). Тому спорідненість лишається сильною адресною гіпотезою, а не родовідною лінією. Друга мережева ознака — Деріглазови: вони повторюються поруч з Онпілоговими в одному окладному середовищі Курська після спільного земельного оточення в Орловському повіті. Це посилює модель групового служилого переходу, але не замінює перевідного запису.
Список Курська 1630 року, десятня 1636 року, кошторисна книга 1640 року.
Знайдено реальний механізм переселення Курськ/Орел — Карпов — Обоянь
Публікація І. П. Бабіна та М. М. Озерова за документами РГАДА дала саме той тип матеріалу, який шукали: державний відбір служилих родин до нового міста. 26 лютого 1649 року було наказано збудувати острог на Обоянському городищі й поселити навколо нього дітей боярських курян і орлян. Майбутніх мешканців відбирали «на вечное житьё» («на вічне життя») з курських і орловських зведенців; більшість уже за рік або два до цього було відправлено служити й отримувати землю при Карповому сторожеві. 29 липня зведений загін вирушив із Курська до Обоянського городища.
Це доводить спільний організований коридор Орел/Курськ → Карпов → Обоянь. Кандидатів відбирали серед сімейних і заможних дітей боярських, здатних орати, будуватися та служити; перевагу мали люди із синами та великою чоловічою ріднею. Спочатку йшли голови родин зі старшими синами, потім перевозили решту домашніх, хліб і худобу.
У цей механізм майже точно потрапляє Сергій Григорович Онпілогов. Його названо в Курську 1636 і 1640 років, а в лютому 1651 року — уже в щойно збудованій Обояні, із синами Сидором двадцяти років і Єремієм десяти років. Обидва сини народилися до заснування Обояні, тобто переселялася готова родина, а не один новик. Рідкісне повне ім'я та послідовна хронологія дають змогу вести курські й обоянський рядки як одну біографію з високою впевненістю.
Але особистий етап через Карпов поки не доведено: опубліковані фрагменти справ 1649–1650 років Сергія на ім'я не називають. Вирішальна адреса — РГАДА, ф. 210, оп. 12, ч. 1, д. 290 і 293, а також згаданий дослідниками перегляд в Обояні курських і орловських зведенців 19 вересня 1650 року. Справи 290 і 293 локалізовано в цифровому каталозі ГІС УИАД. До поіменного рядка на мапі лишаються дві доведені події — Курськ і Обоянь — без домальованої зупинки в Карпові.
Публікація про заснування Обояні, перший опис Обоянського повіту, справа 290 у ГІС УИАД, справа 293 у ГІС УИАД.
Масовий збіг Курська й Обояні: Сергій не поодинокий тезка
Повний текст Обоянської десятні 1651 року з РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 228 зіставлено з усіма тричастинними іменуваннями опублікованих курських списків 1636 і 1640 років. Результат: 38 дослівно однакових поєднань імені, по батькові та прізвищевого іменування. Двадцять із них є в десятні 1636 року, двадцять дев'ять — у кошторисній книзі 1640 року; частина людей трапляється в обох курських списках. Додатково знайдено низку легко пояснюваних графічних варіантів.
Серед точних збігів: Архип Ефимов сын Умрихин, Филип Насонов сын Мелехов, Ермол Ондреев сын Быканов, Ерофей Иванов сын Горяинов, Карп Семенов сын Головин, Логвин Фомин сын Коптев, Семен Ефимов сын Микитин, Тимофей Онофреев сын Криволапов, Федор Митрофанов сын Захарьин. Сергій входить до близької орфографічної пари: «Сергей Григорьев сын Онпилогов» у Курську та «Сергей Григорьев сын Анпилогов» в Обояні.
Це змінює силу висновку. Тепер перехід Сергія з курської служилої корпорації до обоянської спирається не лише на його рідкісне ім'я, а й на масовий збіг оточення. Особистий етап через Карпов усе ще не можна наносити на мапу: поіменного карповського рядка Сергія немає. Але послідовність Курськ 1636/1640 → Обоянь 1651 стала дуже надійною.
Водночас уточнено головні архівні адреси. Найближчий до шуканого перевідного списку матеріал міститься у ф. 210, оп. 12, ч. 1, д. 324, лл. 49–84 (список обоянців) і д. 328: лл. 77–92 і 135–170 — списки обоянських дітей боярських огляду Івана Колтовського та Осипа Арсеньєва, л. 264 — ще один список. Справа 328 містить також численні документи про обоянців, орлян і курян, призначених на службу в Обоянь. Саме її треба перевіряти першою; справи 290 і 293 лишаються другим ешелоном.
У самій десятні названо чотирьох осіб, які отримали обоянську платню в 1649/50 році, але залишилися в колишніх містах: Лука Кутафін жив у Курську; Микита Борисович Мелехов, Карп Семенович Головін і Сидор Федорович Мезинцов — в Орлі. Батько й брати Сидора вже перебували в Обояні. Це рідкісне пряме свідчення того, що переведення могло розділяти одну родину і що запис у ранньому обоянському списку ще не гарантує фактичного переїзду.
Повна публікація Обоянської десятні 1651 року, опис складу справи 328, справа 324 у ГІС УИАД, справа 328 у ГІС УИАД.
Десятня 1596 року: родини, розділені між Орлом і старими містами
Нова тактика дала результат на найближчому до раннього орловського ядра матеріалі. Усі міські розділи однієї Верстальної десятні новиків 1596 року зіставлено не лише за прізвищем, а й за суворішою зв'язкою ім'я батька + прізвищеве іменування. Ручний прохід 143 орловських рядків і дванадцяти можливих вихідних міст потім поширено на весь документ: у 71 міській рубриці автоматично розпізнано 2253 новики, з них 134 орловці з повною тричастинною іменною формулою. Знайшлося рівно три пари:
- Солова — Орел: Афонасій і Прокуда Васильєві сини Пєнкови;
- Болхов — Орел: Замятня і Гаврило Степанові сини Павлови;
- Орел — Рязань: Іван і Василь Іванові сини Каменєви.
Усі шість читань перевірено не лише за публікацією, а й за відкритими фотокопіями РГАДА: ф. 181, оп. 2, д. 120, лл. 49 об., 57 об., 58 об., 60, 61 об. і 88. На л. 58 об. разом із Прокудою Пєнковим міститься цікавий для нас Павло Терентіїв син Анфілогов.
Ці пари не можна автоматично оголошувати братами: такого слова в десятні немає, а Павлов та Іван надто поширені. Але збіг водночас батька й прізвищевого іменування за різних особових імен значно сильніший за звичайну прізвищеву паралель. Особливо розрізнювальна пара Пєнкових. Матеріал показує реальний спосіб формування нового служилого міста: сини можливої однієї батьківської родини могли значитися одночасно по Орлу і по старішій служилій корпорації.
Для Анфілогових прямого збігу Терентіїв син Анфілогов в іншому міському розділі не знайдено. Проте знайдений механізм змінює пошук: слід шукати не лише готове прізвище, а й інших дітей Терентія, Тимофія, Івана та решти батьків ранніх орловських Анфілогових, зокрема випадки, коли прізвищева форма ще не закріпилася. Жодного маршруту на мапі з цих трьох контрольних пар поки не будується.
Додатково перевірено можливі писарські та видавничі коливання: для кожного орловця допускалася одна буквена заміна, вставка або втрата чи то в імені батька, чи то в прізвищевій частині. Жодної четвертої пари це не дало. Негативний результат важливий: у межах однієї синхронної десятні немає прихованого щільного родинного пучка, який вказував би на єдине місто-донор. Видно три окремі мости — до Солови, Болхова й Рязані. Це підтримує модель змішаного комплектування Орла і вимагає шукати колишнє місце кожного батьківського дому окремо.
Ще один контроль спеціально перевіряв небезпечну для цього дослідження ситуацію: однакові особове ім'я та ім'я батька, але різне третє іменування. У масиві знайшлося дванадцять рідкісних міжміських пар такого типу. Наприклад, орловський Дмитро Данилович Панков і тульський Дмитро Данилович Бредіхін не стають однією людиною лише через збіг перших двох частин. Це калібрує й нашу найкращу індивідуальну гіпотезу: ряжський Павло Терентійович Ієвлєв 1591 року не може бути оголошений орловським Павлом Терентійовичем Анфілоговим 1596 року лише за ім'ям і батьком. Його кандидатура лишається сильною завдяки двом порукам, персональному зникненню з подальшого ряжського обліку та відповідній хронології, але для доведення все ще потрібен запис із подвійним іменуванням, переведенням, спільною землею або успадкуванням.
Публікація десятні 1596 року.
Картка з усіма збереженими розворотами:
PUB-RGADA-181-2-120-1596-OREL-CROSSCITY-FAMILY-PAIRS.
Два заселені володіння 1762 року: Курськ і Лівни
У повному виданні монографії С. В. Черникова знайдено не лише алфавіт прізвищ, а й увесь кількісний рядок таблиці 31 на с. 231:
«Анпилоговы | – | – | 2 | 19 | Курск: II – 1 (1); Ливны: II – 1 (18)».
Переклад: «Анпілогови | – | – | 2 | 19 | Курськ: II – 1 (1); Лівни: II – 1 (18)».
Заголовок таблиці дає змогу розгорнути цифри. У джерельному шарі 1700 року за Анпілоговими не враховано заселених маєтків і селянських дворів. Це не означає відсутності людей прізвища: відомі служилі записи 1700 року від цього не зникають, а незаселена земля та відомості поза охопленням Алфавітів до Казок Генерального двору могли не потрапити до рядка. До 1762 року звід враховує два маєтки і 19 кріпосних чоловіків: одне володіння з однією душею в Курському повіті й одне з вісімнадцятьма в Лівенському.
Таблиці повноти дають змогу виміряти обмеження. Для шару 1700 року Орел і Лівни представлено на 100 %, Курськ — на 70 %, увесь регіон — на 90 %. Для III ревізії Орел представлено на 100 %, Курськ — на 98 %, Лівни — лише на 54 %. Тому 18 лівенських душ — достовірне знайдене число, але не гарантований остаточний підсумок усього повіту.
Географія підтверджує дві вже видимі гілки, але не походження орловського ядра. Рядок не називає власників і не дає змоги проводити маршрут Орел → Курськ чи Орел → Лівни. Натомість він вказує на наступний іменний шар: Черников будував частину 1762 року за прокурорськими відомостями й казками III ревізії. У них мають бути прізвище, ім'я та по батькові власника, населений пункт, склад кріпосних, а іноді й колишній власник за II ревізією. Перелік джерел і архівні заголовки вже звужують замовлення: Курський повіт — РГАДА, ф. 350, оп. 2, д. 1676–1682; Лівенський повіт — д. 1736–1739.
Створено окремий Record
PUB-CHERNIKOV-2003-P231-ANPILOGOV-ESTATES-1700-1762; до нього додано
заголовок таблиці, повний розворот і великий фрагмент рядка. Нові профілі
не створюються, бо особових імен у таблиці немає; маршрут на мапі не
додається.
Архів Савьолова: ОПИ ГИМ, фонд 216
Встановлено архівну адресу робочих матеріалів автора першої спеціальної статті про Анфілогових. Офіційний список фондів Відділу писемних джерел Державного історичного музею називає фонд 216 — Леонід Михайлович Савьолов. В описі прямо перелічено зібрані ним матеріали з генеалогії, наукові праці, папери Історико-родовідного товариства та наукове листування. Отже, чернетку статті «Анфилоговы» 1906 року, алфавітні виписки або посилання на використані десятні слід шукати насамперед тут.
Публічний каталог ОПИ ГИМ перевірено 29 серпня 2026 року. Він показує лише 30 архівних фондів, 4260 одиниць зберігання і 25 718 документів; запити «Савелов» і «Анфилогов» дали нульовий результат. Це не негативна перевірка самого фонду: фонд 216 присутній у повному офіційному списку, але не входить до опублікованої частини каталогу. Потрібен внутрішній опис фонду або довідка співробітників ОПИ.
Пріоритетне замовлення — підготовчі матеріали до першого випуску «Родословных записей» («Родовідних записів»), алфавітна тека на літеру А і можлива окрема тека «Анфилоговы (Анпилоговы, Онпилоговы)». У ній шукати старі архівні шифри, не включені до друку покоління, колишнє місто служби та джерело рядка про Івана Анпілогова в Старому Осколі 1695 року. Офіційно вимоги на справи подаються особисто; читальна зала працює по середах і четвергах, а в липні–серпні зачинена. Довідкова адреса: opi@shm.ru.
Савьолов назвав робочі архіви: основний слід веде до МАМЮ
Передмова до першого випуску «Родословных записей» змінює тактику пошуку. Савьолов прямо повідомив, що, крім друкованих джерел, використовував власні виписки з Московського архіву Міністерства юстиції та Московського дворянського депутатського зібрання, а також переглянув «Портфелі Міллера» в Московському архіві Міністерства закордонних справ і папери Сахарова в Румянцевському музеї. Це первинне свідчення самого автора, а не пізнє припущення про його метод.
Звірка з дореволюційним виданням дала змогу відокремити відому частину від невідомої. Усі вісім орловських імен Савьолова вже надруковано 1877 року в «Писцовых книгах Московского государства» («Писцевих книгах Московської держави»), с. 975–1016. Там само міститься дев'ятий власник — Осип Васильович Анфілогов, якого Савьолов до короткої статті не включив. Заголовок публікації дає стару архівну адресу: Московський архів Міністерства юстиції, № 399 писцевих книг. Основна сучасна одиниця — РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 329.
Таким чином, для орловського рядка не потрібно припускати втрачену особисту виписку: у Савьолова був доступний друкований прообраз, що вийшов за 29 років до його словника. Робочі папери фонду 216 лишаються цінними, але тепер насамперед для Старого Оскола 1695 року, можливих позначок до знайденого курського рядка 1628 року та відомостей, які він не включив до статті.
Перевірено й альтернативний шлях: опублікований 1898 року «Список рукописей до 1825 года, принадлежащих Леониду Михайловичу Савелову» («Список рукописів до 1825 року, що належать Леонідові Михайловичу Савьолову», с. 118–120). У ньому немає орловських чи анфілогівських матеріалів: після жалуваних грамот Савьолових перелічено головно папери Радзивіллів, українських гетьманів, Кочубеїв і Малоросії. Отже, коротка стаття 1906 року, найімовірніше, виросла не з цього особистого зібрання актів, а з дослідницької картотеки та архівних виписок.
Загальний каталог ГИМ підтверджує, що такий тип паперів справді міститься у фонді 216: наприклад, од. зб. 843, л. 13 описано як складений Савьоловим виклад виписів 1628/29 і 1686 років. Наступний точний запит до ОПИ ГИМ: виписки з МАМЮ до першого випуску, «Родословные записи», літера А, Анфилоговы / Анпилоговы / Онпилоговы. Потрібна одиниця зберігання, де поруч з іменами збереглися старооскольський архівний шифр, колишнє місто служби або покоління до орловського ядра 1590-х років.
Старооскольський рядок: знайдено кандидата 1685 року
У повній публікації розписного оглядового списку Старого Оскола 1685 року першим серед цікавих для нас списоносців названо Івана Михайлового сина Анпілова. Точна адреса: РГАДА, ф. 210, оп. 7а, д. 55, л. 189 об. У тому самому списку нижче стоять Ієв Михайлович і Степан Герасимович, діти Анпілови.
Довідка Савьолова і рядок 1685 року збігаються за чотирма ознаками: Іван, Анпілов/Анпілогов, Старий Оскол і списна служба. Розходиться лише рік — 1685 проти 1695, рівно десять років. Це робить Івана Михайловича найсильнішим знайденим кандидатом і водночас створює перевірювану розвилку: або Савьолов чи складач помилився в одній цифрі, або існував окремий список 1695 року, де той самий чи інший Іван продовжував службу.
До перевірки джерела 1695 року дату в картці Савьолова не виправлено, а Івана без по батькові не об'єднано з Іваном Михайловичем. На мапі лишається тільки підтверджена точка Старого Оскола без нового маршруту.
Повнотекстовий каталог описів: Баздирево і Тетеревинка, 1797 рік
У живому повнотекстовому пошуку АИС «Великія описи» перевірено варіанти Анфилогов, Анпилогов, Онпилогов і Амфилогов. На момент перевірки каталог показував 4 413 436 заголовків і 899 007 записів. Ранньої, до 1700 року, справи з певним прізвищевим заголовком не знайдено. Контрольний запит «Онахин» повернув уже відому справу РГАДА, ф. 1209, оп. 78, ч. 2, д. 2217; отже, пошук справді розрізняє Онахіна й Онаньїна. Негативний результат стосується лише проіндексованих заголовків, а не імен усередині аркушів.
Натомість виявлено точний пізній земельний вузол ГАОО. Дві майже одночасні справи — ф. 822, оп. 1, д. 254 і 255 — заведено за проханням однодворців Анпілогових про оформлення купівлі ними землі в селі Баздировій / Баздиревій (12 і 14 січня — 13 квітня 1797 року). Пов'язане провадження ф. 19, оп. 1, д. 692 називає вже місце проживання: однодворці села Тетеревинки Анпілогови судилися за землю з Долгими, Головіними та Широковою в 1797–1798 роках. Ту саму сторону названо в листуванні ф. 9, оп. 1, д. 339. Ще одна справа, ф. 19, оп. 1, д. 525, стосується суперечки Жукових з Анпілоговим М. у Кромському повіті в 1793–1800 роках.
Ці заголовки не доводять походження орловського ядра XVI століття. Їхня
цінність практична: під час оформлення купівлі та розгляду спірної землі могли
додаватися купчі, писцеві виписи, межові документи й посилання на колишніх
власників. Тому перше замовлення в ГАОО тепер точне: почати з д. 254–255 і
692, виписати імена всіх Анпілогових, продавця і дати доданих документів,
потім перевірити д. 339 і 525. Створено Record
PUB-VELIKIE-OPISI-1793-1800-ANPILOGOV-BAZDYREVO-LAND-CASES; без нових
профілів і без маршруту на мапі до читання самих справ.
Контрольна родина Переверзєвих: ранній Орел підтверджено, набір 1566 року — ні
Нову тактику перевірено на іншій помітній родині писцевої книги — Переверзєвих. Сучасний родовід Федора Сергєєва стверджує, що їх верстали під час будівництва Орла 1566 року, після чого вони залишилися на міській службі. Для самої цієї фрази автор не наводить архівного шифру, аркуша, цитати чи наукового посилання. Незалежного підтвердження формули поки не знайдено, тому це не доведений факт, а перевірювана гіпотеза.
Натомість первинні й науково опубліковані джерела дають три суворіші шари.
- У «Синодике по убиенных во брани» («Синодику за вбитими на війні») серед дворян і дітей боярських, загиблих у полку князя Василя Хилкова під Торопцем, записано Андрія Переверзєва. Розрядна книга і грамота Хилкову датують цей похід 1580 роком. Справжня формула на л. 26: «Федору Давыдову, Грише Наумову, Андрею Переверзеву...» («Федорові Давидову, Гриші Наумову, Андрієві Переверзєву...»). Сучасний шифр рукопису: РНБ ОР, F. IV. 254, лл. 1–68. Це доводить існування прізвищевого іменування до 1580 року, але Синодик не називає службового повіту Андрія та його батька.
- Орловська писцева книга 1594/95 року показує вже кілька гілок: Мелех Васильович тримав у Кобузеві «отца его поместье» («помістя його батька»); окремо названо порожнє Григорівське помістя Переверзєва; колишніми тримачами половин займища на Сухому Бенську були Тренка і Третяк Переверзєви; Андрій Онисимович володів Медковим городищем і землею разом із братами Митею та Артемієм; Афанасій Іванович мав землю в Григоровій поляні й Тайчуковському стані. Це зрілий прізвищевий кущ, а не поодинокий новачок.
- Повний цифровий текст Тисячної книги та Дворової тетради 1550-х років перевірено з видаленням пробілів OCR і за варіантами Переверз-/Переверж-/Верзев-. Прізвища там немає. Нуль обмежений: центральний реєстр не перелічував усіх міських дітей боярських, але колишнього міста родини він не розкриває.
Імена та зміст. Переверзєв у записі 1580 року вже виглядає сталим прізвищевим іменуванням. Однак Андрія без по батькові не можна автоматично склеювати з Андрієм Онисимовичем 1594/95 року. Формула «отца его поместье» у Мелеха доводить поколінну спадкоємність, але батько міг отримати орловську дачу будь-коли між 1566 і 1594 роками. Тому раннє вкорінення родини підтверджено, а участь у первісному наборі будівничих Орла — ні.
Порівняння все ж змінює адресу пошуку. Тепер пріоритетним є не черговий загальний пошук прізвища, а поіменні списки полку князя Василя Хилкова 1580 року, ранні орловські роздільні та окладні книги й пізні чолобитні Переверзєвих із виписами про першу дачу. Якщо поруч з Андрієм Переверзєвим у полковому списку виявляться орловські сусіди або старше покоління Анфілогових, це дасть уже перевірювану модель комплектування раннього Орла.
Порівняльний блок внесено до картки
PUB-PKOU-1594-OREL-INHERITANCE-AUDIT. Профілі Переверзєвих і точки мапи не
створюються: це стороннє прізвище, а задокументований маршрут Анфілогових
досі не встановлено.
Сучасна гіпотеза про 1566 рік, публікація Синодика, царська грамота Хилкову 13 серпня 1580 року, Дворова тетрадь у НЭБ.
Виправлення хибної склейки: рейтар Анфілогов 1698 року лишається безіменним
Повна перевірка первинної форумної публікації та відкритої макрокниги автора
виправила колишню помилку в черзі справ. Для РГАДА, ф. 210, оп. 12,
д. 1698 опубліковано лише одну прізвищеву відомість: в орловській частині справи
є Анфілогов, рейтар. Ім'я, по батькові та аркуш у відкритому повідомленні не
названо. У книзі «БД_Служилые_XVII в (v36).xlsm» це рядок 480 аркуша
«Челобитные_XVII_в»: Анфилогов | Орел | 7207 | 210 | 12 | 1698 | 1.
Додаткових прихованих стовпців, приміток чи посилання на зображення при ньому
немає; вступний аркуш прямо каже, що персональні виписки й копії відокремлено від
публічної прізвищевої бази.
Колишнє читання «Офонасей Осипов сын Анфилогов, л. 392 об.» до цієї справи не належить. Його взято з орловської кошторисної книги 1641/42 року — РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 260. Помилка виникла тому, що пошуковий сніпет об'єднав текст повідомлення про справу 1698 року з іншим повідомленням тієї самої довгої форумної теми. Сам пост 1698 року імені не містить.
Це знімає штучне продовження однієї біографії на 56 років і забороняє
створювати «Афанасія Осиповича 1698 року» без документа. Lead
LEAD-210-12-1698-OREL-1698 збережено як адресу справи одного безіменного
рейтара: джерело потенційно дуже цінне, бо його розрядні довідки
можуть повідомляти походження, службу батька і склад родини, але спершу треба
отримати від тримача копій точний аркуш, а потім перевірити оригінал.
Первинний пост про справу 1698 року, відкрита книга v36.
Нова розвилка: старше покоління могло не переселитися, а бути поверстаним на місці
Повна перевірка монографії М. М. Бенціанова «Князья, бояре и дети боярские» («Князі, бояри й діти боярські») дала не ще одне гадане місто-донор, а важливішу поправку до моделі пошуку. На с. 229–231 автор прямо включає Орловський повіт до числа нових слабко заселених південних повітів, куди діти боярські центральних областей ішли неохоче. За його висновком, розв'язати проблему переважно вимушеними переселенцями було неможливо. Швидке зростання помісного шару забезпечувалося масовим верстанням людей «худородного происхождения» («худородного походження») — насамперед козаків та інших нижчих служилих груп.
Бенціанов спирається не на родинний переказ. Він зіставляє верстання 300 єпіфанських козаків 1585 року, пізніше повідомлення брянчан про самопальників, влаштованих за Івана IV у Бєльові та Болхові, і наказ під час заснування Єльця набирати місцевих дітей боярських без зменшення старих повітових корпорацій. Особливо виразна чолобитна ряжських дворян і дітей боярських 1648/49 року: ті заперечували проти зрівняння зі служилими людьми нових міст, де, за їхніми словами, були поверстані їхні люди й селяни, стрілецькі, козацькі, пушкарські діти та діти «всяких неслужилых отцов» («усяких неслужилих батьків»). Це упереджена пізня скарга «старого міста», а не список орловців XVI століття; буквально приписувати її кожному ранньому орловському родові не можна. Але вона документує сам механізм, який раніше в нашому пошуку недооцінювали.
Суцільний пошук по 369 сторінках монографії не дав форм Анпил-, Ампил-, Анфил-, Онпил-, Онфил- чи Амфил- і не знайшов доорловської родинної групи за рідкісними іменами батьків. Цей нуль не закриває напрям, бо в новій моделі прізвища в першого покоління могло ще не бути. Микулу, двох Василів, Першу, Тимофія, Нечая, Пахома й Терентія тепер треба перевіряти в ранніх орловських списках козаків, стрільців, самопальників і пушкарських дітей також без третього іменування. Шукана перехідна формула — не лише «переведён из такого-то города» («переведений з такого-то міста»), а й «повёрстан из казаков/стрельцов в дети боярские» («поверстаний з козаків/стрільців у діти боярські»).
Це не скасовує каширського, брянського, рязансько-ряжського й верхньоокського коридорів: для інших орловських родин реальні переведення вже доведено. Але пояснює, чому сім гілок Анфілогових могли виникнути в Орлі без одного спільного списку переселення. Великий розрив до 1594 року може приховувати не переїзд готового роду, а соціальне перетворення кількох ліній усередині прикордонного служилого середовища.
Нову модель і точні сторінки внесено до Record
PUB-PKOU-1594-OREL-INHERITANCE-AUDIT. Профілі й мапа не змінюються: жодного
конкретного Анфілогова поки не названо підвищеним із приладових людей.
Монографія М. М. Бенціанова, реєстр справи за чолобитною ряжських служилих людей 1648 року.
Три юридичні шляхи в діти боярські — і негативний контроль сусідніх десятень
Стаття К. В. Петрова дала змогу перевести нову модель із загального припущення в конкретну схему архівного пошуку. Автор розрізняє три юридичні шляхи набуття статусу: персональне государеве пожалування, звичайне верстання насамперед синів дітей боярських та окреме рішення Розрядного приказу про переведення чинних козаків, стрільців або помісних отаманів. В останньому випадку переведення могло не залежати від бажання самої служилої людини, але все одно супроводжувалося верстанням — призначенням помісного та грошового окладу.
Для кінця XVI століття наведено два прямі контрольні приклади. В Єпіфані 1585 року в діти боярські перевели 300 чинних служилих козаків. У Ряжську 1597 року до верстання допустили стрілецького сина Родьку Михайловича Павлова та ямщицького сина Микитку Григоровича Балашова; Петров посилається на публікацію В. М. Сторожева, с. 423–424. Отже, відсутність прізвища в батьків орловських Анфілогових не заважає шукати їх у приладовому середовищі: у перехідному записі третє іменування могло ще не вживатися.
Водночас повторно перевірено повні відкриті тексти десятень Єпіфані 1585 і 1591 років та Ряжська 1579, 1591, 1594 і 1597 років. Форм Анфил-, Анпил-, Онфил-, Онпил-, Ампил- і Амфил- у них немає. Не знайдено й найсильнішої орловської родинної сигнатури — Василь, Тимофій і Карп, Микулині діти. Окремі двочастинні збіги відсічено третім іменуванням: наприклад, ряжський Павло Терентіїв син Ієвлєв не дорівнює орловському Павлові Терентієву синові Анфілогову.
Підсумок змінює не мапу, а адресу наступного замовлення. Потрібен ранній поіменний орловський список козаків, стрільців і пищальників до книги 1594/95 року, а в пізніх довідках треба шукати не лише «переведён» («переведений») та «испомещён» («наділений помістям»), а й формули «верстан из казаков» («верстаний з козаків»), «стрелецкий сын» («стрілецький син»), «казачий сын» («козацький син») та «служил вместо отца» («служив замість батька»). Поки жодного конкретного Анфілогова в такий спосіб не названо, тому профілі й маршрут не створюються.
Стаття К. В. Петрова, Єпіфанська десятня 1585 року, Ряжська десятня 1597 року, частина 1, Ряжська десятня 1597 року, частина 2.
Розпис 1604 року: масштаб є, імен орловців немає
Нове пряме джерело виявилося доступним в офіційному переглядачі РГАДА: ф. 210, оп. 9, д. 1074 — «Роспись русского войска, посланного против самозванца в 1604 году» («Розпис російського війська, посланого проти самозванця 1604 року»). Справу оцифровано повністю в 179 кадрах. Це саме той документ, за яким у літературі наводять великий орловський контингент початку Смути.
Однак коротка перевірка сканів закрила хибне очікування. Розпис не дає поіменної орловської десятні. На рукописному л. 79 ідуть назви розрядів і чисельні підсумки; рядові діти боярські та приладові люди зведені числами. У справі можуть бути названі воєводи, голови й окремі призначені особи, але орловські сотні не розкрито прізвище за прізвищем. Тому шукати в цих 179 кадрах Микулу, Нечая чи Анфілогових як рядових служилих людей непродуктивно.
Повнорозмірну фотокопію л. 79 збережено в проєкті:
/archive/evidence/publications/rgada-210-9-1074/0083-folio-79.jpg. Є й
важливе застереження: вторинна література по-різному називає другий орловський
підсумок — дітьми боярськими з пищалями або ширше служилими людьми за прибором.
Поки орловські рядки рукопису не зведено з публікацією 1979 року, ці
терміни не можна вважати тотожними.
Результат усе одно корисний. Розпис підтверджує масштаб орловської військової корпорації 1604 року, але не походження людей. Тому цей коридор закривається як джерело прізвищ, а пріоритет лишається за ранніми поіменними списками козаків, стрільців і пищальників і за справами про верстання в діти боярські.
Офіційний переглядач РГАДА, картка публікації 1979 року в РГБ.
Перевернуті патроніми та пошук родинним кластером
У відкритій базі служилих людей перевірено не лише варіанти Анфілогов, а й усі повні пари ранніх гілок в обох послідовностях слів: Микулин Василий / Василий Микулин, Нечаев Иван / Иван Нечаев, Пахомов Ермак / Ермак Пахомов, Першин Иван / Иван Першин, Тимофеев Софон / Софон Тимофеев, Терентьев Павел / Павел Терентьев. Для Микулиної гілки окремо перевірено Василя, Тимофія та Карпа.
Незалежного доорловського родинного підпису база не дала. Єдиний точний рядок XVI століття — Микулин Василий, Обонезька п'ятина Новгорода, 1588 рік, РГАДА, ф. 137, оп. 1, д. 11. Але поруч немає ні Тимофія, ні Карпа Микуліних; поодиноке новгородське прізвище не відтворює орловської трійки братів і не створює маршруту Новгород — Орел.
Перевірка виявила обмеження самої бази: вона здебільшого нормалізує імена в порядку «прізвище, ім'я». Нуль за запитом «Василий Микулин» не означає, що в оригіналі ніде немає формули «Василий Микулин сын» — це треба перевіряти за пов'язаною публікацією або сканом. Тому наступна одиниця пошуку — не один тезка і навіть не одна пара, а кластер: кілька братів, їхні товариші по службі, колишній власник орловської землі та однакова службова група. Такий кластер може вказати місто-донор навіть там, де прізвище ще не закріпилося.
Родинний контроль спрацював: Ломака Резанцов отримав сина Богдана
Пошук продовжено не за одним прізвищем Анпілогов, а за всією сусідською родиною, яка супроводжувала Івана Нечаєвича в пільговій роздачі 1595 року. Цей прийом дав прямий зв'язок через покоління. У хрестоприводній книзі Орла 1645 року записано «Резанцов — Богдан Ламакин», л. 1157 об. Отже, Ломака Іванович Резанцов із писцевої книги 1594/95 року мав сина Богдана. Уже в розбірній книзі 1628/29 року серед орловських новиків стоїть Богдашка Резанцов; те саме ім'я повторюється в орловських індексах 1648 і 1664 років. Поки первинні рядки 1628, 1648 і 1664 років не зведено за віком, помістям і спорідненістю, їх не можна механічно оголошувати чотирма згадками однієї людини. Але формула 1645 року сама собою документує ланцюжок:
Ломака Иванов сын Резанцов (Орёл, 1595) → Богдан Ломакин Резанцов (Орёл, 1645)
Гадана старша ланка — Іванко Резанцев із Дедилова 1588/89 року — лишається недоведеною. Таким чином, перевірено орловську спадкоємність сусідської родини, а не маршрут Дедилов → Орел. Для Анпілогових це важливо як контроль: Ломака перебував в одній компактній роздачі з Іваном Нечаєвичем, і його родина справді закріпилася в Орлі щонайменше на два покоління.
Повну копію РГАДА, ф. 210, оп. 6д, д. 1 знайдено у відкритому архіві та завантажено. Орловський розділ починається з л. 72. У ньому три Богдашки — Резанцов, Смецький і Щербатий. Запис на першому переглянутому розвороті виявився Богдашкою Щербатим, тому його не видано за Резанцова за одним схожим розчерком; точний аркуш Резанцова ще локалізується поаркушно.
Паралельно перевірено докладну орловську десятню 1628 року РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 270, лл. 141–151. Усі 21 цифровий кадр доступні, але в іменній вибірці понад ста служилих людей немає ні Резанцових, ні Анпілогових. Це інший набір, а не докладна версія тієї самої статті Богдашки; напрям закрито як хибний короткий шлях.
Нових профілів Резанцових і маршруту на мапі не створено: це контрольна родина, а прямого переходу досліджуваного прізвищевого ряду між містами документ не називає. Нові відомості додано до Record Івана Нечаєвича Анпілогова.
Новики Орла 1628 року, іменний покажчик хрестоприводної книги 1645 року, служилі люди Орла за книгою 1664 року, відкритий архів сканів.
Онаньїни як контроль покриття бази, а не готовий маршрут
Після вичерпання прямого пошуку Анпілогових перевірено іншу одиницю — прізвище Онаньїн, бо саме його носив місцевий колишній власник Анпілог Іванович. У відкритій базі служилих людей точна форма «Онаньин» дала 55 рядків. Найраніший представлений запис — Богдан Онаньїн у Деревській п'ятині Новгорода в 1593–1595 роках; два рядки стосуються двох згадок або категорій одного імені в дозорній книзі РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 974. Пов'язана публікація попереджає, що поточні, колишні та порожні поміщики заносилися окремими рядками, тому повтори не означають двох Богданів.
На перший погляд Новгород міг би стати новим містом-донором. Контроль показує протилежне. Та сама база не знаходить уже незалежно прочитаних Анпілога Івановича Онаньїна в Орловському повіті 1594/95 року і Антона Євсейовича Онаньїна в Єпіфані 1591 року. Запити «Вавил Онаньин», «Онаньин Вавил», «Анпилог Онаньин», «Онаньин Анпилог» і «Онаньин Антон» дали нуль. Отже, 55 рядків — вибірка з уведених публікацій, а не географічний перепис прізвища. Відсутність міста чи людини в цьому покажчику не можна перетворювати на історичний негативний висновок.
Богдан Онаньїн лишається корисною паралеллю, але не родичем орловського
гнізда: у нього поки немає по батькові, спільного помістя, товаришів по службі чи формули
переведення. Маршрут Новгород → Орел на мапу не додається. Практичний підсумок
зміни тактики інший: далі треба порівнювати первинні книги одного типу
і шукати середнє покоління Анпилог → Вавил → Кондратий, а не рахувати
збіги в агрегаторі. Пріоритетною формулою лишається «Вавил Анпилогов сын
Онаньин» у ранніх орловських, верхньоокських і розрядних виписах.
База служилих людей, список поміщиків Деревської п'ятини.
Не лише місто-донор: люди колишнього Опричного двору
Тактику змінено ще раз: замість чергової провінційної десятні суцільно перевірено центральний список людей і приказів колишнього Опричного двору від 20 березня 1573 року — 1886 осіб, приблизно за двадцять два роки до орловського опису. Самих Анфілогових, Анпілогових і Онфілогових у списку немає. Натомість виявилися прізвища з найближчого оточення Івана Нечаєвича Анпілогова.
Найвужча знахідка — «Василий Шалимов», л. 6, у групі з грошовим окладом 12 рублів. В Орловському повіті 1594/95 року жив Василь Леонтіїв син Шалимов; там само Парфен Федорович Шалимов отримав нову пільгову дачу в одному розділі з Іваном Анпілоговим. Різниця у двадцять два роки допускає, що два Василі — одна людина, яка перейшла з центральної дворової служби до земельної служби в Орлі. Але ранній запис не дає по батькові, тому це поки не біографія, а адресна гіпотеза. Тепер треба шукати саме по батькові та колишнє помістя Василя Шалимова, а не ще сотню збігів одного прізвища.
У цієї гіпотези з'явилася попередня адреса — і тепер її перевірено не лише за сучасним словником. М. М. Тупиков на друкованій с. 830 наводить точний рядок: «Левонтий Иванов с. Ш-а, Владимирский боярский сын. 1541. с. в. А. Ф. I, 90» («Левонтій Іванів с. Ш-а, володимирський боярський син»). Власний список скорочень Тупикова розкриває «А. Ф.» як «Акты, изданные Федотовым-Чеховским» («Акти, видані Федотовим-Чеховським»). У першому томі цього видання знайдено акт № 67 про спірний Круглий луг на межі Володимирського та Суздальського повітів.
Акт датовано 1 липня 1556 року, але він прямо звертається до раніших писцевих книг Дмитра Івановича Волинського — до цього документального шару Тупиков відносить дату 1541 року. На друкованій с. 139 названо «Левонтьевы, да на Григорьевы крестьяне Шалимовы» («Левонтієві, та на Григорієві селяни Шалимови»), а на с. 141 групу повторено ясніше: селяни Левонтія, Григорія та Олексія Шалимових. Тому Левонтій тепер не випадковий приклад із пізнього словника: публікація акта показує у Володимирському повіті стале власницьке гніздо щонайменше трьох Шалимових.
Ім'я Левонтій збігається з по батькові орловського Василя, а інтервали між 1541, 1573 і 1594/95 роками підходять для ланцюжка батько у Володимирі → син при государевому дворі → той самий син на орловському помісті. Джерельну прогалину щодо володимирської родини закрито, але родовідну — ще ні: акт № 67 не називає Василя сином Левонтія, дворовий рядок 1573 року не повідомляє по батькові, а прямого документа про переведення до Орла не знайдено. Нові точні завдання — знайти Василя Леонтійовича в документах двору, його колишнє помістя і сучасний архівний шифр ранньої писцевої книги Волинського. Мапу не змінено: Шалимови — контрольна родина іншого прізвища, а рух самого досліджуваного ряду цим не встановлено.
Друга знахідка спочатку виглядала як стрілецький шлях до нового міста: на л. 18 об.—19 названо Олексія Рязанцова, одного з п'яти «самопальных стрельцов» («самопальних стрільців»). Спеціальне дослідження С. П. Орленко змінило трактування. Самопальні стрільці списку 1573 року перебували при придворній зброярській майстерні — Бронному приказі; вони випробовували й супроводжували царську зброю і не були звичайною партією міських стрільців. Тому Олексій не доводить шляху Рязанцових чи Анпілогових до Орла. Він показує інше: знайома за Орлом прізвищева основа існувала в центральному служилому середовищі ще 1573 року.
Троє Нємцових у конюшенному складі того самого двору дають слабший контроль: у баздирівському сусідському кущі Анфілогових пізніше стояв Гаврило Федорович Нємцов, але ні ім'я, ні по батькові не збігаються. Підсумок нового напряму — не маршрут, а нова модель набору: Орел міг поповнюватися не однією готовою партією з одного міста, а індивідуальними призначеннями людей і синів людей із різних міських, дворових і приказних служб. На мапу такий неперевірений перехід не нанесено.
Список 20 березня 1573 року, вступ Д. М. Альшиця, дослідження С. П. Орленко про самопальних стрільців, словникова фіксація Левонтія Шалимова в Тупикова, перший том актів Федотова-Чеховського, каталожний запис РГБ, контроль за «Ономастиконом» С. Б. Веселовського.
Володимирська десятня 1590 року: дві сусідські родини вже вибули
Щоб перевірити, чи продовжували Шалимови значитися по Володимиру перед самою появою в Орлі, переглянуто не вибірку похідного полку, а всю опубліковану володимирську частину десятні 1590 року. До неї входять і дворяни з грошовою платнею, і окремий розділ тих, кому грошей не дали, бо вони не були на новгородській службі. Тому відсутність прізвища тут змістовніша за звичайний нульовий пошук за одним похідним списком.
Результат виявився подвійним: в усьому тексті немає ні Шалимових, ні Трунових, ні форм досліджуваного ряду Анфілогов/Анпілогов/Онфілогов. Але для Трунова зберігся контроль наступника: у списку служать Латиня Неронів син Волков і Степан Неронів син Волков. Вони з високою ймовірністю належать до найближчої родини Карпа Нероновича Волкова, який отримав колишню землю Істоми Трунова за книгами 1579/80 року. Це не доводить братерства, зате показує, що зник не весь ланцюжок відомостей: нова власницька родина продовжувала володимирську службу.
Імена та зміст. Латиня і Степан — особові імена; «Неронов сын» називає їхнього батька Нерона; Волков — родинне іменування. У тій самій десятні є Микита Іванів син Неронов, але це інша конструкція без прізвища Волков: автоматично приєднувати його до родини не можна. Відсутність Шалимова чи Трунова означає лише, що прізвище не трапилося навіть серед неслуживих володимирців цього списку; вона сумісна з ранішим переведенням, смертю, недорослістю чи іншою причиною вибуття, але не обирає жодної з них.
Головний результат — уже не поодинокий збіг. Дві рідкісні родини найближчого кола орловських Анфілогових, Шалимови й Трунови, незалежно мають доорловську володимирську передісторію і обидві відсутні у Володимирській десятні 1590 року. Це посилює модель, за якою новий Орел збирав окремі родини з різних службово-земельних мереж, а не отримав одну готову корпорацію з одного міста. Але самих Анфілогових у володимирських документах поки немає, спорідненість ранніх і орловських Шалимових і Трунових не сформульовано, тому маршрут на мапі не додано.
Тактика тепер вузька: шукати не ще одну загальну десятню, а володимирські
роздільні, ввізні, відмовні й розбірні документи 1573–1590 років — насамперед
причину передання землі Істоми Трунова та рядок, де Василя Шалимова
названо Леонтійовичем або де він отримує землю поза Володимиром. Результат винесено в
картку PUB-GAUTIER-1911-VLADIMIR-1590-SHALIMOV-TRUNOV-OREL-AUDIT; профілі
сторонніх прізвищ не створювалися.
Але нове джерело змушує змінити й цю тактику. Значна частина оригінальних десятень XVI століття загинула, особливо 1812 року. Їхній зміст частково зберігають зроблені в XVII–XVIII століттях іменні виписки для родовідних доказів у РГАДА, ф. 388, і старі прізвищеві абетки ф. 210. Такі виписки іноді повторюють заголовок утраченої книги, положення людини в статті, позначки та вихідний аркуш. Саме так відновлено рядок Карпа. Для Володимира вже відомі контрольні шифри: ф. 388, № 851, лл. 234–234 об. (Карп, 1581/82), № 856, л. 273 (передмова втраченої десятні 1579 року) і ф. 210, Московский стол, стб. 48, л. 489 (виписка з того самого комплексу).
Це і є наступний практичний хід: шукати в старій абетці не місто й не готовий «список переселенців», а прізвища Анфилогов / Анпилогов / Онфилогов, потім Шалимов і Трунов. Знайдений індексний рядок має вивести до втраченої десятні, статті новика, первісного відділу або пізнього випису. На прикладі Карпа видно, який документ міг стояти безпосередньо перед появою людини в орловській писцевій книзі: верстання новика → відділ помістя → випис або грамота, що його виправляє.
Повний опублікований текст Володимирської десятні, офіційна картка видання в НЭБ, публікація Орловської писцевої книги, дослідження про службову статтю Карпа Волкова, пояснення методу реконструкції втрачених десятень.
Повне зіставлення відкрило двох Онаньїних при дворі
Щоб відрізнити реальний канал набору від поодинокого збігу, з орловської книги автоматично вилучено 742 повні формули виду «ім'я + по батькові + родинне іменування» і зіставлено з усім списком двору 1573 року. Після відсікання частих Іванових, Сидорових, Федорових і подібних форм єдиним вузьким збігом імені та родинного іменування лишився Василь Шалимов. Це послаблює модель масового переведення до Орла однієї готової палацової групи, але зберігає можливість індивідуального призначення Василя або його родини.
Натомість пошук за родинними формами вперше виявив у тому самому списку одразу двох Онаньїних. На л. 38 об. серед помясів Хлібного палацу записано Васку Онаньїна, який отримував два рублі без чверті. На л. 40 стоїть окремий рядок: «Коровник Митя Онаньин. 3 рубли с полтиною. За соль 5 алтын» («Корівник Митя Онаньїн. 3 рублі з полтиною. За сіль 5 алтинів»). Це вже стосується не просто сусідів Анпілогових, а другого іменування найранішого орловського носія імені — Анпілога Івановича Онаньїна.
Незалежна публікація весільних справ дала Миті ранішу точку. Наприкінці січня 1547 року його призначили до кремлівської варти біля Ризположенських дверей. Архівна адреса рядка: РГАДА, ф. 135, отд. IV, рубр. II, № 2, лл. 9–13. Через двадцять шість років те саме повне коротке ім'я знову міститься в государевому дворі. Одне середовище й рідкісне поєднання роблять тотожність імовірною, але по батькові немає в жодному записі.
Тут особливо важлива граматика. Коротке «Васка Онаньин» чи «Митя Онаньин» могло ще означати просто Васку чи Митю, сина Онані, а не спадкове прізвище. В орловській статті форма вже вбудована в повний тричастинний ланцюжок: Кондратій Вавилів син Онаньїн і Анпілог Іванів син Онаньїн. Тому палацових людей не можна оголошувати родичами орловського гнізда. Новий точний запит інший: шукати при дворі та в його земельних актах не будь-якого Онаньїна, а Івана Онаньїна, його сина Анпілога та онука Вавила, або документ, де палацовий Онаньїн отримує помістя в Орловському повіті.
Розпис кремлівських варт 1547 року, список двору 1573 року.
Ідемо з двох кінців: чернетка Розрядного архіву і біловик Герольдії
Методику довелося уточнити. Дослідження О. Б. Каменського про книги довідок Розрядного архіву показує: в архіві залишалися переважно чернетки, а остаточна довідка йшла до установи, що її замовила. Причому чернетка могла зберегти додаткові виписки про однофамільців, яких потім викреслили з біловика. Отже, шукати один «ідеальний» документ в одному фонді неправильно: доказовий ланцюг треба збирати з обох боків листування.
Це виправляє надто сильний колишній висновок. Курське дворянське визначення щодо Анфілогових датовано 20 січня 1798 року, а книги довідок РГАДА, ф. 388, оп. 1, д. 120–121 теж належать до 1798 року. Збіг робить їх добрими кандидатами, але ще не доводить наявності прізвищевої довідки саме там. Кількох Анфілогових об'єднує пізніший указ Сенату від 18 жовтня 1849 року № 7806. Архівну перевірку старої служби могли провести або повторити саме під час цього провадження.
Тому першим пріоритетом тепер є РГИА, ф. 1343, оп. 16, д. 2345 (1826–1887): шукати блок указу № 7806, родовідний розпис, білові розрядні довідки та вихідні номери запитів. Ці номери дадуть змогу адресно знайти їхні чернетки у ф. 388. Справи 120–121 лишаються в замовленні як кандидати 1798 року, а д. 102, колишній № 853, — як алфавітний шлях до загиблих десятень. Додатковий шлях — Герольдмейстерська контора, РГАДА, ф. 286; відкритий повнотекстовий пошук охоплює там не весь фонд, тому відсутність прізвища в доступному описі 2 не закриває напряму.
Стаття О. Б. Каменського про книги довідок, офіційний путівник по Герольдмейстерській конторі.
Василь Анпілогов: курська справа 1767 року
Глобальний пошук не за прізвищевими базами, а за текстом усіх доступних описів РГАДА дав нову адресну знахідку: РГАДА, ф. 520, оп. 5, д. 256, 1767 рік. Фонд належить Курській воєводській канцелярії. Заголовок опису: «Доношение гренадера Андрея Лащилова о неприводе им по инструкции разбойника однодворца Василия Анпилогова» («Донесення гренадера Андрія Лащилова про непривід ним за інструкцією розбійника однодворця Василя Анпілогова»).
Імена та зміст. Василь — календарне особове ім'я; по батькові й селища опис не повідомляє. Анпілогов — точна задокументована форма досліджуваного прізвищевого ряду, але вона не поєднує людину з конкретною орловською гілкою. Однодворець тут означає належність до особливої південної служило-землевласницької групи XVIII століття, а не просто власника одного двору. Формула «неприводе по инструкции» («неприводі за інструкцією») свідчить про невиконане розшукове, конвойне чи виконавче доручення гренадера. Слово «разбойник» («розбійник») поки лишається лише обвинувальним позначенням архівного заголовка: без аркушів справи не можна встановлювати вину, обставини й наслідок.
Для Василя створено окремий профіль як носія цільового прізвища, Андрія Лащилова збережено лише в згадках. Мапу не поповнено: Курська воєводська канцелярія — юрисдикція справи, а не доведене місце проживання Василя. Наступний крок — отримати аркуші справи й знайти по батькові, селище, вік, родичів і маршрут гаданого приводу.
Повнотекстовий пошук за описами РГАДА, опис фонду 520, справа на сторінці 13.
Третій дедиловський відбиток: Суворов поруч із Нечаєвим двічі
Пошук перебудовано ще раз: замість поодинокого прізвища зіставлено всіх рідкісних людей і назви землі навколо кандидата. Так виявився третій незалежний сигнал того самого служилого середовища.
У приправочній книзі Дедилова 1588/89 року Семен Суворов і Іван Нечаєв стоять поруч двічі. Усередині фортеці на л. 15 об.–16 перелічено спочатку «кл. Семенки Суворова», потім, через кліть Окула Парфенова, «кл. Ивана Нечаева». У другому обліку, за дворами Дергилівської сотні, на л. 35 об. стоїть сторожовий козак Севка Суворов, а на наступному л. 36 об. — десятський Іванко Нечаєв із братом Понкратком. Семенка і Севка, найімовірніше, дві зменшувальні форми імені одного Семена; збігаються прізвищеве іменування, сотня і два види володіння — міська кліть і двір. До скану це все ж лишається обґрунтованим, а не остаточним ототожненням.
Орловська книга 1594/95 року незалежно зберігає на с. 944 «Суворовское займище Кисленское» («Суворовське займище Кисленське») в Корчаковському стані. Його було припущено до жеребу Сави Семеновича Сизова в селі Звягінцовій на Орлі. Реєстр близько 1625 року повторює ту саму статтю № 266 як «Савино поместье Семенова сына Сизова в пустоши Звегинцове, Суворова займище и Ислансково» («Савине помістя Семенового сина Сизова в пустищі Звегінцові, Суворова займище й Исланськове»). Отже, назва стало існувала щонайменше тридцять років і не є помилкою друкованого набору.
Тепер дедиловська гіпотеза спирається на три паралельні сліди:
- Іван Нечаєв, десятський із братом Понкратком → Іван Нечаєвич Анпілогов в Орлі.
- Іванко Резанцев → імовірні брати Максим і Ломака Івановичі Резанцови в Орлі; Ломака перебуває в одній пільговій роздачі з Іваном Анпілоговим.
- Семен Суворов, двічі сусід Івана Нечаєва → старе Суворова займище в орловському Корчаковському стані.
Це вже груповий міграційний відбиток, а не один випадковий тезка. Але межа доведення зберігається: орловська стаття не називає людини, за якою виникло Суворова займище, і не каже, що нею був дедиловський Семен. Дедиловського Івана все ще не названо Анпілоговим. Тому маршрут на мапі не проведено.
Наступна адресна ціль тепер інша: шукати не лише переведення Івана, а колишньовласницький або роздільний запис Суворова займища до 1594 року і спільні виписи Нечаєва, Резанцева та Суворова. Якщо колишнім власником виявиться Семен Суворов із Дергилівської сотні, це стане незалежним мостом Дедилов → Орел і різко підвищить кандидатуру Іванка Нечаєва.
Поаркушна передача книги Дедилова,
Орловська книга, розірвана на дві справи: старі аркуші 98–113
Нова тактика спрацювала не через ще один прізвищевий покажчик, а через фізичну реконструкцію документа. Дослідник Trubi97 зіставив два уривки РГАДА, ф. 210, оп. 21: справа 2099 зберігає стару нумерацію лл. 98–111, справа 1952 — лл. 112–113. Скріпа з л. 111 прямо переходить на л. 112, а її почерк однаковий в обох фрагментах. Отже, нинішні дві одиниці зберігання є послідовними шматками однієї книги.
Публікатор обережно визначає її як оглядову або кошторисну книгу служилих людей Орла близько середини XVII століття. Локалізацію підтримує цілий прізвищевий відбиток: разом названо Анфілогов/Анпілогов, Баздирев, Криволапов, Овсяников, Рязанцев і Трунов — знайоме коло орловських книг. Але перелік подано за абеткою, без особових імен, аркушів і розподілу між двома справами.
Імена та зміст. Форма «Анфилогов/Анпилогов» означає два можливі читання одного скорописного прізвища, а не двох опублікованих людей. Особового імені та по батькові поки немає, тому створювати профіль або приєднувати рядок до одного з дев'яти орловських носіїв прізвища 1641/42 року не можна. Натомість тепер відомий точний і невеликий блок для повного замовлення: шістнадцять старих аркушів, причому починати перевірку слід зі стику лл. 111–112, а потім знайти цільову статтю.
Головна можливість — датувати книгу за воєводою або скріпою та отримати з
рядка чин, по батькові, оклад або родинну формулу. Це здатне пов'язати
орловські покоління 1620–1640-х років, хоча саме собою ще не виводить їх у
XVI століття. Створено Record
PUB-VGD-RGADA-210-21-2099-1952-OREL-BOOK-RECONSTRUCTION; мапа не змінюється,
оскільки конкретної людини й маршруту не встановлено.
Публічна реконструкція двох фрагментів. реєстр Орловської книги близько 1625 року, скан видання писцевої книги 1594/95 року.
Один аркуш замість загального пошуку: орловські новики 1639 року
Тактику знову змінено: тепер шукається не прізвище в усій базі, а кожен невеликий орловський розділ зведених верстальних десятень. Повний науковий розпис книг Розрядного приказу, надрукований МАМЮ 1890 року, виявив точний зріз, якого немає у відкритому іменному індексі: 30 грудня 1639 року, РГАДА, ф. 210, оп. 4, д. 299, л. 154.
Це десятня новиків усіх міст, яких верстали в Москві у Великому приході окольничий князь Василь Петрович Ахамашуков-Черкаський і дяки Олександр Дуров та Іван Дмитрієв. Імена стосуються організаторів верстання, а не гаданих родичів Анфілогових. Орел займає один аркуш 154; Курськ починається вже на л. 154 об. Тому безпечне замовлення — лл. 153 об.–154 об.: воно збереже заголовок орловського розділу та його межі.
Контроль за базою «Дом предков» («Дім предків») дав два різні результати. Для справи 210-4-270 і міста Орел база показує 108 рядків верстальної десятні 1628 року; серед них немає індексованих форм Анфилогов, Анпилогов, Онфилогов, Онпилогов чи Ампилогов. Це не суперечить Офоньці Осиповому синові Онфілогову з орловської книги 1628/29 року: ідеться про інший документ. Для справи 210-4-299 і Орла база показує 0 рядків, хоча друкований опис прямо називає орловський аркуш. Отже, перед нами лакуна індексу, а не порожня десятня.
Імена та зміст. Новик — людина, яка вперше отримувала офіційний помісний і грошовий оклад. Тому навіть відсутність знайомого прізвища на л. 154 буде результатом: вона покаже, що відома до 1641/42 року орловська лінія не поповнилася через це конкретне верстання. Якщо прізвище або особове ім'я Анфилоф/Анфилог виявляться, по батькові, оклад і поручителі дадуть нову точку для руху назад — до служби батька й колишнього міста. До читання рукопису профіль і маршрут на мапі не створюються: архівна адреса сама собою не є подією людини.
Створено картку RGADA-210-OP4-OPIS-D299; збережено фотокопії офіційного
опису й докладного розпису 1890 року.
Відкрита база служилих людей, книга 7 «Опису документів і паперів МАМЮ».
Пошук за механізмом служби: міст 1668 → 1675 → 1685
Перевірка великої поаркушної розшифровки, а не лише прізвищевого покажчика, дала одразу три результати в розбірній книзі старооскольських дітей боярських 1675 року: РГАДА, ф. 1163, оп. 1, д. 1.
На л. 266 першим під рубрикою «Городовыя ж службы неверстаные дети боярские» («Міської ж служби неверстані діти боярські») стоїть Іван Михайлів син Анпілов. Досі він був відомий лише як списоносець 1685 року. На л. 315 об. записано Степана Герасимового сина Анпілова. Повна формула вперше поєднує зменшувальне «Стенка», сина відставного Герасима Анпілова, 1668 року зі списоносцем Степаном Герасимовичем 1685 року. Виходить задокументований кар'єрний ланцюг: придатний до служби син → неверстаний син боярський міської служби → списоносець.
На л. 299 тієї самої рубрики знайдено Анфіла Порфенового сина Вендіна. Це не Анпілов, а новий носій особового імені Анфіл з іншим родинним іменуванням. Рядок особливо корисний для розуміння механізму: «Анфилов сын» («Анфілів син») наступного покоління спочатку був би патронімом. Профіль і Record створено за іменним винятком, але Вендіна не включено до прізвищевої гілки й на родинну мапу не винесено.
На походження орловського ядра ці рядки прямо не відповідають, зате підтверджують продуктивність нової тактики: шукати треба не лише прізвище, а й переходи між службовими рубриками, зменшувальні імена при батьках і повні формули в наступному розборі. Для XVI століття такий проміжний розбір здатен виявитися тим самим документом, який пов'яже безіменного сина чи козака з прізвищевим поміщиком 1594 року.
Повна поаркушна транскрипція розбірної книги.
Пенькови: не одна лінія, а щонайменше три батьківські осі
Розбірний список орлян 1620/21 року (РГАДА, ф. 210, оп. 14, д. 502) додає важливий контроль до гіпотези про Васильовичів Пенькових 1596–1617 років. В одній справі локалізовано Івана Олексієва сина Пенькова (л. 17), Олексія Пенькова без установленого по батькові (л. 83), Олексія Ігнатьєва сина Пенькова (л. 90) і Ларку Онтонова сина Пенькова (л. 99). Можливий ланцюжок Ігнатій → Олексій → Іван, але другий Олексій не дає змоги вважати його доведеним. Окремо видно лінію Антон → Ларіон (Ларка).
Це змінює пошукову техніку: прізвищевий збіг треба розкладати на батьківські осі, а потім шукати відмовні й дачні формули «после отца» [«після батька»], «с отцова поместья» [«з батькового помістя»], «брат». Той самий метод застосовний до Василя Дмитровича Анпілогова та Олексія/Івана Васильовичів Анфілохових із тієї самої справи. Однакове по батькові робить двох останніх кандидатами в одну лінію Василя, але не доводить, що їхній батько — саме Василь Дмитрович.
Не «троє прийшлих», а три різні службові траєкторії
Зіставлення розбірного списку 1620/21 року з повним опублікованим списком 1627/28 року змінює постановку питання. Василь Дмитрович Онпілогов до 1627/28 року перебуває серед городових із помісним окладом 200 четвертей; Іван Васильович Онфілогов — серед городових з окладом 150 четвертей; Олексій Васильович Онфілогов винесений в окрему рубрику «Новики 130-го году» [«Новики 130-го року»] і має оклад 200 четвертей. Остання формула точно датує його верстання 7130, тобто 1621/22 роком.
Для Олексія вийшла особливо змістовна послідовність: 1620/21 — «Поместья ему нету» [«Помістя йому немає»] → 1621/22 — верстаний новиком → 1627/28 — оклад 200 четвертей. Це поки не міграційний маршрут, а задокументований перехід від людини без оформленого помістя до забезпеченого новика. Василь та Іван, навпаки, до 1627/28 року вже входять до загальної городової статті. Отже, слово «новик» не можна автоматично перекладати як «недавно переселений».
Контроль оглядами 1626 року посилює висновок. Василь особисто з'являвся до Мценська 17 квітня і 7 червня; Івана й Олексія разом названо серед тих, хто з'явився 2 липня і служив до розпуску 4 жовтня. У 1641/42 році всі троє ще фіксуються в орловській службі, а Олексій доживає в документах до присяги 1645 року. Перед нами стійкі орловські біографії, а не одноразові індексні збіги.
Нова родинна гіпотеза допустима, але поки не доведена: Олексій та Іван — Васильовичі, а Василь Дмитрович підходить їм у батьки за ім'ям і поколінням. Одночасне службове оформлення цьому не суперечить — батько міг увійти в службу пізно, а дорослі сини верстатися окремо. Але прямих слів «дети Василия Дмитриевича» [«діти Василя Дмитровича»] чи «братья» [«брати»] немає. Тому карта не отримує вигаданого маршруту й родинної стрілки; наступний адресний пошук переноситься на чолобитні про верстання Олексія 1621/22 року та помісні видачі, де могла бути формула «с отцова поместья» [«з батькового помістя»] або названо колишнє місто.
Публікація орловського списку 1627/28 року, повний покажчик справи 1620/21 року.
Анпілог Онаньїн отримав точну адресу: сучасне Щелкуново
Зміна тактики з іменного пошуку на історичну мікрогеографію виправила стару заглушку на карті. Повнорозмірна тематична карта Р. І. Овсяннікова показує «Государнино селище (Щелкуново)» на Орлику. Незалежна стаття Є. Ашихміної 2009 року дає те саме пряме ототожнення: Государинине селище писцевої книги — сучасне село Щелкуново Урицького району. Перелік мешканців збігається з первинним текстом: Шевельови, Онаньїни, Сотникови, Жердеви та Богданови.
Саме тут був жереб'я Анпілога Івановича Онаньїна, яке до 1594/95 року перейшло до його онука Кондратія Вавиловича. Точку перенесено з умовного центру Орла до Щелкуново: 52.9923699, 35.790105. Це важливе уточнення, але воно не дає змоги зробити Анпілога предком прізвищевого ряду.
Нова географія водночас посилює й обмежує місцеву гіпотезу. Анпілог задокументований у тому самому Корчаковському стані й у басейні тієї самої річки Орла/Орлика, де жили ранні Анфілогови. Однак Щелкуново розташоване приблизно за 27 км на схід від робочої точки Баздирева. Отже, доведено місцеве побутування імені, від якого могло незалежно виникнути прізвище, але не безпосереднє сусідство Онаньїних із компактним вузлом Баздирево—Біла—Софонова—Радомля. Маршрут і родинна лінія на карті не проводяться.
Стаття Є. Ашихміної з ототожненням поселення, тематична карта Орловського повіту 1595 року.
Книга старих дач: точна адреса замість загального пошуку прізвища
Новий маршрут веде не до чергової десятні, а назад від межування 1680–1682 років. Офіційний каталог РГАДА локалізує величезну орловську книгу: ф. 1209, оп. 1, кн. 336, л. 1–546 об. У ній Петро Васильович Шамордін і Степан Реп'єв міряли помісні «придачі» з Дикого поля, приблизні й обвідні землі Тайчуковського, Корчаковського та Неполоцького станів. Пов'язаний комплект кн. 10048 зберігає копію частини книги на л. 1–216 об., протокол комісії на л. 217–282 і наказ на л. 283–320.
Цінність документа — у його методі. Опублікований наказ велить перевіряти землю «по писцовым книгам, по дачам, по крепостям, по старым межам» [«за писцевими книгами, за дачами, за кріпостями, за старими межами»]. «Крепости» в цьому контексті — письмові підстави володіння, а не укріплення; «придача» — нова земля, що приєднується до вже наявного помістя. Тому стаття 1681 року могла назвати першого власника старої дачі, успадкування після батька або втрачену книгу XVI століття.
Водночас закрито ще один глухий кут. За офіційними фотокопіями перевірено рукописний алфавіт опису 97и до книг 181–395. У безперервній ділянці літери «А» після групи Анічкових починається група Антипових: окремої групи Ампілогових, Анпілогових чи Анфілогових між ними немає. Це не означає, що в книзі немає потрібної людини: вона могла ховатися в колективному «с товарищи» [«з товаришами»], проходити під іншою формою або ще називатися патронімічно — наприклад, «Фёдор Анфилогов сын» [«Федір Анфілогов син»]. Але повторювати загальний алфавітний пошук більше не потрібно.
Наступний пріоритет — територіальне читання Корчаковського стану за відомими землями ранніх орловських Анфілогових та їхніх сусідів. У кожній статті треба шукати формули «после отца» [«після батька»], «по старой даче» [«за старою дачею»], «по крепости» [«за кріпостю»] і посилання на колишню писцеву чи окрему книгу. Карта поки не змінюється: знайдено механізм пошуку, а не доведений шлях переселення.
Офіційний каталог фонду 1209, публікація наказу 1681 року.
Не список переселенців, а скарга після набору: Первушка Пенков, 1592 рік
Пошук за контрольним прізвищем Пенкових вивів до рідкісного документа, який зберігає саме ту формулу, якої бракує для ранніх орловських Анфілогових. У власній чолобитній Первушка Дементьєв син Пенков назвав себе «новоприборным елецким казаком» [«новонабраним єлецьким козаком»] і прямо написав, що 1592 року записався служити «на твой государев новой город на Елец» [«на твоє государеве нове місто на Єлець»]. До набору він жив у Соловському повіті за сином боярським Данилом Івановичем Карповим — на оброці, «не на пашне и не на тягле» [«не на ріллі й не на тяглі»].
Це не пізня родовідна легенда, а два акти однієї справи, що взаємно перевіряють один одного: чолобитна на лл. 43–44 і царська указна грамота соловському воєводі на лл. 41–42. Єлецький козацький сотник Павло Гур'єв формально відмовив Первушку від колишнього власника за государевою грамотою. Карпов, однак, утримав дружину і брата Ісая, привласнив худобу, одяг і хліб. Троє інших братів Первушки залишилися жити в нього в Соловському повіті. Отже, документ фіксує не лише перехід однієї людини, а й поділ родини між старим місцем і новою фортецею.
Особливо важлива орфографія. У чолобитній стоїть Пенков, на початку указної грамоти та сама людина названа Панковым, а в її кінці переписувач написав Пешковым. Один акт дає три пошукові форми однієї особи. Отже, раннього Анфілогова не можна шукати лише за сучасним написанням: треба перевіряти заміни голосних, Ф/П і спотворення сусідніх приголосних, а потім зіставляти ім'я, по батькові, власника й маршрут.
Первушка поки не поєднується спорідненістю із соловським Афанасієм, орловським Прокудою і крапивенським Сергієм Васильовичами Пенковими. Він був приборним козаком, тоді як Прокуда 1596 року отримав помісний оклад новика. Але механізм і напрямок тепер доведено на конкретній людині того самого контрольного прізвищевого середовища: Соловський повіт → новий Єлець, за чотири роки до спільної появи Прокуди Пенкова і Павла Анфілогова в орловській десятні.
Одразу знайдено й необхідний контрприклад. Указна грамота 1593 року до Орла повідомляє, що Гришка Іванов син Андреєв записався в єлецькі стрільці «из-за орлянина» [«з-за орлянина»] Олексія Пантюхіна, тоді як його батько залишився жити на колишній орловській виті. Отже, Єлець набирав людей із кількох сусідніх округ, зокрема з самого Орла. Маршрут Первушки підтверджує існування соловського каналу, але не перетворює Солову на єдине місто-донор.
Тактика змінюється ще раз. Наступний масив — не лише десятні, а й чолобитні 1590-х років про вивезення родини й майна після набору, а також адресовані колишнім містам відмовні грамоти. Саме в них слід шукати Микулу, Василя, Першу/Петра, Тимофія, Нечая, Пахома і Терентія — батьків ранніх орловських Анфілогових. Окрему картку створено без профілю й карти: Пенкови залишаються контрольним прізвищем, а публічна карта показує лише доведені маршрути досліджуваного ряду.
Указна грамота за чолобиттям Первушки, чолобитна Первушки, грамота про Гришку Андреєва з Орла.
Воротинський перелом: шукати треба не одне місто-донор
Новий поворот дав не готовий маршрут, а правдоподібніший механізм появи змішаного орловського ядра. 15 вересня 1562 року Михайло й Олександр Воротинські потрапили в опалу. Їхні частки в Новосилі, Перемишлі та Воротинську були взяті на государя, майно конфісковано. Публікація В. Ю. Бєлікова і В. І. Количевої показує, що після цього стара військово-територіальна корпорація втратила автономного керівника: поміщики тримали землю вже від імені царя. 1566 року Михайлові обмежено повернули південну частину володінь, а до лютого 1569 року його знову відірвали від звичної корпорації.
Усередину цього перелому точно потрапляє заснування Орла 1566 року. Тому перше населення нової фортеці могло бути наслідком не одного переселення з Кашири, Мещовська чи Солови, а державного перерозподілу людей із кількох уже наявних служилих середовищ Верхньої Оки. Поки це робоча модель, але вона пояснює різнорідну географію ранніх орловських голів краще, ніж пошук одного міста-прабатьківщини.
Головна архівна знахідка — точна назва втраченого іменного джерела. В описі архіву Посольського приказу 1614 року ще значився «Сыскной список и роспросные речи боярина князя Михаила Ивановича Воротынского людей 71-го году» [«Розшуковий список і розпитні мови людей боярина князя Михайла Івановича Воротинського 71-го року»]. Це 1562/63 рік. Сучасна стаття М. В. Бєлова дає точне посилання: Описи Царского архива XVI века и архива Посольского приказа 1614 года [Описи Царського архіву XVI століття й архіву Посольського приказу 1614 року], М., 1960, с. 50. Зміст справи невідомий, але сама назва доводить: людей князя розслідували й допитували поіменно. Тепер можна шукати не абстрактних «переселенців», а виписки, копії й посилання саме на цей «сыскной список» [«розшуковий список»].
Особливо виразно, що вже 20 квітня 1563 року в поруці за Олександра Воротинського разом стоять Ричко Онфалов/Анфалов син Волоцького, Дмитро Тургенєв, Андрій Ізмайлов та Іван Фефілатьєв. Останні троє пізніше прямо чи ймовірно пов'язані з раннім орловським командуванням. Ричка не названо людиною Воротинського й не оголошено предком Анфілогових; порука також не є списком переведених людей. Але рідкісне іменування тепер поміщено в точний момент державної перебудови південно-західного служилого середовища.
Другий вузол — Совіни — дав перший персональний кадровий міст. Петрок (Менший) Григор'єв син Совін у Тисячній книзі 1550 року записаний сином боярським III статті по Воротинську; Дворова тетрадь зберігає його всередині того самого верхньоокського, зокрема мещовського, середовища. У 1577–1578 роках Петро Менший Григорович Совін уже командує в Орлі. Збігаються рідкісне поєднання імені й розрізнювача «Меньшой» [«Менший»], по батькові та родове іменування, тому це високонадійна траєкторія однієї людини: Воротинськ/мещовське служиле середовище → раннє орловське командування.
Іван, Петро Більший, Петро Менший, Микита і Семен Совіни записані однією групою як Григор'єві діти, а Іван Григорович Совін стоїть у поруці 1562 року поруч із майбутніми орловськими головами. Їхнє братерство дуже ймовірне, але поки не підкріплене прямою родовідною чи актовою формулою. Не встановлено й тотожності Боланди одному з ранніх братів. Головне вже доведено без цих здогадів: принаймні один конкретний кадр старої воротинської корпорації пізніше опинився на чолі Орла.
Наступний хід дав уже не начальника, а ймовірний ланцюг звичайної поміщицької родини. В одоєвській сотній 25 травня 1565 року поруч із дорогою з Одоєва до Новосиля названо «Кости Иванова сына Савенкова да сына ево Нечаика» [«Кості Іванова сина Савенкова та сина його Нечайка»]. Формула безсумнівно фіксує два покоління: Костю Івановича Савенкова та його сина Нечая. На фотокопії друкованої с. 109 рядок читається чітко; публікація вказує архівну основу: РГАДА, ф. 1209, стовпці по Бельову, № 39848, ч. 1, лл. 88–104, список 1660 року, цільове місце на л. 102 об.
В Орловській книзі 1594/95 року, на с. 871, стоїть Осип Нечаєв син Савенкова в селі Савенково Неполоцького стану. Тут збіглися водночас прізвищева форма і рідкісне ім'я батька. За двадцять дев'ять–тридцять років Нечай міг стати батьком дорослого Осипа, тому виникає ймовірний ланцюг Костя → Нечай → Осип Нечайович. Це перший знайдений кандидат на перехід рядової поміщицької родини з одоєвсько-новосильського середовища до раннього Орла.
Але проміжного акта поки немає. Орловського Осипа не названо онуком Кості, а
Нечая ще не знайдено з повною формулою «Костин сын Савенков» [«Костин син Савенков»]. В Орлі було багато
Савенкових, тому прізвище саме собою недостатнє; ваги гіпотезі надає
саме патронім Нечаєв. Маршрут і профілі Савенкових не створюються. Окрема
картка PUB-ODOEV-1565-OREL-1594-SAVENKOV-PATRONYMIC-BRIDGE зберігає обидві
фотокопії, буквальні рядки, розбір імен і точну межу висновку.
Пізній контроль дав корисний, але не вирішальний результат. В іменному покажчику до РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 488 на новосильському л. 254 разом стоять Андрій і Пронька Потапови діти Савенкови, Іван Ломакін і Кузьма Федоров Савенкови. Нечая Костиного чи Осипа Нечайовича серед них немає. Отже, у XVII столітті кілька ліній Савенкових і далі жили в старому Новосильському повіті; можливий відхід Осипової гілки до Орла не вимагав переселення всього роду. Але поки це лише модель поділу прізвищевого кола. Наступний крок — читати сам л. 254 і шукати в його земельних формулах старі дачі, а не сприймати покажчик як доказ.
Окремий суцільний контроль закрив ще один шлях, який повторювався. З Дворової тетраді виписано не лише прізвища, а повні формули обох потрібних рубрик — Воротинська і Мещовська: ім'я, ім'я батька, родове іменування, сини й брати. Під час порядкового звіряння з Орлом 1594/95 року другою прямою людиною після Петра Меншого Совіна ніхто не виявився. Особливо корисний хибний кандидат: «Иван Иванов сын Шамского» [«Іван Іванов син Шамського»] буквально присутній і в ранньому, і в пізньому тексті, але пізній рядок стоїть під заголовком Тульського, а не Орловського повіту. Тому це не перехід Мещовськ → Орел. Такий контроль повітового заголовка обов'язковий для всього багатотомного видання.
Отже, широке повторення Дворової тетраді вичерпано. Наступний корпус має повідомляти не просто ім'я, а походження права чи служби: відмовні статті, чолобитні про верстання і пізні виписи з формулами «с отцова поместья» [«з батькового помістя»], «по старой даче» [«за старою дачею»], «переведён из города» [«переведений з міста»]. Саме там може з'явитися втрачений проміжний щабель між козаком чи сином без прізвища та орловським поміщиком 1590-х років.
Тому наступний пошук роздвоюється. За архівною лінією — розшукувати похідні від слідчої справи 7071 року та поіменні статті опису Одоєвсько-Новосильських земель 1565/66 року. За мережевою лінією — порівняти поміщиків і колишніх князівських слуг з орловською десятнею 1594 року, починаючи із Совіних і рідкісних сусідніх іменувань. Карта не змінюється: інституційна можливість переведення ще не є задокументованим маршрутом носія досліджуваного ряду.
Стаття М. В. Бєлова з точним посиланням на архівний опис, публікація документів про землі Воротинських, покажчик Тисячної книги та Дворової тетраді, сторінка 871 Орловської книги.
1645/46 рік: у повному Баздиреві залишився один явно названий Онпілогов
Шість знайдених розворотів РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 14, лл. 240 об.–246 перевірено тепер як один безперервний блок, а не лише як джерело рядка Івана. Серед заголовків пронумерованих дворів явна прізвищева форма досліджуваного ряду читається один раз: № 441, «Двор того ж помещика Ивана Васильева сына Онпилогова» [«Двір того ж поміщика Івана Васильєва сина Онпілогова»]. Іншого впевненого Анпілогова, Анфілогова чи Онпілогова в заголовках цього сільського блоку не виявлено.
Це змінює сенс порівняння з 1625 роком. Тоді короткий реєстр перелічував у Баздиреві шістьох тримачів: Івана Васильовича, Василя Дмитровича, братів Олексія і Григорія Васильовичів, братів Мартина і Кузьму Карповичів. Через двадцять років у переписній послідовності явно впізнається лише Іван. Не можна оголошувати решту померлими чи переселеними: двір міг перейти синові або сторонньому власникові, людина могла жити в іншому селі чи бути врахованою в іншому розділі. Але модель незмінного «родинного гнізда з шести дворів» тепер спростовано самим оригіналом.
Нова адреса пошуку — не загальний алфавіт прізвища, а доля п'яти конкретних жеребів між 1625 і 1645/46 роками. Відмовні й відділені статті мають показати, хто отримав землю Василя Дмитровича, Олексія і Григорія Васильовичів, Мартина і Кузьми Карповичів. Така передача може назвати сина, брата, померлого батька або старий випис — і тому здатна дати поколінний зв'язок, якого немає в переписі. Карта отримує лише вже доведене спостереження Івана в Баздиреві; зникнення прізвища з інших заголовків не перетворюється на вигаданий маршрут.
Публічна папка з фотокопіями справи.
Не ще одне прізвище, а внутрішня мережа імен книги 1594/95 року
Після перевірки відкритих орловських книг № 1056 і 1058 тупикову гілку закрито свідомо. Кн. 1056, лл. 1–18 — пізня копія вже прочитаного перепису 1645/46 року; решта її аркушів стосується межування 1676 року. Кн. 1058 містить пізній писцево-межовий комплекс 1680-х років. Жодна з них не є втраченою відмовною чи відділеною книгою проміжку 1595–1625 років, тому суцільне гортання сотень кадрів не продовжено.
Натомість відкрито навігаційний шар самої книги 1594/95 року. Перед її основним текстом зберігся рукописний розпис власників на лл. 1а–63а. Офіційний каталог прямо називає цей розділ, а перші кадри відкритої фотокопії показують імена з відсиланнями до статей. Це не доказ переселення і не окремий реєстр служилих людей, але новий спосіб шукати людину, яка ще не носила прізвища Анфілогов.
Перевірка тепер будується за родинними сигнатурами: Микула → Василь, Тимофій, Карп; Нечай → Іван; Перша → Іван; Пахом → Єрмак; Терентій → Павло. Якщо хтось із батьків чи синів має в розписі друге відсилання, слід читати іншу статтю основного тексту: там може виявитися колишнє володіння, інший патронім або родинний контекст. Збігу однієї форми імені недостатньо; цінність матиме лише повтор із тим самим рідкісним родинним чи сусідським оточенням.
Отже, пошук змінюється із загальноросійського перебору прізвища на внутрішню реконструкцію восьми біографій усередині одного земельного корпусу. Профілі й карта поки не змінюються: відсилання покажчика саме собою не є новою подією.
Офіційний каталог писцевих книг РГАДА, відкрита фотокопія кн. 329.
Виправлено архівну пагінацію: Баздирево розташоване на лл. 549–551 об.
Зіставлення друкованої сторінки з рукописом за одним схожим словом дало помилку: раніше до карток були прикріплені лл. 713–720. Офіційна структура справи показує, що ці аркуші вже стосуються Нугорського стану, тоді як друкована с. 975 має колонтитул Корчаковського стану. Повторний пошук виконано за трьома незалежними ознаками одночасно: станом, послідовністю сусідів і рукописними номерами статей.
Точну відповідність тепер установлено:
- № 747, Біляй Васильєв син Онфілогова — лл. 549–549 об.;
- № 748, Осип Васильєв син Анфілогова — лл. 549 об.–550;
- № 751, Василь, Тимофій і Карп Микулині діти Анфілогова — лл. 551–551 об.
Між ними рукопис зберігає той самий порядок сусідів, що й друк: Гаврило Нємцов, Льова Криволапов, Микифор Баздирев, далі Овдій, Проня і Гриша Криволапови. Це сильніше за поодинокий збіг прізвища й остаточно локалізує весь земельний вузол. До карток збережено чотири справжні розвороти лл. 548 об.–552; хибні посилання з карток вилучено.
Нового вихідного міста рукопис не назвав. Тому власницький розпис кн. 329 більше не є головним напрямком: він добре приводить до статті, але сам не додає біографії. Пошук переноситься до кн. 330 за 1625/26 рік, причому не лише до наявних власників Баздирева на лл. 72 об.–78 і 82 об.–87. Другий, перспективніший шар — розділ порожніх помість Корчаковського стану, складений під час порівняння зі старою книгою. У ньому вже видно розпад сусідського комплексу: окремо записано вдовине помістя Орини, дружини Максима Баздирева, із синами Фролом, Агапом і Родіоном у Токарні, колишні тримання Кривцова і Бредіхіна. Саме сусідні порожні жереби можуть пояснити, які родини вимерли, пішли чи передали землю, і дати формулу, пропущену коротким власницьким реєстром.
Торопецький контроль: Микифор Оксенов за покоління до Орла
Після вичерпання пошуку лише за варіантами Анфілог-/Анфілох- перевірено іншу сигнатуру — рідкісну повну формулу найближчого сусіда. У Торопецькій книзі 1540/41 року на рукописному л. 9 об. серед посадських людей записано «двор Микифора Оксенова сына» [«двір Микифора Оксенова сина»]. В іншому міському розписі тієї самої книги Микифора повторено і поруч названо його брата Остратка.
Через п'ятдесят чотири роки Орловська книга називає в Баздиреві Микифора Оксенова сина Баздирева, що тримав «отца его поместье» [«батька його помістя»]. Збіг особового імені й рідкісного по батькові хронологічно не неможливий: молодий дорослий 1540 року міг бути літнім власником у 1594/95 році. Це новий північно-західний контрольний кандидат, знайдений не за прізвищем, а за двопоколінним іменним підписом.
Але тотожність поки не приймається. У Торопці немає іменування Баздирев; людину записано посадським, а не сином боярським; брата Остратка в орловському колі не знайдено. Нарешті, ймовірний син орловського Микифора — Петро Никифорович Баздирев, Свиридов тож — задокументований у Пехлецькому стані Рязанського повіту й прямо перейшов звідти на ряжську службу. Тому рязансько-ряжський коридор залишається сильнішим, а Торопець стає корисною альтернативою, здатною перевірити, наскільки унікальна сама іменна формула.
Наступний розрізнювальний тест дуже конкретний: шукати в торопецьких книгах 1550–1570-х років Микифора Оксенова разом із братом Остратком і друге іменування Баздирев/Свиридов; в орловських відмовних документах — колишню службу Оксена чи Микифора. Лише збіг брата, статусу або землі дасть змогу перетворити співзвучність на маршрут. Окремих профілю й точки карти не створено: задокументовано лише людину іншої прізвищевої форми, а перехід до Орла не доведено.
Публікація Торопецької книги на «Східній літературі», повна PDF-копія.
Зміна масштабу: північний «відбиток» сусіднього прізвища Дериглазових
Пошук одного прізвища Анпілогов упирається у відсутність ранньої орловської десятні. Тому одиницею порівняння зроблено не окрему людину, а пакет рідкісних прізвищ, що оточують Анпілогових в орловській землі 1594/95 року. Першим спрацювало прізвище Дериглазов.
У каталозі О. В. Антонова знайдено акт № 1678: відділений випис 1585 року губних старост Крестьянина Страхова та Івана Корсакова Іванові Аристову синові Лупандіна на колишнє помістя Ігнатія Дериглазова з племінником Петром — садибу Попово Засороддя і пустку Лазугино в Покровському Іванському Никольському на Волоку Держкову погості Бежецької п'ятини. Публікація: «Русский дипломатарий» [«Руський дипломатарій»], вип. 8, 2002, № 1678, с. 214.
Суттєва поправка до типу джерела: повного тексту випису поки немає. Каталог позначає запис як згадку і дає її адресу: РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 972, л. 66. Незалежний каталог писцевих книг визначає кн. 972 як дозорну книгу Бежецької п'ятини 1593/94 року дозору Воїна Івановича Завалішина та під'ячого Ждана Зинов'єва, лл. 1–294. Отже, писці 1593/94 року бачили або переказали власницький випис 1585 року; сам акт міг не зберегтися окремо.
Хронологія щільна: бежецьку родину задокументовано лише за дев'ять років до орловської писцевої книги. В Орлі записано вже інші формули: Данило Федорович Дериглазов поруч із колишньою землею Малця Пахомова і Єрмака Пахомовича Анпілогова, а також вдова Юхима Дериглазова з чотирма синами. Ні Ігнатій, ні Петро не мають у каталожному записі по батькові; спорідненості з Данилом і Юхимом не названо. Тому це не доведений переїзд, але перший конкретний північно-західний донорський район для одного з рідкісних прізвищ орловського сусідського комплексу.
На карту лінію Бежецька п'ятина — Орел не наносять і профілів Дериглазових не створюють: ідеться про контрольне прізвище поза досліджуваним рядом. Практичний наступний тест — фотокопія кн. 972, л. 66 із сусідніми аркушами. Потрібні буквальна формула випису, по батькові Ігнатія і Петра, причина втрати помістя та сусідні прізвища. Якщо поруч повториться ще одне рідкісне прізвище орловського вузла, версія спільного північного набору стане значно сильнішою; якщо ні, бежецька гілка залишиться незалежним контролем однофамільців.
Каталог Антонова в Google Books, відкритий іменний покажчик до каталогу, каталог писцевих книг РГАДА.
Повнотекстовий пошук за описами змінює архівний пріоритет: ф. 1209 раніше за ф. 141
Відкрито новий незалежний шлях перевірки — повнотекстовий пошук за 5 334 описами РГАДА, включно з OCR 1 035 PDF. У ранніх матеріалах фондів 210, 141 і 1209 перевірено Орел, сторожову службу, 1577 рік і варіанти Анфилог-, Анпилог-, Онфилог- та Ампилог-. Самостійно озаглавленої орловської справи про огляд чи придачу 1577 року пошук не показав. Цей результат стосується лише проіндексованих заголовків і розпізнаного тексту: документ усе ще може бути всередині пізньої книги, загального стовпця чи неописаного комплексу.
Головна поправка стосується не результату, а маршруту. Боярський вирок 15 березня 1577 року прямо створював два канцелярські сліди:
- поіменні списки вибраних людей та їхні оклади доставляли дякам Розрядної ізби — це лінія фонду 210;
- про помістя надсилали пам'ять до Помісного приказу, звідки до міст мали виїхати писці й під'ячі для особистого огляду людей із кіньми — це лінія фонду 1209, його пізніх виписів, відмовних книг і земельних позовів.
Тому колишня постановка «спершу фонд 141» була надто широкою. Фонд 141 — збірна колекція вцілілих справ різних приказів; він залишається контрольним, але не основною адресою. Пріоритет тепер мають похідні документи Помісного приказу з формулами «прибавлено к старому поместью» [«додано до старого помістя»], «с 20 до 50 четвертей» [«з 20 до 50 четвертей»], «по списку из Разряду» [«за списком із Розряду»] і посиланнями на книги 7085/1577 року. Саме таке пізнє посилання може назвати людину, навіть якщо вихідна пам'ять загинула в пожежі 1626 року.
Для карти результат поки негативний: знайдено новий документальний канал, але не вихідне місто конкретного Анфілогова. Маршрут без персональної зв'язки не додається.
Публікація вироку 15 березня 1577 року, повнотекстовий пошук за описами РГАДА.
Не прізвищевий пошук, а біографічний розрив Павла Ієвлева
Тактику знову змінено. Замість подальшого перебору схожих прізвищ перевірено, що сталося після двох поручительств Павла Терентьєва сина Ієвлева в Ряжську 1591 року. Обидві людини, за яких він ручався, не зникли разом із ним:
- Шестачко Іванов син Строїлов повторений у Ряжській десятні 1594 року під № 494 і в десятні 1597 року під № 669;
- Посник, Позняк тож, Савин син Голцов повторений 1594 року під № 578; у 1597 році під № 570 окладчики сказали, що його не знають, що він із ними не служив і на московський огляд не приїжджав.
Сам Павло в десятнях 1594 і 1597 років не повторений. Отже, це не втрата всієї поручної групи і не спільний перехід людей з одного блоку. Його зникнення — індивідуальний біографічний сигнал.
Додатково суцільно перевірено опублікований земельно-платіжний корпус 1594–1597 років. Точної формули Павла там також не знайдено, хоча інші Ієвлеви читаються впевнено. У Пехлецькому стані на друкованих с. 142–143 за Панеєм Тереховим сином Ієвлева записано жереб у селі Розовій: 20 четвертей ріллі в живущому й порожньому, платіж із чотирьох четвертей живущої ріллі. У Перевицькому стані Зарайського повіту на с. 163 Михайло Іванов син Ієвлев тримав жереб села Іношевки. У Рязанській десятні 1604 року з'являється ще Любан Петров син Ієвлев, новик з окладом 200 четвертей.
Це не родичі Павла за доведеним документом і не носії досліджуваного прізвищевого ряду. Їхнє значення контрольне: прізвище Ієвлев не зникло з регіону і не було невидимим для пошуку. Формули «Семён Иевлев сын Ляпунов» [«Семен Ієвлев син Ляпунов»] і «Меншик Иевлев сын Ляпунов» [«Меншик Ієвлев син Ляпунов»] відокремлено від них: там Ієвлев — патронім, а третє іменування родини — Ляпунов.
Нова оцінка обережно посилює ряжського кандидата. Послідовність тепер виглядає так: два поручительства в Ряжську 1591 року → індивідуальне зникнення зі службових і земельних книг 1594–1597 років → поява в Орлі 1596 року Павла з тим самим особовим ім'ям і батьком Терентієм, але з іменуванням Анфілогов. Такий ланцюжок сумісний із переходом до нового міста, однак так само можливі смерть, втрата землі чи припинення служби. Тому профіль не роздвоюється, і маршрут Ряжськ — Орел на карту не наноситься. Наступна мета — не новий список прізвищ, а акт вибуття, передача помістя чи пізній випис з утраченої ряжської книги, де буде названо причину зникнення Павла.
Платіжні книги Рязанського краю в Internet Archive, Рязанська десятня 1604 року, Ряжські десятні 1594 і 1597 років.
Зворотний пошук: не прізвище, а діти можливого Анфілога
Черговий широкий перебір готового прізвища замінено перевірюваною поколінною гіпотезою. Якщо орловське іменування закріпилося лише за поколінням 1590-х років, то їхні батьки Микула, Перша, Нечай, Пахом чи Терентій могли бути раніше записані прямими патронімами: «Микула Анфилогов сын» [«Микула Анфілогов син»], «Пахом Анфилофов сын» [«Пахом Анфілофов син»] тощо. У такому разі пошук одного слова «Анфилогов» без дитячого імені справді пропускав би потрібне покоління.
Повнотекстова перевірка шести томів «Писцовых книг Московского государства» [«Писцевих книг Московської держави»] дала жорстку межу: поєднання семи батьківських основ з Анфил-/Анпил-/Онфил- та Ампил- є лише в уже відомих орловських статтях 1594/95 року. Жодного доорловського Анфілога з дитиною потрібного імені в цьому земельному корпусі немає. Це не спростування спільного предка — значну частину південного обліку втрачено, — але опублікований московський корпус цієї моделі не підтверджує.
Перевірено ще два незалежні напрямки. У повному відкритому тексті
«Дворовой тетради 50-х годов XVI века» [«Дворової тетраді 50-х років XVI століття»] немає форм Анфилог-/Анпилог-/Онфилог-
чи Анфилоф-. Отже, подальший пошук серед верхнього шару Государева
двору має низький пріоритет: ранні орловці правдоподібніше належать до
провінційних козаків і малопомісних дітей боярських. Польсько-литовські
варіанти Onfilogow, Onfilohow, Anfilogow, Anfilohow і написання з
ł також не вивели до задокументованого земянина чи боярина XVI століття.
Цей нульовий результат обмежений доступним повнотекстовим пошуком і не
замінює перегляду Литовської метрики.
Тактика після перевірки змінюється, а не повторюється. Головний шар тепер — низовий провінційний облік: орловські сторожові розписи 1571–1580 років, списки вибраних козаків і малопомісних дітей боярських, відмовні грамоти про перехід до нового міста та пізні виписи з формулами про колишню службу. На карту нічого не додано: знайдено обмеження методу, а не маршрут людини.
Повний текст Дворової тетраді.
Оскол зсунуто назад: Данилко Онпілогов, полковий козак 1615 року
Пошук не за сучасним прізвищем, а за формулою службової рубрики дав нового раннього носія. В Оскольській дозорній книзі 1615 року на л. 78 об. записано Данилка Онпілогова (у джерелі — «Данилко Онпилогов»). Його становище визначається не здогадом за сусідами: заголовок «Полковые казаки» [«Полкові козаки»] починається на л. 77 об., далі йдуть п'ятидесятники, «десятники и рядовые все» [«десятники й рядові всі»], а самостійний список біломісних козаків починається лише на л. 80. Отже, Данилко був полковим козаком Оскола.
Це зсуває задокументовану присутність прізвищевого ряду в Осколі з 1646 до 1615 року. Пізніший запис показує зовсім інший статус: монастирських селян Андрія Петровича Анпілогова та його сина Івана. Теоретично служила родина могла дати залежну гілку після Смути чи зміни власника, але джерела не називають Данилка батьком, дідом чи родичем Андрія. Не назване й колишнє місто козака, тому пов'язувати його з орловськими Анфілоговими 1594–1596 років поки не можна.
Створено окремий профіль Данила і Record із повною службовою рамкою. На карті показано лише Оскол 1615 року; маршрут з Орла не проводиться. Наступна точка перевірки — рукописний л. 78 об. РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 342 і повторні оскольські книги 1623–1626 років.
Відкрита транскрипція книги з покажчиками аркушів, каталог видання О. П. Нікулова в НЭБ.
Новий поворот: можливий брат і два родоводи Ієвлевих
Перевірка сторінки 296 і синтаксису всієї книги змінила пріоритет. Тепер треба шукати не лише долю самого Павла, а й зв'язку Павло — Панка, імовірні сини двоіменного Орбея/Арбея — Терентія Ієвлева. Панка достовірно залишився в Ряжську і може стати якорем для земельного успадкування, поручителів і пізніших виписів. Рукописний оригінал усе ще потрібен, але друкована формула вже не виглядає поодинокою редакторською аномалією: її граматику підтверджують інші подвійні батьківські імена тієї самої десятні.
Обидва розписи тепер знайдено в повному тексті: Российская генеалогия [Російська генеалогія], вип. 8 (2020), № 42–43, с. 299–309; архівна основа — РГАДА, ф. 286, оп. 1, ед. хр. 450, л. 288–293 об. Перший, поданий Селіверстом Ієвлевим 19 березня 1686 року, виводить свою тульську гілку від Василя Васильовича Ієвлева, який, за родинним переказом, прийшов із Великого Новгорода за Василя Дмитровича. Наприкінці родовідного переліку укладач заявляє: «А Иевлевых кроме сей нашей росписи к нашему поколению ни в котором городе иных никого нет».
Переклад: «А Ієвлевих, окрім цього нашого розпису, до нашого покоління в жодному місті інших нікого немає».
Терентія, Павла Терентійовича і Панки в цьому розписі немає.
Другий розпис, поданий Степаном і Андрієм Ієвлевими 18 червня, будує іншу тульсько-алексинську лінію від Григорія Васильовича Ієвлева. У нього названо синів Саву, Павла, Василя й Уляна; при цьому Павло й Улян померли бездітними. Це Павло Григорович, а не ряжський Павло Терентійович. Укладачі також проводять жорстку межу: Ієвлевим, які називали себе їхніми одноплемінниками, пропонується самим пред'явити свідчення. Отже, 1686 року однофамільців уже не вважали автоматично одним родом. Відому тульську дворянську легенду не можна переносити на ряжську пару без окремого доказового ланцюжка. Негативний результат змінює напрямок пошуку: потрібні справи невизнаних одноплемінників, ряжські помісні успадкування й нащадки Панки Арбеєва, а не повторення загальної історії тульських Ієвлевих.
Ранній слід також перевірено за офіційною цифровою копією РНБ, а не лише за алфавітним інтернет-покажчиком. На друкованій с. 108, рукописному л. 38 списку двору 1573 року буквально стоїть: «Помясы. По 5 рублей. Паня Иевлев. Юшко Химин» [«Пом'яси. По 5 рублів. Паня Ієвлев. Юшко Хімін»]. Отже, Паня був не безіменним «опричником узагалі», а пом'ясом Хлібенного палацу — центральним господарським служителем. Між цим рядком і ряжським Панкою 1591 року вісімнадцять років; вікова послідовність можлива.
Але ім'я не унікальне: той самий покажчик знає Паню Кузміна і Паню Поздєєва. Крім того, історична основа Пан- могла давати побутові форми від кількох календарних імен — Панкратій, Панфіл/Памфіл, Пантелеймон та інших. Тому Паня і Панка близькі, але не зобов'язані бути однією людиною чи навіть розкриватися одним повним ім'ям. У рядку 1573 року немає по батькові Терентьєв, форми Орбеєв/Арбеєв, міста чи землі. Новий вузький запит формулюється так: знайти для палацового Пані Ієвлева по батькові, помісну дачу чи відпуск із двору між 1573 і 1591 роками. До такого мосту профіль і маршрут не створюються.
Офіційний перегляд видання РНБ, випуски альманаху «Российская генеалогия», повідомлення з архівними аркушами розписів.
Не вся служба в новому місті була переселенням
Суцільне читання сусідніх грамот єлецького комплексу дало важливий фільтр для орловського пошуку. 5 вересня 1592 року до нового Єльця звеліли надіслати 100 тульських і 50 рязанських дітей боярських; фактично прийшли 60 і 30. У чолобитній їх самих названо «сменными» [«змінними»], а рязанці повідомляють: «И нас холопей твоих выбрали рязанцев однодворцев и безсемейных».
Переклад: «І нас, холопів твоїх, вибрали — рязанців-однодворців і безсімейних».
Тут «однодворці» ще не назва пізнішого стану. У буквальному контексті це люди одного двору, вибрані разом із безсімейними саме тому, що їх було легше відірвати від господарства на певний строк. Вони просили відпустити їх після змінної служби. Це інша група, ніж 164 діти боярські, яких у тому самому комплексі набрали «из розных городов» на житьё [«з різних міст» на проживання], поверстали за трьома помісними статтями, наділили землею і грошима та звільнили від сторож, щоб ті розорали землю й поставили двори.
Для історії появи орловських Анфілогових ця різниця принципова. Рядок «служил на Орле» [«служив на Орлі»] чи ім'я в полковому й сторожовому розписі ще не доводить переїзду. Справжній слід виходу має супроводжуватися хоча б однією з ознак: «на житье» [«на проживання»], первісна помісна дача, поставлений двір, перевезення дружини й майна, поручний запис або пряма назва колишнього міста. Тому змінні списки залишаються картою контактів, а головний пошук переноситься до чолобитних після набору і до земельних документів — саме там новий єлецький служилий чоловік зазвичай проговорює, звідки він вийшов.
Жоден із цих двох документів Анфілогових не називає; профілі й карта не змінюються. На карті не можна перетворювати тимчасову службу на вигаданий маршрут.
Наказ про тульську й рязанську зміну, чолобитна «однодворцев и безсемейных», відписка про 164 постійних єлецьких дітей боярських.
Перевірено новий публічний архів: книгу 336 поки не викуплено
Волонтерський проєкт «Сказочки, сказки и сказищи Орловщины» справді відкрив спільну хмару й позначив викупленою орловську писцеву книгу 1594/95 року — РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 329. Однак приваблива формула «Орловский — 21 дело / 10 960 листов — выкуплено» [«Орловський — 21 справа / 10 960 аркушів — викуплено»] стосується фонду 350, тобто ревізьких казок, а не помісних книг фонду 1209.
Список фонду 1209 перевірено окремо. Справа 336, межова книга П. В. Шамордіна 1680–1681 років, 527 аркушів, у ньому є, але не позначена викупленою і відсутня в публічній папці. Тому старі дачі Корчаковського стану поки не можна читати за відкритим сканом. Натомість результат закриває хибне очікування й залишає дві точні запасні адреси: копію перших 216 аркушів у д. 10048 і копію частини межування Шамордіна в д. 1057, лл. 121–281. Жодна з цих справ також поки не опублікована в хмарі.
Публічна хмара проєкту, список орловських справ фонду 1209.
Паралельний пошук за сусідами: знайдено живий дослідницький канал
Замість ще одного запиту за прізвищем перевірено оновлювану таблицю учасників
проєкту відкритих орловських сканів. Самого Анфілогового ряду, Баздиревих,
Криволапових, Пенкових, Онаньїних та Ієвлевих у ній не заявлено. Але знайдено людину,
яка окремо досліджує Колугіних (Калугіних) саме за писцевою книгою
Орла 1594 року: користувач ВГД aleksgooo, Telegram @ignority. Його
відкриті повідомлення показують той самий продуктивний прийом, який потрібен нам:
зіставлення орловської родини з однофамільцями Болхова, Тули й Новосиля та з
новиками 1596 року, а не механічне оголошення всіх однофамільців ріднею.
У таблиці є також дослідниця орловських Шалімових — irinakoh, Telegram
@Irina Kokhtenko. Шалімови особливо важливі як контроль: Парфен Федорович
Шалімов стоїть безпосередньо в пільговій групі Івана Нечайовича Анпілогова в
1594/95 і знову сусідить із його помістям у реєстрі 1625/26 року. При цьому
публічна таблиця не каже, що в дослідниці є матеріали XVI століття.
Це не джерело походження і не підстава для профілів. Це адреса до можливих приватних виписок за сусіднім шаром. Повідомлень цим людям без окремого доручення не надсилали.
Таблиця дослідників, приклад міжміського розбору родин 1594/1596 років.
Покажчик Герольдії перевірено й закрито як глухий кут
Замість чергового загального пошуку за прізвищем перевірено відкритий алфавіт Герольдмейстерської контори: РГАДА, фонд 286, покажчик 238, літери А–Б за 1724–1796 роки. У темі ВГД опубліковано не лише ручні виписки, а й спільну папку Google Drive із двома PDF-копіями покажчика. Це дало змогу перевірити саме джерело, а не покладатися лише на пошукову видачу.
Форм Анфілогов, Анпілогов, Онфілогов і Ампілогов у доступному покажчику не виявлено. Спливли два схожі, але сторонні результати: Ксенофонт Анфілатов і капрал Анфілогій Олексійович Семевський. Перший стосується іншого прізвища, другий підтверджує лише побутування рідкісного особового імені. Ні профілю, ні точки карти для них не створено. Цей шлях закрито свідомо: далі важливіші старі прізвищеві абетки фондів 388 і 210 та виписки за доведеними сусідами орловської книги.
Тема ВГД про алфавіти фонду 286, відкрита папка зі сканами.
Рильська гілка отримала нижню часову межу
Для незалежної лінії Євпата Івановича Анпілогова вже доведено маршрут Мармижі Рильського повіту → Мамон між попереднім переписом і казками 1745 року. Тепер перевірено повністю опубліковану Рильську десятню 1632 року. Жодної з форм досліджуваного прізвищевого ряду в ній не знайдено.
Це не означає, що родини в Рильському повіті не було: десятня описує певний служилий склад, а не все населення і не всіх власників. Але пошук став значно вужчим. Двір Євпата слід шукати в переписних, відмовних і помісних книгах Мармижів і сусідніх володінь саме між 1632 і 1719 роками. Отже, рильський маршрут підтверджує важливу загальну модель: різні гілки Анпілогових могли виникати й рухатися через різні служилі центри, а не з одного Орла.
Рильська десятня 1632 року в публікації О. О. Танкова.
Зворотний розшук 1635 року: опублікований шар вичерпано, оригінал ще ні
Нову тактику перевірено на справі відновлення Орла після Литовського розорення. За статтею І. Є. Кушелєва встановлено точний механізм: 1635 року воєвода не просто набирав новий гарнізон, а розшукував старих орлян у тих містах, якими вони розійшлися, після чого повертав їх на колишні дворові місця. Це потенційно дає рідкісний маршрут виду Орел → тимчасове місто після розорення → Орел і дає змогу помітити зміну службового розряду.
Повний текст статті тепер перевірено за всіма основами Анпил-, Анфил-, Онпил-, Онфил-, Ампил- і Анплиог-. В опублікованих попрізвищевих таблицях стрільців, козаків-драгунів і пушкарів цільового ряду немає. Серед кількох наведених автором нетчиків 1635 року названо Матвія Малахова, Родіона Молеєва, Харитона Павлова, Кузьму Бородіна, Тимофія Заніна і Мойсея Соймінова — також без Анфілогових.
Це не негативний результат щодо самої справи. Автор не друкує списків 1635 року повністю і прямо виключає дітей боярських зі свого дослідження. Тому опублікований шар вичерпано, але архівний — ні. Потрібна адреса: РГАДА, ф. 210, оп. 12, ч. 1, д. 65, лл. 156–157, 189, 268, 305–308 и 321–325 об. Додатковий контроль — лл. 131, 322, 378–379 і 431.
Водночас остаточно відсічено хибного цифрового двійника. Відкрита картка ВГД з номером «д. 65» описує ф. 210, оп. 4, д. 65 — десятню Брянська, Стародуба, Почепа і Рославля 1631 року. Це не орловська справа з опису 12 і не її фотокопія. У публічній базі на 421 095 рядків потрібного шифру 210-12-65 взагалі немає, тому пошук «Анпи» за цією базою не перевіряє архівних аркушів.
Практичний висновок: зворотні списки залишаються робочим напрямком, але повторно перебирати статтю і загальний індекс безглуздо. Наступний крок — лише адресна фотокопія зазначених аркушів; другий прохід нею має йти не лише за прізвищем, а за повними формулами Василь Дмитрович, Олексій Васильович, Марко Карпович і Афанасій Осипович, а потім за іменами Григорій, Іван, Кузьма і Федір в усіх службових розрядах. До індивідуального рядка карта не змінюється.
Відкрита стаття І. Є. Кушелєва, опис іншої справи з тим самим номером на ВГД.
Новий хід: дві неіндексовані справи читаються за самими кадрами
Повторний пошук за варіантами прізвища зупинено там, де він перестав давати нове: перевірено не ще один пошуковий рядок, а склад нещодавно відкритої папки фонду 210. Так виявлено повну фотокопію РГАДА, ф. 210, оп. 12, д. 59 за 1635–1636 роки. Офіційний опис показує всередині справи одразу два важливі механізми: на лл. 93–102 — поверстання і прибір нових служилих людей, на лл. 169–185 — видачу платні пушкарям, затинщикам і ковалям, переведеним на постійне проживання із Севська до Орла.
Останній блок переглянуто повністю за кадрами. Він доводить реальний канал Севськ → Орел для конкретної служилої групи, однак упевненої форми Анпилогов / Анфилогов / Онпилогов / Онфилогов у важкому почерку поки не прочитано. Це не негативна довідка: список треба розмічати порядково. Маршрут роду на карті не створюється, бо загальне переведення пушкарів не означає переведення Анфілогова і стосується вже відновленого Орла.
Сильніша знахідка — РГАДА, ф. 210, оп. 12, д. 95, лл. 166–186.
Офіційний опис виокремлює тут окремий орловський розділ 1637–1638 років у
справі про татарський прихід, розорення і присилання служилих людей. Отримано обидві
потрібні частини фотокопії, ізольовано весь блок від л. 166 до л. 186: це двадцять
один аркуш щільних особових і службових записів. За точним шифром 210-12-95
публічна база на 421 095 рядків дає нуль, тому запити «Анпи», «Ампи»,
«Анфи», «Онпи» та «Онфи» раніше взагалі не перевіряли цього джерела.
Первинний огляд усіх кадрів завершено; упевненого прізвищевого рядка ще не прочитано. Новий прохід ведеться за повними родинними сигнатурами — ім'ям, по батькові, прізвищевою формою, окладом і сусідами — з контролем за Василем Дмитровичем, Іваном та Олексієм Васильовичами і Марком Карповичем. Хронологічно справа стоїть точно між списком 1627/28 року з чотирма доведеними носіями ряду і справою 1642 року з Федором Анфілоговим. Тому вона може не лише дати нове ім'я, а й пов'язати два покоління чи зберегти формулу колишньої служби.
Публічна хмара зі сканами, опис і межі аркушів справи 95, офіційний опис РГАДА.
Зміна напрямку: послужні списки справи 96 і точні орловські аркуші
Сусідня РГАДА, ф. 210, оп. 12, д. 96 виявилася не повтором справи 95, а іншим типом джерела: послужними списками, надісланими воєводами після татарського набігу 1637–1638 років. Примітка офіційного опису розподіляє частини стовпця за містами й дає для Орла лл. 179–204. Отже, первинну мету звужено з 384 аркушів справи до 26 аркушів.
Проєкт «Дом предков» опублікував похідний список із 1723 розібраних появ по всій справі. Для Орла в ньому 217 рядків і 153 різні буквальні читання після вилучення точних повторів. Форм Анф…, Амп…, Анп…, Онф… та Онп… у публікації немає. Однак сам укладач попереджає, що включав лише розібрані записи, а прізвище зміг установити приблизно в 57 відсотків рядків. Тому нульова видача означає лише відсутність такого читання в неповному покажчику, а не відсутність Анфілогова в оригіналі.
Є корисний контроль якості корпусу. Серед орлян знову з'являються три прізвища з короткого орловського списку новиків 1596 року: Казарін Булгаков, Пенкови Іван, Федір, імовірно Антон і нерозібрані носії, а також Невр Ртищев. Це не родичі, для яких потрібні профілі, і не доведений «конвой» Анфілогових. Але збіг показує, що справа справді зберігає довготривале орловське служиле середовище й придатна для звіряння сусідів і поколінь.
Автоматичне читання справи 95 окремо відкалібровано на п'яти вже відомих рядках Анпілових/Анфілогових 1642 року. І звичайний OCR, і відкрита модель російського історичного рукописного тексту видавали переконливі на слух, але відсутні на сканах пізні формули й дати. Такі результати повністю виключено з іменного шару. Для справ 95 і 96 залишається лише порядкове ручне читання з перевіркою цілої формули й сусідніх рядків.
Відкритий покажчик справи 96, модель, перевірена й відкинута для цього почерку, офіційний опис РГАДА.
Повний аудит відкритої колекції: справи 96 там немає
Припущення, що фотокопії могли лежати не в орловській папці, а в сусідньому
міському розділі великої відкритої колекції, перевірено до кінця. Рекурсивний
пошук пройшов 3 033 каталоги і 332 499 об'єктів до глибини 7. Ні шляху, ні імені
файлу з точним шифром 210-12-96 чи позначенням д. 96 не знайдено. Це вже
не побіжний перегляд окремої папки, а негативний результат по всій публічній
колекції. Повторювати цей маршрут без появи нової версії колекції немає
сенсу.
На сторінці «Дому предків» залишається один відкритий фрагмент справи розміром 690 × 828 пікселів. В обрізці не видно ні номера аркуша, ні назви міста, тому приписувати його орловським аркушам 179–204 не можна. Новий робочий шлях — шукати цитати й вкладення щодо окремих орловських служилих людей, локалізувати фрагменти за послідовністю імен або отримати копії саме лл. 179–204.
Перевірка медіатеки сайту також закрила надію на схований оригінал: два WordPress-вкладення № 6158 і 6160 мають однакові 155 035 байтів і однакову контрольну суму. Це дві адреси одного зображення, а не фрагмент і повний аркуш.
Нова одиниця пошуку: не прізвище, а родинна сцена
Коли точний пошук Анпілогових упирається в неповні покажчики, корисніше шукати не окремий збіг літер, а зв'язку особове ім'я — по батькові — третє іменування — син — сусідній двір. Така зміна напрямку одразу дала два незалежні іменні гнізда 1620-х років.
У писцевій книзі Тотемського повіту 1622 року записано Хомякова Калістатку Онфілоф'єва сина (у джерелі — «Хомяков Калистатка Онфилофьев сын») із села Биченево, Колотовське і Хомяково тож Уфтюзької волості: РГАДА, ф. 1209, кн. 480/486, л. 359. Тут «Онфилофьев сын» — буквальне по батькові, а Хомяков — окреме родинне іменування. Збіг Хомяков — Хомяково цікавий, але не доводить, що Калістатка був засновником села.
Ще сильніша чердинська знахідка. У відкритій рукописній копії писцевої книги Михайла Кайсарова 1623/1624 року на одному л. 95 стоять одразу дві людини: Овдокимко Анфилоев сын Оншаков у селі Кондратьєвій і Митка Онфилофьев сын Оншаков да сын ево Федодко [«Митка Онфілоф'єв син Оншаков та син його Федодко»] у починку Чижовському на Вішері. Остання формула зберігає три покоління: Онфілоф → Митка → Федодко. Спільна форма Оншаков і сусідство дають змогу перевіряти гіпотезу про спорідненість Овдокимка і Митки, але книга не називає їх братами, а імена їхніх батьків записано по-різному.
Ці північні родини не ведуть автоматично до Орла. Їхнє значення методичне й ономастичне: вони показують живий механізм, у якому рідкісне ім'я старшого чоловіка стає по батькові сина одночасно з іншим родинним іменуванням. Для орловського XVI століття тепер пріоритетні документи, де в однієї людини можна впіймати саме таку подвійну формулу або названого поруч сина, а не лише ще одне написання готового прізвища.
Публікація тотемської таблиці, каталог рукопису РГБ, відкрита копія рукопису, порядкова розшифровка чердинської книги.
Зміна питання: не «звідки прийшли новики», а «чиїми родичами вони були»
Повний орловський розділ списку 1627/1628 року дав змогу побачити не чотири одночасні появи прізвища, а два службові покоління. Васка Дмитреєв син Онпілогов на л. 123 та Івашко Васильєв син Онфілогов на л. 125 стоять серед старих городових дітей боярських. Олешка Васильєв син Онфілогов на л. 128 і Марка Карпов син Онфілохов на л. 133 перебувають в окремій статті «Новики 130-го году» [«Новики 130-го року»], тобто були поверстані на великому розборі 1621/1622 року. Їхні оклади різнилися: в Олексія 200 четвертей, у Марка 100.
Правила цього розбору змінюють сенс знахідки. Воєводи мали враховувати помістя й службу батьків — «как было быть отцу его на службу» [«як мав бути батько його на службі»]; приймати дітей неслужилих батьків заборонялося. Отже, Олексій і Марко продовжували вже наявні служилі лінії Василя й Карпа. Вони не є свідченням нового переселення Анфілогових до Орла в 1620-х роках.
Той самий принцип виявився на покоління раніше. Наказ до десятні 1596 року, у якій записано Павла Терентьєва сина Анфілогова, велів верстати «от отцов детей и от братьев братью, и от дядей племянников» [«від батьків дітей, і від братів братів, і від дядьків племінників»]. Отже, Павло також увійшов до орловської корпорації як син, брат чи племінник людини, що вже служила. Джерело не називає цього родича, але до 1594/1595 року в Баздиреві вже жили дві братські групи Анфілогових. Це робить родинну спадкоємність набагато ймовірнішою за пізній одиночний приїзд.
Так розрив вдалося звузити. Загадка тепер лежить не між 1590-ми і 1620-ми, а до 1594 року: де служили старші Микула, Василь, Терентій і Карп і за яким актом їхні родичі отримали перші орловські помістя. Правила верстання не називають вихідного міста, тому ні Солову, ні Ряжськ, ні Болхов, ні Рязань поки не нанесено як маршрут роду.
Дослідження В. М. Козлякова і тексти правил верстання, відкритий іменний покажчик до публікації списку 1627/28 року.
Поворот до біографій рідкісних імен: ким був «Онфил Селиверстов»
Пошук не за прізвищем, а за кар'єрою рідкісного носія імені розкрив раніше безликий рядок Розрядної книги 1556/57 року. Дяк, якого три рукописні списки називають Онфимом, Олфимом и Онфилом Селиверстовым (Онфім, Олфім і Онфіл Селіверстов), виявився Анфімом, сином священника Сильвестра — адресатом батьківського повчання в Домострої.
Тотожність встановлюється не співзвучністю, а первинними записами. Вклад 1546 року прямо називає «благовещенского попа Селивестра и сына его Анфима» [«благовіщенського попа Селівестра і сина його Анфіма»]; подібну формулу повторено 1552 року. Після відходу Сильвестра до Кирило-Білозерського монастиря на іншому рукописі записали: «Сию книгу прислал с Москвы Анфим к отцу своему Селивестру в Кирилов монастырь».
Переклад: «Цю книгу надіслав із Москви Анфім до батька свого Селівестра в Кирилів монастир».
Отже, Селівестров тут — прозоре «син Сильвестра», а Анфім/Онфім/Онфіл — варіанти передачі одного особового імені.
Біографія несподівано багата. Анфім був великим торговим чоловіком з іноземними зв'язками, до початку 1550-х років став великим дяком скарбничого відомства, 1556/57 року служив у Москві, а в 1561–1566 роках — дяком у Смоленську. Улітку 1566 року він ще був живий і брав участь у соборі про Лівонську війну; записи 1568/69 року вже дають змогу вважати його померлим. Дві сторінки публікації з первинними формулами збережено в проєкті й винесено в окремий Record.
Для орловського походження це корисний негативний результат. Рідкісне ім'я жило в самій верхівці московського приказного й торгового середовища в рік заснування Орла, але відома кар'єра Анфіма не містить ні орловської землі, ні синів із формою Анфілогов, ні участі в комплектуванні фортеці. Його не можна оголошувати родоначальником. Натомість випадок доводить метод: кожен допрізвищевий Онфіл чи Анфім потребує окремої біографії, бо за коротким рядком може ховатися добре задокументована людина зовсім іншого соціального середовища.
Первинні вкладні записи в публікації М. М. Розова, біографічне дослідження І. В. Курукіна.
Новий пошук за жанром документа: Анфілівське село й овчинник Анфілофій Новик
Після вичерпання прізвищевих запитів перевірено новий повнотекстовий шар офіційних описів РГАДА та Архіву СПбІІ РАН. Пошук будувався не лише за Анфілоговим, а й за формулами «ввозная», «отдельная», «верстанье», «испомещён», «сошёл» і «отцовское поместье» [«ввізна», «відділена», «верстання», «випомісчений», «зійшов», «батьківське помістя»]. В описах РГАДА нового документа про орловське переселення XVI століття не виявлено. Знайдена формула про випомісчення з Орла до Старого Оскола стосується Фрола Вороб'йова 1693 року і слугує пізнім контролем механізму, а не маршрутом досліджуваного роду.
Натомість пошук в Архіві СПбІІ РАН дав два раніше не враховані записи фонду Антонієво-Сійського монастиря.
15 вересня 1573 року Яків Іванов син Шаляпін та Іван Данилов син обмінялися «лоскутами земли» [«клаптями землі»] в Анфиловской деревне [«в Анфілівському селі»]. Точна адреса: Архив СПбИИ РАН, ф. 5, оп. 1, д. 554, 1 л. Присвійна форма природно сходить до імені Анфіл чи іменування Анфілов, але не повідомляє конкретного епоніма. Це новий незалежний топонімічний приклад XVI століття, поки не пов'язаний ні з тверським Онфілоговом, ні з Орлом.
11 лютого 1575 року овчинник Глинського посаду Анфілофій Новик Іванов син продав Семенові Никитину синові Собакіну половину двору й дворища на Гостинному березі на Глинках. Точна адреса: Архив СПбИИ РАН, ф. 5, оп. 1, д. 567, 1 л. Ім'я Анфілофій записано прямо; Іванов син є патронімом, а Новик — додатковим іменуванням, тип якого стане зрозумілим лише з оригінальної купчої. Слово «овчинник» уперше дає одному з ранніх носіїв імені точну посадську ремісничу професію.
Пошуковий сніпет хибно підтягував до обох рядків дати сусідніх справ. Дати
15 вересня 1573 і 11 лютого 1575 року перевірено за цілими сторінками
офіційного опису; зображення сторінок збережено. Створено окремі Records
PUB-SPBII-1573-ANFILOVSKAYA-VILLAGE і
PUB-SPBII-1575-GLINKI-ANFILOFIY-NOVIK, а для прямо названої людини —
профіль P99688. На карту записи не додано: північний носій імені не
поєднаний із прізвищевим рядом і не повідомляє руху до Орла.
Знахідка не розв'язує питання походження орловського ядра, але посилює важливе розрізнення: у 1570-ті роки одночасно існували особове ім'я Анфілофій, топонім Анфіловська і вже складені залежні іменування. Тому пошукова форма «Анфилов» може означати людину, патронім чи назву місця, а не обов'язково одне спадкове прізвище. Для Орла вирішальною залишиться лише повна формула з колишнім містом, родичем чи передачею старого помістя.
Офіційний опис фонду 5 СПбІІ РАН, новий повнотекстовий пошук СПбІІ РАН, повнотекстовий пошук за описами РГАДА.
Перевірка «службового відбитка»: рідкісне ім'я без родини не працює
Динамічну базу 421 095 служилих записів перевірено ще раз, тепер не за готовим прізвищем, а за рідкісними особовими іменами старшого покоління орловського ядра. Для 1580-х і 1590-х років окремо шукали Микулу, Нечая, Пахома, Першу і Терентія.
Результат виявив важливий перекіс корпусу. За Микулою знайшлося шість рядків 1580-х і чотири рядки 1590-х; за Нечаєм — 31 і вісім; за Терентієм — два рядки 1580-х. Але всі влучання походять із новгородських п'ятин: справ РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 301, 716, 725, 727 и 974, а також ф. 137, оп. 1, д. 11. За Пахомом і Першею рядків немає. За фільтра 1590-х нуль дали і форми Анф-, Анп-, Онф-, Онп-, Амп-, Опил- и Онил-.
Це не доводить відсутності орловських людей. Навпаки, контроль показує, що таблиця майже не охоплює потрібного південного шару: у ній немає ні відомої орловської книги 1594/95 року, ні іменного списку двохсот орлян 1580 року, тоді як ті самі новгородські книги представлено багаторазово. Тому пошук одного «рідкісного» імені тут створює десятки хибних кандидатів і не наближає до батьківщини родини.
Тактику знову звужено. Для Микули, Пахома, Нечая, Перші й Терентія тепер
приймається лише родинна сцена: збіг імені й по батькові, названий
син чи брат, спільна земля, поручительство або буквальна позначка колишнього
міста. Одиночний Микула чи Нечай поза такою сценою більше не вважається
кандидатом. Перевірку внесено до Record
PUB-RK-1580-1581-OREL-HUNDRED-RZHEV-NOVGOROD; карта не змінюється.
Динамічна база служилих людей.
Земля замість списку: ряжський прибір 1592 року
Після глухого кута з рідкісними іменами пошук перенесено з іменних покажчиків на пізні земельні справи, здатні цитувати втрачені грамоти XVI століття. Каталожна картка РГАДА вже вказувала на випис 20 березня 1700 року (ф. 281, оп. 17, д. 12222), де викладено грамоти 1592 і 1597 років. Тепер знайдено й перевірено друкований текст повідомлення.
Чолобитні рязанського митрополита Авраамія від 8 (18) червня 1699 року та 11 (22) вересня 1700 року повідомляли, що 1592 року за указом царя Федора Івановича в архієпископа Митрофана взяли «к Ряскому городу новоприборным казакам» [«до Ряського міста новонабраним козакам»] село Кореневе, Подвелем'я, село Секирино, село Гуменну і село Пупки. До масиву входило 3850 четвертей ріллі, перелогу і дикого поля; натомість церкві дали колишню вотчину боярина Федора Васильовича Шереметєва в Маковському стані Коломенського повіту. Цитату надрукував І. В. Добролюбов 1885 року (т. 2, с. 172); її повторено в довіднику «Скопин от А до Я» [«Скопин від А до Я»], т. 1, с. 92, 315, 654, і т. 2, с. 425, 518. Сторінки 92 і 425 перевірено візуально і збережено як фотокопії.
Імена й сенс. Федора Івановича, архієпископа Митрофана, митрополита Авраамія і Федора Васильовича Шереметєва названо в історії земельного обміну, але поіменного переліку козаків у цитаті немає. Натомість вираз «новоприборные» [«новонабрані»] прямо позначає нещодавно набрану служилу групу, яку держава одноразово посадила на великий компактний масив. Подія припадає точно на біографічний розрив Павла Терентьєва сина Ієвлева: два поручительства в Ряжську 1591 року, потім відсутність у десятнях 1594 і 1597 років, тоді як 1596 року в Орлі з'являється Павло Терентьєв син Анфілогов. Це посилює нову тактику, але не тотожність людей: Павла в земельній цитаті не названо.
Наступний пріоритет — не загальна видача за прізвищем, а справи щодо Кореневого,
Подвелем'я, Секирина, Гуменної і Пупок: відмовні, ввізні, межові та
спірні виписи XVII–XVIII століть. Саме в них можуть бути переказані
первісні дачі з іменами козаків, другими іменуваннями й колишнім
містом. Відомості внесено до Record
PUB-RYAZHSK-1591-OREL-1594-BAZDYREV-NETWORK і профілю P0048; карту не
змінено, бо прямого руху носія досліджуваного ряду документ
не показує.
Повнотекстовий індекс РГАДА перевірено за всіма п'ятьма назвами і за Ієвлевим із фільтром фонду 281 — нуль збігів. Без фільтра з'являються десятки чужих Кореневих, Секериних і Пупок. Це корисна межа: потрібний опис не ввійшов до читабельного корпусу, тому подальший загальний повнотекстовий пошук знову став би глухим кутом. Робота перемикається на перегляд сусідніх архівних шифрів у ф. 281, оп. 15 і 17.
Ряжськ міг бути проміжним вузлом: пронські козаки Секирина
Бічний пошук за п'ятьма слободами дав змістовніший результат, ніж новий пошук прізвища. У грамоті царя Василя Шуйського, надісланій до Михайлова і Пронська в серпні 1606 року, учасників земельного спору названо «пронские де казаки Осипова приказу Секерина Ненашевой сотни Колышкина» [«пронські, мовляв, козаки Осипового приказу Секеріна Ненашевої сотні Колишкіна»]. Далі вказано п'ятидесятника Костю Летовського з товаришами. Архівна адреса процитованого акта: РГАДА, ф. Поместный приказ, Рязань, стб. 40947, ч. 1, лл. 56–57.
Ієрархія читається повністю: стрілецький голова Осип Секирін — сотник Ненаш Колишкін — п'ятидесятник Костя Летовський. Довідник пов'язує цю групу з раннім заселенням Секирина і повідомляє, що згодом козаки слободи, як і інші полкові козаки за Вердою, були підпорядковані Ряжську. Це авторська реконструкція, але буквальне визначення «пронские казаки» [«пронські козаки»] належить самому акту 1606 року.
Повна перевірка видання 1898 року виправила посилання і розкрила механізм набору. Пізній довідник відсилає до с. 152, однак на ній закінчується Пехлецький стан; пронський розпис надруковано на с. 260–261. У Козачій слободі перелічено три підрозділи:
- Іванова сотня Харитонова — 101 двір і 103 особи;
- Дмитрієва сотня Молчанова — 73 двори;
- сотня Ненаша Колишкіна — двір сотника і 56 козацьких дворів.
Наступна сторінка пояснює, що це був незавершений набір. За государевим указом у Пронську мало служити 300 козаків, кожному належало по 30 четвертей, усього 9000 четвертей землі. Наявними виявилися лише 235 осіб із 7050 четвертями. Для 65 недобраних козаків було заздалегідь залишено 1950 четвертей; козацькому голові Василеві Балакірєву звеліли зберігати цей земельний резерв до нового указу.
Це перша пряма кількісна модель триваючого набору в потрібному часовому коридорі. У 1596–1598 роках сусіднє з Ряжськом місто ще активно добирало людей і мало вільні службові місця разом із землею. Тому зникнення окремого ряжського служилого чоловіка не можна шукати лише як офіційне «переведення»: він міг опинитися всередині нового прибору, зміни приказу чи наступної перепідпорядкованої слободи. Адресний наступний шар — справи про заповнення 65 місць і перехід від приказу Василя Балакірєва до приказу Осипа Секиріна.
Вихідний рукопис також перестав бути невідомим. Каталог оцифрованих справ
показує РГАДА, ф. 1209, оп. 1, д. 354, лл. 1–478 — писцеву книгу
Переяславля-Рязанського, Пронська, Каменського й Окологородного станів
1597–1598 років, друкований опис № 2055. Офіційний ідентифікатор цифрової
картки — 10000393580014; потрібний розпис розташований на лл. 15–16. Поруч
оцифровано д. 396, лл. 1–776, із платіжними книгами 1594–1597 років,
ідентифікатор 10000393829014. Тепер адресне замовлення формулюється не як
пошук пронського списку взагалі, а як перегляд лл. 15–16 і сусідніх поправок,
потім пошук доданих відмовних і ввізних записів про 65 вакансій.
Перевірка доступу 31 серпня 2026 року уточнила межу цього завдання. Старий
офіційний переглядач РГАДА відкрив картку д. 354 з порожньою галереєю, а
точна картка ГІС УИАД не з'єдналася ні через браузер проєкту, ні прямим
запитом до online.archives.ru. Отже, лл. 15–16 поки залишаються точною
архівною метою, але не прочитаним нами першоджерелом; цифри 300, 235 і 65
як і раніше спираються на перевірене друковане видання.
На походження орловських Анфілогових це діє не як готовий маршрут, а як поправка до методу. Формула 1592 року «к Ряскому городу новоприборным казакам» [«до Ряського міста новонабраним козакам»] не вимагає, щоб усі одержувачі були уродженцями Ряжська. Служила корпорація могла збиратися з Пронська, Пехлецького стану та інших сусідніх центрів, а потім обліковуватися як ряжська. Тому Павла Терентійовича тепер треба шукати не лише в ряжських десятнях, а й у пронських сотнях, а також у земельних справах Кореневого, Подвелем'я, Секирина, Гуменної і Пупок.
Межа висновку колишня: акт 1606 року не називає Павла Ієвлева, Анфілогових чи первісних одержувачів 1592 року. Маршрут Пронськ — Ряжськ — Орел на карту не наноситься.
Том 1 «Скопина от А до Я», том 2, «Писцовые книги Рязанского края», т. I, вип. 1, цифрова картка д. 354, цифрова картка д. 396, цифрова копія Добролюбова в НЭБ.
Орел — Усть-Убля: знайдено прямий службовий коридор 1571 року
Пошук перенесено з готового прізвища на устрій далеких польових загонів. Це дало раніший і конкретніший результат. Боярський вирок від 21 лютого 1571 року призначав третього польового голову з Дедилова на Оскол до гирла Ублі. При ньому мав стояти змішаний загін із кількох українних міст. Орловську квоту названо буквально: 10 дітей боярських і 20 козаків з Орла.
Точна адреса оригіналу: РГАДА, ф. 210, оп. 6, д. 1, лл. 39–46. Це Сторожова книга 1571–1592 років, відкрита на сайті архіву. Друкований текст — «Акты Московского государства» [«Акти Московської держави»], т. I, № 4, с. 6–7. Офіційні зображення лл. 44 об.–46 перевірено і збережено в проєкті.
Це не разова паперова норма. Розпис польової служби 1577 року показує, що при каширянинові Михайлові Єскові на Осколі біля гирла Ублі справді стояли діти боярські з Тули, Плавська, Солови та Орла. Імен рядових знову не розкрито, але сам канал Орел — Усть-Убля підтверджено у два різні роки.
Для Данилка Онпілогова, полкового козака Оскола 1615 року, це новий важливий контекст. Між раннім Орлом і місцевістю майбутнього Оскола за сорок чотири роки до його запису вже існував регулярний службовий обмін. Тому орловське походження Данилка більше не є довільним поєднанням двох точок; це перевірювана гіпотеза щодо конкретного адміністративного каналу. Але називати його орловцем поки не можна: розпис 1571 року дає лише міські квоти, а не прізвища, і польова служба не дорівнює постійному переселенню.
У числах джерела є стара арифметична проблема. За окремими рядками
та підсумковою формулою не сходяться 46 дітей боярських, 60 козаків і загальний підсумок 100;
видавець уже позначив останнє число знаком sic. Виправляти текст здогадом
не слід. Потрібен окремий палеографічний розбір усіх квот на лл. 44
об.–46 і порівняння з наступними розписами.
Наступний пошук став адресним: не «Анпілогов в Осколі» взагалі, а виконавчі іменні списки третього голови, противні орловської квоти 10+20, папери Дедилова і Усть-Ублі 1571 року, потім стаття Михайла Єскова 1577 року. Якщо такий список зберігся, його слід зіставити одночасно з орловською книгою 1594/95 року та оскольськими книгами 1615–1626 років.
Друкований текст актів 1571 року, офіційний переглядач Сторожової книги РГАДА, каталог тому I в НЭБ.
Перший доведений прізвищевий маршрут: Оскол — Царьов-Олексіїв, 1647/48
Пошук за ім'ям, а не лише за початком прізвища, вивів на продовження оскольського сліду. У 1647/48 році в Царьові-Олексієві записано полкового козака Данила Левонтьєва сина Анпілова, зведеного з Оскола. Інший аркуш повідомляє, що його вибрали з родиною на вічне проживання до Нового Оскола; при ньому двоє різних синів, обидва записані зменшувальним ім'ям Кондрашка — один одружений, другий неодружений.
Архівні адреси названо точно: РГАДА, ф. 210, оп. 6д, д. 18, л. 34, 106 об.; д. 20, л. 12. Опубліковані фрагменти оригіналів дають змогу перевірити прізвищеву форму, по батькові, служилий розряд і формулу переведення. Це вже не гаданий коридор, а поіменне державне переселення родини. Тому на карту додається маршрут Старий Оскол → Царьов-Олексіїв.
В іменуванні важлива кожна частина. «Данило» — документальна форма імені Даниїл. «Левонтьев сын» [«Левонтьєв син»] розкриває батька Леонтія. «Анпилов» — коротка форма досліджуваного прізвищевого ряду, яку в сусідніх оскольських записах передають і як Анпилогов. Формули «сведён с Оскола» [«зведений з Оскола»] і «выбран на вечное житьё» [«вибраний на вічне проживання»] означають не випадкову присутність, а адміністративне переведення служилої людини та її родини до нової фортеці.
Виник і довший, поки не замкнений ланцюг. 1615 року в Осколі вже служив полковий козак Данилко Онпілогов. Дослідник повідомляє про полкового козака Данила Анпілогова в документах 1635–1645 років, а потім документи 1647/48 року вперше дають повне по батькові. Збігаються рідкісне ім'я, прізвищевий ряд, місто і служба. Це робить тотожність двох Данил правдоподібною, але ще не доведеною: запис 1615 року не повідомляє ні по батькові, ні віку, а для проміжних згадок поки не опубліковано точних справ і аркушів. Тому профілі P0081 і P0082 залишено окремими, і лінію 1615 → 1647/48 на карті не проводять.
Тактика тепер змінюється ще раз: треба не шукати прізвище за всіма описами, а відновити посадову біографію одного полкового козака. Ключовий запит — точні шифри оскольських документів 1635–1645 років і наявність у них формули «Левонтьев сын» [«Левонтьєв син»]. Якщо її буде знайдено, дві картки можна буде об'єднати в безперервну біографію завдовжки понад тридцять років.
Публікація фрагментів і архівних посилань, обговорення проміжних згадок.
Новий хід: шукати не прізвище, а зміну поколінь
Сліпий пошук варіантів Анпілогов/Анфілогов у чергових покажчиках було зупинено. Натомість усі 90 курських рядків збірника служилих людей Смути 1605–1618 років зіставлено з повним полистовим розписом Курська 1630 року. Так проявився не поодинокий тезко, а поздовжній зріз усього служилого середовища.
Щонайменше вісім рідкісних поєднань імені й прізвища повторюються як імовірно ті самі люди: Обакум Бабін, Лук'ян Гостєв, Філімон Жмакін, Сава Косинов, Степан Ноздрін, Опанас Пихтін, Осип Сухочов і Мокей Халін. Ще щонайменше сім пар показують імовірну зміну покоління, коли ім'я ранньої людини стає по батькові пізнішого носія того самого прізвища:
- Ломака Болтенок — Якушко Ломакін син Болтенок;
- Неустрой Букреєв — Федоско Неустроєв син Букреєв;
- Клемен Гнєздилов — Пронька Клементьєв син Гнєздилов;
- Лук'ян Головін — Максимко Лук'янов син Головін;
- Філімон Жмакін — Лук'янко Філімонов син Жмакін;
- Семен Соголаєв — Івашко Семенов син Соголаєв;
- Єрофей Софонов — Терешка Єрофеєв син Софонов.
Кожна пара окремо ще допускає тезок і потребує вихідного аркуша. Але їхня сукупність доводить корисність нової моделі: збірник Смути містить старший шар саме тієї курської корпорації, яку докладно видно 1630 року. Тому для рядка «Анпилогов Федор» головним кандидатом тепер стає Федір Григорович Онпілогов, записаний на л. 98 списку 1630 року. Орловський Федір Васильович 1641 року не виключений, але відсувається на друге місце.
Наступний пошук також змінюється. Спочатку треба розкривати архівне походження не самого Федора поодинці, а рідкісних контрольних пар Болтенків, Букреєвих і Жмакіних. Шифр будь-якого раннього рядка покаже тип і серію вихідної справи, після чого в ній адресно шукають Федора й порівнюють його оточення з л. 98 розпису 1630 року. До появи по батькові профілі P9737 і P0072 залишаються окремими; точка й маршрут на карті не створюються.
Збірник служилих людей Смути, повний розпис Курська 1630 року.
Суцільна перевірка 115 актів: єлецьке прізвище не сховалося в сусідньому документі
Після вибіркових удач з єлецькими чолобитними весь відкритий корпус Г. М. Анпілогова «Новые документы о России конца XVI — начала XVII в.» [«Нові документи про Росію кінця XVI — початку XVII ст.»] перевірено суцільно: документи № 1–115, зокрема чотири частини великої путивльської відвідної книги № 7. Пошук ішов за основами анпил-, ампил-, анфил-, амфил-, онпил- і онфил-, а потім окремо за сімома іменами батьків орловського ядра.
В опублікованих текстах немає жодної форми досліджуваного прізвищевого ряду і жодного особового імені Анфілог/Анфілоф. Це вже не випадкова видача пошукача, а негативний результат по всій друкованій вибірці. Але він стосується лише 115 опублікованих актів: ветха єлецька справа була значно ширшою, у тексті є втрати, а її неопубліковані аркуші ще не переглянуто за фотокопіями.
Перевірка імен батьків дала корисний контроль проти хибних маршрутів. У путивльській книзі 1594 року є дві різні «Першины пашни» [«Першині ріллі»] — Ковальова і Кабанова; в єлецькому розписі 1593 року названо Нечая Михайлова сина Козлова, Микуля Яковлева сина Толстого і двох людей з по батькові Нечаєв. У північній, новгородсько-олонецькій частині корпусу трапляються Нечайко Пахомов і селянин Микула Терентьєв. Збіги ефектні, але треті іменування, статус і географія різні. Вони показують поширеність імен, а не спорідненість.
Тактика тому знову змінюється. Готове прізвище в надрукованій частині єлецького комплексу більше шукати не потрібно. Пріоритет отримують неопубліковані аркуші РГАДА, ф. 141, оп. 1, 1592 р., д. 1 і пізні орловські земельні справи, здатні процитувати втрачені первісні дачі. Потрібна формула — не просто прізвище, а «жил прежде» [«жив раніше»], «остался отец» [«залишився батько»], «брат/дядя», «написался на новый город» [«записався на нове місто»] або пряма передача помістя. Профілі й маршрути за збігами імен не створюються.
Повний покажчик корпусу на Vostlit.
Федір 1630 року виявився давнім служильцем, а не новиком
Після поколінного зіставлення перевірено структуру самого курського розпису, а не лише ім'я на л. 98. Федька Григорьев сын Онпилогов (Федько Григор'їв син Онпілогов) перебуває всередині статті городових дітей боярських із помісним окладом 200 четвертей. Заголовок «По 200 чети» [«По 200 четей»] починається на л. 91 і діє до нового заголовка «По 150 чети» [«По 150 четей»] на л. 101. Виписи новиків 1627, 1628 і 1629 років уміщено значно нижче окремими рубриками.
Це уточнює вік службової біографії. 1630 року Федір Григорович був не людиною останнього набору, а членом уже сформованої курської корпорації. Таке становище сумісне з його можливою згадкою в 1605–1618 роках і посилює його як головного кандидата на смутного Федора Анпілогова. Водночас з'явився новий пошуковий рівень — батько Григорій: за тотожності двох Федорів саме він має належати до першого покоління курської гілки.
Межа доказу залишається суворою. Розпис не повідомляє, коли Федора було вперше поверстано, звідки походив Григорій і чи носив батько те саме прізвищеве іменування. Тому профілі не об'єднано, окрему біографію Григорія і маршрут на карті не створено. Наступна адреса — ранні курські верстальні та придачні списки до 1627 року, де статтю 200 четвертей могло бути пояснено первісною дачею або подальшою придачею.
1579–1591: Терентій Ієвлев знову стає кандидатом на батька Павла
Вузьке місце ряжської гіпотези перевірено не міркуванням, а внутрішнім контролем обох десятень. 1579 року Тренка Семёнов сын Иевлева (Тренка Семенів син Ієвлева) стоїть під № 362 у рубриці померлих або вбитих, після яких «не осталось жон и детей, а поместья лежат пусты» [«не залишилося жінок і дітей, а помістя лежать пусті»]. Раніше цю формулу вважали прямим запереченням того, що він міг бути батьком Павла і Панки Терентійовичів Ієвлевих.
Суцільне зіставлення всієї рубрики №№ 334–367 з десятнею 1591 року показало, що заголовок не враховував уже відокремлених дорослих синів:
- Исайко Иванов сын Короваев (Ісайко Іванів син Короваєв), № 348 у 1579 році, стоїть у тій самій «бездітній» рубриці; 1591 року служать Терешка Исаев сын Короваев (№ 267), Ненаш Исаев сын Короваев (№ 417) і Пятунка Исаев сын Короваев (№ 419);
- Неупокоец Осипов сын Острецов (Неупокоєць Осипів син Острецов), № 367 у 1579 році; 1591 року — Васка Неупокоев сын Острецов, № 429.
Це два незалежні переходи з точним рідкісним ім'ям батька й тим самим родинним іменуванням. Отже, фраза «не осталось детей» [«не залишилося дітей»] означала відсутність неповнолітніх або залежних членів двору, які залишилися б при його помісті, а не біологічну бездітність узагалі.
Імена й сенс. Тренка — зменшувальна документальна форма імені Терентій. Тепер ланцюжок виглядає предметно: Терентій Семенович Ієвлев, який помер до січня 1579 року, міг мати вже відокремлених дорослих синів; 1591 року Павло Терентійович Ієвлев двічі виступає поручителем, а Панку названо «Орбеевым, а Терентьевым сыном Иевлевым тож» [«Орбеєвим, а Терентійовим сином Ієвлевим також»]. 1596 року в Орлі з'являється новик Павло Терентійович Анфілогов. Це вперше дає робочу триступеневу модель одного покоління, а не поодинокий збіг Павла й Терентія.
Межа доказу зберігається. Немає прямого запису «Павел и Панка — дети Тренки Семёновича» [«Павло і Панка — діти Тренки Семеновича»], успадкування його 30 четвертей і формули «Иевлев, Анфилогов тож» [«Ієвлев, Анфілогов також»]. Тому Терентія підвищено з відсіченого однофамільця до сильного кандидата на батька, але ряжсько-орловський маршрут на карту поки не наноситься. Наступна перевірка адресна: доля пустих 30 четвертей Тренки, окремі дачі Павла й Панки та виписи про дітей померлого Терентія.
1579–1597: давнє іменування могло зникнути з наступної десятні
Формальне заперечення проти ряжської гіпотези звучало так: якщо орловський Павло 1596 року був колишнім ряжським Павлом Ієвлевим, писар мав написати «Анфилогов, Иевлев тож» [«Анфілогов, Ієвлев також»]. Цю вимогу перевірено на людях, яких самі видавці десятень поєднують перехресними номерами.
Найчистіший контроль — Козарин (Казарин) Іванович:
- 1579, № 242 — Козаринко Иванов сын Курчов;
- 1591, № 67 — Казарин Иванов сын Веревкин, а Курчев тож;
- 1594, № 473 — Казарин Иванов сын Веревкин Курчев;
- 1597, № 653 — лише Казаринко Иванов сын Веревкин, причому редактор прямо відсилає цей рядок до № 473 десятні 1594 року.
Іншими словами, третє іменування Курчев, з якого починалася біографія, за вісімнадцять років повністю випало з формули. Тотожність людини при цьому зафіксовано не сучасним здогадом, а внутрішньою системою посилань видання. Схоже скорочення видно в Панки: 1591 року він «Орбеев, а Терентьев сын Иевлев тож» [«Орбеєв, а Терентіїв син Ієвлев також»], тоді як у 1594 і 1597 роках лишається тільки «Арбеев сын Иевлев» [«Арбеєв син Ієвлев»].
Сенс для Павла. Відсутність слова Иевлев в орловському записі 1596 року тепер не можна вважати самостійним спростуванням тотожності. Практика тієї самої серії документів допускає, що колишнє третє іменування більше не повторювалося. Але контроль доводить лише механізм, а не самого Павла: поки немає запису «Иевлев, Анфилогов тож» [«Ієвлев, Анфілогов також»], переведення з Ряжська, спільного помістя або спадкового випису, ряжсько-орловський маршрут залишається сильною гіпотезою і не наноситься на карту.
Одоїв 1576/77: знайдено втрачений кадастр, який міг назвати Ієвлева
Пехлецький рядок про жереб'я, дане Олексієві Огломазову «из Иевлева поместья Одоевцова» [«з Ієвлевого помістя Одоєвцова»], не повідомляє особового імені колишнього власника. Пошук перенесено з пізніх списків прізвища на історію самого одоївського земельного обліку.
Офіційний довідник РГАДА повідомляє: Одоївський повіт було описано 1576/77 року Андрієм Скрябіним і піддячим Степаном Вітовтовим. Автори пов'язують цей кадастр з роздачею колишніх земель князя М. І. Воротинського новим поміщикам і припускають, що в 1580–1590-ті роки нового опису повіту могло взагалі не проводитися. Це саме той хронологічний шар, у якому служив ряжський Терентій Семенович Ієвлев.
Однак каталог збережених одоївських книг починається лише з 1614/15 року:
- платіжна книга 1614/15 — РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 488, л. 464–492 об.;
- дозор 1615/16 — кн. 524, л. 151–316, список у кн. 488, л. 493–560;
- платіжна книга 1619/20 — кн. 488, л. 562–586;
- писцева і межова книга 1627–1629 — кн. 327, л. 1–543.
Книга Скрябіна—Вітовтова 1576/77 року окремою збереженою одиницею в цьому ряду не значиться. Отже, наступний адресний пошук — виписи з неї, помісні справи про старі дачі та приправочні статті пізніших книг з формулами «по старым писцовым книгам» [«за старими писцевими книгами»]. Саме така ретроспектива може повернути особове ім'я Ієвлева-одоївця і показати, чи належало його пехлецьке помістя до ряжської групи.
Імена й сенс. Водночас перевірено спокусливий ланцюг Семен Іванович Ієвлев (грамоти 1539/1544 років) → Терентій Семенович Ієвлев. Родовідний розпис 1686 року називає синами Семена лише Тита та Івана, не Терентія. Тому тульського Семена не можна оголошувати батьком ряжського Терентія за самим по батькові. Можлива ряжська гілка залишається окремою або невизнаною; карта поки не змінюється.
Новий пошук не за Павлом, а за рідкісним поєднанням «Терентій Ієвлев»
Після глухого кута із сусідами Павла тактику змінено: перевіряється не лише сам Павло, а й стійкість рідкісного особового імені Терентій у різних гілках Ієвлевих і задокументовані випадки їхнього руху між містами.
Перший результат стосується раннього XVII століття. Ономастичний покажчик до тритомного опису документів РГАДА, ф. 141, оп. 1, за 1505–1626 роки містить повну форму «Иевлев Терентий Нечаев». Це Терентій Ієвлев з по батькові Нечаєв, а не Тренка Семенович з ряжської десятні 1579 року. Публічний покажчик, однак, загубив номер випуску, сторінку, рік, справу й аркуш. Тому знахідка поки дає новий точний об'єкт архівного пошуку, але не родича Павла.
Другий результат — пізній контроль можливого переселення. У розбірній книзі 1680 року (РГАДА, ф. 210, оп. 6, д. 117) серед восьми ряжських Ієвлевих названо Терентія Ієвлева. Через вісім–дев'ять років людину з тим самим поєднанням прізвища й імені записано в місті Добрий у кошторисній книзі 1688–1689 років (ф. 210, оп. 6д, д. 153). У Ряжську поруч стоять Василь, Юхим, Зиновій, Ігнатій, Ларіон, Тимофій і Пилип Ієвлеви; у Доброму — Кузьма, Сергій і Терентій. З усіх імен повторюється лише Терентій.
Імена й сенс. Це ще не доведений маршрут: відкриті таблиці показують лише прізвище, ім'я та місто, без по батькові, віку, дітей і помістя. Але повні статті обох справ, за описом публікації, зазвичай містять саме ці відомості. Якщо по батькові й родинний склад збіжаться, вийде прямий приклад переходу Ряжськ → Добрий — того самого типу, який ми шукаємо для Павла майже на століття раніше. Якщо не збіжаться, це все одно доведе незалежне повторення рідкісного імені в кількох гілках і знизить цінність збігу «Терентій + Ієвлев» без додаткових ознак.
Наступні дві адреси тому гранично конкретні: знайти за іменним покажчиком точну справу раннього Терентія Нечаєвича Ієвлева у ф. 141 і замовити або знайти скани повних статей Терентія у ф. 210, оп. 6, д. 117 та оп. 6д, д. 153. Профілі й карта не створюються: Ієвлеви тут — контрольне прізвище, а тотожність ряжського і добринського Терентіїв поки не встановлено.
Ономастичний покажчик, Ряжськ, 1680 рік, Добрий, 1688–1689 роки.
Масштабна поправка: Ієвлеви — не одна ряжська родина
Щоб перевірити саму передумову, з публічної бази вивантажено всі 631 індексний рядок за основою Ієвлев. Це не 631 людина: одна службова біографія повторюється в різних книгах, а однакові імена можуть належати різним людям. Але розподіл однаково показовий: Тула — 168 рядків, Москва — 77, Бєльов — 68, Одоїв — 63, Ряжськ — 30, Ярославль — 28, Козлов — 23, Арзамас — 18, Рязань — 17.
Найраніший індексний рядок несподівано веде ще північніше: Михайло Ієвлев, 1588 рік, Новгород, Обонезька п'ятина, РГАДА, ф. 137, оп. 1, д. 11. Це узгоджується з родовідним переказом старшої тульської гілки про вихід із Новгорода, але не робить Михайла родичем тульських чи ряжських Ієвлевих: немає по батькові та сполучної грамоти.
Головний висновок негативний, але корисний. Ієвлев — багатогілкове іменування і поганий самостійний показник переселення. Ряжський Павло залишається сильним кандидатом лише за сукупністю: Павло + рідкісний батько Терентій, два поручительства, зникнення після 1591 року і поява однойменного новика в Орлі 1596 року. Наступний документ мусить додати по батькові, землю, родича або пряме переведення; ще один голий збіг прізвища більше не враховується як посилення.
31 серпня 2026 року: один том замість трьох і закрита лінія Лодигіних
Структура ономастичної вебсторінки дала бібліографічний результат, якого не було в самому рядку. «Иевлев Терентий Нечаев» уміщено в першому блоці покажчика Воскобойникової. Наступний блок підписано окремо як книга 2; незалежний опис власника видання визначає її як том за 1614–1623 роки. Перший випуск 1994 року охоплює документи від 1505 року до 1613 року включно. Отже, раннього Терентія Нечаєвича треба шукати в першому томі, а не в усьому тритомнику 1505–1626 років.
Це ще не архівний шифр. Сайт змішує в покажчиках людей із документів та імена авторів літератури — наприклад, у тому самому блоці стоїть історик Г. М. Анпілогов. Тому рядок Терентія залишається пошуковим ключем до перевірки друкованої описової статті: не можна створювати профіль чи оголошувати його родичем ряжських Ієвлевих лише за вебсписком.
Водночас перевірено зворотний маршрут від кашинського Анфілофа Лодигіна, відновленого за патронімом його сина Пешка близько 1500 року. У відкритій базі знайдено 169 індексних рядків Лодигіних. Доорловського південного ланцюга вони не дали:
- 1583 рік — Семейко Лодигін, Обонезька п'ятина Новгорода;
- 1588 рік — Василь, Никифор, Тимофій і два Якови Лодигіни, Бежецька п'ятина;
- 1608 рік — у Бежецькій п'ятині знову видно Василя, Івана, Тимофія, Федора і Якова;
- Чернігів і Рильськ з'являються лише в 1605–1618 роках, а новий рильський шар — у 1631–1638 роках.
Імена й сенс. Пешок справді зберігає ім'я батька Анфілофа, але Лодигін — самостійне родинне іменування. Пізніший рух Лодигіних на південь показує можливий механізм міграції, проте починається надто пізно і не приводить до Орла до 1594 року. Красиву гіпотезу «Кашинський Анфілоф → південні Анфілогови» тому відкладено до появи спільної землі, по батькові або прямого запису про перехід. На карту маршрут не додано.
Ономастичний покажчик, обговорення й бібліографія книги 2, відкрита база служилих людей.
31 серпня 2026 року: не одне місто-донор, а сім біографій
Пошук родинної трійки Микули повторено з урахуванням історичних і можливих помилкових форм імені. Живий покажчик на 421 095 рядків відкалібровано за контрольним запитом «Лодыгин», який знову дав 169 позицій. Запит за основою Нику- повернув лише вісім рядків у всій базі; найраніший належить до 1631 року. Отже, варіант Никула/Никулин не приховує доорловських Василя, Тимофія і Карпа в нинішньому відкритому корпусі.
Важливішою виявилася повторна перевірка двох давніх збігів 1582 року — Микулинського Васюка і Микулинського Тимошки. Публічна сторінка Деревської п'ятини пояснює будову списку: 938 згадок зібрано з двох справ, різних погостів і різних категорій власників; одна людина могла повторюватися за кількома володіннями. Відкритий перелік відсортовано за прізвищем та ім'ям, а повних земель рядків не показано. Тому Васюк і Тимошка стоять поруч лише в алфавітній видачі. Джерело поки не називає їх братами, не вміщує в одне володіння і не дає Карпа. Новгородський слід за трійкою Микули понижено: повертатися до нього слід лише за первинними аркушами справи 716, а не за близькістю двох рядків на вебсторінці.
Натомість зібрано «контрольні маршрути» родин із того самого раннього орловського служилого середовища:
- Кашира → Орел: Пилипа Федоровича Теплова прямо названо помісним в Орлі; його орловська Черемошня лежить поруч із Софоновою Софона Тимофійовича Анфілогова.
- Рязань, Пехлецький стан → Ряжськ: Петро Никифорович Баздирєв, Свиридов також, 1591 року прямо переписався на службу з Рязані. Він може бути сином орловського Никифора Баздирєва, сусіда Анфілогових, але спорідненість і напрямок руху родини ще не доведено.
- Владимир і государів двір: у Шалимових і Трунових є незалежні доорловські сліди. Можливі продовження в Орлі ґрунтуються на рідкісних прізвищах і відповідних поколіннях, але поки не на прямій формулі переведення.
- Сам Корчаковський стан: Анпілог Іванович Онаньїн доводить місцеве вживання імені в правильному поколінні, проте його задокументовані нащадки й далі називаються Онаньїними.
Нова модель. Навіть найближче оточення західного орловського куща не зводиться до одного вихідного міста: достовірні та ймовірні лінії розходяться до Кашири, Рязані/Пехлеця, Владимира і місцевого Корчаковського стану. Тому шукати для всіх Анфілогових один готовий список переселенців стає менш розумно. Дослідження поділено на сім біографічних завдань: Терентій—Павло, Микула—три сини, Василь—Біляй і Осип, Перша—Іван, Тимофій—Софон, Нечай—Іван і Пахом—Єрмак. Для кожної гілки потрібна власна четверта ознака — колишня земля, поручитель, брат або прямий запис про колишнє місто.
Це ще не доказ кількох походжень: контрольні родини не є Анфілоговими. Але воно змінює порядок роботи. Перший пріоритет залишається за Павлом Терентійовичем Ієвлевим як індивідуальним кандидатом; другий — за поділом спільного жереб'я трьох Микуличів; третій — за каширським оточенням Софонової. На карту чужі маршрути не переносяться.
Публічний опис книги Деревської п'ятини 1582 року, відкрита база служилих людей.
31 серпня 2026 року: рідкісний Перша в тверському Микулинському повіті
Пошук гілки Перша → Іван Першин Анфілогов переведено з готового прізвища на рідкісне ім'я покоління батька. Суцільний пошук у відкритому OCR того самого великого тому писцевих матеріалів дав єдиного буквального доорловського Першу. На друкованій с. 192 у старому шарі власників села Кобиліно стоїть Федка Степанов, а в оновленому — «Перша Степанов сын» [«Перша Степанів син»]. Нижче перелічено Ілейку, Гаврилка, Окіфанка і Першу, які «служат князю Дмитрею Ивановичю Микулинскому» [«служать князю Дмитрові Івановичу Микулинському»]. Збіг по батькові й землі схожий на зміну власника всередині одного дому Степана, хоча книга не називає Федора й Першу братами і не пояснює механізму переходу.
Хронологія відповідає поколінню батька орловського Івана: сама стаття належить до оновленого шару тверської дозорної книги 1551–1554 років. Обмежувати її 1552 роком не можна: у Тисячній книзі 1550 року водночас записано двох князів Дмитрів Івановичів Микулинських, а дозорна книга не розрізняє, котрому з них служив Перша. Знахідка особливо помітна тому, що міститься в тому самому рукописному комплексі РГАДА, ф. 1209, оп. 1, кн. 466, де зафіксовано тверське Онфілогово. Однак спільний том — зв'язок джерел, а не доказ спорідненості.
Імена й сенс. Перша тут — самостійне особове ім'я або розмовна форма календарного імені; Степанов син — його по батькові. Орловська формула 1594/1595 року побудована інакше: Іван — людина, Першин — вказівка на батька Першу, Анфілогов — друге родинне іменування. Тверський Перша підходить за рідкісністю імені та віковим поколінням, але джерело не називає в нього сина Івана, іменування Анфілогов, спільної землі з орловцями чи переходу на південь. Тому його записано як кандидата, якого можна перевірити, а не як знайденого батька.
Географічний тест не дав змоги посилити гіпотезу. У науковому GIS-шарі знайдено два однойменні Кобиліна, але вони належать до інших статей; потрібне село Перші поки не локалізовано. На карту не додано ні точки, ні маршруту. Наступний тест — простежити людей князя Дмитра Микулинського і переходи Кобиліна в подальших документах: шукати не поодиноке ім'я, а дім Степана — Федір Степанов → Перша/Петруша Степанов → Іван Першин і другі іменування дітей. Якщо родинного продовження не з'явиться, напрям буде відкладено без подальшого витрачання часу.
Факсиміле друкованої с. 192, наукові історико-географічні матеріали з Тверської землі.
31 серпня 2026 року: два князі Дмитри змінюють датування Перші
Перевірка не поодинокого імені, а всього службового середовища Перші дала важливу поправку. Д. О. Селіверстов підрахував у Микулинському стані-повіті 36 землевласників, які служили князеві Дмитрові Івановичу Микулинському. Отже, Перша Степанов належав до великого приватного служилого двору, а не був випадковим однойменним власником одного села.
Однак у примітці дослідник спеціально застерігає: у Тисячній книзі 1550 року водночас записано двох князів Дмитрів Івановичів Микулинських — одного в I статті по Твері, іншого в III. Один, із гілки Пункових, загинув під час взяття Казані 1552 року; але котрому з двох служили ці 36 людей, з дозорної книги незрозуміло. Повний текст Тисячної книги підтверджує обидва окремі рядки.
Це виправляє колишнє надто жорстке датування: формулу про службу Перші не можна автоматично обмежувати смертю одного князя 1552 року. Надійний інтервал задає саме джерело — тверська дозорна книга 1551–1554 років. Повний опублікований текст Дворового зошита імені Перші не містить, тому його перехід із приватного князівського двору безпосередньо до Государева двору поки не простежується.
Імена й сенс. Дмитро Іванович Микулинський у цій статті — неоднозначний патрон, а не один автоматично впізнаваний князь. Перша Степанов залишається рідкісним і хронологічно можливим кандидатом на покоління батька орловського Івана Першина Анфілогова, але нова перевірка не посилює тотожності. Вона змінює вигляд наступного пошуку: потрібні документи про долю всього приватного двору після 1552–1556 років — переведення на государеву службу, нові помістя і переходи володінь, — а не лише біографія князя, який загинув під Казанню. Карта не змінюється.
Д. О. Селіверстов, «Московское войско в битве при Орше 1514 г.», с. 334–335, повний текст Тисячної книги 1550 року.